СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року м. Харків Справа № 922/1612/26
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Жельне С.Ч. , суддя Плахов О.В.
за участю секретаря судового засідання Березки О.М.,
та представників учасників справи:
позивач - В.С. Швед (в режимі відеоконференції);
відповідач - А.С. Солонська (в режимі відеоконференції);
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни (вх.№1712Х/1-43) на рішення Господарського суду Харківської області від 20.07.2026 (суддя Рильова В.В. повний текст складено 20.07.2026) у справі №922/1612/26
за позовом Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича, м. Харків
до Фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни, м. Харків
про стягнення 134 693,79 грн.
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець Сорокін Сергій Тимофійович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни заборгованості за договором суборенди нежитлових приміщень №АА/С-12 від 01.03.2025 у розмірі 134 693,79 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.07.2026 у справі №922/1615/26 позов задоволено частково.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни на користь Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича 130693,79 грн. з яких: заборгованість за суборендною платою у сумі 53 096,77 грн; заборгованість за комунальними послугами (динамічна частина оренди) у сумі 45 960,33 грн; пеня (у виді подвійної ставки НБУ) у сумі 9 764,83 грн; неустойка (0,5% від щомісячної суми суборенди за кожен день прострочення) у сумі 19 200,00 грн; інфляційні втрати у сумі 2 672,63 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 328,00 грн.
В задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з послуг генерального прибирання у розмірі 4000,00 грн. - відмовлено.
ФОП Вовчанчин Тетяна Ярославівна з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась, звернулась до Східного апеляційного господарського суду 10.08.2026 з апеляційною скаргою, в якій просить суд:
1. Поновити представнику фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни адвокату Солонській Анні Сергіївні строк на подання цієї апеляційної скарги у справі №922/1612/26.
2. Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.07.2026 у справі №922/1612/26 повністю та ухвалити нове рішення, яким: відмовити фізичній особі-підприємцю Сорокіну Сергію Тимофійовичу у стягненні з фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни заборгованості в розмірі 134 693,79 грн у повному обсязі.
3. Проводити апеляційний перегляд справи № 922/1612/26, згідно з цією апеляційною скаргою, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича на користь фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни понесені нею витрати у зв`язку з апеляційним переглядом цієї справи.
До апеляційної скарги додав клопотання про виклик свідків в якому просить поновити представнику апелянта адвокату Солонській Анні Сергіївні строк на подання цієї заяви про виклик свідків та викликати в судове засідання та допитати в якості свідка ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; номер телефону: НОМЕР_2 .
Також додав клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи а саме:
- роздруківку профілю (досьє) адвоката ОСОБА_2 з Єдиного реєстру адвокатів України; - роздруківку даних з ЄДР про ФОП ОСОБА_2 (сформована засобами Ліга 360); - роздруківку даних з ЄДР про Адвокатське бюро ОСОБА_2 (сформована засобами Ліга 360); - відеозапис листування представника Апелянта з ОСОБА_2 в месенджері WhatsApp; - копію протоколу огляду електронних доказів від 08.08.2026; - копію договору оренди № 12 нежитлових приміщень від 29.02.2024; - копію договору №2633/B9/23 тимчасового користування окремим елементом благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових об`єктів підприємницької та іншої діяльності від 04.09.2023.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим за недоведеності обставин, що мають значення для справи, та з прямим порушенням норм матеріального і процесуального права.
Вважає, що суд першої інстанції помилково визнав доведеними факт існування заборгованості з орендної плати (53 096,77 грн). Зазначає, що позивач надав суду завідомо недостовірні відомості, заперечивши зв`язок із особою на ім`я «ОСОБА_2», яка у месенджері WhatsApp координувала оплату. Насправді цим менеджером є адвокат ОСОБА_2 - керівник адвокатського бюро, яке офіційно представляє Позивача у цій справі. Його особу та телефонний номер ( НОМЕР_2 ) верифіковано даними ЄРАУ, ЄДР та іншими договорами оренди суміжних приміщень.
Зазначає. що суму в розмірі 40 688,86 грн було вчасно сплачено Апелянтом на карткові рахунки, надані адвокатом ОСОБА_2, що підтверджується квитанціями та листуванням. Суд першої інстанції проігнорував ст. 79 ГПК України (вірогідність доказів), безпідставно кваліфікувавши ці платежі як «випадкові перекази невідомій особі».
Вважає, що відхилення судом платежів, здійснених ОСОБА_1 від імені Апелянта (через відсутність текстового призначення у банківському додатку), прямо суперечить ч. 1 ст. 528 ЦК України, оскільки договір суборенди не містив заборони на виконання обов`язку третьою особою.
Посилається на суперечливу поведінку позивача. Зазначає, що позивач понад рік беззаперечно приймав платежі через надані реквізити та не висував претензій. Нарахування санкцій за весь період із березня 2025 року свідчить про недобросовісність та порушення принципу заборони суперечливої поведінки.
Зазначає про безпідставність стягнення комунальних послуг (45 960,33 грн). Вважає, що твердження суду про наявність у матеріалах справи деталізованих розрахунків за приладами обліку (арк. спр. 26-34) повністю не відповідає дійсності. Вимоги ґрунтуються виключно на односторонніх актах Позивача на вигадану ним «динамічну частину оренди».
Посилається на протиправне нарахування подвійної пені та порушення Конституції України. Кваліфікувавши неустойку за п. 6.3 Договору (0,5% за день) як штраф, суд першої інстанції протиправно притягнув Апелянта до подвійної цивільно-правової відповідальності одного виду за одне порушення у той самий період, стягнувши одночасно: Пеню у вигляді подвійної облікової ставки НБУ (9 764,83 грн); Пеню у розмірі 0,5% за кожен день прострочення (19 200,00 грн).
Вважає, що це є прямим порушенням ст. 61 Конституції України та висновків Великої Палати ВС у справі № 910/12876/19, яка забороняє одночасне стягнення двох пеней.
Оскільки заборгованість за суборендною платою та комунальними послугами повністю відсутня, нарахування та стягнення будь-яких похідних (акцесорних) нарахувань - пені (9 764,83 грн) та інфляційних втрат (2 672,63 грн) - є юридично неможливим.
Системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 11.08.2026 для розгляду справи №922/1612/26 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Жельне С.Ч., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни на рішення Господарського суду Харківської області від 20.07.2026 у справі №922/1612/26. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1612/26. Встановлено строк позивачу для подання відзиву на апеляційну скаргу. Призначено справу до розгляду на "16" вересня 2026 р. о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132. Повідомлено, що неявка представників учасників справи належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не перешкоджає розгляду справи.
24.08.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/1612/26.
01.09.2026 від представника позивача через підсистему Електронний Суд надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9527), в якому просить суд: 1. прийняти та долучити до матеріалів справи № 922/1612/26 додаткові письмові докази, правова необхідність посилання на які виникла виключно на стадії апеляційного провадження для спростування нових доводів апеляційної скарги: - копію листа Фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни від 25.11.2025 року про зарахування платежу в розмірі 3 271,73 грн в рахунок суборендної плати;- копію Договору про надання правничої допомоги № 114 від 29.04.2026 року для підтвердження статусу адвокатської таємниці та неможливості допиту особи як свідка. 2. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 20 липня 2026 року у справі № 922/1612/26 - без змін. Зазначає, що згідно з п. 7.4 Договору суборенди, Позивач має право розірвати договір в односторонньому порядку негайно у разі зафіксованого невиконання умов. Систематична несплата Апелянтом оренди та комунальних послуг зафіксована у претензії від 22.03.2026, відтак на момент заміни замків договір уже було розірвано.
Зазначає, що наданий Апелянтом відеозапис повністю спростовує його ж версію про «самоправство»,оскільки на ньому чітко видно, що на момент заміни замків приміщення було абсолютно порожнім - усе комерційне майно та товарні запаси були таємно вивезені Апелянтом заздалегідь. Акт про звільнення приміщення від 22.03.2026 підписано двома незалежними свідками (сусідами по торгівлі), які зафіксували факт залишення об`єкта.
Складання претензії 22.03.2026 та її фізичне відправлення поштою 24.03.2026 є звичайним технічним процесом діловодства, а не оформленням «заднім числом».
Зазначає, що позивач надав суду вичерпний пакет первинних документів (калькуляції, акти, виписки), які Апелянт за весь час процесу не спростував жодним математичним контррозрахунком, обмежившись лише усними заявами у порушення ст. 13, 74, 165 ГПК України.
Апелянт стверджує про сплату третій особі ( ОСОБА_1 ) 40 688,86 грн, проте арифметичний підрахунок 10 наданих квитанцій свідчить, що фактично було перераховано лише 32 688,86 грн. Крім того, ці квитанції містять хаотичні розрізнені суми, які жодним чином не відповідають фіксованому розміру орендної плати. Перекази на картки третіх фізичних осіб без письмової згоди Кредитора є фінансовим ризиком самого Апелянта і не є належним виконанням зобов`язання (ст. 526, 527 ЦК України).
Вказує, що долучені апелянтом в апеляції протокол та відеозапис огляду WhatsApp від 08.08.2026 року повністю суперечать його ж правовій позиції та підтверджують його недобросовісність. З наданих ним матеріалів випливає, що:
- На картковий рахунок не було перераховано жодної суми, яка б відповідала розміру суборендної плати.
- Позивач неодноразово надавав апелянту деталізовані звіти про комунальні послуги № 12 (зокрема 16.04.2025, 17.05.2025, 17.07.2025, 12.09.2025, 15.10.2025) із чітким розписом обсягів та тарифів електропостачання, вивезення сміття та прибирання. Це повністю спростовує заяви про «відсутність рахунків та деталізації».
Формулювання «динамічна частина суборенди» в актах є виключно внутрішнім технічним найменуванням номенклатури в системі автоматизованого обліку 1С для ідентифікації змінних комунальних платежів за п. 4.6 Договору і не звільняє Апелянта від обов`язку їх оплати. Відповідно до прецеденту ВС у справі № 758/12462/20-ц, відсутність двосторонніх актів не свідчить про недоведеність фактів користування та споживання.
Математична точність лічильника електроенергії № 20339152: Початкові показання (4575 кВт) зафіксовані в первинному договорі оренди з ТОВ «Рент плюс девелопмент» від 01.03.2025, а кінцеві (8064 кВт) - в Акті про звільнення від 22.03.2026. Точна й документально підтверджена різниця становить 3489 кВт.
Зазначає, що апелянт особисто звернувся до Позивача з письмовим листом від 25.11.2025 року, у якому прямо просив зарахувати платіж 3 271,73 грн (квитанція № 4021-3045-7557-4478) в рахунок суборендної плати, що й було виконано. Ця дія та лист Апелянта доводять повне розуміння ним структури боргу й тарифів, що за принципом заборони суперечлової поведінки позбавляє його права заявляти протилежне в апеляції. Копія листа долучається Позивачем на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України як контрдоказ проти нових заперечень.
Стягнення пені за п. 4.4 Договору (подвійна ставка НБУ) та неустойки за п. 6.3 Договору (0,5% за день прострочення) не суперечить закону. Друга санкція за своєю правовою природою є штрафом за тривале порушення зобов`язання, який розрахований та стягнутий судом як одноразова тверда сума. Закон не обмежує право сторін прив`язувати формулу штрафу до днів прострочення (ст. 6, 627 ЦК України), а Велика Палата ВС у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 прямо підтвердила, що одночасне стягнення таких санкцій не суперечить статті 61 Конституції України.
Вважає, що клопотання Апелянта про приєднання нових доказів (даних реєстрів, протоколів огляду телефону, сторонніх договорів 2023- 2024 років) підлягає відхиленню на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України. Дані ЄРАУ та ЄДР є відкритими публічними відомостями, які існували задовго до спору і неодноразово містилися безпосередньо в додатках до первинної позовної заяви Позивача. Відеозапис та протокол огляду телефону створені 08.08.2026 року (після ухвалення рішення суду), що свідчить лише про процесуальну недбалість сторони в першій інстанції, яка не може бути компенсована в апеляції (справа ВС № 910/24486/16). Захист Апелянта посиланнями на «надмірний формалізм» ЄСПЛ є безпідставним, оскільки у справах «Пономарьов проти України» та «Mendel v. Sweden» встановлено, що чітке дотримання процесуальних правил є основою принципу правової визначеності та рівності сторін.
Позивач також заперечує проти виклику як свідка адвоката ОСОБА_2 ОСОБА_2 є керівником Адвокатського бюро, яке надавало професійну правничу допомогу саме Позивачу. Відповідно до ст. 22, п. 2 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», вимагати від адвоката надання відомостей, що є адвокатською таємницею, заборонено, і з цих питань він не може бути допитаний як свідок. Копія договору № 114 від 29.04.2026 року долучається Позивачем до відзиву на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України для підтвердження цього статусу.
Позивач у відзиві також зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, який становить 40 000,00 грн. Керуючись ч. 8 ст. 129 ГПК України, відповідні докази понесення цих витрат будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.
Від представника фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича адвоката Шведа Владислава Сергійовича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№9965 від 11.09.2026), яке задоволено ухвалою суду від 14.09.2026.
Від представника фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни адвоката Солонської Анни Сергіївни надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№9966 від 11.09.2026), яке задоволено ухвалою суду від 14.09.2026.
14.09.2026 від представника відповідача через підсистему Електронний Суд надійшли додаткові письмові пояснення (вх.№10005).
Крім того, представник відповідача подав клопотання про витребування доказів (вх.№10006 від 14.09.2026), в якому просить суд витребувати у фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича та зобов`язати його надати безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду оригінал листа, складеного від імені ФОП Вовчанчин Тетяни Ярославівни від 25.11.2025 про зарахування платежу в розмірі 3 271,73 грн у рахунок суборендної плати, копія якого була долучена до відзиву на апеляційну скаргу у цій справі. 2. У разі неподання фізичною особою-підприємцем Сорокіним Сергієм Тимофійовичем оригіналу вказаного листа, відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України, не брати до уваги як доказ у цій справі, надану ним фотокопію зазначеного листа.
А також представник відповідача подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи документа (вх.№10010 від 14.09.2026), в якому просить суд 1. Призначити у справі №922/1612/26 судову почеркознавчу експертизу документа. 2. Проведення експертизи доручити судовим експертам товариства з обмеженою відповідальністю "НЕЗАЛЕЖНИЙ ІНСТИТУТ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ" (код ЄДРПОУ 35199548, адреса: 04207, Україна, м. Київ, вул. Левка Лук`яненка, 21, корпус 3, офіс 7). 3. На вирішення судової експертизи поставити наступне питання: Чи виконано підпис на листі від 25.11.2025 про зарахування на користь ФОП Сорокіна Сергія Тимофійовича платежу в розмірі 3 271,73 грн безпосередньо Вовчанчин Тетяною Ярославівною чи іншою особою? 4. Надати експертам для дослідження оригінал листа від імені ФОП Вовчанчин Т.Я. від 25.11.2025, який витребовується судом у Позивача за окремим клопотанням Апелянта. 5. Витрати, пов`язані з проведенням експертизи, покласти на Апелянта.
В судове засідання 16.09.2026 з`явився представник відповідача в режимі відеоконференції, який підтримав заявлені ним клопотання та просив їх задовольнити, а також просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в позові відмовити.
Присутній також представник позивача в режимі відеоконференції просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши клопотання заявлені сторонами справи клопотання колегія суддів зазначає про таке.
Щодо клопотання апелянта про поновлення процесуального строку та виклик у судове засідання для допиту в якості свідка ОСОБА_2, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 269 ГПК України, докази (в тому числі й показання свідків як процесуальне джерело доказів відповідно до ст. 73 ГПК України), які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Порядок та строки подання клопотання про виклик свідка чітко регламентовані нормами ГПК України. За правилами змагального процесу всі докази та клопотання про їх витребування чи заслуховування мають подаватися на стадії розгляду справи в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду спору судом першої інстанції апелянт не звертався з клопотанням про виклик та допит вказаної особи як свідка, не заявляв про необхідність дослідження його усних свідчень та не вчиняв жодних процесуальних дій для формування цього джерела доказів на стадії розгляду справи по суті.
У клопотанні, поданому до суду апеляційної інстанції, апелянт та його представник не навели жодних належних, об`єктивних та непереборних обставин, які унеможливлювали звернення з такою заявою до суду першої інстанції.
З огляду на те, що клопотання про виклик свідка не було предметом розгляду в суді першої інстанції, а поважність причин його неподання апелянтом не доведена, колегія суддів не вбачає правових підстав для поновлення строку та задоволення вказаної заяви.
Щодо клопотання апелянта викладеного в апеляційній скарзі про приєднання доказів колегія суддів також зважає на приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Надані апелянтом роздруківки з ЄРАУ, ЄДР (стосовно адвоката ОСОБА_2) є у публічному доступі, копії договорів оренди за 2023- 2024 роки існували задовго до ухвалення оскаржуваного рішення і відповідачем не доведено наявності об`єктивних, незалежних від нього обставин, які заважали надати ці документи суду першої інстанції. Апелянт мав безперешкодний доступ до цих відомостей під час розгляду справи у суді першої інстанції. Новий протокол огляду телефону від 08.08.2026 та відеозапис листування у WhatsApp створені Апелянтом вже після ухвалення рішення суду першої інстанції, що виключає можливість їх врахування в суді апеляційної інстанції.
Щодо клопотання позивача, викладеного у відзиві на апеляційну скаргу, про приєднання нових доказів.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд долучити нові письмові докази, а саме: копію листа ФОП Вовчанчин Т.Я. від 25.11.2025 та копію Договору про надання правничої допомоги № 114 від 29.04.2026, мотивуючи це необхідністю спростування нових доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів звертає увагу на частину 3 статті 269 ГПК України щодо обмеження приймання нових доказів є імперативними та рівною мірою поширюються як на відповідача, так і на позивача.
Суд першої інстанції досліджував стан взаєморозрахунків та правомірність стягнення комунальних платежів. Позивач мав процесуальний обов`язок надати всі первинні документи та супутні листи щодо зарахування коштів (зокрема лист від 25.11.2025) ще до суду першої інстанції. Те саме стосується й договору про правничу допомогу, який підтверджує повноваження та статус адвоката.
Оскільки позивачем не доведено наявності об`єктивних, незалежних від нього обставин, які заважали надати ці документи суду першої інстанції, клопотання Позивача про приєднання доказів на стадії апеляції не підлягає задоволенню.
З огляду на відмову у задоволенні клопотання позивача про долучення листа від 25.11.2025 не підлягають також задоволенню клопотання відповідача про витребування оригіналу цього листа та призначення судової почеркознавчої експертизи підпису ФОП Вовчанчин Т.Я. на спірному листі від 25.11.2025.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 01 березня 2025 року між фізичною особою-підприємцем Сорокіним Сергієм Тимофійовичем (далі - Позивач) та фізичною особою-підприємцем Вовчанчин Тетяною Ярославівною (далі - Відповідач) був укладений Договір суборенди нежитлових приміщень № АА/С-12 (далі - Договір).
Пунктом 1.1. Договору було передбачено, що за цим Договором Суборендодавець (Позивач) передає, а Суборендар (Відповідач) приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення №2, загальною площею 19,2 м2 (об`єкт суборенди) для використання його у господарській діяльності.
Згідно п. 1.1. Договору під об`єктом суборенди розуміється нежитлове приміщення №2, яке знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Архітектора Альошина, 3-А, "АГ-1". Загальна площа об`єкта суборенди становить 19,2 м2.
Пунктами 2.2-2.4 Договору суборенди передбачено, що Сторони погодили, що фактична передача Приміщення в суборенду з підписанням відповідного Акту приймання - передачі, має відбутися не пізніш " 01" березня 2025 року. Приміщення вважається переданим в суборенду з моменту підписання Сторонами Акту приймання - передачі. СУБОРЕНДАР повертає Приміщення СУБОРЕНДОДАВЦЮ, в порядку, встановленому при передачі Приміщення СУБОРЕНДАРЮ за цим Договором, протягом одного календарного дня з дати закінчення Договору (п.7.1 Договору) або його дострокового розірвання (якщо цей Договір не продовжено на новий термін). СУБОРЕНДАР повинен звільнити Приміщення, що суборендується, та передати Приміщення СУБОРЕНДОДАВЦЮ за Актом приймання - передачі. Приміщення вважається поверненим СУБОРЕНДАРЕМ з моменту підписання Сторонами Акту приймання - передачі.
На виконання вищезазначених умов Позивачем був переданий, а Відповідачем прийнятий у користування об`єкт суборенди, про що свідчить підписаний сторонами Акт приймання-передачі приміщення від 01 березня 2025 року, який є невід`ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 2.8. Договору Суборендар може компенсувати Суборендодавцю проведення Генерального прибирання приміщення у розмірі 4 000,00 грн.
Згідно п. 2.5 Договору Обов`язок по складанню Акту приймання - передачі покладається на Сторону, яка передає Приміщення іншій стороні Договору.
Відповідно до п.2.7 Договору Обов`язковою умовою для передачі (повернення) Приміщення від СУБОРЕНДАРЯ СУБОРЕНДОДАВЦЮ, є проведення СУБОРЕНДАРЕМ за свій рахунок Генерального прибирання Приміщення, яке включає: миття вікон з двох сторін; миття підлоги; прибирання пилу зі стін, стель, підвіконня, меблів, миттдфадіаторів, вивіз побутового сміття з території.
Згідно п.2.8 Договору, Сторони домовилися, що СУБОРЕНДАР за бажанням, може компенсувати СУБОРЕНДОДАВЦЮ проведення Генерального прибирання грошима, при цьому, сума компенсації становить 4 000 (чотири тисячі) гривень. В такому випадку СУБОРЕНДАР звільняється від проведення Генерального прибирання Приміщення, як обов`язкової умови передачі Приміщення СУБОРЕНДОДАВЦЮ.
Положеннями п.3.4.3 Договору передбачено, що У разі невиконання або неналежного виконання СУБОРЕНДАРЕМ умов Договору, у односторонньому порядку ініціювати розірвання цього Договору з СУБОРЕНДАРЕМ, в порядку та на умовах, визначених даним Договором.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що суборендна плата становить 10 000,00 грн за повний календарний місяць.
Згідно п. 4.3. Договору суборендна плата сплачується Суборендарем щомісячно до 5-го числа місяця, в якому будуть надаватися послуги за цим Договором.
Відповідно до п. 4.4. Договору за прострочення сплати суборендної плати Суборендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення.
Пунктом 6.3 Договору передбачено, що у разі прострочення сплати суборендної плати більш ніж на 10 календарних днів Суборендар сплачує неустойку в розмірі 0,5 % від щомісячної суми суборенди за кожен день прострочення платежу.
Крім цього, відповідно до п. 4.6. Договору окремо від суборендної плати Суборендар здійснює компенсацію за фактично спожиті комунальні послуги. Під час виконання розрахунків за п. 4.6. Договору сторонами було погоджено оформлення відповідних платежів за компенсацію комунальних послуг Актами про надання динамічної частини оренди.
Згідно п. 7.1 Договору, цуй Договір вважається укладеним з дати його підписання Сторонами та діє до " 31" грудня 2025 року.
Відповідно до п. 7.7 Договору Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.
Як зазначає позивач, протягом дії Договору Відповідач неодноразово порушував умови щодо строків та повноти внесення суборендної плати та компенсації комунальних послуг, допускаючи систематичну заборгованість. У березні 2026 року Відповідач, так і не виконавши своїх зобов`язань з оплати заборгованості, яка виникла, фактично припинив господарську діяльність та залишив суборендоване приміщення, вивізши власне майно. При цьому Відповідач ухилився від належного оформлення повернення об`єкта суборенди: не повідомив Позивача про звільнення приміщення, не підписав Акт повернення та не передав ключі від приміщення. Факт залишення приміщення без офіційного розірвання Договору було зафіксовано Позивачем в Акті про звільнення (залишення) суборендованого приміщення від 22 березня 2026 року, який додано до позову.
У зв`язку із вищезазначеним систематичним невиконанням умов Договору, фактичним залишенням Відповідачем приміщення та припиненням ним власної господарської діяльності в орендованому приміщенні, керуючись п. 7.4. Договору та статтею 651 Цивільного кодексу України, Позивач 22 березня 2026 року направив на адресу Відповідача Повідомлення про дострокове розірвання Договору суборенди № АА/С-12 разом із Претензією про негайне погашення накопиченої заборгованості за суборенду, комунальні послуги, компенсації за прибирання та нарахованих штрафних санкцій, докази надіслання такої претензії та повідомлення додані позивачем до позовної заяви.
В порушення взятих на себе зобов`язань, незважаючи на направлену Позивачем претензію від 22 березня 2026 року, Відповідач продовжив ухилятись від виконання взятих на себе зобов`язань та станом на день звернення до суду із цим позовом не здійснив оплату суборендної плати, комунальних послуг, компенсації за прибирання, штрафних санкцій та інфляційних витрат.
В результаті порушення умов Договору у Відповідача перед Позивачем станом на 22 березня 2026 року виникла заборгованість на загальну суму 134 693,79 грн, з яких: заборгованість за суборендною платою становить 53 096,77 грн; заборгованість за комунальними послугами (динамічна частина оренди) становить 45 960,33 грн;
компенсація за генеральне прибирання приміщення становить 4 000,00 грн; пеня (у виді подвійної ставки НБУ) становить 9 764,83 грн;
неустойка (0,5% від щомісячної суми суборенди за кожен день прострочення) становить 19 200,00 грн;
інфляційні витрати становлять 2 672,63 грн.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач подав відзив, в якому зазначає, що що твердження Позивача про її ухилення від повернення приміщення, умисне припинення діяльності та залишення об`єкта суборенди не відповідають дійсності та мають маніпулятивний характер. Відповідач звертає увагу суду, що його позбавили доступу до орендованого приміщення, оскільки позивач в односторонньому порядку самовільно змінив замки на дверях приміщення, порушивши вимоги ст. 3, 509, 759 Цивільного кодексу України (ЦК України) та умови п. 3.2.3 Договору суборенди щодо зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном. Акт про звільнення (залишення) суборендованого приміщення від 22.03.2026 року, складений Позивачем в односторонньому порядку із залученням обраних ним самостійно свідків та без завчасного виклику Відповідача, на його думку, є неналежним та недопустимим доказом у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України). Надалі відповідач вказує, що направлені Позивачем поштою документи від 24.03.2026 року (повідомлення про розірвання договору, акт, претензія) були повернуті відправнику, що виключило об`єктивну можливість Відповідача ознайомитися з ними до моменту отримання позову в суді. Крім того, відповідач зазначає, що належним чином та в повному обсязі виконувала обов`язок із внесення орендної плати за ставкою 10 000,00 грн на місяць (п. 4.1 Договору), сплативши загалом 114 688,86 грн, що підтверджується банківськими квитанціями та відсутністю претензій в історії листування у месенджері WhatsApp на момент здійснення транзакцій. Зокрема, на банківський рахунок Позивача безпосередньо Відповідачем було перераховано кошти в сумі 74 000,00 грн згідно з 19 платіжними інструкціями за період з 28.04.2025 року по 23.01.2026 року. Інша частина оплати в загальній сумі 40 688,86 грн за погодженням сторін була перерахована на рахунок Позивача третьою особою - ОСОБА_1 на пдіставі укланого між ним та відповідачем договору та у порядку ст. 528 ЦК України на підставі 12 платіжних документів за період з 11.03.2025 року по 27.10.2025 року. Відтак, зобов`язання з оплати, на думку відповідача, виконано належним чином відповідно до вимог ст. 526 ЦК України. Щодо заборгованості за комунальні послуги, відповідач вказує, що Позивач ігнорував звернення Відповідача та не надавав первинних розрахунків, квитанцій постачальників чи деталізованих рахунків. Також, вимогу про стягнення компенсації за прибирання у розмірі 4 000,00 грн Відповідач вважає безпідставною та такою, що суперечить п. 2.8 Договору, оскільки зазначена сплата є правом ("за бажанням"), а не безумовним обов`язком суборендаря. Самовільно змінивши замки, Позивач сам позбавив Відповідача можливості самостійно здійснити прибирання приміщення перед передачею. Крім того, Відповідач стверджує, що оскільки вона не вчиняла жодних порушень договору (суборендна плата сплачувалася, а рахунки на комунальні послуги не виставлялися), у Позивача не було жодних правових підстав для застосування п. 7.4 Договору щодо негайного дострокового одностороннього розірвання договору.
Задовольняючи позовні вимоги частково в сумі 130693,79 грн. (заборгованість за суборендною платою у сумі 53 096,77 грн; за комунальними послугами (динамічна частина оренди) у сумі 45960,33 грн; пеня (у виді подвійної ставки НБУ) у сумі 9764,83 грн; неустойки (0,5% від щомісячної суми суборенди за кожен день прострочення) у сумі 19200,00 грн; інфляційних втрат у сумі 2672,63 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що вони є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення компенсації за генеральне прибирання приміщення у сумі 4 000,00 грн. з огляду на недоведеність.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
За своєю правовою природою спірний договір є договором суборенди.
Статтею 774 ЦК України врегульовано відносини щодо піднайму (суборенди) майна. Так, передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Внаслідок укладення Договору суборенди №АА/С-12 від 01.03.2025 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.
За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 ЦК України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України).
Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та статей 283- 291 Господарського кодексу України (далі ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами першою та шостою статті 283 ГК (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У частині першій статті 284 ГК (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до частини першої статті 286 ГК (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
За змістом наведених норм, Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.
Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України.
Відповідно до статті 6 цього ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Пунктами 2.2, Договору суборенди передбачено, що Сторони погодили, що фактична передача Приміщення в суборенду з підписанням відповідного Акту приймання - передачі, має відбутися не пізніш " 01" березня 2025 року. Приміщення вважається переданим в суборенду з моменту підписання Сторонами Акту приймання - передачі.
Згідно п. 2.5 Договору Обов`язок по складанню Акту приймання - передачі покладається на Сторону, яка передає Приміщення іншій стороні Договору.
За приписами ч. 1 ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.
Статтею 213 Цивільного кодексу України встановлено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
Фактом початку правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.
Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.
З урахуванням однакового для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйнятого у відповідній сфері відносин значення термінів, Суд зазначає, що Сторони у Договорі суборенди №АА/С-12 від 01.03.2025 року передбачили, що початок строку оренди пов`язується саме з підписанням Сторонами Акта приймання-передачі, іншого строку, з яким пов`язується дата початку оренди приміщення Сторонами у Договорі не було визначено.
Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що суборендна плата становить 10 000,00 грн за повний календарний місяць.
Згідно п. 4.3. Договору суборендна плата сплачується Суборендарем щомісячно до 5- го числа місяця, в якому будуть надаватися послуги за цим Договором.
Як зазначає позивач, відповідач здійснив платежі з оредної плати частково, що підтверджується фільтрованою банківською випискою за період з 01.01.2025 по 30.04.2026 надану позивачеві АТ КБ "Приватбанк" за його поточним рахунком.
Відповідач, заперечуючи проти заборгованості вказує, що заборгованість погашена ним в повному обсязі про що свідчать платіжні інструкції де платником є відповідач, та платіжні інструкції де платником є ОСОБА_1 . При цьому, відповідач вказує, що з ОСОБА_1 у неї укладено договір про покладення виконання зобов`язання зі сплати орендної плати від 01.03.2025 відповідно до якого ОСОБА_1 як виконавець прийняв на себе обов`язок здійснити виконання грошового зобов`язання боржника перед кредитором - ФОП Сорокіним у відповідності до договору суборенди №АА/С-12.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Колегія суддів зазначає, що згідно з умовами Договору суборенди №АА/С-12 від 01.03.2025, оплата суборендної плати мала здійснюватися Відповідачем виключно у безготівковій формі на офіційний розрахунковий рахунок ФОП Сорокіна С.Т. Матеріали справи не містять жодних додаткових угод чи письмових правочинів, які б змінювали цей порядок розрахунків.
Доводи Апелянта про те, що вона сплатила 40 688,86 грн (фактично за квитанціями - 32 688,86 грн) на картку представника на ім`я «ОСОБА_2», обґрунтовано відхилені судом першої інстанції. Перерахування коштів третьою особою ( ОСОБА_1 ) на картки сторонніх фізичних осіб, які не є сторонами договору суборенди, за відсутності письмової згоди Кредитора (Позивача), є власним фінансовим ризиком апелянта. Подані квитанції містять розрізнені суми з копійками, які математично не відповідають фіксованій договірній ставці оренди (10 000,00 грн/міс) та не містять у призначенні платежу посилання на Договір №АА/С-12.
Всупереч ст. 13, 74 ГПК України, відповідач не надала суду жодного офіційного математичного контррозрахунку заборгованості, який би підтверджував повне або часткове погашення боргу у визначеному договором порядку. Натомість позивачем надано чітку банківську виписку з власного рахунку, де вказані суми відсутні. Відтак, висновок суду першої інстанції про наявність боргу в розмірі 53 096,77 грн є законним та підтвердженим первинними документами.
Місцевий суд правомірно відхилив як доказ належної оплати листування у месенджері WhatsApp (яку Відповідач підписав у своєму списку контактів як "ОСОБА_3"), оскільки згідно з практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 19 січня 2022 року у справі №202/2965/21, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зазначила, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.
У постанові від 28 червня 2022 року у справі №922/1280/21 Касаційний господарський суд зазначив, що підприємством надано до матеріалів справи роздруківку з його електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатка "Viber" як доказ на підтвердження замовлення відповідачем в`язальної машини діаметром 13 дюймів. Надана підприємством роздруківка з електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатка не є належними доказами замовлення товариством товару, оскільки відсутні докази підписання цього листа електронним цифровим підписом товариства. При цьому відсутність електронного цифрового підпису на електронному доказі свідчить про те, що зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення інформації. За умовами укладеного сторонами договору погоджено чітку форму, в якій має відбуватись замовлення покупцем виробничого обладнання, а саме письмову форму шляхом підписання специфікації до договору, а не будь-яке листування.
Отже суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання у конкретних відносинах.
Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
Колегія суддів зазначає, що з наданих роздруківок неможливо встановити ким та з ким саме велося листування.
Відтак місцевий суд правомірно не прийняв скріншоти з листування, додані позивачем до позову, оскільки останні не є належним та допустимим доказом в розумінні ГПК України.
Щодо стягнення заборгованості за комунальні послуги.
Апелянт стверджує, що розрахунок комунальних послуг є неможливим через відсутність початкових показників лічильників в акті приймання-передачі та через використання в актах непередбаченого терміну «динамічна частина суборенди». Колегія суддів відхиляє ці доводи.
Колегією суддів встановлено, що відповідач фактично безперешкодно користувався приміщенням та здійснював у ньому комерційну діяльність, що не заперечується самими сторонами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №758/12462/20-ц, відсутність або неотримання стороною першої інстанції окремих актів наданих послуг не звільняє її від обов`язку оплати за фактично спожиті послуги та енергоресурси, оскільки протилежне призведе до безпідставного збагачення боржника.
Застосування в актах Позивача формулювання «динамічна частина суборенди» є виключно внутрішньою технічною назвою змінної номенклатури у бухгалтерській програмі обліку (1С) для ідентифікації комунальних витрат, передбачених п. 4.6 Договору, що не змінює правової природи самого зобов`язання. Крім того, матеріали справи свідчать, що Апелянт протягом року споживала послуги і жодного разу не зверталася до Позивача із письмовими претензіями чи запитами щодо деталізації рахунків, що свідчить про штучність цього аргументу під час судового спору. Розрахунок комунальних платежів судом першої інстанції перевірено, він є арифметично точним.
Посилання Апелянта на «самоправство» Позивача, який 22.03.2026 змінив замки та позбавив її доступу до майна, не спростовують наявності боргу. Пунктом 7.4 Договору сторони погодили право Суборендодавця достроково розірвати договір в односторонньому порядку негайно при зафіксованій несплаті. Оскільки прострочення тривало, Позивач правомірно реалізував це право 22.03.2026, надіславши повідомлення поштою.
Акт про звільнення приміщення від 22.03.2026 лише зафіксував фактичний стан об`єкта. Акт складено із залученням суміжних торговців як незалежних свідків, що підтверджує його достовірність у розумінні ст. 76- 78 ГПК України.
Заперечуючи проти рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 2 672,63 грн, апелянт посилався на те, що оскільки основна заборгованість за Договором суборенди є штучно створеною та відсутньою, нарахування будь-яких похідних від неї санкцій чи компенсацій є юридично неможливим.
Колегія суддів відхиляє вказані доводи Апелянта з огляду на таке.
Відповідно до приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За своєю правовою природою передбачені статтею 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, яка виступає способом захисту майнових прав та інтересів кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та убезпечує від демонетизації його доходів.
Вимога про стягнення інфляційних втрат є похідною вимогою від основної вимоги про стягнення суми основного боргу. Оскільки у цій справі підтверджено належними, допустимими та первинними доказами факт наявності у відповідача заборгованості із суборендної плати та комунальних послуг, нарахування інфляційних втрат на суму простроченого грошового зобов`язання є цілком законним та обґрунтованим правом кредитора.
Розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період прострочення здійснено Позивачем відповідно до встановлених індексів інфляції, оприлюднених Державною службою статистики України. Суд першої інстанції належним чином перевірив цей розрахунок, у зв`язку з чим правомірно стягнув із Відповідача 2 672,63 грн. Жодних контррозрахунків чи доказів помилковості застосованих індексів інфляції апелянтом до суду не надано.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що до нього було застосовано дві аналогічні санкції: двічі стягнуто пеню за одне й те саме порушення
Так, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача пеню за п. 4.4 Договору (подвійна ставка НБУ) в сумі 9 764,83 грн та неустойку за п. 6.3 Договору (0,5% за день прострочення) в сумі 19 200,00 грн.
Апелянт вказує на подвійне стягнення пені за один період.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними у визначенні умов договору та заходів відповідальності. З аналізу змісту договору вбачається, що санкція за п. 6.3 Договору (0,5% від суми суборенди за кожен день тривалого порушення понад 10 днів) за своєю правовою природою була визначена сторонами та стягнута судом як одноразовий штраф у твердій сумі за факт тривалого невиконання договірних зобов`язань.
Чинне законодавство не забороняє сторонам встановлювати формулу розрахунку штрафу залежно від кількості днів порушення, за умови його стягнення як фіксованого платежу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 прямо зазначила, що одночасне стягнення пені (як санкції, що нараховується за кожен день) та штрафу (як фіксованої санкції) за порушення господарського зобов`язання не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки вони є лише різними формами одного виду відповідальності - неустойки (ст. 549 ЦК України). Таким чином, суд першої інстанції правомірно стягнув обидві суми, а доводи апелянта ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.
Позивачем також було заявлено до стягнення, серед іншого, 4 000,00 грн як відшкодування витрат на прибирання прилеглої території на підставі пунктів 4.6 та 6.4 Договору суборенди № АА/С-12 від 01.03.2025 року.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статей 76, 77 ГПК України, належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування та підтверджують обставини, які за законом мають бути зафіксовані певними засобами доказування.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, які були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає, що Позивачем на підтвердження витрат на прибирання прилеглої території у розмірі 4 000,00 грн не було надано жодних належних первинних документів. У матеріалах справи відсутні договори із третіми особами (клінінговими компаніями або фізичними особами), які безпосередньо здійснювали прибирання, акти виконаних робіт, калькуляції витрат, а також розрахункові (платіжні) документи, які б підтверджували факт реального понесення Позивачем фінансових витрат на вказані цілі саме стосовно приміщення, переданого в суборенду Відповідачу.
Самі лише односторонні акти надання послуг, складені Позивачем із загальним формулюванням «динамічна частина оренди», за відсутності підтверджувальних документів реальності цих витрат, не можуть вважатися беззаперечним та достатнім доказом для покладення на Відповідача обов`язку з їхньої компенсації.
Суд першої інстанції, керуючись засадами змагальності та диспозитивності господарського процесу, правомірно встановив, що Позивач не виконав свого процесуального обов`язку щодо доказування обставин, на які він посилався як на підставу позову в цій частині.
Оскільки позивач рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову на суму 4 000,00 грн в апеляційному порядку не оскаржував, а відповідач не наводить в скарзі заперечень в цій частині, але просить скасувати судове рішення повністю, колегія суддів констатує, що Господарський суд Харківської області дійшов абсолютно законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 4 000,00 грн компенсації за прибирання прилеглої території у зв`язку з її недоведеністю.
Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги відповідача про нібито штучний характер заборгованості, неможливість розрахунку комунальних послуг та подвійне притягнення до відповідальності повністю спростовуються умовами Договору суборенди, наявними у справі первинними документами та сталою практикою Верховного Суду. Відтак, аргументи апеляційної скарги відповідача не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду та стосуються виключно переоцінки доказів.
Відповідач в тексті апеляційної скарги також просив суд постановити окремі ухвали та скерувати їх до правоохоронних органів, посилаючись на організовану позивачем схему ухилення від сплати податків.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає правових підстав для постановлення окремої ухвали з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 246 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державного чи іншого органу, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Цей процесуальний інструмент є формою судового реагування на виявлені під час розгляду справи порушення закону, які мають системний характер або свідчать про очевидне нехтування нормами права, що негативно впливає на стан законності. Окрема ухвала суду повинна бути спрямована на усунення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.
Аналіз матеріалів справи та доводів заявника свідчить, що обставини, на які посилається скаржник як на підставу для винесення окремої ухвали, фактично зводяться до незгоди з правовою позицією іншої сторони та оцінкою доказів у справі. Зазначені питання є предметом безпосереднього судового розгляду, досліджуються судом під час вирішення спору по суті та відображаються у фінальному судовому рішенні.
Сама по собі наявність правового спору між сторонами, а також реалізація учасниками справи своїх процесуальних прав (зокрема, щодо надання доказів чи висловлення заперечень) не є автоматичним свідченням порушення законодавства в розумінні статті 246 ГПК України.
Враховуючи, що в ході апеляційного розгляду не виявлено очевидних, грубих чи системних порушень чинного законодавства, які б вимагали вжиття додаткових заходів судового реагування, апеляційний господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання про постановлення окремої ухвали.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийнято з встановленням всіх фактичних обставин справи, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення Господарського суду Харківської області від Харківської області від 20.07.2026 у справі №922/1612/26 та спростовуються наведеними вище висновками суду, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені відповідачем, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст.ст.276, 281, 282 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 20.07.2026 у справі №922/1612/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 06.10.2026.
Повний текст постанови складено поза межами процесуального строку, визначеного частиною 6 статті 233 ГПК України, у зв`язку з перебуванням колегії суддів у щорічній відпустці.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя С.Ч. Жельне
Суддя О.В. Плахов