СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Харків Справа №905/426/26
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників у режимі відеоконференції:
кредитора (Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін») - Архіпов О.Ю. (адвокат), ордер серія АА№1743657 від 10.08.2026 року, свідоцтво №005697 від 17.03.2016 року; Єлисеєв Є.В. (адвокат), ордер серія АІ№22647557 від 22.07.2026 року, свідоцтво №7679/10 від 19.04.2019 року;
боржника - Краснокутська Н.М. (адвокат), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3246 від 27.05.2009 року, ордер серія АН№2019347 від 03.07.2026 року;
ПАТ «Украгро НПК» (вільний слухач) - Васьківський Л.М.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» (вх.№1809Д/1) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 11.08.2026 року у справі №905/426/26,
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін» (код ЄДРПОУ 00309252),
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» (код ЄДРПОУ 40111046),
про відкриття провадження у справі про банкрутство,-
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 11.08.2026 року (повний текст складено та підписано 13.08.2026 року, суддя Зекунов Е.В.), зокрема, у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» від 28.07.2026 року (вх.№3636/26) про визнання дій ініціюючого кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін» - зловживанням процесуальними правами, накладення штрафу та повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство - відмовлено повністю.
У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» від 21.07.2026 року (вх.№3465/26) про передачу матеріалів справи №905/426/26 за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи №910/8052/26 - відмовлено повністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» з вказаною ухвалою суду першої інстанції у частині не погодилось та звернулось до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:
- ухвалу Господарського суду Донецької області від 11.08.2026 року у справі №905/426/26 - скасувати;
- прийняти нове рішення, яким: задовольнити клопотання ТОВ «Євроенерготрейд» від 28.07.2026 року (вх.№3636/26) про визнання дій ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін» зловживанням процесуальними правами, накладення штрафу та повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство; задовольнити клопотання ТОВ «Євроенерготрейд» від 21.07.2026 року (вх.№3465/26) про передачу матеріалів справи №905/426/26 за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи №910/8052/26;
- здійснити розподіл судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 43, 31, 202, 216 ГПК України та статей 8, 9, 39 КУзПБ, що призвело до помилкового вирішення поданих ТОВ «Євроенерготрейд» клопотань.
На переконання скаржника, суд неправильно застосував статтю 43 ГПК України при вирішенні питання про зловживання процесуальними правами. Суд зазначив, що обставини подання тотожних заяв та пов`язаності ТОВ «ШФ «Воронін» і ТОВ «Парк Лейн» мають перевірятися під час розгляду заяв кредиторів по суті, а питання зловживання вже було вирішене ухвалою від 01.07.2026 року. Проте стаття 43 ГПК України передбачає самостійний процесуальний обов`язок суду реагувати на зловживання процесуальними правами. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням дії, що суперечать завданню господарського судочинства, а у разі визнання подання заяви зловживанням - залишити її без розгляду або повернути. Саме на застосуванні цього процесуального механізму ґрунтувалися письмові пояснення ТОВ «Євроенерготрейд». Отже, перевірка обґрунтованості грошових вимог за статтею 39 КУзПБ та оцінка добросовісності самого способу звернення кредитора до суду за статтею 43 ГПК України є різними процесуальними питаннями. Суд фактично підмінив друге першим та не застосував статтю 43 ГПК України до конкретних обставин, наведених у поясненнях від 28.07.2026 року. При цьому до матеріалів було подано посилання на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 року у справі №910/8101/26, в якій одночасне подання пов`язаними особами шести заяв до двох різних судів оцінювалося саме з позиції зловживання процесуальними правами та можливого маніпулювання автоматизованим розподілом справ.
Апелянт вказує, що при вирішенні питання територіальної підсудності суд неправильно застосував частину першу статті 8 КУзПБ у взаємозв`язку зі статтями 27 та 31 ГПК України. ТОВ «Євроенерготрейд» посилалося на те, що зареєстроване місцезнаходження боржника було змінено 30.06.2026 року на місто Київ, а на момент постановлення ухвали про прийняття заяви 01.07.2026 року, саме відповідні відомості містилися у ЄДР. У клопотанні також зверталася увага на правове значення офіційних відомостей ЄДР та на положення статті 31 ГПК України, відповідно до якої справа передається іншому суду, якщо вона належить до територіальної юрисдикції іншого суду. Натомість суд фактично звів застосування частини першої статті 8 КУзПБ до порівняння часу подання заяви та часу зміни місцезнаходження в межах одного дня, не надавши належної правової оцінки актуальним даним ЄДР та тому, що питання прийняття заяви суд вирішував уже після державної реєстрації нового місцезнаходження боржника. При цьому наведена ТОВ «Євроенерготрейд» практика Верховного Суду розмежовувала ситуації зміни місцезнаходження до та після прийняття заяви судом до розгляду. Зокрема, у клопотанні було наведено правову позицію, відповідно до якої зміна місцезнаходження після прийняття заяви не тягне зміни підсудності. Суд не пояснив, чому зазначений правовий підхід не підлягає застосуванню до обставин цієї справи, де зміна місцезнаходження відбулася до постановлення ухвали від 01.07.2026 року.
Скаржник зазначає, що при суд фактично ототожнив відкладення розгляду справи із зупиненням провадження. Основним мотивом відмови стало посилання на частину п`яту статті 9 КУзПБ, відповідно до якої апеляційне оскарження судових рішень не зупиняє провадження у справі про банкрутство, а також на необхідність забезпечення безперервності такого провадження. Однак ТОВ «Євроенерготрейд» не просило зупинити провадження у справі. Було заявлено клопотання про відкладення конкретного підготовчого засідання з урахуванням сукупності процесуальних обставин. Таке питання регулюється, зокрема, статтями 202 та 216 ГПК України, на які боржник прямо посилався у клопотанні. Таким чином, положення КУзПБ про те, що оскарження судового рішення не має наслідком автоматичного зупинення провадження, саме по собі не вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для відкладення окремого судового засідання. Суд застосував правову норму, що регулює інший процесуальний інститут, фактично не надавши самостійної оцінки підставам клопотання в контексті статей 202 та 216 ГПК України.
Апелянт наполягає на тому, що суд допустив порушення принципу повного та мотивованого розгляду доводів учасника справи. В оскаржуваній ухвалі окремі аргументи боржника були відхилені шляхом загального посилання на вже постановлені судові рішення або на необхідність дотримання стислих строків процедури банкрутства. Водночас конкретна правова оцінка доводів щодо застосування статті 43 ГПК України, актуальних відомостей ЄДР, наслідків апеляційного перегляду справи №905/39/26 та процесуального статусу інших переданих заяв у мотивувальній частині фактично відсутня. Сам по собі принцип оперативності процедури банкрутства не усуває обов`язку суду дотримуватися інших вимог процесуального закону, забезпечувати належне застосування правил підсудності, перевіряти доводи про зловживання процесуальними правами та мотивовано вирішувати заявлені учасниками справи клопотання.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» на ухвалу Господарського суду Донецької області від 11.08.2026 року у справі №905/426/26. Учасникам справи встановлено строк протягом якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. Встановлено учасникам справи строк для подання до апеляційного господарського суду клопотань, заяв та документів в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі з відповідним мотивуванням їх подання. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/426/26.
Вказана ухвала суду була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 31.08.2026 року (вважається врученою 01.09.2026 року).
07.09.2026 року матеріали справи №905/426/26 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10132 від 16.09.2026 року), в якому просить:
- закрити апеляційне провадження, відкрите за апеляційною скаргою ТОВ «Євроенерготрейд» на ухвалу Господарського суду Донецької області від 11.08.2026 року у справі № 905/426/26;
- у разі, якщо клопотання про закриття апеляційного провадження задоволене не буде - апеляційну скаргу ТОВ «Євроенерготрейд» на ухвалу Господарського суду Донецької області від 11.08.2026 року у справі №905/426/26 залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу - без змін.
Кредитор вказує, що наразі відсутня та потреба судового захисту процесуальних прав та інтересів особи, з якою Велика Палата Верховного Суду пов`язує можливість оскарження окремо від рішення суду ухвали, не зазначеної в переліку ч. 1 ст. 255 ГПК України, у зв`язку з чим апеляційне провадження підлягає закриттю.
Як вказує кредитор, звертаючись із заявами про відкриття провадження у справі про банкрутство до Господарських судів Донецької області та міста Києва, він не порушив законодавство, оскільки не зловживав процесуальними правами. Так, подання заяв до різних господарських судів само по собі виключає маніпулювання розподілом справ. При цьому жодна із заяв не була подана із недоліками і не відкликалася, що виключає твердження про маніпулювання автоматизованим розподілом.
Щодо посилання на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 року у справі №910/8101/26 як на встановлення факту зловживання процесуальними правами з боку кредитора, то необхідно звернути увагу, що обставини цієї справи та справи №910/8101/26 відрізняються. Так, ухвалою у справі №910/8101/26 суд повернув заяву ТОВ «Парк Лейн» про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, і саме подання цієї заяви було визнано зловживанням. Жодного процесуального рішення щодо кредитора цією ухвалою не приймалося. ТОВ «Парк Лейн» подало до Господарського суду міста Києва дві заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство. При цьому слід зауважити, що зазначена ухвала наразі є предметом апеляційного розгляду (ухвала Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 року у справі №910/8101/26).
Кредитор терміново звернувся до Господарського суду міста Києва лише тому, що виявив, що боржник змінив своє місцезнаходження на місто Київ. Метою такого звернення було максимально використати всі наявні в нього можливості для реалізації свого права відкрити провадження у справі про банкрутство боржника, при цьому покладаючись на те, що суди вирішать суперечливі правові питання відповідно до закону. З`ясувавши усі обставини, кредитор подав у справу №910/8106/26 клопотання про передачу своєї заяви до матеріалів цієї справи.
Звертає увагу, що вирішення питання про наявність або відсутність факту зловживання процесуальними правами віднесене на розсуд суду, що розглядає справу. Суд першої інстанції цими повноваженнями скористався та дійшов висновку про відсутність зловживання. Незгода боржника з результатом реалізації судом дискреційних повноважень сама по собі не є підставою для скасування оскарженої ухвали.
Щодо підсудності даної справи, кредитор звертає увагу, що зміна місцезнаходження боржника відбулась 30.06.2026 року о 16:59:50, у той час як заява про відкриття провадження у справі про банкрутство була подана 30.06.2026 року о 12:03, що підтверджується даними підсистеми Електронний суд, наявними в матеріалах справи №905/426/26. Оскільки зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження відбулась після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, така зміна не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду. Відтак ця справа була прийнята до розгляду належним судом відповідно до положень ч. 1 ст. 8 КУзПБ.
В частині доводів скарги і посилання на судову практику, то кредитор вказує, що наведена скаржником практика є нерелевантною, а також постанови підтверджують позицію кредитора, що підсудність визначається за місцезнаходженням боржника на момент подання заяви, а повторна перевірка підсудності після прийняття заяви до розгляду процесуальним законом не передбачена. Саме тому клопотання боржника від 21.07.2026 року про передачу справи за підсудністю, заявлене вже після прийняття заяви кредитора до розгляду ухвалою від 01.07.2026 року, задоволенню не підлягало.
Клопотання боржника про відкладення підготовчого засідання обґрунтовувалися не конкретними датами, а необхідністю дочекатися завершення апеляційного перегляду ухвали від 30.06.2026 року у справі №905/39/26 про закриття превентивної реструктуризації боржника, ухвали Господарського суду міста Києва про передачу заяв інших кредиторів до цієї справи, а також ухвали від 01.07.2026 року у цій справі (про прийняття заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство до розгляду). Отже, за своїм змістом такі клопотання були клопотаннями про зупинення провадження у справі про банкрутство до настання певної події. Саме тому довід скарги про те, що суд першої інстанції «фактично ототожнив відкладення розгляду справи із зупиненням провадження», є безпідставним: суд оцінив не назву, а зміст заявленого клопотання, як і мав зробити. Кредитор звертає увагу, що доводи скарги в частині відмови в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, наразі втратили практичне значення: підготовче засідання відбулося 11.08.2026 року, за його результатами відкрито провадження у справі про банкрутство боржника, і скасування оскарженої ухвали в частині відмови у відкладенні цього засідання не здатне відновити жодного права боржника.
У судовому засіданні 21.09.2026 року представник боржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представники кредитора проти позиції апелянта заперечували з підстав викладених у відзиві.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Щодо клопотання ТОВ «Євроенерготрейд» про передачу матеріалів справи №905/426/26 за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Так, 21.07.2026 року боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» через підсистему Електронний суд надало клопотання (вх.№3465/26) про передачу матеріалів справи №905/426/26 за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи №910/8052/26.
Позиція боржника мотивована тим, що ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.07.2026 року прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін» про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд», однак, на переконання заявника, вказану заяву прийнято з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки з 30.06.2026 року зареєстроване місцезнаходження боржника було змінено на місто Київ, вул. Глибочицька, 40. Таким чином, станом на дату постановлення ухвали про прийняття заяви до розгляду - 01.07.2026 року актуальні відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджували місцезнаходження боржника саме у місті Києві і це є свідченням, що належним судом для розгляду справи відповідно до статті 8 Кодексу України з процедур банкрутства та статті 27 Господарського процесуального кодексу України є Господарський суд міста Києва.
Заявник посилався на те, що 30.06.2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газова Індустрія» подало заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» до Господарського суду міста Києва, за результатами розгляду якої ухвалою від 15.07.2026 року у справі №910/8052/26 таку заяву прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання, а також на те, що сам ініціюючий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін» - 02.07.2026 року повторно звернувся з аналогічною заявою до Господарського суду міста Києва (справа №910/8106/26), чим, за твердженням боржника, фактично підтвердив належність підсудності справи саме суду за новим місцезнаходженням боржника.
Посилаючись на статті 27, 31, 42 Господарського процесуального кодексу України та статті 1, 8 Кодексу України з процедур банкрутства, боржник просив суд передати матеріали справи №905/426/26 за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи №910/8052/26.
Суд першої інстанції оскаржуваної ухвалою відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання, посилаючись на те, що питання територіальної підсудності справи №905/426/26 вже було предметом дослідження суду та вирішене ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.07.2026 року.
Так, суд вказав, що заява ТОВ «Швейна фабрика «Воронін» про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» надійшла до Господарського суду Донецької області 30.06.2026 року, тоді як запис про зміну зареєстрованого місцезнаходження юридичної особи боржника внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань пізніше цього самого дня. Тобто, з огляду на те, що визначальним для встановлення територіальної підсудності справи є місцезнаходження боржника саме станом на момент подання кредитором відповідної заяви до суду, а подальша зміна реєстраційних даних боржника, вчинена пізніше за часом, у силу закону не впливає на зміну територіальної підсудності.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду.
Відповідно до ч.1 ст.8 Кодексу України з процедур банкрутства справи про банкрутство (неплатоспроможність) розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника - юридичної особи, місцем проживання фізичної особи або фізичної особи-підприємця. Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження або місця проживання після подання кредитором або боржником заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду.
Як вбачається з матеріалів справи та вказує боржник, зміна його місцезнаходження відбулась 30.06.2026 року о 16:59:50. У той час заява кредитора - ТОВ «Швейна фабрика «Воронін» про відкриття провадження у справі про банкрутство була подана 30.06.2026 року о 12:03 год., зареєстрована судом о 12:42:10 та здійснено автоматизований розподіл заяви (справи) о 13:29 год., що підтверджується даними підсистеми Електронний суд і відомостями системи документообігу суду.
Таким чином, зміна зареєстрованого місцезнаходження боржника відбулась вже після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, що в силу приписів ст. 8 Кодексу України з процедур банкрутства не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду.
Колегія суддів наголошує на тому, що за диспозицією статті 8 Кодексу України з процедур банкрутства істотним є саме момент подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство і обставин, які існували в цей момент.
Відтак заява, а отже і справа №905/426/26 були прийняті до розгляду належним судом відповідно до положень ч. 1 ст. 8 КУзПБ. Закон пов`язує збереження підсудності саме з моментом подання заяви, а не з моментом постановлення ухвали про прийняття заяви до розгляду. Тому доводи скарги, що станом на 01.07.2026 року у реєстрі вже містилась інша адреса боржника у місті Києві не мають значення для застосування ч. 1 ст. 8 КУзПБ.
Крім того доводи апеляційної скарги про те, що значення для територіальної підсудності має дата зміни адреси місцезнаходження боржника, а не час в той же день - є довільним тлумаченням без належного правового підґрунтя.
У постанові Верховного Суду у справі №920/210/24 від 17.10.2024 року наведено наступні висновки: «за наведеними правилами щодо моменту (дати) вчинення процесуальної дії у господарській справі (відповідно і у справі про банкрутство) першою заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство (поданою раніше за інші) у розумінні положень ч. 5 ст. 38 та абзацу 2 ч. 4 ст. 39 КУзПБ є та заява, що календарно була подана раніше (незалежно від способу її подання: безпосередньо до суду - через канцелярію суду, або направлена через засоби поштового зв`язку), однак не та заява, що надійшла до суду та була зареєстрована в суді раніше (постанова Верховного Суду від 29.08.2023 року у справі №903/135/23, постанова Верховного Суду від 19.12.2023 року у справі №903/534/23). Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що ч. 4 ст. 39 КУзПБ не містить порядку дій господарського суду у випадку, коли заяви двох кредиторів подані до суду в одну календарну дату. Водночас, це не звільняє господарський суд від обов`язку встановити яка з двох заяв була подана першою. Отже, дві заяви кредиторів подані в одну й ту саму календарну дату, тому Верховний Суд вважає, що в цьому випадку господарський суд першої інстанції не був позбавлений можливості встановити, яка з цих заяв подана раніше (першою) за часом, оскільки ці заяви подані через систему Електронний суд, яка в тому числі фіксує час подання таких заяв».
Як вже зазначалось, заява кредитора - ТОВ «Швейна фабрика «Воронін» про відкриття провадження у справі про банкрутство була подана 30.06.2026 року о 12:03 год., зареєстрована судом о 12:42:10 та здійснено автоматизований розподіл заяви (справи) о 13:29 год.
У той час, згідно відомостей системи, заява у справі №910/8052/26 надана до Господарського суду міста Києва вже після зміни місцезнаходження боржника, а розподіл проведено 01.07.2026 року о 12:45 год.
Правові позиції Верховного Суду від 26.04.2023 року у справі №904/2154/22 та від 08.06.2023 року у справі №911/2237/22, на які посилається боржник, є нерелевантними, оскільки прийняті у правовідносинах за іншої редакції ч. 1 ст. 8 КУзПБ. Так само не підтверджують позицію боржника й дві інші наведені ним постанови від 03.02.2021 року у справі №917/1759/19 та від 05.10.2023 року у справі №910/18376/20(918/961/22), а навпаки, підтверджують позицію кредитора, зокрема, що підсудність визначається за місцезнаходженням боржника на момент подання заяви, а повторна перевірка підсудності після прийняття заяви до розгляду процесуальним законом не передбачена.
Щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» про визнання дій ініціюючого кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін» зловживанням процесуальними правами, накладення штрафу та повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.
28.07.2026 року від боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» надійшли письмові пояснення (вх.№3636/26), подані на виконання ухвали Господарського суду Донецької області від 21.07.2026 року у справі №905/426/26.
У поданих поясненнях боржник зазначав про тотожність та дублювання грошових вимог ініціюючого кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін», вказуючи, що заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, подані до Господарського суду Донецької області (справа №905/426/26) та до Господарського суду міста Києва (справа №910/8106/26), є ідентичними за змістом, правовим обґрунтуванням, суттю правовідносин та періодами виникнення заборгованості, а відрізняються лише розміром сплаченого судового збору.
Крім того, боржник наголошував на системному зловживанні процесуальними правами з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Лейн», стверджуючи, що вказані товариства є пов`язаними особами через спільних засновників та кінцевих бенефіціарних власників (зокрема, компанію «Лінкплюс Менеджмент Лімітед» та Керзнера Офера), а узгоджені дії цих кредиторів щодо одночасного подання шести тотожних заяв про банкрутство боржника до двох різних господарських судів спрямовані на штучне обрання складу суду та маніпулювання автоматизованою системою розподілу справ. Боржник посилається також на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 року у справі №910/8101/26, якою, за його твердженням, аналогічні дії вказаних осіб вже було визнано зловживанням процесуальними правами.
На підставі статей 2, 13, 42, 43 Господарського процесуального кодексу України боржник просив суд визнати подання заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін» про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника зловживанням процесуальними правами; постановити ухвалу про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін» штрафу в дохід державного бюджету України у розмірі 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб; повернути заявнику заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейна фабрика «Воронін» про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, матеріали якої передані з Господарського суду міста Києва (справа №910/8106/26).
Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що питання зловживання вже було вирішене ухвалою від 01.07.2026 року, а нових обставин боржник не навів.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному захист прав і свобод у судовому порядку, а стаття 129 - встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи визначено також серед основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 8 частини третьої статті 2 ГПК).
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо (абзац 13 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 року №4-рн/2019)
Право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 року №5-р/2020).
Реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судових рішень ставиться в залежність від положень процесуального закону - ГПК, який регламентує порядок здійснення господарського судочинства.
Відповідно до частини другої статті 254 ГПК учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Частина перша статті 255 ГПК визначає перелік ухвал, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2024 року у справі №757/47946/19-ц, досліджуючи питання щодо апеляційного оскарження окремо від рішення суду ухвал суду першої інстанції, які не зазначені в переліку, викладеному в частині першій статті 255 ГПК України, погодилась зі сформованим при застосуванні норм процесуального права підходом щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції, в основу якого покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист.
У контексті наведеного Велика Палата Верховного Суду зазначила:
« 24. Суть цього підходу полягає в такому:
1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є самостійними об`єктами апеляційного оскарження;
2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України, статті 255 ГПК України);
3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо це зумовлено потребою судового захисту процесуальних прав та інтересів особи.
25. Тож ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист.
26. Велика Палата Верховного Суду з такими висновками погоджується та констатує, що з урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору.
27. Наведене узгоджується з пунктом «d» статті 3 Рекомендації R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року на забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, держави мають відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.
28. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства.
29. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України) перелік судових рішень не є вичерпним: Ухвала, зазначена в цій нормі процесуального права, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку; за відсутності ухвали в зазначеному переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої права в інший спосіб).
30. Тлумачення частини другої статті 352 ЦПК України (статті 254 ГПК України), за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду лише в разі їх зазначення в переліку, наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є звужувальним; таким, що не враховує випадки, за яких ухвали постановлені вже після ухвалення рішення суду по суті спору або особа з інших причин не має можливості відновити свої права без оскарження ухвали місцевого суду в апеляційному порядку».
З огляду на вищевикладене, у контексті наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду необхідно враховувати ту обставину, що відповідна ухвала суду першої інстанції (в цьому випадку ухвала в частині відмови у задоволенні клопотання про визнання дій зловживанням процесуальними правами та накладення штрафу) не зазначена в переліку, визначеному частиною першою статті 255 ГПК, сама по собі ще не виключає можливості апеляційного оскарження такої ухвали у певному порядку (пункт 24 від 13.11.2024 року у справі №757/47946/19-ц).
Для правильної оцінки ухвали місцевого суду як такої, що підлягає або не підлягає самостійному апеляційному оскарженню, потрібно встановити, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі та/або чи має особа, яка подає апеляційну скаргу, можливість відновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КУзПБ в апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та цим Кодексом.
Пункт 16 ст. 255 ГПК України передбачає можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу.
Стаття 135 ГПК України також містить вказівку про можливість апеляційного оскарження.
Колегія суддів вважає, що особливістю судового рішення щодо визнання дії як зловживання процесуальними правами, а отже і накладення штрафу, є те, що воно ухвалюється на будь-якій стадії судового процесу і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо. При цьому, можливість оскарження тільки ухвали про накладення штрафу без можливості оскарження ухвали, якою відмовлено у вчинені такої процесуальної дії призводить на переконання суду до обмеження правомочностей учасників справи у реалізації основного судового принципу як доступ до правосуддя.
У зв`язку з цим, на переконання колегії суддів, ухвала суду як про визнання дій зловживанням процесуальними правами і накладення штрафу так і про відмову може бути оскаржена в апеляційному порядку.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє посилання кредитора на необхідності закриття апеляційного провадження.
Зловживання процесуальними правами - це недобросовісне використання учасниками судового процесу своїх прав у формально законний спосіб, але з метою затягування розгляду справи, перешкоджання правосуддю чи заподіяння шкоди іншим людям.
Стаття 43 ГПК України встановлює, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Згідно ст. 135 ГПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зокрема, у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
Аналіз судової практики та, зокрема, рішень Верховного Суду на предмет застосування п. 2 ч. 2 ст. 43 ГПК України свідчить, що характерними ознаками зловживання правом на подання тієї чи іншої заяви з метою маніпулюванням із автоматизованим розподілом справ для «обрання» потрібного судді є, зокрема: (1) подання аналогічних заяв до одного суду; (2) подання таких заяв із недоліками; (3) подальше усунення недоліків у «потрібній» справі; та (4) подання заяв, направлених на припинення провадження у справах «непотрібних». При цьому, як правило, вибір «потрібної» справи залежить від дій заявника та не ґрунтується на часовому (хронологічному) порядку подання заяв та, відповідно, визначення судді.
Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в ухвалі від 08.02.2024 у справі № 925/200/22 наголосив, що перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, про що свідчить вжиття законодавцем слова «зокрема». Суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 року у справі №757/61850/18-ц (провадження №61-22707св19), від 15.07.2021 року у справі №420/698/21 (провадження №К/9901/18953/21); від 24.05.2023 року у справі №761/14952/21 (провадження №61-10578св22) та ін)».
Фактично вирішення питання про наявність або відсутність факту зловживання процесуальними правами віднесене на розсуд суду, що розглядає справу. Суд першої інстанції цими повноваженнями скористався та дійшов висновку про відсутність зловживання. Незгода боржника з результатом реалізації судом дискреційних повноважень сама по собі не є підставою для скасування оскарженої ухвали.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.06.2026 року у справі №905/39/26 відмовлено у затвердженні Плану превентивної реструктуризації Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд»; закрито процедуру превентивної реструктуризації Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» (84122, Україна, Краматорський р-н, Донецька обл., місто Слов`янськ, вулиця Незалежності, будинок 11; код ЄДРПОУ: 40111046); скасовано усі заходи захисту боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» застосовані ухвалою Господарського суду Донецької області від 29.01.2026 року у справі №905/39/26.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.07.2026 року у справі №905/426/26 було прийнято до розгляду заяву ТОВ «Швейна фабрика «Воронін» про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Євроенерготрейд» з призначенням проведення підготовчого засідання.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта щодо обставин маніпулювання з автоматизованим розподілом справи.
Так, запобіжний механізм вищенаведеного зловживання визначений у ч. 4 ст. 39 КУзПБ, згідно якої, у разі якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв і одна з них прийнята судом до розгляду, інші ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно. У разі визнання вимог заявника необґрунтованими господарський суд оцінює обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до матеріалів справи, і вирішує питання про відкриття провадження у справі у порядку, передбаченому цією статтею.
З огляду на зазначені законодавчі положення, всі подані щодо боржника заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство акумулюються в межах однієї справи та розглядаються одночасно в порядку черговості їх подання. Отже, усі подані заяви підлягають розгляду в межах однієї справи, за заявою кредитора, яка подана першою. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що у кредитора не було і не могло бути можливості обирати справу чи суддю, в межах якої буде розглянута відповідна заява, чи будь яким чином впливати на процес, який чітко визначений ч. 4 ст. 39 КУзПБ.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує доводи кредитора, що саме суперечлива позиція та дії ТОВ «Євроенерготрейд» щодо зміни місцезнаходження в день подання заяв про відкриття провадження у справі про його банкрутство породили правову невизначеність, у зв`язку із чим ТОВ «ШФ «Воронін» був вимушений звертатися із відповідною заявою і до Господарського суду міста Києва. Таким чином, у зв`язку із певними діями боржника, переслідуючи легітимну мету - ініціювати процедуру банкрутства фактично неплатоспроможного боржника, належно реалізуючи свої процесуальні права та право на захист, ТОВ «ШФ «Воронін» було подано заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, як до Господарського суду Донецької області, так і до Господарського суду міста Києва, очікуючи, що судова система в межах процесуального закону впорядкує та визначить правовідносини сторін.
Необхідно врахувати, що саме заява ТОВ «ШФ «Воронін» і відкриття провадження у справі про банкрутство №905/426/26 за часовими межами була первісною і направленою на захист та реалізацію права кредитора. Недопустимим є визнання таких дій в межах такого провадження як зловживання процесуальними правами. Подання наступних заяв і оцінка дій у цьому контексті не може здійснюватись в рамках даного провадження, а має бути досліджена за іншими - «наступними» провадженнями.
У апеляційній скарзі як одну з підстав для скасування оскаржуваної ухвали вказано, що перевірка обґрунтованості грошових вимог за статтею 39 КУзПБ та оцінка добросовісності самого способу звернення кредитора до суду за статтею 43 ГПК України є різними процесуальними питаннями, а суд фактично підмінив друге першим та не застосував статтю 43 ГПК України до конкретних обставин, наведених у поясненнях від 28.07.2026 року.
Колегія суддів ставиться критично до таких тверджень, оскільки ст. 4 ГПК України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Стаття 55 Конституції України гарантує кожному захист прав і свобод у судовому порядку. При цьому, ч.2 ст. 64 Конституції говорить, що право на судовий захист не можна обмежувати.
Суд апеляційної інстанції у даній справі у постанові від 17.08.2026 року вказав, що звернення до суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство за своїм змістом є реалізацією права кредитора на судовий захист. Незгода боржника з тим, що кредитор звернувся до суду з відповідною заявою, тобто реалізує надане та гарантоване йому право на таке звернення, неможна вважати як зловживання процесуальними правами.
Боржник посилається на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 року у справі №910/8101/26 як на встановлення факту зловживання процесуальними правами з боку кредитора. Однак, обставини цієї справи та справи №910/8101/26 відрізняються. По-перше, зазначеною ухвалою суд повернув заяву ТОВ «Парк Лейн» про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, і саме подання цієї заяви було визнано зловживанням. Жодного процесуального рішення щодо кредитора ТОВ «ШВ «Воронін» цією ухвалою не приймалося.
Також слід зауважити, що мотиви судового рішення, ухваленого в іншій справі, не є обставинами, які звільняють від доказування у розумінні ст. 75 ГПК України, а правова кваліфікація поведінки, надана іншим судом в іншій справі, преюдиційного значення не має і не звільняє суд від обов`язку самостійно оцінити обставини. Зрештою кредитор - ТОВ «ШФ «Воронін» у справі №910/8101/26 участі не брав.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що обставини корпоративної пов`язаності ТОВ «Парк Лейн» та ТОВ «Швейна фабрика «Воронін», адже обидві юридичні особи мали спільного засновника - Linkplus Management Limited, а також спільного кінцевого бенефіціарного власника - не є підставами для висновку стосовно зловживання процесуальними правами в розумінні ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ТОВ «Парк Лейн» та ТОВ «Швейна фабрика «Воронін» - є окремими юридичними особами, які здійснюють свою діяльність згідно статутних документів, і наявність у складі їх спільних засновників та бенефіціарних власників - не є підставою для висновку про зловживання процесуальними правами.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції реалізуючи надані йому дискреційні повноваження дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання дій заявника-кредитора зловживанням процесуальними правами та накладення штрафу.
Щодо доводів апелянта про порушення норм при вирішенні клопотання про відкладення підготовчого засідання, колегія суддів зазначає наступне.
10.08.2026 року через підсистему Електронний суд від боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» (в особі представника Богуславця С.С.) надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) у справі №905/426/26.
Обґрунтовуючи подане клопотання, боржник посилався на низку обставин, які, на його думку, унеможливлюють проведення підготовчого засідання на даній стадії провадження. Зокрема, заявник вказував на те, що: матеріали справи №905/426/26 витребувані та надіслані до Східного апеляційного господарського суду; в апеляційному порядку оскаржується ухвала Господарського суду Донецької області від 30.06.2026 року у справі №905/39/26 (щодо відмови у затвердженні Плану превентивної реструктуризації ТОВ «Євроенерготрейд» та застосуванні додаткових заходів захисту), що в разі скасування може відновити дію основних заходів захисту боржника у вигляді заборони на відкриття провадження про банкрутство; боржником оскаржено ухвалу Господарського суду Донецької області від 01.07.2026 року у справі №905/426/26 в частині відмови у визнанні дій ініціюючого кредитора зловживанням процесуальними правами; не вирішено питання щодо прийняття або відмови у прийнятті інших заяв кредиторів, які були передані за підсудністю з Господарського суду міста Києва, а відповідні ухвали про передачу також є предметом апеляційного перегляду в Північному апеляційному господарському суді.
Колегія суддів погоджується з доводами кредитора, що клопотання боржника про відкладення підготовчого засідання обґрунтовувалися не конкретними датами, а необхідністю дочекатися завершення апеляційного перегляду ухвали від 30.06.2026 у справі №905/39/26 про закриття превентивної реструктуризації боржника, ухвали Господарського суду міста Києва про передачу заяв інших кредиторів до цієї справи, а також ухвали від 01.07.2026 року у цій справі. Отже, за своїм змістом такі клопотання були клопотаннями про зупинення провадження у справі про банкрутство до настання певної події, що прямо заборонено ч. 17 ст. 39 КУзПБ, відповідно до якої провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КУзПБ оскарження судових рішень у процедурі банкрутства (неплатоспроможності) не зупиняє провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).
Таким чином довід скарги про те, що суд першої інстанції «фактично ототожнив відкладення розгляду справи із зупиненням провадження», є безпідставним, оскільки суд оцінив не назву, а зміст заявленого клопотання.
Правові підстави для відкладення розгляду справи наведено у Господарському процесуальному кодексу України, а саме згідно ч. 1 ст. 216, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Так, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Суд перевіривши доводи заявника клопотання у розрізі приписів вищевказаних норм Господарського процесуального кодексу України встановив відсутність підстав для відкладення розгляду справи. Саме по собі бажання сторони відкласти розгляд справи не є беззаперечною підставою для задоволення такого клопотання, а відмова у задоволенні такого клопотання судом не може свідчити про обмеження сторони у реалізації її прав у судовому процесі.
Необхідно врахувати, що наразі доводи скарги частині щодо не відкладення розгляду справи не мають практичного значення, оскільки підготовче засідання відбулося 11.08.2026 року, за його результатами відкрито провадження у справі про банкрутство боржника, і скасування оскарженої ухвали в частині відмови у відкладенні цього засідання не здатне відновити жодного права боржника.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин і норм права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала Господарського суду Донецької області від 11.08.2026 року у справі №905/426/26 має бути залишена без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 42, 43, 86, 129, 135, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенерготрейд» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Донецької області від 11.08.2026 року у справі №905/426/26 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 01.10.2026 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук