ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" жовтня 2026 р. Справа№ 910/9848/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від позивача: Хоптій М.В. (поза межами приміщення суду),
від відповідача: Попович В.М. (поза межами приміщення суду),
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вестхім»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 (повний текст складено 05.01.2026)
за заявою Приватного підприємства «Вестхім» про винесення додаткового рішення
у справі № 910/9848/25 (суддя Пукас А.Ю.)
за позовом Приватного підприємства «Вестхім»
до Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України»
про стягнення 1 587 383, 50 грн,
в с т а н о в и в :
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
22.12.2025 Приватне підприємство «Вестхім» (далі - Підприємство) сформувало у системі «Електронний суд» заяву про винесення додаткового рішення (далі - заява), у якій просило Господарський суд міста Києва винести додаткове рішення щодо понесених судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, та стягнути з Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України» (далі - Завод) 65 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
До заяви Підприємство долучило договір №21/04-25-1 від 21.04.2025 про надання правової допомоги та акт від 03.10.2025 приймання-передачі наданих послуг.
24.12.2025 Підприємство сформувало у системі «Електронний суд» заяву, у якій просило долучити до первісно поданої заяви платіжне доручення на суму 25 000,00 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 долучені Підприємством до заяви про винесення додаткового рішення докази залишено без розгляду. У задоволенні заяви Підприємства про винесення додаткового рішення відмовлено.
Суд зазначив, що, дійсно, позовна заява містить попередній (орієнтовний) розрахунок витрат позивача на професійну правничу допомогу, однак таку вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у прохальній частині позову позивач не заявлялав.
Суд вказав на те, що позивач ні у позовній заяві, ні в судових засіданнях до закінчення судових дебатів не заявив про необхідність вирішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та подання додаткових доказів понесення таких витрат у порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Також суд зауважив позивачу на тому, що заява про ухвалення додатково рішення зареєстрована канцелярією суду 23.12.2025, тобто після ухвалення рішення по суті та, відповідно, після закінчення стадії судових дебатів, а також на незрозумілості порядку надання 24.12.2025 доказу оплати на суму 25 000,00 грн.
Зазначене, за висновком суду, у своїй сукупності виключає можливість прийняття долучених до заяви про винесення додаткового рішення доказів та є підставою для залишення їх без розгляду.
Враховуючи обставини у цій справі в частині заявлення позивачем до відшкодування судових витрат, суд дійшов висновку про те, що не вбачає підстав, визначених ч. 1 ст. 224 ГПК України для ухвалення додаткового рішення як такого.
Оскільки подана позивачем заява про винесення додаткового рішення не містить поважних причин неможливості подання необхідних доказів (в т.ч. датованого 03.10.2025 акта) та в цілому такої заяви до моменту закінчення судових дебатів, суд не вбачав підстав для вирішення питання відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, що, за висновком суду, виключає можливість ухвалення додаткового рішення згідно з ч. 3 ст. 221 ГПК України в порядку, передбаченому ст. 244 цього Кодексу.
При цьому суд звернув увагу позивача, що не виключає факт понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а стягнення їх в судовому порядку є неможливим оскільки позивач не дотримався порядку заявлення таких витрат до відшкодування, зокрема, і не зазначив їх у прохальній частині позову, що спростовує аргументи позивача щодо неповноти ухваленого Господарським судом міста Києва рішення від 22.12.2025.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2026, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та винести додаткове рішення з приводу понесених судових витрат пов`язаних із наданням правничої допомоги. Стягнути з Заводу на користь Підприємства витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 65 000,00 грн.
Скаржник вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, а заяву про ухвалення додаткового рішення такою, що має бути задоволена.
Апелянт зазначає, що у тексті позовної заяви містився попередній (орієнтовний) розрахунок витрат позивача на професійну правничу допомогу (65 000,00 грн), а 03.10.2025 Підприємство подало заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якій просило стягнути з відповідача такі витрати в розмірі 65 000,00 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 15.01.2026 апеляційну скаргу Підприємства передано колегії у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9848/25 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Підприємства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 до надходження матеріалів справи №910/9848/25.
29.01.2026 матеріали справи №910/9848/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 апеляційну скаргу Підприємства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 у справі №910/9848/25 залишено без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 у справі №910/9848/25. Розгляд справи призначено на 11.03.2026.
Колегія суддів у судових засіданнях 11.03.2026 та 13.04.2026 протокольно оголосила перерви у розгляді справи на підставі ст. 216 ГПК України.
Судове засідання, призначене на 18.05.2026, не відбулось у зв`язку з оголошенням перерви у судовому засіданні за апеляційною скаргою Заводу на рішення Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 у справі №910/9848/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 призначено судове засідання на 17.06.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2026 зупинено апеляційне провадження у справі №910/9848/25 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 927/994/23. Зобов`язано сторони повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду справи №927/994/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 на задоволення заяв представників Підприємства поновлено апеляційне провадження у справі №910/9848/25. Розгляд справи призначено на 24.08.2026.
24.08.2026 колегія суддів у судовому засіданні оголосила перерву у розгляді справи до 14.10.2026 на підставі ст. 216 ГПК України та повідомила, що судове засідання буде проводитися в режимі відеоконференції.
Позиції учасників справи.
Завод надав відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог Підприємства заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
07.08.2025 Підприємство сформувало у системі «Електронний суд» позовну заяву, у якій просило Господарський суд міста Києва стягнути з Заводу 1 587 383,50 грн, з яких 946 250,00 грн основного боргу, 280 810,28 грн інфляційних нарахувань за весь час прострочення, 70 179,00 грн 3% річних, 181 906,79 грн пені згідно з п. 4.5 договору за 180 днів за період з 16.11.2024 по 16.04.2025, 108 237,50 грн штрафу в розмірі 7% вартості виробів за договором.
У позовній заяві Підприємство повідомило, що до витрат на правничу допомогу на етапі подання позову належить судовий збір, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги, складають 65 000,00 грн.
До позовної заяви Підприємство долучило договір №21/04-25-1 від 21.04.2025 про надання правової допомоги.
04.10.2025 Підприємство сформувало у системі «Електронний суд» заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якій просило стягнути з Заводу витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 65 000,00 грн.
До заяви Підприємство долучило акт від 03.10.2025 приймання-передачі наданих послуг.
За текстом заяви Підприємство зазначило, що понесло витрати на правничу допомогу та направило акт виконаних робіт, в якому зазначено ці витрати.
Так, згідно з актом від 03.10.2025 виконаних робіт виконавець (Адвокатське бюро «Хоптій та партнери», далі - Бюро) надало Підприємству як замовнику юридичні послуги за договором №21/04-25-1 від 21.04.2025 про надання правової допомоги (далі - договір).
Виконавець вивчив матеріали справи, судову практику, підготував позовну заяву Підприємства до Заводу про стягнення заборгованості за договором №5395 від 08.11.2023 на виготовлення та поставку продукції, здійснює представництво Підприємства у Господарському суді міста Києва у справі № 910/9848/25. Вартість послуг за період з 25.07.2025 по 03.10.2025 становить 65 000,00 грн, які Підприємство вже оплатило повністю.
Від Заводу заяв, клопотань, заперечень тощо щодо поданої Підприємством заяви не надійшло.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 позов Підприємства задоволено частково. Стягнуто з Заводу на користь Підприємства 922 325,00 грн основного боргу, 181 906,79 грн пені, 15 366,68 грн 3% річних, 53 204,71 грн інфляційних втрат та 14 073,64 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
22.12.2025 Підприємство сформувало у системі «Електронний суд» заяву про винесення додаткового рішення, у якій просило Господарський суд міста Києва винести додаткове рішення щодо понесених судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, та стягнути з Заводу 65 000,00 грн витрат на правничу допомогу. До заяви Підприємство долучило договір №21/04-25-1 від 21.04.2025 про надання правової допомоги та акт від 03.10.2025 приймання-передачі наданих послуг.
Обґрунтування заяви наведено вище за текстом цієї постанови.
24.12.2025 Підприємство сформувало у системі «Електронний суд» заяву, у якій просило долучити до первісно поданої заяви платіжне доручення на суму 25 000,00 грн.
З наданих Підприємством у матеріали справи доказів суд встановив таке.
21.04.2025 Підприємство (клієнт) уклало з Бюро (виконавець) договір №21/04-25-1 від про надання правової допомоги (далі - договір), за умовами розділу І якого клієнт доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати юридичну допомогу, складати необхідні процесуальні документи, позовну заяву та здійснювати представництво у Господарському суді міста Києва за позовом Підприємства до Заводу про стягнення заборгованості за договором №5395 від 08.11.2023 на виготовлення та поставку продукції.
Згідно з п. 2 розділу ІІ договору представництво інтересів клієнта здійснює адвокат Хоптій М.В.
Клієнт та виконавець погодили, що оплата за складання процесуальних документів, підготовку позовної заяви та представництво у суді першої інстанції складає 65 000,00 грн. Оплата здійснюється після підписання договору (п. 1 розділу ІІІ).
03.10.2025 Підприємство та Бюро підписали акт виконаних робіт, згідно з яким Бюро надало Підприємству юридичні послуги за договором, а саме: виконавець вивчив матеріали справи, судову практику, підготував позовну заяву Підприємства до Заводу про стягнення заборгованості за договором №5395 від 08.11.2023 на виготовлення та поставку продукції, здійснює представництво Підприємства у Господарському суді міста Києва у справі №910/9848/25, підготував заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.
Вартість послуг за період з 25.07.2025 по 03.10.2025 становить 65 000,00 грн.
За результатами апеляційного перегляду апеляційну скаргу Заводу на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/9848/25 задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/9848/25 змінено в частині, що стосується пені, 3% річних та інфляційних нарахувань та викладено його в такій редакції: Стягнути з Заводу на користь Підприємства 922 325,00 грн основного боргу, 85 163,16 грн пені, 42 388,59 грн інфляційних нарахувань, 15 342,02 грн 3% річних та 12 782,63 грн судового збору. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі №910/9848/25 залишено без змін.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно зі ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 244 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в т.ч. якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Згідно з положеннями ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
У силу положень п. 12 ч. 3 ст. 12 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно із положеннями ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1, 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України в числі питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.
Зокрема, відповідно до положень ч. 4 ст. 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що питання про стягнення/визначення/розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.
Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
Разом з тим, положеннями ст. 221 ГПК України визначено: якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному ч. 2 цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 244 цього Кодексу.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Наведені вище положення ст. 124, 126, 129 ГПК України у сукупності з положеннями ст. 221 ГПК України дають підстави дійти висновку, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі, суд може вирішити питання розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву суд може вирішити питання про судові витрати, шляхом ухвалення додаткового рішення.
При цьому за аналізом процесуального законодавства визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у ч. 3 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.
Водночас на підтвердження докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.
Наведені вище положення ГПК України у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у ст. 124, 126, 221 ГПК України.
Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів.
Водночас положення ч. 8 ст. 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.
Колегія суддів за встановлених вище за текстом цієї постанови обставин констатує, що Підприємство у позовній заяві повідомило, що його пов`язані із наданням правової допомоги витрати складають 65 000,00 грн та 04.10.2025 подало заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якій просило стягнути з Заводу витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 65 000,00 грн.
Таким чином, станом на дату ухвалення рішення у справі були наявні: попередній розрахунок витрат Підприємства на правничу допомогу, заява Підприємства про стягнення з Заводу витрат на правничу допомогу та докази на підтвердження понесених витрат (до позовної заяви Підприємство долучило договір №21/04-25-1 від 21.04.2025 про надання правової допомоги, а до заяви - акт від 03.10.2025 приймання-передачі наданих послуг за договором).
Отже, станом на дату ухвалення рішення Підприємство дотрималося визначених ГПК України передумов для ухвалення судом рішення щодо судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу.
В подальшому, в той самий та на наступний день після ухвалення рішення по суті справи, тобто у межах визначеного ч. 8 ст. 129 ГПК України строку, Підприємство подало заяву про винесення додаткового рішення (до якої долучило вже наявні у матеріалах справи договір та акт, про які зазначено вище) та заяву із долученою до неї платіжною інструкцією №415 від 24.12.2025 на суму 25 000,00 грн з призначенням платежу «Оплата за юридичні послуги згідно договору 21/04-25-1 від 21.04.2025 Без ПДВ».
У поданій 22.12.2025 заяві Підприємство зазначило, що вже подавало заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якій просило стягнути з Заводу 65 000,00 грн витрат на правничу допомогу, та просило ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з Заводу на користь Підприємства 65 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Наведене у сукупності свідчить про те, що у суду першої інстанцій не було підстав для відмови Підприємству в ухваленні додаткового рішення, оскільки станом на дату ухвалення рішення по суті справи питання щодо судових витрат, зокрема витрат Підприємства на правничу допомогу, вирішено не було, а тому така відмова суду є неправомірною.
Щодо залишення судом наданих Підприємством доказів без розгляду апеляційний суд зазначає таке.
По-перше, за встановлених вище обставин Підприємство дотрималося встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України строку на їх подання. Зазначене стосується як договору та акта, так і платіжної інструкції. По-друге, саме ці договір та акт Підприємство вже надавало у матеріали справи, а тому потреби у їх повторному поданні не було. Отже, підстави для залишення без розгляду поданих Підприємством доказів були відсутні.
За наведених підстав, враховуючи приписи ст. 244 ГПК України, оскільки судом не вирішено питання про судові витрати, у цій справі має бути постановлене додаткове рішення.
Ухвалюючи додаткове рішення у цій справі, апеляційний суд виходить з такого.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
В силу приписів ст. 59, 131 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу, для надання якої в Україні діє адвокатура, а ст. 16 ГПК України вказує на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону).
Отже, гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: у разі зазначення фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, визначеного у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п. 130, 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.
Колегія суддів також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати у визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Також ч. 4-6, 7, 9 ст. 129 ГПК України визначають випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
Отже, процесуальний закон передбачає такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами ст. 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи».
Отже, розглядаючи заяву / клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд має дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено до документів інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами, та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядає конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення
Надані докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно зі ст. 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 75-79 ГПК України.
Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд встановив, що у договорі Підприємство та Бюро визначили фіксований гонорар у розмірі 65 000,00 грн.
На виконання договору Бюро надало Підприємству юридичні послуги: виконавець вивчив матеріали справи, судову практику, підготував позовну заяву Підприємства до Заводу, здійснив представництво Підприємства у суді у справі №910/9848/25, про що сторони підписали відповідний акт.
Водночас, щодо доказів оплати правничої допомоги суд зазначає, що подання таких доказів не є обов`язковим та звертається до висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19. Так, в абз. 2 та 3 п. 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Отже, Підприємство довело понесення ним витрат на правничу допомогу.
Пунктом 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Апеляційний суд враховує результати апеляційного перегляду та зазначає, що витрати Підприємства на правничу допомогу мають бути розподілені між сторонами пропорційно.
До стягнення з Заводу на користь Підприємства підлягає 43 618,46 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Судові витрати.
Оскільки за подання апеляційної скарги на додаткове рішення судовий збір не сплачується, суд не здійснює його розподіл за результатами розгляду апеляційної скарги.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
У Х В А Л И В :
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вестхім» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 у справі № 910/9848/25 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 у справі № 910/9848/25 скасувати.
3. Ухвалити додаткове судове рішення, яким Стягнути з Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України» (03028, м. Київ, вул. Ракетна, буд. 24, код ЄДРПОУ 02137660) на користь Приватного підприємства «Вестхім» (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Юності, 62А, код ЄДРПОУ 19394119) 43 618,46 грн витрат на правничу допомогу.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
5. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.10.2026.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак