УХВАЛА
14 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 920/482/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Сумської області
(суддя - Жерьобкіна Є.А.)
від 11.12.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.)
від 03.06.2026
у справі №920/482/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве"
до ОСОБА_1
про стягнення 254 276,81 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Маківський В.В.
відповідача - Казак М.В.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Беєве" (далі - ТОВ "Беєве") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом про спонукання сторони до виконання мирової угоди, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 254 276,81 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.01.2022 ухвалою Господарського суду Сумської області у справі № 920/65/18 затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ТОВ "Беєве", згідно якої, окрім іншого, ОСОБА_1 взяв на себе обов`язок повернути ТОВ "Беєве" 254 276,81 грн в якості надмірно стягнутих коштів (пункт 8 угоди). Строк повернення цих коштів складає 12 місяців з моменту набрання чинності рішення суду, яким затверджено мирову угоду (пункт 9 угоди). З огляду на те, що станом на 12.01.2023, ОСОБА_1 вказані умови не виконав та не повернув ТОВ "Беєве" визначені мировою угодою кошти, товариство, керуючись статтями 192, 193 Господарського процесуального кодексу України, звернулося із заявою до Недригайлівського ВДВС у Роменському районі, в якій просило прийняти до виконання ухвалу Господарського суду Сумської області від 12.01.2022. Проте виконавчий документ повернуто без виконання на підставі пункту 3 частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (у виконавчому документі відсутня дата народження боржника).
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 11.12.2025 у справі №920/482/24 позов задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Беєве" 254 276,81 грн.
2.2. Рішення, з посиланням на статті 2, 74, 75, 76-79, 123, 129, 176, 192, 193, 197, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 241 та 326 Господарського процесуального кодексу України, статті 202, 203, 509, 525, 526, 626 і 629 Цивільного кодексу України, а також на статті 4, 17 та 18 Закону України "Про виконавче провадження" мотивоване тим, що ухвала Господарського суду Сумської області від 12.01.2022 у справі №920/65/18, якою було затверджено мирову угоду, не є виконавчим документом, оскільки вказаний документ не містить усіх даних, зазначених у статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" - у документі не зазначено дату народження боржника - фізичної особи. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими, оскільки було встановлено факт невиконання відповідачем умов попередньої мирової угоди щодо повернення коштів.
У зв`язку з цим суд вирішив задовольнити позов повністю та стягнути з відповідача 254 276,81 грн, а також покласти на нього витрати зі сплати судового збору.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 рішення Господарського суду Сумської області від 11.12.2025 у справі №920/482/24 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з тих самих мотивів, що і суд першої інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Сумської області від 11.12.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі №920/482/24, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та закрити провадження у справі.
3.2. Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій був розглянутий спір між юридичною та фізичною особами, який випливає з договірних правовідносин (з мирової угоди, яка не є виконавчим документом) з порушенням предметної юрисдикції через незастосування правових висновків, викладених в пунктах 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу товариство проти вимог та доводів останньої заперечує, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що правовідносини, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20, не є тотожними правовідносинам у справі, що переглядається. Щодо суті, товариство зазначає, що звернення до суду з зазначеним позовом є легітимним, належним та найбільш ефективним способом захисту права, гарантованого статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України, оскільки ухвала про затвердження мирової угоди не містить всіх даних зазначених у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Рішенням від 18.06.2018 у справі № 920/65/18 Господарський суд Сумської області позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив повністю, стягнув з ТОВ "Беєве" на користь ОСОБА_1 4 338 122,00 грн вартості частини майна пропорційно частці у статутному капіталі товариства.
Постановою від 02.10.2018 Харківський апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 у справі № 920/65/18 скасував, прийняв нове рішення, яким у позові відмовив.
Постановою від 27.11.2018 Верховний Суд скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2018 у справі № 920/65/18, передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою від 24.04.2019 Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 у справі № 920/65/18 залишив без змін.
Постановою від 03.09.2019 Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 у справі № 920/65/18, справу № 920/65/18 передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій здійснили розрахунок вартості частини майна пропорційно частці позивача у статутному капіталі товариства на підставі фінансових документів ТОВ "Беєве" за 2016 рік, не з`ясувавши при цьому ринкової вартості майна ТОВ "Беєве".
Ухвалою від 12.01.2022 у справі № 920/65/18 Господарський суд Сумської області затвердив мирову угоду, укладену між фізичною особою ОСОБА_1 та ТОВ "Беєве".
Згідно резолютивної частини ухвали, суд ухвалив:
Затвердити мирову угоду, укладену між фізичною особою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Беєве" (42512, Сумська область, Липоводолинський район, с. Беєве, ідентифікаційний код 34072062) у справі № 920/65/18, у наступній редакції:
Мирова угода
м. Суми 10 січня 2022 року
ОСОБА_1 , від імені якого на підставі ордеру діє адвокат Казак Михайло Владиленович, та Товариство з обмеженою відповідальністю "Беєве", код ЄДРПОУ 34072062, (далі по тексту ТОВ "Беєве") в особі адвоката Маківського Віктора Олексійовича, який діє на підставі ордеру, які є сторонами по справі № 920/65/18, що знаходиться в провадженні Господарського суду Сумської області, враховуючи доцільність мирного врегулювання даного спору, прийшли до взаємної згоди та уклали цю мирову угоду про нижчезазначене:
1. У провадженні Господарського суду Сумської області знаходиться справа №920/65/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Беєве" про стягнення 4338122,00 грн (чотири мільйони триста тридцять вісім тисяч сто двадцять дві гривні) частини ринкової вартості майна товариства, пропорційно до його частки в статутному капіталі товариства.
2. 28.05.2019 Наказом Господарського суду Сумської області стягнуто з ТОВ "Беєве" на користь ОСОБА_1 4 338 122,00 грн вартості частки майна пропорційно частці у статутному капіталі товариства, 1 762,00 грн витрат по сплаті судового збору, 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
3. На підставі вказаного наказу було відкрито виконавче провадження №59279723 в ході якого фактично було стягнуто з ТОВ "Беєве" на користь ОСОБА_1 2 254 276,81 гривень.
4. 03.09.2019 Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 у справі №920/65/18 та передано її на новий розгляд до Господарського суду Сумської області, де вона знаходиться на даний час.
5. 13.09.2019 Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Сумської області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 59279723 у зв`язку із винесенням Постанови ВСУ у складі Касаційного господарського суду від 03.09.2019 року.
6. 15 грудня 2021 року ОСОБА_1 , через свого представника, Казак М.В. , звернувся до ТОВ "Беєве" з метою врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди, добровільно визначивши розмір його частки у статутному капіталі ТОВ "Беєве" в 2 000 000,00 гривень.
7. ТОВ "Беєве" погоджується з пропозицією ОСОБА_1 і визнає за ним право на частку у статутному капіталі товариства у розмірі 2 000 000,00 гривень.
8. ОСОБА_1 зобов`язується повернути ТОВ "Беєве" 254 276,81 гривень в якості надмірно стягнутих коштів з ТОВ "Беєве" на користь ОСОБА_1 в ході виконання наказу Господарського суду Сумської області від 28.05.2019.
9. Строк повернення ОСОБА_1 коштів у розмірі 254276,81 гривень на користь ТОВ "Беєве" становить 12 (дванадцять) місяців з моменту набрання чинності рішення Господарського суду Сумської області яким затверджено дану мирову угоду.
10. ОСОБА_1 не має жодних претензій до ТОВ "Беєве" щодо розміру виплаченої частки, та визнає, що ТОВ "Беєве" провело з ним всі необхідні розрахунки та виплатило повний розмір частки пропорційно частці у статутному капіталі товариства.
11. Наслідки затвердження судом Мирової угоди, передбачені статтею 192 ГПК України та закриття провадження по справі Сторони усвідомлюють та розуміють в повному обсязі.
12. В усьому, що не передбачено умовами Мирової угоди, Сторони керуються чинним законодавством України.
13. Сторони, підписуючи Мирову угоду, заявляють про те, що у процесі її укладення діяли в межах наданих повноважень без порушення прав та інтересів третіх осіб. Наслідки укладання мирової угоди сторонам відомі та зрозумілі.
14. З моменту виконання цієї угоди спір між сторонами щодо виплати ТОВ "Беєве" на користь ОСОБА_1 частини ринкової вартості майна товариства, пропорційно до частки ОСОБА_1 в статутному капіталі товариства є остаточно врегульованим.
15. Ця Мирова угода складена українською мовою у трьох автентичних примірниках: по одному екземпляру для ОСОБА_1 , ТОВ "Беєве" і Господарського суду Сумської області для приєднання до матеріалів справи № 920/65/18.
Старшим державним виконавцем Недригайлівського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Глущенком С.А. 17.05.2023 розглянуто заяву щодо примусового виконання ухвали №920/65/18 від 21.01.2022 та направлено стягувачу (позивачу) повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, у зв`язку з тим, що згідно пункту 3 частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначається, зокрема дата народження боржника - фізичної особи. У наданому до виконання виконавчому документі відсутня дата народження боржника, що унеможливлює коректно внести відомості до автоматизованої системи виконавчих проваджень для подальшого примусового виконання рішення, а тому керуючись пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається без прийняття до виконання.
З огляду на викладене, товариство звернулося з позовом до відповідача.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. ОСОБА_1 , звертаючись із касаційною скаргою, підставою касаційного оскарження зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій був розглянутий спір між юридичною та фізичною особами, який випливає з договірних правовідносин (з мирової угоди, яка не є виконавчим документом) з порушенням предметної юрисдикції через незастосування правових висновків, викладених в пунктах 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20.
5.4. Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15, від 06.09.2017 у справі №910/3040/16, від 13.09.2017 у справі №923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі №760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та №372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі №648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц тощо).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.5. У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного.
Згідно з частинами першою та другою статті 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. Укладення сторонами мирової угоди - це реалізація їхнього процесуального права, передбаченого статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, що базується на принципах диспозитивності та свободи договору.
За своєю правовою природою мирова угода є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Затверджуючи мирову угоду, суд надає їй юридичної сили судового рішення.
Судами встановлено, що 12.01.2022 ухвалою Господарського суду Сумської області у справі № 920/65/18 затверджено мирову угоду між Живолупом В.Г. (відповідач у даній справі) та ТОВ "Беєве" (позивач), відповідно до пункту 8 якої Живолуп В.Г. добровільно взяв на себе зобов`язання повернути ТОВ "Беєве" 254 276,81 грн в якості надмірно стягнутих коштів. Згідно з пунктом 9 мирової угоди строк повернення цих коштів становив 12 місяців з моменту набрання чинності судовим рішенням про затвердження мирової угоди.
Судами встановлено, що ухвала від 12.01.2022 у справі №920/65/18 набрала законної сили, однак не була виконана відповідачем у добровільному порядку в частині сплати 254 276,81 грн. Оскільки вказана ухвала не відповідала вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (не містила всіх необхідних реквізитів виконавчого документа, зокрема резолютивної частини щодо стягнення конкретної суми), вона була повернута державним виконавцем без прийняття до виконання.
З огляду на викладене, суди дійшли висновків про задоволення позову.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції відхилено доводи відповідача, що ним частково визнається борг у сумі 47 884,17 грн, а решта суми у розмірі 206 392,64 грн є "помилковою", оскільки він фактично не отримував більшої суми в межах виконавчого провадження
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що за змістом мирової угоди, яка була укладена 15.12.2021 та затверджена ухвалою від 12.01.2022 у справі № 920/65/18, сторони дійшли згоди щодо остаточного врегулювання всіх майнових претензій. У пункті 8 угоди чітко і недвозначно зафіксована конкретна сума обов`язку відповідача - 254 276,81 грн.
Підписуючи мирову угоду, Живолуп В.Г., інтереси якого також представляв фаховий адвокат Казак М.В., погодився з її умовами. Жодних застережень чи арифметичних помилок під час затвердження мирової угоди судом виявлено не було, заперечень від сторін не надходило. Ухвала від 12.01.2022 не оскаржувалася відповідачем і набрала законної сили.
5.6. Проаналізувавши зазначену скаржником постанову Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом касаційного оскарження у справі №916/661/20 була ухвала місцевого господарського суду, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, про відмову у відкритті провадження за позовом фізичної особи до кредитної спілки про спонукання до виконання мирової угоди на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу, оскільки позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись з висновками судів, зазначала, що мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення. На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Натомість у справах про банкрутство, провадження в яких здійснювалося до набрання чинності КУзПБ, інститут мирової угоди відрізнявся від мирової угоди у позовному провадженні та був передбачений як різновид судової процедури щодо боржника у справі про його банкрутство. Разом з тим у справі №916/661/20 встановлено, що провадження у справі про банкрутство відповідача у цій справі - кредитної спілки припинено, а в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні дані про наявність будь-якого провадження у справі про банкрутство останньої. Відтак Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовна заява фізичної особи про спонукання до виконання мирової угоди не може бути розглянута в межах будь-якої справи про банкрутство кредитної спілки з огляду на відсутність останньої, а відтак спір має бути вирішений судом у порядку цивільного судочинства за вимогою фізичної особи про стягнення з боржника заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання останнім зобов`язання з повернення коштів за депозитним договором у строки, передбачені мировою угодою, а не про спонукання до виконання мирової угоди. Цей спір виник не в господарських відносинах, позивач не є підприємцем, отже, за предметною та суб`єктною юрисдикцією цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах.
У справі, що переглядається, мирова угода укладена в межах справи, в якій розглядався корпоративний спір (стягнення вартості частини майна пропорційно частці у статутному капіталі), а не межах справи про банкрутство, що свідчить про нерелевантність спірних правовідносин, що були предметом розгляду у справі №916/661/20 до спірних правовідносин, визначених у справі, що переглядається.
5.7. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 920/482/24 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм процесуального права.
Водночас переоцінка доказів виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301, 302 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Сумської області від 11.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі №920/482/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Баранець