КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
апеляційне провадження №22-ц/824/17588/2026
справа №752/21244/23
У Х В А Л А
29 вересня 2026 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В., суддів Желепи О.В., Соколової В.В., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Раном» в особі директора ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, державного реєстратора Департаменту нотаріату Міністерства юстиції України Аврамченко Сніжани Сергіївни, приватного виконавця Авторгова Андрія Миколайовича, третя особа: Приватне підприємство «Ратмир-Соло» про зобов`язання виконати наказ шляхом скасування рішень щодо нерухомого майна та стягнення моральної шкоди,-
встановив:
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року, постановленою під головуванням судді Кордюкової Ж.І., відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилам загального позовного провадження.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року, постановленою під головуванням судді Чекулаєва С.О., справу прийнято до свого провадження, справу призначено до розгляду за правилам загального позовного провадження.
Не погодившись з постановленими ухвалами, 17 вересня 2026 року ПрП «Раном» в особі директора ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу.
Дослідивши зміст апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, апеляційний суд робить такий висновок.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Обмеженням права на доступ до суду в даному випадку є визначений нормами ЦПК України перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути предметом апеляційного оскарження окремо від рішення суду.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 43 ЦПК України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2024 року у справі №757/47946/19-ц констатувала, що з урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині 1 статті 353 ЦПК України. Законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства.
Статтею 353 ЦПК України встановлений вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
При цьому, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 353 ЦПК України, є вичерпним.
Отже, враховуючи те, що оскаржувані ухвали районного суду про відкриття провадження у справі та про прийняття справи до провадження не передбачена переліком, наведеним у статті 353 ЦПК України, відтак такі не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
При цьому, заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина 2 статті 353 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Відтак, апеляційна скарга, подана ПрП «Раном» в особі ОСОБА_2, на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року підлягає поверненню.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно із частинами 2, 3 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. У випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина 1 статті 44 ЦПК України).
Згідно частини 2 статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Відповідно до частини 4 статті 44 ЦПК України суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Згідно із статтями 143, 144 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках, з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали. Заходами процесуального примусу, серед інших, є: штраф.
Згідно статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках, зокрема, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2026 року (апеляційне провадження №22-ц/824/14477/2026) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року повернуто особі, яка її подала, з підстав неоскарження вказаних ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду (том 22 а.с.215-216).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2026 року (апеляційне провадження №22-ц/824/16967/2026) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року повернуто особі, яка її подала 12 серпня 2026 року через суд першої інстанції, з підстав неоскарження вказаних ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду (том 24 а.с.193-194).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2026 року (апеляційне провадження №22-ц/824/16967/2026) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року повернуто особі, яка її подала 04 серпня 2026 року через суд першої інстанції, з підстав неоскарження вказаних ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду (том 24 а.с.195-196).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2026 року (апеляційне провадження №22-ц/824/17229/2026) апеляційну скаргу директора приватного підприємства «Ратмир-Соло» ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року повернуто особі, яка її подала 09 вересня 2026 року, з підстав неоскарження вказаних ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду (том 25 а.с.33).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2026 року (апеляційне провадження №22-ц/824/17505/2026) апеляційну скаргу приватного підприємства «Ратмир-Соло» в особі директора ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року повернуто особі, яка її подала 09 вересня 2026 року через суд першої інстанції, з підстав порушення скаржником порядку звернення до суду із апеляційною скаргою (том 25 а.с.171-172).
Із наведеного убачається, що ОСОБА_2 до звернення із цією апеляційною скаргою як директор ПрП «Раном» звертався до суду із апеляційними скаргами 06 липня 2026 року, 04 серпня 2026 року, 12 серпня 2026 року та двічі 09 вересня 2026 року, які подано ним особисто або як представником ПрП «Ратмир-Соло».
Таким чином, чергове звернення ОСОБА_2 як директором ПрП «Раном» із цією апеляційною скаргою є шостим зверненням до суду із апеляційною скаргою на одні й ті самі судові рішення в межах цивільної справи №752/21244/23 як особисто, так і в особі директора юридичної особи.
Ураховуючи те, що ОСОБА_2 як директор ПрП «Раном» згідно вимог апеляційної скарги оскаржує ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та від 24 вересня 2024 року, які згідно положень ЦПК України не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, та щодо яких ним особисто або як директором ПрП «Ратмир-Соло» попередньо 5 разів подавались апеляційні скарги, починаючи з липня 2026 року, та які повернуто судом апеляційної інстанції з підстав непоширення на такі судові рішення дії статті 353 ЦПК України, є доцільним роз`яснити ОСОБА_2 про неприпустимість зловживання процесуальними правами, у тому числі у формі звернення до суду із апеляційним оскарженням одних і тих самих судових рішень, а саме ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року.
Такі дії ОСОБА_2 (особисто, або як директора ПрП «Ратмир-Соло», або як директора ПрП «Раном») із неодноразового апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції, що не підлягають оскарженню, згідно приписів статті 44 ЦПК України містять ознаки зловживанням процесуальними правами.
Керуючись статтею 43, 44, 357 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Раном» в особі директора ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року повернути особі, яка її подає.
Попередити ОСОБА_2 про неприпустимість зловживання процесуальними правами у формі звернення до суду із апеляційними скаргами на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року та на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення, касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова