Судові рішення

Постанова № 140765557 у справі № 520/12619/26 від 12.10.2026

Постанова від 12.10.2026 в адміністративній справі № 520/12619/26 (категорія «Містобудування; архітектурної діяльності»). Суд: Другий апеляційний адміністративний суд, суддя Подобайло З.Г.

Справа№ 520/12619/26
СудДругий апеляційний адміністративний суд
СуддяПодобайло З.Г.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяМістобудування; архітектурної діяльності
Дата ухвалення12.10.2026
Надійшло до реєстру21.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140765557

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р. Справа № 520/12619/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Заступника керівника Київської обласної прокуратури Сітар Дмитро Васильович в інтересах держави в особі Міністерства культури України, Фастівської Міської Ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., повний текст складено 16.07.26 по справі № 520/12619/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Салтівський м`ясокомбінат"

до Фастівської Міської Ради

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Салтівський м`ясокомбінат " звернулось до суду з позовом до Фастівської міської ради, в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення Фастівської міської ради Київської області від 14.05.2020 року за № 2-І_ХХ/І-/ІІ "Про недопущення проведення робіт (реконструкції, консервації) будівлі, що знаходиться за адресою: м. Фастів, вул. Соборна, 43".

-визнати протиправним та скасувати рішення Фастівської міської ради Київської області від 14.05.2020 року за № 1-І ХХVІ-VІІ "Про заборону зміни цільового призначення земельної ділянки в м. Фастів, вул. Соборна, 43".

-стягнути з ФАСТІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (ідентифікаційний код юридичної особи: 34446857, Україна, 08500, Київська область, місто Фастів, площа Соборна, будинок 1) на користь ТОВ "САЛТІВСЬКИЙ М`ЯСОКОМБІНАТ" (ідентифікаційний код: 32566564) судовий збір за подання цієї позовної заяви та витрати на правничу допомогу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Фастівської міської ради Київської області від 14.05.2020 року за № 2-LXXVI-VII "Про недопущення проведення робіт (реконструкції, консервації) будівлі, що знаходиться за адресою: м. Фастів, вул. Соборна, 43". Визнано протиправним та скасовано рішення Фастівської міської ради Київської області від 14.05.2020 року за № 1-LXXVI-VII "Про заборону зміни цільового призначення земельної ділянки в м. Фастів, вул. Соборна, 43". Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Фастівської міської ради (пл. Соборна, буд.1, м. Фастів, Фастівський р-н, Київська обл.,08500, код ЄДРПОУ: 34446857).на користь ТОВ "САЛТІВСЬКИЙ МґЯСОКОМБІНАТ" (ідентифікаційний код: 32566564) судовий збір за подання цієї позовної заяви у розмірі 6456 (шість тисяч чотириста п`ятдесят шість) грн.00 коп.

Фастівська міська рада, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що судом неповно з`ясовано обставини справи, не враховано доводи відповідача та допущено порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що позивач пропустив установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, не подав заяви про його поновлення та не навів поважних причин пропуску, у зв`язку з чим позовна заява мала бути залишена без розгляду. Також міська рада наголошує на наявності в неї повноважень щодо охорони культурної спадщини та регулювання використання територій історичних ареалів, зазначає, що спірні рішення прийняті в межах наданих законом повноважень, а рішення щодо заборони зміни цільового призначення земельної ділянки не порушує прав позивача, оскільки земельна ділянка перебуває в комунальній власності. Крім того, апелянт посилається на неврахування судом обставин проведення позивачем будівельних і демонтажних робіт у межах історичного ареалу міста без належних погоджень, наявності акта про порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, припису Міністерства культури України та відкритого кримінального провадження. З огляду на викладене Фастівська міська рада просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Салтівський м`ясокомбінат" залишити без розгляду, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Салтівський м`ясокомбінат" на користь Фастівської міської ради витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 9684 грн 00 коп.

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу. Апелянт вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Скаржник зазначає, що суд ототожнив відсутність у будівлі статусу пам`ятки з відсутністю обмежень щодо забудови. Будівля розташована в історичному ареалі м. Фастів, затвердженому наказом Мінкультури від 22.01.2016 № 20 та генеральним планом міста. Згідно зі ст. 5, 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будь-які роботи в його межах потребують дозволу Міністерства культури України. Апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 640/8728/21. Режим історичного ареалу не зводиться до регулювання висотності, а оскаржувані рішення не позбавляють позивача права власності. Також суд не оцінив докази відповідача, зокрема історико-архітектурний опорний план. Апелянт вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду. Сам позивач відраховує його з 14.08.2025, а позов подав 18.05.2026 без заяви про поновлення строку. На думку скаржника, спір має приватноправовий характер, оскільки оскаржувані рішення від 14.05.2020 прийняті щодо іншої особи, ТОВ «Укрхлібпромінвест». З цієї ж причини суд безпідставно застосував ст. 25 КАС України щодо територіальної підсудності. Крім того, справа помилково розглянута як справа незначної складності, хоча стосується суспільного інтересу. Щодо підстав для представництва апелянт вказує, що Міністерство культури України листом від 31.08.2026 повідомило про відсутність підстав для самостійного апеляційного оскарження. На думку прокурора, це свідчить про неналежне здійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави. Прокурором дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Скаржник посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Також він зазначає, що Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 щодо окремих приписів ст. 23 цього Закону застосовується лише з 01.01.2027. Просить суд апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі № 520/12619/26 скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову ТОВ «Салтівський м`ясокомбінат» до Фастівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

ТОВ «Салтівський м`ясокомбінат» подало відзив на апеляційну скаргу Фастівської міської ради, вважає її необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, тому просить залишити його без змін. Щодо строку звернення до суду позивач зазначає, що договір купівлі-продажу від 14.08.2025 та витяг з Державного земельного кадастру не містили жодних обмежень щодо будівництва чи реконструкції. Позивач зареєстрований і здійснює діяльність у Харківській області, тому про оскаржувані рішення дізнався лише з відмови у видачі містобудівних умов та обмежень від 14.04.2026. По суті спору позивач вказує, що жоден нормативно-правовий акт не надає органу місцевого самоврядування права забороняти на майбутнє роботи з будівлями приватної власності, які не внесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Згідно з листом Мінкультури від 20.05.2026 будівля до цього Реєстру не внесена, а на обліку як щойно виявлений об`єкт культурної спадщини не перебуває. Право забороняти діяльність за ст. 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» стосується лише пам`яток. За шість років після прийняття оскаржуваних рішень міська рада не вжила заходів для внесення будівлі до Реєстру, що порушує принцип легітимних очікувань (Рішення КСУ від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021). Позивач наголошує, що єдиним обмеженням забудови в історичному ареалі за історико-архітектурним опорним планом є висотність до 7-10 м. Відповідно до ч. 4 ст. 14-1 Закону такі обмеження мають вноситися до Державного земельного кадастру, однак за витягом від 28.05.2026 обмежень щодо земельної ділянки не встановлено. Ділянка належить до земель промисловості, а не історико-культурного призначення. Щодо рішення про заборону зміни цільового призначення земельної ділянки позивач зазначає, що воно обов`язкове для всіх осіб на території громади та безпосередньо стосується ділянки, якою він користується, отже зачіпає його права й інтереси. Крім того, рішення суперечить ст. 20 Земельного кодексу України, яка дозволяє орендарю, що є власником розташованих на ділянці будівель, самостійно змінювати її цільове призначення. Припис Мінкультури від 13.05.2026, на думку позивача, не стосується предмета позову, оскільки виданий через шість років після оскаржуваних рішень. Просить суд залишити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 року по справі № 520/12619/26 без змін, а апеляційну скаргу Фастівської міської ради без задоволення.

Представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Прокурор в судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Представник позивача підтримав свої заперечення та просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції , доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи у їх сукупності вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що 14.08.2025 року між ТОВ "Укрхлібпромінвест" (надалі по тексту - Продавець) та ТОВ "Салтівський м`ясокомбінат" (надалі по тексту Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л.О., зареєстрованого в реєстрі за № 846.

Відповідно до пункту 1.1. Договору купівлі-продажу, у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, Продавець передає у власність Покупця, а Покупець приймає належні продавцю на праві приватної власності виробничі будівлі, загальною площею 2350,9 кв.м., що розташовані за адресою: Київська область, Фастівський район, місто Фастів, вулиця Соборна, будинок 43, разом з усіма внутрішніми системами та комунікаціями, інженерними мережами та обладнанням, конструкціями, конструктивними елементами та будь-яким обладнанням, що розташовані (знаходяться) в них та сплачу обумовлену цим Договором ціну.

Згідно з пунктом 1.3. Договору купівлі-продажу від 14.08.2025 року, нерухоме майно, що відчужується за цим Договором, має розмір загальної площі 2350,9 кв.м. та складається з: будинок 2-х поверховий літера "А", загальна площа 1760,6 кв.м.; будинок під склад літера "В" загальна площа 164,2 кв.м., склад під сіль літ. "Г" загальна площа, 46.1 кв.м., прохідна літера "Б" загальна площа 79,6 кв.м., склад запчастин літера "Е" загальна площа 48,3 кв.м., склад БСБ літера "Д" загальна площа 252,1 кв.м.

Пунктом 1.4. Договору купівлі-продажу встановлено, що нерухоме майно, що відчуджується за цим Договором, розташоване на земельній ділянці площею 0,3210 га, кадастровий номер: [номер приховано]:09:007:0229. Згідно з даними інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна за № 439436847, отриманої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л.О. від 14.08.2025 року, право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано Фастівської міською радою, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1174529932112, номер запису про право власності: 19047576. Право оренди вищезазначеної земельної ділянки Продавцем не пролонговано.

26.11.2025 року між Фастівською міською радою (надалі по тексту - Орендодавець) та ТОВ "Салтівський м`ясокомбінат" (надалі по тексту - Орендар) було укладено Договір оренди землі № 08-12/773.

Відповідно до пункту 1, наведеного вище Договору оренди землі, Орендодавець на підставі рішення Фастівської міської ради № 754 LXXXXI-VIII від 30.10.2025 року "Про передачу в оренду земельної ділянки для розміщення та експлуатацію основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком в м. Фастів вул. Соборна, 43 ТОВ "САЛТІВСЬКИЙ М`ЯСОКОМБІНАТ" надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку: для розміщення і експлуатацію основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком, з кадастровим номером: [номер приховано]:09:007:0229, яка розташована: Фастівський район, м. Фастів, вул. Соборна, 43, площа земельної ділянки 0,3210 га.

Зважаючи на викладені вище обставини справи, позивачу на праві приватної власності належить нежитлові будівлі загальною площею 2350,9 кв.м., які розташовані на орендованій земельній ділянці комунальної форми власності, яка на підставі Договору оренди землі використовується позивачем.

Водночас, судом встановлено, що 08.04.2026 року позивач засобами електронної комунікації було направлено електронне звернення № AM01:0625-4077-8288-0569 від 08.04.2026 р., щодо видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки [номер приховано]:09:007:0229 на об`єкт будівництва "Реконструкція виробничих та допоміжних будівель з нарощенням виробництва заморожених (недопечених) хлібобулочних напівфабрикатів за адресою: Київська область, Фастівський район, місто Фастів, вулиця Соборна, будинок 43.

Рішенням відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Фастівської міської ради від 14.04.2026 року № 18-16/06 (MU01:1336-1413-5338-7445) позивачу було відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень у зв`язку з тим, що відповідно до історико - архітектурного опорного плану м. Фастів Київської області, розробленого ДП "Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва "УКРНДПІЦИВІЛЬБУД", затвердженого наказом Міністерства культури України № 20 від 22.01.2016 р. "Про затвердження меж та режимів використання історичних ареалів м. Фастів Київської області", територія підприємства ТОВ "Салтівський м`ясокомбінат" розташована на території історичного ареалу м. Фастів, у зоні регулювання забудови ІІ категорії.

Рішенням Фастівської міської ради Київської області від 14.05.2020 року за № 2-LXXVI-VII "Про недопущення проведення робіт (реконструкції, консервації) будівлі, що знаходиться за адресою: м. Фастів, вул. Соборна, 43" заборонено проведення робіт (реконструкції, консервації) будівлі за адресою. м. Фастів, вул. Соборна, 43 до вирішення питання про її реєстрацію як пам`ятки місцевого значення в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України. Будівництво, реконструкція, земляні та інші роботи в зоні регулювання забудови можуть здійснюватися лише за проектами, погодженими з відповідними органами охорони культурно спадщини та відповідним органами з питань містобудування та архітектури.

Крім того, 02.04.2026 року позивачем засобами електронної комунікації було направлено електронне звернення № CA01:6428-7951-1212-9859, щодо видачі повідомлення про початок виконання підготовчих робіт на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:09:007:0229 на об`єкті будівництва "Реконструкція виробничих та допоміжних будівель з нарощенням виробництва заморожених (недопечених) хлібобулочних напівфабрикатів за адресою: Київська область, Фастівський район, місто Фастів, вулиця Соборна, будинок 43.

Зазначене вище повідомлення було повернуто на доопрацювання (реєстраційний номер КС02[телефон приховано]) у зв`язку з відсутністю номеру документа про призначення відповідальної особи, що здійснює технічний нагляд та також відсутністю згоди власника земельної ділянки, що порушує ст. 25 Закону України "Про оренду землі".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення Фастівської міської ради від 14.05.2020 № 2-LXXVI-VII щодо недопущення проведення робіт із реконструкції та консервації будівлі, а також № 1-LXXVI-VII щодо заборони зміни цільового призначення земельної ділянки були прийняті з порушенням вимог законодавства. Суд установив, що спірна будівля не була внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а земельна ділянка відповідно до відомостей Державного земельного кадастру належить до земель промисловості та не має встановлених обмежень у використанні. Суд також урахував недотримання принципу правомірних очікувань і невідповідність рішення ради вимогам статті 20 Земельного кодексу України. Відповідач не довів правомірності прийнятих рішень, як того вимагає частина друга статті 77 КАС України, що стало підставою для задоволення позову та скасування оскаржуваних рішень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову , виходячи з наступного.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Фастівська міська рада не мала повноважень на прийняття рішення від 14.05.2020 № 2-LXXVI-VII «Про недопущення проведення робіт (реконструкції, консервації) будівлі, що знаходиться за адресою: м. Фастів, вул. Соборна, 43», з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України вони приймають рішення в межах повноважень, визначених законом. Отже, для органу місцевого самоврядування допустимим є лише те, що прямо передбачено законом.

Відповідно до положень статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. (Стаття 317 ЦК України)

Положеннями ч. 6 ст. 319 ЦК України визначено, що держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України)

Перевіряючи оскаржуване рішення за критеріями ч. 2 ст. 2 КАС України, суд насамперед має встановити, чи існує закон, який надає органу місцевого самоврядування повноваження встановити таке обмеження.

Фастівська міська рада обґрунтовує свої повноваження на прийняття спірного рішення посиланням на ст. 13, 14, 24, 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування.

Колегія суддів оцінює ці доводи критично, оскільки жодна з наведених норм не надає органу місцевого самоврядування права забороняти на майбутнє проведення робіт щодо будівлі, яка належить на праві приватної власності та не є пам`яткою.

Закон України «Про охорону культурної спадщини» пов`язує спеціальний охоронний режим окремої будівлі з її статусом пам`ятки.

Пам`яткою є об`єкт культурної спадщини, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або взятий на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом (ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Повноваження органів місцевого самоврядування видавати розпорядження та приписи про припинення робіт (ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини») поширюються на пам`ятки місцевого значення, їх території та зони охорони.

Обов`язок заборонити діяльність, що створює загрозу, за ст. 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» також стосується саме пам`ятки.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно з листом Міністерства культури України від 20.05.2026 № 08/117/76-26 будівля по вул. Соборній, 43 до Державного реєстру нерухомих пам`яток України не занесена, а відомості про її облік як щойно виявленого об`єкта культурної спадщини відсутні.

Інформація, чи перебуває вона на обліку як щойно виявлений об`єкт культурної спадщини або як такий, що було взято на облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини", в розпорядженні Мінкульту відсутня.

Таким чином, судом, на підставі належних, достовірних та достатніх доказів було встановлено, що нежитлова будівля, яка належить на праві приватної власності Позивачу і яка розташована за адресою: м. Фастів, вулиця Соборна, 43, у межах історичного ареалу м. Фастів не є пам`ятником архітектури та не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Апелянти такі обставин не спростували.

Колегія суддів зазначає , що рекомендація історико-архітектурного опорного плану про включення будівлі до Реєстру, не надає їй статусу пам`ятки. Щодо такого об`єкта закон надає органу місцевого самоврядування право подати пропозицію органу охорони культурної спадщини вищого рівня, але не право самостійно встановлювати заборону робіт.

Посилання відповідача на ч. 2 ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування колегія суддів відхиляє, оскільки ця норма стосується лише питань, вирішення яких «не доручене жодному іншому органу». Надання дозволів на роботи в історичних ареалах та видання приписів про їх припинення законом віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (ст. 5, ч. 7 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Колегія суддів також враховує, що оскаржуване рішення встановлює заборону «до вирішення питання» про реєстрацію будівлі як пам`ятки, тобто без визначеного строку. Відповідно до листа Фастівської міської ради від 21.05.2026 № 06-23/2951 після прийняття рішення рада не вчиняла жодних дій для внесення будівлі до Реєстру. Звернення до органів державної влади надійшли лише у 2026 році і стосувалися будівельних робіт. Таким чином, протягом шести років заборона діяла безстроково, а умова її припинення залежала від дій, яких сам відповідач не вчиняв. Така поведінка суб`єкта владних повноважень суперечить принципу правомірних (легітимних) очікувань як складовій принципу юридичної визначеності (Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021).

Колегія суддів відхиляє доводи прокурора про те, що суд першої інстанції ототожнив відсутність у будівлі статусу пам`ятки з відсутністю будь-яких обмежень щодо проведення робіт в історичному ареалі.

Колегія суддів погоджується, що правовий режим історичного ареалу є комплексним і не обмежується регулюванням висотності забудови (ч. 5-7 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Водночас цей режим встановлений безпосередньо законом і діє незалежно від існування оскаржуваного рішення Фастівської міської ради. Контроль за його дотриманням законодавець поклав на центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, тобто Міністерство культури України. Міністерство здійснює цей контроль шляхом надання дозволів на проведення робіт, погодження проєктної документації та видання обов`язкових до виконання приписів.

Висновок суду першої інстанції про обмеження висотності забудови ґрунтується на змісті історико-архітектурного опорного плану як містобудівної документації. Цей висновок не звільняє позивача від обов`язку дотримуватися вимог ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема отримати дозвіл органу охорони культурної спадщини на проведення будь-яких робіт у межах історичного ареалу. Отже, скасування оскаржуваного рішення не призводить до виведення будівлі з-під дії законодавства про охорону культурної спадщини та не звільняє позивача від обов`язку отримати дозвіл органу охорони культурної спадщини на будь-які роботи в межах історичного ареалу (ч. 7 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»), а лише усуває обмеження, встановлене органом, який не мав на це повноважень.

Посилання прокурора на постанови Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 640/8728/21, від 12.12.2023 у справі № 380/13557/21 та від 11.09.2024 у справі № 580/7276/21 колегія суддів відхиляє. Правові висновки Верховного Суду в цих справах стосуються обов`язку отримати дозвіл на проведення робіт у межах історичного ареалу. Повноваження надавати такий дозвіл Верховний Суд пов`язав саме з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Отже, ці висновки не спростовують, а підтверджують позицію суду першої інстанції: контроль за проведенням робіт в історичному ареалі закон відносить до компетенції Міністерства культури України. Жодна з наведених постанов не містить висновку про право органу місцевого самоврядування самостійно встановлювати заборону робіт щодо будівлі, яка не має статусу пам`ятки. Тому ці постанови не можуть бути підставою для висновку про правомірність оскаржуваного рішення.

Колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про те, що суд першої інстанції не дослідив історико-архітектурний опорний план м. Фастів та фрагмент основного креслення генерального плану. З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції проаналізував науково-проєктну документацію історико-архітектурного опорного плану, затверджену наказом Міністерства культури України від 22.01.2016 № 20, і генеральний план міста, затверджений рішенням Фастівської міської ради від 03.03.2016 № 20-ІХ-VII. На підставі цих доказів суд встановив, що будівля по вул. Соборній, 43 розташована в межах історичного ареалу м. Фастів і рекомендована до включення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Суд також встановив, які саме обмеження забудови передбачає для цієї території містобудівна документація.

Розташування будівлі в межах історичного ареалу учасники справи не заперечують, тому ця обставина не потребує доказування (ч. 1 ст. 78 КАС України). Водночас наведені документи не містять положень, з яких випливало б повноваження Фастівської міської ради забороняти проведення робіт щодо будівлі, яка не має статусу пам`ятки. Отже, доводи прокурора в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Не можуть бути підставою для скасування рішення і посилання прокурора на ч. 3 ст. 13, ст. 54, 66 Конституції України та міжнародні акти у сфері охорони культурної спадщини, оскільки такі положення закріплюють обов`язок держави забезпечувати збереження культурної спадщини. Його реалізація здійснюється через правові механізми, визначені Законом України «Про охорону культурної спадщини», і в межах компетенції, яку цей Закон надає кожному з органів. Загальні конституційні та міжнародні положення про охорону культурної спадщини не наділяють орган місцевого самоврядування додатковими повноваженнями, яких не передбачає закон, і не скасовують вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про те, що ризики, пов`язані з придбанням майна без перевірки правового режиму території, має нести набувач, виходячи з наступного.

Позивач не оспорює ні розташування будівлі в межах історичного ареалу м. Фастів, ні правового режиму, що з цього випливає. Предметом спору є не режим історичного ареалу, встановлений законом, а індивідуальна заборона, запроваджена рішенням Фастівської міської ради. Набувач нерухомого майна, діючи розумно та обачно, може з`ясувати наявність обмежень щодо об`єкта з умов правочину та з даних державних реєстрів. У цьому випадку жодне з цих джерел не містило відомостей про заборону.

Договір купівлі-продажу від 14.08.2025 не містить застережень про будь-які обмеження щодо реконструкції придбаних будівель. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 28.05.2026 № НВ-9967806462026 обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:09:007:0229 не зареєстровані. Ця ділянка належить до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а не до земель історико-культурного призначення (ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Отже, позивач не мав об`єктивної можливості дізнатися про оскаржувану заборону з доступних набувачу джерел. Покладення на нього негативних наслідків прийнятого радою рішення суперечило б принципу юридичної визначеності.

Колегія суддів погоджується з прокурором, що втручання у право власності має бути законним, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції). Охорона історичного середовища є легітимною метою. Однак втручання, здійснене органом без законних повноважень, не відповідає критерію законності. Безстрокова заборона без будь-якої процедури і компенсації покладає на власника індивідуальний і надмірний тягар, тому не відповідає і критерію пропорційності.

Посилання відповідача на акти обстеження від 07.04.2026 і 22.04.2026, акт і припис Міністерства культури України від 13.05.2026 та кримінальне провадження № 12026111310000325 не підтверджують законності оскаржуваного рішення. Законність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється на момент його прийняття, а ці обставини виникли майже через шість років після нього. Акт і припис Міністерства культури України, навпаки, свідчать, що захист історичного ареалу забезпечує компетентний орган власними законними засобами, які рішення суду першої інстанції не обмежує.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення Фастівської міської ради від 14.05.2020 № 2-LXXVI-VII прийняте не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення Фастівської міської ради від 14.05.2020 № 1-LXXVI-VII «Про заборону зміни цільового призначення земельної ділянки в м. Фастів, вул. Соборна, 43» та відхиляє доводи апелянтів у цій частині з огляду на таке.

Вказаним рішенням рада заборонила зміну цільового призначення земельної ділянки комунальної власності площею 0,3210 га з кадастровим номером [номер приховано]:09:007:0229. Цільове призначення ділянки - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Крім того, рада заборонила структурним підрозділам виконавчого комітету розглядати та погоджувати проєкти, пов`язані зі зміною цільового призначення цієї ділянки. Рішення не містить строку дії і не пов`язує заборону з особою конкретного землекористувача.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянтів про те, що оскаржуване рішення стосувалося лише ТОВ «Укрхлібпромінвест» і не зачіпає прав позивача.

Відповідно до приписів ч. 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009, ненормативні акти органів місцевого самоврядування вичерпують свою дію фактом їх виконання.

Оскаржуване рішення не є актом одноразового застосування. Воно встановлює безстрокову заборону щодо конкретного об`єкта - земельної ділянки - і зберігає свою дію незалежно від зміни землекористувача.

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради обов`язкові для виконання всіма підприємствами та організаціями, розташованими на відповідній території. На цьому наполягає і сам відповідач в апеляційній скарзі.

Відповідно до Договору оренди землі від 26.11.2025 року № 08-12/773, земельна ділянки з кадастровим номером: [номер приховано]:09:007:0229, площею 0,3210 га належить на праві користування ТОВ «Салтівський м`ясокомбінат» та відноситься до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Отже, заборона зміни цільового призначення ділянки безпосередньо обмежує права позивача як землекористувача. Інтерес позивача у скасуванні цієї заборони має правовий характер, пов`язаний з конкретним майном, є визначеним і персоналізованим, тому він відповідає ознакам законного інтересу, що підлягає судовому захисту, сформульованим Верховним Судом у постанові від 28.02.2019 у справі № 522/3665/17.

Доводи відповідача про те, що позивач не звертався із заявою про зміну цільового призначення, а тому його права не порушені, колегія суддів відхиляє, оскільке спірне рішення наперед забороняє не лише зміну цільового призначення, а й сам розгляд відповідних проектів виконавчими органами ради, тобто результат будь-якого такого звернення заздалегідь визначений. Особа не зобов`язана ініціювати процедуру, яку суб`єкт владних повноважень уже заблокував своїм рішенням, щоб отримати право на судовий захист.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги Фастівської міської ради про те, що рішення від 14.05.2020 № 1-LXXVI-VII прийняте нею як власником земельної ділянки, колегія суддів зазначає таке.

Зі змісту спірного рішення вбачається, що ним заборонено зміну цільового призначення земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером [номер приховано]:09:007:0229, а також заборонено структурним підрозділам виконавчого комітету ради розглядати та погоджувати проєкти, пов`язані з такою зміною. Указане рішення не є правочином, не встановлює, не змінює і не припиняє прав та обов`язків сторін договору оренди землі. Водночас воно містить обов`язкові до виконання владні приписи, адресовані, зокрема, виконавчим органам ради.

Отже, спірне рішення є актом індивідуальної дії, прийнятим радою під час здійснення владних управлінських функцій. Відтак під час його прийняття відповідач був зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Правові засади та порядок зміни цільового призначення земельних ділянок визначено ст. 20 Земельного кодексу України. За приписами цієї статті зміна цільового призначення земельних ділянок комунальної власності, віднесених до категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у приватній власності землекористувача, який використовує такі ділянки, зокрема, на праві оренди, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що законодавець надав землекористувачу, який є власником розташованих на земельній ділянці будівель, право самостійно змінювати її цільове призначення без участі органу місцевого самоврядування.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником будівель, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:09:007:0229, та користується нею на підставі договору оренди землі від 26.11.2025 № 08-12/773. Згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Ці обставини учасниками справи не заперечуються.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне рішення безпосередньо стосується прав позивача як землекористувача та суперечить положенням ст. 20 Земельного кодексу України. Доводи апелянта в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо посилання апелянта на рішення Фастівської міської ради від 08.05.2026 № 267-ХСІ-VІІІ «Про припинення договору оренди землі № 08-12/773 від 26.11.2025 року, укладеного з ТОВ «САЛТІВСЬКИЙ М`ЯСОКОМБІНАТ» шляхом його розірвання», колегія суддів зазначає таке.

Перевіряючи правомірність рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з обставин, що існували на момент його прийняття, та норм права, які були чинними на той час. Обставини, що виникли після прийняття оскаржуваного рішення, не можуть свідчити ні про його законність, ні про протиправність.

Рішення № 267-ХСІ-VІІІ ухвалене 08.05.2026, тобто майже через шість років після прийняття спірного рішення від 14.05.2020 № 1-LXXVI-VII. Отже, воно не може бути враховане при оцінці законності спірного рішення, а доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас Фастівська міська рада, на яку покладено обов`язок доказування, не надала належних і допустимих доказів того, що спірне рішення прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Доводи апеляційної скарги цього висновку також не спростовують.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання спірного рішення протиправним та його скасування.

Надаючи оцінку доводам апелянтів про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.

За змістом ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк. Він обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постановах від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19 та від 16.10.2020 у справі № 640/18439/19, на які посилається і прокурор, виснував, що поняття «дізнався» означає конкретний момент, коли особа стала обізнаною про порушення своїх прав. Поняття «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання або високу вірогідність обізнаності, а не як обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Як убачається з позовної заяви, позивач пов`язує початок перебігу строку звернення до суду з отриманням рішення відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Фастівської міської ради від 14.04.2026 № 18-16/06 про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень. Саме з цього рішення позивач дізнався про існування спірних рішень. Тому твердження прокурора про те, що позивач сам пов`язував початок перебігу строку з датою набуття права власності 14.08.2025, не відповідає змісту позовної заяви.

Спірні рішення прийняті Фастівською міською радою 14.05.2020, тобто більш ніж за п`ять років до набуття позивачем права власності на нерухоме майно. Апелянти наголошують, що ці рішення є актами індивідуальної дії, прийнятими у правовідносинах з ТОВ «Укрхлібпромінвест». Акт індивідуальної дії доводиться до відома особи, щодо якої його прийнято. Оприлюднення такого акта на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування не означає, що про нього обізнана будь-яка інша особа, зокрема майбутній набувач нерухомого майна, який на момент оприлюднення не мав жодного правового зв`язку з цим об`єктом.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про спірні рішення раніше. Договір купівлі-продажу від 14.08.2025 не містить застережень щодо будь-яких обмежень стосовно придбаного майна. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 28.05.2026 № НВ-9967806462026 обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані. Крім того, рішенням від 30.10.2025 № 754 Фастівська міська рада сама передала позивачу земельну ділянку в оренду для розміщення та експлуатації виробничих будівель. Ні це рішення, ні договір оренди від 26.11.2025 № 08-12/773 не містять відомостей про чинність заборон, встановлених у 2020 році.

До суду з цим позовом позивач звернувся 18.05.2026, тобто в межах шестимісячного строку з дня отримання рішення від 14.04.2026 № 18-16/06. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено. Тому подання заяви про його поновлення не вимагалося, а підстави для застосування наслідків, передбачених ст. 123 КАС України, та залишення позовної заяви без розгляду відсутні.

Посилання прокурора на загальнодоступність постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 та історико-архітектурного опорного плану м. Фастів колегія суддів відхиляє. Ці документи свідчать лише про розташування об`єкта в межах історичного ареалу, що позивач не заперечує. Відомостей про спірні рішення та встановлені ними заборони вони не містять.Колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про приватноправовий характер спору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Визначальною ознакою публічно-правового спору є здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій у спірних правовідносинах. При цьому має бути відсутній спір про цивільне право між позивачем та іншою особою.

Предметом розгляду у цій справі є перевірка наявності у Фастівської міської ради повноважень на встановлення заборони проведення робіт щодо будівлі, яка перебуває у приватній власності, та заборони зміни цільового призначення земельної ділянки. Тобто суд перевіряє, чи діяв суб`єкт владних повноважень на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Рішення № 2-LXXVI-VII прийняте відповідачем не як власником майна, оскільки будівля належить позивачу на праві приватної власності, а як органом місцевого самоврядування у сфері охорони культурної спадщини. На цьому наголошує і сам відповідач. Рішення № 1-LXXVI-VII містить владний припис структурним підрозділам виконавчого комітету ради не розглядати та не погоджувати проєкти землеустрою, тобто також прийняте під час здійснення владних управлінських функцій.

Позивач не заявляє вимог щодо визнання права власності чи права користування майном і не оспорює цивільних прав інших осіб. Спору про право між позивачем і ТОВ «Укрхлібпромінвест», яке відчужило належне йому майно, немає.

З огляду на це правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.04.2020 у справі № 727/8819/16-а, у цій справі не застосовний. У тій справі позивач оскаржував містобудівні умови та обмеження, видані іншій особі, тобто фактично оспорював права третьої особи. У справі, що розглядається, спірні рішення встановлюють обмеження щодо конкретного об`єкта нерухомості та земельної ділянки, правомочним власником і користувачем яких є позивач.

Колегія суддів також звертає увагу на суперечливість позиції апелянтів. З одного боку, вони стверджують, що спірні рішення не стосуються позивача. З іншого боку, відповідач застосовує ці рішення саме до позивача, посилається на них як на підставу для звернень до органів охорони культурної спадщини та правоохоронних органів щодо робіт, які виконує позивач. Відповідач також наголошує на їх обов`язковості для всіх осіб на території громади відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Отже, спірні рішення безпосередньо стосуються прав та законних інтересів позивача як власника будівлі та землекористувача. Такий інтерес має правовий характер, пов`язаний з конкретним майном, є визначеним і персоналізованим, тобто відповідає ознакам законного інтересу, сформульованим Верховним Судом у постанові від 28.02.2019 у справі № 522/3665/17. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано розглянув спір за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності.

Відповідно до ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи, вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцезнаходженням позивача або за місцезнаходженням відповідача.

Спірні рішення є актами індивідуальної дії. Вони стосуються не невизначеного кола осіб, а конкретного об`єкта нерухомості та конкретної земельної ділянки, власником і користувачем яких є позивач. Установлені цими рішеннями заборони поширюються саме на позивача та обмежують реалізацію його прав щодо належного йому майна. Отже, на спірні правовідносини поширюється правило альтернативної підсудності, визначене ст. 25 КАС України, і позивач правомірно звернувся до суду за своїм місцезнаходженням.

Колегія суддів враховує, що питання територіальної підсудності цієї справи було предметом розгляду в суді першої інстанції. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання та правильно застосував правило альтернативної підсудності, визначене ст. 25 КАС України. При цьому в апеляційній скарзі Фастівська міська рада питання територіальної підсудності не порушує.

Посилання прокурора на ч. 1 ст. 26 КАС України є безпідставним, оскільки наведені ним положення стосуються позовів до фізичних і юридичних осіб, а не до суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про те, що суд першої інстанції помилково розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження як справу незначної складності.

Відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 цієї статті. Справи щодо оскарження актів індивідуальної дії органів місцевого самоврядування до цього переліку не належать. Під час вирішення питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд враховує критерії, визначені ч. 3 ст. 257 КАС України. Вирішення цього питання належить до дискреційних повноважень суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи сам по собі не свідчить про порушення права на справедливий суд. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на публічний розгляд справи не є абсолютним. Усне слухання не є обов`язковим, якщо справа не порушує питань факту чи права, які не можуть бути належним чином вирішені на підставі матеріалів справи та письмових пояснень сторін (рішення у справі «Варела Ассаліно проти Португалії»).

Як убачається з матеріалів справи, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження не обмежив процесуальних прав учасників справи. Відповідач подав до суду першої інстанції відзив, заперечення та докази на обґрунтування своєї позиції, а суд першої інстанції надав їм оцінку. Предмет спору стосується перевірки наявності у відповідача повноважень на прийняття двох рішень. Його вирішення не потребувало дослідження показів свідків, проведення експертизи чи вчинення інших процесуальних дій, які можливі лише в судовому засіданні.

Апелянти не зазначили, яких саме доводів чи доказів вони були позбавлені можливості подати і яким чином розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження вплинув на правильність її вирішення. Суспільна значущість питань охорони культурної спадщини сама по собі не свідчить про складність конкретного спору та не зумовлює обов`язкового розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування судового рішення, лише якщо воно призвело до неправильного вирішення справи. Таких порушень колегією суддів не встановлено.

Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення. Апеляційна скарга Фастівської міської ради значною мірою повторює доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву та запереченні. Суд першої інстанції ці доводи дослідив і надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги прокурора щодо суті спору здебільшого збігаються з доводами відповідача. Решта доводів прокурора стосується процесуальних питань: строку звернення до суду, предметної юрисдикції, територіальної підсудності та порядку розгляду справи. Як зазначено вище, ці доводи не знайшли свого підтвердження.

Апелянти не навели обставин, які залишилися поза увагою суду першої інстанції або були досліджені ним неповно чи неправильно, та не довели неправильного застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Фактично доводи апеляційних скарг зводяться до незгоди апелянтів з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів і встановлених обставин справи, що не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо оцінки аргументів учасників справи, сформовану, зокрема, у рішеннях у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, п. 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, п. 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, п. 58). Відповідно до цієї позиції принцип належного здійснення правосуддя передбачає, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», серія A, № 303-A, п. 29). Колегія суддів надала оцінку всім доводам апеляційних скарг, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційних скарг Фастівської міської ради та заступника керівника Київської обласної прокуратури не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла такого висновку. Суд першої інстанції на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі № 520/12619/26 - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 по справі № 520/12619/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло

Судді (підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко

Повний текст постанови складено 20.10.2026 року

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
12.10.2026 Постанова № 140516977 Другий апеляційний адміністративний суд
28.09.2026 Ухвала № 140117537 Другий апеляційний адміністративний суд
24.09.2026 Ухвала № 140029053 Другий апеляційний адміністративний суд
16.09.2026 Ухвала № 139797238 Другий апеляційний адміністративний суд
16.09.2026 Ухвала № 139797212 Другий апеляційний адміністративний суд
16.09.2026 Ухвала № 139797206 Другий апеляційний адміністративний суд
11.08.2026 Ухвала № 138926656 Другий апеляційний адміністративний суд
11.08.2026 Ухвала № 138926655 Другий апеляційний адміністративний суд
16.07.2026 Рішення № 138268453 Харківський окружний адміністративний суд
02.07.2026 Ухвала № 137898718 Харківський окружний адміністративний суд
20.05.2026 Ухвала № 136676623 без тексту Харківський окружний адміністративний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 32566564. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг