ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" жовтня 2026 р. Справа№ 910/9848/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від позивача: Хоптій М.В. (поза межами приміщення суду),
від відповідача: Попович В.М. (поза межами приміщення суду),
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 (повний текст складено 24.12.2025)
у справі № 910/9848/25 (суддя Пукас А.Ю.)
за позовом Приватного підприємства «Вестхім»
до Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України»
про стягнення 1 587 383,50 грн,
в с т а н о в и в :
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
07.08.2025 Приватне підприємство «Вестхім» (далі - Підприємство) сформувало у системі «Електронний суд» позовну заяву, у якій просило Господарський суд міста Києва стягнути з Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України» (далі - Завод) 1 587 383,50 грн, з яких 946 250,00 грн основного боргу, 280 810,28 грн інфляційних нарахувань за весь час прострочення, 70 179,00 грн 3% річних, 181 906,79 грн пені згідно з п. 4.5 договору за 180 днів за період з 16.11.2024 по 16.04.2025, 108 237,50 грн штрафу в розмірі 7% вартості виробів за договором.
Підприємство зазначило, що на виконання укладеного із Заводом договору №5395 від 08.11.2023 на виготовлення та поставку продукції сплатило Заводу на підставі виставлених Заводом рахунків на оплату 598 1215,00 грн та 948 125,00 грн. Завод здійснив часткову поставку товару в кількості 50 шт, з яких згідно з актами розбракування відливу корпусів ДН82 підлягають поверненню відливки корпусів в кількості 24 шт та в кількості 18 шт.
Підприємство зазначило, що не отримало продукцію, а тому доцільність у продовженні договірних зобов`язань відпала, оскільки з 08.11.2023 і по даний час умови договору не виконуються, а обумовлена договором продукція вже не є потрібною.
У зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань Завод почав здійснювати повернення грошових коштів та 16.04.2025 повернув 300 000,00 грн, 26.05.2025 повернув 300 000,00 грн.
У зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань Підприємство нарахувало інфляційні за весь час прострочення в розмірі 280 810,28 грн, 3% річних в розмірі 70 179,00 грн, пеню згідно з п. 4.5 договору за 180 днів за період з 16.11.2024 по 16.04.2025 у розмірі 181 906,79 грн, штраф в розмірі 7% вартості виробів за договором в розмірі 108 237,50 грн за період з 09.11.2023 по 16.04.2025.
Позиції учасників справи.
Завод подав відзив на позовну заяву із заявою про поновлення процесуального строку на його подання.
Суд першої інстанції у судовому засіданні 15.12.2025 протокольно ухвалив відмовити у клопотанні про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.
В подальшому Завод подав клопотання, у якому просив долучити до матеріалів справи заперечення на позов, висловлені в судовому засіданні 15.12.2025.
У судовому засіданні 22.12.2025 суд залишив без розгляду клопотання відповідача про долучення заперечень.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 позов Підприємства задоволено частково. Стягнуто з Заводу на користь Підприємства 922 325,00 грн основного боргу, 181 906,79 грн пені, 15 366,68 грн 3% річних, 53 204,71 грн інфляційних втрат та 14 073,64 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Суд встановив, що станом на дату звернення до суду з позовом Завод здійснив 14.12.2023 поставку Підприємству на суму 23 925 грн (видаткова накладна №1170 від 14.12.2023). Доказів повернення чи постачання додаткового товару матеріали справи не містять. Враховуючи суму сплачених у якості попередньої оплати коштів та вартість поставленого товару, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги Підприємства у межах суми 922 325,00 грн (1 546 250,00 - 23 925,00 - 600 000,00), факт поставки на яку Завод не довів. Суд відзначив, що на вимогу претензії Підприємства повернути сплачені за договором кошти Завод кошти повернув частково 16.04.2025 та 26.05.2025 у загальній сумі 600 000,00 грн, що не включена Підприємством до позовних вимог.
Враховуючи відсутність доказів належного виконання Заводом зобов`язань за договором, суд дійшов висновку, що Завод допустив порушення виконання зобов`язань з поставки, а також порушив зобов`язання повернути суму невикористаної попередньої оплати за наслідком отримання претензії Підприємства, у якій Підприємство як покупець реалізувало надане йому ч. 2 ст. 693 ЦК України право вимагати повернення сплачених коштів.
Дослідивши наданий Підприємством уточнений розрахунок, суд відзначив, що вказані у ньому кінцеві суми відрізняються та є більшими від заявлених у позові; заяву про збільшення розміру позовних вимог Підприємство не подавало.
Крім того, Підприємство у здійснених нарахуваннях не врахувало дати добровільного повернення Заводом коштів, а самі нарахування здійснені на суму, яка включає суму часткової поставки, що суд вважав неправомірним.
Враховуючи визначені Підприємством межі заявлених вимог, суд здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних витрат, пені (на підставі п. 4.5 договору) та штрафу (на підставі п. 4.15 Договору). З урахуванням зроблених висновків за підрахунками суду стягненню із Заводу підлягає пеня за період з 09.01.2024 (дата не порушує прав відповідача, оскільки кінцевою датою поставки є 09.12.2023 за Специфікацією № 1) по 09.07.2024 на суму 1 522 325,00 грн (а не 1 546 250,00 грн, як зазначив позивач, оскільки умовами договору не закріплено визначення термінів «продукція за договором», «вироби за договором», при тому, що вартість всієї продукції за двома специфікаціями становить 3 092 500,00 грн, в силу чого зазначення суми здійсненої передоплати без врахування суми поставки є несправедливим) пеня становить 216 161,83 грн, однак підлягає задоволенню в межах, визначених у прохальній частині позову - 181 906,79 грн.
Нарахування штрафу на підставі положень п. 4.15 договору у розмірі 7% вартості виробів за договором за безпідставну відмову від поставки суд визнав неправомірним, оскільки позивач не довів факт відмови від виконання з боку відповідача.
Нарахування 3% річних та інфляційних втрат починаючи з 09.01.2024 є необґрунтованим, оскільки грошове зобов`язання з повернення вартості непоставленого товару виникло у Заводу за наслідком звернення Підприємства з претензією вих. №63/02 від 17.02.2025, яку відповідач, згідно з наданими ним поясненнями, отримав, однак дату отримання не зазначив.
Враховуючи Нормативи та нормативні строки пересилань поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 (п. 1 ч. 1 та ч. 2 ІІ розділу), встановлений у претензії семиденний строк на її виконання, відсутність доказів з датою отримання відповідачем претензії, суд дійшов висновку, що станом на 28.02.2025 таке повідомлення мало бути отримане відповідачем, а у строк до 07.03.2025 грошове зобов`язання мало би бути виконане.
За відсутності доказів повернення коштів нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, на переконання місцевого суду, має буди здійснено з 08.03.2025 по 18.08.2025 так:
- з 08.03.2025 по 16.04.2025 на суму 1 522 325,00 грн: 3% річних - 5 004,90 грн; інфляційні втрати - 33 650,99 грн;
- з 17.04.2025 по 25.05.2025 на суму 1 222 325,00 грн: 3% річних - 3 918,14 грн; інфляційні втрати - 15 890,22 грн;
- з 26.05.2025 по 18.08.2025 на суму 922 325,00 грн: 3% річних - 6 443, 64 грн; інфляційні втрати - 3 663, 50 грн.
Так, обґрунтованими сумами, які підлягають стягненню з відповідача, за висновком суду, є 15 366,68 грн 3% річних та 53 204,71 грн інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2025, Завод звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення 181 906,79 грн пені, 15 366,68 грн 3% річних, 53 204,71 грн інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким визнати договір №5395 від 08.11.2023 неукладеним та відмовити позивачу у стягненні пені, 3% річних, інфляційних втрат в повному обсязі; судові витрати за розгляд апеляційної скарги розподілити між сторонами відповідно до закону.
Скаржник вважає рішення в оскаржуваній частині необґрунтованим та незаконним; зазначає про порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а саме ст. 7, 13, 42 ГПК України.
Апелянт вказує на те, що суд не прийняв поданий ним відзив на позовну з доданими до нього доказами, мотивуючи це тим, що Завод пропустив строк подання відзиву та не надав доказів того, що АТ «Укрпошта» не доставляє йому (відповідачу) кореспонденцію.
Скаржник вважає, що при вирішенні цього питання суд не врахував наявні у матеріалах справи докази щодо неотримання відповідачем ухвал суду та направлених Підприємством матеріалів.
Завод зазначає, що відзив на позовну заяву та надані до нього докази були надані позивачу та суду в розумний строк - за 7 днів до судового засідання. Тобто у строк, цілком достатній для опрацювання матеріалів відзиву стороною та судом. З урахуванням умов воєнного стану, постійного відключення електроенергії, повітряних тривог, що звичайно вплинули на строк підготовки та подання відзиву на позовну заяву, скаржник вважає, що суд необґрунтовано відмовив в прийнятті до розгляду відзиву на позовну заяву з доданими доказами, що перешкодило всебічному та об`єктивному розгляду судового спору.
Відповідач зазначає, що в судовому засіданні 15.12.2025 подав письмові заперечення щодо позову, у прийнятті яких суд безпідставно відмовив; в той же час суд надав позивачу можливість висловити свої доводи позовної заяви.
Скаржник вважає, що суд порушив принцип рівності сторін (ст. 7, 13 ГПК України) та право відповідача на подання письмових пояснень щодо судового спору, забезпечених ст. 42 ГПК України, що призвело до неправильного вирішення спору.
Апелянт зауважує на тому, що у судовому рішенні суд зазначив про те, що відповідач усно висловив заперечення щодо позову, однак жодним чином не вказав, чому він (суд) відхиляє або не приймає до уваги заперечення відповідача та норми закону, на які посилався відповідач, озвучені в судовому засіданні 15.12.2025.
За доводами Заводу, суд не врахував, не відхилив та не обґрунтував причину неврахування його (відповідача) доводів щодо правових засад укладеного договору. Так, сторони уклали не договір купівлі-продажу продукції, а договір на виготовлення та поставку продукції (суть договору визначена навіть в назві договору), який є за своєю суттю змішаним договором поставки продукції, договором послуг, договором купівлі-продажу, що допускається ст. 627, 628 ЦК України. Відповідно до цього договору на позивача, крім отримання та оплати продукції, було покладено обов`язок (п. 7 специфікації №2 (додаток №3)) передати Заводу до початку виготовлення деталей стенд для випробування деталей на міцність внутрішнім гідравлічним тиском, калібри на внутрішні різьби - М22х1,5-7Н та Сп36,22х10нит 2клГ1 (ГОСТ В 2048-80). Однак позивач ці умови договору не виконав, стенд для випробування деталей на міцність внутрішнім гідравлічним тиском, калібри на внутрішні різьби - М22х1,5-7Н та Сп36,22х10нит 2клГ1(ГОСТ В 2048-80) Заводу не передав.
Тому невиконання Заводом зобов`язань сталося внаслідок ненадання Підприємством калібрів та стенду для випробування деталей. Без цього устаткування неможливо виготовити деталь - корпус 3-024485-888-010-01 (ДН82) з механічною обробкою. Вимога щодо випробовування кожної деталі на міцність також викладена в п. 7 додатку №1, кресленні корпусу 3-024485-888-010-01 - кожний корпус має пройти випробовування на міцність внутрішнім гідравлічним тиском 250+15 кгс/см протягом 10 секунд.
Враховуючи специфіку деталі ДН82, виготовлення її без перевірки внутрішнім гідравлічним тиском могло б призвести до людських жертв та, відповідно, настання кримінальної відповідальності виробника за ст.114-1 КК України.
Невиготовлення та непоставка продукції відбулися внаслідок невиконання умов договору Підприємством, за відсутні вини Заводу в простроченні виконання зобов`язання. А тому, на думку скаржника, суд неправильно не застосував норми права в частині відсутності підстав для стягнення пені, інфляційних витрат, 3% річних з врахуванням вимог ст. 163, 613, 614 ЦК України.
Завод зазначає, що Підприємство надало докази закупівлі ним обладнання для випробовування деталі корпусу 3-024485-888-010-01(ДН82) високим гідравлічним тиском, проте це обладнання так і не було передано відповідачу відповідно до п. 7 специфікації №2 (додаток №3) договору.
Скаржник зауважує на тому, що неодноразово обґрунтовував підстави відмови у задоволенні позову (в поданих письмових запереченнях, усно, у промові адвоката) тим, що договір фактично слід вважати неукладеним. Проте суд ніяк не спростував та не обґрунтував у рішенні, чому він не приймає ці заперечення відповідача до уваги та чому не застосовує норми закону, на які посилався відповідач.
Апелянт посилається на ст. 638 ЦК України, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, та зазначає, що договір в частині виготовлення корпусів 3-024485-888-010-01 (ДН82) без механічної обробки вважається неукладеним в частині специфікації №1 (додаток №2) з урахуванням вимог креслення деталі корпусу 3-024485-888-010-01 (ДН82) (додаток №1).
На думку скаржника, існує неврегульоване сторонами протиріччя в замовленій деталі згідно з кресленням (додаток №1) та замовленій деталі, вказаній в специфікації №1 (додаток №2), тобто сторони не досягли згоди щодо істотної умови договору. Креслення та вимоги сторони погодили для виготовлення корпусів з механічною обробкою, які мають різьби, інші метричні параметри (менша вага, інші розміри та підлягають перевірці кожної деталі під внутрішнім гідравлічним тиском), а за специфікацією №1 (додаток №2) замовлено корпуси 3-024485-888-010-01 (ДН82) без механічної обробки, які технічно неможливо навіть перевірити гідравлічним тиском.
Апелянт вважає, що сторони у договорі не погодили суттєвих умов щодо виду, форми, технічних характеристик, креслень для деталі 3-024485-888-010-01 (ДН82) без механічної обробки, що в подальшому не дало змоги перевірити якість деталі на міцність ані Підприємству, ані Заводу. Тобто виготовити деталі корпус 3-024485-888-010-01 (ДН82) без механічної обробки в принципі не було можливості за відсутністю креслення та технічних вимог до зазначеної продукції.
Тому, за доводами Заводу, оскільки сторони не досягли згоди щодо всіх суттєвих умов договору, договір вважається неукладеним, а тому відсутні підстави для нарахування пені, інфляційних втрат, 3% річних.
Крім того, скаржник вважає, що суд невірно здійснив розрахунок пені за невиконання поставки продукції.
Апелянт також зазначає, що, не зважаючи на невиконання Підприємством договору, на його (Підприємства) вимогу про відмову від отримання виробів та повернення авансу (передоплати), Завод погодився повернути передоплату, отриману за Специфікацією №1 (додаток №2) (598 125,00 грн), оскільки виготовлені корпуси в принципі неможливо перевірити на міцність без проведення механічної обробки (відсутні різьби). Повернення передоплати було здійснено 2 платежами по 300 000,00 грн (16.04.2025 та 26.05.2025). Проте суд невірно застосував період нарахування пені з урахуванням строків давності, передбачених ст. 258 ЦК України, ст. 232 ГК України та дати звернення позивача до суду.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9848/25 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Заводу на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 до надходження матеріалів справи №910/9848/25.
29.01.2026 матеріали справи №910/9848/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 апеляційну скаргу Заводу на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі №910/9848/25 залишено без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заводу на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі №910/9848/25. Розгляд справи призначено на 11.03.2026.
Колегією суддів неодноразово протокольно оголошувались перерви у судових засідання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2026 зупинено апеляційне провадження у справі №910/9848/25 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №927/994/23. Зобов`язано сторін повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду справи №927/994/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 на задоволення заяв Підприємства поновлено апеляційне провадження у справі № 910/9848/25. Розгляд справи призначено на 24.08.2026 в режимі відеоконференції.
24.08.2026 колегія суддів у судовому засіданні оголосила перерву у розгляді справи до 14.10.2026 на підставі ст. 216 ГПК України та повідомила, що судове засідання буде проводитися в режимі відеоконференції.
Позиції учасників справи.
Від Підприємства відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
На виконання протокольної ухвали суду Підприємство надало розрахунок інфляційних, 3% річних, пені та штрафу з урахуванням проведених оплат по додатку №2 (Специфікація №1) та додатку №3 (Специфікація №2) до договору від 08.11.2023.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
08.11.2023 Підприємство (покупець) та Завод (постачальник) уклали договір №5395 на виготовлення та поставку продукції (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник бере на себе зобов`язання виготовити та поставити продукцію (далі - продукція) згідно креслень Корпус 3-024485-888-010-01 (Додаток 1), що є невід`ємною частиною цього договору, та передати продукцію у власність покупця.
Продукція виготовлятиметься партіями, на кожну з яких узгоджується Специфікація із зазначенням вартості та кількості продукції, термінів та умов оплати, прийомки та відвантаження продукції. Специфікації є невід`ємними частинами договору (п. 1.2 договору).
Згідно з розділом 2 договору номенклатура та кількість виробів визначаються у Специфікації, що додається до договору та є його невід`ємною частиною.
Відповідність якості виробів підтверджується прийманням службою контролю якості підприємства постачальника з відповідним підписом та печаткою в документі, що засвідчує якість продукції та її відповідність конструкторській документації покупця.
Якість виробів повинна відповідати конструкторській документації креслення Корпус 3-024485-888-010-01 покупця, що передана постачальнику, та умовам цього договору, згідно Додатку №1 до цього договору.
Відповідно до п. 3.1 договору вартість продукції та порядок розрахунків зазначаються у Специфікаціях.
Загальна сума за договором складається із сум всіх Специфікацій, підписаних сторонами за строк дії договору (п. 3.2 договору).
Згідно з п. 4.5 договору у разі безпідставного порушення термінів виготовлення та поставки продукції постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості продукції за кожний день затримки.
Відповідно до п. 4.6 договору прийомка продукції здійснюється частинами партії у кількості, обумовленій Специфікаціями, після повідомлення покупцю на електронну пошту про готовність продукції до відвантаження. Прийомка продукції покупцем відбувається на складі постачальника: м. Київ, вул. Ракетна, 24.
У випадку якщо буде мати місце порушення строків поставки виробі,в постачальник повинен сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставлених (недопоставлених) у строк виробів за кожний день прострочення, а за прострочення зобов`язання понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від ціни не поставлених у строк виробів (п. 4.12 договору).
За безпідставну відмову від поставки виробів постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 7% вартості виробів за договором. Крім того, постачальник повертає покупцю отриману попередню оплату за вимогою останнього, якщо така попередня оплата була здійснена (п. 4.15 договору).
Згідно з п. 7.1 договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання своїх зобов`язань сторонами за цим договором.
Додатком № 2 до договору сторони погодили Специфікацію №1 на виготовлення та поставку продукції від 08.11.2023: Деталь лита 010-01 без механічної обробки, штук 2 500 на суму 1 196 250,00 грн.
Згідно з п. 2 Специфікації №1 авансовий платіж складає 50% від загальної суми за Специфікацією, що становить 598 125,00 грн, залишок 50% вартості кожної частини партії виготовленої продукції сплачується покупцем протягом трьох робочих днів з моменту повідомлення про готовність продукції (партії / частини партії) до відвантаження.
Загальний строк поставки продукції за Специфікацією становить 2 (два) календарні місяці з моменту попередньої плати, з яких перша частина партії в кількості 100 (сто) штук - протягом календарного місяця з моменту попередньої плати згідно з п. 2 Специфікації (пункт 4 Специфікації № 1).
Додатком № 3 до договору сторони визначили Специфікацію №2 на виготовлення та поставку продукції від 08.11.2023: Деталь лита 010-01 без механічної обробки, штук 2 500 на суму 1 896 250,00 грн.
Пунктом 2 Специфікації №2 визначено, що авансовий платіж складає 50% від загальної суми по Специфікації, що становить 948 125,00 грн, залишок 50% вартості кожної частини партії виготовленої продукції сплачується покупцем протягом трьох робочих днів з моменту повідомлення про готовність продукції (партії / частини партії) до відвантаження.
Загальний строк поставки продукції по Специфікації становить 2 (два) календарні місяці з моменту попередньої плати, з яких перша партія / частина партії в кількості 100 (сто) штук - протягом 15-ти (п`ятнадцяти) днів з моменту попередньої оплати згідно з п. 2 Специфікації (п. 4 Специфікації №2).
Відповідно до п. 7 Специфікації №2 для контролю виконання вимог креслення покупець (Підприємство) надає постачальнику (Заводу) стенд для випробування деталей на міцність внутрішнім гідравлічним тиском, а також надає постачальнику калібри на внутрішні різьби - М22х1,5-7Н та Сп36,22х10нит 2 клГ1 (ГОСТ В 2048-80) до початку виготовлення деталей за цією специфікацією на строк виготовлення.
08.11.2023 Завод виставив рахунки на оплату №919 на суму 598 125,00 грн та №920 на суму 948 125,00 грн.
09.11.2023 та 14.11.2023 Підприємство платіжними інструкціями №1498 та №1524 відповідно оплатило виставлені Заводом рахунки на суми 598 125,00 грн та 948 125,00 грн відповідно.
14.12.2023 Завод згідно з видатковою накладною №1170 здійснив часткову поставку товару в кількості 50 шт. на суму 23 925 грн.
За доводами Підприємства, згідно з актом №21 від 19.12.2023 розбракування відливу корпусів ДН82 поверненню підлягає продукція у кількості 24 шт., а згідно з актом №22 від 11.01.2024 розбракування відливу корпусів ДН82 підлягають поверненню відливки корпусів в кількості 18 шт. Зазначені акти розбракування та докази їх направлення Заводу, а також докази повернення Підприємством Заводу товару неналежної якості не надано.
Суд першої інстанції зазначив, що надані у засіданні 15.12.2025 Підприємством докази не можуть бути прийняті судом до розгляду в силу ч. 8 ст. 80 ГПК України, оскільки останні подані з пропуском строку, визначеного ч. 1 такої статті.
Оскільки Підприємство посилається у позові на обставини, на підтвердження яких у засіданні надало оригінали доказів, суд, за результатами їх огляду констатував, що дійсно повернення Заводу начебто бракованого товару на суму 23 925,00 грн не відбулося.
Факт неповернення Підприємством начебто забракованого товару на суму 23 925,00 грн за договором підтвердив Завод у засіданні 15.12.2025 під час надання усних пояснень.
Позивач стверджує, що не отримав продукцію за договором, а тому доцільність у продовженні договірних зобов`язань відпала, оскільки з 08.11.2023 і по даний час умови договору не виконуються, а замовлена продукція вже не потрібна.
24.02.2025 Підприємство направило Заводу претензію-вимогу вих. №63/02 від 17.02.2025 про повернення 2 464 662,74 грн.
16.04.2025 та 26.05.2025 Завод повернув Підприємству по 300 000,00 грн (всього 600 000,00 грн) попередньої оплати.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
За визначенням ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Суть принципу свободи договору закріплена у статті 627 ЦК України, яка передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1-3 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Тлумачення ст. 6 ЦК України свідчить про те, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непоіменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непоіменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Отже, можливість укладення договорів, що містять в собі елементи різних договорів (змішаний договір), передбачена законом.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Характеризуючи будь-який договір, важливо визначити його елементи, які не лише надають змогу з`ясувати сутність і зміст зобов`язання, але й встановити відповідність договору вимогам імперативних норм чинного законодавства та волі сторін.
Суд зазначає, що правова природа договору визначається виходячи саме з його умов (зі змісту договору), а не з назви договору.
Суд встановив, що 08.11.2023 сторони уклали договір №5395 на виготовлення та поставку продукції, за умовами п. 1.1 якого Завод як постачальник бере на себе зобов`язання виготовити та поставити продукцію та передати її у власність Підприємства (покупця); продукція виготовлятиметься партіями, на кожну з яких узгоджується Специфікація із зазначенням вартості та кількості продукції, термінів та умов оплати, прийомки та відвантаження продукції. Специфікації є невід`ємними частинами договору.
Частиною 1 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Cтроки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).
Отже, укладений сторонами спору договір містить елементи договору підряду та договору поставки.
Водночас, за встановлених у справі обставин, суд констатує, що сторони не визначили окремо строків виготовлення товару, а встановили строки поставки товару окремо за кожною зі Специфікацій (Специфікація №1 (додаток №2) та Специфікація №2 (додаток №3)). Очевидно, що станом на дату поставки продукція має бути виготовлена.
Щодо Специфікації №1 (додаток №2) суд встановив таке.
08.11.2023 додатком №2 до договору сторони погодили Специфікацію №1 на виготовлення та поставку продукції: Деталь лита 010-01 без механічної обробки, штук 2 500 на суму 1 196 250,00 грн.
За умовами Специфікації №1 авансовий платіж складає 50% від загальної суми по Специфікації (598 125,00 грн), залишок 50% вартості кожної частини партії виготовленої продукції сплачується покупцем протягом трьох робочих днів з моменту повідомлення про готовність продукції (партії / частини партії) до відвантаження; загальний строк поставки продукції становить 2 (два) календарні місяці з моменту попередньої плати, з яких перша частина партії в кількості 100 (сто) штук - протягом календарного місяця з моменту попередньої плати.
09.11.2023 Підприємство платіжною інструкцією №1498 сплатило Заводу 598 125,00 грн попередньої оплати.
Таким чином, Завод мав виготовити та поставити Підприємству 100 шт. деталей за Специфікацією №1 у строк до 09.12.2023 (протягом календарного місяця з моменту попередньої плати 09.11.2023).
Решту (2 400 шт.) деталей за Специфікацією №1 Завод мав поставити у строк до 09.01.2024 (загальний строк поставки продукції становить 2 (два) календарні місяці з моменту попередньої плати 09.11.2023).
14.12.2023 Завод поставив Підприємству 50 шт. деталей за Специфікацією №1.
Апеляційний суд зауважує, що суд першої інстанції не прийняв до розгляду надані Заводом докази розбракування та повернення деталей у кількості 50 шт., однак констатував, що дійсно повернення Заводу начебто бракованого товару на суму 23 925,00 грн не відбулося. Факт неповернення Підприємством начебто забракованого товару на суму 23 925,00 грн підтвердив відповідач.
Отже, у встановленому законом порядку Підприємство не надало доказів поставки заводом бракованого товару, а також того, що цей товар воно (Підприємство) повернуло з таких підстав Заводу.
Окремо апеляційний суд зауважує на тому, що умовами договору визначено порядок дій сторін (зокрема, Підприємства як особи, що стверджує про наявність у продукції «браку») у разі виявлення невідповідності продукції та/або прихованих дефектів, і докази дотримання такого порядку та відповідного встановлення браку продукції до матеріалів справи не надано.
Решту деталей ( 2 450 шт.) Завод підприємству не поставив.
Щодо Специфікації №2 (додаток №3) суд встановив таке.
08.11.2023 сторони додатком №3 до договору також погодили Специфікацію №2 на виготовлення та поставку продукції: Деталь лита 010-01 без механічної обробки, штук 2 500 на суму 1 896 250,00 грн.
За умовами Специфікації №2 авансовий платіж складає 50% від загальної суми за Специфікацією (948 125,00 грн), залишок 50% вартості кожної частини партії виготовленої продукції сплачується покупцем протягом трьох робочих днів з моменту повідомлення про готовність продукції (партії/частини партії) до відвантаження; загальний строк поставки продукції становить 2 (два) календарні місяці з моменту попередньої плати, з яких перша партія частина партії в кількості 100 (сто) штук - протягом 15-ти (п`ятнадцяти) днів з моменту попередньої плати.
Для контролю виконання вимог креслення покупець (Підприємство) надає постачальнику (Заводу) стенд для випробування деталей на міцність внутрішнім гідравлічним тиском, а також надає постачальнику калібри на внутрішні різьби - М22х1,5-7Н та Сп36,22х10нит 2 клГ1 (ГОСТ В 2048-80) до початку виготовлення деталей по даній специфікації на строк виготовлення по даній специфікації.
14.11.2023 Підприємство платіжною інструкцією №1524 сплатило Заводу 948 125,00 грн попередньої оплати.
Таким чином, Завод мав виготовити та поставити 100 шт. деталей по Специфікації №2 до 29.11.2023 (протягом 15-ти (п`ятнадцяти) днів з моменту попередньої плати 14.11.2023).
2 400 шт деталей Завод мав виготовити та поставити до 14.01.2024 (2 календарні місяці з моменту попередньої плати 14.11.2023).
Підприємство Заводу стенд для випробування деталей на міцність внутрішнім гідравлічним тиском, а також калібрів на внутрішні різьби - М22х1,5-7Н та Сп36,22х10нит 2 клГ1 (ГОСТ В 2048-80) до початку виготовлення деталей за цією Специфікацією до матеріалів справи не надало.
Завод Підприємству продукцію за Специфікацією №2 не поставив.
У зв`язку з простроченням Заводом поставки товару за Специфікаціями №1 та №2 Підприємство заявило до стягнення з Заводу 219 559,05 грн пені на підставі п. 4.5 договору, нарахування якої здійснило на загальну суму попередньої оплати 1 546 250,00 грн (розрахунок, наданий Підприємством 21.11.2025). Проте під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції Підприємство надало розрахунок пені за кожною специфікацією окремо.
Умовами п. 4.5 сторони визначили, що у разі безпідставного порушення строків виготовлення та поставки продукції постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості продукції за кожний день затримки.
За визначенням ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).
Текстуальне тлумачення положень ст. 549 ЦК України свідчить, що законодавець у цій нормі пов`язує визначення пені як виду неустойки з такими кваліфікуючими ознаками як її обчислення: 1) за кожен день прострочення виконання; 2) у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання.
Отже, поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені.
Тобто вжитий законодавцем у цьому випадку займенник «кожний (кожен)» пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення.
За загальним правилом, визначеним ч. 6 ст. 232 ГК України (який був чинним на час спірних правовідносин та звернення Підприємства з позовом), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Колегія суддів вважає, що за встановлених вище обставин нарахування пені мало бути здійснено окремо за кожною зі специфікацій, у т. ч. з урахуванням початку перебігу прострочення зобов`язання за кожною зі специфікації.
Щодо специфікації №1 суд зазначає таке.
Так, перша партія продукції за цією специфікацією у кількості 100 шт. вартістю 47 850,00 грн мала бути виготовлена та поставлена у строк до 09.12.2023, відповідно, прострочення поставки цієї партії почалося з 10.12.2023. Оскільки 14.12.2023 Завод поставив Підприємству 50 шт. продукції вартістю 23 925,00 грн, його зобов`язання у цій частині припинилося виконанням, а у решті (50 шт. продукції вартістю 23 925,00 грн) прострочення зобов`язання продовжилося та лишилося невиконаним. Враховуючи обмеження періоду нарахування пені шістьома місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, нарахування пені за першою партією може бути здійснено до 09.06.2024.
Решта товару (2 400,00 шт.) мала бути поставлена у строк до 09.01.2024, а тому прострочення зобов`язання з його поставки почалося з 10.01.2024. Враховуючи обмеження періоду нарахування пені шістьома місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, нарахування пені за другою партією може бути здійснено до 09.06.2024.
Суд також враховує, що за умовами п. 4.5 договору нарахування пені здійснюється від вартості продукції за кожний день затримки, а не від суми попередньої оплати.
Таким чином, за розрахунком апеляційного суду розмір пені за порушення строків поставки першої партії продукції складає 3 564,68 грн, а за другою партією товару - 284 740,27 грн. Сукупно пеня за порушення строків виготовлення та поставки товару за Специфікацією №1 складає 288 304,95 грн (розрахунок долучено до матеріалів справи).
Водночас колегія суддів враховує, що у поданому апеляційному суду розрахунку Підприємство визначило, що заявляє до стягнення з Заводу за порушення зобов`язання за Специфікацією №1 пеню у розмірі 85 163,16 грн (до цього Підприємство надало розрахунок на загальну суму за специфікаціями №1 та №2).
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, до стягнення з Заводу на користь Підприємства підлягають 85 163,16 грн пені за прострочення виконання зобов`язання за Специфікацією №1.
Щодо Специфікації №2 суд зазначає таке.
За її умовами Завод мав виготовити та поставити Підприємству продукцію «деталь лита 010-01 без механічної обробки» штук 2 500 на суму 1 896 250,00 грн.
Так, Завод мав виготовити та поставити 100 шт. деталей за Специфікацією №2 до 29.11.2023 та 2 400 шт. - до 14.01.2024.
Водночас за умовами Специфікації №2 для контролю виконання вимог креслення покупець (Підприємство) мав надати, але не надав постачальнику (Заводу) стенд для випробування деталей на міцність внутрішнім гідравлічним тиском, а також калібри на внутрішні різьби - М22х1,5-7Н та Сп36,22х10нит 2 клГ1 (ГОСТ В 2048-80) до початку виготовлення деталей на строк виготовлення за цією специфікацією.
Завод Підприємству продукцію за Специфікацією №2 не поставив.
При вирішенні питання щодо початку прострочення зобов`язання Заводу за Специфікацією №2 суд враховує, що згідно з ч. 1, 4 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Суд вважає, що оскільки Підприємство мало до початку виготовлення деталей за цією Специфікацією на строк виготовлення надати Заводу стенд для випробування деталей на міцність внутрішнім гідравлічним тиском, а також калібри на внутрішні різьби, однак не надало їх, відповідно, в цьому випадку застосуванню підлягає ч. 2 ст. 613 ЦК України, згідно з якою якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
За встановлених вище обставин, враховуючи те, що Підприємство не вчинило дії, до вчинення яких Завод не міг виконати свій обов`язок за Специфікацією №2, колегія суддів вважає, що прострочення зобов`язання за Специфікацією №2 з боку Заводу не настало, а тому підстави для нарахування пені відсутні.
З огляду на доводи апеляційної скарги в частині, що стосується відсутності підстав для нарахування пені за договором (як за Специфікацією №1, так і за Специфікацією №2) в цілому, суд відзначає, що Специфікація №1 не містить умов, які пов`язували би виготовлення та поставку продукції з наданням Підприємством Заводу стенду для випробування деталей на міцність внутрішнім гідравлічним тиском, а також калібрів на внутрішні різьби.
Щодо тих самих доводів в частині, що стосується нарахування Підприємством 3% річних та інфляційних втрат, суд відзначає, що суд першої інстанції задовольнив частково такі вимоги Підприємства лише в тій частині, що стосується прострочення Заводом зобов`язання з повернення коштів попередньої оплати, але відмовив у задоволенні таких вимог, які Підприємство заявило з посиланням на порушення Заводом зобов`язання з поставки товару.
Колегія суддів зазначає, що у апеляційній скарзі Завод не оскаржує (не наводить доводів необґрунтованості або помилковості) висновки суду в частині, що стосується вимог Підприємства стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань у зв`язку з простроченням Заводом зобов`язання з поставки товару за період з 09.01.2024, які суд визнав є необґрунтованими. Так само не оскаржує такі висновки і Підприємство, а тому апеляційний суд не надає їм оцінки.
Суд зауважує, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних безпосередньо на невиконане зобов`язання з поставки товару в натурі неможливо, оскільки норми ст. 625 ЦК України поширюються виключно на грошові зобов`язання.
Право нараховувати 3% річних та інфляційні на суму попередньої оплати, на яку Завод не поставив товари, виникло у Підприємства після направлення Заводу та отримання і невиконання останнім претензії з вимогою повернути суму попередньої оплати замість товару (ч. 2 ст. 693 ЦК України). Саме з цього моменту зобов`язання Заводу з поставки товару перестало існувати та виникло грошове зобов`язання з повернення коштів попередньої оплати.
Так, грошове зобов`язання з повернення вартості непоставленого товару виникло у Заводу за наслідком звернення Підприємства з претензією вих. №63/02 від 17.02.2025.
Оскільки Завод не повідомив дату отримання претензії, а Підприємство не надало доказів, які достеменно свідчили би про таку дату, враховуючи Нормативи та нормативні строки пересилань поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 (п. 1 ч. 1 та ч. 2 ІІ розділу), суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що станом на 28.02.2025 таке повідомлення мало бути отримане Заводом. В апеляційній скарзі Завод не заперечує проти такого висновку суду.
А отже, з огляду на таку дату отримання претензії та встановлений у претензії семиденний строк на її виконання, Завод мав виконати зобов`язання з повернення Підприємству коштів попередньої оплати у строк до 07.03.2025.
Суд встановив, що Завод повернув Підприємству 600 000,00 грн попередньої оплати (16.04.2025 - 300 000 грн; 26.05.2025 - 300 000 грн).
Перевіривши наданий Підприємством та здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, апеляційний суд встановив, що до стягнення з Заводу на користь Підприємства підлягають 42 388,59 грн інфляційних нарахувань та 15 342,02 грн 3% річних за порушення зобов`язання з повернення коштів попередньої оплати.
Апеляційний суд зазначає, що перевірка усіх розрахунків у цій справі здійснена за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», що є усталеною практикою, зокрема, викладеною у постановах Верховного Суду від 25.11.2025 у справі №910/11325/23, від 01.07.2025 у справі №910/18308/21, від 26.03.2026 у справі №910/13499/24.
Щодо решти доводів апеляційної скарги суд зазначає таке.
Ухвалою від 29.08.2025 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву Підприємства до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання; зобов`язав відповідача зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, в підсистемі «Електронний суд» та надати докази реєстрації; запропонував Заводу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали подати до суду відзив на позовну заяву із врахуванням вимог ст. 165 ГПК України.
Зазначену ухвалу 03.09.2025 суд першої інстанції направив на адресу Заводу але 18.09.2025 ухвала повернулася до суду з відміткою працівника поштового зв`язку АТ «Укрпошта» «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Отже, ухвала Господарського суду міста Києва від 29.08.2025 вважається врученою Заводу 18.09.2025. Відповідно, Завод мав подати відзив на позовну заяву у строк до 03.10.2025.
Інші процесуальні документи, які суд направляв на поштову адресу Заводу, також повернулися з відміткою працівника поштового зв`язку АТ «Укрпошта» «адресат відсутній за вказаною адресою».
Апеляційний суд також зазначає, що 04.11.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи», яким у ГПК України у ст. 6 абзац перший частини шостої викладено в такій редакції: "6. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку".
Тобто, починаючи з 04.11.2023 Завод був зобов`язаний зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Оскільки Завод не виконав покладений на нього чинним законодавством обов`язок з реєстрації електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), а також враховуючи встановлені вище обставини щодо вручення судового рішення, суд критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував наявні у матеріалах справи докази неотримання відповідачем жодної ухвали суду та копії матеріалів, направлених позивачем.
Щодо доводів скаржника про те, що відзив на позовну заяву та надані до нього докази були надані позивачу та суду в розумний строк за 7 днів до судового засідання, тобто у строк, цілком достатній для опрацювання матеріалів відзиву стороною та судом, апеляційний суд відзначає, що чинним процесуальним законодавством визначено інші строки для подання відзиву.
Щодо доводів скаржника про безпідставну відмову суду у прийнятті поданих у судовому засіданні письмових заперечень суд зазначає, що згідно з ГПК України усі свої заперечення відповідач викладає у відзиві на позовну заяву.
Таку заяву по суті як заперечення ГПК України передбачає для викладення відповідачем своїх пояснень, міркувань та аргументів щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення (ст. 167 ГПК України). Відповідь на відзив Підприємство не подавало, а тому у Заводу були відсутні підстави для подання заперечень.
Те, що Завод подав як «заперечення на позов», фактично є відзивом на позовну заяву, питання щодо прийняття якого вже будо вирішено місцевим судом.
Щодо поданої 18.08.2026 Заводом платіжної інструкції №4279 від 13.08.2026 на суму 300 000,00 грн суд зазначає таке.
У постанові від 30.08.2024 у cправі №916/3006/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання застосування п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України:
1. Чи підлягає закриттю провадження у справі на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у разі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі?
2. Чи підлягає скасуванню законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції по суті спору лише з підстав відсутності предмета спору, якщо предмет припинив існування після ухвалення цього рішення?
3. Чи підлягає закриттю провадження у справі на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у разі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, та законність і обґрунтованість рішення спростована за наслідками апеляційного розгляду?
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду виснував таке.
« 7.16. Статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
7.17. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
7.18. Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
7.19. Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
7.20. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).
7.21. З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
7.22. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
7.23. Отже, суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
7.24. При цьому протилежне, зокрема скасування рішення суду з тих підстав, що сторона спору на стадії апеляційного перегляду рішення вчинила дії, які направлені, по суті, на вирішення питання шляхом фактично позапримусового виконання зобов`язання, хоча і за наслідками встановлення судом першої інстанції обставин та ухвалення рішення про зобов`язання вчинення дій на користь позивача, означало б скасування законного та обґрунтованого рішення, яке ухвалене за результатами встановлення фактичних обставин справи, надання оцінки доказам, правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
7.25. За статтею 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:
1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
7.26. Статтею 278 ГПК України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині. Відповідно до наведеної статті судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статями 226 та 231 цього кодексу.
7.27. Разом з тим статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.28. Отже, у розумінні статті 278 ГПК України підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі є порушення судом процесуального законодавства, зокрема, й коли суд першої інстанції не врахував обставини того, що предмет спору припинив існувати до ухвалення рішення.
7.29. Подібна конструкція, до прикладу, передбачена процесуальним кодексом для подібного випадку, коли після ухвалення оскаржуваних рішень настали інші обставини, які також є підставою для закриття провадження у справі за правилами пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України. Так, за частиною третьою статті 278 ГПК України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
7.30. Водночас, на переконання Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, коли порушення ГПК України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
7.31. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду також вважає за необхідне зазначити про те, що ГПК України передбачає спеціальні процесуальні механізми та процедуру для випадку припинення існування предмета спору, які виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.
7.32. Так, у разі, коли боржник добровільно виконав рішення суду (повністю чи частково), яке підлягає виконанню на підставі виконавчого документа (наказу), то боржник відповідно до частини другої статті 328 ГПК України наділений правом звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою).
7.33. Судове рішення також може бути переглянуто за правилами глави 3 ГПК України за наявності для цього відповідних підстав.
7.34. У зв`язку з викладеним, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, від 10.09.2021 у справі №910/13848/20, від 27.09.2022 у справі №910/14363/21, від 25.07.2019 у справі №916/144/18 про те, що закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України може бути здійснено, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк відсутні підстави для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду.
7.35. Таким чином, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
7.36. Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.
7.37. Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:
- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;
- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
7.38. У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України».
Колегія суддів відзначає, що платіжною інструкцією №4279 від 13.08.2026 Завод сплатив Підприємству 300 000,00 грн з призначенням платежу «Повернення передплати за товар згідно заяви покупця (клієнта). Разовий платіж. Без ПДВ. Тендерний договір не закл.». Тобто цим платежем Підприємство сплатило частину суми основного боргу (повернення попередньої оплати на вимогу Підприємства). Однак у справі, що розглядається, Завод оскаржує рішення суду першої інстанції в частині присуджених до стягнення з нього пені, 3% річних та інфляційних нарахувань та не оскаржує в частині, що стосується присудженого до стягнення з нього основного боргу, тобто наявність цієї платіжної інструкції жодним чином не впливає на рішення в тій частині, яка переглядається апеляційним судом.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на всі наведені вище і перевірені апеляційним судом обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого суду підлягає зміні.
Судові витрати.
У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги частково витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
У Х В А Л И В :
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/9848/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/9848/25 змінити в частині, що стосується присуджених до стягнення з Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України» пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, виклавши п. 2 його резолютивної частини в такій редакції:
«Стягнути з Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України» (03028, м. Київ, вул. Ракетна, буд. 24, код ЄДРПОУ 02137660) на користь Приватного підприємства «Вестхім» (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Юності, 62А, код ЄДРПОУ 19394119) 922 325,00 грн основного боргу, 85 163,16 грн пені, 42 388,59 грн інфляційних нарахувань, 15 342,02 грн 3% річних та 12 782,63 грн судового збору».
В решті рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі №910/9848/25 залишити без змін.
3. Стягнути з Приватного підприємства «Вестхім» (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Юності, 62А, код ЄДРПОУ 19394119) на користь Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України» (03028, м. Київ, вул. Ракетна, буд. 24, код ЄДРПОУ 02137660) 2 042,44 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
5. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.10.2026.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак