Постанова № 140652209 у справі № 924/216/26 від 14.10.2026

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року Справа № 924/216/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Мельник О.В.

судді Петухов М.Г.

секретар судового засідання Пацьола О.О.

за участю представників сторін:

прокурор: Гіліс І.В.

позивача: не з"явився

відповідача: Наталюк Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Козак і Компанія" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.08.2026 у справі №924/216/26 (суддя Вибодовський О.Д., м. Хмельницький, повний текст складено 20.08.2026)

за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах Маківської сільської ради с. Маків Кам`янець-Подільського району Хмельницької області

до відповідача Фермерського господарства "Козак і Компанія"

про - визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування Фермерського господарства "Козак і Компанія" на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, припинивши право постійного користування на неї (номер запису про інше речове право 40699979);

- визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування Фермерського господарства "Козак і Компанія" на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га, припинивши право постійного користування на неї (номер запису про інше речове право 40700384);

- зобов`язання повернути територіальній громаді в особі Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, що розташована за межами населених пунктів Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області;

- зобов`язання повернути територіальній громаді в особі Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га, що розташована за межами населених пунктів Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області

Керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах Маківської сільської ради звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Фермерського господарства "Козак і Компанія" про визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування Фермерського господарства "Козак і Компанія" на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1654356268218), припинивши право постійного користування на неї (номер запису про інше речове право 40699979), про визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування Фермерського господарства "Козак і Компанія" на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1654369968218), припинивши право постійного користування на неї (номер запису про інше речове право 40700384); про зобов`язання повернути територіальній громаді в особі Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, що розташована за межами населених пунктів Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, про зобов`язання повернути територіальній громаді в особі Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га, що розташована за межами населених пунктів Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11.08.2026 у справі №924/216/26 позов задоволено. Визнано незаконною та скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування Фермерського господарства "Козак і Компанія" на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1654356268218), припинивши право постійного користування на неї (номер запису про інше речове право 40699979). Визнано незаконною та скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування Фермерського господарства "Козак і Компанія" на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1654369968218), припинивши право постійного користування на неї (номер запису про інше речове право 40700384). Фермерському господарству "Козак і Компанія" повернути територіальній громаді в особі Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1654356268218), що розташована за межами населених пунктів Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Фермерському господарству "Козак і Компанія" повернути територіальній громаді в особі Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельну ділянку [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1654369968218), що розташована за межами населених пунктів Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Стягнуто з Фермерського господарства "Козак і Компанія" на користь Хмельницької обласної прокуратури 10649,60 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішення, Фермерське господарство "Козак і Компанія" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.08.2026 року у справі №924/216/26 у повному обсязі. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову керівника Кам`янець- Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Маківської сільської ради до Фермерського господарства «Козак і Компанія» про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права постійного користування, припинення права постійного користування та зобов`язання повернути земельні ділянки - відмовити повністю. Стягнути з позивача на користь ФГ «Козак і Компанія» понесені судові витрати, у тому числі судовий збір за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Козак і Компанія" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.08.2026 у справі №924/216/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 07 жовтня 2026 року.

01 жовтня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу представника Фермерського господарства «Козак і Компанія» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.08.2026 у справі № 924/216/26 без змін.

07 жовтня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від представника Фермерського господарства «Козак і Компанія» адвоката Наталюка Назара Миколайовича надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому заявник просив перенести судове засідання на іншу дату у зв`язку з його зайнятістю в інших судових засіданнях у Хмельницькому апеляційному суді, дати та час проведення яких були визначені раніше. На підтвердження наведених обставин до клопотання додано відомості про призначені до розгляду Хмельницьким апеляційним судом справи.

У судовому засіданні 07.10.2026 представник відповідача адвокат Наталюк Н.М. підтримав подане клопотання про відкладення розгляду справи та просив його задовольнити. При цьому представник повідомив колегію суддів, що у справі, в якій він бере участь як представник сторони у Хмельницькому апеляційному суді, на цей час оголошено перерву, у зв`язку з чим він об`єктивно не має можливості забезпечити належну та повноцінну участь у подальшому розгляді цієї справи.

Прокурор в судовому засіданні 07.10.2026 не заперечив щодо задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Маківська сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області явку належним чином уповноваженого представника у судове засідання 07.10.2026 не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причин неявки представника суду не повідомила.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 07.10.2026 розгляд справи відкладено на 14 жовтня 2026 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.10.2026 підтримав доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення.

Прокурор в судовому засіданні 14.10.2026 заперечила доводи апеляційної інстанції та надала відповідні пояснення.

Маківська сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області явку належним чином уповноваженого представника у судове засідання 14.10.2026 не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причин неявки представника суду не повідомила.

Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права

ВСТАНОВИВ:

1. Зміст рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 для створення та ведення селянського (фермерського) господарства було надано у постійне користування земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221 і [номер приховано]:06:015:0145, площею 17,7001 га та 19,0 га. Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича зареєстровано 28.05.1993, а 06.05.2014 до Єдиного державного реєстру внесено запис про його припинення шляхом ліквідації. Спірні ділянки у 2018 році передано у комунальну власність Маківської територіальної громади. Водночас 19.02.2021 право постійного користування ними зареєстровано за ОСОБА_1 , а 13.03.2025 користувача змінено на ФГ «Козак і Компанія», яке створене та зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 31.05.2013.

Поряд з цим, суд першої інстанції визнав підтвердженими підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Маківської сільської ради, яка будучи обізнаною про порушення, самостійно заходів захисту не вжила. Заяву відповідача про застосування позовної давності відхилено з огляду на триваючий характер порушення та можливість пред`явлення позову протягом усього часу його існування. За таких обставин суд першої інстанції задовольнив позов у повному обсязі. Визнав незаконною та скасував державну реєстрацію права постійного користування ФГ «Козак і Компанія» обома ділянками із припиненням відповідного права, зобов`язав відповідача повернути їх територіальній громаді в особі Маківської сільської ради та поклав на нього витрати зі сплати судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що припинення діяльності ФГ Козака Миколи Віталійовича зумовило припинення права постійного користування спірними земельними ділянками, а тому видані його засновнику державні акти не могли бути підставою для реєстрації такого права за ФГ «Козак і Компанія». Відповідач не довів набуття права користування землею у встановленому законом порядку, зокрема за результатами земельних торгів, а сама державна реєстрація не створює речового права за відсутності належної правової підстави. Відтак суд першої інстанції визнав використання відповідачем спірних ділянок безпідставними і такими, що перешкоджає територіальній громаді здійснювати повноваження власника та отримувати доходи від передачі землі у платне користування.

2. Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №922/989/18, №179/1043/16-ц та не врахував висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладених у постанові від 19.08.2020 у справі №904/284/19. Зокрема, Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича (код ЄДРПОУ 14168909) зареєстроване 28.05.1993, тоді як державний акт серії Б №042452 виданий Козаку Миколі Віталійовичу 21.07.1993, рішення Дунаєвецької районної ради народних депутатів №71 про надання додаткової земельної ділянки площею 19 га прийняте 01.10.1993, а державний акт серії ХМ №000002 виданий 20.10.1993. На переконання апелянта, права постійного користування, які виникли після державної реєстрації первісного фермерського господарства, не могли автоматично перейти до нього з моменту його створення. При цьому Фермерське господарство «Козак і Компанія» (код ЄДРПОУ 38481612) створене у 2013 році та є іншою юридичною особою.

Скаржник стверджує, що прокурором не доведено фактичного використання спірних земельних ділянок саме Фермерським господарством Козака Миколи Віталійовича у 1993- 2007 роках. Посилається на постанову Господарського суду Хмельницької області від 15.05.2007 у справі №2/2714-А, довідку Маківської сільської ради №116 від 06.03.2007 та Книгу реєстрації державних актів на право постійного користування землею по Маківській сільській раді, які на його думку, не підтверджують належності спірного права первісному фермерському господарству. Також зазначає, що суд не дослідив розбіжності у площі земельної ділянки - 18 га, 17,7 га та 17,7001 га, не встановив тотожності історичного та сучасного кадастрового об`єкта і помилково ототожнив державну реєстрацію речового права за Фермерським господарством «Козак і Компанія» з фактичним землекористуванням. Додатково посилається на відповідь Головного управління Держпродспоживслужби від 15.10.2025 про відсутність зареєстрованої сільськогосподарської техніки.

Окремо апелянт наголошує на неправильному застосуванні судом першої інстанції приписів статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України щодо позовної давності та неналежному розгляді відповідної заяви відповідача від 06.08.2026. Зазначає, що відомості про припинення первісного фермерського господарства внесені до Єдиного державного реєстру 06.05.2014, а спірні земельні ділянки внесені до Державного земельного кадастру 02.06.2015 та 16.06.2015 із зазначенням Фермерського господарства «Козак і Компанія» як постійного користувача. Вважає, що уповноважений державний орган мав можливість дізнатися про стверджуване порушення не пізніше червня 2015 року, а трирічна позовна давність сплила у червні 2018 року. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20, стверджує, що передача земель у комунальну власність Маківській сільській раді у 2018 році не розпочала перебіг позовної давності заново. Заперечує також висновок суду першої інстанції про триваючий характер правопорушення за відсутності доказів фактичного користування земельними ділянками.

Крім того, скаржник вважає помилковим застосування судом правил набуття права оренди через земельні торги до правовідносин постійного землекористування, які виникли на підставі державних актів 1993 року. Посилається на Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 №2009-XII, Земельний кодекс України від 18.12.1990 №561-XII, рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005, постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2021 у справі №906/620/19, наголошуючи на безстроковому характері права постійного користування та можливості його припинення виключно з передбачених законом підстав. Також стверджує, що скасування державної реєстрації, припинення речового права та зобов`язання повернути земельні ділянки становлять непропорційне втручання у мирне володіння майном усупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу належного урядування.

За наведених обставин апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив вимоги статей 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, що відповідно до статті 277 цього Кодексу є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу від 01.10.2026 №52-6637вих-26 прокурор заперечує проти її задоволення, вважаючи рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.08.2026 у справі №924/216/26 законним та обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Спростовуючи доводи апелянта щодо відсутності переходу права постійного користування земельними ділянками до Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича (код ЄДРПОУ 14168909), прокурор зазначає, що процедура надання земельної ділянки для створення цього господарства розпочалася ще у 1992 році, тобто до його державної реєстрації 28.05.1993. Зокрема, рішенням сесії Маківської сільської ради народних депутатів від 25.12.1992 №12 задоволено заяву ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, а актом Республіканського проектного інституту по землевпорядкуванню «УКРЗЕМПРОЕКТ» від 27.01.1993 встановлено в натурі межі земельної ділянки площею 17,7 га. Посилаючись на статтю 51 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII у редакції, чинній на час виникнення правовідносин, прокурор наголошує, що заява про одержання земельної ділянки подавалася громадянином - головою створюваного селянського (фермерського) господарства.

На підтвердження своєї позиції прокурор посилається на пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18, відповідно до якого після державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи «таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки». З урахуванням висновків, викладених у пунктах 66- 69 цієї постанови, прокурор стверджує, що право постійного користування земельними ділянками, посвідчене державними актами серії Б №042452 від 21.07.1993 та серії ХМ №000002 від 20.10.1993, перейшло до первісного фермерського господарства та припинилося внаслідок припинення його діяльності. При цьому постановою Господарського суду Хмельницької області від 15.05.2007 у справі №2/2714-А припинено юридичну особу - Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича, а 06.05.2014 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №1657172[телефон приховано] про її припинення шляхом ліквідації.

Щодо посилань апелянта на відсутність доказів фактичного використання земельних ділянок первісним фермерським господарством у 1993- 2007 роках прокурор зазначає, що предметом спору є правомірність набуття та державної реєстрації права постійного користування за Фермерським господарством «Козак і Компанія», а не здійснення господарської діяльності первісним землекористувачем. Водночас надана відповідачем Книга реєстрації державних актів на право постійного користування землею по Маківській сільській раді, на переконання прокурора, не відповідає вимогам статей 73, 91 Господарського процесуального кодексу України щодо належного подання та підтвердження письмових доказів, оскільки відповідачем не зазначено місцезнаходження її оригіналу та не підтверджено відповідність поданих матеріалів оригіналу. Крім того, прокурор вважає, що відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області відповідних реєстраційних документів сама по собі не доводить факту невикористання земель первісним фермерським господарством.

Заперечуючи доводи щодо розбіжностей у площі земельної ділянки (18 га, 17,7 га та 17,7001 га), прокурор посилається на статті 15, 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 №3613-VI, відповідно до частини першої статті 20 якого відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Зазначає, що відповідно до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221 має площу 17,7001 га, а підставою державної реєстрації права постійного користування визначено державний акт №042452 від 21.07.1993. Відомості про 18 га містилися у первісній заяві, розглянутій 25.12.1992, тоді як актом встановлення меж від 27.01.1993 визначено площу 17,7 га, а технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки - 17,7001 га. Тому, на думку прокурора, зазначені розбіжності не спростовують тотожності земельної ділянки, право користування якою посвідчене державним актом 1993 року, із сучасною земельною ділянкою.

Щодо доводів про ототожнення державної реєстрації речового права з фактичним землекористуванням прокурор посилається на пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV, яким державну реєстрацію визначено як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. Зазначає, що у 2025 році державним реєстратором внесено відомості про право постійного користування спірними земельними ділянками за Фермерським господарством «Козак і Компанія», чим, на переконання прокурора, створено перешкоди Маківській сільській раді у здійсненні правомочностей власника. При цьому відсутність зареєстрованої за відповідачем сільськогосподарської техніки та доказів безпосереднього обробітку землі прокурор не вважає визначальними для вирішення питання про законність зареєстрованого речового права.

Заперечуючи проти застосування позовної давності, прокурор стверджує, що спірні правовідносини характеризуються триваючим порушенням права комунальної власності, яке полягає у збереженні за відповідачем без належних правових підстав зареєстрованого права постійного користування земельними ділянками. Посилається на статтю 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а також на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/11527/17, у якій зазначено, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником відповідних прав за наявності триваючого порушення. На переконання прокурора, заявлені вимоги мають негаторний характер, у зв`язку з чим позовна давність до них не застосовується.

Крім того, прокурор зазначає, що Маківська сільська рада не була учасником справи №2/2714-А, а видана нею довідка від 06.03.2007 №116 про нездійснення Фермерським господарством Козака Миколи Віталійовича господарської діяльності не підтверджує обізнаності ради про подальшу ліквідацію юридичної особи та незаконність реєстрації права постійного користування за ФГ «Козак і Компанія». Спірні земельні ділянки передано із державної у комунальну власність відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 06.06.2018 №22-3361-СГ та акта приймання-передачі від 06.06.2018. Відомості про право постійного користування ОСОБА_1 внесено до Державного реєстру речових прав у 2021 році, а за Фермерським господарством «Козак і Компанія» у 2025 році. Також прокурор зазначає, що підстави для представництва інтересів держави були підтверджені після отримання 23.05.2025 інформації Маківської сільської ради з проханням здійснити відповідний судовий захист.

Щодо посилань на незастосовність правил проведення земельних торгів прокурор зазначає, що Фермерське господарство «Козак і Компанія» не підтвердило набуття права користування спірними земельними ділянками у визначеному законодавством порядку. Посилаючись на статтю 134 Земельного кодексу України та постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №922/443/20, наголошує на загальному конкурентному порядку передачі земель державної та комунальної власності в оренду. Водночас пояснює, що посилання на відсутність земельних торгів наведено на підтвердження безпідставності набуття відповідачем права користування та порушення майнових інтересів територіальної громади, а не як підставу для застосування до спірного права постійного користування правового режиму оренди.

Окремо прокурор заперечує твердження про законність набуття спірного права Фермерським господарством «Козак і Компанія» у зв`язку з видачею ОСОБА_1 державних актів у 1993 році. Зазначає, що відповідно до матеріалів реєстраційної справи №165700122327 під час створення Фермерського господарства «Козак і Компанія» у 2013 році подано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХМ №063280 від 20.10.2003 площею 1,86 га, а не державні акти, що посвідчують право постійного користування спірними ділянками площею 17,7001 га та 19,0 га. Вказує також на рішення засновника №1 від 31.05.2013 та пункт 5.1 Статуту господарства, яким передбачено використання земель на праві приватної власності, оренди та власності фермерського господарства як юридичної особи, проте не зазначено земель на праві постійного користування. На переконання прокурора, це підтверджує відсутність правового зв`язку між створенням відповідача та набуттям ним права постійного користування спірними ділянками, які раніше використовувало інше фермерське господарство.

Щодо посилань апелянта на безстроковість права постійного користування та вичерпний перелік підстав його припинення прокурор наголошує, що предметом спору є не припинення належно набутого відповідачем права з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, а незаконність державної реєстрації за Фермерським господарством «Козак і Компанія» речового права, якого воно, на думку прокурора, у встановленому законом порядку не набуло.

Щодо доводів про непропорційне втручання у мирне володіння майном прокурор посилається на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України», від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» та від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited проти України». Зазначає, що відповідно до пункту 54 рішення Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» «правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес"». На думку прокурора, пред`явлений позов відповідає критеріям законності, легітимної мети та пропорційності, оскільки спрямований на відновлення законного режиму використання земель комунальної власності, а відповідач не довів належного набуття речового права, на захист якого посилається.

Таким чином, прокурор вважає, що наведені апелянтом доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо відсутності у Фермерського господарства «Козак і Компанія» належних правових підстав для державної реєстрації права постійного користування спірними земельними ділянками.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору, і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).

У справі, яка розглядається, прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Маківської сільської ради, зазначив, що безпідставна реєстрація права постійного користування Фермерського господарства "Козак і Компанія" на спірні земельні ділянки комунальної форми власності та їх використання без належних правових підстав, свідчить про порушення інтересів держави, завдаючи шкоди державним інтересам у вигляді позбавлення можливості територіальної громади повноцінно реалізовувати права власника щодо свого нерухомого майна (землі). Крім того, прокурором у позові наголошено на тому, що незаконне використання фермерським господарством земельних ділянок позбавляє можливості Маківську сільську раду отримувати значний дохід від надання спірних земельних ділянок в оренду за результатами проведення земельних торгів. Відтак, законне, раціональне та ефективне використання земель територіальної громади беззаперечно становить державний інтерес, оскільки є одним із основних принципів розвитку територіальної громади, щодо використання земельних ресурсів.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-3361-СГ від 06.06.2018 Маківській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Маківської сільської ради передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1634,3804 га, які розташовані (за межами населених пунктів) на території Маківської сільської об`єднаної територіальної громади Дунаєвецького району Хмельницької області, згідно додатку (а.с.30 т.1).

У додатку до вказаного вище наказу зазначений перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які передаються у комунальну власність Маківській сільській раді об`єднаної територіальної громади Дунаєвецького району Хмельницької області. Зокрема у третьому та п`ятому порядковому рядку вказаного переліку зазначено земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га, цільове призначення - 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, цільове призначення - 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.30 на звороті-32 на звороті т.1).

Передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1634,3804 га, у тому числі земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га, та [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, які розташовані за межами населених пунктів на території громади у комунальну власність Маківської сільської ради Маківської об`єднаної територіальної громади Дунаєвецького району Хмельницької області підтверджується також актом приймання-передачі земельної ділянки від 06.06.2018 з долученим до нього додатком. У акті зазначено, що цей акт разом із вказаним наказом є підставою для державної реєстрації права комунальної власності Маківської сільської ради Маківської сільської об`єднаної територіальної громади Дунаєвецького району Хмельницької області на вказані у додатку земельні ділянки (а.с.33 т.1).

У додатку до акта приймання-передачі від 06.06.2018 цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га, та [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, визначено - 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.33 на звороті-38 т.1).

Також, у додатку до акта приймання-передачі від 06.06.2018 зазначено відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145 - державний акт на право постійного користування землею, серії ХМ №000002 від 20.10.1993.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №372220936 від 01.04.2024, державним реєстратором комунального підприємства "Бюро нерухомості "Поділля" - Тимощуком І.П. 25.09.2018 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-3361-СГ від 06.06.2018 та акта приймання-передачі від 06.06.2018, зареєстровано право комунальної власності Маківської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1654356268218). Номер відомостей про речове право: 28123327 (а.с.40 на звороті-41 т.1).

Також згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №372220731 від 01.04.2024, державним реєстратором комунального підприємства "Бюро нерухомості "Поділля" - Тимощуком І.П. 25.09.2018 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-3361-СГ від 06.06.2018 та акта приймання-передачі від 06.06.2018, зареєстровано право комунальної власності Маківської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1654369968218). Номер відомостей про речове право: 28123625 (а.с.39-40 т.1).

Отже, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221 та [номер приховано]:06:015:0145 перебувають у комунальній власності Маківської сільської ради Маківської сільської об`єднаної територіальної громади Дунаєвецького району Хмельницької області (дата державної реєстрації речового права: 25.09.2018р.) (а.с.39-41 т.1), тобто правомочності щодо означених земельних ділянок здійснює Маківська сільська рада.

Колегія суддів звертає увагу, що захист прав та законних інтересів територіальної громади у сфері земельних правовідносин одночасно становить захист інтересів держави, оскільки земля відповідно до статті 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а забезпечення законності її використання, охорона комунальної власності та реалізація територіальною громадою повноважень власника мають суспільно значущий характер.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Маківська сільська рада, як орган місцевого самоврядування, уповноважений здійснювати від імені та в інтересах відповідної територіальної громади повноваження власника щодо спірних земельних ділянок комунальної власності, є належним суб`єктом захисту порушених прав та інтересів держави у спірних правовідносинах. Відтак прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, правомірно визначив Маківську сільську раду органом, в особі якого заявлено позов, а отже, належним позивачем у цій справі.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинне законодавство не покладає на прокурора обов`язку звертатися до суду в інтересах держави в особі всіх органів, уповноважених здійснювати захист державних інтересів у спірних правовідносинах, оскільки достатнім є визначення позивачем хоча б одного з таких компетентних органів. Аналогічний правовий позиція викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 25.06.2024 у справі №918/760/23, від 01.10.2024 у справі №918/778/23 та від 20.02.2025 у справі №910/16372/21.

Водночас колегія суддів враховує, що захист інтересів держави насамперед покладається на відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесено здійснення такого захисту. Прокурор у цих правовідносинах виконує субсидіарну функцію та не може підміняти компетентний орган, який належним чином реалізує свої повноваження. Підставою для представництва прокурором інтересів держави є, зокрема, бездіяльність уповноваженого органу, яка полягає в тому, що такий орган, знаючи або маючи об`єктивну можливість дізнатися про порушення інтересів держави та володіючи відповідними повноваженнями, не вживає заходів судового захисту протягом розумного строку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, зазначено, що звернення прокурора до компетентного органу в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» перед поданням позову спрямоване на надання такому органу можливості самостійно відреагувати на виявлене порушення, зокрема шляхом проведення перевірки, вжиття заходів для усунення порушень, звернення до суду або надання обґрунтованого повідомлення про відсутність підстав для відповідного захисту.

З матеріалів справи вбачається, що Кам`янець-Подільська окружна прокуратура листами від 24.12.2024 №52-9656вих-25 та від 16.04.2025 №52-2949вих-25 повідомляла Маківську сільську раду про встановлені обставини безпідставної, на думку прокурора, державної реєстрації права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221 площею 17,7001 га та [номер приховано]:06:015:0145 площею 19,0 га, одночасно з`ясовуючи питання щодо вжиття органом місцевого самоврядування заходів захисту інтересів територіальної громади, зокрема в судовому порядку (а.с. 47 на звороті - 48, 92 т.1).

У відповідь Маківська сільська рада листами від 10.01.2025 №35 та від 21.05.2025 №531 повідомила прокуратуру про невжиття заходів щодо припинення права постійного користування зазначеними земельними ділянками та висловила прохання здійснити представництво її інтересів у суді (а.с. 48 на звороті, 93 т.1).

Оцінюючи наведене листування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Маківська сільська рада, будучи компетентним органом у спірних правовідносинах та обізнаною про обставини можливого порушення інтересів територіальної громади, самостійних заходів для їх судового захисту не вжила. Така поведінка уповноваженого органу свідчить про нездійснення ним відповідного захисту, що за змістом статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 Господарського процесуального кодексу України є підставою для реалізації прокурором субсидіарної функції представництва інтересів держави.

Крім того, колегія суддів враховує, що на підтвердження дотримання передбаченого частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором надіслано Маківській сільській раді повідомлення від 24.12.2025 №52-8728вих-25 про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді шляхом пред`явлення відповідного позову (а.с.90 т.1).

Таким чином, встановлені обставини у сукупності підтверджують, що прокурор звернувся до суду першої інстанції не як альтернативний суб`єкт захисту інтересів держави, а з метою забезпечення їх належного захисту за умов невжиття компетентним органом відповідних заходів.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що керівником Кам`янець-Подільської окружної прокуратури належним чином обґрунтовано та підтверджено передбачені статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» і статтею 53 Господарського процесуального кодексу України підстави для представництва інтересів держави в особі Маківської сільської ради, у зв`язку з чим доводи відповідача щодо відсутності у прокурора повноважень на звернення до суду з відповідним позовом є необґрунтованими та підлягають відхиленню.

Щодо суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 78 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ст. 2 Земельного кодексу України (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі запасу.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Відповідно до ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції як від 13.03.1992, так від 15.01.1993) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

У заяві зазначаються: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляється про їх досвід роботи в сільському господарстві і наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливі також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки.

Заяву громадянина про передачу земельної ділянки у власність або надання в користування відповідна Рада народних депутатів розглядає у місячний строк і у разі згоди замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з власниками землі або землекористувачами, районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами і органом архітектури.

Рішення про передачу у власність або надання у користування земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства чи про відмову у передачі або наданні землі відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство"(в редакції від 21.05.1993) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з ч. 5 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції від 23.07.1993) на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею.

У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності (ч.2 ст.4 згаданого Закону).

Згідно з ч.2 ст.9 вказаного Закону після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

З матеріалів справи вбачається, що 25.12.1992 рішенням Маківської сільської ради народних депутатів Дунаєвецького району Хмельницької області №12 вирішено питання про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства (а.с.226 на звороті-227 т.1).

На виконання зазначеного рішення актом від 27.01.1993 Республіканського проектного інституту по землевпорядкуванню "УКРЗЕМПРОЕКТ" про встановлення границь ділянки в натурі громадянину ОСОБА_1 під створення селянського/фермерського господарства, площею 17,7 га, відведено в натурі земельну ділянку площею 17,7 га, в постійне користування для створення селянського (фермерського) господарства (а.с. 21 на звороті-22 т.1).

Відповідно до рішення Дунаєвецької районної ради народних депутатів Хмельницької області №54 від 28.05.1993 зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Воля», головою та одноособовим представником якого був ОСОБА_1 (а.с.128 т.1).

Відповідно до свідоцтва Хмельницького обласного управління статистики №358 від 11.03.1993 Селянському (фермерському) господарству «Воля» присвоєно ідентифікаційний код ЗКПО 14168909 (а.с.178 т.1).

Згідно відомостей з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.05.1993 зареєстровано Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича (код ЄДРПОУ 14168909) по вул. Чапаєва, с. Маків, Дунаєвецький район, Хмельницька область, засновником і керівником якого зазначено ОСОБА_1 . Основний вид економічної діяльності - 01.11.0 вирощування зернових та технічних культур (номер запису 1657120[телефон приховано] від 13.08.2007) (а.с.74-78 т.1).

Дата реєстрації Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича (код ЄДРПОУ 14168909) є 28.05.1993 оскільки з наявних в матеріалах справи доказів, зокреме: згідно заяви ОСОБА_1 від 24.04.1996 (а.с.127 на звороті т.1) та довідки комітету економіки Дунаєвецької районної державної адміністрації (а.с.127 т.1), вбачається, що Селянське (фермерське) господарство «Воля» зареєстроване Дунаєвецькою районною радою народних депутатів ХХІ скликання 28.05.1993 року №54 перейменоване 21 травня 1996 року на Селянське (фермерське) господарство Козака Миколи Віталійовича.

Отже, матеріали справи підтверджують створення 28.05.1993 році окремого суб`єкта господарювання Селянського (фермерського) господарства «Воля» в подальшому перейменоване на Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича, засновником і керівником якого був ОСОБА_1 , а його діяльність за своїм характером була пов`язана із веденням селянського (фермерського) господарства.

На підставі державного акта на право користування землею, серії Б№042452 від 21.07.1993, громадянину ОСОБА_1 на території Маківської сільської ради народних депутатів Дунаєвецького району Хмельницької області Української республіки виконавчим комітетом Дунаєвецької районної ради народних депутатів надано у безстрокове і безоплатне користування 17,7 га землі для створення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за №2 від 21.07.1993 (а.с.20-22 т.1).

01 жовтня 1993 року рішенням Дунаєвецької районної ради народних депутатів Хмельницької області №71 додатково надано ОСОБА_1 у постійне користування земельну ділянку, площею 19 га, для ведення селянського/фермерського господарства із земель запасу Маківської сільської ради (а.с.25 т.1) та 20.10.1993 видано державний акт на право постійного користування землею серії ХМ №000002, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею (а.с.22 на звороті-23 т.1).

Визначаючи правовий режим спірних земельних ділянок, колегія суддів виходить із необхідності застосування норм законодавства, чинних на момент виникнення відповідних земельних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 7 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 №561-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 7 вказаного Кодексу земля у постійне користування надавалася, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства.

Частиною першою статті 23 зазначеного Кодексу передбачалося, що право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулював порядок створення та діяльності селянських (фермерських) господарств, був Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 №2009-XII.

За змістом частин першої, четвертої та п`ятої статті 2 вказаного Закону селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, а його інтереси у відносинах з іншими особами представляв голова господарства, на ім`я якого видавався державний акт на право постійного користування землею.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право постійного користування та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що на момент прийняття Маківською сільською радою народних депутатів Дунаєвецького району Хмельницької області рішення від 25.12.1992 та Дунаєвецькою районною радою народних депутатів Хмельницької області рішення від 01.10.1993 питання надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення у постійне користування належали до повноважень відповідних Рад народних депутатів, які здійснювали розпорядження землями державної власності в межах компетенції, визначеної чинним на той час земельним законодавством.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що у пункті 16 постанови Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц дійшла висновку що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи за Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20 грудня 1991 року право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник, перейшло до цього господарства, а тому не припинилося через смерть засновника та не може бути успадкованим спадкоємцями останнього.

У пункті 22 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок: «Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.».

У пункті 23 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду також зазначила:

«Ураховуючи наведене, з моменту створення СФГ «СПАС» відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі №275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.».

Щодо доводів відповідача про те, що Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича було зареєстроване раніше видачі державних актів, колегія суддів зазначає наступне.

Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича було зареєстроване 28.05.1993, тоді як державний акт на право постійного користування серії Б№042452 оформлено 21.07.1993, а державний акт серії ХМ №000002 - 20.10.1993 (а.с.20-23 т.1).

На переконання скаржника, така хронологія виключає можливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду про перехід права постійного користування землею від засновника до створеного ним фермерського господарства.

Разом з цим, колегія суддів вважає вказані доводи безпідставними, оскільки передусім матеріалами справи підтверджується, що земельні правовідносини стосовно першої земельної ділянки виникли до оформлення державного акта на право постійного користування Б№042452 від 21.07.1993 (а.с. 21 на звороті-22, 226 на звороті-227 т.1).

Зокрема, рішення Маківської сільської ради народних депутатів Дунаєвецького району Хмельницької області №12 про виділення землі прийнято 25.12.1992, а 27.01.1993 Республіканським проектним інститутом по землевпорядкуванню "УКРЗЕМПРОЕКТ" складено акт про відведення в натурі земельної ділянки площею 17,7 га, в постійне користування для створення селянського (фермерського) господарства. (а.с. 21 на звороті-22, 226 на звороті-227 т.1).

Таким чином, державний акт на право постійного користування Б№042452 від 21.07.1993 посвідчував право землекористування, виникнення якого було пов`язане з попередніми рішеннями уповноважених органів від 25.12.1992 та 27.01.1993 відведенням в натурі земельної ділянки площею 17,7 га, в постійне користування для створення селянського (фермерського) господарства (а.с.21 на звороті-22, 226 на звороті-227 т.1) .

Крім того, рішенням Дунаєвецької районної ради народних депутатів №54 від 28.05.1993 зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «Воля», головою якого визначено ОСОБА_1 , та вирішено питання щодо виділення землі для ведення такого господарства.

Отже, щодо земельної ділянки за кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га вбчається безпосередній зв`язок між її наданням ОСОБА_1 та створенням Селянського (фермерського) господарства «Воля», яке 21 травня 1996 року перейменоване на Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича .

Щодо земельної ділянки площею 19 га колегія суддів враховує, що рішенням Дунаєвецької районної ради народних депутатів №71 від 01.10.1993 її надано ОСОБА_1 додатково, саме для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.22 на звороті-23 т.1).

Тобто ця земельна ділянка надавалася для діяльності того самого виду, який становив господарську мету вже створеного Селянського (фермерського) господарства «Воля» в подальшому перейменоване на Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича .

Відповідач також посилається на правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 19.08.2020 у справі №904/284/19, вважаючи, що вони виключають перехід до Селянського (фермерського) господарства «Воля», яке 21 травня 1996 року перейменоване на Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича прав постійного користування за державними актами, виданими після його державної реєстрації 28.05.1993.

Проте, колегія суддів з такою позицією не погоджується враховуючи наступне.

У постанові від 19.08.2020 у справі №904/284/19 Верховний Суд виходив із висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 23.06.2020 у справах №922/989/18 та №179/1043/16-ц. Суть цих висновків полягає в тому, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику для ведення фермерського господарства, після створення господарства переходить до нього та зберігається за ним.

Водночас Верховний Суд зазначив, що цей механізм застосовується щодо земельної ділянки, з якою безпосередньо пов`язані створення фермерського господарства та його державна реєстрація як юридичної особи (п. 35 постанови). Ідеться про критерій, який підлягає застосуванню з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, а не про заборону переходу прав на землю за наявності певної послідовності дат.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що у справі №904/284/19 Верховний Суд не вирішував спір по суті. Постанови судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд через те, що суди не дослідили, яка саме ділянка була використана для реєстрації фермерського господарства, чи є спірна ділянка єдиною, якою користується господарство, та на яких правових підставах (п. 40, 41, 44 постанови). Отже, висновок про неможливість переходу прав за актами, виданими після реєстрації господарства, у цій постанові не сформульовано.

Наведена постанова відрізняється від обставин даної справи. У справі №904/284/19 господарство було зареєстроване у 1999 році, а спірну ділянку надано засновнику рішенням від 28.07.2000 з державним актом від 12.02.2001. Питання про те, що ця ділянка була пов`язана зі створенням господарства, там судами не досліджувалось. У даній справі, навпаки, матеріалами справи підтверджено зв`язок між наданням першої ділянки та створенням господарства. Так, щодо ділянки площею 17,7 га: рішення про виділення землі прийнято 25.12.1992; акт про відведення в натурі для створення селянського (фермерського) господарства складено 27.01.1993; рішенням Дунаєвецької районної ради №54 від 28.05.1993 одночасно зареєстровано господарство «Воля» та вирішено питання про виділення землі для його ведення.

За таких обставин ділянка площею 17,7 га є саме тією, з якою безпосередньо пов`язані створення і державна реєстрація господарства, тобто такою, що відповідає критерію, визначеному у п. 35 постанови №904/284/19. Видача державного акта на право постійного користування Б№042452 від 21.07.1993, після реєстрації господарства, цього не спростовує, оскільки державний акт посвідчував право, яке виникло на підставі зазначених рішень.

Щодо найменування господарства колегія суддів зазначає, що СФГ «Воля» зареєстроване рішенням Дунаєвецької районної ради №54 від 28.05.1993, та ФГ ОСОБА_1 є однією й тією самою юридичною особою з кодом ЄДРПОУ 14168909. Зміна найменування юридичної особи не є її припиненням чи реорганізацією, не створює нового суб`єкта і не потребує правонаступництва. Тому твердження скаржника про зареєстровану у 1993 році юридичну особу та про ФГ ОСОБА_1 стосуються одного суб`єкта, до якого застосовуються висновки щодо переходу прав на землю, що виникли у зв`язку з його створенням. Це також підтверджується заявою ОСОБА_1 від 24.04.1996 (а.с.127 на звороті т.1), довідкою комітету економіки Дунаєвецької районної державної адміністрації (а.с.127 т.1) та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.05.1993 щодо фермерського господарство Козака Миколи Віталійовича (код ЄДРПОУ 14168909) (а.с.74-78 т.1).

Стосовно ділянки площею 19 га колегія суддів враховує посилання скаржника на п.39 постанови Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №904/284/19, за яким після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки як юридична особа, а не як громадянин із метою створення господарства. Проте цей висновок не означає, що ділянка, надана голові господарства для ведення господарства, не може належати господарству. Рішенням Дунаєвецької районної ради №71 від 01.10.1993 ділянку надано додатково, саме для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто мета її надання пов`язана з діяльністю вже зареєстрованого селянського (фермерського) господарства «Воля». За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у п. 21 і 27 постанови №904/284/19, земельна ділянка, надана для ведення фермерського господарства, за своїм правовим режимом використовується для підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб, а голова господарства у відносинах щодо землі виступає як його представник. Відповідач, який стверджує, що ділянку було надано ОСОБА_1 як громадянину поза діяльністю господарства, доказів цього не надав, а зі змісту рішення №71 такий висновок не випливає. З огляду на це колегія суддів вважає, що правовий режим цієї ділянки визначається метою її надання, а доводи скаржника, засновані на п. 39 постанови №904/284/19, не доводять, що право користування нею належить голові господарства як громадянину.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що висновки у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №904/284/19 не спростовують висновків суду першої інстанції, а доводи відповідача про те, що державні акти на право постійного користування Б№042452 від 21.07.1993 та державний акт ХМ №000002 від 20.10.1993 виникли після державної реєстрації господарства, не виключають застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у справах №922/989/18 та №179/1043/16-ц.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції відзначає, що до позову прокурором долучено постанову Господарського суду Хмельницької області у справі №2/2714-а від 15.05.2007 згідно якої припинено юридичну особу - Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича (с. Маків Дунаєвецького району, вул. Чапаєва, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14168909), яка набрала законної сили 26.05.2007 (а.с.79-81 т.1).

Водночас, відомості про припинення юридичної особи - Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича (код ЄДРПОУ 14168909) внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується Витягом з ЄДРЮОФОПГФ (номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи за спрощеною процедурою шляхом її ліквідації: 1657172[телефон приховано] від 06.05.2014) (а.с.76 т.1).

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною п`ятою статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Таким чином, Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича (код ЄДРПОУ 14168909) юридично припинилося 06.05.2014.

Відтак питання про долю права постійного користування нерозривно пов`язане з існуванням його носія - юридичної особи. Відповідно до ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про її припинення.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент припинення Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №925/302/18.

При цьому право постійного користування не переходить ні до засновників (членів) господарства, ні до його кредиторів, оскільки не є оборотоздатним майновим активом: воно не підлягає відчуженню, а відповідно до ч. 2 ст. 92 ЗК України набувати його можуть лише визначені законом суб`єкти публічного сектору. Тому після ліквідації фермерського господарства земельна ділянка повертається у розпорядження її власника - держави або територіальної громади.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у зв`язку з припиненням з 06.05.2014 діяльності Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича як юридичної особи на підставі постанови Господарського суду Хмельницької області у справі №2/2714-а від 15.05.2007 (реєстраційна дія щодо припинення юридичної особи за спрощеною процедурою шляхом її ліквідації внесена у єдиний державний реєстр - 06.05.2014), припиняється в силу закону право постійного користування земельними ділянками з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, та з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га, надане ОСОБА_1 на підставі державних актів серії Б №042452 від 21.07.1993 та серії ХМ №000002 від 20.10.1993. До реєстрації припинення юридичної особи - Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича 06.05.2014 землекористувачем на праві постійного користування земельними ділянками з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, та з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га на підставі державних актів серії Б №042452 від 21.07.1993 та серії ХМ №000002 від 20.10.1993 було Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що 31 травня 2013 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено відомості про реєстрацію Фермерського господарства "Козак і Компанія" по вул. Незалежності, 14, с. Шатава, Дунаєвецький район, Хмельницька область, засновник і керівник - ОСОБА_1 . Основний вид економічної діяльності - 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (згідно виписки з ЄДРЮОФОП серії ААВ №414854 від 05.06.2013р.) (а.с.60, 72 на звороті-73 т.1).

19 лютого 2021 року державним реєстратором Дунаєвецької міської ради Дзюбою Т.А. на підставі державного акта на право постійного користування землею №042452 від 21.07.1993 внесено відомості про право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, ОСОБА_1 , номер запису про інше речове право 40699979 (відповідно до інформаційної довідки з ДРРП №372220936 від 01.04.2024р.) та 19.02.2021 державним реєстратором Дунаєвецької міської ради Дзюбою Т.А. на підставі державного акта на право постійного користування землею, серії ХМ №000002 від 20.10.1993, внесено відомості про право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га, ОСОБА_1 , номер запису про інше речове право 40700384 (відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №372220731 від 01.04.2024) (а.с.39-40, а.с.40 на звороті-41 т.1).

13 березня 2025 року відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №456050333 від 11.12.2025 державним реєстратором Дунаєвецької міської ради на підставі державного акта на право постійного користування землею, серії ХМ №000002 від 20.10.1993, внесено зміни до іншого речового права, а саме: видалено правокористувача земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га - ОСОБА_1 та додано правокористувача - Фермерське господарство "Козак і Компанія" (код ЄДРПОУ 38481612). Також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно видалено запис щодо цільового використання земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.44 на звороті-45 т.1).

Водночас, 13.03.2025 державним реєстратором Дунаєвецької міської ради на підставі державного акта на право постійного користування землею, серії Б №042452 від 21.07.1993, внесено зміни до іншого речового права, зокрема, видалено правокористувача земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га - ОСОБА_1 та додано правокористувача - Фермерське господарство "Козак і Компанія" (код ЄДРПОУ 38481612). Крім того, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно видалено запис щодо цільового використання земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.46-47 т.1).

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича мало інший ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , інше місцезнаходження.

Отже, йдеться про дві самостійні юридичні особи, хоча вони й були пов`язані спільним засновником.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що створення фізичною особою нового фермерського господарства не зумовлює переходу до нього права постійного користування земельною ділянкою, яке було пов`язане з діяльністю іншої юридичної особи.

При цьому колегія суддів враховує, що Фермерське господарство «Козак і Компанія» створено 31.05.2013, тоді як державну реєстрацію припинення Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича здійснено 06.05.2014 на підставі постанови Господарського суду Хмельницької області у справі №2/2714-а від 15.05.2007, яка набрала законної сили 26.05.2007.

Вказана обставина додатково підтверджує, що створення Фермерського господарства «Козак і Компанія» не було реорганізацією Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича.

У матеріалах справи відсутні передавальний акт, розподільчий баланс або інші належні докази правонаступництва відповідача стосовно права постійного користування спірними земельними ділянками. Так само відсутні рішення компетентного органу про самостійне надання спірних земельних ділянок саме Фермерському господарству «Козак і Компанія» у постійне користування чи інші документи, які відповідно до законодавства могли б бути належною підставою для набуття ним відповідного речового права.

Відтак колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів юридичного зв`язку між правами постійного користування спірними земельними діялнками, посвідченими державними актами 1993 року на ім`я ОСОБА_1 , та власним статусом самостійного землекористувача.

Крім того, 24 березня 2025 року Маківською сільською радою надіслано на адресу Кам`янець-Подільської окружної прокуратури листа №306 з додатками, у якому повідомлено, що сільською радою отримано відповідь від ФГ "Козак і Компанія" щодо продовження фермерської справи сином ОСОБА_2 , а також зазначено, що ОСОБА_2 , як спадкоємець свого батька ОСОБА_1 , здійснив всі передбачені законодавством дії для того щоб прийняти спадщину і приступити до виконання обов`язків голови ФГ "Козак і Компанія". Як новий керівник фермерського господарства планує збільшення статутного капіталу, закупівлю сільськогосподарської техніки для нарощення матеріально-технічної бази та укладення трудових договорів з найманими працівниками. Крім того, у листі зазначено, шо ОСОБА_2 надано пакет документів, які підтверджують, керівництво ФГ "Козак і Компанія" та намір продовжити займатися фермерською справою (а.с.83 т.1).

До вказаного листа долучено: копію листа ФГ "Козак і Компанія" від 05.03.2025, у якому голова ФГ "Козак і Компанія" ОСОБА_2 повідомляє, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (спадкова справа №68/2024 зареєстровано в реєстрі за №588) ОСОБА_2 прийняв спадщину, яка складається з частки статутного капіталу ФГ "Козак і Компанія" (код ЄДРПОУ 38481612), місцезнаходження за адресою: 32445, Україна, Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, с. Шатава, вул. Незалежності, 14, дата запису про державну реєстрацію в ЄДРЮОФОПГФ 31.05.2013 року, номер запису: 1657102[телефон приховано], що належала ОСОБА_1 в розмірі 100% та складає 1500 грн (а.с.83 на звороті т.1); копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 (а.с.84 т.1); копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.84 на звороті т.1); копію витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 05.03.2025 (а.с.85 т.1); копію протоколу №1 загальних зборів членів ФГ "Козак і Компанія" від 20.02.2025 (а.с.86 т.1); копію Статуту ФГ "Козак і Компанія" від 2025р. (у новій редакції), затвердженого протоколом №1 загальних зборів членів ФГ "Козак і Компанія" від 20.02.2025 (а.с.87-89 т.1).

У справі також містяться витяги з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.12.2025 відповідно до яких:

- земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га, належить до земель сільськогосподарського призначення (категорія земель). Цільове призначення земельної ділянки - 01.02 Для ведення фермерського господарства. Також згідно Витягу вказана земельна ділянка належить на праві власності Маківській сільській раді Маківської сільської об`єднаної територіальної громади Дунаєвецького району Хмельницької області (дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) - 25.09.2018), та належить на праві постійного користування ФГ "Козак і Компанія" (дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) - 19.02.2021) (а.с.82 т.1);

- земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, належить до земель сільськогосподарського призначення (категорія земель). Цільове призначення земельної ділянки - 01.02 Для ведення фермерського господарства. Також згідно Витягу вказана земельна ділянка належить на праві власності Маківській сільській раді Маківської сільської об`єднаної територіальної громади Дунаєвецького району Хмельницької області (дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) - 25.09.2018), а також належить на праві постійного користування ФГ "Козак і Компанія" (дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) - 19.02.2021) (а.с.94 т.1).

Щодо спадкування права постійного користування спірними земельними ділянками після смерті ОСОБА_1 ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до листа Дунаєвецького відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 24.05.2024 №289/31.1-40 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено актовий запис про смерть №29 (а.с.42 на звороті т.1).

Згідно з листом Маківської сільської ради від 24.03.2025 №306 та долученим до нього листом Фермерського господарства «Козак і Компанія» від 05.03.2025 ОСОБА_2 після смерті батька оформив спадкові права щодо частки у статутному капіталі Фермерського господарства «Козак і Компанія» (а.с.83 т.1).

Зокрема, зі змісту листа Фермерського господарства «Козак і Компанія» від 05.03.2025 вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у спадковій справі №68/2024, зареєстрованого у реєстрі за №588, ОСОБА_2 прийняв спадщину, до складу якої входила частка у статутному капіталі Фермерського господарства «Козак і Компанія» в розмірі 100 відсотків, номінальною вартістю 1500,00 грн (а.с.83 т.1).

Крім того, протоколом №1 загальних зборів членів Фермерського господарства «Козак і Компанія» від 20.02.2025 затверджено відповідні зміни щодо організації діяльності господарства (а.с.86 т.1).

Водночас наведені обставини свідчать про спадкування корпоративних прав у Фермерському господарстві «Козак і Компанія», а не про спадкування права постійного користування спірними земельними ділянками за державними актами на право постійного користування серії Б№042452 від 21.07.1993, серії ХМ №000002 від 20.10.1993.

Згідно статті 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з цим, застосування зазначеної норми потребує встановлення належності конкретного майнового права спадкодавцеві саме на момент відкриття спадщини.

Колегія суддів наголошує, що право постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянського (фермерського) господарства, не може вважатися об`єктом особистого спадкування засновника виключно через те, що відповідні державні акти історично були оформлені на його ім`я.

Як вбачається з висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц, за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство..

Застосовуючи ці висновки до обставин справи №924/216/26, колегія суддів виходить із того, що ОСОБА_1 реалізував своє право на створення селянського (фермерського) господарства ще у 1993 році а саме: відповідно до рішення Дунаєвецької районної ради народних депутатів Хмельницької області №54 від 28.05.1993 зареєстровано селянське (фермерське) господарство «Воля», головою та одноособовим представником якого був ОСОБА_1 в подальшому перейменоване на Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича з тим самим кодом ЄДРПОУ 14168909 (а.с. 74-78, 128 т.1).

Отже, у даній справі відсутня визначена пунктом 51.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц обставина, за якої право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Натомість Селянське (фермерське) господарство «Воля» в подальшому перейменоване на Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича було створене, набуло статусу юридичної особи, а згодом його діяльність припинено у встановленому законом порядку (а.с. 74-78, 127-127 на звороті т.1). При цьому ліквідація фермерського господарства не може розглядатися як юридичний факт, внаслідок якого право постійного користування земельною ділянкою, пов`язане з діяльністю цієї юридичної особи, автоматично повертається до особистої майнової сфери її засновника для наступного спадкування.

Отже, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц про можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою не означає, що після ліквідації створеного фермерського господарства таке право автоматично відновлюється за його засновником або переходить до спадкоємців цього засновника.

Сам факт спадкування ОСОБА_2 корпоративних прав у Фермерському господарстві «Козак і Компанія» не підтверджує переходу до цього господарства права постійного користування спірними земельними ділянками, наданими ОСОБА_1 на підставі рішень Маківської сільської ради народних депутатів Дунаєвецького району Хмельницької області від 25.12.1992 №12 та Дунаєвецької районної ради народних депутатів Хмельницької області від 01.10.1993 №71 (а.с. 25, 226 на звороті-227 т.1)

Колегія суддів відзначає, що зазначені корпоративні права та речове право постійного користування земельною ділянкою є різними об`єктами цивільних прав.

При цьому надане у справі свідоцтво про право на спадщину підтверджує спадкування частки у статутному капіталі Фермерського господарства «Козак і Компанія», а не набуття самим господарством прав на постійне користування спірними земельними ділянками.

Таким чином, спадкування ОСОБА_2 корпоративних прав не створюють самостійної правової підстави для державної реєстрації права постійного користування спірними земельними ділянками за Фермерським господарством «Козак і Компанія».

Щодо державної реєстрації права постійного користування спірними земельними ділянками у 2021 та 2025 роках, колегія суддів зазначає наступне.

Так, 19.02.2021 державним реєстратором Дунаєвецької міської ради Дзюбою Т.А. зареєстровано право постійного користування спірними земельними ділянками за ОСОБА_1 на підставі державних актів 1993 року. Зокрема, право щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, зареєстровано за номером запису про інше речове право 40699979, а щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0000 га, - за номером 40700384 (а.с.39-40, а.с.40 на звороті-41 т.1).

Водночас відповідні реєстраційні записи здійснені після припинення 06.05.2014 юридичної особи - Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича.

Надалі, як підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.12.2025, зокрема №45605033, 13.03.2025 державним реєстратором Дунаєвецької міської ради внесено зміни до записів про інше речове право, а саме виключено відомості про ОСОБА_1 як землекористувача та внесено відомості про Фермерське господарство «Козак і Компанія» (код ЄДРПОУ 38481612). Такі зміни здійснено щодо обох спірних земельних ділянок на підставі державних актів серії Б №042452 від 21.07.1993 та серії ХМ №000002 від 20.10.1993 (а.с.44 на звороті-45 т.1).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас державна реєстрація речового права не може розглядатися ізольовано від правової підстави його набуття.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи

Аналогічна правова позиція щодо співвідношення державної реєстрації та правової підстави набуття речового права викладено, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17.

За встановленими у цій справі обставинами справи та наявними в матеріалах справи дослідженими доказами вбачається, що державні акти на право користування землею серії Б№042452 від 21.07.1993, серії ХМ №000002 від 20.10.1993 посвідчували надання земельних ділянок ОСОБА_1 для створення та ведення селянського (фермерського) господарства. Вказані державні акти не містять відомостей про надання земельних ділянок Фермерському господарству «Козак і Компанія», яке створено лише 31.05.2013.

Сам факт того, що ОСОБА_1 був засновником обох фермерських господарств - Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича (СФГ "Воля") код ЄДРПОУ 14168909 та Фермерського господарства «Козак і Компанія» код ЄДРПОУ 38481612, не змінює суб`єктного складу правовідносин та не створює правонаступництва щодо земельних ділянок з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га та з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га .

Таким чином, зміна 13.03.2025 відомостей про землекористувача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не була наслідком доведеного у справі законного переходу відповідного речового права до відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права постійного користування спірними земельними ділянками за Фермерським господарством "Козак і Компанія", право постійного користування такими земельними ділянками, яке було зареєстровано за ОСОБА_1 , було припинено внаслідок припинення діяльності юридичної особи та внесення відповідно запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (ФГ Козака Миколи Віталійовича) за спрощеною процедурою шляхом її ліквідації в ЄДРЮОФОПГФ, а тому суд погоджується з доводами прокурора, що відомості про право користування Фермерським господарством "Козак і Компанія" земельними ділянками з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га, на підставі державних актів на право постійного користування землею, серії Б №042452 від 21.07.1993 та серії ХМ №000002 від 20.10.1993, безпідставно внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Поряд з цим, відповідач стверджує, що суд першої інстанції помилково ототожнив факт державної реєстрації речового права з фактичним використанням земельних ділянок та не встановив належними доказами здійснення відповідачем їх сільськогосподарського обробітку.

Оцінюючи зазначені доводи, колегія суддів виходить із того, що факт державної реєстрації речового права дійсно не є безумовним доказом фізичного володіння земельною ділянкою, здійснення посівів, збору врожаю, використання сільськогосподарської техніки чи отримання доходу від господарської діяльності.

Отже, висновок суду першої інстанції про фактичне користування відповідачем земельними ділянками виключно на підставі наявності відповідного реєстраційного запису, зокрема «з огляду на встановлення факту використання відповідачем земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га та [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га за відсутності на те правових підстав» потребує уточнення.

Водночас предметом спору у даній справі є не стягнення плати за фактичне користування спірними земельними ділянками чи відшкодування шкоди від їх обробітку, а усунення порушень права комунальної власності, зумовлених державною реєстрацією за відповідачем речового права за відсутності належної правової підстави.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено право власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо вони не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Наявність у державному реєстрі відомостей про право постійного користування земельною ділянкою за особою, яка не має правових підстав для здійснення цього права, створює юридичні перешкоди власнику у реалізації його правомочностей користування та розпорядження земельною ділянкою.

Вказані перешкоди мають самостійний юридичний характер та не обов`язково повинні супроводжуватися доведеним фактом щорічного сільськогосподарського обробітку відповідної ділянки.

Отже, навіть за відсутності достатніх доказів фактичного здійснення відповідачем сільськогосподарського обробітку обох спірних земельних ділянок наявність незаконно зареєстрованого речового права потребує належного судового захисту прав територіальної громади.

При цьому вимога про повернення земельних ділянок підлягає оцінці у взаємозв`язку з установленим порушенням речових прав власника та необхідністю усунення правових перешкод у здійсненні ним правомочностей щодо відповідних земельних ділянок.

Таким чином, колегія суддів частково погоджується із зауваженнями апелянта щодо недостатності самої лише державної реєстрації для доведення фактичного обробітку земельних ділянок, однак наведені доводи не спростовують встановленої відсутності у відповідача належного речового титулу та не зумовлюють необхідності відмови в задоволенні заявлених позовних вимог.

Посилання відповідача на докази нездійснення ФГ Козака Миколи Віталійовича господарської діяльності, колегія суддів вважає безпідставним, враховуючи наступне.

Так, відповідач посилається на довідку Маківської сільської ради №116 від 06.03.2007, відомості податкових органів, які на його думку, підтверджують відсутність фактичного використання спірних земельних ділянок первісним Фермерським господарством Козака Миколи Віталійовича.

Колегія суддів зазначає, що відомості про нездійснення вказаним господарством діяльності на певну дату самі по собі не є доказом того, що таке господарство протягом усього періоду свого існування не використовувало на праві постійного користування спірні земельні ділянки.

Зокрема, довідка Маківської сільської ради №116 від 06.03.2007 характеризує відповідні обставини станом на дату її складення, проте не встановлює ретроспективно відсутності земельних правовідносин у 1993 році, оскільки, у постанові Господарського суду Хмельницької області від 15.05.2007 у справі №2/2714-А вказано, що відповідно довідки Маківської сільської ради №116 від 06.03.2007р. фермерським господарством Козака М.В. господарська діяльність не здійснюється (а.с. 79-81 т.1).

Так само відсутність у архівних матеріалах відомостей про сплату земельного податку, здійснення сільськогосподарського обробітку або відображення земель у бухгалтерському обліку первісного господарства не є достатньою самостійною підставою для висновку щодо безпідставності та необґрунтованості позовних вимог.

Водночас зазначені обставини не підтверджують і набуття відповідачем права постійного користування земельними ділянками.

Таким чином колегія суддів відзначає, що навіть невикористання Фермерським господарством Козака Миколи Віталійовича спірних земельних ділянок у певний період така обставина не створює самостійної правової підстави для виникнення права постійного користування у Фермерського господарства «Козак і Компанія».

За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 23.06.2020 у справах №179/1043/16-ц та №922/989/18, такі правомочності за встановлених законом умов переходили до фермерського господарства внаслідок набуття ним статусу юридичної особи, а не виключно після переоформлення державного акта.

Відтак наведені апелянтом докази не доводять законності державної реєстрації спірного речового права за відповідачем.

Щодо доводів відповідача про відсутність необхідності проведення земельних торгів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач заперечує висновки суду першої інстанції щодо необхідності набуття права користування спірними земельними ділянками на конкурентних засадах, зазначаючи, що відповідні земельні ділянки були надані у постійне користування у 1993 році.

Колегія суддів погоджується, що оцінка законності первісного виникнення права постійного користування у 1993 році повинна здійснюватися з урахуванням законодавства, чинного на момент надання земельних ділянок, оскільки непроведення земельних торгів стосовно ділянок, наданих у постійне користування відповідно до законодавства 1993 року, не може бути підставою для визнання первісного землекористування незаконним.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що предметом цього спору не є правомірність первісного надання землі ОСОБА_1 , яким було створене СФГ "Воля", яке в подальшому перейменоване на Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича (а.с.127 т.1), а законність подальшої державної реєстрації права постійного користування за іншою юридичною особою - Фермерським господарством «Козак і Компанія».

У зв`язку з цим вирішальне значення має встановлення правової підстави переходу відповідного права до відповідача.

Відсутність доказів такого переходу є достатньою підставою для висновку про неправомірність державної реєстрації права постійного користування спірними земельними ділянками за відповідачем.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача належних правових підстав для здійснення права постійного користування є правильним по суті, однак не повинен обґрунтовуватися виключно непроведенням земельних торгів.

Наведене є додатковою підставою для уточнення мотивувальної частини оскаржуваного рішення.

Водночас, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про те, що суд першої інстанції ототожнив правовий режим права постійного користування та діючого на даний час порядку передачі земельних ділянок державної та комунальної власності в оренду фермерським господарствам. Висновок суду першої інстанції про безпідставність запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не ґрунтується на відсутності земельних торгів. Підставою цього висновку є те, що право постійного користування спірними ділянками, посвідчене державними актами від 21.07.1993 серії Б №042452 та від 20.10.1993 серії ХМ №000002, припинилося внаслідок припинення діяльності Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича як юридичної особи на підставі постанови Господарського суду Хмельницької області у справі №2/2714-а від 15.05.2007 (запис про припинення внесено до ЄДР 06.05.2014). Посилання суду першої інстанції на частину 2 статті 124 Земельного кодексу України підтверджує, що Фермерське господарство «Козак і Компанія» не набуло права користування цими ділянками в інший, передбачений законом спосіб.

Відповідач сам визнає, що реєстрація права постійного користування спірними земельними діялнками за ним здійснена на підставі державних актів від 21.07.1993 серії Б №042452 та від 20.10.1993 серії ХМ №000002. Отже, правомірність запису залежить від того, чи існувало право, посвідчене цими актами, на момент реєстрації. За встановленими судом обставинами, у Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича воно вже припинилося, а тому відповідач немав правових підстав його набути. Те, що право виникло за законодавством 1993 року, не означає, що воно не може припинитися: підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності відповідного господарства (пункти 31, 33 постанови Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №904/284/19).

Поряд з цим, відповідач стверджує, що відсутність земельних торгів не свідчить про незаконність чи припинення права постійного користування. Водночас, якщо право припинилося, скаржник мав би довести наявність у нього іншої правової підстави для користування ділянками. Таких підстав він не навів: нове право постійного користування фермерське господарство набути не може, оскільки статтею 92 Земельного кодексу України коло суб`єктів цього права обмежене, а право оренди земель державної чи комунальної власності передбачає проведення земельних торгів, крім випадків, визначених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу. Проте, доказів набуття відповідачем права користування за результатами торгів матеріали справи не містять, доказів щодо винятків встановлених частинами 2, 3 статті 134 ЗК України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин відповідач не надав.

Колегія суддів також зазначає, що відносини у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) (у редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З наведеної норми вбачається, що державна реєстрація прав не є підставою набуття речового права, а лише засвідчує державою вже набуте особою право, що не дозволяє ототожнювати факт набуття права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні обставин існування в особи речового права необхідно перш за все встановити підставу, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права, такої підстави закон не передбачає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, постанови Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15).

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, визнання його прийнятим з порушенням Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, або скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

З наведеної норми вбачається, що способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. З огляду на це передбачена Законом можливість скасування за судовим рішенням державної реєстрації прав є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки в разі такого скасування відповідні права припиняються.

Земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221 площею 17,7001 га та [номер приховано]:06:015:0145 площею 19,0 га розташовані за межами населених пунктів Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області та належать до комунальної власності територіальної громади в особі Маківської сільської ради. Відповідно до частини першої статті 80, пункту «б» частини першої статті 83 Земельного кодексу України землі, що належать на праві власності територіальній громаді, є комунальною власністю, а повноваження щодо розпорядження ними здійснює відповідна сільська рада.

Судом першої інстанції встановлено, а колегія суддів з цим погоджується, що земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221 площею 17,7001 га та [номер приховано]:06:015:0145 площею 19,0 га у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно безпідставно зареєстровані на праві постійного користування за Фермерським господарством «Козак і Компанія». Внаслідок цього Маківська сільська рада, яка є представницьким органом Маківської сільської об`єднаної територіальної громади, позбавлена можливості користуватися і розпоряджатися спірними землями та отримувати до бюджету громади дохід від їх передачі в платне користування.

Колегія суддів також враховує, що, як вбачається з п.5.1 Статуту ФГ «Козак і Компанія» 2013 року (а.с.57 на звороті-59, 70-72, 228 на звороті-231 т.1), землі господарства складаються із земельних ділянок, що належать громадянам - членам господарства на праві приватної власності, земельних ділянок, що використовуються господарством на умовах оренди, та земельної ділянки, що належить на праві власності господарству як юридичній особі. Згідно п.4.1 Статуту ФГ «Козак і Компанія» 2025 року землі господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, яку використовує господарство на умовах оренди (а.с.87-89 т.1). Таким чином, як Статут ФГ «Козак і Компанія» 2013 року не передбачав так і Статут ФГ «Козак і Компанія» 2025 року не передбачає земель господарства, які можуть складатися з земель на праві постійного користування, що також свідчить про відсутність правових підстав для користування спірними земельними ділянками відповідачем.

З огляду на викладене, у відповідача відсутні правові підстави встановлені закононодавством щодо створення і діяльності фермерських господарств на використання земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221 та [номер приховано]:06:015:0145 на праві постійного користування, оскільки право постійного користування цими ділянками припинилося разом з припиненням діяльності Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича 06.05.2014 і надалі вказане речове право не було набуте відповідачем у передбачений законом спосіб. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державна реєстрація права постійного користування Фермерського господарства «Козак і Компанія» на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221 та [номер приховано]:06:015:0145 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена з порушенням законодавства, а тому є незаконною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Аналогічно за статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, оскільки державну реєстрацію права постійного користування Фермерського господарства «Козак і Компанія» на спірні земельні ділянки визнано незаконною та такою, що підлягає скасуванню, а відповідач використовує ці ділянки за відсутності правової підстави колегія суддів погоджується з правильним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції про задоволення вимоги прокурора про зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді в особі Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221 площею 17,7001 га та [номер приховано]:06:015:0145 площею 19,0 га, розташовані за межами населених пунктів Маківської сільської ради.

Щодо належного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає наступне.

За встановленими обставинами Маківська сільська рада набула право комунальної власності на спірні земельні ділянки на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-3361-СГ від 06.06.2018 та акта приймання-передачі земельних ділянок від 06.06.2018 (а.с.30, 33 т.1).

У вказаних документах зазначено передачу у комунальну власність земель сільськогосподарського призначення загальною площею 1634,3804 га, до складу яких входили земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221 площею 17,7001 га та [номер приховано]:06:015:0145 площею 19,0 га.

Державну реєстрацію права комунальної власності Маківської сільської ради на зазначені земельні ділянки здійснено 25.09.2018, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №372220936 та №372220731 від 01.04.2024 (а.с. 39-41 т.1)

Отже, право комунальної власності територіальної громади на спірні земельні ділянки підтверджене належними правовстановлюючими документами та відомостями державного реєстру.

Водночас внесення 13.03.2025 відомостей про право постійного користування земельними ділянками за відповідачем без встановленої законом підстави створило перешкоди у здійсненні територіальною громадою правомочностей власника.

За змістом частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про скасування державної реєстрації речового права є передбаченим законом способом усунення відповідних реєстраційних наслідків з одночасним вирішенням питання щодо речового права.

При цьому наведений спосіб захисту повинен застосовуватися з урахуванням необхідності відновлення порушеного права власника, а не виключно формального усунення окремого реєстраційного запису.

У справі, яка переглядається, оскаржуване рішення суду першої інстанції спрямоване на припинення неправомірно зареєстрованого за відповідачем речового права постійного користування спірними земельними ділянками та відновлення порушеного права територіальною громадою здійснювати правомочності власника земельних ділянок.

Колегія суддів вважає, що за встановлених обставин застосований судом першої інстанції спосіб захисту відповідає характеру порушення та спрямований на реальне відновлення прав територіальної громади.

Щодо доводів відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції приписів законодавства про позовну давність, колегія суддів зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.08.2026 представником Фермерського господарства «Козак і Компанія» подано до Господарського суду Хмельницької області заяву про застосування позовної давності, зареєстровану за вхідним №05-22/6560/26. В обґрунтування зазначеної заяви відповідач посилався на те, що Маківській сільській раді було відомо про припинення Фермерського господарства Козака Миколи Віталійовича ще у 2007 році, що підтверджується довідкою Маківської сільської ради від 06.03.2007 №116, наявною у матеріалах справи №2/2714-А. Крім того, відповідач зазначав про внесення 06.05.2014 до Єдиного державного реєстру запису про припинення зазначеної юридичної особи, здійснення 02.06.2015 та 16.06.2015 державної кадастрової реєстрації спірних земельних ділянок, а також передачу останніх у 2018 році у комунальну власність Маківської сільської ради.

На переконання відповідача, наведені обставини свідчать про те, що компетентний державний орган мав об`єктивну можливість дізнатися про порушення земельного законодавства не пізніше червня 2015 року, а відтак загальна трирічна позовна давність закінчилася у червні 2018 року.

Водночас колегія суддів вважає, що наведені доводи ґрунтуються на неправильному визначенні правової природи заявлених прокурором вимог та не враховують особливостей застосування позовної давності до вимог, спрямованих на усунення перешкод у здійсненні власником правомочностей користування та розпорядження належним йому майном.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Згідно із частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови в позові.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що застосування наведених приписів законодавства передбачає необхідність попереднього визначення правової природи заявлених позовних вимог, зокрема їх належності до віндикаційного чи негаторного способу захисту права власності.

Так, відповідно до частини першої статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України встановлено право власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Отже, на відміну від віндикаційного позову, спрямованого на витребування майна з чужого незаконного володіння, негаторний позов передбачає захист права власника від перешкод у користуванні та розпорядженні майном, які не супроводжуються позбавленням його володіння.

У пункті 8.26 постанові від 10.04.2024 у справі №496/1059/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на власні висновки, викладені в пункті 72 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц та пункті 100 постанови від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, наголосила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння..

При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном, за яким особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, набуває відповідні правомочності власника, у тому числі право володіння.

У пункті 8.39 постанови від 10.04.2024 у справі №496/1059/18 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 06.08.2021 у справі №910/20607/17, щодо належного способу захисту власника нерухомого майна від незаконно зареєстрованого речового права іншої особи.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.

При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для державної реєстрації припинення незаконно зареєстрованого права іншої особи, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.

У пункті 8.40 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на пункт 34 постанови від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, підтвердила правовий висновок про незастосування позовної давності до негаторних вимог, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Отже, Велика Палата Верховного Суду розмежувала вимоги про захист права власності від юридичних перешкод, створених існуванням незаконно зареєстрованого речового права іншої особи, та вимоги про захист права, пов`язані з позбавленням власника володіння майном.

При цьому, колегія суддів відзначає, що хоча у справі №496/1059/18 спір виник щодо незаконної державної реєстрації права іпотеки, викладений Великою Палатою Верховного Суду висновок щодо юридичного характеру перешкод у здійсненні правомочностей власника та способу їх усунення є релевантним для оцінки спірних правовідносин у справі №924/216/26.

Адже в обох випадках питання застосування відповідного способу захисту пов`язане з наявністю у державному реєстрі відомостей про речове право іншої особи, яке обмежує можливість власника самостійно реалізовувати правомочність розпорядження належним йому майном.

Аналогічний правовий висновок щодо особливостей застосування позовної давності до негаторного позову викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2025 у справі №922/1655/24. У даній справі прокурором заявлено вимоги про усунення перешкод у здійсненні державою правомочностей щодо користування та розпорядження нерухомим майном - пам`яткою архітектури національного значення, право власності на яку неправомірно зареєстровано за релігійною громадою.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності, Верховний Суд наголосив на необхідності розмежування віндикаційного та негаторного способів захисту залежно від характеру порушення права власності.

Зокрема, Верховний Суд, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 та від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц, підтвердив, що позовна давність поширюється, зокрема, на вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, натомість негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу існування відповідного правопорушення. При цьому Касаційний господарський суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки пред`явлений прокурором позов за своєю правовою природою був негаторним.

Таким чином, вказана постанова Верховного Суду підтверджує, що до вимог про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується протягом усього часу існування порушення, якщо такі вимоги за своїм змістом є негаторними.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин справи №924/216/26, колегія суддів виходить із того, що предметом цього спору є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Маківської сільської ради, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права постійного користування Фермерського господарства «Козак і Компанія» на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221 площею 17,7001 га та [номер приховано]:06:015:0145 площею 19,0000 га, припинення відповідних речових прав та повернення земельних ділянок територіальній громаді.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 06.06.2018 №22-3361-СГ та акта приймання-передачі земельних ділянок від 06.06.2018 спірні земельні ділянки передано у комунальну власність Маківської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Маківської сільської ради (а.с.30, 33 т.1).

Державну реєстрацію права комунальної власності Маківської сільської ради на спірні земельні ділянки здійснено 25.09.2018 (а.с. 39-41 т.1).

Водночас 19.02.2021 державним реєстратором Дунаєвецької міської ради Дзюбою Т.А. внесено відомості про право постійного користування спірними земельними ділянками за ОСОБА_1 на підставі державних актів на право постійного користування землею серії Б №042452 від 21.07.1993 та серії ХМ №000002 від 20.10.1993 (а.с.39-40, а.с.40 на звороті-41 т.1).

Надалі 13.03.2025 державним реєстратором Дунаєвецької міської ради внесено зміни до відомостей про суб`єкта права постійного користування обома земельними ділянками, а саме виключено відомості про ОСОБА_1 та зазначено як землекористувача Фермерське господарство «Козак і Компанія» (код ЄДРПОУ 38481612) (а.с.44 на звороті-45, 46-47 т.1).

Таким чином, станом на день звернення прокурора з позовом 27.02.2026 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно існували записи про право постійного користування спірними земельними ділянками за відповідачем.

Отже, заявлений прокурором позов спрямований на усунення перешкод у здійсненні територіальною громадою правомочностей щодо користування та розпорядження земельними ділянками, які виникли внаслідок державної реєстрації за відповідачем права постійного користування без належної правової підстави.

Колегія суддів зазначає, що наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право постійного користування земельною ділянкою за іншою особою створює юридичні обмеження у здійсненні власником правомочності розпорядження такою земельною ділянкою. Зокрема, існування зареєстрованого права постійного користування за відповідачем перешкоджає територіальній громаді реалізовувати відповідні правомочності власника без урахування такого права, у тому числі вирішувати питання про надання земельних ділянок у користування іншим особам.

При цьому сама по собі державна реєстрація права постійного користування не є безумовним підтвердженням законності його набуття, оскільки відповідне речове право повинно ґрунтуватися на належній правовій підставі. Проте, за встановлених у даній справі обставин та досліджених доказів відсутні належні правові підстави набуття Фермерським господарством «Козак і Компанія» права постійного користування спірними земельними ділянками.

Отже, існування відповідних реєстраційних записів за відповідачем створює перешкоди юридичного характеру у здійсненні Маківською сільською радою правомочностей власника земельних ділянок.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права постійного користування, припинення відповідних речових прав та усунення перешкод у здійсненні права комунальної власності за своєю правовою природою мають негаторний характер. При цьому вимога про повернення земельних ділянок за встановленого характеру порушення спрямована на забезпечення відновлення можливості територіальної громади здійснювати правомочності щодо спірних земельних ділянок, а не на витребування майна, яке було зареєстроване за відповідачем. Такий висновок узгоджується з постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.03.2025 у справі №924/45/24, у якій розглядалися вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права постійного користування земельними ділянками та зобов`язання повернути їх територіальній громаді.

У зазначеній справі суд кваліфікував позов як негаторний та дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності протягом існування порушення.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що відсутність належних доказів фактичного сільськогосподарського обробітку земельних ділянок відповідачем виключає можливість кваліфікації заявлених вимог як негаторних.

Колегія суддів наголошує, що юридичні перешкоди у здійсненні правомочностей власника можуть існувати незалежно від доведеності фізичного використання земельної ділянки особою, за якою неправомірно зареєстроване відповідне речове право. Тому самі лише обставини нездійснення відповідачем сільськогосподарського обробітку, відсутності зареєстрованої сільськогосподарської техніки чи доказів отримання врожаю не спростовують наявності юридичних перешкод у здійсненні права комунальної власності, зумовлених існуванням оспорюваних реєстраційних записів.

Водночас колегія суддів погоджується із зауваженнями апелянта про те, що суд першої інстанції не мав достатніх підстав ототожнювати сам факт державної реєстрації права постійного користування із доведеністю фактичного використання земельних ділянок відповідачем.

Однак, це не змінює правової природи вимог про усунення перешкод юридичного характеру та не зумовлює необхідності застосування позовної давності до відповідних вимог.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновок суду першої інстанції про зміщення початкового моменту перебігу позовної давності з кожним днем існування порушення не повною мірою відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо негаторного способу захисту.

Адже наведені висновки Великої Палати Верховного Суду полягають не у щоденному поновленні або повторному початку перебігу позовної давності, а в тому, що належна негаторна вимога може бути заявлена протягом усього часу існування відповідного порушення права власності. Відтак саме наведений правовий висновок, а не конструкція щоденного зміщення початкового моменту перебігу позовної давності, підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність обчислення позовної давності з моменту обізнаності компетентного органу державної влади у 2015 році колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 02.06.2015 та 16.06.2015 здійснено в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:06:015:0145 та [номер приховано]:06:007:0221 відповідно.

Відповідач посилається на те, що в технічній документації із землеустрою, виготовленій на замовлення Фермерського господарства «Козак і Компанія», вже у 2015 році містилися відомості про відповідача як землекористувача.

Колегія суддів враховує наведені обставини, однак зазначає, що державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державна реєстрація речового права на неї є різними юридичними процедурами, які мають відмінний предмет правового регулювання.

Наявність у Державному земельному кадастрі або технічній документації із землеустрою відомостей про певного землекористувача не є тотожною державній реєстрації відповідного речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому існування таких відомостей у 2015 році може мати значення для встановлення обізнаності уповноважених органів про відповідні земельні правовідносини, однак саме по собі не змінює правової природи заявлених у цій справі вимог.

Визначальним є те, що станом на день звернення прокурора з позовом 27.02.2026 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно продовжували існувати записи про право постійного користування спірними земельними ділянками за Фермерським господарством «Козак і Компанія», які створювали перешкоди у здійсненні територіальною громадою правомочностей власника.

За встановленого негаторного характеру захисту обставини обізнаності компетентного органу про відповідні земельні правовідносини у 2015 році не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову внаслідок спливу позовної давності, оскільки юридичні перешкоди у здійсненні права власності існували і на момент звернення з позовом.

Окремо колегія суддів надає оцінку посиланню апелянта на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20.

У пункті 22 зазначеної постанови Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого зміна власника земельної ділянки не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, а передача земельної ділянки з державної у комунальну власність сама собою не зумовлює нового початку її перебігу.

Колегія суддів враховує наведений висновок та погоджується, що передача земельних ділянок у комунальну власність Маківської сільської ради на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 06.06.2018 №22-3361-СГ і акта приймання-передачі від 06.06.2018 не могла сама по собі поновити позовну давність щодо раніше існуючого та триваючого порушення, до якого строк позовної давності не застосовується, оскільки заявлені прокурором позовні вимоги є вимогами негаторного позову .

Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що правовідносини у справі №908/1445/20 істотно відрізняються за характером заявлених вимог та юридичними підставами їх виникнення.

Так, у справі №908/1445/20 прокурором було заявлено вимоги про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання її повернути. Отже, предметом відповідного спору було оспорювання конкретних юридичних фактів набуття права оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим вирішувалося питання про момент початку перебігу позовної давності щодо заявлених вимог.

Натомість у справі №924/216/26 вимоги прокурора спрямовані на усунення перешкод у здійсненні права комунальної власності, пов`язаних з існуванням незаконно зареєстрованого права постійного користування земельними ділянками за відповідачем.

Відтак висновок Верховного Суду у справі №908/1445/20 про незмінність порядку обчислення позовної давності внаслідок зміни власника земельної ділянки не суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду про можливість пред`явлення негаторного позову протягом усього часу існування відповідного порушення.

Наведені правові висновки стосуються різних аспектів правового регулювання: перший визначає особливості обчислення позовної давності щодо вимог, на які вона поширюється, тоді як другий - особливості захисту права власності від перешкод, які не пов`язані з позбавленням власника володіння майном.

Таким чином, посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20 не спростовує висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до встановлених у цій справі негаторних вимог.

Щодо посилань відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 колегія суддів зазначає, що наведена постанова стосується іншого предмета правового регулювання, оскільки у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання застосування позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду досліджувала особливості продовження та зупинення перебігу позовної давності в період карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, та дії воєнного стану.

Зокрема, у пункті 96 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку, коли позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, на її перебіг поширювалися відповідні спеціальні правила продовження та зупинення, встановлені законодавством. Отже, зазначений висновок стосується особливостей обчислення позовної давності щодо вимог, до яких вона застосовується, та не визначає правову природу негаторних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Колегія суддів погоджується з тим, що законодавчі припис про продовження та зупинення перебігу позовної давності не можуть відновлювати строк, який закінчився до набрання ними чинності. Водночас у справі №924/216/26 визначальним є не питання продовження чи зупинення перебігу позовної давності, а правова природа заявлених вимог.

Оскільки позов прокурора за встановлених обставин спрямований на усунення юридичних перешкод у здійсненні права комунальної власності, правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №903/602/24 щодо особливостей обчислення позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних не можуть бути застосовані як самостійна підстава для відмови у задоволенні цього позову.

Таким чином, посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 не спростовує висновків про можливість захисту права власності шляхом пред`явлення негаторного позову протягом усього часу існування відповідного порушення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що встановлені у справі обставини свідчать про існування станом на момент звернення прокурора з позовом 27.02.2026 юридичних перешкод у здійсненні Маківською сільською радою правомочностей власника земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221 та [номер приховано]:06:015:0145, зумовлених державною реєстрацією права постійного користування за Фермерським господарством «Козак і Компанія» без належної матеріально-правової підстави. Сам факт обізнаності компетентних органів про відповідні земельні правовідносини в минулому не усуває юридичних перешкод у здійсненні права власності, які продовжують існувати на момент звернення власника за судовим захистом.

При цьому за правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пунктах 8.39- 8.40 постанови від 10.04.2024 у справі №496/1059/18, та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 29.01.2025 у справі №922/1655/24, належний негаторний позов може бути пред`явлений протягом усього часу існування порушення права власності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування до заявлених прокурором негаторних вимог наслідків спливу позовної давності, передбачених частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції, дійшовши правильного по суті висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача від 06.08.2026 про застосування позовної давності, не повною мірою врахував правову природу заявлених позовних вимог.

Зокрема, суд першої інстанції помилково пов`язав триваючий характер порушення виключно з фактичним користуванням земельними ділянками відповідачем, встановивши відповідну обставину лише на підставі державної реєстрації права постійного користування.

Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду щодо ознак триваючого адміністративного правопорушення, викладені у постанові від 16.12.2020 у справі №520/109/20, не розмежувавши особливостей адміністративно-правового та цивільно-правового регулювання.

Наведені недоліки мотивувальної частини оскаржуваного рішення не впливають на правильність кінцевого вирішення питання щодо відсутності правових підстав застосування позовної давності, однак потребують усунення судом апеляційної інстанції шляхом викладення належного правового обґрунтування з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Фермерського господарства «Козак і Компанія» про необхідність відмови в задоволенні позову внаслідок спливу позовної давності, водночас визнаючи необхідність зміни мотивувальної частини рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.08.2026 у справі №924/216/26 у цій частині.

З огляду на викладене, встановлені недоліки правового обґрунтування суду першої інстанції не зумовлюють необхідності зміни результату вирішення спору по суті та є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги шляхом зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення відповідно до частини четвертої статті 277 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо порушення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу належного урядування, викладеного у рішеннях ЄСПЛ «Рисовський проти України» від 20.10.2011 і «Кривенький проти України» від 16.02.2017, враховуючи наступне.

Колегія суддів зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою може становити майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, однак сама по собі державна реєстрація такого права не підтверджує законності його набуття. Як встановлено матеріалами справи, державні акти серії Б №042452 від 21.07.1993 та серії ХМ №000002 від 20.10.1993 видані ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства. Водночас первісне Фермерське господарство Козака М.В. (код ЄДРПОУ 14168909) припинено шляхом ліквідації 06.05.2014, тоді як відповідач - ФГ «Козак і Компанія» (код ЄДРПОУ 38481612) є іншою юридичною особою, правонаступництво якої щодо спірних земельних ділянок не доведено. Отже, державна реєстрація 13.03.2025 права постійного користування за відповідачем не ґрунтувалася на належній матеріально-правовій підставі.

При цьому посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20 та від 18.09.2025 у справі №922/82/20 є необґрунтованими, оскільки висновки щодо захисту добросовісного набувача майна не можуть автоматично поширюватися на правовідносини, у яких особа не довела законності набуття відповідного речового права.

Колегія суддів вважає, що скасування незаконної державної реєстрації, припинення відповідного речового права та повернення земельних ділянок територіальній громаді відповідають критеріям законності, легітимної мети та пропорційності, оскільки спрямовані на відновлення порушеного права комунальної власності на земельні ділянки загальною площею 36,7001 га (в т.ч. земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га та земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га). За встановлених обставин таке втручання не покладає на відповідача індивідуального та надмірного тягаря, оскільки останній не довів наявності законних підстав для безстрокового користування спірними земельними ділянками.

Отже, доводи апеляційної скарги про порушення права на мирне володіння майном та недотримання принципу належного урядування колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки вони не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про необхідність захисту права комунальної власності територіальної громади.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржників, що викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

4. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, встановивши відсутність належних правових підстав для державної реєстрації права постійного користування спірними земельними ділянками за Фермерським господарством «Козак і Компанія».

Водночас мотивувальна частина оскаржуваного рішення потребує зміни, оскільки правова оцінка відповідних земельних правовідносин має здійснюватися з урахуванням юридично значущих обставин, а саме: земельні ділянки площею 17,7001 га та 19,0000 га були надані ОСОБА_1 на підставі рішень уповноважених органів 1992-1993 років для створення та ведення селянського (фермерського) господарства; 28.05.1993 зареєстровано селянське (фермерське) господарство «Воля», яке в подальшому діяло як Фермерське господарство Козака Миколи Віталійовича (код ЄДРПОУ 14168909); правовий режим земельних ділянок, наданих для ведення фермерського господарства, повинен визначатися з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду щодо переходу правомочностей землекористувача до відповідної юридичної особи та особливостей набуття додаткових земельних ділянок після її створення; Фермерське господарство «Козак і Компанія» (код ЄДРПОУ 38481612) створено 31.05.2013 як самостійну юридичну особу, правонаступництво якої щодо земельних прав первісного господарства належними доказами не підтверджено; смерть ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та подальше спадкування ОСОБА_2 частки у статутному капіталі Фермерського господарства «Козак і Компанія» не є самостійними правовими підставами для переходу до відповідача права постійного користування земельними ділянками; позовна давність щодо порушення права територіальної громади, пов`язаного з державною реєстрацією за відповідачем спірного речового права 13.03.2025, на момент звернення прокурора з позовом 27.02.2026 не застосовується, оскільки прокурором заявлений негаторний позов.

Отже, з урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що державна реєстрація права постійного користування за Фермерським господарством «Козак і Компанія» на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, та [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0000 га здійснена без належної правової підстави, у зв`язку з чим заявлені прокурором вимоги про визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування Фермерського господарства "Козак і Компанія" на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, припинивши право постійного користування на неї (номер запису про інше речове право 40699979); визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування Фермерського господарства "Козак і Компанія" на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га, припинивши право постійного користування на неї (номер запису про інше речове право 40700384); зобов`язання повернути територіальній громаді в особі Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:007:0221, площею 17,7001 га, що розташована за межами населених пунктів Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області; зобов`язання повернути територіальній громаді в особі Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:06:015:0145, площею 19,0 га, що розташована за межами населених пунктів Маківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області є обґрунтованими.

Разом із тим колегія суддів визнає необхідним змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною четвертою статті 277 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, апеляційна скарга Фермерського господарства «Козак і Компанія» підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.08.2026 у справі №924/216/26 зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в решті залишенню без змін.

Оскільки зміна судового рішення стосується виключно його мотивувальної частини та не змінює кінцевого результату вирішення спору, підстав для зміни здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат колегія суддів не вбачає.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Козак і Компанія" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.08.2026 у справі №924/216/26 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.08.2026 у справі №924/216/26 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.08.2026 у справі №924/216/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "15" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.