ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 5/219-6-10-8-К (907/596/24)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
УКПТМ "Ужгородтеплокомуненерго": ліквідатор арбітражний керуючий Ракушинець А.А., Меше О.П.
Ужгородська міська рада: не з`явився,
Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради: Баняс В.Ю.,
ПАТ "Закарпаттяобленерго": Сочка В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородського комунального підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Ракущинця А.А.
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 (колегія суддів у складі: Панова І.Ю. - головуюча, Зварич О.В., Міліціанов Р.В.)
у справі №5/219-6-10-8-К (907/596/24)
за позовом Ужгородського комунального підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Ракущинця А.А.
до 1) Територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради; 2) Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради
про визнання права господарського відання,
у межах справи №5/219-6-10-8-К
за заявою Кооперативу "Ізоліровщик"
до Ужгородського комунального підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго"
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
Хід розгляду справи та стислий зміст позовних вимог
1. У провадженні Господарського суду Закарпатської області перебуває справа про банкрутство Ужгородського підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго" (далі - Боржник).
2. Постановою Господарського суду Закарпатської області від 30.11.2017 визнано Боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
3. У межах зазначеної справи Боржник у особі ліквідатора 20.06.2024 звернувся до господарського суду з позовом до Територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради (далі - Рада) про: визнання за Радою права власності на нежитлову будівлю котельні загальною площею 222,7 м2, розташовану в м. Ужгороді по вул. Нахімова, 3а (далі - Будівля); визнання за Боржником права господарського відання на Будівлю; зобов`язання ліквідатора Боржника внести відомості про об`єкт нерухомого майна до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
4. Позов мотивовано тим, що Будівлю передано Боржнику на підставі рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26.03.1997 за №43, право господарського відання Боржника підтверджується його статутом та актами інвентаризації майна Боржника від 2020 року і 2023 року, однак у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) немає записів щодо зазначеного права Боржника на Будівлю. У зв`язку з відсутністю оригіналів документів та запереченням Ради Боржник позбавлений можливості зареєструвати відповідне право на Будівлю, що унеможливлює проведення реалізації такого активу з метою отримання коштів для проведення розрахунку з кредиторами у межах справи про банкрутство Боржника.
5. Боржник також зазначив, що Будівля не є об`єктом комунальної інфраструктури, оскільки в ній немає необхідного обладнання, що дозволяло би використовувати її за функціональним призначенням, тоді як у місті Ужгороді припинено централізоване теплопостачання згідно з рішенням Ради №228 від 18.08.2011.
6. Заявою від 20.11.2024 Боржник уточнив свої позовні вимоги таким чином: визнати за Боржником право господарського відання на Будівлю. Такі уточнення прийнято ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.11.2024, якою залишено без розгляду позовні вимоги про визнання права власності за територіальною громадою міста Ужгорода та зобов`язання внести відомості до Реєстру.
7. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.04.2025 за клопотанням Боржника залучено до участі у справі як співвідповідача Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (далі - Департамент).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
8. Ужгородське підприємство теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго" створено на виконання розпорядження представника Президента України №26 від 16.01.1992 та розпорядження Глави міської управи Ужгородської міської ради народних депутатів №55 від 11.02.1993.
9. Відповідно до статуту Ужгородського підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго", затвердженого у 1993 році начальником Ужгородського міського управління житлово-комунального господарства та зареєстрованого згідно з розпорядженням Ужгородської міської управи №78 від 02.03.1993, предметом діяльності підприємства є виробництво, передача і реалізація теплової енергії, одержаної від власних джерел, а також купленої від інших установ та організацій, населенню, соцкультпобутовим, промисловим та іншим споживачам в м. Ужгороді (пункт 2.1).
10. Рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26.03.1997 за №43 "Про прийняття на комунальний баланс та зняття з балансу будинків / квартир" ухвалено зареєструвати право державної власності підприємства "Ужгородтеплокомуненерго" на будівлі котельні, зокрема, по вул. Нахімова, Ужгородському державному виробничому підприємству технічної інвентаризації внести відповідні зміни в Інвентарні справи (пункт 2.2).
11. Позивачем до позовної заяви додано копію інвентаризаційної справи будівель "Котельня" , розташованих за адресою: вул. Нахімова, 3а в місті Ужгороді. У матеріалах інвентаризаційної справи наявний ситуаційний план будівель, що знаходяться за вказаною адресою.
12. Відповідно до титульної сторінки статуту Ужгородського комунального підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго", затвердженого розпорядженням начальника Управління майнової політики міста Ужгорода від 03.02.2003 за №11 та зареєстрованого Ужгородським міським виконкомом 17.02.2003, Боржник є правонаступником Ужгородського державного підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго".
13. За змістом пункту 4.1 статуту Боржника майно підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.
14. Згідно зі змінами до статуту Боржника, затвердженими розпорядженням начальника Управління майнової політики міста Ужгорода від 26.03.2004 за №32 та зареєстрованими Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради, запис у журналі ЖЗЮ за №0759 від 31.03.2004, змінено найменування підприємства на Ужгородське комунальне підприємство теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго", а також викладено пункт 4.2. Розділу 4 "Майно Підприємства" у новій редакції, згідно з якою майно підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту. Статутний капітал підприємства - 50000 грн.
15. У довідці від 29.12.2005 за вих. №54 Комунальне підприємство "Ужгородське архітектурно-планувальне бюро" повідомило, що згідно з діючим адресним планом міста котельним та ЦТП КП "Ужгородтеплокомуненерго" присвоєно поштові адреси, зокрема: котельня по вулиці Нахімова, 3а (пункт 41).
16. За актом №01 прийому-передачі об`єктів комунальної інфраструктури КП "Ужгородтеплокомуненерго" до комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода, складеним 05.10.2006, Боржник передав Раді в особі її відповідних органів об`єкти комунальної інфраструктури підприємства-банкрута до комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода у кількості 3343 найменування згідно з переліком. Акт підписали представники Боржника та Ради. Відомості про передачу Будівлі у зазначеному акті відсутні.
17. Боржник у листі вих. №09 від 17.05.2024 звернувся до Ради з проханням зареєструвати право комунальної власності за Територіальною громадою Ужгородської міської ради на Будівлю. Факт надіслання зазначеного листа підтверджено відповідними доказами. Відповіді на цей лист в матеріалах справи немає.
18. Рішенням Ради від 18.08.2011 за №228 "Про реалізацію "Енерго- та екологоефективної схеми теплопостачання м. Ужгород" передбачено: припинити централізоване теплопостачання комунальними підприємствами (в тому числі помірноцентралізоване та децентралізоване теплопостачання) населення в м. Ужгороді; Комунальному підприємству "Уж - тепло" припинити надавати послуги з теплопостачання всім категоріям споживачів, у тому числі населенню; визначити комунальне підприємство "Уж - енергія" надавачем послуг з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на опалювальний сезон 2011 - 2012 роки виключно для споживачів відповідно до поданих заяв.
19. У період проведення ліквідаційної процедури ліквідатор Боржника провів інвентаризацію майна Боржника, за результатами чого 28.08.2020 складено інвентаризаційний опис необоротних активів, згідно з яким за даними бухгалтерського обліку та фактичної наявності встановлено наявність будівлі, що знаходиться в м. Ужгород по вул. Нахімова, б/н.
20. Ліквідатор Боржника склав також протокол інвентаризаційної комісії від 28.08.2020, згідно з яким встановлено наявність майна банкрута, в тому числі - будівлі, що знаходиться в м. Ужгород, вул. Нахімова (№7 в протоколі).
21. 04.08.2023 ліквідатор Боржника видав наказ №01/04 "Про проведення інвентаризації", за змістом якого з метою встановлення майна та формування ліквідаційної маси вирішено провести повну інвентаризацію активів з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження станом на 01.08.2023 з обов`язковим складенням відповідних інвентаризаційних описів; призначено робочу інвентаризаційну комісію у складі представників кредиторів, а саме: Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП-Інвест", Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго", Комунального підприємства "Водоканал міста Ужгорода", Акціонерного товариства "Закарпатгаз". Покладено на інвентаризаційну комісію відповідні обов`язки.
22. Відповідно до інвентаризаційного опису необоротних активів Боржника, складеного 04.08.2023 - 08.11.2023, інвентаризаційною комісією встановлено наявність Будівлі. Згідно з додатком №4 до інвентаризаційного опису "Акт огляду об`єкта котельня, що розташований за адресою: м. Ужгород, вул. Нахімова б/н" вбачається фактична наявність Будівлі.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
23. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2026 позов задоволено.
24. Рішення мотивовано тим, що Будівлю передано Боржнику на підставі рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26.03.1997 за №43, а право повного господарського відання на майно закріплено у статуті Боржника, Будівлю не повернуто до комунальної власності територіальної громади та виявлено під час інвентаризації активів ліквідатором Боржника. Водночас відповідачі не визнають право господарського відання Боржника на Будівлю, це перешкоджає йому зареєструвати своє право в Реєстрі та реалізувати в ліквідаційній процедурі для погашення вимог кредиторів, тому судовий захист шляхом визнання права господарського відання є належним, ефективним і повністю відповідає завданням ліквідаційної процедури.
25. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 рішення господарського суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
26. Постанову мотивовано тим, що Боржник обрав неналежний спосіб захисту права шляхом визнання права господарського відання замість використання передбаченого законом механізму державної реєстрації, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові незалежно від інших доводів сторін.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
27. Боржник подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції.
28. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
29. Касаційну скаргу мотивовано тим, що господарський суд апеляційної інстанції неправильно застосовував положення статті 182 Цивільного кодексу України та статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" через неврахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 та постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, згідно з якими державна реєстрація не є підставою набуття права власності (чи похідних речових прав), а є лише моментом офіційного засвідчення державою вже набутого особою права.
30. Натомість господарський суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.11.2025 у справі №902/85/18 (902/979/24) та від 16.01.2025 у справі №18/2694/11 (917/1207/23), які, на думку Боржника, не є релевантними до обставин цієї справи, оскільки чинне на момент передачі Боржнику Будівлі в 1997 році законодавство не пов`язувало виникнення будь-яких прав на нерухоме майно з моментом державної реєстрації.
31. Боржник вважає, що господарський суд апеляційної інстанції під час розгляду справи помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 128 Цивільного кодексу УРСР та Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13.12.1995 (далі - Правила).
32. Крім того, Боржник зазначає, що в порушення вимог статей 277, 282 Господарського процесуального кодексу України господарський суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не зазначив, які саме обставини не з`ясував господарський суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, які обставини є недоведеними, які висновки є недоведеними, які норми матеріального права неправильно застосовано або які норми процесуального права порушено тощо. Господарський суд апеляційної інстанції дослідив виключно доводи скаржників, які вони не наводили під час розгляду справи господарським судом першої інстанції, що є порушенням принципу змагальності та диспозитивності, встановлених статтями 13 - 14 Господарського процесуального кодексу України.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
33. Департамент подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
34. Відзив мотивовано тим, що доводи Боржника та висновки господарського суду першої інстанції є помилковими і такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
35. Департамент наголошує, що у рішенні Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №43 від 26.03.1997 вирішено питання виключно щодо реєстрації права власності на об`єкти, зазначені в пункті 2.2 такого рішення, а не щодо передачі підприємству "Ужгородтеплокомуненерго" у господарське відання об`єктів нерухомого майна, зокрема Будівлі.
36. Департамент вважає передчасним і необґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про те, що зазначене рішення та зміни до статуту Боржника, зареєстрованого 17.02.2003, а також недоведене належними та допустимими доказами фактичне використання спірного майна в процесі господарської діяльності Боржника свідчать про закріплення Радою Будівлі на праві господарського відання за Боржником та невилучення її до порушення провадження у справі про банкрутство Боржника.
37. Департамент погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про обрання Боржником неналежного способу захисту своїх прав. На думку Департаменту, навіть у разі задоволення позову в цій справі Боржнику буде відмовлено у здійсненні реєстрації речового права на Будівлю до проведення державної реєстрації права власності на неї відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
38. Інші учасники справи в установлений судом строк відзивів на касаційну скаргу не подали.
Позиція Верховного Суду
39. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
40. Предметом касаційного перегляду в цій справі є судові рішення, ухвалені за результатом вирішення спору за позовом про визнання за комунальним підприємством права господарського відання на майно.
41. Під час вирішення зазначеного спору передусім постало питання щодо належності та ефективності способу захисту прав Боржника, адже згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (зокрема викладеною в постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19) обрання позивачем неналежного та/або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
42. Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України (чинного на момент звернення з позовом у цій справі) кожна особа має право на захист свого цивільного (господарського) права (законного інтересу) в разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
43. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
44. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (зокрема у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18), що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
45. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).
46. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, а також постанова Верховного Суду від 27.08.2024 у справі №916/186/23).
47. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19, згідно з якою рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес; якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в інший спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.
48. Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).
49. Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №916/4644/15).
50. Загальні положення про речові права на чуже майно врегульовані главою 30 Цивільного кодексу України, яка у статті 395 визначає перелік речових прав на чуже майно (володіння, сервітут, емфітевзис, суперфіцій), однак передбачає, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
51. Зокрема, у частині 1 статті 136 Господарського кодексу України (чинного на момент звернення з позовом у цій справі) визначено право господарського відання, що є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Аналогічне визначення наведено також у частині 1 статті 11 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб", з дня введення в дію якого (28.08.2025) Господарський кодекс України визнано таким, що втратив чинність.
52. Термін "право господарського відання" прийшов на заміну терміну "право повного господарського відання", яким у Законах України "Про власність" (частина 1 статті 37), "Про підприємства в Україні" (частина 3 статті 10) позначалося право, на якому майно закріплювалося за державними підприємствами.
53. Так, згідно з частиною 1 статті 37 Закону України "Про власність" (який був чинний із 15.04.1991 до 20.06.2007) майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.
54. Водночас відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. За змістом зазначеної норми у взаємозв`язку зі статтею 392 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, може пред`явити позов про визнання її права, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати нею документа, який засвідчує відповідне право.
55. Зокрема, згідно з частиною 4 статті 136 Господарського кодексу України (чинного на момент звернення з позовом у цій справі) щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника. Аналогічні положення закріплені у частині 3 статті 11 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб".
56. У цій справі господарський суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Боржника через обрання ним неналежного способу захисту (визнання права господарського відання) замість використання передбаченого законом механізму державної реєстрації, адже ефективність засобу юридичного захисту не може бути протиставлена імперативному порядку державної реєстрації речових прав, а судове визнання похідного речового права не може замінити адміністративну процедуру, передбачену законом.
57. Зазначений висновок господарського суду апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що згідно з положеннями статті 182 Цивільного кодексу України, статей 3, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право господарського відання є похідним речовим правом, яке за своєю правовою природою виникає лише після державної реєстрації права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна, а до моменту такої реєстрації похідне право не може виникнути ні в силу закону, ні в силу рішення власника, ні в результаті судового рішення. При цьому господарський суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13.11.2025 у справі №902/85/18 (902/979/24) і від 16.01.2025 у справі №18/2694/11 (917/1207/23).
58. Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Така реєстрація є публічною, здійснюється відповідним органом, порядок її проведення та підстави відмови в ній встановлюються законом.
59. Частина 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції Закону №834-VIII від 26.11.2015, чинної на момент звернення з позовом у цій справі) однією із загальних засад державної реєстрації визначає обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. За змістом частини 2 зазначеної статті Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
60. Зокрема, державній реєстрації підлягає право господарського відання. Реєстрація такого права проводиться на підставі рішення про закріплення нерухомого майна на праві господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном (пункт 2 частини 1 статті 4, пункт 7 частини 1 статті 27 зазначеного Закону).
61. При цьому відповідно до частини 3 статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
62. Подібні за змістом норми щодо обов`язковості державної реєстрації прав, зокрема права господарського відання, виникнення прав, які підлягають реєстрації, з моменту такої реєстрації були також передбачені у статтях 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону №1878-VI від 11.02.2010). Згідно з положеннями частини 4 статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.
63. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції до Закону №1878-VI від 11.02.2010) передбачав обов`язкову державну реєстрацію, зокрема речового права на чуже нерухоме майно, без конкретизації щодо права господарського відання (стаття 4), однак не пов`язував виникнення відповідного права з моментом його державної реєстрації. Згідно з частиною 5 статті 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна. Зазначений Закон набрав чинності 03.08.2004.
64. Аналіз наведених норм законодавства надає підстави для висновку про збереження речових прав на майно, набуття яких відбулося до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у тій чи іншій редакції, та відсутність підстав вважати, що непроведення державної реєстрації таких речових прав саме по собі припиняє або спростовує їх набуття. Визначальними у такому випадку є норми законодавства, чинні на момент виникнення відповідного права, які визначали порядок такого виникнення, зокрема, у взаємозв`язку з державною реєстрацією прав.
65. Сама по собі зміна законодавчого регулювання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно не має наслідком припинення речового права, яке виникло до запровадження відповідної системи державної реєстрації, якщо воно було набуте на законних підставах та визнавалося державою відповідно до законодавства, чинного на момент його виникнення.
66. Набрання чинності редакцією Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка передбачає виникнення відповідних речових прав на нерухоме майно з моменту їх реєстрації, не має наслідком автоматичного поширення такого порядку на речові права, які виникли раніше, не змінює факту їх існування.
67. У цій справі спір виник щодо права господарського відання Боржника на Будівлю, яке виникло, за його доводами, у зв`язку з переданням Будівлі до запровадження сучасної системи реєстрації речових прав на нерухоме майно. За таких обставин вирішення спору потребує з`ясування того, чи виникло відповідне речове право згідно з нормами законодавства, чинними на момент зазначеного передання.
68. Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку з урахуванням стандарту вірогідності доказів, закріпленого в статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд першої інстанції встановив, зокрема, що рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №43 від 26.03.1997 Будівлю включено до переліку будівель підприємства "Ужгородтеплокомуненерго", щодо яких вирішено здійснити відповідні реєстраційні дії; у матеріалах справи наявна інвентаризаційна справа щодо Будівлі; Боржник є правонаступником Ужгородського державного підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго"; статутні документи підприємства визначали правовий режим його майна як комунальної власності, закріпленої за підприємством на праві повного господарського відання; Будівля не зазначена серед об`єктів, переданих територіальній громаді в особі Ради за актом від 05.10.2006, та виявлена під час проведених у ліквідаційній процедурі інвентаризацій майна Боржника.
69. У рішенні господарського суду першої інстанції наведено посилання Ради на рішення від 16.11.2017 №876 про передачу в оперативне управління СНВК "Ялинка будівлі котельні площею 189,7 м2 за адресою: м. Ужгород, вул. Нахімова, 3а, тоді як предметом спору в цій справі є Будівля загальною площею 222,7 м2 за тією ж адресою. При цьому господарські суди попередніх інстанцій не встановили тотожності зазначених об`єктів та того, що рішення №876 спричинило припинення право господарського відання Боржника саме на Будівлю.
70. На підставі оцінки зазначеної сукупності доказів господарський суд першої інстанції дійшов висновку про закріплення Будівлі за Боржником на праві господарського відання та відсутність установленої підстави припинення цього права до порушення провадження у справі про банкрутство Боржника. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд не здійснює повторної оцінки відповідних доказів, не вирішує питання про їх достовірність чи перевагу одних доказів над іншими та не встановлює на їх підставі нових обставин.
71. Відповідно до встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи Верховний Суд виходить з обставин, установлених господарськими судами в межах здійсненого ними розгляду справи, та перевіряє правильність застосування до цих обставин норм матеріального і процесуального права. Тому предметом касаційної перевірки у цій частині є не повторне визначення доказової сили рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №43 від 26.03.1997, статутних документів, інвентаризаційної справи чи матеріалів інвентаризації, а правові наслідки вже встановлених господарським судом першої інстанції обставин. При цьому Верховний Суд відхиляє посилання Департаменту у відзиві на касаційну скаргу на лист Ужгородської початкової школи "Ялинка" від 02.09.2026 №199 та інформаційну довідку від 03.09.2026 №492666868, адже такі докази всупереч приписам наведеної норми процесуального права подано на стадії касаційного розгляду справи.
72. Законодавство, чинне у період, з яким господарський суд першої інстанції пов`язав виникнення у Боржника спірного права (зокрема частина 1 статті 37 Закону України "Про власність", частина 3 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні"), передбачало закріплення майна державної власності за державним підприємством на праві повного господарського відання та не пов`язувало виникнення зазначеного права з його державною реєстрацією.
73. Положення прийнятого в подальшому Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не передбачають припинення речових прав на нерухоме майно, які виникли раніше, через відсутність їх державної реєстрації. Навпаки, стаття 3 зазначеного Закону передбачає визнання дійсними речових прав на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013, зокрема, якщо на момент їх виникнення законодавство не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Отже, зміна законодавчого регулювання державної реєстрації сама по собі не припиняє та не спростовує речового права, яке було правомірно набуте відповідно до законодавства, чинного на момент його виникнення.
74. Водночас згідно з встановленими господарським судом першої інстанції обставинами Рада і Департамент заперечують право господарського відання Боржника на Будівлю, своїми діями фактично перешкоджають реалізації Боржником зазначеного права на Будівлю як майно, включене до складу ліквідаційної маси Боржника під час здійснення провадження у справі про банкрутство, зокрема, права на реалізацію її в ліквідаційній процедурі задля погашення визнаних господарським судом вимог кредиторів за рахунок отриманих від реалізації коштів.
75. Наведене надає підстави для висновку про наявність спору щодо відповідного речового права Боржника на Будівлю та необхідність його захисту в судовому порядку. Позаяк згідно з встановленими господарським судом першої інстанції обставинами, зокрема з урахуванням матеріалів інвентаризації майна Боржника, на момент вирішення спору в цій справі Будівля обліковується на балансі Боржника, а обставин вибуття її з володіння Боржника не встановлено, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що належним та ефективним способом захисту в цій ситуації є звернення з позовом про визнання права господарського відання на Будівлю.
76. Вимога про визнання зазначеного права за своєю правовою природою спрямована на усунення невизначеності щодо існування права та не є тотожною його державній реєстрації. Судове визнання вже набутого, але оспорюваного чи невизнаного речового права не підміняє передбачених законом реєстраційних дій, а створює правову визначеність щодо юридичного титулу, який надалі підлягає реалізації з дотриманням установленого законом порядку.
77. Під час апеляційного перегляду справи господарський суд апеляційної інстанції на підставі наявних у справі та додатково поданих доказів не встановив інших фактичних обставин, які би спростовували наведені висновки господарського суду першої інстанції, та свідчили би про відсутність передання Будівлі правопопереднику Боржника з огляду на зміст рішення №43 від 26.03.1997 і статуту, вилучення Будівлі у Боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство, вибуття її з володіння Боржника та/або відсутність заперечення відповідачами права Боржника на Будівлю тощо.
78. Однак попри встановлення обставин, які свідчать про виникнення у Боржника спірного права на Будівлю до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та запровадження ним системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, господарський суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи помилково виходив з правового регулювання порядку виникнення речових прав на нерухоме майно, передбаченого статтями 3, 27 зазначеного Закону (у редакції Закону №834-VIII від 26.11.2015), який не був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, та не має зворотної дії у часі відповідно до положень статті 5 Цивільного кодексу України.
79. Як наслідок, господарський суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про те, що право господарського відання Боржника на Будівлю могло виникнути лише після державної реєстрації права власності на неї, а до такої реєстрації не могло виникнути ні в силу закону, ні в силу рішення власника тощо, адже таке твердження не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент закріплення Будівлі за правопопередником Боржника.
80. З огляду на таке безпідставним є також висновок господарського суду апеляційної інстанції про обрання Боржником у цій справі неналежного та неефективного способу захисту через протиставлення його імперативному порядку державної реєстрації речових прав. Такий висновок не відповідає положенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", які у всіх редакціях підтверджують дійсність (чинність, визнання державою) прав, які виникли відповідно до законодавства до набрання чинності зазначеним Законом. Встановлення обов`язкової державної реєстрації речових прав не надає підстав для ретроспективного заперечення факту набуття права, припинення такого права, а також неможливості його захисту без державної реєстрації, якщо вона не була обов`язковою на момент виникнення відповідного права.
81. У зв`язку з наведеним слід визнати нерелевантним посилання господарського суду апеляційної інстанції на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2025 у справі №902/85/18 (902/979/24) і від 16.01.2025 у справі №18/2694/11 (917/1207/23), які стосуються правильного застосування норм права до правовідносин, які виникли після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
82. Водночас висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 та постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, мають значення для вирішення цієї справи в частині загального підходу до співвідношення юридичної підстави набуття речового права та його державної реєстрації: сама державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
83. Неврахування господарським судом апеляційної інстанції наведеного висновку з урахуванням неправильного застосування ним норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, підтверджує наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
84. Виходячи з наведеного, Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позову Боржника про визнання за ним права господарського відання на Будівлю, у зв`язку з чим вважає безпідставним скасування апеляційним господарським судом рішення господарського суду першої інстанції в зазначеній частині та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову, адже воно не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права до встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин з урахуванням висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду (на які, зокрема, посилається Боржник у касаційній скарзі).
85. Наведене неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права може бути усунуте Верховним Судом без необхідності встановлення нових обставин та повторної оцінки доказів. Відповідно до положень статей 300, 311, 312 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд має повноваження надати правильну правову кваліфікацію встановленим обставинам, змінити або доповнити мотиви судового рішення та залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції у відповідній частині, помилково скасоване господарським судом апеляційної інстанції.
86. При цьому Верховний Суд відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу заперечення Департаменту щодо обставин закріплення Будівлі за Боржником на праві господарського відання, фактичного використання її Боржником у господарські діяльності тощо. Такі аргументи по суті зводяться до незгоди з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, тоді як переоцінка доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими не входять до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України. При цьому Департамент у відзиві на касаційну скаргу не посилається на конкретні наявні у справі докази, які спростовують встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини, але помилково не були враховані під час розгляду справи.
87. Крім того, Верховний Суд враховує, що, звертаючись із позовом у цій справі, Боржник заявив позовні вимоги про визнання за Радою права власності, визнання за Боржником права господарського відання, зобов`язання ліквідатора Боржника вчинити дії, тобто дві майнові та одну немайнову вимогу. У зв`язку з наведеним ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.07.2024 відстрочено Боржнику, за його заявою, сплату судового збору за подання позовної заяви в загальному розмірі 50638,00 грн до винесення рішення у справі.
88. Однак у подальшому Боржник уточнив свої позовні вимоги та відповідно до таких уточнень справу розглянуто господарським судом першої інстанції лише в частині однієї майнової позовної вимоги про визнання за Боржником права господарського відання на Будівлю.
89. З огляду на таке господарський суд першої інстанції, задовольняючи позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, безпідставно поклав на відповідачів витрати зі сплати судового збору в сумі 50638,00 грн.
90. Зважаючи на встановлену в ухвалі Господарського суду Закарпатської області від 02.07.2024 ціну позову в розмірі 1587000,00 грн, що відповідає ринковій вартості Будівлі, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позовної заяви в частині однієї позовної вимоги, відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" становить 23805,00 грн. Відповідно у зв`язку із задоволенням зазначеної позовної вимоги витрати зі сплати судового збору за розгляд справи судом першої інстанції підлягали покладенню на відповідачів саме в загальному розмірі 23805,00 грн, а з урахуванням розподілу господарським судом першої інстанції таких судових витрат на відповідачів порівну - в розмірі 11902,50 грн на кожного. Судовий збір за позовні вимоги, залишені без розгляду, не підлягає покладенню на відповідачів за результатами задоволення вимоги про визнання права господарського відання.
91. У зв`язку з наведеним господарський суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов правильного висновку, що за подання апеляційної скарги на вказане рішення судовий збір підлягав сплаті у розмірі 35707,50 грн (23805,00 грн * 150%), а при поданні апеляційної скарги в електронній формі - із застосуванням передбаченого частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" понижувального коефіцієнта 0,8 у розмірі 28566,00 грн (23805,00 грн * 150% * 0,8).
92. У іншій частині судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, може бути повернений особі, яка його сплатила на підставі пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", зокрема, на користь Ради - в сумі 40249,50 грн.
93. Водночас господарський суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що Департамент подав апеляційну скаргу в цій справі в електронній формі, тому враховуючи сплачену ним суму судового збору в розмірі 60765,60 грн, на користь Департаменту може бути повернений судовий збір у сумі 32199,60 грн.
94. Також господарський суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається саме за клопотанням особи, яка його сплатила. Оскільки у цій справі наявність таких клопотань Ради та Департаменту не встановлено, повернення зайво сплачених сум судового збору здійснено передчасно. Однак це не позбавляє відповідних осіб права звернутися з відповідним клопотанням у встановленому Законом порядку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат
95. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити частково.
96. Постанову господарського суду апеляційної інстанції належить скасувати.
97. Рішення господарського суду першої інстанції необхідно змінити в частині розміру судового збору, стягнутого з відповідачів у дохід Державного бюджету України, а в іншій частині - залишити в силі.
98. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на відповідачів порівну.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Ужгородського комунального підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Ракущинця А.А. задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у справі №5/219-6-10-8-К (907/596/24) скасувати.
3. Пункт 3 резолютивної частини рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2026 у справі №5/219-6-10-8-К (907/596/24) змінити, викласти його в такій редакції:
"3. Стягнути з Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, ЄДРПОУ 33868924) до Державного бюджету України 11902 (одинадцять тисяч дев`ятсот дві) гривні 50 копійок судового збору за подання позову.
Стягнути з Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, ЄДРПОУ 36541721) до Державного бюджету України 11902 (одинадцять тисяч дев`ятсот дві) гривні 50 копійок судового збору за подання позову."
4. У іншій частині рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2026 у справі №5/219-6-10-8-К (907/596/24) залишити в силі.
5. Стягнути з Територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, ЄДРПОУ 33868924) на користь Ужгородського комунального підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго" (88015, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Ужгород, вул. Квітів, 53А, ЄДРПОУ 19109716) 19044 (дев`ятнадцять тисяч сорок чотири) гривні 00 копійок судового збору за подання касаційної скарги.
6. Стягнути з Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, ЄДРПОУ 36541721) на користь Ужгородського комунального підприємства теплових мереж "Ужгородтеплокомуненерго" (88015, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Ужгород, вул. Квітів, 53А, ЄДРПОУ 19109716) 19044 (дев`ятнадцять тисяч сорок чотири) гривні 00 копійок судового збору за подання касаційної скарги.
7. Видачу наказів доручити Господарському суду Закарпатської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді С. Жуков
В. Пєсков