ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року місто Київ
Справа № 761/30340/25
Апеляційне провадження № 22-з/824/1160/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянувши заяви ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Чубою Володимиром Дмитровичем, ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Міцкевич Світланою Іванівною, ОСОБА_3 , подану представником - адвокатом Падох Оксаною Іванівною, та ОСОБА_4 , подану представником - адвокатом Татаржинським Миколою Вячеславовичем, про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат
у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ
Київський апеляційний суд постановою від 15 вересня 2026 року вирішив:
- апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року - задовольнити частково;
- апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року - задовольнити.
- апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року - задовольнити частково;
- рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення;
- позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 - задовольнити частково;
- визнати протиправними дії ОСОБА_3 щодо публікації на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook» допису з фотографіями, на яких зображений ОСОБА_4 (джерело: ІНФОРМАЦІЯ_1
- в іншій частині позовних вимог до ОСОБА_3 - відмовити;
- в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - відмовити;
- стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, у загальному розмірі 16 366,20 грн, з яких: 1 211,20 грн судовий збір, 4 800 грн витрати, пов`язані з проведенням експертизи та 10 355 грн витрати на професійну правничу допомогу.
18 вересня 2026 року представниками відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 21 вересня 2026 року представником ОСОБА_3 , а також 05 жовтня 2026 року представником позивача подані заяви/клопотання про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, понесених ними у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.
29 вересня 2026 року представник позивача подав заперечення на клопотання відповідачів про розподіл судових витрат з підстав недотримання ними вимог щодо подання до судових дебатів заяви за частиною восьмою статті 141 ЦПК України, неподання доказів сплати заявлених витрат на правничу допомогу, а також неспівмірності заявлених відповідачами розмірів таких витрат.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За приписами частини третьої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Суддя Соколова В.В. перебувала у відпустці з 18 по 29 вересня 2026 року.
Суддя Поліщук Н.В. перебувала у відпустці з 05 по 09 жовтня 2026 року.
Тому вирішення поданих заяв відбувається після виходу усього складу колегії суддів із відпусток.
Дослідивши матеріали справи, заяви та долучені до неї докази, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Щодо судових витрат ОСОБА_3
ОСОБА_3 просить стягнути з ОСОБА_4 115 882,40 грн судових витрат, понесених в апеляційному суді, з яких 5 450,40 грн судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення, 110 000 грн витрати на професійну правничу допомогу та 432 грн витрати на поштове відправлення апеляційної скарги на додаткове рішення.
Підстав для покладення зазначених витрат на позивача колегія суддів не вбачає, оскільки за результатами апеляційного перегляду встановлено, що саме ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_4 публічно поширила публікацію з його зображенням у соціальній мережі «Facebook», у зв`язку з чим позов у частині визнання відповідних дій ОСОБА_3 протиправними було задоволено.
Тобто у матеріально-правових відносинах між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтверджено наявність порушеного права позивача та протиправність поведінки саме цієї відповідачки. Та обставина, що в задоволенні вимоги про зобов`язання ОСОБА_3 видалити спірну публікацію відмовлено, не свідчить про необґрунтованість звернення позивача до суду чи про вирішення спору в цій частині на користь відповідачки в розумінні правил про розподіл судових витрат, оскільки, як встановлено апеляційним судом, станом на 02 липня 2025 року спірний допис ще існував, а його видалення відбулося вже після виникнення спору. Відмова у покладенні на ОСОБА_3 обов`язку повторно видалити вже відсутню публікацію обумовлена фактичним припиненням відповідного порушення самим відповідачем, а не первісною безпідставністю такої вимоги, а тому формальне часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 не змінює того, що спір між нею та позивачем по суті вирішено на користь ОСОБА_4 шляхом встановлення факту порушення його особистого немайнового права.
Так само не створює для ОСОБА_3 права на компенсацію витрат результат перегляду позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки предметом цих вимог було встановлення протиправності особистих дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо фотографування позивача. Судове рішення у цій частині безпосередньо визначало права та обов`язки саме цих відповідачок, а відмова в позові до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стала наслідком перевірки їх власних апеляційних скарг, тому результат перегляду самостійних позовних вимог до інших відповідачів не може розглядатися як результат вирішення спору на користь ОСОБА_3 і не є підставою для перенесення на позивача понесених нею витрат.
Те саме стосується судового збору в сумі 5 450,40 грн, який ОСОБА_3 сплатила виходячи з оскарження рішення у значно ширшому обсязі, ніж вирішення заявленої безпосередньо до неї матеріально-правової вимоги. Додаткові витрати, пов`язані з оскарженням рішення щодо самостійних прав та обов`язків інших відповідачів, не можуть бути покладені на позивача лише внаслідок обраного ОСОБА_3 обсягу апеляційного оскарження.
Таким чином, з урахуванням результату вирішення спору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 усі понесені нею під час апеляційного перегляду витрати належить залишити за нею, а у задоволенні заяви ОСОБА_3 про їх стягнення з позивача - відмовити.
Щодо судових витрат ОСОБА_1 та ОСОБА_2
ОСОБА_1 заявила до відшкодування 47 398,80 грн судових витрат, з яких 1 816,80 грн судовий збір, 45 000 грн витрати на професійну правничу допомогу та 582 грн витрати на поштові відправлення.
ОСОБА_2 заявила до відшкодування 5 450,40 грн судового збору, 34 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 870 грн витрат на поштові відправлення.
Щодо судового збору та поштових витрат
Апеляційна скарга ОСОБА_1 була заявлена в межах тієї частини рішення, яка безпосередньо стосувалася її прав та обов`язків. За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Отже, у правовідносинах між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 судове рішення ухвалено повністю на користь останньої, тому понесений нею судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 грн та підтверджені поштові витрати в розмірі 582 грн відповідно до статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з позивача.
Щодо ОСОБА_2 колегія суддів враховує, що вона мала власний матеріально-правовий інтерес у перегляді тієї частини рішення, якою протиправними визнано саме її дії, однак апеляційною скаргою просила скасувати рішення в повному обсязі щодо всіх трьох відповідачів.
Оскільки результат апеляційного перегляду є сприятливим для ОСОБА_2 лише в межах однієї із трьох самостійних за суб`єктним складом позовних вимог, компенсації за рахунок позивача підлягає лише третина відповідних витрат.
Отже, зі сплачених ОСОБА_2 5 450,40 грн судового збору стягненню з ОСОБА_4 підлягає 1 816,80 грн, а із 870 грн підтверджених поштових витрат - 290 грн, що відповідає застосованому Великою Палатою Верховного Суду в додатковій постанові від 22 травня 2024 року у справі № 206/4841/20 принципу розподілу судових витрат з урахуванням результату вирішення вимог безпосередньо щодо конкретного учасника справи.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
Водночас вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягають з огляду на недотримання ними встановленого ЦПК України порядку подання доказів, які підтверджують розмір таких витрат.
Частина восьма статті 141 ЦПК України передбачає два часові способи подання доказів розміру судових витрат: до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення за умови здійснення відповідної заяви до закінчення дебатів.
Разом із тим зазначену норму необхідно застосовувати у системному зв`язку із частиною першою статті 246 ЦПК України, за якою вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення допускається у випадку, коли сторона з поважних причин не могла подати відповідні докази до закінчення судових дебатів.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За приписами частини першої статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 161/5317/18 зазначено, що аналіз норм статті 126, 137, 141 ЦПК України вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20).
У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21 сформульовано висновок, за яким у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі № 757/40871/20 та від 10 грудня 2025 року у справі № 752/24412/23.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі № 757/40871/20 вказано, що «ухвалюючи додаткову постанову у цій справі щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, апеляційний суд дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви позивача у цій частині, оскільки до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції - 21 січня 2025 року представник позивача - Обухов В. В. не подав усіх достовірних доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу та не обґрунтував поважності причин неможливості подання доказів до вказаного часу. Заявником не було зазначено будь-яких поважних причин, які перешкоджали б подати відповідні докази до закінчення судових дебатів у справі».
У постанові від 30 вересня 2026 року у справі № 521/13630/20 Верховний Суд установив, що усі необхідні докази, якими сторона позивача підтверджувала розмір понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, існували станом на час ухвалення рішення, а враховуючи те, що сторона позивача, звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, додала до неї докази на підтвердження судових витрат, які існували на момент розгляду справи судом, проте не навела обґрунтування неможливості подання цих доказів під час судового розгляду, апеляційний суд, скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення відповідної заяви.
Аналогічні висновки щодо застосування приписів статті 246 ЦПК України викладені у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 757/38861/20, від 30 квітня 2025 року у справі № 361/8962/19, від 08 вересня 2025 року у справі № 756/5565/23, від 16 лютого 2026 року у справі № 369/7558/21.
Верховний Суд у постанові від 30 червня 2026 року у справі № 760/28452/24 зазначив, що судові дебати не є єдино можливою стадією розгляду справи, на якій дозволяється повідомити суду про обставину неможливість вчасно подати докази понесених витрат, а є останнім етапом, до закінчення якого законодавець дозволяє це зробити; згідно з матеріалами справи у поданому клопотанні заявник не заявляла про неможливість вчасно подати докази понесених витрат та не посилалась на те, що акти приймання-передавання послуг можуть бути складені лише після ухвалення рішення по суті, тоді як договори про надання правничої (адвокатської) допомоги, такої інформації не містять. Об`єктивних обставин, які поза його волею перешкодили позивачу подати детальний опис робіт та договори про надання правничої допомоги з додатками до них до закінчення судових дебатів, а акти приймання-передавання - протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, позивач не навів, а суд не наділений повноваженнями самостійно з`ясовувати наявність поважних причин неподання / своєчасного неподання стороною доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат. Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Щодо ОСОБА_1 .
Із матеріалів, поданих ОСОБА_1 , вбачається, що договір про надання правничої допомоги між нею та АО «ЛЕКС`ЮС» укладено 05 березня 2026 року.
Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що розмір гонорару адвоката та порядок його сплати визначаються у Додатку № 1 до договору.
У пункті 3.3 договору окремо визначено, що розмір гонорару не залежить від досягнення або недосягнення адвокатом позитивного результату, якщо інше не буде окремо погоджено сторонами.
Того ж дня, 05 березня 2026 року, сторонами складено та підписано Додаток № 1 до договору.
Відповідно до нього вартість аналізу матеріалів справи, формування правової позиції, підготовки та подання апеляційної скарги на рішення від 02 лютого 2026 року сторонами заздалегідь визначена у розмірі 25 000 грн, а супровід справи № 761/30340/25 та участь адвоката у судових засіданнях Київського апеляційного суду у розмірі 20 000 грн. Загальна погоджена сума становила 45 000 грн.
Отже, ще 05 березня 2026 року, більш ніж за шість місяців до завершення апеляційного розгляду, ОСОБА_1 та її представнику були відомі як правова підстава виникнення витрат, так і їх конкретний фіксований розмір.
Додаток № 1 охоплював також представництво адвокатом інтересів ОСОБА_1 у 2 судових засіданнях апеляційного суду. До моменту закінчення судових дебатів 15 вересня 2026 року всі передбачені домовленістю послуги, на компенсацію яких посилається заявниця, вже були або надані, або їх конкретна вартість була наперед визначена сторонами договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначено, що коли сторони встановили фіксований розмір гонорару - розмір відповідних витрат уже визначений самим договором, а конкретна кількість витраченого адвокатом часу не впливає на розмір погодженої винагороди.
Єдиними документами щодо правничої допомоги, датованими після ухвалення постанови, є акт приймання-передачі послуг та рахунок № 1 від 16 вересня 2026 року.
Водночас ці документи не встановили нового розміру гонорару та не змінили раніше погодженої сторонами суми 45 000 грн.
Сам акт лише засвідчив факт прийняття ОСОБА_1 уже наданих послуг, розподіливши раніше погоджену суму на ті самі два блоки 25 000 грн та 20 000 грн, а рахунок від 16 вересня 2026 року лише визначив суму до сплати відповідно до вже існуючих договірних умов.
Попри це, до закінчення судових дебатів 15 вересня 2026 року зазначені документи апеляційному суду не подані.
Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні усно просила покласти судові витрати на позивача, однак не зазначила жодної обставини, яка перешкоджала поданню вже наявних договору та Додатку № 1, не повідомила про об`єктивну неможливість їх подання та не обґрунтувала необхідності відкладеного вирішення питання про відповідні витрати.
Подана 18 вересня 2026 року письмова заява також не містить пояснення, чому договір і Додаток № 1 від 05 березня 2026 року не могли бути подані до завершення судових дебатів. Навпаки, у самій заяві представник ОСОБА_1 зазначила, що сума 45 000 грн була попередньо визначена та заявлена ще на стадії подання апеляційної скарги.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що докази, достатні для встановлення розміру витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 , об`єктивно існували до закінчення судових дебатів, а заявницею не наведено жодної поважної причини їх неподання у цей процесуальний строк.
Тому відповідно до частини восьмої статті 141, частини першої статті 246 ЦПК України та наведених висновків Верховного Суду в задоволенні заяви ОСОБА_1 у частині стягнення 45 000 грн витрат на професійну правничу допомогу належить відмовити.
Щодо ОСОБА_2 .
Аналогічних висновків колегія суддів дійшла щодо витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу.
05 березня 2026 року між ОСОБА_2 та адвокатом Міцкевич С.І. укладено договір № 05/03-СВВ про надання професійної правничої допомоги.
При цьому, на відміну від ситуації з ОСОБА_1 , конкретні розміри винагороди адвоката визначені безпосередньо у розділі 5 самого договору.
Пунктом 5.1.1 передбачено сплату 16 000 грн за ознайомлення з матеріалами справи, консультування, формування та погодження правової позиції, підготовку процесуальних документів, зокрема апеляційної скарги на рішення суду.
Пунктом 5.1.2 визначено вартість участі адвоката в кожному судовому засіданні в сумі 4 000 грн.
Пунктом 5.1.3 передбачено сплату 10 000 грн за підготовку та подання апеляційної скарги на додаткове рішення.
Таким чином, із 05 березня 2026 року сторонам був відомий не орієнтовний, а конкретно погоджений порядок обчислення винагороди за кожну послугу, що є предметом заяви про компенсацію.
Більше того, на відміну від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ще до завершення апеляційного розгляду мала реальні платіжні документи, що підтверджували фактичне понесення значної частини відповідних витрат.
Так, 20 березня 2026 року на виконання рахунку № 1 сплачено 10 000 грн, 14 квітня 2026 року на виконання рахунку № 2 - 6 000 грн, а 11 червня 2026 року на виконання рахунку № 3 - 4 000 грн за участь адвоката у засіданні 09 червня 2026 року. Отже, ще до судового засідання 15 вересня 2026 року документально підтверджено фактичну сплату 20 000 грн професійної правничої допомоги.
Що стосується решти заявленої суми, то її розмір так само був однозначно визначений умовами договору до закінчення судових дебатів: 4 000 грн - за участь адвоката у судовому засіданні 15 вересня 2026 року та 10 000 грн - за підготовку і подання апеляційної скарги на додаткове рішення.
Факт участі адвоката у засіданні 15 вересня 2026 року був відомий безпосередньо на момент закінчення судових дебатів, а апеляційна скарга на додаткове рішення була підготовлена і подана задовго до цієї дати.
Тому рахунок № 4 від 17 вересня 2026 року та складений після ухвалення постанови акт приймання-передачі не створили нового обов`язку чи нового розміру гонорару, а лише документально зафіксували виконання послуг, конкретна вартість яких уже була визначена пунктами 5.1.2 та 5.1.3 договору від 05 березня 2026 року.
Отже, станом на час закінчення судових дебатів 15 вересня 2026 року ОСОБА_2 мала договір із чітко визначеним порядком обчислення всієї заявленої суми, а щодо 20 000 грн - також рахунки та платіжні документи про фактичну оплату.
Жоден із цих документів до закінчення судових дебатів апеляційному суду не подано.
У заяві від 18 вересня 2026 року не наведено жодної об`єктивної обставини, яка перешкоджала б подати договір від 05 березня 2026 року, рахунки та платіжні інструкції від 20 березня, 14 квітня і 11 червня 2026 року до завершення апеляційного розгляду. Навпаки, сама ОСОБА_2 зазначає, що заявлений остаточний розмір 34 000 грн відповідає попередньому розрахунку витрат, який містився в її апеляційних скаргах.
Тому наявність після ухвалення постанови акта приймання-передачі не свідчить про об`єктивну неможливість підтвердження розміру витрат раніше і не є поважною причиною неподання наявних доказів до закінчення судових дебатів.
За таких обставин у задоволенні заяви ОСОБА_2 у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу також належить відмовити.
Колегія суддів зауважує, що якби ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своєчасно подали відповідні договори, Додаток № 1 та наявні платіжні документи до завершення судових дебатів, суд апеляційної інстанції мав би достатні підстави вже у постанові від 15 вересня 2026 року вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Для визначення їх розміру не було необхідним очікувати складання актів приймання-передачі після ухвалення судового рішення, оскільки в одного відповідача фіксований загальний розмір гонорару був установлений Додатком № 1, а в іншого - конкретна вартість кожного виду послуг прямо встановлена самим договором.
Щодо клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку та розподіл витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції
05 жовтня 2026 року представник ОСОБА_4 - адвокат Татаржинський М.В. подав до Київського апеляційного суду клопотання про поновлення строку на подання доказів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та просив стягнути на користь ОСОБА_4 13 312 грн таких витрат.
На підтвердження заявленого розміру витрат до клопотання долучено, зокрема, акт виконаних робіт від 05 жовтня 2026 року, рахунок № 1 від 02 жовтня 2026 року та платіжну інструкцію від 05 жовтня 2026 року на суму 13 312 грн. В акті зазначено вартість підготовки відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 - 6 656 грн, відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 - 3 328 грн та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 - 3 328 грн.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням установленого законом або судом строку, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України пропущений процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за заявою учасника справи, якщо причини його пропуску визнані поважними. Законодавство України
Постанова Київського апеляційного суду у цій справі ухвалена 15 вересня 2026 року. З урахуванням правил обчислення процесуальних строків останнім днем п`ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, було 21 вересня 2026 року.
Натомість докази витрат та клопотання про їх стягнення ОСОБА_4 подав лише 05 жовтня 2026 року, тобто після спливу встановленого процесуальним законом строку.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення цього строку, представник позивача посилається на те, що ОСОБА_4 та його представник не були присутні у судовому засіданні 15 вересня 2026 року, а копію постанови апеляційного суду отримали лише 01 жовтня 2026 року, у зв`язку з чим, на його думку, п`ятиденний строк необхідно обчислювати саме від дня отримання судового рішення.
Такі доводи колегія суддів відхиляє.
Частина восьма статті 141 ЦПК України пов`язує початок відповідного п`ятиденного строку саме з ухваленням судового рішення, а не з отриманням його копії учасником справи. Пізніше отримання судового рішення може оцінюватися судом у контексті поважності причин пропуску строку за статтею 127 ЦПК України, проте саме по собі не змінює встановлений законом момент початку його перебігу.
Верховний Суд у постанові від 20 березня 2025 року у справі № 199/484/21 підтвердив можливість поновлення передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України строку за правилами статті 127 ЦПК України, однак наголосив, що для цього мають існувати об`єктивні поважні причини його пропуску. За відсутності таких причин докази, подані після закінчення п`ятиденного строку, не можуть бути враховані, а відповідна заява залишається без розгляду.
У постанові від 18 березня 2026 року у справі № 369/14266/24 Верховний Суд також виходив із того, що у разі неподання доказів судових витрат протягом п`ятиденного строку та невизнання причин його пропуску поважними суд відмовляє в поновленні строку, а заяву про ухвалення додаткового рішення щодо таких витрат залишає без розгляду на підставі статті 126 та частини восьмої статті 141 ЦПК України.
Аналогічно у постанові від 05 березня 2025 року у справі № 295/6959/22 Верховний Суд наголосив на імперативному характері строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, та погодився із залишенням клопотання про компенсацію витрат без розгляду у зв`язку з його поданням після закінчення цього строку за відсутності належного обґрунтування причин пропуску.
У цій справі позивач та його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, призначене на 15 вересня 2026 року, однак у нього не з`явилися. Будь-яких заяв про відкладення розгляду справи, неможливість участі у засіданні або про наявність об`єктивних перешкод для такої участі вони до суду не подавали.
За приписами частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
Отже, відсутність сторони позивача під час проголошення постанови була наслідком її власної процесуальної поведінки, а не обставин, які об`єктивно не залежали від ОСОБА_4 чи його представника.
У постанові від 30 червня 2026 року у справі № 760/28452/24 Верховний Суд погодився з відмовою у стягненні витрат на правничу допомогу та зазначив, що саме по собі отримання повного тексту постанови апеляційного суду пізніше не свідчить про поважність причин пропуску встановлених частиною восьмою статті 141 ЦПК України строків щодо обов`язку учасника справи подати докази понесених витрат.
Крім того, ОСОБА_4 мав зареєстрований електронний кабінет у ЄСІТС. 21 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_3 подала заяву про розподіл судових витрат, адресовану, серед інших учасників, ОСОБА_4 , із долученою квитанцією про її надсилання останньому. У пункті 26 цієї заяви прямо зазначено, що Київський апеляційний суд за результатами апеляційного перегляду ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 також задовольнив частково.
За відомостями про доставку документа до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС зазначену заяву доставлено до електронного кабінету ОСОБА_4 21 вересня 2026 року о 14:07.
Водночас навіть без урахування цієї обставини посилання лише на отримання повної постанови 01 жовтня 2026 року не пояснює, чому належно повідомлені про судове засідання позивач та його представник не цікавилися результатом відомого їм розгляду справи протягом установленого законом строку та не навели жодної об`єктивної причини своєї неявки.
За таких обставин колегія суддів не встановила об`єктивних, непереборних та незалежних від волі сторони позивача обставин, які перешкоджали своєчасному вчиненню процесуальної дії, а тому підстав для поновлення строку на подання доказів судових витрат немає.
Отже, у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про поновлення процесуального строку належить відмовити, а подане ним клопотання про ухвалення додаткового судового рішення в частині витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - залишити без розгляду.
Керуючись статтями 120-127, 133, 141, 246, 259, 268, 270, 388-391 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ
У задоволенні клопотання ОСОБА_4 , поданого представником - адвокатом Татаржинським Миколою Вячеславовичем, про поновлення процесуального строку на подання доказів витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, - відмовити.
Клопотання ОСОБА_4 , подане представником - адвокатом Татаржинським Миколою Вячеславовичем, про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, - залишити без розгляду.
У задоволенні заяви ОСОБА_3 , поданої представником - адвокатом Падох Оксаною Іванівною, про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат - відмовити.
Заяви ОСОБА_5 , подану представником - адвокатом Чубою Володимиром Дмитровичем, та ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Міцкевич Світланою Іванівною, про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат - задовольнити частково.
Ухвалити у справі додаткове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 2 398,80 грн судових витрат, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, з яких 1 816,80 грн судовий збір та 582 грн витрати, пов`язані з поштовим відправленням процесуальних документів.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 2 106,80 грн судових витрат, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, з яких 1 816,80 грн судовий збір, 290 грн - витрати, пов`язані з поштовим відправленням процесуальних документів.
У задоволенні заяв ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач О. В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова