Судові рішення

Постанова № 141101838 у справі № 908/83/25 від 30.09.2026

Постанова від 30.09.2026 у господарській справі № 908/83/25 (категорія «Справи про банкрутство»). Суд: Центральний апеляційний господарський суд, суддя Іванов Олексій Геннадійович.

Справа№ 908/83/25 (у рішенні: 908/83/25 (908/2835/25))
СудЦентральний апеляційний господарський суд
СуддяІванов Олексій Геннадійович
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяСправи про банкрутство
Дата ухвалення30.09.2026
Надійшло до реєстру02.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141101838

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 року м.Дніпро Справа № 908/83/25 (908/2835/25)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Мороза В.Ф., Паруснікова Ю.Б.,

при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.

представники учасників провадження:

від позивача і третя особа: арбітражний керуючий Вернигора В.П. (власні засоби);

від відповідача: Косенко Л.О. (власні засоби);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.11.2025 (суддя Черкаський В.І., повний текст якого підписаний 19.12.2025) та

Головного управління ДПС у Запорізькій області на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 (суддя Черкаський В.І., повний текст якого підписаний 19.12.2025) і

Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 (суддя Черкаський В.І., повний текст якого підписаний 19.12.2025)

у справі №908/83/25(908/2835/25)

за позовною заявою - Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" м.Запоріжжя

до відповідача - Головного управління ДПС у Запорізькій області, м. Запоріжжя;

третя особа, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - арбітражний керуючий Вернигора Володимир Петрович

про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень

в межах провадження у справі № 908/83/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" м. Запоріжжя;

Розпорядник майна - Вернигора Володимир Петрович м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область,

ВСТАНОВИВ:

07.09.2025 до системи "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" надійшли матеріали позовної заяви у справі № 908/2835/25, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі - податкове повідомлення - рішення (форма "Д") № 6648/08012410 від 08.05.2025, складене Відповідачем - Головним управлінням державної податкової служби у Запорізькій області, за яким донараховано Позивачеві - Товариству з обмеженою відповідальністю "Аптека № 226" грошове зобов`язання щодо військового збору у розмірі 94 940, 83 гривні, а також нараховано штрафні санкції у розмірі 23 735, 21 грн., та 9 586, 63 грн. пені;

- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення - рішення (форма "Д") № 6650/08012410 від 08.05.2025, складене Відповідачем - Головним управлінням державної податкової служби у Запорізькій області, за яким донараховано Позивачеві - Товариству з обмеженою відповідальністю "Аптека № 226" грошове зобов`язання щодо податку на доходи фізичних осіб у розмірі 316 469, 46 гривні, а також нараховано штрафні санкції у розмірі 79 117, 37 грн., та 31 955, 44 грн. - пені.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.11.2025 у справі № 908/83/25 (908/2835/25) позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управлінням ДПС у Запорізькій області м. Запоріжжя № 6648/08012410 від 08.05.2025 (форма "Д"); податкове повідомлення - рішення № 6650/08012410 від 08.05.2025 (форма "Д").

Стягнуто з Головного управління ДПС у Запорізькій області м. Запоріжжя в дохід Державного бюджету України 8 158 грн. 51 коп. судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 0912.2025 у справі № 908/83/25 (908/2835/25) заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" адвоката Качуренко Ю.Ю. від 03.12.2025 (вх. № 24429/08-08/25 від 03.12.2025) про ухвалення додаткового рішення у справі № 908/83/25 (908/2835/25) задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Запорізькій області м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" м. Запоріжжя 29 645 грн. 12 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Головне управління ДПС у Запорізькій області, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що твердження Позивача, щодо оборотних відомостей по рахунках 672 «Розрахунки за іншими виплатами», 452 «Вилучені вклади й паї», за періоді з 01.01.2024 по 31.12.2024 встановлено нарахування доходу учасникам, що вийшли із складу учасників ТОВ «АПТЕКА №226» на загальну суму за період з січня по листопад 2024 року, складає 6 329 389,08 грн., що є інвестиційний прибуток, а не дивіденди, необґрунтовані.

Згідно даних бухгалтерського обліку підприємства, які були надані Позивачем під час перевірки, а саме: оборотних відомостей по рахунках 672 «Розрахунки за іншими виплатами», 452 «Вилучені вклади й паї», за періоді з 01.01.2024 по 31.12.2024 встановлено нарахування доходу у вигляді дивідендів учасникам, що вийшли із складу учасників ТОВ «АПТЕКА №226» на загальну суму за період з січня по листопад 2024 року, складає 6 329 389,08 грн.

Контролюючий орган, звертає увагу суду, що згідно даних бухгалтерського обліку підприємства, а саме оборотного рахунку 672 за 2024 рік, Позивачем було самостійно нараховані суми з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 316469,46 грн., та військового збору 94940,83 грн., але до бюджету не перераховані відповідно до норм чинного податкового законодавства.

Згідно з п.п 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою, в тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів, на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв`язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Станом на 31.12.2024 по рахунку 672 «Розрахунки за іншими виплатами» ТОВ «АПТЕКА №226» має кредиторську заборгованість по виплаті доходу у вигляді дивідендів учасникам, що вийшли із складу учасників у розмірі 5917978,79 грн.

Контролюючий орган зазначає, що станом на 31.12.2024 заборгованість з податку на доходи фізичних осіб, який утримується з інших доходів за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 складає 316 469,46 грн. з військового збору, який утримується з інших доходів за період з 01.01.2024 по 31.12.2024, складає 94 940,83 гривень.

Таким чином, ТОВ «АПТЕКА №226», не виконано функції податкового агента, чим порушено:

- п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.п. 168.4.1 п.168.4 ст.168, п.п. "а" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу, на кінець перевіряємого періоду не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб, який утримується з доходів фізичних осіб, інших, ніж заробітна плата за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 у загальній сумі - 316469,46 грн.;

- п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.п. 168.4.1 п.168.4 ст.168, п.п. "а" п.176.2 ст.176, п.16 1 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу, а саме на кінець перевіряємого періоду не перераховано до бюджету військовий збір, який утримується з доходів фізичних осіб, інших, ніж заробітна плата за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 у загальній сумі - 94 940,83 гривень.

Також, не погодившись із додатковим рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Головне управління ДПС у Запорізькій області, в якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення.

При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що сума коштів, яку представник позивача просить стягнути на свою користь, є не співмірною з фактично виконаними послугами та роботами.

Відповідач, звертає увагу суду на той факт, що, господарська справа № 908/83/25 (908/2835/25) є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, оскільки, Позивач вже звертався до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень - рішень від 08.05.2025 № 6648/08012410; № 6650/08012410 (ф. «Д»), зазначених в заяві про стягнення витрат на правничу допомогу, а отже, ним здійснено аналіз документів та формування правової позиції щодо підстав оскарження податкових повідомлень - рішень, що суттєво полегшило роботу адвоката.

Звертає увагу, що в зазначеному Договорі № 28/07/25 про надання правової (правничої) допомоги, в частині 4 Порядок оплати послуг адвоката, не вказано на підставі чого вираховується сума грошових коштів, яка потребує стягненню.

Також, не зазначено в Договорі № 28/07/25 про надання правової (правничої) допомоги детальний розрахунок погодинної ставки витраченого часу адвоката, який був використаний під час супроводження справи.

Контролюючий орган вважає, завищеними витрати стосовно судових засідань та складання позовної заяви, відповіді на відзив та додаткових пояснень. Відповідь Позивача на відзив повторює суть адміністративного позову та в ньому не наведено нових аргументів, доказів та посилань на норми права, окрім тих, які були раніше викладені в позовній заяві.

Також, матеріали даної справи не містять відомостей про збирання представником Позивача доказів задля звернення до суду, а обсяг наданих письмових доказів, на думку Відповідача, є незначним.

Позивачем не надано копії платіжних доручень на підтвердження перерахованих грошей за правову допомогу.

Також, контролюючий орган зазначає, що загальний розмір гонорару успіху Адвоката у справі № 908/83/25 (908/2835/25), який складає 27 790,21 грн., є завищеним.

За своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

Також, не погодившись із зазначеним додатковим рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226", в якій просить змінити оскаржуване додаткове рішення, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати останнього та які пов`язані із розглядом справи у розмірі 59 290,24 грн.

При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи (постанови КЦС ВС від 06 червня 2024 року у справі № 638/6000/22, від 05 липня 2023 року у справі № 759/24141/19).

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Висновок Верховного Суду про те, що погоджений між адвокатом та його клієнтом у договорі гонорар успіху є складовою частиною гонорару адвоката, за своєю суттю є додатковою оплатою за успішне завершення справи в суді до погодженої в договорі оплати за фактично надані послуги та відноситься до судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу, викладений також і у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 922/3706/19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/9187/19, від 15 вересня 2022 року у справі № 915/294/21, від 17 січня 2023 року у справі № 922/4183/21.

Апелянт частково не погоджується з оскарженим рішенням - в частині відмови суду першої інстанції у задоволені заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі, а відтак, останнє - оскаржене у відповідній площині, з тих підстав що, частково не відповідає у процесуально-правовій площині приписам ст.236 ГПК України, в матеріально-правовій площині - ст.8, ст.41, ст.55 Конституції України.

Позивач у відзивах на апеляційні скарги відповідача просить відмовити у їх задоволенні, рішення господарського суду та додаткове рішення залишити без змін, зауважив, що жодних рішень про розподіл чистого прибутку товариства (Позивача) - загальними зборами учасників на суму 6 329 389,08 грн - не приймалось, обсяг нерозподіленого прибутку у зазначеному обсязі - у Позивача взагалі відсутній та про що свідчить зміст фінансової звітності та яка міститься в матеріалах загальної справи про банкрутство Позивача.

Таким чином, Позивач зазначає, що відповідні нарахування - фактично є нарахуванням інвестиційного прибутку, а відтак щодо останнього здійснюється інше нормативно-правове регулювання та обрахунок останнього, що є очевидним та закріплено нормативно.

На підставі вищевикладеного, вбачається, що Відповідачем при донарахуванні Позивачеві до сплати вищезазначеної суми військового збору надано невірну кваліфікацію відповідного правовідношення у публічно-правовій площині, що, в свою чергу, вплинуло на помилковість донарахування Позивачеві відповідної суми, що є очевидним, з огляду на окремі фактичні обставини, встановлені в Акті Відповідачем.

Вважає, що апеляційна скарга Відповідача - ГУ ДПС в Запорізькій області, зокрема на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/83/25 (908/2835/25) від 09.12.2025 є безпідставною та необґрунтованою, а відтак такою, що підлягає відхиленню у повному обсязі.

02.02.2026 до суду від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Позивача, який за змістом відтворює його власну апеляційну скаргу на додаткове рішення.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.12.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Мороз В.Ф.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 29.12.2025 здійснено запит матеріалів справи із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

22.01.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2025 у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), суддів - Парусніков Ю.Б., Мороз В.Ф. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.11.2025 у справі №908/83/25 (908/2835/25); розгляд справи призначено у судовому засіданні на 18.06.2026.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2025 у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), суддів - Парусніков Ю.Б., Мороз В.Ф. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі №908/83/25 (908/2835/25); розгляд справи призначено у судовому засіданні на 18.06.2026.

Приєднано апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі №908/83/25 (908/2835/25) до апеляційної скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.11.2025 у цій справі для розгляду в одному апеляційному провадженні.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2025 у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), суддів - Парусніков Ю.Б., Мороз В.Ф. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі №908/83/25(908/2835/25); розгляд справи призначено у судовому засіданні на 18.06.2026.

Приєднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" (вх.48363) на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі №908/83/25 (908/2835/25) до апеляційної скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області на цей же процесуальний документ (вх.48173) та до апеляційної скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.11.2025 (вх.48172) у цій справі для розгляду в одному апеляційному провадженні.

21.01.2026 до суду від представника ГУ ДПС у Запорізькій області - Косенко Л.О. надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Клопотання аналогічного змісту надійшло до суду від арбітражного керуючого Вернигори Володимира Петровича 27.05.2026.

В судовому засіданні 18.06.2026 оголошено перерву до 30.09.2026.

В судовому засіданні 30.09.2026 Центральним апеляційним господарським судом підписано вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

У провадженні Господарського суду Запорізької області знаходиться справа № 908/83/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226". У справі триває процедура розпорядження майном, повноваження розпорядника майна виконує арбітражний керуючий Вернигора Володимир Петрович.

Головним управлінням ДПС у Запорізькій області (далі - Відповідач) проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Аптека № 226» (далі - Позивач).

Документальна позапланова виїзна перевірка проведена на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.7 п. 78.1, п. 78.2 ст. 78, п.п. 69.22 п.п. 69.35 1 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами), п. 2 ч. 1 ст. 13, п. 9 23 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464 - VІ (зі змінами) та відповідно до наказу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 14.03.2025 № 470-п фахівцями управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Запорізькій області з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2018 по 31.12.2024 та з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01.01.2011 по 31.12.2024.

Перевіркою питань дотримання вимог правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб з доходів, інших ніж заробітна плата, встановлено наступне.

Згідно даних бухгалтерського обліку підприємства, а саме: оборотних відомостей по рахунках 672 «Розрахунки за іншими виплатами», 452 «Вилучені вклади й паї», за періоді з 01.01.2024 по 31.12.2024 встановлено нарахування доходу у вигляді дивідендів учасникам, що вийшли із складу учасників ТОВ «АПТЕКА №226», а саме:

1. ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за Січень 2024 у сумі 2 144 124,00 грн.

2. ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) за Лютий 2024 у сумі 417 618,99 грн.

3. ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) за Листопад 2024 у суму 596 557,14 грн.

4. ОСОБА_4 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 ) за Листопад 2024 у сумі 743 223,97 грн.

5. ОСОБА_5 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 ) за Листопад 2024 у сумі 2 427 864,98 грн.

Загальна сума за період з січня - листопад 2024 року, складає 6 329 389,08 грн.

Відповідно до оборотне сальдових відомостей ТОВ «АПТЕКА №226» за 2024 рік по рахунках:

411 «Дооцінка (уцінка) основних засобів» - збільшення додаткового капіталу відбулось за рахунок відображення в бухгалтерському обліку дооцінки необоротних активів, за рахунок частики що належить учасникам, які вийшли із складу учасників, нарахування амортизації нежитлового приміщення, що було переоцінене. Дооцінка відображається у власному капіталі як додатковий капітал;

452 «Вилучені вклади й паї» - зменшення зареєстрованого (пайового) капіталу є вихід учасників із складу учасників ТОВ «АПТЕКА №226». Вилучені вклади й паї ТОВ «АПТЕКА №226» у розмірі 6329389,08 грн. складаються з «Прибутку нерозподіленого» (рахунок 411) у розмірі 1643251,20 грн., «Дооцінка (уцінка) основних засобів» (рахунок 411) у розмірі 4642637,88 грн., «Статутний капітал» (рахунок 401) у розмірі 43500 грн.

Станом на 31.12.2024 по рахунку 672 «Розрахунки за іншими виплатами» ТОВ «АПТЕКА №226» має кредиторську заборгованість по виплаті доходу у вигляді дивідендів учасникам, що вийшли із складу учасників у розмірі 5917978,79 грн.

Проведеною документальною позаплановою виїзною перевіркою, ТОВ « Аптека № 226» встановлено наступні порушення:

- п.51.1 ст.51, п. 176.2 абз. «б» ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), п.п.2, п.4 розділу ІV Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.12.2020 №773), звіти 4ДФ за 1,4 квартали 2024 року подано не в повному обсязі - не відображено нарахування доходу у вигляді дивідендів учасникам що вийшли із складу учасників ТОВ «АПТЕКА №226» за ознакою « 109» - дохід у вигляді дивідендів, що призвело до зменшення податкових зобов`язань платника податку;

- п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.п. 168.4.1 п.168.4 ст.168, п.п. "а" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу, а саме: не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб, який утримується з доходів фізичних осіб, інших, ніж заробітна плата у загальній сумі - 316469,46 грн;

- п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.п. 168.4.1 п.168.4 ст.168, п.п. "а" п.176.2 ст.176, п.161 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу, а саме: не перераховано до бюджету військовий збір, який утримується з доходів фізичних осіб, інших, ніж заробітна плата у загальній сумі - 94940,83грн.

За результатами перевірки складено Акт від 04.04.2025 № 4210/08-01-07-07/23788835, який направлено засобами поштового зв`язку 04.04.2025, та вручено 17.04.2025. Винесено оскаржені податкові повідомлення-рішення № 6648/08012410 від 08.05.2025 (щодо військового збору на суму 128 262, 67 грн) та № 6650/08012410 (щодо податку на доходи фізичних осіб на суму 427 542, 27 грн), які відправлені 08.05.2025 поштою та вручені 23.05.2025 згідно повідомлення про вручення

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Позивач зазначає, що Відповідач помилково кваліфікував виплати учасникам, що вийшли зі складу Товариства, як дивіденди на загальну суму 6 329 389, 08 грн. На думку Позивача, зазначені виплати є інвестиційним прибутком, а не дивідендами. Позивач посилається на п. 170.2.2 ст. 170 Податкового кодексу України, згідно з яким інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу. Таким чином, Відповідач надав невірну правову кваліфікацію спірним правовідносинам.

Позивач наголошує, що обов`язок щодо декларування та сплати податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору з отриманого інвестиційного прибутку покладено безпосередньо на фізичну особу - платника податку (учасника), а не на Товариство. У зазначених правовідносинах Товариство не виступає податковим агентом в розумінні сплати податків, а зобов`язане лише відобразити суму виплаченого доходу (інвестиційного прибутку) у податковому розрахунку за формою 1ДФ під ознакою доходу "112".

Позивач стверджує, що загальними зборами учасників Товариства не приймались рішення про розподіл чистого прибутку та виплату дивідендів на суму 6 329 389, 08 грн. Більше того, у Позивача взагалі відсутній нерозподілений прибуток у зазначеному обсязі. Позивач акцентує увагу на тому, що відповідно до ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", прийняття рішення про виплату дивідендів належить до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Позивач зауважує, що інвестиційний прибуток розраховується окремо по кожному інвестиційному активу як різниця між виплаченою учаснику сумою та вартістю придбання такого активу (номінальною вартістю паю/частки у статутному капіталі).

Відповідач проти позову заперечує у повному обсязі, вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими, посилаючись на те, що згідно з п. п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, дивіденди - це платіж, що здійснюється юридичною особою на користь власника корпоративних прав у зв`язку з розподілом частини його прибутку. Перевіркою встановлено, що джерелами виплат були: нерозподілений прибуток (1 643 251, 20 грн.), дооцінка основних засобів (4 642 637, 88 грн.) та статутний капітал (43 500 грн.). Відповідач вважає, що виплати, здійснені за рахунок нерозподіленого прибутку та дооцінки необоротних активів (як фактичний розподіл капіталу, що містить економічну вигоду), прирівнюються до дивідендів для цілей оподаткування. Якщо виплати учасникам формуються з нерозподіленого прибутку та дооцінки необоротних активів (оскільки це фактичний розподіл капіталу, який містить економічну вигоду), виплати прирівнюються до дивідендів.

Відповідач стверджує, що відповідно до п. п. 170.5.1 п. 170.5 ст. 170 Податкового кодексу України, податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів є емітент корпоративних прав. Таким чином, ТОВ "Аптека № 226" виступає податковим агентом щодо зазначених виплат і, згідно зі ст. 168 та ст. 176 Податкового кодексу України, зобов`язане своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Відповідач також звертає увагу на п. п. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, згідно з яким, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені Кодексом для місячного податкового періоду. Станом на 31.12.2024 по рахунку 672 "Розрахунки за іншими виплатами" ТОВ "Аптека № 226" має кредиторську заборгованість по виплаті доходу у вигляді дивідендів учасникам, що вийшли із складу учасників, у розмірі 5 917 978, 79 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 6648/08012410 та № 6650/08012410 від 08.05.2025 є протиправними, оскільки прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема:

1) Відповідач безпідставно кваліфікував виплати учасникам при їх виході зі складу Товариства як дивіденди, тоді як такі виплати є інвестиційним прибутком;

2) Відповідач помилково визначив Позивача як податкового агента щодо зазначених виплат, тоді як обов`язок декларування та сплати податку з інвестиційного прибутку покладається на фізичну особу - платника податку;

3) Відповідач донарахував Позивачу податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, штрафні санкції та пеню за відсутності правових підстав для такого донарахування.

Надавши оцінку усім наданим доказам, з урахуванням категорії цієї справи, беручи до уваги характер та обсяги виконаної адвокатом роботи, критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України, господарський суд визнав за необхідне заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" адвоката Качуренко Ю.Ю. про ухвалення додаткового рішення у справі № 908/83/25 (908/2835/25) задовольнити частково та стягнути з Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 29 645 грн. 12 коп.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Не заперечується сторонами, що у 2024 році Позивач нарахував виплати на користь фізичних осіб - учасників Товариства, які вийшли зі складу учасників, на загальну суму 6 329 389, 08 грн., зокрема: ОСОБА_1 - 2 144 124, 00 грн. (січень 2024); ОСОБА_2 - 417 618, 99 грн. (лютий 2024); ОСОБА_3 - 596 557, 14 грн. (листопад 2024); ОСОБА_4 - 743 223, 97 грн. (листопад 2024); ОСОБА_5 - 2 427 864, 98 грн. (листопад 2024).

Дані обставини підтверджуються оборотними відомостями по рахунках 672 "Розрахунки за іншими виплатами" та 452 "Вилучені вклади й паї", Актом перевірки від 04.04.2025 № 4210/08-01-07-07/ НОМЕР_6 та не заперечуються Позивачем.

Таким чином, колегія суддів вважає встановленою обставину нарахування Позивачем виплат на користь учасників, що вийшли зі складу Товариства, у загальній сумі 6 329 389, 08 грн.

Ключовим питанням у даній справі є правова кваліфікація виплат, здійснених учасникам при їх виході зі складу Товариства: чи є такі виплати дивідендами, чи інвестиційним прибутком.

Відповідач стверджує, що виплати, здійснені на користь учасників, що вийшли зі складу Товариства, є дивідендами відповідно до п. п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, згідно з яким дивіденди - це платіж, що здійснюється юридичною особою (емітентом корпоративних прав) на користь власника корпоративних прав, який здійснюється у зв`язку з розподілом частини його прибутку, отриманого (накопиченого) за час його діяльності, що залишається після сплати податків та зборів.

Відповідач зазначає, що джерелами виплат були: нерозподілений прибуток (1 643 251, 20 грн.), дооцінка основних засобів (4 642 637, 88 грн.) та статутний капітал (43 500 грн.), і оскільки виплати формувалися за рахунок нерозподіленого прибутку та дооцінки необоротних активів, такі виплати прирівнюються до дивідендів для цілей оподаткування.

Позивач заперечує кваліфікацію виплат як дивідендів та стверджує, що такі виплати є інвестиційним прибутком відповідно до п. п. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України.

Позивач наголошує, що загальними зборами учасників Товариства не приймалось рішення про розподіл чистого прибутку та виплату дивідендів на суму 6 329 389, 08 грн., а також у Позивача взагалі відсутній нерозподілений прибуток у зазначеному обсязі.

Згідно зі ст. 147 Цивільного кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до п. п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, дивіденди - це платіж, що здійснюється юридичною особою (емітентом корпоративних прав) на користь власника корпоративних прав, який здійснюється у зв`язку з розподілом частини прибутку, отриманого (накопиченого) за час його діяльності, що залишається після сплати податків та зборів, та/або будь-який інший платіж, що прирівнюється до дивідендів відповідно до правил, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", учасник має право вийти з товариства шляхом відчуження частки товариству.

Відповідно до ст. 25 вказаного Закону, у разі виходу учасника з товариства шляхом відчуження частки товариству відповідний учасник набуває право вимоги до товариства щодо виплати вартості частки. Вартість частки учасника, що виходить з товариства, визначається на підставі даних останньої затвердженої загальними зборами учасників товариства річної фінансової звітності товариства пропорційно до розміру його частки у статутному капіталі товариства.

Таким чином, при виході учасника зі складу Товариства він отримує не дивіденди (як частину розподіленого прибутку), а виплату вартості своєї частки у статутному капіталі Товариства.

Згідно з п. п. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПК України, інвестиційний прибуток - це позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу (у тому числі його частки, частини), та його вартістю, що визначається відповідно до пункту 170.2.6 цієї статті із суми документально підтверджених витрат на придбання такого окремого інвестиційного активу.

Відповідно до п. п. 170.2.1 п. 170.2 ст. 170 ПК України, інвестиційний актив - це цінні папери, деривативи, боргові вимоги та корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах (далі - корпоративні права).

Отже, корпоративні права (частка у статутному капіталі товариства) є інвестиційним активом, а позитивна різниця між сумою, отриманою учасником при виході зі складу Товариства, та номінальною вартістю його частки у статутному капіталі є інвестиційним прибутком.

Зазначена правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 826/7528/16, де зазначено: "Виплати учасникам товариства, які вийшли зі складу учасників товариства, не є дивідендами у розумінні підпункту 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а є виплатою вартості частки учасника відповідно до статті 25 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Дивіденди - це платіж, що здійснюється у зв`язку з розподілом частини прибутку. Виплата вартості частки при виході учасника зі складу товариства здійснюється не у зв`язку з розподілом прибутку, а у зв`язку з реалізацією права учасника на вихід з товариства".

Дохід, отриманий резидентом від продажу корпоративних прав на території України є доходом з джерелом його походження з України, а тому оподаткування операцій з продажу корпоративних прав українських емітентів повинно регулюватися положеннями пункту 170.2 статті 170 ПК України (постанова КАС ВС від 18.02.2021 по справі 826/7528/16).

До складу інвестиційного прибутку включається позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу, а до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року (постанова КАС ВС від 27 травня 2022 року у справі № 640/6721/20).

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, а тому фінансовий результат вираховується по кожному інвестиційному активу окремо, що передбачено нормами Податкового кодексу України.

Встановлення контролюючим органом всіх складових об`єкта оподаткування без дослідження первинних документів платника податків є неможливим (висновки, що викладені у постанові КАС ВС від 06 червня 2023 року у справі № 480/8796/21).

Колегією суддів установлено, що загальними зборами учасників ТОВ "Аптека № 226" не приймалось рішення про розподіл чистого прибутку та виплату дивідендів на суму 6 329 389, 08 грн. Відповідач не надав доказів прийняття такого рішення.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", прийняття рішення про розподіл прибутку і виплату дивідендів належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

За відсутності рішення загальних зборів учасників про розподіл прибутку та виплату дивідендів, виплати на користь учасників, що вийшли зі складу Товариства, не можуть кваліфікуватись як дивіденди.

Крім того, Відповідач не надав доказів наявності у Позивача нерозподіленого прибутку у розмірі 6 329 389, 08 грн., достатнього для виплати дивідендів у такому обсязі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Відповідач кваліфікує як джерело виплати "дивідендів" дооцінку основних засобів у сумі 4 642 637, 88 грн. Однак, дооцінка необоротних активів не є нерозподіленим прибутком і не може бути джерелом виплати дивідендів.

Верховний Суд у постанові від 04.01.2023 у справі № 560/5558/20 вказав на недопустимість довільної перекваліфікації контролюючим органом операцій з корпоративними правами: "Оскільки до інших доходів за вказаною нормою, можуть відноситися доходи платників податків від операцій виключно у випадку, коли оподаткування таких операцій (доходів) не врегульовано положеннями підпунктів 164.2.1-164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. При цьому, позивач провів операцію з придбання корпоративних прав, а тому, базою для оподаткування в цьому випадку буде інвестиційний прибуток (підпункт 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України)".

Верховний Суд у постанові від 18.08.2021 у справі № 640/6996/20 роз`яснив порядок визначення інвестиційного прибутку та обов`язок контролюючого органу довести його наявність: "До складу інвестиційного прибутку включається позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу... При цьому, як вірно вказали суди попередніх інстанцій, саме на контролюючий орган покладено обов`язок доведення правомірності свого рішення та наявності підстав для донарахування податкових зобов`язань".

Відповідачем при донарахуванні Позивачеві до сплати вищезазначеної суми військового збору надано невірну кваліфікацію відповідного правовідношення у публічно-правовій площині, що, в свою чергу, вплинуло на помилковість донарахування Позивачеві відповідної суми, що є очевидним з огляду на окремі фактичні обставини встановлені в Акті Відповідачем.

Таким чином, колегія суддів вважає, що виплати, здійснені Позивачем на користь учасників при їх виході зі складу Товариства, не є дивідендами у розумінні п. п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, а є виплатою вартості частки учасника відповідно до ст. 25 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Дохід, отриманий учасником, що перевищує номінальну вартість його частки у статутному капіталі, є інвестиційним прибутком відповідно до п. п. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України.

Заявник апеляційної скарги стверджує, що відповідно до п. п. 170.5.1 п. 170.5 ст. 170 ПК України, податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів є емітент корпоративних прав, тобто ТОВ "Аптека № 226" виступає податковим агентом щодо зазначених виплат.

Однак, оскільки колегією суддів встановлено, що виплати на користь учасників, що вийшли зі складу Товариства, не є дивідендами, а є інвестиційним прибутком, застосуванню підлягають норми п. 170.2 ст. 170 ПК України щодо оподаткування інвестиційного прибутку.

Згідно з абз. 1 п. п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПК України, фінансовий результат від операцій з інвестиційними активами обчислюється окремо від інших доходів (прибутків) та витрат платника податку як різниця між доходом, отриманим від продажу інвестиційного активу, та витратами, пов`язаними з придбанням такого інвестиційного активу.

Відповідно до п. п. 170.2.8 п. 170.2 ст. 170 ПК України, платник податку зобов`язаний подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи та відобразити у ній фінансовий результат від операцій з інвестиційними активами.

Таким чином, законодавством встановлено спеціальний порядок оподаткування інвестиційного прибутку, відповідно до якого обов`язок щодо декларування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого інвестиційного прибутку покладається безпосередньо на фізичну особу - платника податку (учасника), а не на Товариство.

Водночас, згідно з п. п. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 ПК України, професійний торговець цінними паперами, інвестиційний фонд (компанія), що здійснює операції з інвестиційними активами, виступає податковим агентом і зобов`язаний нарахувати, утримати та сплатити до бюджету податок.

ТОВ "Аптека № 226" не є професійним торговцем цінними паперами чи інвестиційним фондом, тому не виступає податковим агентом щодо інвестиційного прибутку, отриманого учасниками при виході зі складу Товариства.

Верховний Суд у постанові від 27.06.2023 у справі № 820/4260/16 чітко роз`яснив, хто саме виступає податковим агентом щодо інвестиційного прибутку та на кого покладається обов`язок сплати податку: "З урахуванням змісту підпункту 170.2.9 пункту 170.2 статті 170 ПК України податковим агентом при здійсненні операцій з інвестиційними активами є професійні торговці цінними паперами (банки, інституційні інвестори, інші фінансові установи), які згідно із законодавством мають право здійснювати професійну діяльність на ринку цінних паперів, якщо такі особи нараховують, виплачують або надають інвестиційний прибуток платнику податку".

"При цьому, обов`язковому врахуванню підлягають приписи статті 168 ПК України, яка встановлює порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету, згідно з якими платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів".

"Тобто, у випадку коли доходи отримані від особи яка не є податковим агентом, навіть за умови залучення до операцій з інвестиційними активами професійного торгівця цінними паперами, який виступає податковим агентом, обов`язок сплатити податок з таких доходів покладено саме на особу яка їх отримала".

Згідно з п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Однак, враховуючи, що Позивач не є податковим агентом щодо інвестиційного прибутку, отриманого учасниками, він не був зобов`язаний утримувати та сплачувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з таких виплат.

До складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, інвестиційний прибуток (п.п. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

До продажу інвестиційного активу прирівнюються операції повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента.

Відповідно до п. п. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 ПК України, Позивач зобов`язаний лише відобразити суму виплаченого доходу (інвестиційного прибутку) у податковому розрахунку за формою 1ДФ під ознакою доходу "112" (інвестиційний прибуток), а обов`язок щодо декларування та сплати податку покладається на фізичну особу - платника податку.

Таким чином, господарський суд дійшов правильного висновку, що Позивач не виступає податковим агентом щодо виплат учасникам при їх виході зі складу Товариства, а тому не був зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з таких виплат.

При виплаті частки (або передачі майна) фізичній особі - учаснику, при його виході із числа учасників, у такої фізичної особи може виникати інвестиційний прибуток, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) та військовим збором.

Сума такого прибутку визначається як різниця між вартістю виплаченої частки при виході з товариства та її номінальною вартістю, зазначеною у статутних документах товариства на момент формування статутного капіталу, та про що вже по суті зазначалось вище.

Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік за результатами якого платник податку зобов`язаний до 1 травня року, що настає за звітним, подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.

При цьому, до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року (п.п. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ).

Податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 % та військовий збір із загальної суми інвестиційного прибутку, відображеного в декларації, учасник має сплатити самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним.

При цьому, обов`язок задекларувати і сплатити ПДФО та військовий збір від отриманого інвестиційного прибутку покладено безпосередньо на фізичну особу - учасника.

Товариство (Позивач) зобов`язане лише відобразити суму інвестиційного прибутку фізичної особи в податковому розрахунку за ф. № 1ДФ під ознакою доходу "112".

Таким чином, Позивач у відповідних правовідносинах - не може взагалі виступати податковим агентом в частині сплати до бюджетів усіх рівнів відповідних податків та зборів.

Колегія суддів констатує, що станом на дату проведення перевірки (квітень 2025 року) ще не закінчився звітний 2024 рік для цілей подання річної податкової декларації фізичними особами (граничний строк подання - до 1 травня наступного року), набувачі інвестиційного прибутку не відзвітували за підсумками року та не настав граничний строк сплати податку з таких доходів.

Колегія суддів погоджується з цим доводом та зазначає, що контролюючий орган має право провести перевірку та прийняти відповідні рішення щодо фізичної особи, яка отримала інвестиційний дохід, лише після подання нею річної податкової декларації або у випадку її неподання після закінчення граничного строку такого подання.

Ця правова позиція чітко сформульована Верховним Судом у постанові від 27.06.2023 у справі № 820/4260/16: "Отже, вказані норми податкового законодавства, з огляду на особливість нарахування (виплати) та оподаткування інвестиційного прибутку, встановлюють правило, за яким участь податкового агента у операціях з інвестиційними активами не скасовують обов`язку подання річної податкової декларації особою, яка отримує дохід".

"Після подання річної податкової декларації або у випадку її неподання контролюючий орган, на виконання функцій передбачених податковим законодавством, вправі провести відповідну податкову перевірку і за результатами такої, у випадку встановлення податкових порушень, прийняти відповідні рішення, як щодо особи яка отримала інвестиційний дохід так і щодо податкового агента".

"Податок з інвестиційного прибутку сплачується платником податку самостійно на підставі поданої ним річної податкової декларації, що передбачено підпунктом 170.2.8 пункту 170.2 статті 170 ПК України".

Станом на дату проведення перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень (квітень - травень 2025 року) фізичні особи - учасники Товариства ще не були зобов`язані подати річну податкову декларацію за 2024 рік та сплатити податок з отриманого інвестиційного прибутку.

Граничний строк подання річної податкової декларації про майновий стан і доходи фізичних осіб за 2024 рік відповідно до п. п. 179.7 п. 179 ст. 179 ПК України становить до 1 травня 2025 року. Контролюючий орган провів перевірку у березні - квітні 2025 року та прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення 08.05.2025, тобто до настання обов`язку фізичних осіб подати декларацію та сплатити податок, і донарахував податкові зобов`язання Позивачу - Товариству, яке не є податковим агентом.

Відтак, доводи заявника апеляційної скарги про порушення Позивачем податкового законодавства є передчасними, необґрунтованими та такими, що не відповідають правовій позиції Верховного Суду.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що:

1. Виплати, здійснені Позивачем на користь учасників Товариства при їх виході зі складу учасників, не є дивідендами у розумінні п. п. 14.1.49 ст. 14 Податкового кодексу України, а є виплатою вартості частки учасника відповідно до ст. 25 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

2. Позитивна різниця між сумою, отриманою учасником при виході зі складу Товариства, та номінальною вартістю його частки у статутному капіталі є інвестиційним прибутком відповідно до п. п. 170.2.2 ст. 170 Податкового кодексу України.

3. Позивач не є податковим агентом щодо інвестиційного прибутку, отриманого учасниками при виході зі складу Товариства, оскільки не є професійним торговцем цінними паперами або інвестиційним фондом у розумінні п. п. 170.2.9 ст. 170 Податкового кодексу України.

4. Обов`язок щодо декларування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого інвестиційного прибутку покладається безпосередньо на фізичну особу - платника податку (учасника), а не на Товариство.

5. Позивач зобов`язаний лише відобразити суму виплаченого доходу (інвестиційного прибутку) у податковому розрахунку за формою 1ДФ під ознакою доходу "112" відповідно до п. п. 164.2.9 ст. 164 Податкового кодексу України.

6. Відповідач безпідставно кваліфікував виплати як дивіденди та помилково визначив Позивача як податкового агента, внаслідок чого донарахував податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, штрафні санкції та пеню за відсутності правових підстав.

Таким чином, через неправильну кваліфікації контролюючим органом відповідного правовідношення, та на базі відповідного некоректного розрахунку бази оподаткування з ПДФО та військового збору - були помилково обраховані контролюючим органом відповідні донарахування з податку на доходи фізичних осіб, а також фінансові санкції (штраф та пеня), що, в свою чергу, свідчить, що відповідні оскаржені рішення Відповідача - не відповідають критеріям обґрунтованості та вмотивованості, а відтак останні підлягають скасуванню.

Згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02 липня 2019 року по справі №140/2160/18 загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

У пункті 75 Постанови Верховного Суду від 17 грудня 2018 року по справі №509/4156/15-а міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.

Вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, учинити дії або утриматися від їх учинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

Таким чином, вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності є передумовою для застосування інших способів захисту порушеного права. Такий висновок зробив Верховний Суд (КАС ВС) в постанові у справі № 826/11984/16.

З огляду на що, господарський суд прийшов до правильного висновку про скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 6648/08012410 та № 6650/08012410 від 08.05.2025.

Зазначені висновки суду повністю узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема з постановами:

- від 27.06.2023 у справі № 820/4260/16 (щодо обов`язку фізичної особи самостійно декларувати інвестиційний прибуток та передчасності донарахувань до настання граничного строку подання декларації);

- від 18.08.2021 у справі № 640/6996/20 (щодо визначення інвестиційного прибутку як позитивної різниці між доходом та документально підтвердженими витратами на придбання корпоративних прав);

- від 04.01.2023 у справі № 560/5558/20 (щодо недопустимості перекваліфікації операцій з корпоративними правами як "дивідендів" або "інших доходів" та обов`язку контролюючого органу довести наявність позитивного фінансового результату);

- від 18.02.2021 у справі № 826/7528/16 (щодо кваліфікації виплат при виході учасника зі складу товариства як виплати вартості частки, а не дивідендів).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Враховуючи усталеність практики Верховного Суду з даного питання, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Позивача.

Щодо додаткового рішення.

03.12.2025 до системи "Електронний суд" від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" адвоката Кучеренко Ю.Ю. надійшла заява від 03.12.2025 (вх. № 24429/08-08/25 від 03.12.2025) про ухвалення додаткового рішення у справі щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до вимог ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, які потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу та з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 59 290, 24 грн., які складались з: складання та подання позовної заяви щодо оскарження в інтересах Клiєнта податкових повідомлень-рішень, витрачений час 6 годин - 10 000, 00 грн.; складання та подання відповіді на вiдзив від 30.09.2025 в інтересах Клiєнта, витрачений час 2,5 години - 4 000, 00 грн.; складання та подання додаткових пояснень від 10.11.2025 в інтересах Клiєнта, витрачений час 1,5 години - 1 500,00 грн.; представництво інтересів Клієнта в засіданнях суду 04.11.2025, 11.11.2025, 21.11.2025, 25.11.2025 - 4 000, 00 грн. * 4 = 16 000, 00 грн.

Зі змісту ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" слідує, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 3 ст. 27 України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Основоположним принципом договірного права є принцип свободи договору, закріплений у ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Гонорар адвоката формується з дотриманням вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" самостійно адвокатом.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 131-2 Конституції України, статтею 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

У ч. 2 статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторона та адвокат можуть вільно встановлювати в договорі про надання правової допомоги розмір гонорару адвоката. Це відповідає принципам вільного волевиявлення, свободи договору.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з практикою суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У справі "East/West Alliance Limsted" проти України, заява № 19336/04 (п. 269) Суд зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити суму в якості гонорару та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (ч. 3 ст. 4 Закону).

Заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" адвоката Качеренко Ю.Ю. від 03.12.2025 (вх. № 24429/08-08/25 від 03.12.2025) про ухвалення додаткового рішення у справі щодо розподілу судових витрат подана з дотримання встановлених загальних вимог.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" адвокат Качеренко Ю.Ю. просить стягнути з Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 59 290, 24 грн.

В підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" адвокатом Кучеренко Ю.Ю. надано:

- акт наданих послуг від 01.12.2025;

- договір про надання правової (правничої) допомоги від 25.07.2025, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" та адвокатом Качеренко Ю.Ю.

Згідно акту наданих послуг від 01.12.2025 адвокат надав позивачу послуги на загальну суму 31 500, 00 грн.

За змістом частин 1 - 4 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

У частині 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи зазначене, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, витрати на професійну правничу допомогу адвоката в повному розмірі, якщо керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, та неспіврозмірним зважаючи на складність справи, ціну позову та витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, колегія суддів враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, де зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі критерії на практиці застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Суд також зазначає, що відповідно до змісту частини 8 статті 129 ГПК України судом на підставі поданих доказів (договорів, рахунків) встановлюється розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи.

Тобто, надання первинних (бухгалтерських) документів (платіжного доручення, прибуткового касового ордеру тощо) на підтвердження сплати таких витрат на час вирішення судом питання про їх розподіл не є обов`язковим.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Згідно з постановою КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/20, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі "East/West" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

З урахуванням того, що рішення прийнято на користь позивача і спір виник внаслідок невірних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.

При цьому колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Щодо стягнення з відповідача гонорару успіху.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 по справі № 904/4507/18 виснувала про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). При цьому зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6 672, 9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000, 00 євро, як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

На підставі викладеного господарський суд дійшов правильного висновку, що "гонорар успіху" не був необхідним у зв`язку з розглядом цієї справи в суді, зважаючи на наявність витрат на правничу допомогу, які суд стягує пропорційно задоволеним позовним вимогам. За вказаних обставин судом не встановлено підстав для покладення на відповідача відшкодування "гонорару успіху", який сплачує позивач на користь адвоката в межах їх домовленості за умовами договору.

Чим спростовуються доводи позивача щодо необхідності стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у повному заявленому обсязі (59290,24 грн).

При цьому колегія суддів не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Колегія суддів також відзначає, що судова практика з питань, які постали при вирішенні спору, є сталою, а тому її знаходження та використання не потребувало значного часу.

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі № 908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

З огляду на специфіку справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, господарський суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі № 908/83/25 (908/2835/25) є завищеним, а тому не вбачається розумна необхідність понесення судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі 59 290, 24 грн. у даній справі.

Оцінивши зміст наданих позовних вимог, які фактично полягають у складанні та поданні позовної заяви щодо оскарження в інтересах Клiєнта податкових повідомлень-рішень; складанні та поданні відповіді на вiдзив в інтересах Клiєнта; складанні та поданні додаткових пояснень в інтересах Клiєнта; представництва інтересів Клієнта в засіданнях суду не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль, господарський суд прийшов до правильного висновку, що обґрунтованою є вартість послуг у розмірі 29 645 грн. 12 коп.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи (постанови КЦС ВС від 06 червня 2024 року у справі № 638/6000/22, від 05 липня 2023 року у справі № 759/24141/19).

Вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги Відповідача про те, що Позивачем не було надано копії платіжних доручень на підтвердження перерахованих грошей за правову допомогу.

Доводи апеляційної скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області про те, що в Договорі № 28/07/25 про надання правової (правничої) допомоги не зазначено детальний розрахунок погодинної ставки витраченого часу адвоката, який був використаний під час супроводження справи, спростовуються самим змістом Договору, зокрема п. 4.3.

Доводи контролюючого органу про завищення витрат стосовно судових засідань та складання позовної заяви, відповіді на відзив та додаткових пояснень вже враховано господарським судом при розподілі судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.11.2025 у справі №908/83/25 (908/2835/25) - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 25.11.2025 у справі №908/83/25 (908/2835/25) - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі №908/83/25 (908/2835/25) - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі №908/83/25 (908/2835/25) - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 у справі №908/83/25 (908/2835/25) - залишити без змін.

Судові витрати Головного управління ДПС у Запорізькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА № 226" за подання апеляційних скарг на рішення і додаткове рішення суду покласти на заявників апеляційних скарг.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена та підписана 30.10.2026.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
10.11.2026 Судовий наказ № 141344611 Господарський суд Запорізької області
10.11.2026 Судовий наказ № 141344610 Господарський суд Запорізької області
09.11.2026 Ухвала № 141346460 Касаційний господарський суд Верховного Суду
02.11.2026 Ухвала № 141101776 Центральний апеляційний господарський суд
26.10.2026 Ухвала № 140911696 Господарський суд Запорізької області
19.10.2026 Ухвала № 140698330 Центральний апеляційний господарський суд
22.09.2026 Постанова № 140187588 Центральний апеляційний господарський суд
22.09.2026 Ухвала № 139927687 Господарський суд Запорізької області
15.09.2026 Ухвала № 139743445 Господарський суд Запорізької області
14.09.2026 Ухвала № 139701233 Центральний апеляційний господарський суд
04.08.2026 Ухвала № 138714465 Центральний апеляційний господарський суд
28.07.2026 Ухвала № 138572582 Центральний апеляційний господарський суд
27.07.2026 Ухвала № 138534015 Центральний апеляційний господарський суд
27.07.2026 Ухвала № 138499679 Центральний апеляційний господарський суд
22.06.2026 Ухвала № 137633128 Центральний апеляційний господарський суд
18.06.2026 Ухвала № 137633177 Центральний апеляційний господарський суд
01.06.2026 Додаткове рішення № 137024582 Господарський суд Запорізької області
22.05.2026 Ухвала № 136737841 без тексту Господарський суд Запорізької області
18.05.2026 Ухвала № 136623483 без тексту Господарський суд Запорізької області
11.05.2026 Рішення № 138074091 без тексту Господарський суд Запорізької області