Провадження № 2/679/1199/2026
Справа № 679/1286/26
У Х В А Л А
про відмову у відкритті провадження у справі
27 серпня 2026 року м. Нетішин
Суддя Нетішинського міського суду Хмельницької області Базарник Б.І., розглянувши матеріали позовної заяви Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
До Нетішинського міського суду Хмельницької області надійшла позовна заява від Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя дійшов висновку, що заявлений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зважаючи на таке.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)).
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
В абзаці першому частини першої статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
На підставі пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовим є спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2019 року в справі № 752/8287/18 зазначила, що під час визначення предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2023 року в справі № 320/12137/20 указано, що з огляду на сутність і правову природу спірних правовідносин приписи процесуального закону мають превалюючу дію під час розв`язання колізій щодо обрання належної судової юрисдикції. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин - це унеможливлює розгляд справи в порядку іншого судочинства.
Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій, у межах яких такий суб`єкт може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції останній має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1 статті 1 ПК України).
Податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 ПК України).
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Отже, у податкових правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є суб`єктом владних повноважень у значенні КАС України.
Статтею 20 ПК України визначено права контролюючих органів.
Пунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Заявляючи відповідний позов, контролюючий орган діє як суб`єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов`язку платника податків (стаття 67 Конституція України), тобто для забезпечення публічного порядку.
Отже, законом прямо встановлено непоширення цивільної юрисдикції на спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Під час звернення контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, вони не є стороною оспорюваного правочину, не перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями власного «приватного» інтересу чи представниками приватного інтересу його сторін.
Розгляд спорів у межах цивільної юрисдикції за зверненням контролюючого органу з позовами про визнання недійсними правочинів та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів, проте оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та інтересів органів ДПС України, оскільки в цих правовідносинах такі органи реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю відповідно до ПК України.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2025 року № 420/12471/22, а також у постанові Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року в справі № 420/17140/21.
Велика Палата Верховного Суду в наведеній вище постанові виснувала, що справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами ДПС України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а, отже, є публічно-правовими.
Отже, у даній справі Головне управління Державної податкової служби у Хмельницькій області звернулося до суду з позовом, у якому просить визнати договір дарування № 1595 від 13.06.2025 недійсним, застосувати наслідки недійсності правочинів, шляхом повернення спірного майна у власність боржника - ОСОБА_1 .
Позов обґрунтований тим, що відповідачка, маючи податковий борг, уклала нотаріально посвідчений договір дарування квартири, на користь свого сина. Тому, у такий спосіб майно, на яке можна було б звернути стягнення з метою погашення податкового боргу, відчужене боржником, оспорюваний договір дарування містить ознаки фраудаторного правочину, оскільки відповідач відчужив майно після проведеної перевірки податковими органами та складення відповідного акта з порушенням відповідачкою законодавства. Тобто укладення договору дарування слугувало інструментом для подальшого ухилення від сплати податків.
Отже, якщо зважити на предмет позову та суб`єктний склад сторін, зміст відносин, то спір у справі, яка перебуває на розгляді, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предмет (об`єкт) такого спору має публічно-владний управлінський характер і пов`язаний із застосуванням, тлумаченням публічно-правових норм.
Фактично контролюючий орган реалізує повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, і застосування встановлених законом правових наслідків недійсності такого договору в межах публічно-правових відносин щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів у єдності матеріального та процесуального вимірів. Сфера виникнення спору має загальнозначущий та загальносуспільний характер, зумовлена реалізацією публічного інтересу, тому що податковий орган як суб`єкт з особливим правовим статусом втручається в приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер «владного розпорядження» для припинення дискримінації держави, що слугуватиме запобіжником проти завдання збитків державі.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
На підставі пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовим є спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Таким чином, оскільки контролюючий орган звернувся до суду на реалізацію наданих йому законом публічно-владних повноважень, спір має публічно-правовий характер та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, що відповідачами є фізичні особи, а предметом оспорювання - укладений між ними цивільно-правовий договір.
Щодо заяви про забезпечення позову, яка була долучена до позовної заява як додаток, суддя зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Водночас у цій справі судом встановлено, що позов, на забезпечення якого Головне управління ДПС у Хмельницькій області просить застосувати передбачені ЦПК України заходи забезпечення, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки заявлений спір належить до адміністративної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
Згідно з частиною п`ятою статті 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Враховуючи вищезазначене, суддя доходить висновку, що у відкритті провадження необхідно відмовити, роз`яснивши позивачу, що розгляд заявлених ним вимог віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Керуючись статтями 19, 186, 258-261, 353-355 ЦПК України, суддя, -
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним.
Роз`яснити Головному управлінню Державної податкової служби у Хмельницькій області, що розгляд заявленого спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду та здійснюється в порядку, встановленому КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Стасюк Р.М.