Постанова № 141346458 у справі № 908/3468/13 від 28.10.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 908/3468/13 (908/599/25)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М.- головуючого, Жукова С. В., Картере В. І.

за участю секретаря судового засідання Аліференко Т. В.

за участю: керуючого санацією Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод" арбітражного керуючого Оберемка Р. А.; голови комітету кредиторів Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод" Руденка А. П.; третьої особи Макарова К. Г.; представника Релігійної організації "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" Черкашина І. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу релігійної організації "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026

у справі № 908/3468/13 (908/599/25)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод"

до відповідача-1 - Товарної біржі "Херсонська універсальна товарна біржа"

до відповідача-2 - Релігійної організації "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя"

до відповідача-3 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Метизи"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_1

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Руденко Анатолій Петрович

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький Емальпосуд"

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватне підприємство "Стасенко та партнери"

третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

третя особа-6, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"

третя особа-7, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Запорізький міський центр зайнятості

третя особа-8, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Концерн "Міські теплові мережі"

третя особа-9, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Головне управління ДПС у Запорізькій області

відокремлений підрозділ Державної податкової служби України

третя особа-10, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метизи"

третя особа-11, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Комунальне підприємство "Водоканал"

третя особа-12, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_3

третя особа-13, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Аско Пласт"

третя особа-14, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго"

третя особа-15, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал Холдінг"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2: ОСОБА_4

про визнання аукціонів недійсними та витребування майна

в межах справи № 908/3468/13

про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод", -

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Запорізької області на стадії санації перебуває справа № 908/3468/13 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод" (далі - ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" / боржник), провадження у якій було порушено (відкрито) ухвалою цього суду від 21.11.2013.

У цій справі про банкрутство Господарський суд Запорізької області:

ухвалою від 16.01.2014 затвердив реєстр вимог кредиторів ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод";

ухвалою від 12.02.2014 ввів процедуру санації боржника та призначив керуючим санацією арбітражного керуючого Персюка Сергія Володимировича;

ухвалою від 03.03.2014 затвердив план санації, який схвалено комітетом кредиторів (протокол б/н від 25.02.2014);

ухвалами від 25.04.2014 та 29.09.2014 затвердив зміни та доповнення до плану санації;

20.03.2014 наказом № 16 керуючий санацією боржника Персюк С. В. затвердив Порядок про конкурсний відбір організатора аукціону з продажу майна боржника.

За результатами засідання комісії 14.04.2014 переможцем визнано Товарну біржу "Херсонська універсальна товарна біржа" (далі - ТБ "Херсонська універсальна товарна біржа").

23.06.2014 між ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" (замовник) та ТБ "Херсонська універсальна товарна біржа" (організатор) укладено договір № 23-06/14 на організацію і проведення аукціону (з додатковими угодами, укладеними у подальшому).

Планом санації ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" передбачалося відчуження майна боржника, у тому числі нерухомого майна - будівлі, інвентаризаційний № 181052, літ. А 1-2, А 2, загальною площею 749,5 кв. м за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Історична, буд. 49 (номер об`єкта в РПВН: 27966175) (далі - Будівля).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.12.2014 звільнено арбітражного керуючого Персюка С. В від виконання повноважень керуючого санацією боржника та призначено керуючим санацією ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" арбітражного керуючого Нагіх Людмилу Костянтинівну;

Постановою від 30.03.2015 Господарський суд Запорізької області визнав ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" банкрутом, припинив процедуру санації боржника та відкрив ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначив арбітражного керуючого Нагіх Л. К.

За результатом перегляду за нововиявленими обставинами, постановою Господарського суду Запорізької області від 26.03.2018 задоволено заяву кредитора - фізичної особи - підприємця Руденка А. П. (вх. № 895/08-07/17 від 12.04.2017), постанову Господарського суду Запорізької області від 30.03.2015 у справі № 908/3468/13 скасовано, припинено повноваження ліквідатора боржника Нагіх Л. К., відновлено процедуру санації ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" та повноваження керуючого санацією боржника Нагіх Л. К.

Відтак у період з 30.03.2015 до 26.03.2018 здійснювалася процедура ліквідації боржника.

При цьому 06.04.2015 ТБ "Херсонська універсальна товарна біржа" провела другі повторні торги з продажу майна боржника (протокол № 4_3/060415 від 06.04.2015), за результатом яких за лотом № 4_3 були реалізовані належну боржнику Будівлю.

Ухвалою від 14.04.2020 Господарський суд Запорізької області відсторонив арбітражного керуючого Нагіх Л. К. від виконання повноважень керуючого санацією боржника, керуючим санацією ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" призначив арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича.

Короткий зміст позовних вимог у справі про банкрутство

10.03.2025 позивач - ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" в особі керуючого санацією арбітражного керуючого Оберемка Р. А. звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до ТБ "Херсонська універсальна товарна біржа" (відповідач-1), Релігійної організації "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" (далі - РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" / відповідач-2 / релігійна організація / скаржник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метизи" (далі - ТОВ "Торговий дім "Метизи" / відповідач-3) про визнання недійсними результатів аукціону та витребування майна в порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У позовній заяві просив суд:

визнати недійсними результати аукціонів із продажу майна ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод", які відбулися на ТБ "Херсонська універсальна товарна біржа" та оформлені протоколом № 4_3/060415 від 06.04.2015;

витребувати у РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" на користь ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" нерухоме майно, а саме Будівлі;

скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер: 46301766 від 04.04.2019 12:16:58, приватний нотаріус Кардаш Яна Олександрівна, Запорізький міський нотаріальний округ, Запорізька область;

зобов`язати державного реєстратора здійснити запис про право власності на нерухоме майно за ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод".

Відповідач-2 - РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" заперечував вимогу про витребування майна, посилаючись на статус добросовісного набувача, придбання майна за відплатним договором через 4 роки після спірних торгів, проведення значних поліпшень (ремонту, реконструкції) та використання майна у статутній (релігійній, гуманітарній) діяльності.

Також відповідач-2 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Позивач просив визнати причини пропуску строку позовної давності поважними посилаючись на те, що він дізнався про порушення лише 17.10.2024 під час розгляду іншої справи, а також на бездіяльність попередніх ліквідаторів та введення воєнного стану.

Вказаний спір, позивачем у якому є боржник, розглядався господарським судом в межах справи про банкрутство АТ "Запорізький сталепрокатний завод" у порядку вимог статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства із присвоєнням єдиного унікального номера справі 908/3468/13 (908/599/25).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.04.2025 у справі №908/3468/13 (908/599/25) позовну заяву прийнято до розгляду в межах провадження у справі № 908/3468/13 про банкрутство ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" та відкрито провадження з розгляду позовної заяви, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених КУзПБ, з повідомленням (викликом) сторін.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

06.04.2015 ТБ "Херсонська універсальна товарна біржа" провела другі повторні торги, оформлені протоколом № 4_3/060415 від 06.04.2015, з продажу майна боржника, за результатом яких за лотом № 4_3 була реалізована Будівля, належна ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод".

Блок обслуговування гуртожитку (літ. А1-2, А2), інв. № 181052, розташований за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Історична, буд. 49. Опис майна: рік побудови - 1985; загальна площа будівлі (кв. м) - 763, 4; основна площа будівлі (кв. м) - 539, 4; допоміжна площа будівлі (кв. м) - 224,0; кількість поверхів: двоповерхова будівля (літ. А1-2, А2) з підпіллям; загальна кількість приміщень/кімнат у будівлі - 33; площа забудови (кв. м) - 933,7; будівельний об`єм (куб. м) - 4 650; технічний стан - ветхий (стан тримальних конструктивних елементів - аварійний, а ненесучих - дуже ветхий; обмежене виконання елементами будинку своїх функцій); статус земельної ділянки: право власності (оренди) не зареєстроване; кадастровий номер земельної ділянки: не присвоєно; право на земельну ділянку до покупця не переходить; земельна ділянка належить Запорізькій міській раді; початкова вартість лота № 4_3: 267 821,57 грн з урахуванням ПДВ.

Аукціон проводився з можливістю зниження початкової вартості. Відкриті торги (аукціон) відбулися в торговому залі ТБ "Херсонська універсальна товарна біржа" за адресою: м. Херсон, вул. Покришева, буд. 41.

На купівлю вищезазначеного майна були подані дві заяви від покупців: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Рікада" та ТОВ "Торговий дім "Метизи".

Крок аукціону - 1 (один) відсоток від початкової вартості продажу лота, що становить 2 678, 22 грн.

Покупцем вищезазначеного майна, що запропонував найвищу ціну (29 460, 37 грн), стало ТОВ "Торговий дім "Метизи".

Гарантійний внесок, сплачений переможцем відкритих торгів (аукціону) ТОВ "Торговий дім "Метизи" у розмірі 26 782, 16 грн з ПДВ, зараховується у вартість оплати за придбане майно боржника ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод".

Сума, яка залишилася у розмірі 2 678, 21 грн з урахуванням ПДВ - 20 %, оплачується шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Кредит Дніпро", МФО 305749, отримувач - ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод", код за ЄДРПОУ 00191247, призначення платежу: "За придбане майно боржника ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" на аукціоні 06.04.2015".

Право власності на придбане майно переходить до Покупця після підписання акта про передавання права власності на куплене майно.

Аукціон проведено згідно із Законом України "Про товарну біржу" від 10.12.1991 № 1956-XII, Правилами біржової торгівлі, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство.

Ураховуючи наведене, суд встановив, що проведення спірного аукціону 06.04.2015 через тиждень після введення процедури ліквідації Позивача (30.03.2015) було передчасним та здійснено з порушенням особливостей проведення аукціону відповідно до ст. 65, 66 Закону про банкрутство.

Після проведення аукціону, спірне майно вибуло з володіння переможця торгів (Відповідача - 3) та було відчужене на користь фізичної особи ОСОБА_4 (Третя особа на стороні відповідача-2).

04.04.2019 між ОСОБА_4 (Продавець) та РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" (відповідач-2) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Кардаш Я. О. за реєстровим № 315.

Предметом зазначеного договору є нерухоме майно - Будівля. Ціна договору становила 621 000, 00 грн.

Право власності за Відповідачем-2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №46301766 від 04.04.2019).

На підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04.04.2019, посвідченого приватним нотаріусом Кардаш Я.О. за реєстровим № 315, суд установив, що ОСОБА_4 набув право власності на зазначене нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.08.2016, укладеного ним з ТОВ "Торговий дім "Метизи" та зареєстрованого за № 594. Продаж вчинено за 29 460, 37 грн.

Продавець ТОВ "ТД "Метизи" свідчило, що зазначене нерухоме майно до цього договору нікому іншому не продано, не подароване, не заставлене, судового спору щодо нього немає, також прав у третіх осіб як у межах, так і за межами України немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесено, під заставою, у том числі податковою, не перебуває. Особи, які б могли поставити питання про переважне право придбання вищевказаного нерухомого майна перед іншими особами, відповідно до статті 777 ЦК України відсутні.

Відсутність заборон та інших обтяжень на Продавця, а також на відчужуване нерухоме майно підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 50086574, виданими Кардаш Я.О., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 08.08.2016 та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №65286085, та Інформаційними довідками з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 65286543 від 08.08.2016.

Відповідно до пункту 1.3. Договору від 04.04.2019 експертна грошова оцінка вищевказаного приміщення згідно зі звітом про оцінку майна №ВАКЖХУ389102, наданим ФОП Намінас І.Я. станом на 21.03.2019, становила 1367 357,00 грн.

Згідно інформації зі звіту про оцінку щодо об`єктів промислової (складської) нерухомості Блок обслуговування гуртожитку, інв. № 181052 (літ. А1-2, А2) фізичний стан об`єкту вказаний, як непридатний.

Судом установлено, що оплата спірного майна проведена за власні кошти ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ). Згідно умов договору пожертви від 04.04.2019 пожертвувач: громадянин України ОСОБА_5 жертвує (безоплатно передає) цільові грошові кошти для купівлі нежитлового приміщення № 163, літ. А1-2, А2 блок обслуговування гуртожитку, інв. 181052, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 763,4 кв. м у сумі 621 000,00 грн, а також сплачує нотаріальні та інші витрати, пов`язані з оформленням зазначеного приміщення на Одержувача пожертви РО "Релігійна громада "Церква християн віри євангельської "Джерело життя". Пожертвувач здійснить оплату за зазначене приміщення та його нотаріальне оформлення безпосередньо готівкою на користь продавця цієї нерухомості та нотаріуса відповідно. Приміщення має бути оформлене на праві власності на Одержувача пожертви і використовуватися виключно у статутній діяльності церкви. Моментом передачі пожертви вважається дата передачі коштів продавцю приміщення. Строк, протягом якого Пожертвувач передасть вищезазначені грошові кошти: до 31.12.2019. Одержувач зобов`язується: використовувати будівлю відповідно до статутної діяльності; на запит Пожертвувача надати короткий звіт про використання. Пожертва є безповоротною і не підлягає поверненню.

Згідно статуту РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" (Церква), який зареєстровано розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 12.07.2017 № 339 та затверджено Загальними зборами цієї Релігійної організації (Протокол № 1 від 19.03.2017) суд установив, що відповідач-2 є релігійною громадою та юридичною особою з дня її державної реєстрації, користується правами та несе обов`язки як юридична особа відповідно до законодавства України.

Церква може мати розрахунковий, валютний, кредитний та інші рахунки в банківських установах України та інших держав, круглу печатку, штамп і бланки із зазначенням свого найменування, також має власну атрибутику та символіку у вигляді голуба (символ Святого Духа), які реєструються у порядку, визначеному законодавством України. Церква є неприбутковою релігійною організацією та у своїй діяльності не має на меті отримання прибутку. Організаційно-правова форма Церкви - релігійна організація. Церква створена з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру шляхом розповсюдження вчення Господа Ісуса Христа, проповіді Євангелія, здійснення богослужінь, обрядів, релігійного навчання і виховання, місіонерської діяльності, справ милосердя і благодійництва та іншої діяльності, визначеної християнським віровченням і передбаченої цим Статутом та законодавством України.

Для здійснення своєї мети і завдань Церква може реалізовувати такі права та напрями діяльності відповідно до законодавства, зокрема, збиратися разом у недільні та вихідні дні, у дні християнських свят, а також у будь-які дні на розсуд Церкви, організовувати та проводити Загальні збори та семінари, масові євангелізаційні і благодійні заходи, концерти духовної музики та співу, читання лекцій, демонструвати кіно - та відеофільми релігійного змісту, інші заходи, надавати духовну, організаційну, матеріальну, інформаційну, консультативну, правову та іншу необхідну допомогу членам Церкви та іншим релігійним організаціям, що здійснюють діяльність зі схожими завданнями та метою, організовувати вокально-музичні, театральні та інші гуртки, а також бібліотеки, звуко- і відеостудії, читальні зали з метою просвітництва, навчання та виховання віруючих і всіх охочих та підвищення їхнього духовно-морального рівня, надавати допомогу багатодітним родинам, дітям-сиротам, дітям з інвалідністю, дитячим будинкам, одиноким батькам, особам з інвалідністю, іншим соціально вразливим верствам населення, а також іншим особам, які потребують соціальної реабілітації, душпастирської опіки та матеріальної допомоги у справі їхнього морального, духовного та фізичного відновлення, зокрема членам Церкви, сприяти духовному, культурному розвитку особистості, вихованню громадян у дусі патріотизму, поваги до Слова Божого, Конституції України, формуванню християнської громадянської позиції, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за себе, долю суспільства, держави і людства, створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, недільні школи, біблійні класи, місійні гуртки, організовувати курси, семінари, школи з вивчення Біблії для підготовки і вдосконалення членів Церкви та служителів, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що належать Церкві або надаються їй у користування, збиратися мирно, без зброї, і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, проводити публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії, процесії та інші мирні заходи відповідно до Конституції України, здійснювати благодійну діяльність і милосердя як самостійно, так і через благодійні та інші організації, зокрема засновані Церквою, організовувати дозвілля, спортивні, оздоровчі та просвітницькі заходи, проводити тематичні табори для дітей, молоді та дорослих, сприяти оздоровленню дітей та окремих вразливих категорій громадян (зокрема членів Церкви) як на території України, так і за її межами, отримувати у свою власність грошові пожертвування у будь-якій валюті, яка конвертується в межах України за законодавством України, та відкривати рахунки, зокрема валютні, для здійснення своєї статутної діяльності, та інше. Володіти, користуватися і розпоряджатися майном, зокрема за межами України, яке належить Церкві на праві власності чи на інших договірних засадах, придбаним та створеним за рахунок власних коштів, пожертвуваним фізичними та юридичними особами або переданим державою, набутим як пасивний дохід та на інших підставах, передбачених законодавством. Мати у власності будівлі, об`єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти, інтелектуальну власність та інше майно, необхідне для забезпечення статутної діяльності.

Вищим органом управління Церкви є Загальні збори її членів. До виключної компетенції Загальних зборів, зокрема, належать: обрання пастора Церкви та відкликання його з посади. Вищою посадовою особою (керівником) Церкви є пастор, який обирається Загальними зборами з-поміж служителів за поданням Церковної ради. Пастор є відповідальним за порядок у церкві. До компетенції пастора, зокрема, належить: повноважне представництво інтересів Церкви у зв`язках з іншими релігійними організаціями, громадськими об`єднаннями, іншими організаціями та підприємствами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, реалізація управлінських і адміністративно-розпорядчих функцій у поточній діяльності Церкви, включаючи кадрові питання (трудові відносини) та фінансово-господарську діяльність, право першого підпису фінансових документів Церкви та діяльність без доручення від імені Церкви, розпорядження коштами та майном Церкви в тих випадках, коли це не потребує згоди Церковної ради, з дотриманням ухвалених Церковною радою пріоритетів у сфері фінансових витрат Церкви, укладання угод та договорів від імені Церкви, інших юридичних актів, відкриття банківських рахунків.

Суд заслухав п`ятьох свідків з боку відповідача-2. Спільною метою їхніх показань було підтвердження заяв представника церкви щодо початкового стану майна, джерела коштів на його придбання, процесу ремонту та поточного використання приміщення для статутної діяльності.

Свідок ОСОБА_6 , який займає посаду пастора Церкви підтвердив фактичні обставини угоди по придбанню спірного об`єкту. Він повідомив, що майно було придбано за 621 000,00 грн. Кошти на купівлю були надані як пожертва від ОСОБА_7 . Свідок охарактеризував стан будівлі на момент придбання як "напівзруйнований" та наголосив, що всі ремонтні роботи виконувалися членами церкви без залучення сторонніх підрядних організацій. Спірний об`єкт використовується у виключно у статутній діяльності.

Свідок ОСОБА_8 , який є членом Церкви, зазначав, що саме він надав кошти на придбання спірного майна як пожертву від доходів від своєї підприємницької діяльності. Він уточнив, що підписав формальний "договір пожертви" та особисто передав готівку продавцеві - ОСОБА_4 .. Описуючи стан будівлі на момент купівлі, він зазначив: "воно було повністю... непридатне для експлуатації... по суті, просто була коробка".

Свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які є членами Церкви, підтвердили вкрай занедбаний стан будівлі до купівлі, згадуючи відсутність вікон та дверей, купи сміття, а також сліди перебування сторонніх осіб. Кожен із них розповів про свою особисту участь у ремонті: прибирання, фарбування, готування їжі для робітників, монтаж сантехніки та інші роботи. Свідки також підтвердили, що приміщення активно використовується для щоденних богослужінь, а комунальні витрати покриваються за рахунок добровільних внесків членів церкви.

На підставі звітів відповідача-2 про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за 2019 - 2024 роки, суд установив, що відповідач-2 не відображає у звітності жодних сум надходжень (пожертвувань, благодійної допомоги) та свої витрат. Свідки - представники релігійної громади та її керівник пояснили такий стан звітності тим, що церква не збирає кошти на свій офіційний банківський рахунок і не оприбутковує їх. Усі витрати на утримання, ремонт приміщення та комунальні послуги члени церкви оплачують безпосередньо зі своїх власних коштів як цільові пожертви Наприклад, напряму купують будматеріали або самостійно йдуть оплачувати рахунки КП "Водоканал", ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" та інші.

Із матеріалів справи суд встановив, що на момент придбання спірне приміщення було фактично непридатним для використання. У подальшому воно було істотно поліпшене з метою приведення його у функціональний стан за рахунок пожертв, особистої праці членів громади, їх власного майна.

На підтвердження цього подавалися пояснення, клопотання про допит свідків, відомості про укладення договорів на водо- та електропостачання, а також посилання на експертну оцінку вартості приміщення після здійснених поліпшень. Ці обставини позивачем повністю не спростовані; заперечення позивача переважно зводяться не до заперечення самого факту ремонту та використання об`єкта, а до сумнівів щодо джерел коштів, масштабу таких поліпшень і значення цих обставин для вирішення віндикаційної вимоги.

Матеріали справи також свідчать, що спірне приміщення використовується відповідачем-2 не для комерційної діяльності, а як будівля церкви: для проведення богослужінь, молитов, занять дитячої недільної школи, інших заходів для дітей та дорослих, а також для розподілу гуманітарної допомоги, підтримки військових, їхніх родин, полонених і загиблих. Наведені відповідачем-2 обставини щодо фактичного суспільного та релігійного використання об`єкта кореспондують поданим до справи поясненням і не були предметно спростовані доказами зворотного, зокрема доказами використання приміщення для отримання прибутку.

Щодо чисельності релігійної громади суд встановив, що матеріали справи містять різні дані: відповідач-2 посилався на близько 100 осіб, пастор Церкви та свідок ОСОБА_12 зазначав про 150 осіб, тоді як позивач посилався на окремі документи, з яких вбачається значно менша кількість формально зафіксованих учасників. Ця суперечність не дає підстав беззастережно покладати в основу рішення саме показник у 1000 осіб. Водночас сама по собі така розбіжність не спростовує головного: спірне приміщення фактично використовується релігійною організацією для здійснення статутної діяльності та задоволення потреб релігійної громади і ширшого кола осіб, які отримують у цьому приміщенні релігійну, гуманітарну та соціальну підтримку.

Судом установлено, що ФОП Зінченко В.В. на підставі договору № 04/06-2025 від 04.06.2025, укладеного з РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя", проведена оцінка нежитлової нерухомості - спірного у справі об`єкту.

ФОП Зінченко В.В. є суб`єктом оціночної діяльності і діє на підставі Сертифіката суб`єкта оціночної діяльності № 664/2023, виданого Фондом державного майна України 07.12.2023. Компетенція оцінювача підтверджується Кваліфікаційним посвідченням оцінювача на право проведення оцінки об`єктів у матеріальній формі за спеціалізацією "Оцінка об`єктів нерухомого майна, у тому числі земельних ділянок" МФ № 980 від 13.03.2004, виданого Фондом державного майна України і Міжнародним інститутом бізнесу (м. Київ). Об`єкт оцінки: Будівля. Власник об`єкта оцінки та замовник оцінки: РО" Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя".

Мета оцінки та сфера застосування звіту про оцінку: визначення ринкової вартості Об`єкта оцінки для сплати судового збору та прийняття судових рішень. Дата оцінки: 04.06.2025. Дата завершення звіту: 04.06.2025. База оцінки: ринкова. Вид вартості: ринковий. Валюта оцінки: гривня.

Оцінка виконана відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна" та інших нормативних документів, що стосуються предмета та змісту цієї оцінки. Звіт з оцінки майна дійсний протягом 6 (шести) місяців з дати оцінки. У процесі оцінки Об`єкта був застосований порівняльний підхід.

Згідно висновку про вартість майна суб`єкта оціночної діяльності ринкова вартість Об`єкта оцінки, а саме Будівлі, для сплати судового збору та прийняття судових рішень, виходячи з даних, викладених у цьому звіті, станом на дату оцінки 04.06.2025 становить: 15 036 582,92 грн, у тому числі ПДВ (20%) - 2 506 097,15 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 24.12.2025 у справі №908/3468/13 (908/599/25) Господарський суд Запорізької області ухвалив: позов задовольнити частково; визнати недійсними результати других повторних торгів (аукціону) з продажу майна ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод", який відбувся на ТБ "Херсонська універсальна товарна біржа" та оформлений протоколом від №4_З/060415 від 06.04.2015; стягнути з ТБ "Херсонська універсальна товарна біржа" на користь ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" судовий збір у розмірі 3 734,53 грн; видати наказ після набрання рішенням законної сили; в іншій частині позову відмовити.

Рішення в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсними результатів аукціону суд першої інстанції, посилаючись на приписи частини третьої статті 55 Закону про банкрутство та статей 203, 215 ЦК України мотивував тим, що при проведенні спірного аукціону з продажу Будівлі не було дотримано вимог законодавства щодо порядку реалізації майна ліквідаційної маси.

Водночас відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про витребування майна в порядку статей 387, 388 ЦК України, місцевий господарський суд керувався тим, що застосування саме віндикаційного способу захисту у вигляді витребування спірного приміщення у відповідача-2, хоча й переслідує легітимну мету, у конкретній ситуації матиме наслідком покладення на відповідача-2 індивідуального та надмірного тягаря.

Такий висновок зумовлений сукупністю встановлених обставин: істотним поліпшенням спірного майна після його набуття, тривалим фактичним та некомерційним використанням об`єкта для статутної діяльності релігійної організації, суспільно корисною гуманітарною функцією цього об`єкта та відсутністю в межах цього спору будь-якого реального й визначеного механізму одночасного та справедливого відшкодування відповідачу-2 тих витрат і втрат, яких він зазнає у разі позбавлення його володіння таким майном.

Саме відсутність належного компенсаційного механізму у спірних правовідночинах є тим чинником, який у світлі підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушує необхідний баланс між інтересами кредиторів та інтересами особи, яка фактично користується майном для релігійних і суспільних потреб.

Посилання позивача на недобросовісність відповідача-2 як набувача, а також на можливість здійснення релігійної діяльності в інших приміщеннях, суд першої інстанції оцінив критично саме у площині тесту пропорційності.

У цьому зв`язку суд вважав, що навіть якщо припустити наявність у позивача належного інтересу на повернення майна до ліквідаційної маси, це не усуває обов`язку суду обрати такий спосіб захисту, який у конкретних обставинах не створюватиме для іншої сторони непропорційних наслідків. Саме тому встановлені порушення під час вибуття майна не автоматично зумовлюють задоволення вимоги про витребування цього майна у відповідача-2.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи відповідача-2 у частині посилання на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ є обґрунтованими в тій частині, що витребування спірного приміщення саме у відповідача-2 не забезпечить справедливого балансу між переслідуваною легітимною метою та наслідками такого втручання для відповідача-2, а відтак у цій частині позов задоволенню не підлягає.

Місцевий господарський суд також вважав, що витребування майна в добросовісного набувача, який покладається на відомості реєстру та інвестував у майно значні кошти, може становити непропорційне втручання у право власності ("надмірний індивідуальний тягар"), якщо держава (в особі ліквідатора/керуючого санацією) допустила помилки у процедурі банкрутства.

Водночас відмовивши у задоволенні позовних вимог про витребування нерухомого майна у відповідача-2 по суті (через непропорційність втручання та статус добросовісного набувача), суд першої інстанції виснував, що питання застосування наслідків спливу позовної давності не є вирішальним для цієї частини вимог, проте підсилює позицію щодо необхідності забезпечення юридичної визначеності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погодившись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні вимоги про витребування у РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" (відповідач-2) майна, ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" оскаржив таке рішення (у відповідній частині) в апеляційному порядку.

Постановою від 09.07.2026 у справі № 908/3468/13 (908/599/25) Центральний апеляційний господарський суд ухвалив:

апеляційну скаргу ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" задовольнити;

рішення Господарського суду Запорізької області від 24.12.2025 в частині відмови у задоволенні вимоги про витребування у РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" на користь ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" нерухомого майна, а саме: Будівлі, - скасувати;

ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про витребування у РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" на користь ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" нерухомого майна, а саме: Будівлі, - задовольнити;

витребувати у РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" на користь ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" нерухомого майна, а саме: Будівлю;

стягнути з РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" на користь ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 24 612,43 грн.

Задовольняючи позовну вимогу в зазначеній частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що втручання у право відповідача-2 РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" на володіння майном у цьому випадку переслідує легітимну мету, цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право та не призводить до понесення останнім індивідуального і надмірного тягаря.

Водночас апеляційний господарський суд вважав за можливе на підставі заявленого клопотання позивача визнати поважними причини пропуску ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" позовної давності на подання відповідного позову, оскільки у період здійснення управління боржником арбітражними керуючими Персюк С.В. та Нагіх Л. К. ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" було позбавлено можливості захисту свої прав шляхом пред`явлення позову про витребування спірного майна (через неналежне та недобросовісне виконання арбітражними керуючими своїх повноважень), а у період виконання повноважень керуючого санацією арбітражного керуючого Оберемка Р.А. та на час пред`явлення ним цього позову строки позовної давності були продовжені.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Відповідач-2 - РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026 у цій справі скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції у частині, скасованій цією постановою, а саме в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування нерухомого майна - Будівлі.

Касаційну скаргу відповідач-2 мотивував підставою касаційного оскарження, визначеною пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду про їх застосування у подібних правовідносинах, а саме:

щодо застосування статей 3, 13, 321, 328, 330, 388, 390, 661 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.07.2020 у справі № 5011-15/2551-2012, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20, від 06.02.2025 у справі № 911/899/22, від 15.09.2025 у справі № 911/101/21(911/2330/24), від 09.12.2025 у справі № 911/1245/21, від 11.02.2026 у справі № 917/1500/18 (917/1513/24);

щодо застосування норм матеріального права, які регулюють позовну давність, зокрема положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, а також пунктів 12, 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, від 11.02.2020 та від 17.03.2020 у справі №10/5026/995/2012, від 26.02.2020 у справі №910/56/19, від 29.06.2021 у справі №904/3405/19, від 21.07.2021 у справі №910/8137/19 (910/13186/20), від 06.09.2023 у справі №910/18489/20, від 25.09.2024 у справі №206/2984/23, від 14.05.2025 у справі №15/68-10 (902/1563/23), від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

У контексті допущених процесуальних порушень скаржник стверджував серед іншого про те, що суд апеляційної інстанції:

ототожнив законність втручання та легітимну мету з його пропорційністю;

не врахував винятково велику часову дистанцію між первинним вибуттям майна та його придбанням Релігійною організацією майже через чотири роки після спірного аукціону;

не застосував принцип захисту обґрунтованої довіри до Державного реєстру (у цій справі відсутній спір про те, що Організація знала або повинна була знати про дефект титулу продавця);

не врахував мету придбання та некомерційний характер використання майна (протягом усього періоду володіння приміщення фактично використовується як місце проведення богослужінь, молитовних зібрань, релігійного навчання, занять недільної школи, заходів для дітей та сімей, а також для здійснення благодійної й гуманітарної діяльності, зокрема допомоги військовослужбовцям, їхнім сім`ям, внутрішньо переміщеним особам, особам, які перебували в полоні, та сім`ям загиблих);

не оцінив здійснені добросовісним набувачем поліпшення і реальний фінансовий наслідок витребування (вартість майна за оцінкою 2019 року становила 1 367 357,00 грн, тоді як актуальна оцінка визначає його вартість у сумі 15 036 582,92 грн);

формально послався на можливість пред`явлення Релігійною організацією окремого позову до продавця на підставі статті 661 ЦК України, однак не встановив при цьому реальний майновий наслідок витребування;

помилково врахував правові висновки Верховного Суду, які є нерелевантними до спірних правовідносин;

не спростував висновків суду першої інстанції щодо надмірного тягаря; порушив норми процесуального права, що унеможливило належне встановлення й оцінку обставин, істотних для пропорційності втручання;

установив, що позовна давність почала перебіг у квітні 2015 року (трирічна позовна давність спливла не пізніше квітня 2018 року), але не застосував правових наслідків цього висновку, тоді як позов у цій справі подано лише 11.03.2025 (тобто майже через десять років після проведення аукціону та первісного відчуження майна, майже через сім років після спливу позовної давності та майже через шість років після придбання спірного майна Релігійною організацією 04.04.2019).

не врахував, що призначення або заміна арбітражного керуючого не змінює початку перебігу позовної давності, а карантинні та воєнні положення не могли продовжити строк, який сплив у квітні 2018 року.

не встановив конкретних об`єктивних перешкод, які унеможливлювали подання позову, та не оцінив бездіяльність чинного керуючого санацією після отримання повноважень і документації.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Позивач - ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" подав відзив, у якому просив касаційну скаргу відповідача-2 залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, а оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін як законну та обґрунтовану.

За змістом викладених у відзиві доводів позивач стверджував, зокрема, про таке:

касаційна скарга містить великий перелік фактичних обставин справи з посиланням на докази, питання достовірності яких в силу статті 300 ГПК України не вирішується на стадії касаційного перегляду постанови апеляційного суду;

твердження скаржника, що апеляційний суд ототожнив законність втручання та легітимну мету з його пропорційністю, є помилковим;

пославшись на велику кількість правових висновків Верховного Суду, скаржник належним чином не обґрунтував та не довів, у чому саме неправильно апеляційний суд застосував та які саме правові висновки Верховного Суду в цих питаннях.

скаржник зазначав про необхідність застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, проте Конвенція прийнята на виконання Загальної декларації з прав людини, що регулює перш за все права людини, а не юридичної особи, якою є відповідач-2;

відповідачу-2 не могло бути невідомим сумнівність договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.08.2016, на що вказувала вартість цього майна у зазначеному договорі - 29 460,37 грн (з ПДВ), оскільки такий було надано ОСОБА_4 під час посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу 04.04.2019;

твердження скаржника про те, що на момент придбання спірне приміщення було фактично непридатним для використання, не підтверджується наявними доказами;

діяльність відповідача-2 може здійснюватися і в інших приміщеннях, які належать юридичним особам (учасникам "Християнський центр "Джерело життя") - релігійним організаціям, які є єдиними конфесіально, та керівнику Церкви - пастору Гащенко С.В.

Касаційне провадження

26.07.2026 через систему "Електронний суд" до Верховного Суду надійшла касаційна скарга РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026 для розгляду касаційної скарги у цій справі визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Жуков С. В., Картере В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 13.08.2026 касаційну скаргу залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 13.08.2026 до касаційного суду від скаржника 18.08.2026 надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 02.09.2026 Верховний Суд, зокрема, постановив: відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026 у справі № 908/3468/13 (908/599/25); призначити касаційну скаргу до розгляду на 14.10.2026 о 11:15; зупинити виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026 в частині витребування у РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" на користь ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" нерухомого майна та стягнення судового збору за подання апеляційної скарги у справі №908/3468/13 (908/599/25) до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Ухвалами Верховного Суду від 08.10.2026 та від 12.10.2026 задоволено заяви арбітражного керуючого Оберемка Р. А., РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя", голови комітету кредиторів ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" Руденка А. П., Макарова К. Г. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 14.10.2026 Верховний Суд оголосив перерву у судовому засіданні у справі до 28.10.2026 .

До початку судового засідання 28.10.2026 через систему "Електронний суд" від голови комітету кредиторів ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" Руденка А. П. надійшла заява про відвід колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Огородніка К. М., Жукова С. В., Картере В. І. від розгляду касаційної скарги у справі №908/3468/13 (908/599/25).

Судове засідання 28.10.2026 відбулось за участю керуючого санацією боржника арбітражного керуючого Оберемка Р. А., голови комітету кредиторів ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" Руденка А. П., третьої особи Макарова К. Г. та представника скаржника - РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" Черкашина І. І., які надали пояснення щодо заяви про відвід а також щодо суті вимог та доводів касаційної скарги.

Інші учасники справи явку представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті у судовому засіданні за відсутності решти учасників судового процесу чи їх повноважних представників.

Ухвалою Верховного Суду від 28.10.2026 заяву голови комітету кредиторів ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" Руденка А. П. про відвід колегії суддів у справі залишено без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що відповідна заява подана з пропуском установлених частиною третьою статті 38 ГПК України процесуальних строків.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд наголошує на тому, що оскарженою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026 у цій справі здійснено апеляційний перегляд та скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 24.12.2025 лише в частині відмови у задоволенні вимоги про витребування у відповідача-2 на користь позивача нерухомого майна - Будівлі, прийнято в цій частині нове рішення про задоволення зазначеної позовної вимоги.

У цьому зв`язку рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсними результатів других повторних торгів (аукціону) з продажу майна ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" (на яких реалізовано спірну Будівлю) в апеляційному порядку не переглядалось.

Відтак рішення судів першої та апеляційної інстанцій є предметом касаційного перегляду лише в частині розгляду відповідної вимоги про витребування майна.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Основна ідея, яка була реалізована Верховним Судом у згаданих судових рішеннях, полягає у тому, що для застосування такого дійсно ефективного та правомірного способу захисту права власності, як віндикація, не вимагається дезавуювати (скасовувати, визнавати незаконними, недійсними тощо) усі проміжні рішення та правочини, на підставі яких чи у зв`язку з виконанням яких попередні набувачі спірного майна ставали їх зареєстрованими власниками.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 18.02.2021 у справі № Б-39/187-08 підтримав зроблені раніше ним висновки у постанові від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09 щодо того, що: - після введення процедури ліквідації, до арбітражного керуючого (ліквідатора) переходить правомочність власника та керівника боржника; - вибуття майна з володіння власника (банкрута) відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону, та, обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов`язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством про банкрутство; - здійснення ліквідатором права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених Законом про банкрутство (проведення аукціону з порушенням вимог Закону про банкрутство), не є вираженням волі власника майна (банкрута), на вибуття такого майна з його володіння, що дає підстави повернення майна володільцю, шляхом його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів, в порядку частини першої статті 388 ЦК України.

За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами цієї справи, спірне майно - Будівля вибуло з власності ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" за результатом його реалізації на других повторних торгах (аукціоні) з продажу майна боржника (протокол від №4_З/060415 від 06.04.2015) на користь ТОВ "Торговий дім "Метизи" (переможець торгів), яке в подальшому передало це майно у власність ОСОБА_4 (договір купівлі-продажу від 08.08.2016), а останній - у власність РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" (договір купівлі-продажу від 04.04.2019), до якого, у свою чергу, як до останнього набувача, керуючим санацією боржника пред`явлено позовну вимогу про витребування спірної Будівлі.

Судами також встановлено та не заперечувалося позивачем, що відповідач-2 - РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" є добросовісним набувачем спірного майна.

При цьому рішенням від 24.12.2025 у цій справі Господарський суд Запорізької області ухвалив, зокрема, визнати недійсними результати других повторних торгів (аукціону) з продажу майна ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод", який відбувся на ТБ "Херсонська універсальна товарна біржа" та оформлений протоколом від №4_З/060415 від 06.04.2015.

Проте відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про витребування спірної Будівлі (реалізованої на зазначеному аукціоні), суд першої інстанції керувався тим, що застосування саме віндикаційного способу захисту у вигляді витребування спірного приміщення у відповідача-2, хоча й переслідує легітимну мету, у конкретній ситуації матиме наслідком покладення на нього індивідуального та надмірного тягаря.

Такий висновок зумовлений сукупністю встановлених місцевим господарським судом обставин щодо: істотного поліпшення спірного майна після його набуття, тривалого фактичного та некомерційного використання об`єкта для статутної діяльності релігійної організації, суспільно корисної гуманітарної функції цього об`єкта та відсутністю в межах цього спору будь-якого реального й визначеного механізму одночасного та справедливого відшкодування відповідачу-2 тих витрат і втрат, яких він зазнає у разі позбавлення його володіння таким майном.

Зважаючи на зазначене, суд першої інстанції виходив з того, що покладення на добросовісного набувача майна індивідуального та надмірного тягаря в результаті недобросовісних дій колишнього ліквідатора та організатора аукціону, вказує про недотримання балансу інтересів у цій справі й призводить до порушення принципу пропорційності та, як наслідок, порушення права власності РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя", гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в цій частині та задовольняючи позовну вимогу про витребування спірного майна, суд апеляційної інстанції визнав вибуття майна поза волею боржника та потребу його повернення для захисту майнових інтересів кредиторів достатніми аргументами на користь витребування у порядку вимог пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

За висновком суду апеляційної інстанції, пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, в цьому випадку полягає у тому, що позивач - ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" був позбавлений права володіння на спірне майно.

Водночас апеляційний господарський суд вважав за можливе визнати поважними причини пропуску позовної давності на подання цього позову, оскільки через неналежне та недобросовісне виконання арбітражними керуючими Персюк С.В. та Нагіх Л. К. своїх повноважень (у період здійснення ними управління боржником) ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" було позбавлено можливості захисту свої прав шляхом пред`явлення позову про витребування спірного майна, а у період виконання арбітражним керуючим Оберемком Р. А. повноважень керуючого санацією боржника та на час пред`явлення ним цього позову строки позовної давності були продовжені.

Однак Верховний Суд не може погодитися з обґрунтованістю наведених висновків суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Щодо втручання в право відповідача-2 на мирне володіння майном

Верховний Суд зауважує, що з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України Конвенція є частиною національного законодавства, відтак принципи, проголошені у Конвенції, підлягають застосуванню національними судами.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях вказував, що розпорядження про повернення майна заявниці державі було втручанням в її право на мирне користування цим майном (справи "Гладишева проти Росії", "Бєлова проти Росії"), тобто застосовував положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у разі втручання держави в право власності фізичної чи юридичної особи, а не у випадку спору між сторонами у рамках приватного права. Водночас, у справі «Котов проти Росії» (рішення Великої палати ЄСПЛ від 03.04.2012) Високий суд зазначив, що також визнає, що за певних обставин стаття 1 Протоколу № 1 може вимагати "прийняття заходів, необхідних для захисту права власності ... навіть у випадку з судовими позовами між фізичними особами чи компаніями". Окрім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Совтрансавто Холдинг" проти України" (пункт 96) викладено аналогічний висновок та акцентовано увагу на те, що це означає для держави обов`язок розробити таку судову процедуру, яка би була забезпечена усіма необхідними процесуальними гарантіями та дозволяла би національним судам ефективно та справедливо розглядати будь-який спір, що виникає між приватними особами.

У цьому зв`язку колегія суддів вважає, що у "горизонтальних" відносинах - відносинах між боржником та набувачем майна - положення Конвенції застосовуються лише у тій межі, що не суперечить суті правозахисних відносин, а не в усіх випадках витребування майна у набувача в процедурах банкрутства.

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20 серед іншого зауважив, що:

у разі витребування спірного майна від добросовісного набувача на користь власника, суди, при застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, повинні досліджувати обставини справи на предмет наявності легітимної мети при витребуванні спірного майна, а також досліджувати обставини справи на предмет чи відповідні дії є пропорційними легітимній меті втручання у право власності відповідача (пункт 53.3);

витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №674/31/15-ц). Водночас наявність оплати з боку добросовісного набувача за спірне майно, з огляду на зміст статті 388 ЦК України, не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна від добросовісного набувача (пункт 63.4);

одним з критеріїв для відмови суду у втручанні у мирне володіння добросовісним набувачем спірним майном є темпоральний критерій, за яким особа, яка добросовісно набула право власності на майно та володіла цим майном тривалий час, не може бути позбавлена права власності на таке майно (див. наприклад постанови Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 5011-15/2551-2012) (пункт 64);

колегія суддів звертає увагу, що під час провадження у справі про банкрутство потрібно чітко встановити, в яких випадках втручання у мирне володіння майном є пропорційним, оскільки і боржник-власник і кінцевий добросовісний набувач наділені захистом їх права на мирне володіння спірним майном, передбаченим положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 66);

розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, мотивувати висновки про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з гарантій мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням (пункт 66.1).

У справі, що розглядається, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про витребування, суд першої інстанції виходив із того, що витребування спірної Будівлі, попри наявність легітимної мети, призведе до непропорційного втручання у право власності добросовісного набувача - РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя".

Такого висновку щодо непропорційності втручання місцевий господарський суд дійшов з урахуванням усіх встановлених та детально наведених вище обставин цієї справи, а саме: тривалість строку від дати проведення аукціону до придбання майна добросовісним набувачем, тривалість володіння, наявність державної реєстрації, істотне поліпшення спірного майна після його набуття, тривале фактичне та некомерційне використання об`єкта для статутної діяльності релігійної організації, суспільно корисна гуманітарна функція такого об`єкта, поточна вартість об`єкта та відсутність будь-якого реального й визначеного механізму одночасного та справедливого відшкодування відповідачу-2 тих витрат і втрат, яких він зазнає у разі позбавлення його володіння таким майном.

Натомість скасовуючи рішення суду першої інстанції (у відповідній частині) та задовольняючи позов про витребування спірного нерухомого майна з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, апеляційний господарський суд наведених обставин не врахував та фактично ототожнив наявність законної мети щодо повернення спірного майна до ліквідаційної маси з доведеністю справедливого балансу (пропорційності) між інтересами боржника та кредиторів, пов`язаними із втручанням, та інтересами релігійної організації як добросовісного набувача, яка зазнає такого втручання.

Мотиви суду апеляційної інстанції стосовно того, що добросовісний (кінцевий) набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України, у світлі спірних правовідносин також вбачаються необґрунтованими, адже судами встановлено, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 (у якого релігійна організація придбала спірну Будівлю у 2019 році) є тимчасово окупована територія.

Колегія суддів зауважує, що у контексті правової оцінки пропорційності втручання апеляційним господарським судом не було враховано й встановлені обставини щодо некомерційного характеру використання спірної Будівлі як місця проведення богослужінь, молитовних зібрань, релігійного навчання, занять недільної школи, заходів для дітей та сімей тощо.

У зв`язку з цим судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що спірна Будівля є сталим місцем богослужінь і громадської діяльності, відтак втрата відповідачем-2 такого приміщення має наслідки, які не зводяться виключно до грошової оцінки такого майна.

Не взято до уваги апеляційним судом й тривале володіння добросовісним набувачем релігійною організацією спірною Будівлею з 04.04.2019, тоді як одним з критеріїв для відмови суду у втручанні у мирне володіння майном є темпоральний критерій, за яким, як зазначено вище, особа, яка добросовісно набула право власності на майно та володіла ним тривалий час, не може бути позбавлена права власності на таке майно.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що в оскарженій постанові апеляційний господарський суд порушив норми процесуального права, що унеможливило належне встановлення й оцінку обставин пропорційності втручання у право власності релігійної організації як добросовісного набувача, та не спростував обґрунтованих висновків суду першої інстанції щодо надмірного тягаря для такої організації (відповідача-2) у разі втручання у відповідне її право.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні вимоги про витребування у релігійної організації спірної Будівлі є обґрунтованим та таким, що узгоджується з наведеною вище практикою Верховного Суду та ЄСПЛ, натомість застосований судом апеляційної інстанції підхід не відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу, статтям 3, 13, 321, 388, 390 ЦК України та правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20.

Щодо позовної давності

Дійшовши висновку про відмову в задоволенні вимоги про витребування майна по суті (через непропорційність втручання та статус добросовісного набувача), суд першої інстанції правильно зазначив, що питання застосування наслідків спливу позовної давності не є вирішальним для цієї частини вимог, проте підсилює позицію щодо необхідності забезпечення юридичної визначеності.

Проте скасовуючи рішення місцевого господарського суду в цій частині позовних вимог та встановивши наявність підстав для задоволення вимоги позивача про витребування спірного майна, суд апеляційної інстанції вдався до правової оцінки питання дотримання позовної давності.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

До позовних вимог про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута та витребування такого майна застосовується загальна позовна давність у три роки.

При цьому і в разі пред`явлення у межах справи про банкрутство позову самою особою, право якої порушене (боржником), і у разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути арбітражний керуючий, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника.

Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний КУзПБ не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012).

У пунктах 7.20, 7.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (на яку покликається скаржник) зроблено висновок про те, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тож перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, а ні з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Водночас відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

При цьому позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, тому за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист лише у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для позивача вчасно звернутись за захистом порушеного права.

Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що відчуження спірного майна з володіння власника ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" відбулось у квітні 2015 року (після проведення аукціону 06.04.2015, хоч дату укладення відповідного договору судами достеменно не з`ясовано), відтак саме з цього часу має обліковуватися строк позовної давності.

Ураховуючи наведені вище правові позиції та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Верховний Суд зауважує, що належним моментом початку перебігу такого строку за позовними вимогами є дата укладення боржником в особі ліквідатора та переможцем аукціону за результатами проведення аукціону 06.04.2015 договору купівлі-продажу спірної Будівлі, однак, оскільки така дата судами не встановлена, а з`ясовано обставину відчуження спірного майна у квітні 2015 року, то передбачена статтею 257 ЦК України трирічна позовна давність спливла не пізніше квітня 2018 року.

Отже, звернення ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" в особі керуючого санацією арбітражного керуючого Оберемка Р. А. (призначеного ухвалою суду від 14.04.2020) з позовом у цій справі 10.03.2025 відбулось зі спливом майже 10 (десяти) років з дня відчуження спірного майна з володіння боржника та майже 7 (семи) років після спливу строків позовної давності.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку, що у спорі, що вирішується у справі про банкрутство, обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об`єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропущення цього строку (правовий висновок, викладений у пункті 10.21 постанови Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012).

У цьому зв`язку обмежившись посиланням на неналежне та недобросовісне виконання арбітражними керуючими Персюком С.В. та Нагіх Л.К. своїх повноважень під час процедури банкрутства ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод", господарський суд апеляційної інстанції помилково та всупереч наведеної правової позиції Верховного Суду виснував про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності з цієї підстави.

Водночас оскільки, за встановлених судами обставин, позовна давність спливла не пізніше квітня 2018 року, посилання апеляційного суду в оскаржуваній постанові на законодавче продовження строків давності на період дії карантину (з 02.04.2020) та, у подальшому, воєнного стану (з 17.03.2022) також є необґрунтованим.

Крім того, суд апеляційної інстанції не встановив та в оскаржуваній постанові не зазначив, які обставини об`єктивного характеру, з незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання керуючим санацією ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" арбітражним керуючим Оберемком Р. А. позову після його призначення ухвалою суду від 14.04.2020 у цій справі та отримання документації боржника від попереднього арбітражного керуючого 22.06.2021 (тоді як позов подано 11.03.2025).

З огляду на зазначене, висновок суду апеляційної інстанції про поважність причин пропуску позовної давності не відповідає вимогам статей 261, 267 ЦК України та наведеній вище практиці Верховного Суду.

Дійшовши цього висновку, Верховний Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника щодо неправильного застосування та порушення апеляційним господарським судом норм права також і в цій частині.

Разом з тим, оскільки у задоволенні позовної вимоги про витребування спірної Будівлі слід відмовити по суті через непропорційність втручання у право власності релігійної організації як добросовісного набувача, підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності за заявою цієї організації (відповідача-2) були відсутні, про що обґрунтовано виснував суд першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та витребування у відповідача-2 - РО "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" спірної Будівлі на користь боржника, а також поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права у спірних правовідносинах.

Зважаючи на викладене у сукупності, Верховний Суд вважає обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на зазначену норму та наведені вище висновки Верховного Суду, оскаржена постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі з мотивів, викладених у цій постанові.

Ураховуючи висновок Верховного Суду про скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду від 09.07.2026 у цій справі, підстави для поновлення її виконання відсутні.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада "Харизматична церква християн віри євангельської "Джерело життя" задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2026 у справі № 908/3468/13 (908/599/25) скасувати.

3. Рішення Господарського суду Запорізької області від 24.12.2025 (в частині відмови у задоволенні вимоги про витребування нерухомого майна) у справі № 908/3468/13 (908/599/25) залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді С. В. Жуков

В. І. Картере