УХВАЛА
08 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 712/16833/25
провадження № 61-12272ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2026 року, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 серпня 2026 року в справі за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію та
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року Комунальне підприємство теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради (далі - КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» ЧМР) звернулося до суду із позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 борг за спожиту теплову енергію, який станом на 31 липня 2025 року становив 63 256,17 грн.
03 червня 2026 року рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» ЧМР заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 63 256,17 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
19 червня 2026 року ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 03 червня 2026 року повернуто заявниці.
24 серпня 2026 року постановою Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2026 року та ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2026 року залишено без змін.
У вересні 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2026 року, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 серпня 2026 року, в якій просить їх скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження.
Щодо оскарження рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2026 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 24 серпня 2026 року в частині перегляду вищевказаного рішення суду, то необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі з ціною позову, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
справи про розірвання шлюбу;
справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
У справі предметом позову є вимоги про стягнення боргу за спожиту теплову енергію в розмірі 63 256,17 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (99 840,00 грн).
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку заявниця мотивувала тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення в заочному порядку, а в подальшому, як і суд апеляційної інстанції, перекваліфікували цей акт у звичайне рішення.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, заявницею не обґрунтовано.
Наведені заявницею обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона на обґрунтування своїх доводів не навела переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
З огляду на викладене заявниця не обґрунтувала необхідності відкриття касаційного провадження на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Водночас використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів висновує про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження в справі № 712/16833/25, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявниця подала касаційну скаргу на судові рішення в справі з ціною позову, яка не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Щодо оскарження ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2026 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 24 серпня 2026 року в частині перегляду оскаржуваної ухвали суду, то необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження в цій частині, з огляду на таке.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ОСОБА_1 вказувала, що, на її переконання, суд першої інстанції ухвалив заочне рішення, однак перекваліфікував цей акт у звичайне рішення через її фактичну участь та подання нею відзиву, відсутність окремої ухвали про заочний розгляд та зазначення у резолютивній частині загального порядку апеляційного оскарження.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
Пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача. Водночас суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.
Приписами ЦПК для відповідача гарантується право на перегляд заочного рішення - шляхом попереднього подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення.
Так, відповідно до статті 284 ЦПК заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Згідно із частиною другою статті 288 ЦПК позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Отже, процесуальним законом визначено спеціальний порядок перегляду заочного рішення, який здійснюється судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Положення процесуального закону є чіткими, а, отже, передбачуваними.
Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, повертаючи заяву про перегляд заочного рішення, висновував, що Соснівський районний суду м. Черкаси ухвалив 03 червня 2026 року рішення в загальному порядку.
Суди зауважили, що в рішенні суду першої інстанції зазначено про: розгляд справи за участі відповідачки ОСОБА_1 ; подання відповідачкою відзиву на позовну заяву. У резолютивній частині рішення не роз`яснювалася можливість оскарження заочного рішення, оскільки у справі заочний розгляд не проводився. Також у матеріалах справи відсутня ухвала суду про заочний розгляд справи.
Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Верховний Суд дослідив інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень та встановив, що дійсно, в цивільній справі № 712/16833/25 судом першої інстанції не постановлювалося ухвали про заочний розгляд справи. Водночас зі змісту рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2026 року вбачається, що ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2025 року провадження у справі відкрито та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. 11 березня 2026 року від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначила, що позивачем не доведено існування правовідносин між сторонами, факт надання послуг, обсяг спожитої теплової енергії, правильність розрахунку заборгованості. Просила застосувати строк позовної давності, відмовити у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що наявність договірних відносин не доведена, доказів надання послуг не надано. Просила застосувати строк давності, у задоволенні позову відмовити.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга є необґрунтованою.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 серпня 2026 року в частині перегляду оскаржуваної ухвали суду необхідно відмовити, оскільки скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, наведені у скарзі доводи висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої, четвертої, п`ятої і шостої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2026 року, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 серпня 2026 року в справі за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська