ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 679/1286/26
Провадження № 22-ц/820/2377/26
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), Гринчука Р.С., Талалай О.І., секретар судового засідання Заворотна А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №679/1286/26 за позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Хмельницькій області на ухвалу Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27 серпня 2026 року про відмову у відкритті провадження (суддя Стасюк Р.М.).
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
в с т а н о в и в:
В серпні 2026 року Головне управління ДПС у Хмельницькій області (далі ГУ ДПС у Хмельницькій області, Управління) звернулося до суду із позовом, в якому просило визнати недійсним договір дарування №1595 від 13 червня 2025 року, за яким ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27 серпня 2026 року відмовлено у відкриття провадження у цивільній справі за позовом ГУ ДПС у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним. Роз`яснено позивачу, що розгляд заявленого спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду та здійснюється в порядку, встановленому КАС України.
Не погоджуючись із цією ухвалою суду, ГУ ДПС у Хмельницькій області оскаржило її в апеляційному прядку, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Так, позивач посилається на те, що позиція суду першої інстанції базується на постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22, однак зазначена постанова стосується виключно позовів контролюючого органу про визнання недійсними правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду. Проте у цій справі інші обставини: відповідач - фізична особа (не суб`єкт господарювання); договір дарування квартири між матір`ю та сином; відсутні будь-які дані про вирок суду щодо фіктивності діяльності. Тому, на думку позивача, застосування висновків справи №420/12471/22 на цей спір є помилковим.
Натомість загальне правило, сформульоване Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23, полягає в тому, що позови контролюючого органу про визнання недійсними цивільно-/господарських договорів (у т.ч. з посиланням на статтю 228 ЦК України) є приватноправовими і підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства (залежно від складу сторін). Спосіб захисту - визнання правочину недійсним - характерний саме для приватного права і не належить до способів захисту, передбачених статтями 5, 245 КАС України.
А тому, ГУ ДПС у Хмельницькій області просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідачки до апеляційного суду не надходив.
Учасники справи до суду не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Положеннями частини другої статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно положень частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що цей спір не належить до юрисдикції загального суду і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду, адже він відповідає вимогам процесуального законодавства.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 125 Конституції України визначає, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» залежно від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.
Стаття 1 та частина перша статті 2 ЦПК України визначають юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлюють порядок здійснення цивільного судочинства, а також вказують, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Справи, на які поширюється юрисдикція цивільних судів, визначені статтею 19 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, позовні вимоги в яких стосуються захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із приватноправових відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, за умови, що розгляд таких спорів прямо не віднесений законом до юрисдикції інших (адміністративних чи господарських) судів.
Своєю чергою, за правилами статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Тобто, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб`єкт владних повноважень у випадках, передбачених законом. Видане [винесене, ухвалене, постановлене] суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи. Так само звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до особи (осіб) у передбачених законом випадках здійснюється на виконання управлінських функцій і є визначеним законом способом реалізації повноважень у певних, визначених законом, правовідносинах.
У понятті «владні управлінські функції» ознака «владні» полягає в наявності в суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
Якщо одна сторона в межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.
Тобто норми КАС України регламентують порядок розгляду не просто публічно-правових спорів, а тих з них, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку цивільного чи господарського судочинства.
У цій справі, ГУ ДПС у Хмельницькій області звернулося до суду з позовом, у якому просить визнати недійсним договір дарування № 1595 від 13.06.2025 та застосувати наслідки недійсності правочинів, шляхом повернення спірного майна у власність боржника ОСОБА_1 . Матеріально-правовою підставою таких вимог позивач вказав статті 203, 215, 228, 234 ЦК України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ГУ ДПС у Хмельницькій області наголошувало на тому, що відповідачка після проведення планової документальної перевірки (акт від 11.06.2025 №11294/22-01-24-07/ НОМЕР_1 ) та за наявності податкового боргу у сумі 12 934 983,98 грн, здійснила умисне, цілеспрямоване відчуження належного їй ліквідного майна, а саме квартири АДРЕСА_2 . Укладення безоплатного договору дарування із пов`язаною особою (ймовірно, сином) відбулося з очевидною метою уникнення виконання податкових зобов`язань, перешкоджання примусовому зверненню стягнення та штучного створення стану неплатоспроможності. Позивач зазначає, що оспорюваний правочин містить усі ознаки фіктивного та фраудаторного (вчиненого на шкоду кредитору) правочину, оскільки він суперечить фундаментальним засадам цивільного законодавства - добросовісності та забороні зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).
При цьому колегія суддів враховує, що позов про визнання такого правочину недійсним ГУ ДПС у Хмельницькій області подало на підставі підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику(пункт 1.1. статті 1 ПК України).
За пунктом 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: 4.1.1 загальність оподаткування - кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу; 4.1.3. невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.
Податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 ПК України).
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Отже, у податкових правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є суб`єктом владних повноважень у значенні КАС України.
Статтею 20 ПК України визначено права контролюючих органів.
Так, пунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України закріплено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Отже, заявляючи відповідний позов, контролюючий орган діє як суб`єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов`язку платника податків (стаття 67 Конституція України), тобто для забезпечення публічного порядку.
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 травня 2025 року по справі № 420/12471/22.
ЄСПЛ в одному зі своїх рішень (справа «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy) заява №44759/98) наголосив, що «…податкові питання… становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер…, податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків» (пункт 29).
При цьому, відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08 травня 2025 року по справі № 420/12471/22, «при зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 ЦК України, вони не є стороною оспорюваного правочину, не перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями власного «приватного» інтересу чи представниками приватного інтересу його сторін.
Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов`язково бути підкріплені нормами ПК України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права, адже на час звернення з позовом відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов`язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об`єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України - заважає правильно встановити розмір податкового обов`язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб`єкта - платника податків.
З огляду на вказане та ураховуючи предмет позову, суб`єктний склад сторін та зміст відносин у справі, яка перебуває на розгляді, така справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2026 року по справі №500/7163/25, від 08 червня 2026 року по справі №155/1271/25, від 10 вересня 2026 року по справі №500/6902/25.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду про те, що спір у цій справі віднесений до юрисдикції адміністративного суду, що виключає його розгляд в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Наведена норма застосована судом першої інстанції правильно.
Апеляційний суд не бере до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на незастосування судом першої інстанції правових позицій, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29.04.2024 у справі № 580/4531/23, адже правовий висновок у цій категорії справ було конкретизовано та розвинуто у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22.
Крім того, за обставинами цієї справи, ГУ ДПС у Хмельницькій області просило визнати недійсним договір дарування та застосувати наслідки недійсності правочину з тих підстав, що відповідачка, маючи податковий борг в сумі 12 934 983,98 грн, що стягнутий рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року, та після здійснення Управлінням в межах заходів податкового контролю та аналізу майнового стану боржниці (11.06.2026 складено акт про проведення позивачем планової документальної перевірки) ОСОБА_1 , з метою уникнення виконання податкового зобов`язання та штучного створення стану неплатоспроможності для перешкоджання примусовому зверненню стягнення на майно, 13 червня 2026 року уклала договір дарування майна ОСОБА_2 , що, на думку позивача, містить ознаки фіктивного та фраудаторного правочину.
Колегія суддів зазначає, що якщо зважити на предмет позову та суб`єктний склад сторін, зміст відносин, то висновок міського суду про те, що спір за позовом ГУ ДПС у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування підлягає розгляду в порядку адміністратвиного судочинства, оскільки предмет (об`єкт) такого спору має публічно - владний управлінський характер і пов`язаний із застосуванням, тлумаченням публічно - правових норм.
Фактично контролюючий орган реалізує повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, і застосування встановлених законом правових наслідків недійсності такого договору в межах публічно-правових відносин щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів у єдності матеріального та процесуального вимірів. Сфера виникнення спору має загальнозначущий та загальносуспільний характер, зумовлена реалізацією публічного інтересу, тому що податковий орган як суб`єкт з особливим правовим статусом втручається в приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер «владного розпорядження» для припинення дискримінації держави, що слугуватиме запобіжником проти завдання збитків державі.
Зазначені висновки узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 08 червня 2026 року у справі №155/1271/25, що є релевантною для цієї справи. І, крім того, Верховним судом у постанові від 08 червня 2026 року у справі №155/1271/25 застосовано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22.
Також, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду у постанові від 10 вересня 22026 року у справі №500/6902/25 за подібних правовідносин застосував правові висновки. що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22
Відповідно до принципу єдності судової практики та усталеної позиції Верховного Суду, у разі наявності декількох правових висновків судам належить враховувати саме останній (найбільш актуальний) висновок Верховного Суду.
З урахуванням наведеного апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, врахував актуальну та обов`язкову для застосування правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка вже існувала на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Також, представник позивача в апеляційній скарзі посилається на незастосування судом першої інстанції правових висновків, що викладені в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц, однак колегія суддів уважає їх безпідставними, адже наведена практика Верховного Суду, стосується суті вирішення позовів про фраудаторність правочину, а в цій справі цивільний суд не є «судом, встановленим законом» для розгляду позову ГУ ДПС у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування по суті.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням судом норм процесуального права і підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення.
Ухвалу Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27 серпня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.
Судді А.П. Корніюк
Р.С. Гринчук
О.І. Талалай