Ухвала № 141055066 у справі № 755/8868/26 від 29.10.2026

Справа №:755/8868/26

Провадження №: 4-с/755/160/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва, в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши заяву скаржника ОСОБА_1 про відвід судді Гаврилової О.В. у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, боржник: ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, боржник: ОСОБА_2 , прийнято до розгляду (суддя Гаврилова О.В.).

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2026 року визнано заяви скаржника ОСОБА_1 про відвід судді Гаврилової О.В. необґрунтованою та передано заяву про відвід для вирішення в порядку ч.1 ст. 33 ЦПК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва (суддя Гончарук В.П.) від 23 жовтня 2026 року відмовлено у задоволенні заяв скаржника ОСОБА_1 від 07.10.2026 року про відвід судді Гаврилової О.В., що подані в межах розгляду цивільної справи за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, боржник: ОСОБА_2 .

В судовому засіданні 28 жовтня 2026 року скаржник ОСОБА_1 повідомив про подання ним через систему «Електронний суд», за годину до судового засідання, заяви про відвід, яка на час судового засідання головуючому судді у справі передана не була, у зв`язку із чим судове засідання було відкладено.

Вказана вище заява про відвід була передана в провадження судді 28 жовтня 2026 року, о 17 годині 30 хвилин.

Заява про відвід обґрунтована тим, що скаржником 07 жовтня 2026 року було подано заяву про відвід судді, який вирішено ухвалою суду від 23.10.2026 року, тоді як суддя прийняла скаргу до розгляду ухвалою від 08 жовтня 2026 року та підписала 09 жовтня 2026 року. Скаржник вважає що постановлення та підписання цієї ухвали за таких обставин суперечить прямій забороні, встановленій ч. 4 ст. 40 ЦПК України, оскільки ця норма не надає судді права самостійно продовжувати вчинення процесуальних дій у справі в період, коли питання про її відповідь передано на вирішення іншому судді. Крім того, як на підставу для відводу, скаржник вказує на те, що його заява від 10 жовтня 2026 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду станом на 28 жовтня 2026 року залишалася нерозглянутою суддею, що, за твердженням скаржника, створило для нього стан правової невизначеності та формально позбавило його можливості взяти участь у засіданні. Заявник вважає вказані обставини свідченням упередженості та суб`єктивного ставлення головуючого судді.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 7, 8 ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження. Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

Суддя не вбачає необхідності повідомляти учасників справи про судове засідання, а тому відповідно до вимог ч. 8 ст. 40 ЦПК України розгляд даної заяви проводиться без повідомлення учасників справи.

Суддя, вивчивши доводи двох ідентичних заяв, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦПК України, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Статтею 36 ЦПК України передбачено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

В той же час, належних доказів і переконливих аргументів, які б підтверджували наявність обставин, визначених у ст. 36, 37 ЦПК України, які б унеможливлювали участь судді Гаврилової О.В. у розгляді даної справи, заявником не наведено.

У рішенні від 09.11.2006 року по справі «Білуха проти України» Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначено, що відповідно до сталої практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями.

Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі.

Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності («Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 та 30; «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), № 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-ХІІ). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду («Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).

Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного («Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

У рішенні від 10 грудня 2009 р. у справі «Мироненко та Мартенко проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що український суд не був безстороннім за об`єктивним критерієм.

На обґрунтування свого висновку ЄСПЛ звернув увагу на те, що, застосовуючи об`єктивний критерій, слід з`ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть бути підставою для сумніву в його безсторонності.

Тобто, при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді, позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими.

Змагальність судового процесу та покладення на суд обов`язку здійснювати цивільне судочинство об`єктивно та неупереджено є передумовою того, що рішення по суті справи може бути ухвалено як на користь позивача, так і відповідача, що не свідчить про зацікавленість або упередженість судді.

Що стосується сумнівів позивача в неупередженості та об`єктивності головуючого у справі, слід зазначити, що за вимогами ч.3 та ч. 4 ст. 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим, а заявник зобов`язаний надати докази упередженості судді у випадку наявності обставин, що викликають сумніви в неупередженості або об`єктивності судді.

Так, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. (Рішення Суду у справі Жоффрделя Прадель проти Франції від 16.12.1992 р., (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В).

З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У § 81 рішення у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що «неупередженість» в сенсі статті 6 Конвенції має визначатися суб`єктивною оцінкою на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто жоден із членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивною оцінкою - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (рішення у справах «Bulut v. Austria» від 22 лютого 1996 року, Reports 1996-II, с. 256, § 31 та «Thomann v. Switzerland» від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 815, § 30). У межах об`єктивної оцінки має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо неупередженості судів.

Для відведення судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість та необ`єктивність. Крім того, обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними. Відвід повинен бути вмотивований - з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Якщо він не вмотивований, це є підставою для відмови у його задоволенні.

Саме по собі посилання в скарзі на упередженість або необ`єктивності судді та наведені заявником з цього приводу міркування, є його особистими судженнями та не є підставою для відводу судді, за відсутності фактів, які можуть бути підставою для сумніву в безсторонності судді.

Скарга ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, боржник: ОСОБА_2, була передана головуючому у справі на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06 жовтня 2026 року та ухвалою судді від 8 жовтня 2026 року від була прийнята до розгляду.

Як убачається з матеріалів справи, скаржник 07 жовтня 2026 року через систему «Електронний суд» подав до суду заяву про відвід судді, яка відділом документообігу суду була зареєстрована та передана в провадження судді Гаврилової О.В. - 16 жовтня 2026 року (п`ятниця).

Отже, на час прийняття скарги до розгляду, заява про відвід ще не перебувала в провадженні судді та ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2026 року визнана необґрунтованою, після чого була передана для вирішення в порядку ч.1 ст. 33 ЦПК України та ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва (суддя Гончарук В.П.) від 23 жовтня 2026 року в задоволенні цієї зави було відмовлено.

Отже дії судді щодо прийняття скарги до розгляду 08 жовтня 2026 року та її реєстрації в ЄДРСР 09 жовтня 2026 року повністю відповідають вимогам закону щодо строків та порядку документообігу.

Верховний Суд у своїх правових позиціях (зокрема, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 800/592/17 та від 01.10.2018) неодноразово наголошував, що незгода сторони з процесуальними рішеннями чи діями судді, у тому числі щодо дотримання процесуальних строків чи порядку вчинення процесуальних дій, не може бути підставою для відводу. Будь-які заперечення щодо законності таких дій мають вирішуватися виключно через передбачений законом порядок апеляційного оскарження остаточного рішення, а не шляхом заяви про відвід.

Стосовно того, що заява про відвід була передана судді лише 16 жовтня 2026 року, суд підкреслює, що рух документів у суді та строки їх передачі безпосередньо залежать від внутрішнього документообігу апарату суду, черговості реєстрації та автоматизованого розподілу матеріалів. Наведені технічні та організаційні процедури здійснюються виключно апаратом суду, а не особисто суддею.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду (див. ухвалу КАС ВС від 14.07.2020 у справі № 826/11409/17 та ухвалу ВС від 28.01.2025 у справі № 990/12/25), заяви про відвід, які містять тільки припущення про існування обставин упередженості, що не підтверджені належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами, не можуть бути підставою для задоволення відводу.

Хронологічний рух документів у суді є суто суб`єктивним припущенням та інтерпретацією подій.

Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях (зокрема, в ухвалі від 15 липня 2019 року у справі № 9901/116/19) активно застосовує усталені доктрини Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Мікалефф проти Мальти», «Хаушильд проти Данії»). Відповідно до цих стандартів, особиста безсторонність судді презумується, поки не надано доказів протилежного (суб`єктивний критерій). Для того, щоб відвід було задоволено за об`єктивним критерієм, побоювання сторони щодо упередженості повинні ґрунтуватися на реальних, підтверджених фактах, які здатні переконати незалежного стороннього спостерігача. Особиста підозра, незадоволення строками внутрішнього документообігу суду чи припущення заявника таким критеріям не відповідають.

Відповідно до сталої та послідовної практики Верховного Суду (зокрема, висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та ухвалах касаційних судів від 14.03.2024 у справі № 990SCGC/4/23, від 23.02.2026 у справі № 442/2320/25 тощо), виключно незгода учасника справи з процесуальними діями або рішеннями судді не може бути підставою для його відводу.

Процесуальні порушення, якщо вони мають місце (зокрема, незначне недотримання строків документообігу через об`єктивне технічне чи фізичне навантаження на апарат суду), підлягають перевірці та виправленню судом вищої інстанції в порядку апеляційного чи касаційного оскарження фінального судового рішення, а не шляхом ініціювання інституту відводу. Заявлення відводу з мотивів незгоди з процесуальними строками суду свідчить про намагання сторони втрутитися у дискреційні повноваження суду та підмінити інститут оскарження інститутом відводу.

Щодо посилання на практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ):

Відповідно до практики ЄСПЛ, наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має визначатися за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв.

У рішеннях у справах «Гаусшильд проти Данії» (Hauschildt v. Denmark) та «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland) ЄСПЛ наголошує, що при визначенні об`єктивного критерію безсторонності особиста поведінка судді не грає ролі. Важливим є те, чи існують реальні, підтверджені факти, які можуть викликати обґрунтовані й легітимні сумніви щодо його неупередженості у стороннього спостерігача. Сама по собі технічна затримка в один день із реєстрацією чи відправкою судового рішення, викликана особливостями внутрішнього документообігу суду, не здатна породити у розсудливого та об`єктивного спостерігача жодних обґрунтованих сумнівів у безсторонності суду.

Крім того, у справі «Фельдман проти України» ЄСПЛ вказав, що незадоволення стороною процесуальними діями головуючого не свідчить про упередженість суду.

З огляду на вищевикладене, оскільки факт направлення ухвали до реєстру наступного дня є виключно технічно-процесуальним аспектом діяльності суду, який не потяг за собою обмеження прав учасників справи на доступ до правосуддя та не свідчить про наявність суб`єктивного чи об`єктивного критерію упередженості, заява про відвід є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Твердження заявника про те, що формальне призначення засідання без своєчасного вирішення клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду позбавило його можливості взяти участь у засіданні, повністю спростовуються фактичними обставинами справи, оскільки скаржник брав участь у судовому засіданні 28 жовтня 2026 року в у режимі відеоконференції та повідомив про подання через систему «Електронний суд» заяви про відвід судді.

Суд зазначає, що участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (ст. 212 ЦПК України) є допоміжним процесуальним механізмом, який забезпечує дистанційну участь особи лише у разі наявності об`єктивних перешкод для її особистої явки до суду. Особиста присутність учасника справи в залі суду є пріоритетною та найбільш повною формою реалізації права на судовий захист.

Заява скаржника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду подана до суду 10 жовтня 2026 року, проте відділом документообігу суду була зареєстрована та передана в провадження судді Гаврилової О.В. - 15 жовтня 2026 року.

При цьому, матеріали справи повернулися в провадження головуючого судді після вирішення попереднього відводу лише 27 жовтня 2026 року (тобто за один робочий день до засідання), а 28 жовтня 2026 року скаржник фактично брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, отже його процесуальні права на участь у розгляді справи реалізовані в повному обсязі. За таких обставин, доводи про «позбавлення права на участь» є безпідставними та штучними, а сама по собі відсутність попереднього рішення щодо відеоконференції не свідчить про упередженість судді в розумінні ст. 36 ЦПК України.

Відповідно до положень статті 212 ЦПК України, вирішення питання про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції є процесуальним правом (дискреційними повноваженнями) суду, яке реалізується за наявності відповідної технічної можливості суду та з урахуванням обставин справи.

Частиною четвертою статті 36 ЦПК України чітко встановлено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями чи діями (бездіяльністю) судді не може бути підставою для його відводу. Питання щодо вчасності чи правомірності розгляду клопотання про відеоконференцію стосується виключно порядку дотримання процесуальних норм та організації судового процесу, що не свідчить про особисту упередженість або зацікавленість головуючого судді в результатах розгляду справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що незадоволення судом клопотань учасників справи або нерозгляд їх у бажані для сторони строки не є доказом упередженості судді.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі №9901/354/19 зазначено, що «незгода заявника з процесуальними діями та рішеннями судді, пов`язаними з розглядом клопотань, не може бути підставою для відводу судді, оскільки право на відвід не є тактичним інструментом для висловлення незгоди з процесуальним керівництвом засіданням».

Аналогічно, у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі №761/33423/19 підкреслено, що ухвалення процесуальних рішень або вчинення процесуальних дій, які не задовольняють сторону, є частиною судового розгляду та реалізацією повноважень суду, тому вони не можуть розглядатись як обставини, що викликають сумнів у безсторонності судді.

Право на справедливий судовий розгляд за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує стороні автоматичного задоволення всіх її клопотань, зокрема й щодо форми участі у засіданні.

У справі «Періч проти Хорватії» (Periж v. Croatia) (рішення від 27 березня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що суди мають широку дискрецію щодо прийняття чи відхилення клопотань сторін, і саме по собі незадоволення таких клопотань або затримка в їх розгляді не порушує принцип безсторонності суду, якщо це не супроводжується явним проявом особистої ворожості чи дискримінації, чого в цій справі не встановлено.

У рішенні по справі «Фельдман проти України» від 8 квітня 2010 року ЄСПЛ зазначив, що організація судового засідання та забезпечення присутності сторін є обов`язком суду, який виконується з урахуванням технічних та процесуальних можливостей, а оцінка дій суду в цій частині не може підміняти собою інститут відводу судді.

З огляду на вищевикладене, невинесення ухвали про відеоконференцію на момент подання заяви про відвід є виключно питанням процесуального характеру, яке не містить ознак упередженості, визначених статтею 36 ЦПК України.

Правова позиція Верховного Суду (Постанова від 23.07.2026 у справі № 320/49040/23 та ухвала КАС ВС від 14.07.2020 у справі № 826/11409/17) чітко вказує на те, що факт нерозгляду або відтермінування розгляду клопотань сторони на етапах руху провадження не може свідчити про наявність обставин, які б об`єктивно викликали сумніви в неупередженості судді. Незгода зі строками розгляду чи процесуальною діяльністю головуючого свідчить лише про суб`єктивне сприйняття та має вирішуватися в апеляційному порядку, а не через інститут відводу в розумінні ст. 36 ЦПК України.

Зазначене повністю узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справах «Фокас проти Греції» та «Гаусшильд проти Данії» ЄСПЛ наголосив, що процедурні питання або особливості судового адміністрування самі по собі не є свідченням упередженості, а побоювання сторін мають бути обґрунтовані об`єктивно для стороннього спостерігача, а не виходити з суб`єктивного незадоволення рухом справи чи припущень.

Таким чином, викладені в заяві про відвід доводи та міркування є суб`єктивними судженнями заявника та його особистим тлумаченням діючих положень закону.

За вказаних обставин, перевіривши наведені заявником підстави для відводу головуючого у справі, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявленого відводу, у зв`язку з чим заяви про відвід слід передати для її вирішення в порядку ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

Керуючись статтями 33, 36, 40, 258, 260, 353 ЦПК України, суддя -

П О С Т А Н О В И В:

Визнати заяву скаржника ОСОБА_1 про відвід судді Гаврилової О.В. необґрунтованою.

Передати заяву про відвід для вирішення в порядку ч.1 ст. 33 ЦПК України.

Ухвала оскарженню окремо від рішення суду не підлягає.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя: