СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 року м. Харків Справа № 922/1117/26
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРТЕХСТРОЙ" (вх.№1491Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.06.2026 у справі №922/1117/26 (повний текст рішення складено та підписано 17.06.2026 суддею Добрелею Н.С. у приміщенні Господарського суду Харківської області)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙДІДІ ОІЛ", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРТЕХСТРОЙ", смт Пісочин Харківського району Харківської області
про стягнення 74717,86 грн-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЙДІДІ ОІЛ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРТЕХСТРОЙ" про стягнення основного боргу у розмірі 39771,20 грн, інфляційних втрат в розмірі 8789,76 грн, пені в розмірі 23701,98 грн, 3% річних у розмірі 2454,92 грн.
Позов обгрунтовано невиконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання нафтопродуктів від 27.02.2024 № 27/02/24-1 в частині оплати партії поставленого товару за видатковою накладною від 12.03.2024 № 498.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.06.2026 у справі №922/1117/26 у позові відмовлено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРТЕХСТРОЙ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙДІДІ ОІЛ" основний борг у розмірі 39 771,20 грн, інфляційні втрати в розмірі 8789,76 грн, 3% річних у сумі 2449,02 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1817,62 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРТЕХСТРОЙ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙДІДІ ОІЛ" основний борг у розмірі 39771,20 грн, інфляційні втрати в розмірі 8789,76 грн, 3% річних у сумі 2449,02 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1817,62 грн.
В решті позову відмовлено.
В обґрунтування рішення суд послався, зокрема, про неприйняття ним відповідно до положень частини 6 статті 91 ГПК України в якості доказу наданої позивачем копії договору постачання нафтопродуктів від 27.02.2024 №27/02/24-1, з огляду на наведення позивачем в позовній заяві інформації про те, що оригінал вказаного Договору знаходиться у відповідача та заперечення відповідачем у відзиві на позов наявності у нього оригіналу цього Договору та факту його укладення.
Разом з цим суд зазначив, що додана до позовної заяви копія видаткової накладної від 12.03.2024 № 498, в якій зазначене найменування товару - Дизельне Паливо [номер приховано], його кількість - 848 л та його вартість - 39771,20 грн з ПДВ та яка містить підписи від імені сторін, що скріплені їх печатками, є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону, підтверджує факт передачі товарно-матеріальних цінностей від постачальника до покупця та встановлення між сторонами договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
При цьому судом враховано те, що позивачем 03.04.2024 була складена податкова накладна від 12.03.2024 №555, яку зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, де ним відображено найменування, кількість та вартість товару, поставленого на користь відповідача, обсяг постачання, а матеріали справи не містять жодних доказів звернення відповідача до контролюючого органу зі скаргами на позивача, який фактично не отримував товар, але зазначений у вказаній податковій накладній, зареєстрованій в Єдиному реєстрі податкових накладних, як отримувач товару.
Пославшись на факт виникнення між сторонами договірних правовідносин з поставки товару відповідно до видаткової накладної від 12.03.2024 № 498, суд з огляду на положення статті 253 та ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановив, що строк оплати поставленого товару настав наступного дня після дати поставки -13.03.2024.
Разом з цим суд відхилив заперечення відповідача про те, що останній не підписував видаткову накладну від 12.03.2024 №498 та не використовував печатку підприємства, пославшись на те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що печатка ТОВ "ДОРТЕХСТРОЙ" була використана особою, неповноважною на її використання, зокрема, звернення підприємства до правоохоронних органів з відповідною заявою про викрадення чи втрату печатки, а також відповідач не звертався до суду із заявою про призначення судової експертизи щодо встановлення факту підробки печатки ТОВ "ДОРТЕХСТРОЙ".
Також суд відхилив посилання відповідача на ненадання позивачем відомостей про відпуск нафтопродуктів за формою 16-НП (додаток 16 до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 №281/171/578/155) з тієї підстави, що такі відомості не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а отже не можуть підтвердити здійснення господарської операції саме між ТОВ "ЕЙДІДІ ОІЛ" та ТОВ "ДОРТЕХСТРОЙ".
Враховуючи те, що суд в порядку ч. 6 ст. 91 ГПК України не взяв до уваги копію договору поставки, який долучено позивачем до матеріалів справи, приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи укладеної між сторонами угоди щодо погодження застосування штрафних санкцій (пені) за невиконання або неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені в розмірі 23701,98 грн.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначив, що при їх розрахунку допущена помилка, а саме: не враховані положення частини першої статті 253 ЦК України, за якими перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, в даному випадку- наступного дня після поставки товару, у зв`язку з чим, здійснивши відповідний перерахунок 3% річних, суд встановив, що арифметично правильний розмір 3% річних становить 2449,02 грн, а в іншій частині (5,90 грн) відсотки річних нараховані безпідставно та помилково, а тому задоволенню не підлягають.
При цьому суд зазначив, що вищевказана помилка не вплинула на правильність розрахунку інфляційних втрат у розмірі 8789,76 грн за період березень 2024 року- лютий 2026 рокувключно, а тому позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОРТЕХСТРОЙ" подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про доведеність факту поставки товару за видатковою накладною від 12.03.2024 №498, обмежившись наявністю копії цієї видаткової накладної та зареєстрованої податкової накладної щодо відповідної господарської операції з поставки товару, не встановив при цьому реальність господарської операції, яку заперечував відповідач, не перевіривши ані механізм її здійснення, ані фактичних обставин поставки та не врахувавши специфіку спірного товару.
Скаржник звертає увагу на те, що товар, заборгованість з оплати якого є предметом спору у даній справі, є специфічним -дизельне пальне, стосовно якого встановлено спеціальний порядок обліку, відпуску та документального оформлення Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях, затвердженою спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства зв`язку України, Міністерства економіки України, Держспоживстандарту від 20.05.2008 № 281/171/578/155, зареєстрованою в Міністерстві юстиції Українии 02.09.2008 за № 805/15496.
Проте, як зазначив відповідач, позивач не надав жодного документа, який би підтверджував сам процес відпуску дизельного палива відповідачу відповідно до зазначених вимог, а суд першої інстанції визнав реальність господарської операції виключно на підставі копії видаткової накладної та зареєстрованої податкової накладної.
Крім цього відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції порушено правила дослідження та оцінки письмових доказів, що призвело до необґрунтованого визнання видаткової накладної належним та достовірним доказом поставки товару.
Відповідач стверджує, що таке порушення норм процесуального права полягало у вибірковому застосуванні судом ч. 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, оскільки стосовно договору постачання нафтопродуктів від 27.02.2024 №27/02/24-1 суд дійшов висновку, що його копія не може братися до уваги через те, що відповідач поставив під сумнів її відповідність оригіналу, а оригінал суду поданий не був, а стосовно видаткової накладної суд застосував протилежний підхід попри те, що відповідач також заперечував її достовірність, ставив під сумнів належність підпису та використання печатки, а суд без будь-якого дослідження визнав саме копію видаткової накладної достатнім доказом виникнення господарського зобов`язання, надавши їй наперед встановлену силу доказу, не дослідивши її достовірність та відповідність оригіналу.
З огляду на наведене відповідач стверджує, що однакові процесуальні норми були застосовані судом до різних письмових доказів по різному, без наведення правового обґрунтування такого різного підходу, що суперечить принципам рівності сторін, правової визначеності та однакового застосування процесуального закону.
Також скаржник зазначив, що суд першої інстанції, пославшись в обґрунтування відхилення заперечень відповідача щодо сумнівності видаткової накладної на те, що відповідач не звертався до правоохоронних органів стосовно викрадення або втрати печатки, не заявляв клопотання про проведення судової експертизи, фактично порушив принцип змагальності та правила розподілу тягаря доказування.
Також скаржник зазначив, що суд не застосував правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах, викладені в постановах від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 та від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, на які суд послався у мотивувальній частині рішення, і в яких наголошено на тому, що реальність господарської операції повинна встановлюватися шляхом комплексного аналізу всієї сукупності доказів зокрема: фактичної можливості сторін здійснити операцію; специфіки предмета договору; наявності документів, які підтверджують рух товару; взаємозв`язку між первинними документами; економічної мети господарської операції.
Проте, як зазначив скаржник, судом першої інстанції не встановлювалось жодної із зазначених обставин.Зокрема, визнавши факт поставки товару лише за наявності видаткової накладної, суд першої інстанції не дослідив: спосіб поставки дизельного пального; маршрут його переміщення; місце передачі; осіб, які брали участь у поставці; документи, що супроводжували відпуск нафтопродуктів; документи внутрішнього бухгалтерського та оперативного обліку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026 для розгляду справи № 922/1117/26 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2026, у зв`язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О. для розгляду справи № 922/1117/26 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя, Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРТЕХСТРОЙ" (вх.№1491Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.06.2026 у справі №922/1117/26 та ухвалено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи.
03.09.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу(вх. № 9662), в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції встановив факт певної господарської операції на підставі сукупності взаємопов`язаних доказів, а доводи апеляційної скарги не спростовують жодного з мотивів , покладених судом в основу висновку про часткове задоволення позову.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
У позовній заяві позивач вказує на те, що між ТОВ "ЕЙДІДІ ОІЛ" (постачальником) та ТОВ "ДОРТЕХСТРОЙ" (покупцем) був укладений Договір постачання нафтопродуктів від 27.02.2024 №27/02/24-1 (далі - Договір), згідно з предметом якого постачальник прийняв на себе зобов`язання передати покупцю у власність товар, а покупець зобов`язався оплатити та прийняти товар.
Згідно з пунктом 2.1. Договору ціна за одиницю товару встановлюється за погодженням сторін у рахунках на оплату та видатковій накладній. Ціна товару включає податки, збори, інші обов`язкові платежі до бюджетів, передбачені чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 4.1. Договору оплата товару здійснюється покупцем у національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом трьох банківських днів з дня отримання товару на підставі оформленої видаткової накладної. Ціна одного літру товару вказується у видатковій накладній.
Пунктом 10.1. Договору передбачено, що він складений у двох оригінальних примірниках українською мовою по одному для кожної із Сторін, які мають однакову юридичну силу.
Даний Договір набуває сили з моменту його підписання та діє до 27.02.2025 включно, а в частині розрахунків - до їх повного виконання сторонами (пункт 10.9. Договору).
Позивач зазначає, що ним на виконання умов Договору був поставлений відповідачу товар, а саме: дизельне паливо в кількості 848 л на суму 39.771,20 грн з ПДВ, що зафіксовано видатковою накладною від 12.03.2024 №498 і стосовно цієї господарської операції позивачем була зареєстрована податкова накладна від 12.03.2024 №555 в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчить відповідна податкова накладна та квитанція №1 від 03.04.2024.
Натомість, як зазначив позивач, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару належним чином та в повному обсязі не виконав, унаслідок чого в нього утворилася заборгованість у розмірі 39771,20 грн, що і стало підставою для звернення з позовом у даній справі про стягнення вказаної основної заборгованості та нарахованих за прострочення її сплати сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.
На підтвердження вказаних обставин до позовної заяви додано копії: договору постачання нафтопродуктів від 24.02.2024 № 27/02/24-1; видаткової накладної від 12.03.2024 № 498, податкової накладної з податку на додану вартість від 12.03.2024 № 555, квитанції від 12.03.2024 № 1 про отримання податкової накладної з податку на додану вартість від 12.03.2024 № 555.
Пунктом 8 ч. 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України серед відомостей, які повинна містити позовна заява зазначено: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
В позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙДІДІ ОЙЛ» зазначило, що оригінали договору постачання нафтопродуктів від 24.02.2024 № 27/02/24-1 та видаткової накладної від 12.03.2024 № 498 знаходяться у відповідача.
Натомість у відзиві на позов відповідач зазначив про його необгрунтованість, пославшись зокрема на, те, що він не визнає факт уклададення з ТОВ "ЕЙДІДІ ОІЛ" договору постачання нафтопродуктів від 27.02.2024 №27/02/24-1, оскільки в цьому не було потреби, заперечує факт його підписання та скріплення печаткою підприємства.При цьому відповідач зазначив, що він не має ані копії, ані оригіналу такого Договору, а також про ненадання позивачем примірника такого Договору через те, що його не існує.
Також відповідач зазначив, що він не отримував товар за видатковою накладною від 12.03.2024 №498 та не визнає факт товарності операції, яка зазначена в цій видатковій накладній. У свою чергу імовірний підпис та печатку ТОВ «ДОРТЕХСТРОЙ» відповідач обґрунтовує або як підробку, кольоровий фотошоп, або як помилку.
При цьому відповідач зазначив, що про обгрунтовані сумніви щодо товарності (реальності) господарської операції з поставки дизельного палива за видатковою накладною від 12.03.2024 №498 свідчить також відсутність спеціалізованих документів про фактичний відпуск палива з АЗС, передбачених Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 №281/171/578/155.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 3 цієї серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено, зокрема, змагальність сторін.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Разом з цим, статті 73 Господарського процесуального кодексу України, визначає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 91 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина 1).
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього(частина 2).
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (частина 4).
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу(частина 5).
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення(частина 6).
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Виходячи зі змісту наведеної статті, витребувати оригінали письмових доказів, в разі подання учасником справи належним чином завірених копій таких доказів, є правом суду та відповідні копії не беруться до уваги лише в тому разі, коли відповідний учасник не надав витребувані судом оригінали, а інший учасник навів доводи, з яких вбачається наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності поданих копій оригіналу.
Вимога господарського суду про надання оригіналів документів насамперед викликана необхідністю встановлення достовірності документа, що подається в копії. Так, якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Близький за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі №911/5186/14.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам як у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Господарський суд першої інстанції правомірно зазначив, про те, що оскільки позивач надав лише копію договору постачання нафтопродуктів від 27.02.2024 №27/02/24-1, зазначивши у позовній заяві інформацію про те, що оригінал вказаного Договору знаходиться у відповідача, у той час як відповідач у відзиві на позов зазначив про відсутність у нього оригіналу цього Договору та заперечив факт його укладання, у даному випадку у суду були відсутні підстави для витребування в порядку ч. 6 ст. 91 ГПК у ТОВ "ДОРТЕХСТРОЙ" примірника оригіналу такого Договору, з огляду на неможливість виконання вимоги суду, а враховуючи те, що відповідач ставить під сумнів відповідність поданої копії Договору його оригіналу, в силу наведеної норми такий документ не повинен прийматися судом як належний, допустимий та достовірний доказ у цій справі.
Разом з цим колегія суддів зазначає про обгрунтованість доводів скаржника щодо того, що суд застосував ч. 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України вибірково, оскільки стосовно договору постачання нафтопродуктів від 27.02.2024 №27/02/24-1 суд дійшов висновку, що його копія не може братися до уваге через те, що відповідач поставив під сумнів її відповідність оригіналу, а оригінал суду поданий не був, а стосовно видаткової накладної, також поданої позивачем у копії, застосував протилежний підхід попри те, що відповідач також заперечував її достовірність, ставив під сумнів належність підпису та використання печатки.
При цьому у контексті існування необхідності встановлення достовірності наданих позивачем копій доказів, слід враховувати, що пунктом 10.1. договору постачання нафтопродуктів від 27.02.2024 №27/02/24-1 передбачено, що він складений у двох оригінальних примірниках українською мовою по одному для кожної із Сторін, які мають однакову юридичну силу, у той час як видаткова накладна від 12.03.2024 № 498, яка за своєю суттю є первинним обліковим документом, що складається для оформлення господарської операції з поставки товару, що передбачає зміни в бухгалтерському обліку як покупця, так і продавця, має складатись не менше ніж у двох екземплярах для можливості списання продавцем поставлених товарно-матеріальних цінностей та оприбуткування їх покупцем.
Проте позивач, зазначивши в позовній заяві інформацію про відсутність у нього оригіналів вказаних доказів та їх наявність лише у відповідача, не навів жодних обґрунтувань щодо причин відсутності у нього таких оригіналів.
Отже, за відсутності у позивача оригіналів договору постачання нафтопродуктів від 27.02.2024 №27/02/24-1 та видаткової накладної від 12.03.2024 № 498 надана позивачем до заяви про усунення недоліків позовної заяви копія вказаної видаткової накладної, достовірність якої відповідач поставив під сумнів та відсутність оригіналу якої позивач підтвердив у позовній заяві, так саме як і копія зазначеного Договору, в силу імперативних положень ч. 6 статті 91 ГПК України не повинна була братися до уваги судом як доказ.
Крім цього колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначалось вище, в обґрунтування висновку про наявність між сторонами договірних правовідносин суд першої інстанції послався на вищенаведену видаткову накладну в сукупності зі складеною позивачем щодо відповідної поставки податковою накладною від 12.03.2024 №555, яку було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Проте, в даному випадку навіть якщо припустити наявність підстав для прийняття як доказу зазначеної видаткової накладної, сам по собі факт її оформлення разом із оформленням та реєстрацією в Реєстрі податкової накладної, не свідчить про реальність відповідної господарської операції з поставки дизельного палива позивачем відповідачу, з огляду на таке.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 та від 03.06.2022 у справі 922/2115/19, постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 та від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21:
- визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ з договорів поставки судам належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару, зокрема, обставини здійснення перевезення товару видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця;
- однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції».
- у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару;
- наявність відбитку печатки на первинних документах за відсутності доказів її втрати чи викрадення та вибутя її в інший спосіб з володіння юридичної особи, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа свідчить про участь такої особи в господарських операціях;
- підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце;
- як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару;
- якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за видатковими накладними, та одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною і в такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 зауважено, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.Факт складання та підписання сторонами первинних бухгалтерських документів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах.
Скаржником правомірно зазначено про те, що товар, заборгованість з оплати якого є предметом спору у даній справі, є специфічним -дизельне пальне, стосовно якого встановлено спеціальний порядок обліку, відпуску та документального оформлення Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях, затвердженою спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства зв`язку України, Міністерства економіки України, Держспоживстандарту від 20.05.2008 № 281/171/578/155, зареєстрованою в Міністерстві юстиції Українии 02.09.2008 за № 805/15496 (далі Інструкція).
Відповідно до п. 1 Інструкції вона встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт,пов`язаних з прийманням,транспортуванням, зберіганням,відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів.
Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.
Вимоги цієї Інструкції є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним пливом і подібними продуктами, а також він здійснює роздрібну торгівлю пальним.
У видатковій накладній від 12.03.2024 № 498 місцем отримання товару зазначено:склад ЕДД Одеса, с. Усатове (25)-1015504, у той час як місцезнаходженням відповідача є: смт Пісочин Харківської області, а тому процес відпуску товару мав супроводжуватись оформленням товарно-транспортних документів.
Пункт 2 Інструкції розкриває позначення та скорочення, які в ній використовуються, серед яких:
РРО - реєстратор розрахункових операцій;
ТТН - товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів.
Порядок відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом визначено пунктом 7.5. Інструкції.
Підпунктом 7.5.6. Інструкції передбачено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:
перший-залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;
другий-використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства,а після виїзду- залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;
третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства -передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу.
Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.
Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.
Підпунктом 7.5.7 Інструкції передбачено, щ ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником-на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.
У Підпункті 7.5.8. Інструкції зазначено, що відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.
У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущенонафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення.
У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту,об`єм, маса, густина і температура,за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.
Згідно з підпунктом 7.5.10 Інструкції ТТН на відпущені зі складу нафту або нафтопродукти здаються до бухгалтерської служби не пізніше першої половини наступного дня разом з реєстром, який складається у двох примірниках.Реєстр підписують начальник цеху (старший оператор) та бухгалтер.
Порядок приймання та відпуску нафтопродукті на автозаправних станціях (АЗС) визначено пунктом 10 Інструкції.
Такий відпуск має різновиди: за готівку, за відомостями за талонами, за платіжними картками та врегульований наступними підпунктами пункту 10 Інструкції.
10.3.1.1 Розрахунки під час відпуску нафтопродукту власникам автотранспорту за готівку здійснюються на АЗС з використанням РРО, які відповідають технічним вимогам до їх застосування та внесені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій згідно з Положенням про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року N 1315.
10.3.1.3 Облік реалізації нафтопродуктів ведеться через зареєстрований, опломбований у встановленому порядку та переведений до фіскального режиму роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій кожною АЗС, яка здійснює розрахунки із споживачами готівкою.Відпуск нафтопродуктів за готівку відображається у Змінному звіті АЗС за формою N 17-НП.
10.3.1.4 Реєстрація, опломбування та застосування РРО повинні проводитися відповідно до Порядку реєстрації, опломбування тазастосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги),затвердженого наказом Державної податковоїадміністрації України від 1 грудня 2000 року N 614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 року за N 107/5298.
10.3.2 Відпуск нафтопродуктів за відомостями.
10.3.2.1 Відпуск нафтопродуктів за безготівковим розрахунком за відомостями здійснюється АЗС на підставі договорів, укладених між підприємством та споживачем. Відпуск нафтопродуктів відображається у відомості на відпуск нафтопродуктів за формою N 16-НП (додаток 16).
Кількість відпущеного нафтопродукту фіксується у відомості, яка ведеться безпосередньо на АЗС,що підтверджується підписами оператора АЗС та водія.
10.3.2.2 Підприємства, АЗС на підставі відомостей про відпуск нафтопродуктів періодично, але не менше одного разу на місяць, виписують зведені відомості-рахунки кожному споживачу за марками нафтопродуктів та цінами, установленими протягом місяця.
У рахунках обов`язково зазначаються кількість та загальна вартість відпущених нафтопродуктів, у тому числі податок на додану вартість.
Звіряння розрахунків з споживачами за відпущені нафтопродукти здійснюється щомісяця не пізніше п`ятого числа наступного за звітним місяця.
Відпуск дизельного палива за відомостями відображається у змінному звіті АЗС за формою N 17-НП за марками та видами.
10.3.3 Відпуск нафтопродуктів за талонами
10.3.3.1 Форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змістуталона є його серійний та порядковий номери.
10.3.3.2 Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою N 17-НП.
10.3.4 Відпуск нафтопродуктів за платіжними картками
10.3.4.1 Відпуск нафтопродуктів за платіжними картками здійснюється на підставі вимог Закону України "Про платіжнісистеми та переказ коштів в Україні" та Положення про порядок емісії платіжних карток іздійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління Національногобанку України від 19 квітня 2005 року N 137, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 травня 2005 року за N 543/10823, та інших нормативно-правових актів.
10.3.4.2 Відпуск нафтопродуктів за платіжними картками відображається у змінному звіті АЗС за формою N 17-НП.
Крім цього, пунктом 14 Інструкції визначено порядок обліку нафти і нафтопродуктів, який серед іншого передбачає, те, що:
- матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою N 31-НП (додаток 34), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня(підпункт 14.4);
- записи в товарній книзі кількісного руху нафти і нафтопродуктів здійснюють за марками і видами матеріально відповідальні особи: під час приймання - на підставі приймального акта або ТТН;під час відпуску - на підставі реєстрів відпуску за добу. І залишок нафти та нафтопродуктів обчислюється після кожного запису в товарній книзі (підпункт 14.8 );
- усі первинні документи матеріально відповідальні особи здають до бухгалтерської служби підприємства за реєстрами (відомостями) та підписами. Реєстри (відомості) складаються у двох примірниках. У реєстрі мають відображатись дані:дата складання реєстру назва і номер документа;найменування, марка і вид нафти або нафтопродукту;кількість відпущених нафти і нафтопродуктів в одиницях маси(підпункт 14.9);
- первинні документи приймаються бухгалтерською службою підприємства від матеріально відповідальних осіб за реєстрами (відомостями) і підписами, перевіряються і групуються за постачальниками і споживачами (підпункт 14.10).
Також пунктом 16 Інструкції визначено порядок обліку нафтопродуктів на АЗС, який серед іншого передбачає, те, що:
- матеріально відповідальні особи АЗС ведуть облік руху нафтопродуктів за марками і видами (для дизельного палива в залежності від масової частки сірки) нафтопродуктів у змінному звіті за формою N 17-НП, який складається у двох примірниках. Перший примірник разом з первинними документами здається до бухгалтерської служби, а другий-залишається у матеріально відповідальної особи (підпункт 16.1);
- бухгалтерські служби підприємств перевіряють та приймають змінні звіти з доданими до них первинними документами (ТТН, талони, відомості встановленої форми, супровідні відомості за інкасацією готівки та інші), перевіряють правильність перенесення показників лічильників ПРК, ОРК з попередньої зміни, звіти про обсяг реалізації і форми оплати за РРО, визначення фактичних залишків нафтопродуктів у резервуарах АЗС за результатами вимірювання, відображених у формі N 17-НП, та надходження готівки. Зроблені під час перевірки змінних звітів виправлення засвідчуються підписами операторів АЗС, керівника АЗС та головного бухгалтера або за його дорученням іншим працівником бухгалтерської служби підприємства (підпункт 16.2).
Отже, відпуск нафтопродуктів на АЗС за всіма його видами передбачає відображення відповідної господарської операції у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП, який Інструкцією визначено серед первинних документів, що фіксують господарську операцію з відпуску нафтопродуктів.
Підпунктом 10.4. 3. Інструкції передбачено, що після завершення зміни оператором АЗС складається змінний звіт АЗС за формою N 17-НП у двох примірниках, з яких один з доданими ТТН здається до бухгалтерської служби, а другий - залишається на АЗС.
Як правомірно зазначив відповідач в апеляційній скарзі, позивач не надав жодного документа, який би підтверджував сам процес відпуску дизельного палива відповідачу відповідно до зазначених вимог Інструкції, у тому числі документів, які визначені як спеціалізовані первинні документи, які фіксують відпуск нафтопродуктів, і які мали бути у позивача (його відповідальних осіб та бухгалтерії) як вантажовідправника, а саме: перший та другий примірники ТТН на відпуск нафтопродуктів, Реєстри, відомості за формою N 16-НП, змінний звіт АЗС за формою № 17-НП, розрахункові документи з РРО, товарну книгу кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою N 31-НП, у той час як суд першої інстанції визнав реальність господарської операції з поставки позивачем відповідачу дизельного палива виключно на підставі копії видаткової накладної та зареєстрованої податкової накладної за відсутності доказів реального руху (відпуску) товару.
При цьому, з урахуванням положень статті 201 Податкового кодексу України зареєстрована позивачем в єдиному реєстрі податкова накладна з ПДВ із відміткою про її прийняття податковим органом підтверджує лише факт виконання позивачем свого обов`язку платника податку -продавця скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Натомість квитанція про прийнятя податкової накладної є документом, який підтверджує продавцю про прийняття його податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних та видається в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
За правилами пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Разом з цим у матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення відповідачем як покупцем юридично значимих дій щодо відображення ним у податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару, зокрема реєстрацію податкової накладної на придбання товарів від постачальника та формування як покупцем податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі поданої позивачем видаткової накладної від 12.03.2024 № 498 і позивач не заявляв суду клопотань про витребування відповідних доказів у відповідача та контролюючого органу, а тому вказана податкова накладна та квитанція про її прийняття контролюючим органом не може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму.
З наведеного вбачається, що позивачем не доведено у встановленому порядку допустимими доказами обставин, на яких ґрунтуються його вимоги щодо здійснення ним поставки відповідачу товару згідно з умовами договору постачання нафтопродуктів від 24.02.2024 № 27/02/24-1 за видатковою накладною від 12.03.2024 № 498, а визнана судом встановленою обставина постачання позивачем відповідачу товару відповідно до укладеного сторонами договору у спрощеній формі, шляхом підписання вказаної видаткової накладної, є недоведеною, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов неправильного висновку по суті спору про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Отже, позивачем не доведено факт поставки товару, вартість якого ним заявлено до стягнення в якості основного боргу, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення такого боргу, що у свою чергу виключає наявність підстав для задоволення похідних вимог про стягнення нарахованих на цей борг пені, інфляційних втрат та 3% річних.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а оскаржуване рішення ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права, порушенні норм процесуального права, які призвели до неправильного висновку по суті спору, а також при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові.
Враховуючи те, що за результатами апеляційного перегляду апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову - скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору за подання позову залишаються за ним, а витрати відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРТЕХСТРОЙ" задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 17.06.2026 у справі №922/1117/26 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙДІДІ ОІЛ" (Україна, 04074, місто Київ, вул. Автозаводська, будинок 18, офіс 7, код ЄДРПОУ 43636319) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРТЕХСТРОЙ" (Україна, 62416, Харківська обл., Харківський р-н, смт Пісочин, вул. Василівська, буд. 9, код ЄДРПОУ 31340473) 3933,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза