ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Одеса Справа № 916/3073/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
секретар судового засідання за дорученням головуючого: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», м. Київ правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт-Фактор", м.Херсон - не з`явився
від Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м. Херсон - не з`явився
від ОСОБА_1 , м. Херсон - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м. Херсон
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову,
суддя першої інстанції Шаратов Ю.А.
у справі №916/3073/25
за позовом Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», м. Київ, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт-Фактор", м. Херсон
до відповідачів:
1.Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м. Херсон
2. ОСОБА_1 , м. Херсон
про солідарне стягнення 420 000 грн
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог та ухвали суду першої інстанції.
Акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», м. Київ звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД», м. Херсон та ОСОБА_1 , м. Херсон про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 01.12.2021 № 011/89811/01302675 в розмірі 420 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог до відповідача 1 позивач посилався на неналежне виконання Товариством кредитного договору від 01.12.2021 № 011/89811/01302675 щодо повернення кредиту. Позовні вимоги до ОСОБА_1 , м. Херсон, обґрунтовані договором поруки від 13.01.2021 № 143812/89811/328351.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження.
Разом із позовною заявою Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», м. Київ було подано заяву про забезпечення позову від 25.07.2025 вих. 114/5-708318 (вх. № 2-1233/25 від 04.08.2025), в якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, належне Товариству з обмеженою відповідальністю фірми «Кайсар, ЛТД» (код ЄДРПОУ 23137670), а саме, накласти арешт на наступне нерухоме майно: нежитлові приміщення, розташовані за адресою: Херсонська область, м. Херсон, вул. Баку, буд. 3, загальною площею 116,4 кв.м., реєстраційний номер майна 12857576, дата державної реєстрації права власності 13.10.2008 та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «Кайсар, ЛТД» (код ЄДРПОУ 23137670).
Вказана заява обґрунтована тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Кайсар, ЛТД», м. Херсон, всупереч умовам і приписам кредитного договору, не виконує взяті на себе договірні зобов`язання, не здійснює повернення кредиту у строк, встановлений кредитним договором, у зв`язку з чим заборгованість останнього перед Акціонерним товариством «Райффайзен Банк», м. Київ складає 420 000 грн.
Крім того, Банк зазначав, що заявлені вимоги мають значний розмір та, враховуючи відсутність належного виконання зобов`язання, в тому числі після настання строку виконання та направлення досудових вимог, заявлений спосіб забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Кайсар, ЛТД», м. Херсон, є адекватним способом запобіганню можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів банку при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, та недопущення відчуження цього майна під час розгляду справи (в т.ч. шляхом укладення як реальних, так і фіктивних правочинів), з метою подальшого приховування та унеможливлення його реалізації, в тому числі через органи ДВС, у випадку ухвалення рішення на користь позивача та звернення до відповідних органів із виконавчими документами.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 у справі № 916/3073/25 (суддя Шаратов Ю.А.) заяву Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», м. Київ про забезпечення позову від 25.07.2025 № 114/5-708318 (вх. № 2-1233/25 від 04.08.2025) - задоволено. Накладено арешт на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: Херсонська область, м. Херсон, вул. Баку, буд. 3, загальною площею 116,4 кв.м., реєстраційний номер майна 12857576, дата державної реєстрації права власності 13.10.2008 та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «Кайсар, ЛТД» (код ЄДРПОУ 23137670).
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нежитлові приміщення, що належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «Кайсар, ЛТД», м. Херсон, є адекватним, тобто, співмірним відповідно вимогам, на забезпечення яких вони вживаються та прямо стосується предмета спору щодо стягнення грошових коштів у розмірі 420 000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Не погодившись з постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м. Херсон звернулося з апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить прийняти апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06 серпня 2025 року про забезпечення позову у справі № 916/3073/25 до розгляду. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «КАЙСАР, ЛТД» строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 06 серпня 2025 року про забезпечення позову у справі № 916/3073/25, оскільки строк пропущено з поважних, об`єктивних та незалежних від скаржника причин. Визнати поважними причини неподання доказів до суду першої інстанції та долучити до матеріалів справи № 916/3073/25 нові письмові та електронні докази, подані разом із даною апеляційною скаргою та заявою про усунення недоліків. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «КАЙСАР, ЛТД» строк на подання нових доказів у порядку частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» задовольнити повністю. Скасувати повністю ухвалу Господарського суду Одеської області від 06 серпня 2025 року про забезпечення позову у справі № 916/3073/25, якою накладено арешт на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Баку, буд. 3, загальною площею 116,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12857576. Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД». Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Еліт-Фактор», а за наявності процесуальних підстав з належної сторони, судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання цієї апеляційної скарги. Надсилати всі процесуальні документи, ухвали, повідомлення та судові рішення у справі № 916/3073/25 до Електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» у підсистемі «Електронний суд» та на електронну адресу: [пошта прихована].
Апеляційна скарга вмотивована тим, що ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції не встановив реальної загрози невиконання майбутнього рішення, не перевірив співмірність арешту, не встановив вартість арештованого майна, не врахував, що на момент накладення арешту виконання спірного зобов`язання вже було забезпечене іпотекою щодо майна по вул. Нафтовиків, 50, не оцінив, що арешт накладено на фактично єдиний вцілілий актив Товариства, та постановив ухвалу без реальної участі скаржника.
Апелянт вказує, що оскаржувана ухвала не містить конкретного обґрунтування того, чому без арешту саме цього нерухомого майна виконання можливого рішення буде істотно ускладнене або неможливе.
Висновок суду про необхідність забезпечення позову, на думку скаржника, ґрунтується не на доказах реального ризику, а на припущенні, що сам факт наявності грошової вимоги потребує арешту майна, тому такий підхід є неправильним.
Апелянт зазначає, що за відсутності доведеної реальної загрози невиконання майбутнього рішення суд першої інстанції не мав правових підстав для накладення арешту на нерухоме майно Товариства. Суд не встановив, чи не перевищує вартість арештованого майна розмір позовних вимог, чи є арешт всього об`єкта необхідним, чи може мета забезпечення бути досягнута менш обтяжливим способом. Апелянт вважає, що арешт нерухомого майна без встановлення його вартості означає, що суд не здійснив необхідного балансу між майновим інтересом позивача і правом власності відповідача.
Отже, висновок суду про допустимість арешту, як зазначає Товариство, є необґрунтованим, оскільки співмірність заходу забезпечення позову не була встановлена.
Таким чином, апелянт констатує, що арешт по вул. Баку, 3 має ознаки подвійного та надмірного забезпечення, оскільки суд першої інстанції не перевірив достатність уже існуючої іпотеки, не встановив її співвідношення з ціною позову, не обґрунтував необхідність додаткового арешту іншого майна Товариства та не оцінив сукупний майновий тягар, який надалі був посилений арештом коштів/ майна у виконавчому провадженні.
Нежитлові приміщення за адресою: м. Херсон, вул. Баку, буд. 3, на які накладено арешт, є фактично єдиним вцілілим активом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД» після руйнування адміністративно-виробничої будівлі за юридичною адресою Товариства: м. Херсон, вул. Нафтовиків, 50.
Основна матеріально-технічна база Товариства була знищена внаслідок збройної агресії. Адміністративно-виробниче приміщення по вул. Нафтовиків, 50 зруйновано внаслідок ворожого ураження, що підтверджується новими та раніше поданими доказами.
У даній справі суд першої інстанції на думку апелянта не оцінив, що арешт накладається на майно Товариства в умовах, коли інший основний об`єкт уже зруйнований війною, а господарська діяльність фактично паралізована.
Таким чином, арешт єдиного вцілілого активу апелянта без доведеної загрози невиконання рішення, без оцінки вартості майна, без перевірки вже існуючого іпотечного забезпечення та без урахування подальшого арешту коштів / майна у виконавчому провадженні є непропорційним втручанням у право власності.
Тому апелянт вважає, що ухвала постановлена без перевірки необхідності саме такого обсягу втручання у майнові права Товариства та без належного вирішення питання балансу інтересів сторін.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції мав принаймні оцінити наявність очевидного зв`язку між вимогою та необхідністю арешту, оскільки забезпечення не може застосовуватися автоматично до вимоги, правова підстава, строк виконання та обсяг якої є спірними.
На думку апелянта, ухвалу про забезпечення позову постановлено без реальної змагальної перевірки необхідності арешту, що істотно порушило право Товариства на справедливий суд і мирне володіння майном.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3073/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Діброва Г.І, судді Савицький Я.Ф., Ярош А.І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 року.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/3073/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт-Фактор" до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м. Херсон та ОСОБА_1 , м. Херсон про солідарне стягнення 420 000 грн на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 року відкладено вирішення питання про можливість відкриття провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м. Херсон та ОСОБА_1 , м. Херсон на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову, на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 про заміну процесуальним правонаступником, на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/3073/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/3073/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
10.06.2026 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3073/25.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м. Херсон та ОСОБА_1 , м. Херсон на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову, на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.11.2025 про заміну процесуальним правонаступником, на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/3073/25 залишено без руху та запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м.Херсон усунути протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: розділити означену апеляційну скаргу на самостійні (окремі) апеляційні скарги щодо кожного зі скаржників, або приєднатися до вже поданої апеляційної скарги особи, на стороні якої вони виступають, визначитися щодо оскарження різних судових рішень з викладенням особливостей, наявних в кожному випадку; навести інші обґрунтовані поважні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 у справі №916/3073/25 про забезпечення позову; Товариству з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД" надати суду належні докази сплати судового збору у розмірі 2 662 грн. 40 коп.
29.06.2026 року на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м.Херсон про усунення недоліків з доданою до неї квитанцією № 2751-8969-0305-8627 від 28.06.2026 року на суму 2 662 грн 40 коп. як доказ сплати судового збору та роз`єднаною апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м. Херсон на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову у справі №916/3073/25.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 року поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м. Херсон строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову у справі № 916/3073/25, відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 27.08.2026 року о 12:30 год.
Судове засідання 27.08.2026 року по справі №916/3073/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову у справі № 916/3073/25 не відбулось, у зв`язку з тим, що суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Савицький Я.Ф. відповідно до наказу голови суду від 21.07.2026 року №193-в перебував у відпустці з 03.08.2026 по 11.09.2026.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 розгляд справи №916/3073/25 призначено на 01.10.2026 року о 10:00 год.
В судове засідання 01.10.2026 року представники учасників справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку ухвал про призначення до розгляду апеляційної скарги до їх електронних кабінетів.
Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «КАЙСАР, ЛТД», м. Херсон та ОСОБА_1 , м. Херсон надіслали до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи без їх участі у зв`язку з неможливістю фізичної участі, яка зумовлена обставинами, що не залежать від волі Товариства та ОСОБА_1 та мають об`єктивний і непереборний характер. Судова колегія прийняла клопотання до розгляду та задовольнила їх.
Разом з тим, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт-Фактор", м. Херсон подав клопотання про розгляд справи без його участі, у зв`язку відсутністю представника можливості взяти участь у судових засіданнях. Судова колегія прийняла дане клопотання до розгляду та задовольнила його.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, враховуючи задоволення клопотання представника апелянта, заявника та представника позивача про розгляд справи без їх участі, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів оскарження ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м.Херсон на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову у справі № 916/3073/25 не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову у справі №916/3073/25 є такою, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.
Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 917/805/23.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.
Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі №922/1583/23, на яку посилається скаржник, від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
-наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Водночас, колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.
Верховний Суд також зазначає, що обранням належного, такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову забезпечується дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №921/290/23, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22.
При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 дійшла висновку про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим, за висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 , є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
У постанові від 19.12.2024 у справі № 910/6192/24 Верховний Суд дійшов висновку про те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2023 у справі № 908/2317/22, від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 24.05.2022 у справі № 911/2719/21, від 13.04.2021 у справі №910/15607/19.
Питання задоволення заяви про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру заявлених позовних вимог та обставин справи, а заявлений захід забезпечення позову має перебувати у зв`язку з предметом позовної вимоги.
У заяві про забезпечення позову Акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», м. Київ вказує, що предметом позову у даній справі є вимоги майнового характеру - стягнення грошових коштів, а тому судом має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Зазначає, що відповідачі у даній справі згідно з інформацією з реєстру прав власності є власниками майна та, відповідно, не позбавлені можливості розпоряджатися об`єктами нерухомості на свій розсуд, зокрема, але не виключно шляхом їх відчуження.
Банк зазначав, що заявлені вимоги мають значний розмір та враховуючи відсутність належного виконання зобов`язання, в тому числі після настання строку виконання та направлення досудових вимог, заявлений спосіб забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Кайсар, ЛТД», м. Херсон є адекватним способом запобіганню можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів банку при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, та недопущення відчуження цього майна під час розгляду справи (в т.ч. шляхом укладення як реальних, так і фіктивних правочинів), з метою подальшого приховування та унеможливлення його реалізації, в тому числі через органи ДВС, у випадку ухвалення рішення на користь позивача та звернення до відповідних органів із виконавчими документами.
Крім того, наголошував, що оскільки предметом заяви є вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що не перешкоджатиме володінню та користуванню таким майном, то немає підстав для зустрічного забезпечення.
Надавши належну оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обраний заявником захід забезпечення позову є адекватним, розумним і співмірним з заявленими позовними вимогами, та може забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, в той час як невжиття обраного позивачем заходу до забезпечення позову може призвести до утруднення або неможливості виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи зміст позовних вимог у цій справі, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову у цій справі та накладення арешту на нерухоме майно товариства.
Відносно доводів скаржника про те, що позивачем не наведено та не підтверджено доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується необхідність вжиття заходів забезпечення позову щодо товариства, а вжиті судом заходи забезпечення позову не є розумними, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, їх застосування призвело до невиправданого обмеження майнових прав відповідача-1, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Тобто, метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кюблер проти Німеччини" (заява №32715/06).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (постанови Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20, від 10.12.2019 у справі № 910/18739/16 та ін.).
Колегія суддів вважає вірним висновок господарського суду про те, що накладення арешту на нерухоме майно Товариства не може призвести до невиправданого обмеження майнових прав скаржника, оскільки арештоване майно фактично залишиться у володінні власника, а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним. Вказане дійсно може слугувати додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. При цьому апелянт у апеляційній скарзі не зазначає, які саме його права, свободи та інтереси порушуються внаслідок застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке, як зазначає скаржник, перебуває в іпотеці.
Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, враховуючи, що предметом позову є вимога позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «КАЙСАР, ЛТД», м. Херсон та ОСОБА_1 , м. Херсон про солідарне стягнення заборгованості за Кредитним договором від 01.12.2021 № 011/89811/01302675 в розмірі 420 000 грн, то виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у випадку задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи будуть наявними у відповідачів, зокрема Товариства, грошові кошти у відповідному розмірі та майно. Отже, за встановлених судом обставин, застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Товариства в межах ціни позову є безпосередньо пов`язаним з предметом позову, оскільки позивач обізнаний про відсутність у останнього грошових коштів на момент звернення до суду.
Також колегія суддів зауважує, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (висновок, викладений Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у cправі №905/448/22).
Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для накладення арешту на майно в межах предмета позову у цій справі, оскільки вжиті судом заходи є розумними, адекватними та співмірними з предметом спору, сприятимуть досягненню балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечать ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Отже, вказані вище доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними та відхиляє їх.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним застування судом апеляційної інстанції положень ст. 136, 137, 139, 140 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Доводи апеляційної скарги про порушення апеляційним судом вимог ст. 86, 136, 137, 140, 236 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв`язку з чим апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні апеляційної скарги.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, постановляючи ухвалу, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване судове рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з ухвалою суду, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення заяви про забезпечення позову, норми чинного процесуального законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, а мотиви та доводи апеляційної скарги є такими, що не можуть бути підставою для скасування правильної по суті ухвали суду першої інстанції, з огляду на що судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", м. Херсон на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову у справі № 916/3073/25 не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову у справі № 916/3073/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 136, 137, 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КАЙСАР, ЛТД", Херсон на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову у справі № 916/3073/25 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.08.2025 про забезпечення позову у справі № 916/3073/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 01.10.2026.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош