Ухвала № 140705485 у справі № 755/8868/26 від 19.10.2026

Справа №:755/8868/26

Провадження №: 4-с/755/160/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва, в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши заяви скаржника ОСОБА_1 про відвід судді Гаврилової О.В. у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, боржник: ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, боржник: ОСОБА_2 , прийнято до розгляду (суддя Гаврилова О.В.).

07 жовтня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до суду дві ідентичні заяви про відвід судді Гаврилової О.В., які зареєстровані в суді 16 жовтня 2026 року за вх.№67438 та вх.№67442 і цього ж числа передані в провадження судді Гаврилової О.В.

Заяви про відвід обґрунтовані тим, що ця заява подається на підставі пункту 4 частини першої статті 36 ЦПК України, оскільки було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, та пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України, оскільки наявні інші обставини, що викликають обґрунтований сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Заявник зазначає, що в провадженні судді Марфіної Н.В. перебувала справа №755/20287/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, встановлення способів участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, в межах якої ухвалою суду від 30 червня 2023 року було вжито заходів забезпечення позову та визначено час спілкування ОСОБА_1 з його неповнолітнім сином ОСОБА_3 . На підставі вказаної ухвали було відкрите виконавче провадження НОМЕР_1. Боржниця ОСОБА_2 жодного разу не виконала ухвалу суду про забезпечення позову. 13 травня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. У зв`язку з незаконним закінченням виконавчого провадження, а також бездіяльністю державного виконавця, яка полягала у невчиненні всіх необхідних виконавчих дій, заявник 09 червня 2026 року звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність органу ДВС. 12 червня 2026 року автоматизованою системою документообігу Дніпровського районного суду міста Києва зареєстровано нову справу № 755/8868/26 за його скаргою, предмет якої в системі визначено як «на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби», категорія - «Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)». Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 12.06.2026 (час початку та закінчення розподілу - 12:30:17), у розподілі брали участь судді: Гаврилова О.В., Галаган В.І., Гончарук В.П. та Марфіна Н.В. Головуючим суддею (суддею-доповідачем) визначено Гаврилову Олену Василівну, яка не є раніше визначеним складом суду у справі № 755/20287/21 та не уповноважена здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у цій справі. Скарга на бездіяльність державного виконавця, яка є невід`ємною частиною судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 755/20287/21, не мала реєструватися як нова окрема справа № 755/8868/26, а підлягала розгляду в межах основної справи № 755/20287/21. У справі № 755/20287/21 раніше визначеним складом суду є суддя Марфіна Н.В., яка розглянула справу по суті та постановила ухвалу про забезпечення позову від 30 червня 2023 року. Саме суддя Марфіна Н.В. уповноважена здійснювати судовий контроль за виконанням цього судового рішення відповідно до статті 447 ЦПК України. З наведених підстав заявник вважає, що було порушено принцип незмінності складу суду та втручання у справу іншого судді. Також заявник вказує, що Апеляційний суд прямо зазначив, що подана Манацковим М.О. скарга є процесуальним засобом судового контролю за виконанням судового рішення відповідно до розділу VII ЦПК України, а не позовом та не новим спором між сторонами, отже, це питання не є лише позицією заявника та апеляційний суд визнав релевантними до таких правовідносин висновки Верховного Суду, згідно з якими скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця не є позовом та не може розглядатися за правилами позовного провадження. Суддя Гаврилова Олена Василівна отримала цю справу внаслідок грубого порушення встановленого законом порядку визначення судді, що саме по собі створює обґрунтований сумнів у її здатності забезпечити об`єктивний та неупереджений розгляд. Крім того, суддя Гаврилова О.В., будучи призначеною в результаті незаконного авторозподілу, не має доступу до матеріалів основної справи № 755/20287/21, що унеможливлює повноцінний розгляд скарги. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, безсторонність суду оцінюється за об`єктивним критерієм, тобто чи виглядає суд достатньо неупередженим в очах розумного спостерігача. Розгляд скарги суддею, яка отримала справу внаслідок порушення порядку визначення судді та не має доступу до матеріалів основної справи, не відповідає цьому критерію та створює обґрунтований сумнів у здатності судді забезпечити законний та неупереджений розгляд. Заявник вважає, що порядок визначення судді для розгляду скарги був грубо порушений, оскільки скаргу незаконно зареєстровано як нову окрему справу № 755/8868/26 замість розгляду в межах основної справи № 755/20287/21, що прямо суперечить статті 447 ЦПК України та правовим висновкам Верховного Суду, Положенню про АСДС та Положенню про ЄСІТС, і при цьому суддя Марфіна Н.В., будучи включеною до автоматизованого розподілу, не отримала скаргу, що свідчить про маніпулятивний характер розподілу, крім того, суддя Гаврилова О.В. отримала справу внаслідок цього порушення, що є несанкціонованим втручанням в автоматизований розподіл справ.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 7, 8 ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження. Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

Суддя не вбачає необхідності повідомляти учасників справи про судове засідання, а тому відповідно до вимог ч. 8 ст. 40 ЦПК України розгляд даної заяви проводиться без повідомлення учасників справи.

Суддя, вивчивши доводи двох ідентичних заяв, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦПК України, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Статтею 36 ЦПК України передбачено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

В той же час, належних доказів і переконливих аргументів, які б підтверджували наявність обставин, визначених у ст. 36, 37 ЦПК України, які б унеможливлювали участь судді Гаврилової О.В. у розгляді даної справи, заявником не наведено.

У рішенні від 09.11.2006 року по справі «Білуха проти України» Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначено, що відповідно до сталої практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями.

Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі.

Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності («Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 та 30; «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), № 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-ХІІ). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду («Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).

Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного («Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

У рішенні від 10 грудня 2009 р. у справі «Мироненко та Мартенко проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що український суд не був безстороннім за об`єктивним критерієм.

На обґрунтування свого висновку ЄСПЛ звернув увагу на те, що, застосовуючи об`єктивний критерій, слід з`ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть бути підставою для сумніву в його безсторонності.

Тобто, при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді, позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими.

Змагальність судового процесу та покладення на суд обов`язку здійснювати цивільне судочинство об`єктивно та неупереджено є передумовою того, що рішення по суті справи може бути ухвалено як на користь позивача, так і відповідача, що не свідчить про зацікавленість або упередженість судді.

Що стосується сумнівів позивача в неупередженості та об`єктивності головуючого у справі, слід зазначити, що за вимогами ч.3 та ч. 4 ст. 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим, а заявник зобов`язаний надати докази упередженості судді у випадку наявності обставин, що викликають сумніви в неупередженості або об`єктивності судді.

Так, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. (Рішення Суду у справі Жоффрделя Прадель проти Франції від 16.12.1992 р., (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В).

З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У § 81 рішення у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що «неупередженість» в сенсі статті 6 Конвенції має визначатися суб`єктивною оцінкою на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто жоден із членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивною оцінкою - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (рішення у справах «Bulut v. Austria» від 22 лютого 1996 року, Reports 1996-II, с. 256, § 31 та «Thomann v. Switzerland» від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 815, § 30). У межах об`єктивної оцінки має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо неупередженості судів.

Для відведення судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість та необ`єктивність. Крім того, обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними. Відвід повинен бути вмотивований - з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Якщо він не вмотивований, це є підставою для відмови у його задоволенні.

Саме по собі посилання в скарзі на упередженість або необ`єктивності судді та наведені заявником з цього приводу міркування, є його особистими припущеннями та не є підставою для відводу судді, за відсутності фактів, які можуть бути підставою для сумніву в безсторонності судді.

Що стосується посилань заявника на порушення порядку реєстрації та розподілу скарги, суд зазначає наступне.

Посилання заявника на те, що скарга мала бути передана в провадження раніше визначеному складу суду у справі №755/20287/21, а не реєструватись як нова справа, суддя вважає безпідставними, оскільки за змістом ч. 1 ст. 447 ЦПК України, судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Судом, який розглянув справу №755/20287/21, як суд першої інстанції, є Дніпровський районний суд міста Києва, тобто саме цим судом мають розглядатись скарги учасників виконавчого провадження при виконанні судових рішень у справі №755/20287/21. Однак, це не означає, що скарги мають розглядатися саме суддею, яка розглядала справу в суді першої інстанції.

Наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 затверджено Інструкцію з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, згідно розділу II якої «Приймання та реєстрація документів», серед іншого визначено, що: кожній судовій справі (кримінальному провадженню) надається єдиний унікальний номер, який формується відповідно до Положення про АСДС; АСДС може автоматично формуватися номер провадження судової справи, необхідний для діловодства відповідного суду (п. 15., 16.). Засади використання автоматизованої системи документообігу Дніпровського районного суду міста Києва у розділі «Розподіл судових справ шляхом передачі справи раніше визначеному у судовій справі судді (складу суду)», не містять правил розподілу, які б передбачали передачу скарг, поданих в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (Розділ 7 ЦПК України), на розгляд складу суду, яким було ухвалене рішення у справі. Отже, до скарг на дії, рішення або бездіяльність державних виконавців або посадових осіб ВДВС, поданих в порядку судового контролю за виконанням судових рішень застосовуються правила автоматизованого розподілу справи між суддями, тому посилання заявника на те, що скарга на бездіяльність начальника ВДВС мала бути передана в провадження судді Марфіної Н.В. та їй не мав надаватися єдиний унікальний номер, є безпідставними і не створюють підстав для відводу судді Гаврилової О.В.

Відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, збори суддів відповідного суду є єдиним легітимним органом суддівського самоврядування, який наділений виключним процесуальним правом затверджувати Засади використання автоматизованої системи документообігу суду (АСДС).

У багатьох постановах Верховного Суду (зокрема, Великої Палати ВС) зазначено: якщо налаштування автоматизованої системи документообігу, за якими відбувся розподіл чи заміна судді, базуються на чинному рішенні зборів суддів (наприклад, для врегулювання нерівномірного навантаження між суддями, хвороби або відпустки попереднього судді), то такий суд повністю відповідає критерію «суду, встановленого законом». Право особи на справедливий судовий розгляд у цьому випадку жодним чином не порушується.

Таким чином, викладені в заявах про відвід доводи та міркування є суб`єктивними судженнями заявника та його особистим тлумаченням діючих положень закону.

За вказаних обставин, перевіривши наведені заявником підстави для відводу головуючого у справі, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявленого відводу, у зв`язку з чим заяви про відвід слід передати для її вирішення в порядку ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

Керуючись статтями 33, 36, 40, 258, 260, 353 ЦПК України, суддя -

П О С Т А Н О В И В:

Визнати заяви скаржника ОСОБА_1 про відвід судді Гаврилової О.В. необґрунтованими.

Передати заяви про відвід для вирішення в порядку ч.1 ст. 33 ЦПК України.

Ухвала оскарженню окремо від рішення суду не підлягає.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя: