ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Номер провадження 22-ц/821/2003/26 Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/5423/25 Категорія: 305010000 Демчик Р. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.,
за участю секретаря Івануси А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Черкаській області на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,-
в с т а н о в и в:
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20.04.2018 року йому було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, у кримінальному провадженні № 12018251010001101 від 15.02.2018 року.
В подальшому, 27.04.2018 року за результатами досудового розслідування вказаного кримінального провадження, обвинувальний акт стосовно позивача було затверджено прокурором Черкаської місцевої прокуратури Грушовенком Є.Г. та 05.05.2018 року направлено до Придніпровського районного суду м. Черкаси для розгляду по суті.
За результатами судового розгляду, що тривав понад шість років, 31.07.2024 року прокурор Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури Грушовенко Є.Г., за погодженням із першим заступником керівника цієї прокуратури А. Шляховим, виніс постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення у даному кримінальному провадженні, за обвинуваченням Позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31.07.2024 року у справі № 711/3525/18, прийнято відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 12018251010001101 від 15.02.2018 року за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, кримінальне провадження стосовно позивача закрите.
Повний текст вказаної ухвали виготовлено 02.08.2024 року, сторонами кримінального провадження ухвала не оскаржувалася, і 10.08.2024 року набрала законної сили.
Відповідно, обставини, вкладені у вищевказаній ухвалі, згідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Таким чином, у період з 20.04.2018 року по 10.08.2024 року позивач доводив свою невинуватість перед органом досудового розслідування та спростовував пред`явлене обвинувачення у суді першої інстанції щодо невинуватості позивача у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Отже, кримінальне провадження відносно позивача було закрите у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, що є тотожним виправданню через недоведеність винуватості у встановленому Законом порядку.
Позивач перед цим зазнав значних моральних страждань та психологічних переживань у зв`язку з тривалим та стійким негативним впливом на його особистість психотравмуючої ситуації, пов`язаної із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності внаслідок якої останній був обмежений в правах і обтяжений процесуальними обов`язками, перебуваючи під слідством і судом у період з 20.04.2018 року до 10.08.2024 року, перебуваючи в стані тривоги та правової невизначеності, перебував під вартою, змушений був витрачати додаткові зусилля, час та витрати на юридичну допомогу з метою судового захисту порушених прав, що свідчить про наявність підстав для відшкодування Позивачеві моральної шкоди з Державного бюджету України.
На підставі викладеного проси суд стягнути Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1 000 000,00 грн. та витрати на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції в сумі 20 000,00 грн.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 654 382,53 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 10 000,00 грн. витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, а всього 664 382,53 грн.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що судом встановлено наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, оскільки кримінальне провадження за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, було закрите у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення через відсутність достатніх доказів для доведення винуватості в суді. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанови від 04.07.2023 у справі № 727/7635/21), така підстава закриття є безумовною підставою для застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Визначення розміру компенсації здійснено судом з урахуванням положень ст. 13 спеціального Закону та актуального розміру мінімальної заробітної плати, встановленого ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на час розгляду справи (8647 грн). Період перебування позивача під слідством і судом склав 6 років 3 місяці 21 день (75 місяців і 21 день). Розрахунок суми (75 міс. х 8647 грн + 21 день пропорційно) становить 654 382,53 грн. Застосований судом розмір є мінімально гарантованим державою і не може бути зменшений, а доводи про необхідність стягнення більшої суми відхилені судом з дотриманням засад розумності, виваженості та справедливості, а також практики Великої Палати ВС щодо недопущення безпідставного збагачення (постанова від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу (заявлено 20 000,00 грн), суд першої інстанції керувався ст.ст. 137, 141 ЦПК України та критеріями реальності, необхідності і розумності їх розміру. З огляду на незначну складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт та принципи співмірності, суд зменшив розмір таких витрат до 10 000,00 грн, які підлягають стягненню з Державного бюджету України.
20 липня 2026 року від Головного управління Національної поліції в Черкаській області надійшла апеляційна скарга, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що закриття кримінального провадження за ухвалою суду на підставі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення (пункт 2 частини другої статті 284 КПК України) не створює у особи автоматичного права на відшкодування моральної шкоди за Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Перелік підстав у цьому законі є вичерпним, і такі випадки вимагають повної реабілітації.
Оскільки позивач ( ОСОБА_1 ) неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за іншими кримінальними правопорушеннями та стосовно нього обирався запобіжний захід у виді тримання під вартою в інших справах, відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок між моральними стражданнями та перебуванням під слідством у конкретному провадженні, де запобіжний захід не застосовувався.
Крім того, у деліктних спорах на позивача покладається обов`язок довести факт заподіяння моральної шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та наявність причинного зв`язку. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а самі по собі негативні емоції без належного документального підтвердження не завжди досягають рівня страждань або приниження.
Відповідно до положень ЦПК України, витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню лише за умови їх документального підтвердження (наявність договору, детального опису робіт, розрахунку та платіжних документів, що підтверджують фактичну оплату послуг). Недотримання цих вимог є підставою для відмови у стягненні таких витрат.
22 липня 2026 року на адресу надійшла апеляційна скарга від Державної казначейської служби України, в якій Казначейство вказує на порушення судом норм процесуального права, неповноту з`ясованих обставин справи, а тому просить рішення змінити, скасувавши в частині стягнення з Державного бюджету України витрат на правничу допомогу та стягнути вказані витрати з держави Україна в особі ГУНП в Черкаській області.
Апеляційна скарга мотивована тим, що за рахунок коштів Державного бюджету України підлягає відшкодуванню виключно моральна чи матеріальна шкода, а не судові витрати понесені учасником справи.
Казначейство вважає, що, в силу приписів ст. 137 ЦПК України та ст. 141 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу у цій справі можуть бути стягнуті винятково з відповідачів діями яких завдано шкоду, а саме з держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури.
У відзиві на апеляційну скаргу подану Державною казначейською службою України, ГУ НП в Черкаській області вказує, що відповідно до положень статей 133, 137, 141 ЦПК України та практики Верховного Суду (зокрема у постановах від 03.12.2025 у справі № 539/6278/23 та від 13.05.2026 у справі № 278/829/24), кошти на відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, а також пов`язані з цим судові витрати (на професійну правничу допомогу), підлягають стягненню безпосередньо з Державного бюджету України.
Вимоги апелянта про стягнення витрат на правничу допомогу з конкретних органів (ГУ НП в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури) є помилковими, оскільки держава бере участь у справі як єдиний суб`єкт через свої органи, а резолютивна частина рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання чи окремі рахунки.
Також відзив на апеляційну скаргу Державною казначейською службою України, подано Черкаською обласною прокуратурою, в якому зазначено, що відповідно до статті 1176 ЦК України та практики Великої Палати Верховного Суду (справа № 242/4741/16-ц, справа № 910/23967/16), шкода, завдана незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, відшкодовується державою за рахунок коштів Державного бюджету України. Черкаська обласна прокуратура у цих правовідносинах виступає лише представником держави, а не самостійним боржником.
Згідно зі статтями 133, 137, 141 ЦПК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», витрати на правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача у складі судових витрат саме з Державного бюджету України, що також підтверджено постановами Верховного Суду від 15.10.2025 у справі № 216/5629/23 та від 15.04.2026 у справі № 607/10707/24.
Стягнення коштів з бюджетних асигнувань безпосередньо органів прокуратури суперечить бюджетному законодавству та суті відповідальності держави. Виконання судових рішень про стягнення коштів держбюджету здійснюється виключно органами Казначейства шляхом безспірного списання за відповідними бюджетними програмами (Порядок № 845).
Також Черкаська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу подану ГУ НП в Черкаській області, в якому вказує про те, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив факт незаконного перебування ОСОБА_1 під слідством та судом упродовж 75 місяців і 21 дня (з 20.04.2018 по 10.08.2024).
Визначення розміру відшкодування здійснено відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» із урахуванням розміру мінімальної заробітної плати (8 647 грн), встановленого ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», що повністю відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
Крім того, суд першої інстанції правильно застосував ст. 141 ЦПК України та зменшив витрати на професійну правничу допомогу з 20 000,00 грн. до 10 000,00 грн. з урахуванням критеріїв реальності, розумності та співмірності зі складністю справи.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, що 20.04.2018 року ОСОБА_1 було вручене повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, у кримінальному провадженні № 12018251010001101 від 15.02.2018 року.
В подальшому, 27.04.2018 року за результатами досудового розслідування вказаного кримінального провадження, обвинувальний акт стосовно позивача було затверджено прокурором Черкаської місцевої прокуратури Грушовенком Є.Г. та 05.05.2018 року направлено до Придніпровського районного суду м. Черкаси для розгляду по суті.
За результатами судового розгляду, 31.07.2024 року прокурор Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури Грушовенко Є.Г., за погодженням із першим заступником керівника цієї прокуратури А. Шляховим, виніс постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення у даному кримінальному провадженні, за обвинуваченням Позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31.07.2024 року у справі № 711/3525/18, прийнято відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 12018251010001101 від 15.02.2018 року за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, кримінальне провадження стосовно позивача закрите.
Повний текст вказаної ухвали виготовлено 02.08.2024 року, сторонами кримінального провадження ухвала не оскаржувалася, і 10.08.2024 року набрала законної сили.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, провадження № 61-8102св21).
Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й багатьох інших.
Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Реабілітуючі підстави, на відміну від нереабілітуючих, для застосування Закону № 266/94-ВР пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/ обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Судом першої інстанції встановлено, що під час розгляду кримінальної справи у судовому засіданні від 31 липня 2024 року прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення, на підтвердження чого прийняв вмотивовану постанову, у якій обґрунтовував таку відмову не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати, а також встановленням суттєвих порушень при проведенні досудового слідства у відповідному кримінальному провадженні.
За наведених обставин, закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , відбулося з реабілітуючих підстав (стороною обвинувачення не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати), а тому позивач має право на отримання відшкодування шкоди згідно із Законом України № 266/94-ВР.
Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на висновках викладених у постанові Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 522/11959/19.
Колегія суддів, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ГУ НП в Черкаській області у частині того, що ОСОБА_1 не є повністю реабілітованим, оскільки фактично притягнутий до кримінальної відповідальності за іншими кримінальними правопорушеннями, вважає за необхідне зазначити наступне.
Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22) зазначив, що Закон № 266/94-ВР пов`язує виникнення у реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, який охоплює підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умови виникнення права на її відшкодування. Таке право виникає лише у разі повної реабілітації особи. Реабілітуючими підставами для застосування Закону № 266/94-ВР є: встановлення відсутності події кримінального правопорушення; встановлення відсутності у діянні складу кримінального правопорушення; невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливостей їх отримати.
Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації.
Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31.07.2024 року у справі № 711/3525/18, прийнято відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 12018251010001101 від 15.02.2018 року за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, кримінальне провадження стосовно позивача закрите.
При цьому, в ухвалі встановлено, що при проведенні слідчих (розшукових) дій по факту виявлення у ОСОБА_1 наркотичного засобу та психотропної речовини (обшук, виявлення, огляд знайденого), останній набув статусу затриманої особи, яка підозрювалася у вчиненні злочину, а тому, в силу приписів ч. 4 ст. 213 КПК України, особи, які здійснили затримання та вилучення, зобов`язані були роз`яснити ОСОБА_1 право на захист та забезпечити його захисником. Однак, працівниками Черкаського СІЗО ці норми були проігноровані.
Отже, при його затриманні та збиранні доказів щодо причетності ОСОБА_1 до інкримінованого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, працівниками СІЗО не була забезпечена участь захисника, а тому протокол огляду місця події від 14.02.2018, рапорти та акти, складені працівниками Черкаського СІЗО, будуть вважатись недопустимими доказами, оскільки вони отримані в порушення порядку, встановленого нормами діючого КПК України.
Крім того, тотожність пакетиків, які були вилучені в ОСОБА_1 , і які вилучались слідчим в іншому приміщенні і в інший час, встановити не можливо.
Таким чином, з урахуванням вищезазначених обставин довести факти придбання, перевезення, зберігання особливо небезпечного наркотичного засобу і психотропної речовини ОСОБА_1 та передачу їх у місця позбавлення волі, не представляється можливим, оскільки порушено процедуру виявлення та вилучення заборонених речовин у ОСОБА_1 , а судовим розглядом спростувати дані і докази, здобуті на досудовому розслідуванні, не можливо.
На підставі наведеного, прокурор, керуючись ст.ст. 340, 341, 110 КПК України, постановив відмовитись від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12018251010001101 від 15.02.2018 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.
Отже, фактично позивач був повністю реабілітований у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, з чим він, зокрема, і пов`язує завдання йому моральної шкоди.
Та обставина, що ОСОБА_1 вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 11 січня 2019 року визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 185 КК України, ч. 3 ст. 185 КК України, ч. 2 ст. 289 КК України, ч. 2 ст. 389 КК України та призначено за ними покарання, не свідчить про неповну реабілітацію останнього за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Підстава, за якою прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення у суді, як правильно встановив суд першої інстанції у цій справі, відноситься до реабілітуючої.
Визначення розміру відшкодування здійснено відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» із урахуванням розміру мінімальної заробітної плати (8 647 грн), встановленого ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», що повністю відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
Колегія суддів вважає обґрунтованими посилання позивача, що внаслідок розпочатої кримінальної справи та обвинуваченням у вчиненні злочину, крім необхідності доводити свою невинуватість в ході кримінального провадження та судового розгляду, також було заподіяну моральну шкоду, яка полягає в необхідності виправдовувати незаконне притягнення до кримінальної відповідальності перед членами сім`ї, близькими родичами, друзями та знайомими. Отже, ОСОБА_1 пережив душевні страждання внаслідок яких йому заподіяно моральну шкоду.
Щодо доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України, які полягають у неправильному стягненні витрат на правничу допомогу з держави Україна, а не з відповідачів у справі, діями яких завдано моральної шкоди, то колегія суддів враховує наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) зазначено, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Отже, стягнення на користь позивача присуджених витрат на правничу допомогу повинен відбуватися з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
За таких обставин, судове рішення у даній справі відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 35, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в :
Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 жовтня 2026 року.
Судді: