ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/6809/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. -головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
секретаря судового засідання - Кондратюк Л. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2026, додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026 (колегія суддів: Кошля А. О., Демчина Т. Ю., Стефанів Т. В.), рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 (суддя Загинайко Т. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний" до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" про визнання незаконним та скасування рішення комісії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду акта про порушення договірних умов,
за участю представників:
позивача - адвоката Романенко І.М.,
відповідача - адвоката Тищенко Т. А.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний" (далі - ТОВ "Управбуд "Західний") звернулося з позовом до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі") про визнання незаконним та скасування рішення комісії, оформленого протоколом від 09.09.2025 № 34 засідання комісії з розгляду акта про порушення договірних умов від 21.07.2025 № 119.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не є споживачем електричної енергії у розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), не має на балансі електроустановок, не укладав договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії з відповідачем, а тому складені відповідачем акти про порушення договірних умов та прийняті на їх підставі рішення комісії є безпідставними та такими, що порушують права позивача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. ТОВ "Управбуд "Західний" є управителем багатоквартирних будинків за адресами: м. Дніпро, вул. Данили Галицького, 55 та м. Дніпро, вул. Зелена, 1 на підставі договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 29.07.2016 та від 03.08.2016, укладених зі співвласниками цих будинків.
4. Між ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" та ТОВ "Управбуд "Західний" було укладено Договір про постачання електричної енергії від 21.12.2016 № 25931-00 (далі - договір від 21.12.2016 № 25931-00), підписаний директором Жук А. Є. та скріплений печаткою підприємства, на об`єкти за зазначеними адресами.
5. Пунктом 3 постанови НКРЕКП від 16.11.2018 № 1440 "Про видачу Акціонерному товариству "ДТЕК Дніпровські електромережі" ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом" відповідача зобов`язано до 01.01.2019 року укласти договори про надання послуг з розподілу електричної енергії зі споживачами, електроустановки яких приєднані до системи розподілу електричної енергії Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі", та договори електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії з електропостачальниками, які мають намір здійснювати діяльність з постачання електричної енергії таким споживачам, із відкладальною умовою набрання ними чинності з 01 січня 2019 року.
6. Зважаючи на вищевказане та на положення пунктів 2, 4, 6 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії", відповідач є оператором системи розподілу йому законодавчо заборонено здійснювати діяльність з постачання електричної енергії, з моменту введення в Україні з 01.01.2019 в дію нового ринку електричної енергії (стаття 47 Закону України "Про ринок електричної енергії").
7. 13.08.2025 позивач отримав лист відповідача від 31.07.2025 №34273/1001, яким останній повідомив позивача, що представниками АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" 21.07.2025 виявлено порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії та умов договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на підставі чого складено відповідні Акти про порушення договірних умов, зокрема, Акт від 21.07.2025 №119 (надалі - спірний Акт, Акт від 21.07.2025 №119).
8. Зазначеним листом також повідомлено, що комісією на засіданні, яке призначено на 09.09.2025, буде розглянуто питання щодо визначення витрат, понесених оператором систем розподілу на закупівлю та адміністрування втрат відповідно до діючих тарифів, внаслідок порушення ТОВ "Управбуд "Західний" умов договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії та підпунктів 12-14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ. З переліку додатків до листа вбачається, що до нього додано екземпляри актів про порушення договірних умов, зокрема, від 21.07.2025 № 119, акти про недопуск від 21.07.2025 та "Попередження про припинення постачання (розподілу) електричної енергії" від 21.07.2025.
9. Позивач зазначає, що 02.09.2025 на адресу відповідача направлено заперечення щодо актів про порушення договірних умов, зокрема, щодо Акту від 21.07.2025 №119, в яких просив врахувати вказані заперечення та прийняти рішення, яким підтвердити відсутність у діях ТОВ "Управбуд "Західний" порушення підпунктів 12-14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ та договірних умов договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.
10. В подальшому, на засіданні комісії з розгляду Акту про порушення договірних умов від 21.07.2025 № 119 за результатом розгляду Акту від 21.07.2025 № 119 відповідачем складено протокол від 09.09.2025 № 34, претензію від 09.09.2025 № 34 до зазначеного протоколу та рахунки на оплату в яких визначено обсяги та вартість розподіленої енергії.
11. Позивач вважає, що дії відповідача та складені ним документи суперечать вимогам чинного законодавства, порушують права та законні інтереси позивача. Протокол від 09.09.2025 № 34 засідання комісії з розгляду Акту про порушення договірних умов від 21.07.2025 №119, претензія до зазначеного протоколу та рахунки на оплату є безпідставними, оскільки ґрунтуються на актах, складених із грубими порушеннями ПРРЕЕ, не підтверджують фактичних обставин та не відповідають приписам законодавства.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
12. Господарський суд Дніпропетровської області 07.04.2026 ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову.
13. Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач, як управитель багатоквартирних житлових будинків, є споживачем електричної енергії, оскільки здійснює господарську діяльність з управління багатоквартирними житловими будинками, до якої входить забезпечення електропостачання місць загального користування, плата за яке включена у плату за надання послуги з управління.
14. Суд першої інстанції, посилаючись на Закон України "Про житлово-комунальні послуги", Правила надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затверджені постановою КМУ від 05.09.2018 № 712, Обов`язковий перелік робіт (послуг), затверджений наказом Мінрегіону від 27.07.2018 № 190, а також на рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справах № 904/5209/23, № 904/5206/23, № 904/5203/23, № 904/5772/24 та постанову Центрального апеляційного господарського суду у справі № 904/1678/25, дійшов висновку, що між сторонами існують договірні відносини з розподілу електроенергії на підставі договору про постачання електроенергії від 21.12.2016 № 25931-00 та положень пунктів 2, 4, 6 постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.2018; позивач приєднався до умов публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електроенергії, а спірний Акт про порушення договірних умов від 21.07.2025 № 119 складений у порядку, визначеному пунктом 8.9 договору споживача. Суд також зазначив, що позивачем не спростовано тверджень відповідача про недопуск працівників оператора систем розподілу до електроустановок житлових будинків для здійснення їх відключення від електроживлення.
15. 22.04.2026 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив додаткове рішення, яким задовольнив заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, подану після ухвалення рішення суду, а також клопотання про долучення доказів понесених судових витрат; стягнув з позивача на користь відповідача 10 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
16. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлена відповідачем сума витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою та співмірною вартості витрат відповідача на правничу допомогу у даній справі.
17. Центральний апеляційний господарський суд 23.06.2026 ухвалив постанову, якою залишив без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 та додаткове рішення цього ж суду від 22.04.2026.
18. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції та зазначив, що управитель, діючи у сфері надання послуги з управління багатоквартирним будинком, забезпечує належне утримання спільного майна будинку, до якого належать, зокрема, внутрішньобудинкові системи та обладнання, що забезпечують функціонування місць загального користування. Статус управителя відповідними багатоквартирними будинками у поєднанні з фактичними та договірними обставинами справи, дає суду підстави оцінювати позивача як належного учасника спірних правовідносин щодо електропостачання місць загального користування. Сам по собі факт належності спільного майна співвласникам багатоквартирного будинку не виключає обов`язків управителя щодо забезпечення належного функціонування внутрішньобудинкових систем та виконання умов, необхідних для правомірного користування електричною енергією у місцях загального користування. Крім того, відповідач нарахував позивачу обсяг електричної енергії, спожитої після запланованої дати відключення внаслідок недопуску працівників оператора системи розподілу до електроустановок, проте позивач не надав належних доказів, які б спростовували сам факт споживання електричної енергії відповідними об`єктами після такої дати або доводили неправильність застосованого відповідачем підходу до визначення обсягу.
19. Щодо ухваленого судом першої інстанції додаткового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про його обґрунтованість та зазначив, що урахуванням характеру спору, обсягу матеріалів справи, необхідності аналізу спеціального законодавства у сфері електроенергетики, підготовки відзиву, пояснень, заперечень, інших процесуальних документів та участі представника у розгляді справи, заявлена відповідачем сума витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн не є очевидно завищеною або неспівмірною. При цьому апелянт, заперечуючи проти заявлених витрат, не подав належних доказів їх неспівмірності, не довів, що відповідні послуги фактично не надавалися чи не були пов`язані з розглядом цієї справи або що їх вартість є надмірною порівняно з обсягом виконаної роботи.
20. 09.07.2026 Центральний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову, якою:
- заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу частково задовольнив; стягнув з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн; в задоволенні решти заяви - відмовив. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого відповідачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12 000,00 грн, надану в суді апеляційної інстанції, до 10 000,00 грн, що відповідає принципам розумності у цих правовідносинах, є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору;
- у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовив. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційні скарги позивача на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції було залишено без задоволення, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст касаційної скарги
21. 21.07.2026 ТОВ "Управбуд "Західний" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій, та ухвалити нове рішення про задоволення позову і про відмову у задоволенні заяв про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем в судах попередніх інстанцій; судові витрати, понесені у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, понесені у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, покласти на відповідача.
22. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
23. На думку скаржника судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, без урахування правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (щодо застосування загальної та спеціальної норми) та постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 904/5861/23, від 11.09.2018 у справі № 920/208/17 (щодо спільного майна багатоквартирного будинку), від 26.03.2025 у справі № 910/3336/24 (щодо чинності договорів управління), від 24.04.2024 у справі № 922/3850/23, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додаткових постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 30.01.2025 у справі № 923/69/22 (щодо розподілу судових витрат).
24. Крім того скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах в частині визначення можливості управителя бути суб`єктом правопорушення, передбаченого підпунктами 12-14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ та відповідальності управителя багатоквартирного будинку за недопуск представників оператора системи розподілу до відключення електроустановок, які належать співвласникам багатоквартирних будинків.
25. Скаржник також наголошує на відсутності укладеного договору про постачання електричної енергії та договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, що унеможливлює порушення будь-яких умов зазначених договорів з боку ТОВ "Управбуд "Західний".
26. Скаржник вважає, що не мав можливості допускати або недопускати представників відповідача до електромереж та електроустановок у будинках, власниками яких він не є.
27. Крім того, у касаційній скарзі скаржник зазначив, що очікує понести у зв`язку з поданням і розглядом цієї касаційної скарги такі судові витрати: 9 689,60 грн - судовий збір за подання касаційної скарги.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
28. Відповідач подав відзиви на касаційну скаргу, в яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення а оскаржувані судові рішення у цій справі -без змін; судовий збір, сплачений за розгляд касаційної скарги, покласти на позивача.
29. На думку відповідача його дії щодо складання акта про порушення договірних умов від 21.07.2025 № 119, рішення комісії від 09.09.2025, оформленого протоколом № 34, про визначення обсягу та вартості електроенергії, спожитої позивачем з порушенням договірних умов, є правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства. Оскаржувані позивачем судові рішення є законними, обґрунтованими та такими, що відповідають доказам, які містяться у матеріалах справи.
30. Відповідач також заявив про намір стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, попередній розмір яких становить 30 000,00 грн; остаточний розмір судових витрат на професійну правову допомогу відповідач повідомить у порядку, визначеному процесуальним законом.
Позиція Верховного Суду
31. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції чинних правових норм, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ "Управбуд "Західний" не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
32. Предметом судового розгляду у цій справі є вимога про визнання незаконним та скасування рішення комісії оператора систем розподілу, оформленого Протоколом від 09.09.2025 № 34, прийнятого за результатами розгляду Акта про порушення договірних умов від 21.07.2025 № 119, де порушення полягало у недопуску представників оператора системи розподілу до електроустановок з метою відключення.
33. Заперечуючи проти рішень судів попередніх інстанцій, скаржник наполягає на тому, що він, як управитель багатоквартирного будинку, не є власником електроустановок, не наділений повноваженнями надавати доступ до вказаних електроустановок, не суб`єктом відповідальності у спірних правовідносинах.
34. Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначені Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
35. Згідно зі статтею 1 Закону управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором зі співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
36. Стаття 2 Закону визначає порядок створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань, асоціацій; відносини суб`єктів права власності щодо користування та розпорядження спільним майном співвласників у об`єднанні; відносини між об`єднаннями та асоціаціями; відносини між об`єднаннями, асоціаціями і органами державної влади та органами місцевого самоврядування; відносини між об`єднаннями і господарюючими суб`єктами.
37. Якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об`єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об`єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства (частина перша статті 13 Закону).
38. Відповідно до положень частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
39. Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (далі - Закон №417-VІІІ, у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку (частина перша статті 2 Закону №417-VІІІ).
40. Відповідно до частини першої статті 9 Закону №417-VIII управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).
41. Відносини, що виникають у процесі надання послуг з управління багатоквартирним будинком, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон №2189-VIII, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
42. Згідно з пунктами 1, 2, 6 частини 4 статті 8 Закону №2189-VIII управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг, укласти з виконавцем послуги з постачання електричної енергії договір про постачання електричної енергії для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування іншого спільного майна багатоквартирного будинку, забезпечувати виконання умов цього договору та контроль якості цих послуг.
43. За змістом частини першої статті 15 Закону № 2189-VIII договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.
44. У пунктах 9, 13 Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 № 712, встановлено, що послуга з управління включає купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку, а управитель укладає з виконавцем послуги з постачання електричної енергії договір про постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.
45. Таким чином, саме управитель будинків є відповідальним за технічний стан, обслуговування, ремонт внутрішньобудинкових електричних мереж даного будинку та є відповідальним за правомірне придбання електричної енергії для освітлення місць загального користування та правомірне користування електроенергією в місцях загального користування.
46. Частини перша - третя статті 49 Закону України "Про ринок електричної енергії" регламентують розподіл електричної енергії електричними мережами основних споживачів. Для цілей цієї статті основним споживачем вважається споживач та/або власник електричних мереж, який не є оператором системи розподілу, електричні мережі якого використовуються для розподілу електричної енергії іншим споживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу. Відносини між основним споживачем та користувачами, що живляться від його мереж, та оператором системи розподілу та/або оператором системи передачі регулюються кодексом систем розподілу, кодексом системи передачі, правилами роздрібного ринку та договорами, укладеними на їх основі. Основний споживач зобов`язаний укласти з оператором системи розподілу, на території здійснення ліцензованої діяльності з розподілу якого розташовані його мережі, договір про спільне використання електричних мереж за типовою формою, затвердженою Регулятором. Вартість послуг за цим договором визначається за затвердженою Регулятором методикою. Вартість оплачених оператором системи розподілу послуг за договором про спільне використання електричних мереж включається до тарифу на розподіл відповідного оператора системи розподілу.
47. Отже, на управителя багатоквартирного будинку, покладається обов`язок щодо укладання договорів про надання послуги з постачання та розподілу електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку, а також інших договорів, необхідних для надання відповідної послуги, та обов`язок із забезпечення виконання умов цих договорів.
48. Аргументи позивача про те, що він не є власником електроустановок у багатоквартирних будинках, не виключає покладеного на позивача обов`язку забезпечувати електропостачання місць загального користування та не звільняє від виконання обов`язків споживача електричної енергії, які встановлені ПРРЕЕ, оскільки правове значення для визначення статусу споживача є факт користування електричною енергією для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку, а не наявність права власності на електричні мережі.
49. Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 затверджено ПРРЕЕ, які регулюють взаємовідносини, що виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем, а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії.
50. За змістом положень пункту 1.1.1 ПРРЕЕ учасниками роздрібного ринку є: електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, у тому числі оператори малих систем розподілу, споживачі, основні споживачі, субспоживачі, виробники електричної енергії, які підпадають під визначення розподіленої генерації, та інші учасники ринку, які надають послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії споживачу з метою використання ним електричної енергії на власні потреби. Ці Правила є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.
51. За змістом п. 1.2.1 ПРРЕЕ, на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.
52. Відмова в доступі до об`єкта споживача - дії та/або бездіяльність споживача (власника або користувача об`єкта споживача) та/або власника, користувача земельної ділянки, на якій розташований/розміщений об`єкт споживача, внаслідок яких створюються перешкоди представникам електропостачальника, оператора системи розподілу (передачі) щодо виконання своїх функцій, передбачених цими Правилами, що засвідчується відповідним актом про недопуск ( абзац пункту 1.1.2 глави 1.1 розділу I ПРРЕЕ).
53. Ці Правила є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку:
- забезпечувати доступ представникам оператора системи (після пред`явлення ними службових посвідчень) до об`єкта споживача для проведення технічної перевірки засобу комерційного обліку (засобів вимірювальної техніки), електроустановок, у тому числі генеруючих установок, установок зберігання енергії та їх налаштувань, та електропроводки, вимірювання показників якості електричної енергії, контролю за рівнем споживання електричної енергії а також для виконання відключення та обмеження споживання електричної енергії споживачу (субспоживачу) в установленому цими Правилами порядку та виконувати їх обґрунтовані письмові вимоги щодо усунення виявлених порушень;
- забезпечити безперешкодний доступ представникам постачальника послуг комерційного обліку, електропостачальника та/або оператора системи (після пред`явлення ними службових посвідчень) до розрахункових засобів комерційного обліку електричної енергії, що встановлені на об`єктах споживача, для візуального або автоматизованого зняття показів розрахункових засобів комерційного обліку;
- не перешкоджати заміні засобів комерційного обліку у разі здійснення такої заміни за рахунок постачальника послуг комерційного обліку або оператора системи (підпункти 12-14 пункту 5.5.5 глави 5.5 розділу V ПРРЕЕ).
54. Слід зазначити, що у цій справі не вирішується питання кому належить право власності на спільне майно - співвласникам багатоквартирного будинку чи його управителю, натомість предметом оцінки судів є правомірність акта складеного, складеного оператором системи розподілу за наслідками стверджуваного недопуску до електроустановок, що забезпечують енергопостачання місць загального користування.
55. Тому правова кваліфікація спірних правовідносин у цій справі залежить не від встановлення статусу власника електричних мереж чи зміни його правового режиму, а вирішальним є встановлення суб`єкта який здійснює оперативне управління, контроль та утримання вказаного майна.
56. Оскільки у правовідносинах з оператором системи розподілу належним суб`єктом відповідальності за дотримання умов правомірного користування електричною енергією в місцях загального користування є особа, яка на законних підставах (зокрема, на підставі договору про надання послуг з управління) організовує належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку, забезпечує його функціонування та взаємодіє (має взаємодіяти) з учасниками ринку електричної енергії. Саме на управителя, як на суб`єкта управління, покладається зобов`язання забезпечити, зокрема, безперешкодний доступ представників оператора системи розподілу до технологічних електроустановок будинку відповідно до вимог чинного законодавства.
57. У цьому випадку, саме управитель наділений повноваженнями щодо управління спільним майном співвласників багатоквартирного будинку, є тим належним суб`єктом, який у взаємовідносинах з оператором системи розподілу відповідає за дотримання встановленого законом та договором порядку доступу до електромереж. Тому, відсутність у такого управителя статусу власника спільного майна чи електричних мереж багатоквартирного будинку не звільняє його від відповідальності за неправомірний недопуск представників оператора системи розподілу до об`єктів енергетичної інфраструктури, оскільки забезпечення такого доступу є невід`ємною складовою його обов`язків з утримання багатоквартирного будинку.
58. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що між ПАТ "Дніпрообленерго" та ТОВ "Управбуд "Західний" укладено договір про постачання електричної енергії від 21.12.2016 № 25931-00, а в матеріалах справи наявні документи щодо EIC-кодів електроустановок, акти розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, однолінійні схеми електропостачання, документи щодо попередження про припинення електропостачання та документи, пов`язані із заявкою електропостачальника на відключення. За оцінкою судів, вказані докази у сукупності свідчать про наявність між сторонами або їх правопопередниками правовідносин щодо електропостачання та розподілу електричної енергії, пов`язаних із об`єктами, що перебувають в управлінні позивача.
59. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини у цій конкретній справі, на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені в порядку статті 86 ГПК України і в переоцінку яких суд касаційної інстанції вдаватися не може в силу приписів статті 300 ГПК України, Товариство, будучи управителем багатоквартирного будинку та стороною договору про постачання електричної енергії, ураховуючи виявлені порушення, які зафіксовано у Акті № 119, є належним суб`єктом відповідальності у сфері спірних правовідносин.
60. Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19, від 14.01.2025 у справі № 904/5861/23, від 11.09.2018 у справі № 920/208/17, від 26.03.2025 у справі № 910/3336/24 з огляду на таке.
61. У справі № 904/5861/23 предметом розгляду були вимоги про визнання дій щодо відключення об`єкта від електропостачання незаконними та покладення обов`язку вчинити певні дії. Позовні вимоги обґрунтовані незаконними діями відповідача, що полягають у відключенні від електроживлення об`єкта позивача, без достатніх на те правових підстав, визначених пунктом 7.5 ПРРЕЕ.
62. Предметом розгляду у справі № 920/208/17 було врегулювання розбіжностей у договорі про постачання електричної енергії з викладенням спірних пунктів договору та додатків до нього в редакції позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що запропонований позивачем проєкт договору розроблено на підставі типового договору, який відповідає вимогам ПКЕЕ та Закону України "Про електроенергетику". У свою чергу, запропонована відповідачем редакція договору суперечить нормам чинного законодавства.
63. У справі № 910/3336/24 предметом розгляду було зобов`язання припинити зловживання правами та скасування донарахування за послуги співвласникам будинку. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним нарахуванням відповідачем, співвласникам будинку вартості послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій після припинення договірних відносин.
64. З огляду на викладене, правовідносини у вказаних скаржником справах № 904/5861/23, № 920/208/17, №910/3336/24 і у справі, що розглядається, не є подібними за предметом і підставами позову, нормативно-правовим регулюванням, що вказує про неподібність спірних правовідносин.
65. Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/18214/19 щодо правил застосування загальних та спеціальних норм права з огляду на таке.
66. Предметом розгляду у справі № 910/18214/19 було визнання недійсними договорів про придбання акцій та купівлі-продажу у зв`язку з тим, що оспорювані правочини у частині, що стосується прав та інтересів позивача, є нікчемними в силу частини другої статті 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача за відсутності судового рішення.
67. Водночас, визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормами, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).
68. Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.
69. У справі, що розглядається, відсутня суперечність таких норм, оскільки положення Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком № 712 та визначають обов`язки управителя щодо забезпечення електропостачання спільного майна багатоквартирного будинку, тоді як Закон України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ регулюють умови розподілу електричної енергії, права й обов`язки її споживачів. Ці акти не суперечать, а доповнюють один одного, і суди застосували їх у системному взаємозв`язку. Більш того, частина третя статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" прямо передбачає застосування його норм з урахуванням особливостей, встановлених законами у сфері постачання та розподілу електричної енергії, що також вказує про відсутність конкуренції загальних та спеціальних норм.
70. Отже, доводи касаційної скарги щодо наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, визнаються необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.
71. Не знайшли свого підтвердженні і посилання скаржника на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах в частині визначення можливості управителя бути суб`єктом правопорушення, передбаченого підпунктами 12-14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ та відповідальності управителя багатоквартирного будинку за недопуск представників оператора системи розподілу до відключення електроустановок, які належать співвласникам багатоквартирних будинків.
72. Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
73. Колегія суддів зазначає, що за змістом приписів Закон України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком (постанова КМУ від 05.09.2018 № 712), обов`язок із придбання електричної енергії для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем покладено безпосередньо на управителя. У зв`язку з цим управитель, здійснюючи господарську діяльність з управління та будучи відповідальним за правомірне користування електроенергією у спільному майні, є належним суб`єктом дотримання вимог підпунктів 12- 14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ, зокрема в частині забезпечення допуску представників оператора системи розподілу до електроустановок, а відтак підстави для формування нового висновку Верховного Суду згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України відсутні.
74. Щодо оскаржуваних додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 та додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026 та у справі № 904/6809/25 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
75. На думку скаржника вказані судові рішення, ухвалені з порушенням статей 126, 129 ГПК України та без належного врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24.04.2024 у справі № 922/3850/23, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додаткових постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 30.01.2025 у справі № 923/69/22, від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20, від 19.04.2021 у справі № 21/96(10), від 30.06.2022 у справі № 904/7347/21, від 22.12.2022 у справі № 904/4134/20, від 30.06.2022 у справі № 915/517/21, від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20.
76. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
77. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
78. Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
79. Колегія суддів звертає увагу, що при вирішенні питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19);
- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою, а саме до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21 та від 31.05.2022 у справі № 917/304/21);
- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 161/5317/18).
80. Скаржник у своїх доводах посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні додаткових судових рішень не врахували обставини щодо визначення розміру та порядку обчислення витрат на професійну правничу допомогу.
81. Колегія суддів враховує , що суди попередніх інстанцій надавали оцінку означеним позивачем та відповідачем доводам, які викладені як у заявах про стягнення витрат на професійну правничу допомогу так і у запереченні на заяву відповідача про стягнення судових витрат, клопотання про зменшення, тощо, поданих до суду першої інстанції.
82. Водночас аргументи касаційної скарги в цій частині за своєю суттю зводяться до незгоди позивача із фактом покладання судових витрат на нього, визначеним судами розміром відшкодування та власним суб`єктивним викладенням необхідності відмови у задоволенні заяв відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу, що однак не свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, і частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України та принципам розумності, співмірності та реальності.
83. Колегія суддів також зазначає, що обставини та докази щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру, співмірності, тощо не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень та про неправильне застосування судами статей 126 та 129 ГПК України.
84. Верховний Суд звертається до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 №910/14524/22, в якій зазначено, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, які суди встановили під час вирішення справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежено винятково перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та суто в межах доводів касаційної скарги.
85. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 300 ГПК України.
86. Верховний Суд при касаційному перегляді рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови суду апеляційної інстанції, не виявив у діях судів порушень приписів статей 126 та 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень..
87. В контексті доводів касаційної скарги Суд зазначає, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
88. Разом із тим скаржник не навів доводів, які б містили належне обґрунтування, що доводить неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень в цій частині, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України
89. Крім того висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі щодо застосування норм процесуального права, які регулюють питання покладення витрат на професійну правничу допомогу, сформовані за інших фактичних обставин спору, обсягу доказової бази. Сама лише подібність предмета правового регулювання (розподіл судових витрат) не свідчить про тотожність правовідносин.
90. Здійснюючи розподіл витрат, суди належним чином реалізували свою правову дискрецію, оцінивши їх реальність та співмірність крізь призму обставин саме цієї справи. Відтак, загальні принципи розумності й пропорційності, які закладені у наведеній скаржником практиці Верховного Суду, судом фактично враховані.
91. Верховний Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 №910/14524/22, в якій зазначено, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, які суди встановили під час вирішення справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежено винятково перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та суто в межах доводів касаційної скарги.
92. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 300 ГПК України.
93. Верховний Суд при касаційному перегляді рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови суду апеляційної інстанції, не виявив у діях судів порушень приписів статей 126 та 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
94. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
95. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
96. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін як таких, що ухвалені із додержанням норм права.
Судові витрати
97. Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника. Крім того, відсутні правові підстави для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу (пункт 21 цієї постанови), оскільки Верховний Суд касаційну скаргу ТОВ "Управбуд "Західний" залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін в силу приписів частин першої, четвертої статті 129, статті 315 ГПК України.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний" залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2026, додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у справі № 904/6809/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач