Ухвала № 141380156 у справі № 420/41920/25 від 10.11.2026

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа №420/41920/25

адміністративне провадження № К/990/49027/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2026 року

у справі №420/41920/25

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, у якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо зменшення розміру пенсії позивача внаслідок застосування обмеження її максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, яке нарахувало пенсію відповідно до чинного законодавства України в сумі 37499,00 грн, виплачувати одним платежем щомісяця;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області незаконно зменшену пенсію за період з 01 березня 2025 року по 30 листопада 2025 року у розмірі 79002,00 грн ((37499,00 грн-28721,00 грн) х 9 місяців).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, у зв`язку з чим представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року провадження у справі закрито у зв`язку зі смертю позивача та неможливістю правонаступництва у спірних правовідносинах.

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що він є сином та спадкоємцем померлого позивача, оскаржив зазначену ухвалу до суду апеляційної інстанції, просив її скасувати й направити справу для продовження розгляду з вирішенням питання про правонаступництво.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2026 року апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 305 КАС України.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що правовідносини щодо перерахунку пенсії та усунення обмеження її максимальним розміром нерозривно пов`язані з особою пенсіонера і не допускають процесуального правонаступництва, а ухвала суду першої інстанції не вирішувала питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_1 як особи, не залученої до участі у справі.

Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 26 жовтня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2026 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не розмежував особисте право пенсіонера на перерахунок пенсії та майнові вимоги щодо сум, які належали йому за життя, але не були виплачені. Зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області нарахувало пенсію в розмірі 37499,00 грн, однак виплачувало лише 28721,00 грн, а позов містив вимогу про стягнення 79002,00 грн. Посилається на спадкові документи, статті 52, 242, 305 КАС України, статті 1216, 1218, 1219, 1227 ЦК України та постанову Верховного Суду від 03 грудня 2025 року у справі №640/10739/22.

Окремо скаржник наголошує на порушенні процесуальних строків судом першої інстанції та строку вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, а також на недостатньому, на його переконання, дослідженні поданих документів.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дослідив зміст касаційної скарги та оскаржуваної ухвали й дійшов таких висновків.

Статтею 52 КАС України передбачено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Отже, можливість процесуального правонаступництва відповідно до статті 52 КАС України залежить від того, чи допускають матеріальні правовідносини, щодо яких виник спір, перехід відповідних прав та обов`язків від особи, яка вибула з цих правовідносин, до іншої особи.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Водночас пунктом 4 частини першої статті 1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

Таким чином, саме право особи на призначення, нарахування та одержання пенсії у майбутньому є особистим правом та у порядку спадкування до іншої особи не переходить.

Крім того статтею 1227 ЦК України встановлено спеціальний правовий режим щодо сум соціальних виплат, які вже належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя. Так, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Пенсійне законодавство також встановлює спеціальний порядок виплати сум пенсії, що належали пенсіонерові та залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, визначеному законом колу членів сім`ї померлого пенсіонера (зокрема, стаття 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), стаття 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII). Цей порядок необхідно відмежовувати від процесуального правонаступництва у спорах щодо визначення або зміни розміру пенсійного забезпечення.

Наведене правове регулювання визначає особливий порядок одержання сум пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові за його життя, але залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю. Питання переходу права на такі суми до інших осіб необхідно відмежовувати від питання процесуального правонаступництва у спорі щодо правомірності визначення розміру пенсійного забезпечення, який не було вирішено за життя пенсіонера.

Кошти, право на одержання яких залежить від нового визначення розміру пенсії внаслідок вирішення спору щодо правомірності її обмеження, необхідно відмежовувати від сум пенсії, які вже підлягали виплаті пенсіонерові за його життя, але залишилися недоодержаними. Щодо останніх стаття 61 Закону №2262-XII встановлює спеціальний порядок виплати визначеному законом колу членів сім`ї померлого пенсіонера.

Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду щодо розмежування особистого права на пенсійне забезпечення та права на одержання сум пенсії, які належали пенсіонерові за життя, але залишилися недоодержаними, а також щодо залежності процесуального правонаступництва від характеру спірних матеріальних правовідносин.

Так, у постанові від 15 липня 2021 року у справі №2-а-2691/2009 Верховний Суд, розглядаючи питання можливості процесуального правонаступництва у пенсійних правовідносинах, виходив із необхідності розмежування особистого права пенсіонера на пенсійне забезпечення та права на одержання конкретних сум пенсії, які належали йому за життя, але залишилися невиплаченими. Суд зазначив, що вимоги, нерозривно пов`язані з особою пенсіонера, не допускають процесуального правонаступництва.

У постанові від 15 листопада 2023 року у справі №420/1436/21 Верховний Суд виходив із того, що предметом правонаступництва можуть бути конкретні суми пенсійних виплат, які належали особі за життя. Оскільки судовим рішенням пенсійний орган було зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії, а конкретна сума пенсійних виплат за життя позивача визначена та нарахована не була, Суд дійшов висновку, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Визначальним для вирішення питання про правонаступництво є не саме зазначення у позовній заяві конкретної грошової суми, а характер права, на захист якого заявлено вимогу. Якщо право на відповідні кошти залежить від попереднього встановлення неправомірності обчислення пенсії та визначення іншого її розміру, таку вимогу необхідно відмежовувати від вимоги про виплату сум пенсії, які вже належали пенсіонерові за життя, але залишилися недоодержаними. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 листопада 2023 року у справі №420/1436/21.

Водночас у постановах від 27 березня 2024 року у справі №240/9078/20 та від 24 липня 2025 року у справі №240/17805/20 Верховний Суд виходив із того, що сума пенсії, яка належала пенсіонерові та залишилася неодержаною у зв`язку з його смертю, може охоплювати кошти, нараховані на виконання судового рішення, але не виплачені за життя пенсіонера. Разом із тим Суд зазначив, що захист права членів сім`ї або спадкоємців на отримання таких сум не здійснюється шляхом процесуального правонаступництва чи заміни сторони у виконавчому провадженні за правилами статей 52, 379 КАС України, а має відбуватися у передбаченому законом порядку отримання недоодержаних пенсійних виплат.

У постанові від 09 червня 2026 року у справі №520/32040/25 Верховний Суд, розглядаючи подібні правовідносини щодо оскарження спадкоємцем ухвали про закриття провадження у пенсійному спорі після смерті позивача, погодився з висновком про неможливість правонаступництва щодо вимог про перерахунок і виплату пенсії та правомірність закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 305 КАС України.

Зазначення ОСОБА_2 у позовній заяві конкретної суми до стягнення не змінює характеру спірних правовідносин, оскільки, як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, право на виплату цієї суми залежало від вирішення спору щодо правомірності застосування обмеження максимального розміру пенсії. За таких обставин правове питання щодо допустимості процесуального правонаступництва є подібним до вирішеного Верховним Судом у постанові від 09 червня 2026 року у справі №520/32040/25.

У постанові від 09 червня 2026 року у справі №520/32040/25 Верховний Суд розглянув касаційну скаргу дружини померлого позивача на ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження у спорі щодо відновлення виплати пенсії без обмеження її граничного розміру та застосування понижувальних коефіцієнтів. Погоджуючись із застосуванням пункту 3 частини першої статті 305 КАС України, Верховний Суд виходив із того, що спірні правовідносини щодо перерахунку та виплати пенсії мають особистий характер і не допускають процесуального правонаступництва, а ухвалою про закриття провадження не вирішувалося питання про права чи обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу. На цей висновок послався й суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі.

Застосовуючи наведене правове регулювання до питання про право особи, яка не брала участі у справі, на апеляційне оскарження, колегія суддів виходить із того, що правовий зв`язок скаржника з предметом спору має бути безпосереднім. Самого статусу спадкоємця недостатньо для автоматичної заміни особи у правовідносинах, які не допускають переходу її особистих прав.

Суд першої інстанції закрив провадження за позовом ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю останнього. Ухвала не містить припису щодо спадкових прав ОСОБА_1 , не встановлює його майнових обов`язків і не вирішує спору між ним та пенсійним органом.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 обґрунтовував право на оскарження необхідністю вступити у справу замість померлого батька. Тому суд апеляційної інстанції повинен був насамперед з`ясувати, чи допускають спірні матеріальні правовідносини правонаступництво.

Заявлена позивачем вимога про стягнення 79002,00 грн ґрунтувалася на його незгоді із застосуванням пенсійним органом обмеження пенсії максимальним розміром та була спрямована на отримання різниці між розміром пенсії, який він вважав належним до виплати, і фактично отриманими коштами. Отже, вирішення цієї вимоги було безпосередньо пов`язане з необхідністю встановлення правомірності застосованого обмеження та визначення належного позивачу розміру пенсійних виплат. За таких обставин зазначення у позовній заяві конкретної суми заборгованості не змінює характеру спірних правовідносин, предметом яких було оскарження дій пенсійного органу щодо визначення та виплати пенсії позивачу.

Скаржник посилається на спадкову справу та документи про право на недоодержану пенсію. Однак такі документи можуть підтверджувати право на одержання тих пенсійних сум, які відповідно до закону вже належали померлому; вони не означають переходу права вимагати нового визначення розміру пенсії у незавершеному спорі.

Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 грудня 2025 року у справі №640/10739/22, оскільки наведений правовий висновок сформовано за інших фактичних обставин та з урахуванням відмінного характеру спірних матеріальних правовідносин.

У справі №640/10739/22 з позовом звернулася спадкоємиця пенсіонера, яка вже набула право на суми нарахованої, але не виплаченої її батькові пенсії. Наявність і розмір цих сум пенсійний орган підтвердив, а спір стосувався лише того, чи могла їх виплата бути обмежена трьома роками до дня звернення відповідно до статті 46 Закону №1058-IV. Верховний Суд окремо наголосив, що сторони не спорили про розмір пенсії.

Натомість у справі №420/41920/25 позов подав сам пенсіонер, який заперечував правомірність застосування обмеження пенсії максимальним розміром. Різниця між сумою 37499,00 грн і фактично виплаченими 28721,00 грн могла б стати належною йому до виплати лише в разі визнання такого обмеження протиправним. Отже, ця різниця не є сумою пенсії, яка вже належала пенсіонерові та залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю, а тому висновок, викладений у постанові у справі №640/10739/22, до спірних правовідносин незастосовний.

Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції строків розгляду справи та невирішення його заяви від 03 квітня 2026 року про зупинення провадження до встановлення правонаступника колегія суддів зазначає, що предметом касаційного оскарження є ухвала суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження. Тому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість касаційної скарги є правильність застосування судом апеляційної інстанції пункту 3 частини першої статті 305 КАС України. Наведені скаржником обставини не спростовують висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності передумов для процесуального правонаступництва та, відповідно, права скаржника на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Посилання скаржника на недотримання судом апеляційної інстанції строку відкриття апеляційного провадження, встановленого частиною другою статті 300 КАС України, а також на недостатній проміжок часу між надходженням відповіді на відзив та постановленням оскаржуваної ухвали не свідчать про неправильне застосування пункту 3 частини першої статті 305 КАС України. При цьому скаржник не обґрунтував, яким чином зазначені процесуальні обставини вплинули на встановлення судом апеляційної інстанції наявності чи відсутності його права на апеляційне оскарження судового рішення.

В ухвалі від 08 жовтня 2025 року у справі №354/1013/19 Верховний Суд, перевіряючи касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 305 КАС України, виходив із необхідності встановлення безпосереднього правового зв`язку скаржника із судовим рішенням. Визнавши правильне застосування судом апеляційної інстанції зазначеної процесуальної норми очевидним і таким, що не викликає розумних сумнівів, Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі статті 333 КАС України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Частиною другою статті 333 КАС України передбачено можливість визнати касаційну скаргу на ухвалу, крім ухвали, якою закінчено розгляд справи, необґрунтованою, якщо правильне застосування норми права є очевидним та не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, характер спірних матеріальних правовідносин та наведені правові висновки Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку, що застосування судом апеляційної інстанції пункту 3 частини першої статті 305 КАС України є правильним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення цієї норми. Доводи касаційної скарги не спростовують висновку про відсутність правових передумов для процесуального правонаступництва та, відповідно, права скаржника на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції. За таких обставин касаційна скарга є необґрунтованою, а підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Аналогічний підхід щодо застосування статті 52 КАС України у питанні процесуального правонаступництва та наявності підстав для відмови у відкритті касаційного провадження висловлений Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 13 лютого 2025 року у справі №640/18477/21, від 20 жовтня 2025 року у справі №120/17584/21-а, від 12 жовтня 2026 року у справі №160/10644/20.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2026 року у справі №420/41920/25 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Я.О. Берназюк

Судді: С.М. Чиркін

В.М. Шарапа