ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 396/1345/22
провадження № 61-1192св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Новоукраїнського відділу державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чепурко Олена Олександрівна,
заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2025 року у складі судді Цесельської О. С. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у складі колегії суддів Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Письменного О. А. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Новоукраїнського відділу державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чепурко Олени Олександрівни, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Новоукраїнського відділу державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Новоукраїнський ВДВС) Чепурко О. О., у якій просив визнати незаконними дії державного виконавця щодо нарахування заборгованості зі сплати аліментів на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період із листопада 2022 року до листопада 2024 року в розмірі 30 667,97 грн, скасувати зазначену заборгованість та зняти арешт із його рахунків.
Скаргу ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що не погоджується із визначеним державним виконавцем розміром заборгованості зі сплати аліментів, наведеним у розрахунку станом на 31 березня 2025 року. Зазначав, що під час здійснення такого розрахунку державний виконавець не врахував фактично сплачені ним суми аліментів на дочку.
Крім того, заявник посилався на те, що державний виконавець безпідставно збільшив щомісячний розмір аліментів із 1 420,00 грн до 3 297,00 грн, а також неправильно визначив розмір аліментів за період із квітня до жовтня 2024 року, включивши до доходу, з якого здійснюється їх утримання, суми одноразових виплат, які, на його переконання, не підлягають урахуванню під час визначення розміру аліментів.
У зв`язку із цим ОСОБА_1 вважав визначену державним виконавцем заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 30 667,97 грн необґрунтованою та такою, що фактично відсутня, що й стало підставою для звернення до суду з цією скаргою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області ухвалою від 21 квітня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця залишив без задоволення.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, щодержавний виконавець правильно визначив розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів відповідно до вимог статті 195 Сімейного кодексу України (далі - СК України). За ті місяці, упродовж яких боржник не мав заробітку (доходу), розмір заборгованості обґрунтовано визначено з урахуванням середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості, яка, згідно з відомостями Головного управління статистики у Кіровоградській області, становила 13 188,00 грн.
Крім того, суд установив, що державний виконавець не приймав рішення про накладення арешту на банківські рахунки ОСОБА_1 , у зв`язку із чим підстав для задоволення скарги в цій частині також немає.
Кропивницький апеляційний суд постановою від 20 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2025 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що державний виконавець правильно здійснив розрахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів відповідно до вимог статті 195 СК України та на підставі відомостей Головного управління статистики у Кіровоградській області.
Суд апеляційної інстанції також установив, що арешт на банківські рахунки боржника державний виконавець не накладав, а тому підстав для задоволення скарги в цій частині немає.
З огляду на викладене апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 листопада 2025 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу на дії державного виконавця у повному обсязі.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 подав на підставі абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і обґрунтовував тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права й порушили норми процесуального права, не дослідили належним чином надані ним докази та не надали оцінки його доводам щодо неправильного визначення державним виконавцем розміру заборгованості зі сплати аліментів.
Заявник зазначав, що державний виконавець безпідставно визначив розмір аліментів за окремі періоди із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості, не врахувавши фактично отримані ним доходи та здійснені платежі на утримання дочки. На його думку, суди не перевірили правильність розрахунку заборгованості та не надали належної оцінки відомостям про його доходи і доказам сплати аліментів.
Також ОСОБА_1 посилався на те, що з травня 2024 року проходив військову службу, брав участь у бойових діях, у липні 2024 року зазнав травмування та надалі перебував на лікуванні. Вважав, що суди безпідставно не врахували характер отриманих ним у цей період виплат та його доводи про те, що окремі компенсаційні виплати, пов`язані з ушкодженням здоров`я, не належать до доходів, з яких здійснюється утримання аліментів.
Крім того, заявник стверджував, що суди не дослідили надані ним письмові докази, не перевірили походження коштів, які надходили на його банківський рахунок, та не з`ясували, чи підлягали такі кошти врахуванню під час визначення розміру аліментів. На його переконання, державний виконавець мав з`ясувати правовий статус відповідних надходжень на банківський рахунок, а не враховувати їх як дохід без перевірки їх походження.
Посилався також на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування статті 195 СК України та визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів, а також на неповне дослідження обставин справи, що, на його думку, призвело до помилкового висновку про правомірність дій державного виконавця.
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 04 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області.
24 лютого 2026 року матеріали справи № 396/1345/22 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 06 жовтня 2026 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судом
11 листопада 2022 року Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області видав судовий наказ у справі № 396/1345/22 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 аліментів на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01 листопада 2022 року і до досягнення дочкою повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
16 грудня 2022 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 із примусового виконання зазначеного судового наказу.
Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом на 21 жовтня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 становила 42 563,58 грн.
Під час розрахунку заборгованості за ті місяці, упродовж яких ОСОБА_1 не мав заробітку (доходу), державний виконавець визначав її розмір із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості у розмірі 13 188,00 грн, згідно з відомостями Головного управління статистики у Кіровоградській області.
Суди також з`ясували, що державний виконавець не накладав арешт на банківські рахунки ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У пункті 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.
У частині першій статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості, зокрема, у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків (частини перша та друга статті 70 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Згідно з частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктом 4 розділу XVІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
Отже, під час визначення розміру заборгованості державний виконавець повинен встановити, чи одержував платник аліментів у відповідному місяці фактичний заробіток (дохід), та залежно від цього застосувати відповідне правило статті 195 СК України.
Відповідно до частини першої статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Водночас частиною другою статті 195 СК України встановлено спеціальне правило, відповідно до якого заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Таким чином, положення частин першої та другої статті 195 СК України підлягають застосуванню залежно від фактичних обставин відповідного розрахункового періоду: за наявності фактичного заробітку (доходу) заборгованість визначається з такого заробітку (доходу), а за періоди, коли платник аліментів не працював, - із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості. Такий зміст статті 195 СК України випливає безпосередньо із встановленого законодавцем диференційованого порядку визначення заборгованості.
Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 759/1727/16 (провадження № 61-15882св20) зазначив, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості. Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який, як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов`язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Середня заробітна плата для відповідної місцевості як макроекономічний показник обчислюється як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується виходячи із фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, винагород за підсумками роботи за рік та одноразових заохочень. Сам розмір середньої заробітної плати як макроекономічний показник, який використовується, у тому числі, і в разі застосування частини другої статті 195 СК України, обраховується органами статистики України на підставі Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.
У постанові від 02 лютого 2026 року у справі № 296/6029/22 (провадження № 61-10443сво25) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду наголосив, що частина друга статті 195 СК України чітко визначає показник, який підлягає застосуванню під час обчислення заборгованості платника аліментів, який не працював, - середню заробітну плату працівника для відповідної місцевості.
Об`єднана палата зазначила, що використання під час обчислення заборгованості інших даних замість передбаченого частиною другою статті 195 СК України показника середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості не відповідає законодавчим приписам.
При цьому та обставина, що, починаючи зі звітного періоду за лютий 2022 року, органи державної статистики у зв`язку із незабезпеченням повноти подання звітності респондентами призупинили оприлюднення статистичної інформації щодо середньомісячної заробітної плати штатних працівників по регіонах України, не змінює встановленого статтею 195 СК України порядку розрахунку заборгованості.
Законодавець у період дії воєнного стану не встановив іншого порядку визначення такої заборгованості, а тому відсутність новіших статистичних показників сама собою не є підставою для застосування іншого, не передбаченого частиною другою статті 195 СК України показника. У такому випадку підлягає використанню останній оприлюднений органами статистики показник середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості.
Такий підхід підтвердив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 березня 2026 року у справі № 133/2281/24 (провадження № 61-6031сво25). Об`єднана палата, зокрема, зазначила, що для платника аліментів, який у відповідний період не отримував заробітку (доходу), заборгованість визначається із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості.
Суди попередніх інстанцій установили, що державний виконавець під час здійснення розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за ті місяці, упродовж яких він не мав заробітку (доходу), виходив із показника середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості у розмірі 13 188,00 грн згідно з відомостями Головного управління статистики у Кіровоградській області.
Такий спосіб визначення заборгованості відповідає частині другій статті 195 СК України та наведеним правовим висновкам Верховного Суду.
Згідно з матеріалами справи під час здійснення перерахунку державний виконавець використовував відомості Державної податкової служби України від 24 березня 2025 року № 258999770.
Отже, твердження заявника про те, що державний виконавець довільно визначив його доходи або безпідставно застосував середню заробітну плату для Кіровоградської області, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Сам факт здійснення ОСОБА_1 окремих платежів на утримання дитини не змінює встановленого судовим наказом способу визначення аліментів та передбаченого статтею 195 СК України порядку обчислення заборгованості. За судовим наказом ОСОБА_1 був зобов`язаний сплачувати не фіксовану суму 1 420,00 грн чи 1 598,00 грн щомісячно, а 1/4 частину всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Тому сплата боржником суми, що відповідала мінімальному гарантованому розміру аліментів, сама собою не свідчить про повне виконання судового наказу, якщо розмір аліментів, визначений відповідно до судового рішення та статті 195 СК України за відповідний місяць, був більшим.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди не врахували обставин проходження ним військової служби, отримання відповідних виплат, перебування на лікуванні, отримання травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, та подальшого встановлення інвалідності.
Такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами частини другої статті 195 СК України.
Вирішальним для застосування частини першої чи другої статті 195 СК України є не сам собою правовий статус платника аліментів, а встановлення факту одержання ним у конкретному розрахунковому періоді заробітку (доходу), який відповідно до закону підлягає врахуванню під час визначення аліментів.
Водночас пункт 4 розділу XVI Інструкції № 512/5 передбачає визначення заборгованості на підставі відомостей, які наявні у виконавця, зокрема документів про доходи боржника, звітів про здійснені відрахування та виплати, квитанцій, а також інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
Отже, під час оцінки правомірності дій державного виконавця щодо здійсненого ним розрахунку мають значення ті відомості про доходи боржника, які були наявні у матеріалах виконавчого провадження або були надані державному виконавцю та могли бути враховані ним на час здійснення відповідного розрахунку.
Подібний за змістом підхід Верховний Суд застосував у постанові від 16 квітня 2026 року у справі № 2-5155/10 (провадження № 61-491св26), у якій суд касаційної інстанції зазначив, що за відсутності наданої державному виконавцю інформації про працевлаштування та розмір доходу боржника суд не може покладати на виконавця обов`язок здійснити перерахунок за відомостями про доходи, які виконавцю не були надані.
Тому подання боржником відповідних документів безпосередньо під час судового розгляду саме собою не свідчить про протиправність раніше вчинених державним виконавцем дій, якщо такі відомості не були надані виконавцю та не перебували у його розпорядженні на час складання спірного розрахунку.
Разом із тим це не позбавляє боржника права надати виконавцю належні документи, які підтверджують фактичний розмір заробітку (доходу) за відповідний період, для вирішення питання про перерахунок заборгованості в установленому законом порядку.
Щодо посилань заявника на виплати у зв`язку з проходженням військової служби, лікуванням та втратою здоров`я колегія суддів зазначає таке.
Апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 посилався на призов до Збройних Сил України у травні 2024 року, отримання травми у липні 2024 року, перебування на стаціонарному лікуванні з 14 серпня 2024 року до 05 березня 2025 року, визнання непридатним до військової служби та встановлення третьої групи інвалідності. Заявник також вважав, що з компенсаційних виплат у зв`язку із втратою здоров`я аліменти не повинні утримуватися.
Однак наведені обставини самі собою не доводять неправильності спірного розрахунку.
Для вирішення питання про врахування конкретної грошової виплати під час обчислення аліментів необхідно встановити її вид, правову природу, підставу виплати та належність чи неналежність такої виплати до доходів, з яких відповідно до законодавства здійснюється утримання аліментів.
Саме лише надходження коштів на банківський рахунок боржника не дає підстав автоматично вважати їх доходом, з якого належить стягувати аліменти, так само як і посилання боржника на компенсаційний характер певних виплат без установлення їх конкретного виду не свідчить про необхідність виключення відповідних сум із розрахунку.
При цьому суди встановили, що постанови про звернення стягнення на банківські рахунки ОСОБА_1 державний виконавець не приймав та арешт на його банківські рахунки не накладав.
Тому вимогу заявника про зняття арешту з банківських рахунків суди правильно залишили без задоволення, оскільки державний виконавець відповідного заходу примусового виконання не застосовував.
Посилання заявника на те, що суди не надали належної оцінки поданим ним доказам та неправильно встановили фактичні обставини справи, переважно спрямовані на переоцінку доказів і встановлення інших фактичних обставин, ніж ті, які встановлені судами попередніх інстанцій.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів належать до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу або надавати перевагу одним доказам над іншими.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів за відсутності порушень порядку їх дослідження.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції дослідив матеріали виконавчого провадження, перевірив розрахунок заборгованості та встановив, що за періоди відсутності в ОСОБА_1 заробітку (доходу) державний виконавець застосував показник середньої заробітної плати працівника для Кіровоградської області у розмірі 13 188,00 грн. Апеляційний суд перевірив наведені висновки в межах доводів апеляційної скарги та погодився з ними.
Порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, матеріали справи та доводи касаційної скарги не підтверджують.
Саме собою незадоволення заявника результатами оцінки доказів не свідчить про порушення судами норм процесуального права.
Таким чином, установивши, що державний виконавець під час визначення заборгованості зі сплати аліментів урахував наявні відомості про доходи боржника, а за ті місяці, в яких ОСОБА_1 не мав заробітку (доходу), здійснив розрахунок виходячи із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості у розмірі 13 188,00 грн згідно з відомостями Головного управління статистики у Кіровоградській області, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відповідність таких дій вимогам статті 195 СК України.
Такий висновок узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду та, зокрема, з правовими висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, відповідно до яких заборгованість за аліментами платника, який у відповідному періоді не працював та не отримував заробітку (доходу), визначається саме виходячи із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості, а відсутність актуальніших регіональних статистичних показників у період воєнного стану не є підставою для відступлення від установленого частиною другою статті 195 СК України порядку розрахунку.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, значною мірою зводяться до незгоди заявника з установленими обставинами справи та оцінкою доказів і спрямовані на їх переоцінку, що не належить до повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформив суддя Петров Є. В.
Суддя-доповідач В. В. Пророк
Судді А. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров