КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа № 363/1227/26
провадження № 22-ц/824/11366/2026
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Кошель К. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Дачного кооперативу інвалідів і ветеранів Великої Вітчизняної війни до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Міха Кирила Вадимовича на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 травня 2026 року в складі судді Чіркова Г. Є.,
установив:
23.02.2026 Дачний кооператив інвалідів і ветеранів Великої Вітчизняної війни (далі - кооператив) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати членських внесків в розмірі 7 170 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з серпня 2024 року по січень 2026 року не сплачує членські внески, встановлені рішенням правління кооперативу від 27 грудня 2023 року, в період перебування ОСОБА_1 на посаді голови правління кооперативу.
Також, згідно витягу з протоколу Загальних зборів кооперативу від 16.08.2025 року, прийнято рішення про запровадження платежу з власників кожної земельної ділянки, яка знаходиться на території кооперативу, на ремонт системи поливної води.
Згідно ст.12 Закону України «Про кооперацію» , одним із основних обов`язків члена кооперативу є сплата визначених статутом кооперативу внесків.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2026 року провадження в справі закрито відповідно до пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
28.04.2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Міхо К. В. звернувся до суду із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначав, що згідно ч.5 ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Подання позову з порушенням правил юрисдикції змусила відповідача залучити адвоката для захисту своїх прав та ініціювання закриття провадження, що свідчить про наявність підстав для стягнення таких витрат. Помилка у виборі юрисдикції трактується як необґрунтована дія, оскільки саме позивач відповідальний за дотримання процесуальних норм при подачі позову.
На день закриття провадження по справі судові витрати відповідача становлять 5 000 грн.
Посилаючись на вказані обставини та вимоги ст. 137, 141, 270 ЦПК України просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з кооперативу на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11 травня 2026 року в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення та компенсації відповідачу судових витрат відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що рішення по суті спору судом не ухвалювалось, а тому підстав для ухвалення додаткового рішення по справі не встановлено. Враховуючи предмет і підстави спору, характер спірних правовідносин, а також те, що справа розгляду в порядку цивільного судочинства не підлягає, підстав вважати, що позивачем вчинено необґрунтовані дії по справі, що призвели до понесення витрат відповідачем, у суду немає.
26.05.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Міхо К. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 травня 2026 року та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення.
Посилається на те, що судом не було взято до уваги системне тлумачення процесуального закону та правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 14 січня 2021 року у справі №521/2816/19, від 22.09.2021 у справі №539/1780/19: «У разі закриття провадження у справі… заява про розподіл судових витрат може бути розглянута у порядку статті 270 ЦПК України шляхом ухвалення додаткового рішення».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 чітко зазначено: «Звернення до суду з позовом, який не підлягає розгляду в порядку визначеного судочинства, є свідченням необґрунтованості дій позивача, оскільки право на судовий захист не є абсолютним і повинно здійснюватися з дотриманням процесуального закону. За таких обставин, витрати відповідача на правничу допомогу підлягають компенсації за рахунок позивача на підставі норм, аналогічних ч. 5 ст. 142 ЦПК України».
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі №761/41819/21 прямо вказано: «пред`явлення позову з порушенням правил предметної чи суб`єктної юрисдикції - це безумовна підстава для покладення на позивача витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем».
Також посилається на висновки Верховного Суду у справі №308/9100/19-ц від 17.02.2021 щодо загального правила компенсації судових витрат у разі закриття провадження у справі.
Вважає, що помилка позивача у виборі суду - це і є класичний, хрестоматійний приклад «необґрунтованих» дій у розумінні процесуального права. Відповідач не повинен нести фінансові збитки витрати ( вимушено оплачувати правову допомогу адвоката) через те, що позивач або його представник виявилися юридично неписьменними й подали позов не до того суду. Відповідач був змушений звернутися до фахівця у галузі права - представника, щоб захиститися від позову, який цивільний суд у принципі не мав розглядати.
Отже, необґрунтованість дій позивача полягає у пред`явленні завідомо необґрунтованого позову до суду негосподарської юрисдикції з умисно неправильно обраним способом захисту порушених прав його представником, у зв`язку із чим відповідач вимушений був понести витрати, пов`язані з розглядом справи, оскільки виконував процесуальний обов`язок подати відзив, для чого потребував правової допомоги адвоката.
Таким чином, відмовивши в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що несправедливо позбавило відповідача на отримання компенсації понесених судових витрат, які відповідач змушений був понести у зв`язку із пред`явленням вказаного позову.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
В судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Отже, наведена норма передбачає спеціальний порядок вирішення питання про компенсацію відповідачу судових витрат у випадку закриття провадження у справі. При цьому необхідною умовою для такої компенсації є встановлення саме необґрунтованості дій позивача, внаслідок яких відповідач поніс відповідні витрати.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що стягнення із позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі можливе саме у випадку необґрунтованості дій позивача, та звертала увагу, що сам собою факт закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 906/961/17, від 08 липня 2020 року у справі № 810/3711/18).
У Верховному Суді склалася стала та послідовна практика застосування цієї норми процесуального закону. Так, у постановах від 18 червня 2019 року у справі № 922/3787/17, від 09 липня 2019 року у справі № 922/592/17, від 25 липня 2019 року у справі № 910/11310/18, від 21 січня 2020 року у справі № 922/3422/18, від 26 квітня 2021 року у справі № 910/12099/17, від 26 травня 2022 року у справі № 905/460/21, від 01 листопада 2023 року у справі № 905/85/23, від 06 червня 2024 року у справі № 905/1840/21, від 02 грудня 2024 року у справі № 904/217/24 суд касаційної інстанції керувався тим, що у разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і у подальшому - із закриттям провадження у справі.
Таких підстав для відшкодування судових витрат представник ОСОБА_1 - адвокат Міхо К. В. не зазначав та судом не встановлено.
Відтак, враховуючи, що судом першої інстанції не було встановлено, що позивач від моменту звернення до суду із позовною заявою і до закриття провадження по справі діяв недобросовісно, зловживав своїми процесуальними правами, мав на меті ущемлення прав відповідача та, врахувавши, що саме по собі закриття провадження у справі не свідчить про необґрунтованість дій позивача, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив стороні відповідача у відшкодуванні витрат на правову допомогу, а доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального законодавства, які визначають як порядок закриття провадження у справі, так і відшкодування витрат, понесених стороною відповідача, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Крім того, перевіряючи наведені заявником в апеляційний скарзі висновки Верховного Суду на предмет їх обґрунтованості та застосовності в межах цієї справи, колегія суддів також встановила таке.
Постанов Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №521/2816/19, від 22 вересня 2021 року у справі №539/1780/19 не існує, справи з такими номерами є справою про відмову у видачі судового наказу та справою, в якій призначено по кримінальному провадженню трасологічну експертизу за експертною спеціальністю 4.6 (дактилоскопічні дослідження).
В постанові від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ «Тіара Компані» слід задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 5 червня 2019 року у цій справі - скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав відсутності порушення корпоративних прав позивача, на захист яких подано позов. У вказаній постанові не існує висновків, на які заявник посилається в апеляційній скарзі, справа не є подібною.
Постанови Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі №761/41819/21 не існує, справа з таким номером є справою за клопотанням адвоката про тимчасовий доступ до речей і документів у кримінальному провадженні №1202110[телефон приховано], внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.08.2021.
Постанови Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі №308/9100/19-ц не існує, як і справи з таким номером.
Тобто зазначені в апеляційній скарзі номери вказаних справ, дати ухвалення постанов та/або висновки є вигаданими, відповідно, посилання на сформовані висновки Верховного Суду - неправдивими.
Наведене унеможливлює врахування висновків, зазначених заявником як таких, що містяться в наведених неіснуючих постановах Верховного Суду, або висновків, яких взагалі не відображено у наявних постановах Верховного Суду під час вирішення спору у справі, що переглядається.
Подання до суду недостовірної інформації, зокрема посилань на неіснуючі постанови та/або правові позиції Верховного Суду, становить порушення принципу добросовісності користування процесуальними правами, закріпленого у статті 44 ЦПК України, незалежно від способу підготовки цієї інформації.
Подання до суду процесуальних документів, згенерованих ШІ, за відсутності фахової перевірки, свідчить про неналежне виконання професійних обов`язків і недобросовісне користування учасником справи процесуальними правами, що може бути кваліфіковано як вияв неповаги до суду.
Аналогічні висновки викладено в ухвалах Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 240/14153/24, від 03 лютого 2026 року у справі № 340/2365/25, постанові Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 912/2122/23.
Колегія суддів вважає, що такі дії представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Міха К. В. містять ознаки зловживання процесуальними правами та неналежного виконання професійних обов`язків.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Міха Кирила Вадимовича залишити без задоволення.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Посне судове рішення складено 16.10.2026.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук