Ухвала № 141346375 у справі № 902/168/26 від 09.11.2026

УХВАЛА

09 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 902/168/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Родинний маєток"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2026 та рішення Господарського суду Вінницької області від 15.06.2026

за позовом Виконавчого комітету Вінницької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родинний маєток"

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет Вінницької міської ради звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родинний маєток" про зобов`язання виконати обов`язок в натурі за договором про комплексну забудову території від 12.04.2018.

Позовні вимоги мотивовані із посиланням на невиконання відповідачем своїх зобов`язань, передбачених пунктами 1.1.1 та 3.1.6 договору, в частині будівництва та введення в експлуатацію закладу дошкільної освіти і передачі його до комунальної власності.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.06.2026, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2026, позов задоволено.

Встановивши порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, зокрема, щодо термінів завершення будівництва, введення в експлуатацію закладу дошкільної освіти (внутрішнє оздоблення, інженерне забезпечення, фасадні роботи) та виконання благоустрою у строк до 01.10.2021, суди виснували наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на те, що суди не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування статей 14, 16, 269 Цивільного (далі - ЦК) України та статті 20 Господарського кодексу (далі - ГК) України у подібних правовідносинах, викладених у його постановах.

За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги, Суд з урахуванням доводів, викладених скаржником, відмовляє у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Суди встановили, що правовідносини у справі виникли на підставі договору про забудову території від 12.04.2018, який є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, відповідно до положень статей 11, 202, 509 ЦК України.

За умовами договору замовником будівництва є відповідач, і враховуючи, що відповідач, відповідно до пункту 2.2.5 договору, взяв на себе зобов`язання здійснити будівництво об`єктів, зазначених в пункті 1.1.1 договору, в тому числі закладу дошкільної освіти, то саме відповідач мав виконати своє зобов`язання щодо завершення будівництва, введення в експлуатацію закладу дошкільної освіти (внутрішнє оздоблення, інженерне забезпечення, фасадні роботи) та виконання благоустрою до 01.10.2021.

З огляду на відсутність у матеріалах справи належних доказів виконання відповідачем зазначеного зобов`язання у встановлений договором строк, суд першої інстанції, із висновком якого погодився апеляційний суд, визнали наявними підстави для задоволення позову.

У касаційній скарзі скаржник порушує питання щодо застосування Верховним Судом положень статей 14, 16, 629 ЦК України та статті 20 ГК України для правильного вирішення спору у даній справі.

Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 916/3535/21 (на неврахування висновків у якій посилається скаржник) стосовно доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 16, 610, 612, 629 ЦК України, статті 20 ГК України колегія суддів зазначила таке.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що такий спосіб захисту, як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов`язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором (аналогічні висновки викладено у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19, на яку також посилається скаржник).

Тобто, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, як спосіб захисту цивільних прав позивача, підлягає застосуванню у випадку, якщо певним законодавчим актом чи договором передбачено обов`язок учасника господарських правовідносин виконати певну дію на користь іншої особи, яку у добровільному порядку виконано не було.

За сформованою практикою Верховного Суду, згідно зі статтями 525, 526, 629 ЦК України і статтею 193 ГК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (див. постанову Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 910/16526/17 та ін.).

Отже, Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, окрім положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі не зазначено.

У пунктах 7.6-7.8 Рішення Конституційного Суду України 22.11.2023 у справі № 10-р(ІІ)/2023 вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини 1 статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у цій справі відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у раніше прийнятих постановах, і Верховний Суд не вважає за необхідне відступати від таких висновків, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 902/168/26 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Родинний маєток" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2026.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Л. І. Рогач