УХВАЛА
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 640/29827/21
адміністративне провадження № К/990/44200/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2026
у справі № 640/29827/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 3 від 10.08.2021 Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратурі України «Про неуспішне проходження прокурором атестації» стосовно ОСОБА_1 , який не з`явився для проходження іспиту у формі анонімного тестування 02.08.2021 з поважних причин, оскільки положення щодо проходження атестації згідно приписів підпункту 3 пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-XI на нього не поширювалось;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора № 1338ц від 16.09.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- зобов`язати Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора органу прокуратури України, з якої його було звільнено або на рівнозначній посаді;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;
- стягнути з відповідача на користь позивача компенсації моральної шкоди у розмірі середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення, спричиненої у наслідок підриву ділової репутації.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2026, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2026, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачем 28.09.2026 через підсистему «Електронний суд» подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у касаційній скарзі зазначаються підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У тексті касаційної скарги позивач указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у справі № 640/29827/21 є пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
На обґрунтування підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.07.2022 у справі № 640/23545/19, від 08.06.2023 у справі № 640/21908/21, 12.11.2024 у справі № 640/22270/21, від 15.03.2023 у справі № 640/22164/19, від 14.07.2026 у справі № 640/12351/20, від 03.07.2026 у справі № 320/830/21, від 26.06.2026 у справі № 640/22579/19.
Так, за правилами процесуального закону у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Дослідженням змісту касаційної скарги установлено, що скаржник не зазначає, яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вищевказаних постановах Верховного Суду, та не вказує щодо застосування якої саме норми права в них викладено висновок.
Суд зазначає, що таке формальне посилання на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов), які здебільшого ухвалено Верховним Судом за відмінних обставин справи, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
А тому посилання позивача на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як підставу касаційного оскарження судових рішень є необґрунтованим.
Щодо посилань скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України Суд зазначає таке.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
За приписами процесуального закону оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагає не лише посилання на відповідну норму процесуального закону, на підставі якої оскаржуються судові рішення, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т. і.), а також зазначення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Верховний Суд зауважує, що зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Саме лише посилання на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, без наведення норми права, що потребує висновку, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
У касаційній скарзі позивач не порушує питання відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права, а фактично ставить перед Верховним Судом завдання щодо надання відповіді на питання, пов`язані з обставинами конкретно цієї справи. Тобто скаржник фактично підміняє питання правильного застосування норми права питаннями, пов`язаними з фактичними обставинами справи.
Тому посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу касаційного оскарження, не узгоджується з вимогами процесуального закону в частині таких посилань.
Щодо посилання заявника касаційної скарги на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку із пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України Суд зазначає таке.
Так, за змістом пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, вказане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
З огляду на викладене Суд відхиляє посилання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо покликань позивача на пункт 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу касаційного оскарження судових рішень.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд зауважує, що якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України), зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі скаржник має довести, що судами протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що своєю чергою могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України як на самостійну підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі не є достатньо обґрунтованим у взаємозв`язку з обставинами, на які він посилається в обґрунтування такої підстави, оскільки не містять належного мотивування того в чому полягає необґрунтованість відхилення таких клопотань.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України позивач вказує про встановлення судами обставин справи на підставі недопустимих доказів.
У цьому аспекті Суд зауважує, що означеними положеннями процесуального закону установлено заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Водночас надання неправильної, на думку учасника справи, оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.
Касаційна скарга позивача не містить належних обґрунтувань в чому полягає недопустимість доказів в розумінні пункту 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання автора касаційної скарги на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу касаційного оскарження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України та не викладення позивачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2026 у справі № 640/29827/21 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Ж.М. Мельник-Томенко