УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 515/201/26
провадження № 61-12773ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка за первісним позовом (відповідачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2026 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Сегеди С. М., Карташова О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 02 липня 2026 року в задоволенні клопотання представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 про визнання поважною причиною неможливості особистого прибуття 14 липня 2026 року о 10:30 год. за адресою: пров. Валіховський, 4, м. Одеса, ОСОБА_2 , до Державної спеціалізованої установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» для відбору біологічних зразків обставини воєнного стану на території України та загрозу мобілізації, яка унеможливлює відбір біоматеріалу; визначення порядку відбору біологічних зразків ОСОБА_2 на території Республіки Молдова шляхом звернення Татарбунарського районного суду Одеської області до акредитованої установи BrioMedTest, яка знаходиться на території Республіки Молдова за адресою: вул. Буребиста, 80, of. 30а, MD-2026, м. Кишинів, в будівлі Медичного Центру «Modus Vivendi» з судовим дорученням у порядку статті 87 Цивільного процесуального кодекс України (далі - ЦПК України) чи зобов`язати, ОСОБА_2 , у порядку статті 84 ЦПК України та Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13 грудня 1993 року, з`явитися до визначеної судом акредитованої лабораторії в Молдові з подальшим передачею відібраних зразків експерту в Україну до Державної спеціалізованої установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи»; зобов`язання Державної спеціалізованої установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» провести судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу за біологічними зразками ОСОБА_2 , отриманими у порядку, визначеному цією ухвалою; встановлення порядку фіксації процедури відбору зразків (відеофіксація, фотофіксація, ідентифікація особи за документом), опечатування, супроводження та передачі зразків до експертної установи в Україні - Державну спеціалізовану установу «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» відмовлено.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, 08 липня 2026 року ОСОБА_2 , інтересах якого діє представник ОСОБА_3., подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтересах якого діє представник ОСОБА_3., на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 02 липня 2026 року, повернуто скаржнику.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про визнання поважною причиною неможливості особистого прибуття до Державної спеціалізованої установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» для відбору біологічних зразків, яка, відповідно до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду.
У жовтні 2026 року ОСОБА_2 , інтересах якого діє представник ОСОБА_3., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2026 року в указаній вище справі.
Дослідивши касаційну скаргу заявника, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.
До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.
При цьому цивільна процесуальна форма завжди обов`язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб`єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку відсутня така ухвала як ухвала про відмову у задоволенні клопотання про визнання поважною причиною неможливості особистого прибуття до експертної установи для відбору біологічних зразків та визначення іншого порядку відбору біологічних зразків.
Отже, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про визнання поважною причиною неможливості особистого прибуття до експертної установи для відбору біологічних зразків та визначення іншого порядку відбору біологічних зразків не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року
у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23) зазначено, що для правильної оцінки ухвали місцевого суду як такої, що підлягає або не підлягає самостійному апеляційному оскарженню, потрібно встановити, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі та/або чи має особа, яка подає апеляційну скаргу, можливість відновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України, законодавцем передбачено право особи викласти заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, які включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 викладено правовий висновок про те, що обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо ухвал, не вказаних
у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.
Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення.
Отже, постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційний суд дійшов правильного висновку та обґрунтовано керувався тим, що чинним ЦПК України не передбачено оскарження ухвали суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання про визнання поважною причиною неможливості особистого прибуття до експертної установи для відбору біологічних зразків та визначення іншого порядку відбору біологічних зразків, оскільки заперечення на таку ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення суду.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення та зводяться до власного тлумачення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини другої статті 394 та частини четвертої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини (дітей).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник