ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 924/905/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - Баєнко Я. В. , Шибінський В. Ф., Гостинський П. В.,
відповідачів - Романенко А. В.,
третіх осіб - Костромін Д. Г. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколенд Парк" та ОСОБА_3 (особа, яка не брала участі у справі)
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 (судді: Бучинська Г. Б. - головуючий, Петухов М. Г., Гудак А. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Красилівський агрегатний завод"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколенд Парк"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "ІНФОРМАЦІЯ_1"
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7
про витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Красилівський агрегатний завод" (далі - ТОВ "Красилівський агрегатний завод") звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколенд Парк" (далі - ТОВ "Еколенд Парк") про витребування із чужого незаконного володіння останнього набувача - ТОВ "Еколенд Парк" нерухомого майна, а саме підсобного господарства Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" (далі - ДП "Красилівський агрегатний завод"), загальною площею 1682,2 м2, яке складається з: цегляного спального корпусу - літера "А" загальною площею 1480,7 м2, камінного овочесховища - літера "В" загальною площею 117,5 м2, дерев`яного павільйону - літера "Г" загальною площею 59,7 м2, залізного приміщення з профільної сталі (гусятник) - літера "З" загальною площею 24,3 м2, яке знаходиться за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с. Слобідка-Красилівська, вул. Лисаковського Андрія, будинок 65 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1496595268227) (далі - спірне майно).
1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на статті 387, 388 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що внаслідок незаконних дій службових осіб ДП "Красилівський агрегатний завод" та інших відбулося відчуження нерухомого майна державної власності.
1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Еколенд Парк" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.
Проте позивач не є власником спірного майна та не може його витребовувати.
Укладенню договору купівлі-продажу від 20.12.2011 між ДП "Красилівський агрегатний завод" та ФОП ОСОБА_4., передувало прийняття уповноваженими органами низки документів та актів, спрямованих на дійсне відчуження (продаж) об`єкта нерухомості на користь третіх осіб. Зокрема, Фонд державного майна України листом від 08.07.2011 № 10-24-9476 надав ДП "Красилівський агрегатний завод" дозвіл на проведення аукціону з продажу спірного нерухомого майна, а єдиний засновник Заводу - Акціонерне товариство "ІНФОРМАЦІЯ_2" також був обізнаний про укладення договору.
Відповідач акцентує увагу на тому, що відповідний запис про реєстрацію права за ОСОБА_4 на спірне нерухоме майно здійснено за результатами аукціону на підставі договору купівлі-продажу здійснено 26.12.2011. Отже, відповідач та треті особи з моменту укладення договору купівлі-продажу від 20.12.2011 та внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто близько 14 років, використовували майно. У свою чергу позивач, вважаючи себе власником майна, не зазначає з посиланням на докази, чому протягом 14 років він не знав, що вказане майно зареєстроване та використовується іншими особами, а також не вчиняв жодних дій, спрямованих на повернення такого майна.
Крім того товариство звертало увагу на тому, що майно, яке правомірно вибуло з власності позивача у 2011 році, станом на сьогодні не існує у тому вигляді, в якому воно вибуло, адже право спільної часткової власності було припинено відповідно до договору від 24.01.2020, укладеному з АТ "ІНФОРМАЦІЯ_2".
ТОВ "Еколенд Парк" додатково просило з посиланням на положення статей 257, 261 Цивільного кодексу України застосувати наслідки пропуску позовної давності.
1.4. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 17.09.2025 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - АТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
1.5. У поясненнях на позовну заяву АТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" вказувало на обранні позивачем належного та ефективного способу захисту, а також наведення позивачем поважних причин для поновлення строків позовної давності.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено сукупності обставин, необхідних для задоволення віндикаційного позову, зокрема наявності у нього права власності або іншого речового права титульного володільця на спірне майно, факту вибуття цього майна з його володіння, а також перебування майна в натурі саме у незаконному володінні відповідача.
Крім того суд першої інстанції зазначив, що результати аукціону з продажу державного майна не визнані недійсними в установленому законом порядку, а договори купівлі-продажу від 20.12.2011 та дарування від 28.02.2018 на момент ухвалення рішення є чинними.
З урахуванням встановлених обставин щодо відсутності порушеного права, суд дійшов висновку про відмову у застосуванні позовної давності.
2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2026 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ "Еколенд Парк" на користь ТОВ "Красилівський агрегатний завод" спірне нерухоме майно, що знаходяться за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с. Слобідка-Красилівська, вул. Андрія Лисаковського, 65.
Суд апеляційної інстанції установив, що спірне нерухоме майно, а саме підсобне господарство ДП "Красилівський агрегатний завод" на момент його відчуження у 2011 році мало режим державної власності та перебувало у майновій сфері державного підприємства.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, державне майно, передане суб`єкту господарювання державного сектора економіки, зберігає режим державної власності до моменту правомірної зміни цього режиму у спосіб, передбачений законом.
Суд апеляційної інстанції установив, що матеріали справи не містять рішення Кабінету Міністрів України як власника державного майна про зміну правового режиму спірного майна, про його приватизацію або про вибуття з державної власності.
Наявні у справі документи свідчать, що питання відчуження спірного майна попередньо розглядалося Фондом державного майна України та Міністерством промислової політики України. Зокрема, листом від 08.07.2011 № 10-24-9476 Фонд державного майна України погодив відчуження шляхом продажу на аукціоні шести об`єктів нерухомості, що перебували на балансі ДП "Красилівський агрегатний завод", а наказом Міністерства промислової політики України від 18.10.2011 № 289 надано згоду на реалізацію зазначеного майна через аукціон.
Водночас, як установив суд апеляційної інстанції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1221 (зі змінами) ДП "Красилівський агрегатний завод" було включено до складу учасників Державного концерну "ІНФОРМАЦІЯ_2".
Отже, на дату проведення аукціону 17.11.2011 Завод входив до складу Державного концерну "ІНФОРМАЦІЯ_2", що свідчить про те, що на час видання наказу від 18.10.2011 № 289 та проведення аукціону 17.11.2011 ДП "Красилівський агрегатний завод" не перебувало в управлінні Міністерства промислової політики України, а тому зазначене Міністерство не було належним суб`єктом управління підприємством та не мало передбачених законом повноважень вирішувати питання щодо відчуження закріпленого за ним державного майна.
Проте, як установив суд апеляційної інстанції, матеріали справи не містять рішення уповноваженого органу Державного концерну "ІНФОРМАЦІЯ_2" про надання згоди на відчуження спірного майна і за відсутності такого рішення наказ Міністерства промислової політики України від 18.10.2011 № 289 та вчинені на його підставі дії директора підприємства не підтверджують наявності належного волевиявлення уповноваженого суб`єкта управління державним майном.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне майно не вибуло з державної власності у встановленому законом порядку, а зміна форми власності з державної на приватну юридично не відбулася, тому первісне відчуження спірного майна за результатами аукціону 17.11.2011 та за договором купівлі-продажу від 20.12.2011 не створило належної правової підстави для набуття приватної власності на це майно.
У зв`язку з тим, що спірне майно не вибуло з державної власності у встановленому законом порядку, суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що відсутність судових рішень про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу і подальших правочинів щодо спірного майна сама по собі виключає можливість задоволення віндикаційного позову.
Отже, заявлена позивачем вимога спрямована на витребування індивідуально визначеного нерухомого майна від останнього набувача, яким є ТОВ "Еколенд Парк" і такий спосіб захисту відповідає характеру спірних правовідносин, оскільки позивач стверджує про вибуття майна з державної власності поза належною волею власника та про подальше перебування цього майна у зареєстрованій власності останнього набувача.
Оскільки ТОВ "Еколенд Парк" є останнім зареєстрованим набувачем спірного нерухомого майна, то саме це товариство є належним відповідачем за заявленою вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння.
При цьому, з огляду на встановлені обставини перетворення ДП "Красилівський агрегатний завод" у ТОВ "Красилівський агрегатний завод" згідно з наказом Державного концерну "ІНФОРМАЦІЯ_2" від 19.01.2023 № 20, збереження ідентифікаційного коду юридичної особи та підтвердження правонаступництва, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач має належний матеріально-правовий інтерес у заявленні вимоги про витребування спірного майна та є належним суб`єктом звернення з таким позовом.
Суд апеляційної інстанції також вказав на те, що обставини набуття спірного майна ТОВ "Еколенд Парк" не дають підстав стверджувати, що набувач не був і не міг бути обізнаний про попередню історію набуття цього майна та обставини його вибуття з майнової сфери ДП "Красилівський агрегатний завод", оскільки після первісного відчуження спірного майна за договором купівлі-продажу від 20.12.2011 право на спірне майно переоформлювалося між фізичними особами, пов`язаними між собою родинними та майновими зв`язками. Такти чином, подальше переоформлення спірного майна після його первісного відчуження відбулося шляхом послідовних безвідплатних правочинів між пов`язаними особами.
За висновками суду апеляційної інстанції, спірне майно вибуло з державної власності та володіння ДП "Красилівський агрегатний завод" поза належною волею власника державного майна, а обставини його подальшого переоформлення та набуття ТОВ "Еколенд Парк" не перешкоджають витребуванню цього майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що витребування спірного майна у ТОВ "Еколенд Парк" відповідає критеріям законності, переслідує легітимну мету в суспільному інтересі та є пропорційним втручанням у право відповідача на мирне володіння майном.
Щодо позовної давності, суд апеляційної інстанції вказав на те, що на момент первісного відчуження спірного майна у 2011 році директором ДП "Красилівський агрегатний завод" був ОСОБА_5 , який організовував проведення аукціону, при цьому всі документи, пов`язані з його проведенням та відчуженням майна, перебували у володінні довіреної йому особи. Лише після смерті останньої зазначені документи були виявлені в її службовому кабінеті, що об`єктивно унеможливлювало своєчасне встановлення обставин відчуження майна та належну оцінку правомірності відповідних дій. Саме з участю пов`язаних з ОСОБА_5 осіб у подальшому було оформлено низку правочинів щодо спірного майна, зокрема договори дарування від 28.02.2018, а в подальшому майно було передано до статутного капіталу ТОВ "Еколенд Парк", створеного та контрольованого ОСОБА_6 .
За таких обставин формальна наявність у державному реєстрі відомостей про перехід права на спірне майно не свідчить сама по собі про те, що належний суб`єкт захисту об`єктивно мав реальну можливість своєчасно виявити юридичні дефекти вибуття майна, встановити відсутність належного волевиявлення власника державного майна, зібрати відповідні докази та ініціювати судовий захист.
Суд апеляційної інстанції також взяв до уваги, що позивач пов`язує можливість виявлення обставин порушення свого права з проведенням внутрішньої перевірки та з матеріалами кримінального провадження № 1202324[телефон приховано], зареєстрованого 13.09.2023, у межах якого досліджуються обставини можливого незаконного заволодіння державним майном.
Отже суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява ТОВ "Красилівський агрегатний завод" про визнання поважними причин пропуску позовної давності підлягає задоволенню, а порушене право підлягає судовому захисту відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026, ТОВ "Еколенд Парк" просить її скасувати, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2026 залишити в силі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.1.1. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував статті 387, 396 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду про те, що віндикаційна вимога належить власникові або титульному володільцю, який довів конкретне речове право на спірне майно.
Апеляційний суд задовольнив віндикаційний позов, не встановивши за позивачем ані права власності, ані права господарського відання, ані іншого речового титулу на спірне майно. Замість доведеного речового права суд визнав достатніми універсальне правонаступництво позивача, його матеріально-правовий інтерес і право на судовий захист. Тим самим апеляційний суд застосував статті 387, 396 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, за якими віндикаційна вимога належить лише власникові або титульному володільцю, який довів конкретне речове право.
Заявник касаційної скарги вважає, що у касаційному порядку перевірці підлягає висновок апеляційного суду про те, що для задоволення віндикаційної вимоги достатньо універсального правонаступництва та матеріально- правового інтересу позивача, навіть якщо його речовий титул на спірне майно не доведено.
Наявність у позивача права власності або іншого речового титулу є обов`язковою передумовою віндикації, а її недоведеність - достатньою підставою для відмови у позові. Замінивши цю передумову універсальним правонаступництвом, матеріально-правовим інтересом і правом на судовий захист, апеляційний суд застосував статті 387, 396 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду у справах № 910/13536/19, № 922/82/20 (пункти 119, 121) і № 917/1212/21 (пункти 193, 194, 201).
Скаржник вказує на тому, що у постанові Великої Пати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, зазначено, зокрема, що майно витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України за позовом прокурора, і Велика Палата прямо зазначила, що "мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння нерухомим майном". У справі № 924/905/25 ані держава, ані прокурор до участі не залучені, а майно витребувано на користь товариства - правонаступника державного підприємства, яке є самостійною юридичною особою і не є державою в особі уповноваженого органу.
3.1.2. Також заявник вказує на тому, що суд апеляційної інстанції скасував відмову в позові, визнавши, що спірне майно вибуло з державної власності поза волею власника. Проте, на думку скаржника, цей висновок спирається на три помилки застосування норм: що Міністерство промислової політики України на 18.10.2011 втратило повноваження суб`єкта управління; що бракує згоди Державного концерну "ІНФОРМАЦІЯ_2"; що потрібне окреме рішення Кабінету Міністрів України. Насправді відчуження 2011 року здійснене за Порядком № 803 - розпорядчим актом суб`єкта управління і погодженням Фонду державного майна України, а тягар довести вибуття майна поза волею лежав на позивачеві, який його не виконав.
Апеляційний суд не встановив ані факту, ані дати передачі ДП "Красилівський агрегатний завод" в управління Державного концерну "ІНФОРМАЦІЯ_2" і не послався на акт приймання-передачі. За відсутності цих обставин висновок про те, що станом на 18.10.2011 Міністерство вже втратило повноваження суб`єкта управління, не ґрунтується на встановлених фактах, а є наслідком неправильного застосування пункту 5 статті 8 Закону України "Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" і пункту 10 Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482.
3.1.3. Суд апеляційної інстанції також застосував статтю 261, частини 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо об`єктивного характеру поважних причин пропуску позовної давності, розподілу тягаря їх доказування та оцінки поведінки сторін протягом усього періоду від виникнення права на позов до звернення до суду
Факт спливу позовної давності не є спірним. Так позов подано 28.08.2025, тобто більш як через десять років після відчуження майна у 2011 році. Спірне лише те, чи існувала об`єктивна перешкода, яка протягом усього цього періоду унеможливлювала звернення до суду. Апеляційний суд визнав такою перешкодою пізнє виявлення документів аукціону, проте його власні встановлені факти цьому суперечать: відчуження було відображене в офіційному звіті Фонду державного майна України, у бухгалтерському та майновому обліку підприємства і в діях органу управління, а тягар довести об`єктивність перешкоди лежав на позивачі, який його не виконав.
У цьому випадку врахуванню підлягають висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, в якій, зокрема, сформульовано презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав та вказано, що для віндикаційного позову перебіг позовної давності пов`язується з обізнаністю про первісне вибуття майна, а не з отриманням відомостей про кожного наступного набувача. Подальше відчуження майна не започатковує нового перебігу позовної давності. Порушення права та його подальше підтвердження судовим рішенням також не є тотожними обставинами.
Наведені висновки конкретизовані судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 14.05.2025 у справі № 15/68-10 (902/1563/23).
3.1.4. Скаржник вказує на тому, що суд апеляційної інстанції застосував статті 387, 388 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у справі № 922/82/20 стосовно того, що держава не може посилатися на власну суперечливу поведінку, а правонаступник продавця не може витребувати відчужене ним майно, і без урахування висновків Верховного Суду про неприпустимість покладення на набувача наслідків помилок державних органів.
Спірне майно вибуло з державної власності не всупереч державі, а внаслідок послідовних рішень її ж органів: Міністерство промислової політики України ініціювало відчуження, Фонд державного майна України його погодив, майно продав його володілець - ДП "Красилівський агрегатний завод", а згодом ДК "ІНФОРМАЦІЯ_2" нотаріально оформив поділ тих самих будівель. Позивач є правонаступником цього володільця - продавця. За таких обставин витребування майна суперечить забороні суперечливої поведінки, покладає на набувача наслідки можливих помилок самих державних органів і є непропорційним втручанням у мирне володіння майном.
3.1.5. Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує на тому, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 14 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності" у поєднанні зі статтями 16, 17 цього Закону та статтями 387, 396 Цивільного кодексу України стосовно того: чи виникає у товариства, створеного шляхом перетворення державного унітарного підприємства оборонно-промислового комплексу, право власності або інше речове право на нерухоме майно, яке вибуло з майнової сфери підприємства до перетворення і не було внесене до статутного капіталу, лише на підставі універсального правонаступництва за статтею 14, попри те, що статті 16 і 17 пов`язують набуття товариством права власності з внесенням майна до статутного капіталу.
3.1.6. Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання про застосування частини 8 статті 261 Цивільного кодексу України, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
На день подання позову (28.08.2025) вже діяла частина 8 статті 261 Цивільного кодексу України, яка для вимог про витребування нерухомого майна, переданого з державної власності у приватну, пов`язує початок перебігу позовної давності з об`єктивною подією - державною реєстрацією права першого набувача (у цій справі 26.12.2011).
Апеляційний суд цієї норми не застосував і не навів мотивів її незастосування, визначивши початок давності за загальним суб`єктивним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України.
При цьому висновку Верховного Суду щодо застосування частини 8 статті 261 Цивільного кодексу України до позову, поданого після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", немає.
У межах цієї підстави перевірці підлягає питання про застосування частини 8 статті 261 Цивільного кодексу України до вимоги про витребування нерухомого майна, право власності першого набувача на яке зареєстроване до набрання чинності Законом України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", якщо позов подано після набрання чинності цим Законом.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Красилівський агрегатний завод" просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Еколенд Парк" в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а в іншій частині відмовити у задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 залишити без змін з підстав, наведених у відзиві.
3.3. АТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" у поясненнях (відзиву) на касаційну скаргу ТОВ "Еколенд Парк" просить відмовити в її задоволення з підстав, наведених у поясненнях.
3.4. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026, касаційну скаргу подала також особа, яка не була залучена до справи - ОСОБА_3 , яка просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2026 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.4.1. Скаржник зазначає, що не була залучена до участі у справі, хоча на час її розгляду мала зареєстроване право іпотеки щодо того самого об`єкта нерухомості.
Так, 28.07.2025 між ОСОБА_3 як іпотекодержателем та ТОВ "Еколенд Парк" як іпотекодавцем укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Федосєєвою О.О. за реєстровим № 6985, за умовами якого Іпотекою забезпечено виконання зобов`язань за договором № 28/07/25 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 28.07.2025 у сумі 1 000 000 грн. Предметом іпотеки є саме майно, витребуване оскаржуваною постановою. Право іпотеки зареєстроване 28.07.2025, номер запису про іпотеку 60886212.
Отже, право ОСОБА_3 виникло до звернення позивача з позовом 28.08.2025 та до відкриття провадження у справі.
Оскаржувана постанова безпосередньо стосується прав та законних інтересів ОСОБА_3 , оскільки іпотека є самостійним речовим правом на чуже майно, яке забезпечує можливість переважного задоволення вимоги іпотекодержателя за рахунок конкретно визначеного об`єкта нерухомості. Тому вирішення судом питання про належність цього майна іншій особі та його примусове витребування від іпотекодавця не створює лише опосередкованих економічних наслідків для кредитора, а змінює правовідносини, у межах яких існує та підлягає реалізації зареєстроване право іпотеки.
Вплив оскаржуваної постанови не обмежується звичайною зміною власника обтяженого майна. Апеляційний суд визнав, що спірне майно не вибуло з державної власності за належною волею держави, та фактично визначив дефектність титулу ТОВ "Еколенд Парк", на підставі якого останнє передало майно в іпотеку. Таким чином суд поставив під сумнів правову передумову виникнення іпотеки - повноваження ТОВ "Еколенд Парк" розпорядитися спірним майном. Одночасно постанова про витребування є підставою для державної реєстрації права за позивачем.
Отже, скаржник зазначає, що оскаржувана постанова визначає правовий режим предмета іпотеки, змінює особу власника, з якою надалі мають існувати іпотечні правовідносини, та безпосередньо впливає на можливість реалізації ОСОБА_3 забезпеченої вимоги за рахунок конкретного нерухомого майна.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21, за якою «власник, який за допомогою віндикаційного позову чи реституції повернув майно від неуповноваженого іпотекодавця, "займає" місце останнього у відносинах іпотеки». Отже, наслідком віндикації предмета іпотеки є не лише зміна власника речі, а й заміна суб`єкта правовідносин з іпотекодержателем.
Апеляційний суд, витребувавши предмет іпотеки без участі іпотекодержателя, визначив правове становище майна, щодо якого ОСОБА_3 має зареєстроване забезпечувальне право, та змінив особу власника, з якою надалі мають існувати іпотечні правовідносини, не надавши іпотекодержателю можливості бути почутим щодо обставин, від яких залежить збереження та реалізація іпотеки.
Зв`язок між оскаржуваною постановою та правами ОСОБА_3 є прямим, очевидним і безумовним: предмет спору та предмет зареєстрованої іпотеки повністю збігаються. У постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19 Верховний Суд зазначив, що судове рішення безпосередньо стосується не залученої до справи особи, зокрема, якщо воно створює перешкоди для реалізації її суб`єктивного права або законного інтересу. У цій справі відповідне право підтверджується договором іпотеки та записом Державного реєстру речових прав, а іпотекою забезпечено виконання грошового зобов`язання у сумі 1 000 000 грн.
3.4.2. Також ОСОБА_3 як на підстави оскарження судового рішення посилається на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України , вказуючи на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, частини 8 статті 261 та 388 Цивільного кодексу України з підстав, наведених у касаційній скарзі, які є аналогічними підставам, наведеним у касаційній скарзі ТОВ "Еколенд Парк".
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково з огляду на таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 13.02.2007 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно з яким об`єктом нерухомого майна є підсобне господарство ДП "Красилівський агрегатний завод", розташоване за адресою: Хмельницька область, Красилівський район, с. Слобідка-Красилівська, вул. Підлісна, 65, власником якого визначено Міністерство промислової політики України, форма власності - державна, частка - 1/1.
З опису об`єкта, наведеного у свідоцтві, вбачається, що до складу підсобного господарства входили, зокрема, спальний корпус літ. "А" площею 1480,7 м2, будівля для бджіл літ. "Б" площею 198,0 м2, овочесховище літ. "В" площею 117,5 м2, дерев`яний павільйон літ. "Г" площею 52,3 м2, хлів літ. "Д" площею 41,4 м2, житловий будинок з гаражем літ. "Е" площею 115,3 м2, житловий будинок з гаражем літ. "Є" площею 112,8 м2, житловий будинок літ. "Ж" площею 52,5 м2, а також приміщення із профільної сталі - гусятник літ. "З" площею 24,3 м2.
Судами встановлено, що у подальшому ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді директора ДП "Красилівський агрегатний завод", звернувся до Міністерства промислової політики України як органу управління державним майном щодо надання згоди на реалізацію майна, яке обліковувалося на балансі підприємства.
Міністерство промислової політики України листом від 01.08.2011 № 9/2-1-1999, адресованим Кабінету Міністрів України, повідомило про розгляд комплекту документів щодо відчуження шести об`єктів нерухомості, які перебували на балансі ДП "Красилівський агрегатний завод", не належали до цілісного майнового комплексу підприємства та щодо яких Міністерством прийнято позитивне рішення про надання згоди на їх відчуження.
Міністерство промислової політики України у листі також вказало, що вважає за доцільне надати підприємству дозвіл на відчуження шести об`єктів нерухомості, а грошові кошти, які планувалося отримати від продажу майна, мали бути спрямовані на модернізацію виробничої бази підприємства. Також у листі зазначено про відсутність у підприємства заборгованості із виплати заробітної плати та перед бюджетом.
До листа Міністерства промислової політики України від 01.08.2011 № 9/2-1-1999 було додано, зокрема, копію листа-звернення ДП "Красилівський агрегатний завод" від 14.12.2010 № 06-1255 про надання дозволу на відчуження майна, перелік майна, що пропонувалося до відчуження, техніко-економічне обґрунтування доцільності відчуження майна та акт інвентаризації нерухомого майна, яке пропонувалося до відчуження.
08.07.2011 Фонд державного майна України у листі № 10-24-9476, адресованому Міністерству промислової політики України, повідомив про розгляд документів щодо надання погодження на відчуження державного майна та погодив відчуження шляхом продажу виключно на аукціоні шести об`єктів нерухомості, що знаходилися на балансі ДП "Красилівський агрегатний завод" і були розташовані за адресами: с. Слобідка-Красилівська, вул. Підлісна, 65, Красилівського району Хмельницької області та м. Красилів, вул. Правдинська, 1.
Фонд державного майна України також зазначив, що відчуження майна може бути здійснено за умови відсутності на момент продажу встановлених законодавством обмежень чи заборон щодо його продажу, а суб`єкт господарювання має у встановлений строк подати до Фонду державного майна звіт за результатами відчуження та використання коштів.
Наказом Міністерства промислової політики України від 18.10.2011 № 289 надано згоду на реалізацію майна за умови його відчуження через аукціон.
25.10.2011 у "Біржовому кур`єрі" № 34 (152) було опубліковано оголошення товарної біржі "Універсальна товарно-сировинна біржа" про проведення аукціону з продажу державного майна, що обліковувалося на балансі ДП "Красилівський агрегатний завод". В оголошенні зазначено перелік лотів, їх технічні характеристики та початкову вартість продажу з урахуванням ПДВ.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 17.11.2011 проведено аукціони з продажу державного майна, що обліковувалося на балансі ДП "Красилівський агрегатний завод".
Так, за змістом протоколів № 1-6 проведення аукціону на продаж виставлялися окремі об`єкти нерухомого майна, зокрема: будівля спального корпусу літ. "А" загальною площею 1480,7 м2, будівля для бджіл літ. "Б" загальною площею 198,0 м2, овочесховище літ. "В" загальною площею 117,5 м2, дерев`яний павільйон літ. "Г", приміщення з профільної сталі - гусятник літ. "З" загальною площею 24,3 м2, а також ангарний склад "F-ФМК-15". Учасниками відповідних аукціонів були ТОВ "Гайдучина" та ФОП ОСОБА_4. Переможцем аукціонів визначено ОСОБА_4 .
4.3. 20.12.2011 між ДП "Красилівський агрегатний завод" та ФОП ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Красилівського районного нотаріального округу Грибчиком А.М. та зареєстрований у реєстрі за № 4238. За якого ДП "Красилівський агрегатний завод" передало у власність ОСОБА_4 76/100 частини підсобного господарства, а саме: цегляний спальний корпус літ. "А" загальною площею 1480,7 м2, кам`яне овочесховище літ. "В" загальною площею 117,5 м2, дерев`яний павільйон літ. "Г" загальною площею 59,7 м2 та металеве приміщення із профільної сталі - гусятник літ. "З" загальною площею 24,3 м2.
Після укладення договору купівлі-продажу від 20.12.2011 інша частина майна була списана ОСОБА_5 , що підтверджується відповідними актами списання, а саме: у березні 2012 року - котельні та артсвердловини, 29.01.2013 - огорожі і пасіки, у грудні 2014 року - будівлі для бджіл.
4.4. 25.07.2012 ДП "Красилівський агрегатний завод" листом № 06-910 направило Фонду державного майна України звіт за результатами відчуження майна згідно з погодженням Фонду державного майна України від 08.07.2011 № 10-24-9476 та наказом Міністерства промислової політики України від 18.10.2011 № 289.
Зі змісту зазначеного звіту вбачається, що ДП "Красилівський агрегатний завод" відобразило відчуження майна, здійснене через товарну біржу "Універсальна товарно-сировинна біржа", організатором аукціону, на користь ФОП ОСОБА_4. У звіті зазначено, що за договором купівлі-продажу від 20.12.2011 року, зареєстрованим у державному реєстрі за №4238, було відчужено спальний корпус літ. "А", овочесховище літ. "В", дерев`яний павільйон літ. "Г" та гусятник літ. "З", а за окремим договором від 18 липня 2012 року, зареєстрованим у державному реєстрі за №1839, - аграрний склад F-ФМК.
У звіті також наведено відомості про незалежну оцінку майна та фактично отримані від продажу кошти, а також зазначено, що отримані від продажу кошти використані на придбання матеріалів і комплектуючих для виготовлення гелієвих систем, що відповідало техніко-економічному обґрунтуванню використання коштів від відчуження майна. Звіт підписано директором заводу ОСОБА_5 та головним бухгалтером ОСОБА_8 .
4.5. 28.02.2018 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір № 251, посвідчений приватним нотаріусом Красилівського нотаріального округу Хмельницької області Шлейник М. С., відповідно до пункту 1.4 якого подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_7 домовилися про зміну режиму спільної сумісної власності на режим спільної часткової власності на нерухоме майно. За умовами договору частки у праві власності на предмет договору визначено рівними: ОСОБА_4 належить 38/100 часток, ОСОБА_7 - 38/100 часток.
Відповідно до пункту 1.5 договору № 251 ОСОБА_4 безоплатно передав у власність ОСОБА_7 38/100 часток у праві власності на підсобне господарство ДП "Красилівський агрегатний завод".
За змістом пункту 1.6 цього договору внаслідок його укладення ОСОБА_7 набула право особистої приватної власності на 76/100 часток підсобного господарства ДП "Красилівський агрегатний завод".
4.6. 28.02.2018 між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Красилівського нотаріального округу Хмельницької області Шлейник М. С. та зареєстрований за № 252, за умовами якого ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_5 76/100 часток підсобного господарства ДП "Красилівський агрегатний завод", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Також 28.02.2018 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір дарування, посвідчений тим самим нотаріусом та зареєстрований за № 253, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 76/100 часток підсобного господарства ДП "Красилівський агрегатний завод".
24.01.2020 між ОСОБА_6 та Державним концерном "ІНФОРМАЦІЯ_2" укладено договір № 133, посвідчений приватним нотаріусом Красилівського нотаріального округу Хмельницької області Шлейник М. С., за умовами якого співвласники здійснили поділ в натурі належного їм об`єкта нерухомого майна - підсобного господарства ДП "Красилівський агрегатний завод", розташованого за адресою: Хмельницька область, Красилівський район, с. Слобідка-Красилівська, вул. Андрія Лисаковського, 65, попередня назва - вул. Підлісна, 65.
Відповідно до пункту 4 вказаного договору № 133 за згодою співвласників ОСОБА_6 передано у власність цегляний спальний корпус літ. "А" загальною площею 1480,7 м2, кам`яне овочесховище літ. "В" загальною площею 117,5 м2, дерев`яний павільйон літ. "Г" загальною площею 59,7 м2 та залізне приміщення із профільної сталі - гусятник літ. "З" загальною площею 24,3 м2.
Згідно з пунктом 5 цього договору № 133 виділ об`єктів нерухомого майна в натурі припиняє право спільної часткової власності співвласників на це майно.
24.01.2020 ОСОБА_6 здійснив державну реєстрацію права власності на зазначені об`єкти нерухомого майна.
4.7. Суди попередніх інстанцій установили, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та директором ТОВ "Красилівський агрегатний завод" Процюку О. Ф. велися перемовини щодо придбання майна в межах якого ТОВ "Красилівський агрегатний завод" листом від 21.03.2024 № 72-29/499 повідомило про зацікавленість у придбанні відповідного майна з дотриманням вимог чинного законодавства України. Разом з тим товариство зазначило, що запропонована ціна 80 900 доларів США є суб`єктивною та завищеною.
4.8. Рішенням Красилівської міської ради восьмого скликання від 23.01.2025 № 7 перейменовано вулицю Підлісна в селі Слобідка-Красилівська Хмельницького району Хмельницької області на вулицю Андрія Лисаковського, скорочена назва - вул. А. Лисаковського.
4.9. Суди установили, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.07.2025 № 436474933 право власності на об`єкт нерухомого майна 11.06.2025 зареєстровано за ТОВ "Еколенд Парк" на підставі акта приймання-передачі від 11.06.2025, посвідченого приватним нотаріусом Федосєєвою О. О.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 14.08.2025 № 35722975 станом на дату державної реєстрації ТОВ "Еколенд Парк" (10.06. 2025) єдиним кінцевим бенефіціарним власником, засновником та керівником цієї юридичної особи був ОСОБА_6 , якому належала частка у статутному капіталі товариства в розмірі 1 000 000 грн, що становило 100% статутного капіталу.
Згідно з актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Еколенд Парк" від 11.06.2025, посвідченим приватним нотаріусом Федосєєвою О. О. та зареєстрованим за № 4992- 4994, ОСОБА_6 передав ОСОБА_10 та ОСОБА_11 по 50% статутного капіталу товариства номінальною вартістю по 500 000 грн кожному.
За змістом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05.08.2025 № 35663280 ОСОБА_6 вийшов зі складу кінцевих бенефіціарних власників, засновників та керівників ТОВ "Еколенд Парк".
4.10. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги ТОВ "Красилівський агрегатний завод" про витребування із чужого незаконного володіння останнього набувача - ТОВ "Еколенд Парк" га користь позивача нерухомого майна, а саме підсобного господарства ДП "Красилівський агрегатний завод" з посиланням на положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України.
4.11. Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності та володіння ДП "Красилівський агрегатний завод" поза належною волею власника державного майна, а обставини його подальшого переоформлення та набуття ТОВ "Еколенд Парк" не перешкоджають витребуванню цього майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.
Щодо позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява ТОВ "Красилівський агрегатний завод" про визнання поважними причин пропуску позовної давності підлягає задоволенню, а порушене право підлягає судовому захисту відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки формальна наявність у державному реєстрі відомостей про перехід права на спірне майно не свідчить сама по собі про те, що належний суб`єкт захисту об`єктивно мав реальну можливість своєчасно виявити юридичні дефекти вибуття майна, встановити відсутність належного волевиявлення власника державного майна, зібрати відповідні докази та ініціювати судовий захист.
4.12. Колегія суддів вважає за необхідне заначити, що стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 41 Конституції України та частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною 1 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
За змістом статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У частині 1 статті 260 та частині 1 статті 261 передачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
09.04.2025 набув чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", яким внесені зміни, серед іншого, до статті 261 Цивільного кодексу України.
Зокрема, Законом від 12.03.2025 № 4292-ІХ статтю 261 після частини сьомої доповнити новою частиною такого змісту:
"8. Перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності".
Як вбачається з матеріалів згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованою станом на 28.02.2018 зареєстроване право приватної спільної часткової власності на підсобне господарство ДП "Красилівський агрегатний завод" за ОСОБА_4 26.12.2011.
При цьому державними органами в особі Фонду державного майна України та Міністерства промислової політики України у 2011 році було погоджено відчуження спірного майна, а товарною біржею "Універсальна товарно-сировинна біржа" у 2011 році проведено аукціон, про що у 25.07.2012 ДП "Красилівський агрегатний завод" направило Фонду державного майна України звіт за результатами відчуження майна згідно з погодженням Фонду державного майна України від 08.07.2011 № 10-24-9476 та наказом Міністерства промислової політики України від 18.10.2011 № 289.
Проте суд апеляційної інстанції зазначену норму права залишив поза увагою та не встановив обставини стосовно початку перебігу строку позовної давності.
Крім того суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ "Красилівський агрегатний завод" у 2024 році зверталося до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсними протоколів № 1, № 3-5 аукціону з продажу державного майна від 17.11.2011 року, договору купівлі-продажу від 20.12.2011, договору від 24.01.2020 та договору оренди землі від 19.11.2021.
Так, ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 29.11.2024 у справі № 924/1046/24 позовну заяву ТОВ "Красилівський агрегатний завод" залишено без руху у зв`язку із невідповідністю позовної заяви вимогам статей 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 16.12.2024 у справі № 924/1046/24 прийнято позовну заяву ТОВ "Красилівський агрегатний завод" до розгляду та відкрити провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 17.03.2025 у справі № 924/1046/24 Позовну заяву ТОВ "Красилівський агрегатний завод" залишено без розгляду за клопотанням позивача.
Позов у справі, яка розглядається, ТОВ "Красилівський агрегатний завод" подано 01.09.2025.
За змістом частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України (в редакції Закону від 12.03.2025 № 4292-ІХ) держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;
Проте суд апеляційної інстанції обмежившись посиланням на те, що при чини пропуску строку позовної давності є поважними через приховування колишнім директором підприємства інформації щодо укладення договорів щодо відчуження майна, залишив поза увагою вказані приписи законодавства, не встановив як початок перебігу строку позовної давності, так і наявність дійсно поважних причин пропуску такого строку з урахуванням, у тому числі, наявності у будь-якої особи можливості отримати інформацію про зареєстровані права на об`єкт нерухомості або щодо суб`єкта таких прав. Оцінки відповідним доводам відповідача суд апеляційної інстанції не надав.
4.13. Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до положень статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України.
Законом від 12.03.2025 № 4292-ІХ (який набув чинності з 09.04.2025), зокрема, статтю 388 Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції:
"Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача
1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.
4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках".
Відповідно до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 12.03.2025 № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Закон від 12.03.2025 № 4292-ІХ набув чинності 09.04.2025, тобто до подання позову у справі (01.09.2025) та ухвалення рішення судом першої інстанції (12.01.2026). Отже, положення цього закону щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка якого (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) здійснена у порядку, визначеному законом, чинному на дату подання позовної заяви, а також положення щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права, у даному випадку мають ретроспективну дію, а отже, підлягали застосуванню.
У розумінні наведених положень право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
За змістом статті 388 Цивільного кодексу України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).
За змістом частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що стаття 388 Цивільного кодексу України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини 1 вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (підпункти 9.4, 9.5 постанови верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 вказано, що: "Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 Цивільного кодексу України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))".
Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як добросовісність, яка належить до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях.
Добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.
Основними критеріями, які визначають добросовісність/недобросовісність набувача майна, є такі категорії, як "знав/не знав", "міг знати/не міг знати".
За загальним правилом, під поняттям "знав" необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття "міг знати", то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це (постанова Верховного Суду від 18.09.2025 у cправі № 922/82/20).
Особа, купуючи майно, має діяти обачно. Однак проста необачність не може виключати добросовісності особи.
Проте суд апеляційної інстанції зазначеного також не врахував та обмежившись посиланням на те, що обставини набуття спірного майна ТОВ "Еколенд Парк" не дають підстав стверджувати, що набувач не був і не міг бути обізнаний про попередню історію набуття цього майна та обставини його вибуття з майнової сфери ДП "Красилівський агрегатний завод", не встановив обставини щодо наявності підстав у цьому випадку застосування статті 388 Цивільного кодексу України щодо наявності/відсутності підстав для витребування у відповідача спірного нерухомого майна.
4.14. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу також на те, що у справі, яка розглядається, предметом позову є вимоги ТОВ "Красилівський агрегатний завод" про витребування у ТОВ "Еколенд Парк" на його користь спірного нерухомого майна, яке незаконно вибуло з державної власності.
Згідно з приписами частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом частини 1 статті 14 вказаного Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Так, за змістом Статуту ТОВ "Красилівський агрегатний завод" товариство створене шляхом перетворення ДП "Красилівський агрегатний завод" - учасника Державного концерну "ІНФОРМАЦІЯ_2" відповідно до Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності". З дня його державної реєстрації товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод".
Згідно зі статутом ДП "Красилівський агрегатний завод" підприємство є юридичною особою, засноване на державній власності, входить до сфери управління Міністерства промислової політики України. Майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (пункт 4.2 Статуту).
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягом про реєстрацію права власності на непорухоме майно від 13.02.2007 - підсобне господарство ДП "Красилівський агрегатний завод" визначено форму власності - державна, власник - Міністерство промислової політики України.
У пунктах 106-116 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20 зазначено таке:
"106. Правовий режим власності визначається виключно законами України (п. 7 ст. 92 Конституції України).
107. Відповідно до ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
108. З аналізу вказаних вище норм матеріального права вбачається, що власник вправі приймати рішення щодо свого майна.
109. Відповідно до норм ЦК України (зокрема, ст.ст. 2, 318, 324 ЦК України) суб`єктами права власності є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права; інші учасники цивільних відносин.
110. Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України). Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами (ч. 3 ст. 326 ЦК України).
111. Стаття 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визначає суб`єктів управління об`єктами державної власності, якими є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук.
112. Як уже зазначалося, право власності - це основне речове право, зміст якого складають повноваження (права) власника щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном, і таке право належить також державі. Тобто державі як власнику майна належить повноваження щодо володіння, користування та розпорядження належним їй майном, яке вона здійснює через відповідний уповноважений орган. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими її учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції.
113. Отже, держава в особі відповідного органу як власник відповідного майна вправі приймати рішення щодо такого майна, а отже, і здійснювати захист свого права власності у випадку його порушення. Обмеження такого права на захист є недопустимим.
114. Зміст права господарського відання розкривала ст. 136 ГК України (чинна на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
115. Право господарського відання - це речове право осіб, які так само як і власник володіють, користуються і розпоряджаються закріпленим за ними майном. Проте, якщо зазначені повноваження власника мають абсолютний характер, то особа, за якою майно закріплене власником (уповноваженим власником органом) на праві господарського відання, обмежена у здійсненні повноважень розпоряджатися окремими видами майна, реалізувати яке (повноваження) вона може лише за згодою власника. Випадки одержання такої згоди передбачені законами.
116. Судова палата зазначає, що, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення)".
У пункті 121 зазначеної постанови у справі № 922/82/20 Верховний Суд зазначив, що у випадку неправомірного заволодіння майном, право власності на яке належало державі і яке (майно) знаходилося в іншої особи на такому правовому титулі як право господарського відання, то захист від такого порушення (неправомірного заволодіння) полягає у витребуванні майна також на користь його власника, яким є держава в особі уповноваженого органу. Помилково вважати, що неналежним позивачем у цих спорах, зокрема у справі, яка переглядається, є держава в особі Міністерства. Обмеження власника на звернення до суду з таким позовом з метою захисту свого права власності не відповідає приписам статті 4 Господарського процесуального кодексу України, якою регулюється право на звернення до господарського суду.
Проте суд апеляційної інстанції не встановив обставин щодо правового статусу спірного нерухомого майна, а також не надав належної оцінки доводам відповідача про правомірність вимог ТОВ "Красилівський агрегатний завод" щодо повернення спірного нерухомого майна, яке за доводами позивача незаконно вибуло з державної власності, на користь саме товариства з обмеженою відповідальністю, виходячи з його правового статусу.
4.15. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції з касаційною скаргою також звернулася особа, яка не була залучена до участі у справі - ОСОБА_3 , яка вказує на порушення її прав оспорюваним судовим рішенням як іпотекодержателя спірного майна.
За змістом наданого ОСОБА_3 договору іпотеки ввід 28.07.2025, укладеного між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) та ТОВ "Еколенд Парк" (іпотекодавець), за умовами якого даним договором забезпечується виконання зобов`язання іпотекодавця - ТОВ "Еколенд Парк" перед іпотекодержателем за договором № 28/07/25 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги. Укладеним 28.07.2025 з усіма додатковими угодами, змінами та доповненнями до нього. В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором та виконання іпотекодацем зобов`язань за цим договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: підсобне господарство ДП "Красилівський агрегатний завод", загальною площею 1682,2 м2, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с. Слобідка-Красилівська, вул. Лисаковського Андрія, будинок 65.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21 іпотека є правом на чужу річ (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).
За змістом статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
У цьому випадку суд апеляційної інстанції має перевірити доводи ОСОБА_3 стосовно того, що за результатами розгляду даної справи зміниться правовий режим предмета іпотеки та чи у такому разі впливає на права та обов`язки сторін договору іпотеки.
4.16. За правилами доказування, визначеними статтями 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 916/3079/23, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21.
Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 916/3079/23, від 08.07.2025 у справі № 917/504/23, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Відповідно до положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Згідно з частинами 1, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, зокрема, щодо початку перебігу позовної давності у цьому випадку та наявності/відсутності поважних причин пропуску такого строку, правового статусу майна та позивача у справі, дійшов передчасних висновків про задоволення позову, а тому доводи касаційних скарг про неповне з`ясування судом апеляційної інстанції всіх обставин справи знайшли підтвердження, у зв`язку з чим постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
5.3. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026, слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколенд Парк" та ОСОБА_3 задовольнити частково.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 у справі № 924/905/25 скасувати, справу передати на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак