ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 295/3790/25 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.
Категорія 10 Доповідач Миколайчук П.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Миколайчука П.В.,
суддів Григорусь Н.Й., Панкеєвої В.А.,
при секретарі судового засідання Лупіновій Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 25 серпня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про застосування заходу процесуального примусу,
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересована особа приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Дідківський Андрій Савелійович, -
УСТАНОВИВ:
14 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Богунського районного суду м. Житомира із заявою в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, в якій просив визнати ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 06 липня 2026 року у справі № 295/3790/25 такою, що не виконана ОСОБА_2 , встановити ОСОБА_2 новий строк для подання письмового звіту про виконання рішення суду, а також застосувати до нього захід процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування заяви зазначив, що рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 вересня 2025 року у справі № 295/3790/25, яким на ОСОБА_2 покладено обов`язок звільнити нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонено йому користуватися вказаним приміщенням після його звільнення, залишається невиконаним. Ухвалою того ж суду від 06 липня 2026 року ОСОБА_2 зобов`язано подати до суду письмовий звіт про повне та належне виконання рішення суду протягом десяти днів з моменту отримання ухвали. Копію ухвали доставлено боржнику до електронного кабінету 06 липня 2026 року о 19:23:06, строк для подання звіту сплив 16 липня 2026 року, однак звіт так і не було подано.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 25 серпня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що 14 серпня 2026 року до суду надійшла постанова приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. від 12 серпня 2026 року про закінчення виконавчого провадження № 80314472 у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення та повернуто виконавчий лист, у зв`язку з чим відстуні умови, передбачені частиною другою статті 453-1 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права (стаття 376 ЦПК України), просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву задовольнити: встановити ОСОБА_2 новий строк для подання звіту та застосувати до нього штраф у розмірі сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. В якості альтернативи просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вказує, що висновок суду першої інстанції про складення акта виконавця від 12.08.2026 «в присутності понятого» спростовується змістом самого акта, в якому графи понятих залишено незаповненими. Доводить, що суд сам встановив обставини, які виключають висновок про звільнення приміщення - зокрема перебування у ньому майна третьої особи, - однак без жодних застережень визнав постанову виконавця про фактичне повне виконання рішення безспірною. Стверджує, що суд оцінив докази вибірково, не згадавши в ухвалі заперечення стягувача, внесені до акту, та відеозапис від 12.08.2026. Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував частину другу статті 453-1 ЦПК України, оскільки умова «за умови відкриття виконавчого провадження» стосується моменту виникнення права на звернення та моменту вчинення боржником порушення, а не дати розгляду заяви судом; станом на 16 липня 2026 року - дату, коли сплив строк для подання звіту, - виконавче провадження було відкрите, і всі умови для застосування штрафу були дотримані. Зазначає, що суд першої інстанції поклав в основу ухвали постанову виконавця, законність якої одночасно оскаржується в тому ж суді. Посилається на порушення принципу змагальності внаслідок розгляду заяви в порядку письмового провадження без надання апелянту можливості висловитися щодо постанови виконавця, яка стала єдиною підставою відмови.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V цього Кодексу.
В судове засідання учасники не з`явилися, про розгляд апеляційної скарги повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили, тому суд, на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядає справу у їх відсутність. На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 вересня 2025 року у справі № 295/3790/25, яке набрало законної сили 21 січня 2026 року, зобов`язано ОСОБА_2 звільнити нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонено йому користуватися вказаним приміщенням після його звільнення. На підставі виконавчого листа від 12 лютого 2026 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. від 20 лютого 2026 року відкрито виконавче провадження № 80314472.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 06 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 в порядку судового контролю задоволено: зобов`язано ОСОБА_2 подати до суду письмовий звіт про повне та належне виконання рішення суду протягом десяти днів з моменту отримання ухвали. Копію ухвали доставлено боржнику до електронного кабінету 06 липня 2026 року, отже встановлений строк сплив 16 липня 2026 року. Звіт у встановлений строк боржником подано не було.
12 серпня 2026 року приватним виконавцем Дідківським А.С. вчинено виконавчі дії за місцезнаходженням спірного приміщення та прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 80314472 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення. Постанову разом із поверненим виконавчим листом отримано судом першої інстанції 14 серпня 2026 року.
Того ж дня, 14 серпня 2026 року, ОСОБА_1 звернувся до Богунського районного суду м. Житомира із заявою про застосування заходу процесуального примусу, яка є предметом апеляційного перегляду у цій справі.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до частин першої та другої статті 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у визначених категоріях цивільних справ. Стягувач може звернутися до суду із такою заявою в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до статті 453-3 ЦПК України, у разі неподання боржником звіту у встановлений судом строк без поважних причин, суд за заявою стягувача може застосувати до боржника захід процесуального примусу у вигляді штрафу.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Ключовою підставою відмови у задоволенні заяви суд першої інстанції визначив недотримання умови частини другої статті 453-1 ЦПК України щодо відкриття виконавчого провадження. Колегія суддів погоджується з цим висновком.
Механізм судового контролю за виконанням судових рішень, передбачений розділом VII ЦПК України, є інструментом, що діє паралельно з виконавчим провадженням як завершальною стадією судового процесу, і не може існувати у відриві від нього. Умова «за умови відкриття виконавчого провадження», встановлена частиною другою статті 453-1 ЦПК України, є умовою не лише виникнення права на звернення, а й правомірності реалізації цього права шляхом подання відповідної заяви. Заява ОСОБА_1 подана 14 серпня 2026 року - тобто через два дні після того, як 12 серпня 2026 року виконавче провадження № 80314472 було закінчено та виконавчий лист повернуто до суду. Отже, вже на момент звернення заявника умова частини другої статті 453-1 ЦПК України дотримана не була. Крім того, встановлення боржнику нового строку для подання звіту та застосування штрафу за відсутності відкритого виконавчого провадження позбавлені практичного змісту, оскільки відсутня виконавча процедура, в межах якої відповідні заходи судового контролю могли б досягти своєї мети.
Щодо доводу апелянта про те, що умова про відкриття виконавчого провадження, зазначена в ст. 453-1 ЦПК України, стосується моменту виникнення права на звернення, а не дати подання заяви, колегія суддів зазначає, що право на звернення з заявою в порядку судового контролю виникає за одночасної наявності двох умов: невиконання боржником судового рішення та відкриття виконавчого провадження. Реалізація цього права шляхом подання заяви до суду передбачає дотримання зазначених умов станом на момент звернення. Апелянт скористався правом на подання заяви лише 14 серпня 2026 року - вже після закінчення виконавчого провадження. Тлумачення, за яким штраф може застосовуватись після закінчення виконавчого провадження на підставі порушення, що мало місце раніше, не ґрунтується на системному зв`язку статей 453-1 та 453-3 ЦПК України і суперечить цільовому призначенню інституту судового контролю, який спрямований на сприяння виконанню рішення, а не на вчинення дій поза межами виконавчого провадження.
Щодо доводів апеляційної скарги про хибний висновок суду першої інстанції стосовно присутності понятого під час складення акту, колегія суддів зазначає, що в оскаржуваній ухвалі справді міститься неточність у відтворенні змісту акта виконавця від 12.08.2026 щодо, суд першої інстанції зазначив про складення акта «в присутності понятого», тоді як із самого акта вбачається, що відповідні графи залишені незаповненими та підписи понятих відсутні. Разом із тим відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення лише якщо воно призвело до неправильного вирішення справи. Зазначена неточність у відтворенні змісту акта не вплинула на правильність висновку суду першої інстанції про завершенність виконавчого провадження.
З тих самих підстав не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо внутрішньої суперечності оскаржуваної ухвали, вибіркової оцінки доказів, ненаведення судом мотивів щодо змісту заперечень стягувача та відеозапису від 12.08.2026, оскільки підставою відмови є процесуальна умова допустимості самого звернення, суд першої інстанції не мав потреби і не був зобов`язаний оцінювати докази щодо фактичного стану виконання рішення, а зазначені недоліки мотивування ухвали не призвели до неправильного вирішення справи по суті.
Щодо доводу про те, що суд першої інстанції поклав в основу ухвали постанову виконавця, законність якої одночасно оскаржується в тому ж суді, колегія суддів зазначає, що постанова приватного виконавця про закінчення виконавчого провадження є чинним актом суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, і до її скасування в установленому законом порядку вона породжує правові наслідки, передбачені пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Суд не може ігнорувати процесуальні наслідки чинної постанови виконавця лише з огляду на те, що її законність оспорюється в окремому провадженні, а результати розгляду цієї скарги можуть слугувати підставою для подальшого звернення із заявою в порядку судового контролю у разі відновлення виконавчого провадження.
Щодо доводу про порушення принципу змагальності внаслідок розгляду заяви в порядку письмового провадження, колегія суддів зазначає, що розгляд заяв у порядку судового контролю за виконанням судових рішень в порядку письмового провадження відповідає загальним засадам спрощеного провадження, встановленим статтею 279 ЦПК України. При цьому постанова про закінчення виконавчого провадження надійшла до суду одночасно із заявою апелянта та є документом, складеним приватним виконавцем на підставі норм закону, про що апелянт був обізнаний, оскільки того ж дня оскаржив її в окремому провадженні.
Щодо доводу про те, що суд першої інстанції не розмежував мотиви відмови у задоволенні вимоги про встановлення нового строку та вимоги про застосування штрафу, колегія суддів зазначає, що обидві вимоги є похідними від відсутності умови, передбаченої частиною другою статті 453-1 ЦПК України, відсутність відкритого виконавчого провадження рівною мірою унеможливлює як встановлення нового строку для подання звіту, так і застосування штрафу за його неподання.
Доводи апеляційної скарги щодо позбавлення апелянта права на реальне виконання судового рішення та посилання на практику Європейського суду з прав людини («Горнсбі проти Греції», «Іммобільяре Саффі проти Італії») не спростовують правильності застосування норм процесуального права судом першої інстанції. Апелянт не позбавлений можливості захистити своє право на виконання рішення іншими передбаченими законом способами, зокрема шляхом розгляду скарги на дії органу примусового виконання та подальшого пред`явлення виконавчого листа до виконання у разі скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.
Інші посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваної ухвали під час апеляційного провадження.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367-369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 25 серпня 2026 року у справі № 295/3790/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді
П.В. Миколайчук Н.Й. Григорусь В.А. Панкеєва