Справа № 509/5988/25
Провадження № 2/309/1109/26
Р І Ш Е Н НЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 жовтня 2026 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Піцура Я.Я.
за участю секретаря Бондаренко В.В.,
представника позивача Новосьолової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де треті особи без самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , де треті особи без самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_3 . З народження дитина проживала з батьками за адресою АДРЕСА_1 . З 2018 року ОСОБА_2 залишила місце постійного проживання та перетнула кордон України у невідомому напрямку. ОСОБА_3 залишилася проживати з батьком. З того часу ОСОБА_2 жодного разу не з`являлася за місцем проживання доньки, не приймає участі у її вихованні та забезпеченні. Визначення місця проживання дитини необхідне для стабільного середовища для її життя та розвитку. Вихованням та утримання доньки займається лише батько. З 02.10.2025 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 НГУ. На теперішній час батько не може здійснювати належний догляд за донькою, яка залишилася сама. Відтак установлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком є необхідним для захисту та реалізації законних прав та інтересів доньки позивача та його прав як батька з метою уникнення суперечностей. Ці вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для підтвердження за ним соціального статусу - батька, який самостійно виховує дитину. Також установлення цього факту є підставою для звільнення позивача з військової служби, і така обставина має бути встановлена виключно за рішенням суду. Таким чином малолітня дитина перебуває на повному самостійному утриманні та вихованні батька.
Посилаючись на викладене позивач просить суд: 1) встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_3 ; 2) визначити місце проживання ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 .
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 05.05.2026 матеріали даної справи передано за територіальною підсудністю до Хустського районного суду Закарпатської області.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 03.06.2026 прийнято справу до свого провадження.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 27.08.2026 доручено Службі у справах дітей Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області розглянути питання та надати висновок щодо доцільності визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 з кимось із батьків - ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 .
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 15.09.2026 закрито підготовче судове засідання у справі та призначено розгляд справи по суті на 13.10.2026 о 14:00 год.
Відзиву на позов відповідач ОСОБА_2 не подавала.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 підтримала позов та просила його задовольнити, з підстав наведених у позовній заяві
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, про час і місце розгляду справи повідомлялася шляхом оголошення на сайті Судова влада України.
У судове засідання представник третьої особи Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі. Окрім того подав клопотання у якому вказує про відсутність підстав для складання висновку про визначення місця проживання дитини так як між батьками відсутній спір, оскільки мати проживає окремо від дитини.
У судове засідання представник третьої особи Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся через систему «Електронний суд».
Заслухавши думку представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Так, відповідно до приписів ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Убачається, що сторони у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.18).
Відповідно до довідки Одеського ліцею №130 Одеської міської ради від 15.10.2025 №367, ОСОБА_3 навчається в 4 класі Одеського ліцею №130 Одеської міської ради (а.с.8).
Відповідно до характеристики учениці 4-Г класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 навчається в ліцеї з 2 класу. Оволоділа достатнім рівнем знань, зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована та працелюбна. Є бажання вчитися, особливо цікавиться літературою, уважна на уроках, самостійна, спостережлива. За характером добра. Батько, ОСОБА_1 , приділяє значну увагу вихованню дитини, створює сприятливі умови для її гармонійного розвитку, цікавиться навчальними успіхами, підтримує ініціативу та прагнення до саморозвитку. Мати, ОСОБА_2 , жодного разу до ліцею не з`являлася, навчанням дитини не цікавилася, з вчителем зв`язку немає (а.с.21).
Згідно довідки КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я Одеської обласної ради» від 15.10.2025 №598, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на наркологічному обліку не значиться (а.с.9).
Відповідно до медичної довідки №971, виданої КНП «Міський психіатричний диспансер Одеської міської ради» 15.10.2025, ОСОБА_1 не має проявів психічних розладів (а.с.10).
Відповідно до довідки-характеристики Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично мешкаючий за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем мешкання характеризується з боку сусідів позитивно, скарг та повідомлень відносно нього надходило (а.с.19).
Згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , станом на 03.11.202 відсутні відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, наявність незнятої чи непогашеної судимості, чи розшук (а.с.68).
Згідно акту обстеження умов проживання від 21.04.2026 проведено обстеження за адресою АДРЕСА_1 . Будинок складається з 5 кімнат, загальна площа 350 кв.м., власник ОСОБА_6 , у будинку є всі необхідні умови проживання, комунікації та техніка. У ОСОБА_5 є окрема кімната, дівчинка забезпечена усім необхідним. За даною адресою проживають ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - дідусь; також проживають без реєстрації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - батько; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - бабуся (а.с.87).
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 16.10.2025 №2867, солдат ОСОБА_1 дійсно перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 НГУ з 02.10.2025 р. (а.с.7).
У судовому засіданні було з`ясовано думку неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , у присутності педагогів, яка зазначила, що вона навчається у 130-ій школі м.Одеса. Улюбленими предметами є природа, історія, література. У вільний час любить гратися з котиком. Проживає з бабусею, дідусем і татом. Тато зараз військовослужбовець. Щодо мами не знає де вона, не пам`ятає її. Ніколи з нею не говорила навіть по телефону. Тато їй казав, що вона живе за кордоном. Тато добрий, дуже любить його, коли приїжджає з військової частини, то завжди з нею проводить час, допомагає у навчанні Дуже хоче бути з татом.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , пояснила, що вона проживає по сусідству. Сім`я ОСОБА_10 - дитина, її батько, дідусь і бабуся. Нормальна сім`я, дитина охайна, розвинена. ОСОБА_1 виховує дитину поза службою, проводить з нею час. Про матір дитини, то їй відомо, що така не в Україні. Матір дитини бачила востаннє десь 5 років тому. Не знає чи мати дитини спілкується з нею, чи передає якісь гроші.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , пояснила, що вона проживає по сусідству. Бачила як зароджується дана сім`я, але мати залишила дитину і виїхала десь 8 років тому. Дівчинку виховують батько, а також дідусь і бабуся. Батько зараз служить, завжди допомагає дитині. Їй нічого не відомо про спілкування дитини з матір`ю. Дівчинка грається з її онуками і говорить лише про батька, бабусю і дідуся, про матір ніколи.
Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дитини суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Як убачається з матеріалів справи, малолітня ОСОБА_3 проживає разом із батьком, і жодних заперечень від матері дитини з цього приводу не надходило.
Указане у свою чергу свідчить, що позивачем не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.
Слід також урахувати, що ухвалою суду було доручено Службі у справах дітей Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області скласти висновок щодо доцільності визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 з кимось з батьків. На що листом від 07.09.2026 №01-684 суд повідомлено, що спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини немає.
Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала
і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою.
З урахуванням наведеного, суд виходить з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача.
А отже у задоволенні даної позовної вимоги слід відмовити, через недоведеність факту порушення прав позивача.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові КЦС від 10.07.2024 у справі № 127/16211/23.
Відносно вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини суд зазначає наступне.
Позивач посилається на підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону Закон № 2232-XII, відповідно до якого під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) як самостійне виховання дитини (дітей) віком до 18 років.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону № 2232-XII, статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом рф, який триває і тепер.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Водночас у статті 26 Закону № 2232-XII встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.
Статтею 26 Закону № 2232-XII було передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.
У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Зміненою частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII, зокрема, передбачено, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.
Така редакція статті 26 Закону № 2232-XII є чинною наразі.
Отже, законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки (військовослужбовці), які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право звільнення з військової служби за наведених підстав.
Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Суд вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.
Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.
Такий же висновок викладено у постанові ВС від 02.04.2025 у справі № 127/3622/24.
Суд констатує, що з наявних у матеріалах справи доказах, які досліджені судом, убачається, що позивач ОСОБА_1 утримує та виховує свою неповнолітню дочку ОСОБА_3 . Мати дитини - ОСОБА_2 , уже тривалий час (більше 5 років) самоусунулася від виховання та утримання дитини, проживає за кордоном, жодної участі у житті дитини не бере, не підтримує з нею зв`язок, дитина її навіть не пам`ятає та не знає, як вона сама ствердила у судовому засіданні. При цьому такий тривалий час відсутності контактів матері з дитиною свідчить про умисну та свідому її поведінку, що безумовно впливає на права й інтереси самої дитини. Вказане убачається, як з письмових доказів, так і з показі свідків-сусідів та з`ясованої думки дитини.
Враховуючи, що з наявних в матеріалах справи доказів встановлено обставини, викладені в заяві, зокрема, що ОСОБА_1 самостійно утримує та виховує неповнолітню ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також ту обставину, що встановлення даного факту має юридичне значення, суд дійшов висновку, що дана позовна вимога підлягає задоволенню, оскільки законом не визначено іншого порядку встановлення даного факту.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 258-259, 264-265 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де треті особи без самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - задовольнити частково.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 19 жовтня 2026 року.
Суддя Хустського
районного суду: Піцур Я. Я.