ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 753/24208/21
провадження № 61-9197 св 26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Осіяна О. М. (суддя-доповідач),
суддів: Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року у складі судді Сирбул О. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 06 травня 2026 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І.,Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України») про визнання неправомірним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що 15 лютого 2021 року він прийнятий на посаду заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».
У вересні 2021 року у зв`язку із погіршенням стану здоров`я він звернувся до медичного закладу та не виконував свої посадові обов`язки, оскільки у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року перебував на лікуванні в медичному центрі ТОВ «Інститут проблем терапії», про що одразу повідомив представника відповідача. Після одужання надав представнику відповідача медичну довідку, а також письмові пояснення щодо причин своєї відсутності на роботі у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року.
Однак 22 жовтня 2021 року його було повідомлено про звільнення за прогул за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Позивач указував, що був відсутній на робочому місці з поважної причини, оскільки хворів та проходив лікування в амбулаторному порядку, на підтвердження чого надав медичну довідку та письмові пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі.
Вважав, що його звільнення відбулося з порушенням порядку отримання згоди первинної профспілкової організації, членом якої він є, оскільки його завчасно не повідомлено про розгляд подання про звільнення. Крім того, відповідач порушив строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачений статтею 148 КЗпП України, оскільки наказ про звільнення видано лише 22 жовтня 2021 року, а він був відсутнім на робочому місці з 20 вересня 2021 року.
Враховуючи викладене, позивач просив суд:
- визнати неправомірним наказ АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» № 1039-К від 22 жовтня 2021 року про його звільнення за прогул;
- поновити на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»;
- стягнути з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 жовтня 2021 року до дня поновлення на роботі;
- стягнути з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на його користь моральну шкоду у розмірі 75 000 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Позивач працював у відповідача на умовах трудового договору на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» і на підтвердження поважності причини відсутності на роботі у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року, тобто 18 календарних днів, повинен був надати відповідачу виключно листок непрацездатності, виданий лікуючим лікарем спільно із завідувачем відділення, у якому позивач проходив лікування.
Оскільки позивач не надав відповідачу листок непрацездатності, суд першої інстанції дійшов висновку про законність його звільнення.
Щодо порушення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності та порушення порядку звільнення позивача із займаної посади, суд першої інстанції зазначив, що порушення позивачем трудової дисципліни було триваючим, оскільки він був відсутній на робочому місці без поважної причини у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року, а виявлено проступок відповідачем лише 08 жовтня 2021 року, тобто у день, коли позивач з`явився на роботу та надав відповідачу документ на підтвердження причин відсутності на роботі, з якого відповідач з`ясував, що позивач надав роботодавцеві не передбачений чинними нормами законодавства документ, а саме не листок непрацездатності, а довідку, видану лікарем ТОВ «Інститут проблем терапії» Філоновою І. В . З наказу від 22 жовтня 2021 року № 1039-к суд встановив, що дисциплінарне стягнення застосовано до позивача 22 жовтня 2021 року, тобто з дотримання строків, передбачених частиною першою статті 148 КЗпП України та пункту 7.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників апарату управління АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».
Щодо неповідомлення позивача про те, що первинною профспілковою організацією відповідача розглядатиметься подання про його звільнення, то місцевий суд указав, що 22 жовтня 2021 року позивач надав уповноваженій особі роботодавця письмові пояснення щодо підстав його відсутності на робочому місці у спірний період і після відібрання цих письмових пояснень цього ж дня представник відповідача звернувся до виконувача обов`язків голови профспілкового комітету первинної профспілкової організації АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Н. Рибець із поданням за № 13с-1-19/3993 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, яке було розглянуто на засіданні профспілкового комітету 22 жовтня 2021 року у присутності ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Ковінько Н. М., подану в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року № 455 (далі - Інструкція), тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Згідно з пунктом 1.2 Інструкції видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пунктами 1.13, 2.7, 2.16-2.20, 3.4, 3.16, 6.6. Отже, поважність причин відсутності позивача в цьому випадку повинна бути належним чином документально оформлена, а саме листком непрацездатності, який є єдиним офіційним документом, що дозволяє бути відсутнім на роботі у зв`язку із хворобою. При цьому позивач не підпадає під випадки, обумовлені пунктами 1.13, 2.7, 2.16-2.20, 3.4, 3.16, 6.6. Інструкції. Таким чином, звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належного повідомлення ОСОБА_1 про засідання профспілкового комітету, то апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду та вказав, що вимог про завчасне повідомлення працівника про таке засідання чинне законодавство не містить. Водночас 22 жовтня 2021 року представник відповідача звернувся до виконувача обов`язків голови профспілкового комітету первинної профспілкової організації АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, яке було розглянуто на засіданні 22 жовтня 2021 року у присутності ОСОБА_1 . За результатами розгляду цього питання ухвалено рішення про надання згоди на звільнення позивача. Отже, на думку апеляційного суду, АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» дотрималося порядку, встановленого частиною третьою статті 43 КЗпП України, щодо розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником ОСОБА_3 , задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, щосуди попередніх інстанцій не врахували, що відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами, дійшли передчасного висновку про відсутність позивача у період із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року на робочому місці без поважних причин, обмежившись висновком про те, що єдиним доказом поважності причин відсутності позивача на роботі може бути тільки лист непрацездатності, який позивач не надав.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірним та скасовано наказАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» № 1039-К від 22 жовтня 2021 року «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з 22 жовтня 2021 року.
Стягнуто з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 906 541, 44 грн з відрахуванням всіх податків і обов`язкових платежів згідно з чинним законодавством.
Стягнуто з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 75 000 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щозвільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки ОСОБА_1 не допускав прогулу без поважних причин, а відсутність його на роботі з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року зумовлена поважними причинами, а саме проходженням стаціонарного лікування, що підтверджується довідкою ТОВ «Інститут проблем терапії». Суд першої інстанції врахував, що хвороба працівника може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності.
Встановивши незаконне звільнення позивача з роботи, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , поновлення його на роботі на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».
Стягуючи на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції керувався положеннями статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та, з огляду на розмір середньоденної заробітної плати позивача - 3 500, 16 грн, визначив, що середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дати, що становить річний термін (з 22 жовтня 2021 року по 22 жовтня 2022 року), складає 906 541, 44 грн.
Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що порушення законних прав ОСОБА_1 , яке полягало у незаконному звільненні, призвело до моральних страждань, та врахувавши тривалість, глибину душевних страждань та переживань, яких зазнав позивач, а також конкретні обставини справи (безпідставну та раптову втрату джерела доходу, характер порушення його прав, істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення порушених прав), вважав за можливе стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 75 000 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 травня 2026 року апеляційну скаргу АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» задоволено частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року змінено в частині дати, з якої ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», а саме з 23 жовтня 2021 року.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року змінено в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, зменшено розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 , з 75 000 грн до 10 000 грн.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання наказу про звільнення ОСОБА_1 незаконним та його скасування, поновлення позивача на посаді заступника директора Департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач повідомляв відповідача про причини своєї відсутності на роботі з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року, на підтвердження чого надав відповідну довідку з медичної установи. При цьому відповідач помилково вважав, що єдиним належним доказом, який може підтверджувати поважність причини відсутності на роботі за станом здоров`я, є листок непрацездатності, оскільки така обставина може бути підтверджена і довідкою медичної установи, випискою з медичної карти амбулаторного хворого тощо.
Також апеляційний суд звернув увагу на обов`язок суду оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права. Надаючи згоду на звільнення позивача, профспілковий комітет не навів жодних мотивів такої згоди, в тому числі не вказав на конкретні факти прогулу позивача, які були встановлені при розгляді подання роботодавця, та не пояснив у своєму листі від 22 жовтня 2021 року причини неврахування перебування позивача на лікуванні з 20 вересня по 07 жовтня 2021 року.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині дати, з якої ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі, апеляційний суд керувався положеннями статті 235 КЗпП України, пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України від 29 липня 1993 року № 58, та виходив з того, що у разі незаконного звільнення працівник поновлюється на роботі з дня звільнення, яким вважається останній день роботи. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 був звільнений 22 жовтня 2021 року, то поновленню на роботі підлягає з 23 жовтня 2021 року.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що визначений судом розмір морального відшкодування у сумі 75 000 грн є надмірним. Враховуючи заперечення відповідача, конкретні обставини справи, встановлення факту порушення конституційного права позивача на працю, обставини незаконного звільнення, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, враховуючи глибину та характер душевних страждань позивача, їх тривалість та тяжкість, вимушені зміни у його житті, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди 10 000 грн буде достатнім і не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок коштів державного підприємства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 липня 2026 року через підсистему Електронний суд представник АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» - адвокат Кисіль А. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 травня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 , відмовити.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановахВерховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19, від 28 травня 2025 року у справі № 523/22514/23, а також відсутністю висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування пункту 4 частини першої статті 40, статей 147-149 КЗпП України у подібних правовідносинах. Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 753/24208/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
04 серпня 2026 року справа № 753/24208/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2026 року зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року в частині стягнення з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 906 541, 44 грн, окрім суми, яка відповідно до пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України підлягає негайному виконанню.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_1 не надав роботодавцю листок непрацездатності і відомості про його тимчасову непрацездатність були відсутні в Реєстрі листків непрацездатності, при цьому позивач був ознайомлений під підпис з Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників апарату управління АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», затвердженими наказом від 27 лютого 2018 року № 87, які прямо передбачали обов`язок подання такого документа.
Судифактично визнали доведеною поважність причин відсутності ОСОБА_1 на роботі у період з 20 вересня по 07 жовтня 2021 року на підставі довідки ТОВ «Інститут проблем терапії» та пояснень цього ж закладу, які неодноразово уточнювались та доповнювались, не перевіривши при цьому, чи відповідає вказана довідка вимогам пункту 2.19 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року № 455 та чи містить вона всі обов`язкові реквізити, передбачені зазначеною нормою; чи посвідчує вона саме тимчасову непрацездатність, а не лише факт звернення за медичною допомогою; чи підтверджує вона існування об`єктивних, незалежних від волі позивача обставин, які виключали можливість виконання ним трудових обов`язків протягом безперервного вісімнадцятиденного періоду.
Суди фактично ототожнили надання медичної довідки ТОВ «Інститут проблем терапії» з доведеністю поважних причин відсутності позивача на роботі, не перевіривши її належність, допустимість, достовірність та достатність відповідно до статей 77-80, 89 ЦПК України.
Вважає, що при звільненні позивача АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» діяло відповідно до вимог статей 147-149 КЗпП України та дотрималося встановленої законом процедури застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, відсутність ОСОБА_1 на роботі належним чином зафіксована актами за кожний відповідний робочий день; після виходу позивача на роботу роботодавець витребував у нього письмові пояснення, перевірив інформацію щодо наявності листка непрацездатності шляхом звернення до компетентного державного органу та отримав згоду виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника.
Звертає також увагу на те, що змінивши дату поновлення позивача на роботі з 22 жовтня 2021 року на 23 жовтня 2021 року, суд апеляційної інстанції залишив без змін розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, погодившись із розрахунком суду першої інстанції та не перевіривши його правильність. Крім того, позивач не довів спричинення йому моральної шкоди.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 лютого 2021 року ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», що підтверджується записами в трудовій книжці (а. с. 18, 19, т. 1) та наказом АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 22 жовтня 2021 року № 1039-к «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 » (а. с. 20, 99, т. 1).
Із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 не виконував службові обов`язки у зв`язку із проходженням медичного лікування. Про причини своєї відсутності повідомив роботодавця 20 вересня 2021 року в телефонному режимі і зобов`язався надати докази на підтвердження зазначених ним обставин.
За період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року працівниками АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», у складі заступника начальника Управління персоналу - начальника відділу кадрів В. Задорожнюка, начальника відділу супроводу діяльності Департаменту торгівельної діяльності І. Костерєвої, начальника відділу технічного захисту та охорони Центрального офісу Департаменту безпеки та охорони М. Кисіля , начальника Управління персоналу Ю. Сальнікової та інших посадових осіб підприємства, складено акти, якими засвідчено відсутність позивача на роботі протягом всього робочого дня з 09-00 год до 18-00 год (а. с. 102, 115, т. 1).
08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 з`явився на роботу та на підтвердження поважності причин відсутності на роботі надав довідку ТОВ «Інститут проблем терапії» про перебування на лікуванні у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року з діагнозами: ерозивний гастрит, хронічний панкреатит у стадії загострення, подагричний артрит (а. с. 14, 100, т. 1).
ТОВ «Інститут проблем терапії» здійснює медичну практику на підставі ліцензії серії АД № 064333 з 23 серпня 2012 року (а. с. 17, т. 1).
22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 надав пояснення, згідно з якими в період з 20 вересня по 07 жовтня 2021 року він перебував на лікуванні в медичному центрі, довідку про перебування на лікуванні передав до Департаменту управління персоналом (а. с. 101, т. 1).
22 жовтня 2021 року адміністрація АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звернулася до первинної профспілкової організації АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з поданням про надання згоди на звільнення заступника директора Департаменту торгівельної діяльності ОСОБА_1 у зв`язку з прогулом без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України. У поданні зазначено, що в період з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі. Свого безпосереднього керівника Мураховського М. В. він повідомив про перебування на лікарняному впродовж зазначеного періоду, проте після виходу на роботу на підтвердження поважності причин своєї відсутності відмовився надати листок непрацездатності, натомість надав до відділу кадрів довідку невстановленого зразка. При перевірці реєстру листків непрацездатності було встановлено, що відповідний запис про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 за відповідний період у реєстрі відсутній, тоді як лише листок непрацездатності встановленого зразка може слугувати підтвердженням тимчасової непрацездатності відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року № 455 (а. с. 116, т. 1).
Згода на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України надана на засіданні профспілкового комітету 22 жовтня 2021 року у присутності ОСОБА_1 (а. с. 117, т. 1).
Наказом АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 22 жовтня 2021 року № 1039-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» за прогул з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 20, 99, т. 1).
Із відповіді на адвокатський запит адвоката Куценко Я. М., наданої ТОВ «Інститут проблем терапії» 22 листопада 2021 року, відомо, що ТОВ «Інститут проблем терапії» мав право на видачу листів непрацездатності з 01 жовтня 2021 року, а електронний підпис для видачі листка непрацездатності лікар Філонова І. В. отримала 11 листопада 2021 року, тому на період лікування ОСОБА_1 йому була видана довідка про перебування на лікуванні згідно з вимогами чинного законодавства (а. с. 16, т. 1).
Із відповіді на адвокатський запит адвоката Нестеревої О. В., наданої ТОВ «Інститут проблем терапії» 09 вересня 2022 року, відомо, що пацієнту ОСОБА_1 була видана довідка про його перебування на лікуванні в медичному центрі з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року на денному стаціонарі. Отримання ОСОБА_1 лікування за діагнозом: ерозивний гастрит, хронічний панкреатит у стадії загострення, подагричний артрит» у вказаний період унеможливлює виконання ним трудових обов`язків (а. с. 204, зворот, т. 1).
У відповіді на адвокатський запит адвоката Нестеревої О. В., наданої ТОВ «Інститут проблем терапії» 26 вересня 2022 року, вказано, що у пацієнта ОСОБА_1 під час звернення 20 вересня 2021 року були наявні наступні симптоми: нудота, блювота, пекучий біль у шлунку та лівому боці, діарея, температура 38,3 С, що підвищувалася після збивання протягом п`яти годин поспіль, інтоксикація, тромбоз вен, звуження жовчної протоки. Зазначені симптоми були виявлені 20 вересня 2021 року та зберігалися в інтенсивній стадії до чергового повторного огляду 01 жовтня 2021 року. При черговому повторному огляді 04 жовтня 2021 року симптоми почали втрачати інтенсивність, зокрема, вдалося зняти інтоксикацію та стабілізувати температуру, інші симптоми у меншій інтенсивності залишались вираженими. Зазначений стан ОСОБА_1 призвів до тимчасової втрати ним працездатності у період з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року. ОСОБА_1 приймав лікування у ТОВ «Інститут проблем терапії» в межах денного стаціонару тривалістю з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року щоденно з 9-00 год до 17-00 год. У відповіді також зазначено, що ТОВ «Інститут проблем терапії» не здійснювало оформлення листків непрацездатності до листопада 2021 року через відсутність бланків суворої звітності, а саме - листків тимчасової непрацездатності та відсутність ліцензії на здійснення експертизи тимчасової непрацездатності, у зв`язку з чим пацієнтам не роз`яснювалося лікарем про втрату ними непрацездатності та можливість оформлення листка непрацездатності. ТОВ «Інститут проблем терапії» набуло обов`язку оформлювати листки непрацездатності з 01 жовтня 2021 року, проте технічна можливість оформлення листків непрацездатності з`явилася 11 листопада 2021 року після оформлення відповідного цифрового підпису (а. с. 2, т. 2).
Аналогічна відповідь була надана на запит адвоката Кисіля А. В. (а. с. 30, т. 2).
У відповіді на адвокатський запит адвоката Ковінько Н. М., наданої ТОВ «Інститут проблем терапії» 25 лютого 2025 року, вказано, що оскільки частина лікарських препаратів, які були призначені ОСОБА_1 з метою лікування встановленого діагнозу, потребували лікарського втручання, то він у період з 20 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року знаходився у денному стаціонарі в приміщенні ТОВ «Інститут проблем терапії», де йому надавалась медична допомога. На підтвердження вказаних обставина надано виписку з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 (а. с. 159-160, т. 3).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Предметом спору у справі, яка є предметом касаційного перегляду є звільнення позивача з роботи за прогул з підстав, передбачених змістом пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відповідно до змісту статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання поважності відсутності працівника на роботі, звільненого згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення працівника з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі (постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19).
Згідно із судовою практикою, причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я (постанови Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19, від 19 вересня 2023 року у справі № 760/22937/20).
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, не залежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника (постанова Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц).
У постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18 зазначено, що обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Разом з тим невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами (постанова Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 та від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2124/22).
У трудових правовідносинах обидві сторони трудових правовідносин (працівник та роботодавець) мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.
Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі.
Статтями 4, 9 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року передбачено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. Тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці.
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частини перша, друга статті 235 КЗпП України).
Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позов ОСОБА_1 , поновлюючи його на роботі на раніше займаній посаді, виходив із того, що відсутність позивача на робочому місці з 20 вересня по 07 жовтня 2021 року була з поважних причин, а саме у зв`язку з хворобою та перебуванням у стані тимчасової непрацездатності, що виключає можливість звільнення працівника за пунктом 4 частини першої 40 КЗпП України.
З такими висновками суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано факт звернення позивача за медичною допомогою до ТОВ «Інститут проблем терапії» та його перебування на лікуванні у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року в медичному центрі ТОВ «Інститут проблем терапії», про що він одразу повідомив представника відповідача. Після одужання позивач надав представнику відповідача медичну довідкуТОВ «Інститут проблем терапії», а також письмові пояснення щодо причин своєї відсутності на роботі у період із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року.
Суди попередніх інстанцій врахували, що відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (ухвала Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02, постанова Верховного Суду від 01 квітня 2022 року у справі № 464/5703/17).
При цьому суди попередніх інстанцій з`ясовували підстави видачі ТОВ «Інститут проблем терапії» ОСОБА_1 саме медичної довідки, а не листка непрацездатності.
Із листа ТОВ «Інститут проблем терапії» від 22 листопада 2021 року встановлено, що воно мало право на видачу листів непрацездатності з 01 жовтня 2021 року, проте електронний підпис для видачі листка непрацездатності лікар Філонова І. В. , яка видала позивачу медичну довідку, отримала лише 11 листопада 2021 року, тому на період лікування ОСОБА_1 йому була видана саме довідка про перебування на лікуванні.
Суди попередніх інстанцій також з`ясовували можливість виконання позивачем трудових обов`язків у період з 20 вересня по 07 жовтня 2021 року.
Із листів ТОВ «Інститут проблем терапії» від 09 вересня 2022 року та від 26 вересня 2022 року слідує, що при зверненні ОСОБА_1 20 вересня 2021 року йому встановлено діагнози: ерозивний гастрит, хронічний панкреатит в стадії загострення, подагричний артрит. Вказані діагнози повністю виключали можливість виконання позивачем трудових обов`язків у період з 20 вересня по 07 жовтня 2021 року та передбачали щоденне лікування в умовах денного стаціонару в приміщенні ТОВ «Інститут проблем терапії», що підтверджується також випискою з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 .
Отже, врахувавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 листопада 2024 року, та встановивши, що позивач, виконуючи свій процесуальний обов`язок, довів, що його відсутність на робочому місці з 20 вересня по 07 жовтня 2021 року була з поважних причин і стан здоров`я виключав можливість виконання ним трудових обов`язків у цей період, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про поновлення позивача на роботі на раніше займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного року, а також відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.
В контексті доводів касаційної скарги про те, що змінивши дату поновлення позивача на роботі з 22 жовтня 2021 року на 23 жовтня 2021 року, суд апеляційної інстанції залишив без змін розмір стягнутого з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не перевіривши його правильність, колегія суддів зазначає, що визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із середньоденного заробітку позивача у розмірі 3 500, 16 грн та кількості робочих днів за період 22 жовтня 2021 року по 22 жовтня 2022 року, помилково зазначивши, що кількість робочих днів за цей період складає 259 днів замість 261 дня. Оскільки розмір середньоденної заробітної плати позивача відповідач не оспорював, колегія суддів констатує, що зміна апеляційним судом дати звільнення позивача не призвела до порушення прав відповідача та збільшення його відповідальності, тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Посилання у касаційній скарзі про недоведеність позивачем спричинення йому моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, оскільки порушення трудових прав ОСОБА_1 внаслідок його незаконного звільнення підтверджується матеріалами справи. З урахуванням дій відповідача, характеру порушення, глибини моральних страждань, вимог розумності та справедливості, а також того, що права ОСОБА_1 відновлюються шляхом поновлення його на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10 000 грн є справедливої сатисфакцією особі внаслідок порушення її трудових прав.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням доводів касаційної скарги АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року, з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду, та постанову Київського апеляційного суду від 06 травня 2026 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року в частині стягнення з акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 906 541, 44 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. М. Осіян
Судді: Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович