Постанова № 141388569 у справі № 914/3914/25 від 09.11.2026

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Львів Справа № 914/3914/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Іванчук С.В., судді Шаповал Д.В., Бонк Т.Б., за участю секретаря судового засідання Стронської А.І., розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Собото» б/н від 22.06.2026 (вх.№01-05/2025/26 від 23.06.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2026 (повне рішення складено 01.06.2026, суддя Яворський Б.І.)

у справі №914/3914/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапфір Інвест», м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Собото», м. Львів,

про стягнення 792 830,11 грн безпідставно набутих коштів.

За участю представників сторін:

від позивача: Левицький Дмитро Романович (в залі суду);

від відповідача (скаржника): Богуцький Остап Юрійович (в залі суду);

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапфір Інвест» подало позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Собото» про стягнення 792 830,11 грн. безпідставно набутих коштів.

Позов обґрунтовано тим, що 03.06.2025 та 06.06.2025 за платіжними інструкціями №1025, №1431, №1432, №1028-1031 та №1033 відповідачу помилково перераховано грошові кошти у загальному розмірі 792 830,11 грн в якості оплати за будівельні матеріали. Вказану суму позивач просить суд повернути на підставі ст.1212 ЦК України, оскільки договорів, які були б укладені і відповідно були підставою для перерахування коштів між ТзОВ «Сапфір Інвест» і ТзОВ «Собото» не існує.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.05.2026 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Собото» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапфір Інвест» 792 830,11 грн. безпідставно набутих грошових коштів та 11 892,45 грн. судового збору.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов таких висновків:

- матеріалами справи підтверджено факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у загальному розмірі 792 830,11 грн. (платіжні інструкції №1025, №1431, №1432 від 03.06.2025 та №1028-1031 та №1033 від 06.06.2025). Відповідачем не спростовано, та не доведено підставності отримання вказаних грошових коштів;

- якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання неукладеного договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України;

- відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону, не спростовано належними та допустимими доказами викладені у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем спірних грошових коштів; жодних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем - не надано;

- перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 792 830,11 грн., з урахуванням приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем;

- суд визнає правомірною та обґрунтованою вимогу позивача про повернення безпідставного перерахованих відповідачу грошових коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України; тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 792 830,11 грн. безпідставно набутих грошових коштів підлягають задоволенню у повному обсязі.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Собото» подало апеляційну скаргу, в якій просить прийняти нові докази, а саме: рахунки на оплату №1198, 1199, 1202, 1203, 1204, 1241, 1251 та видаткові накладні №1064, 1066, 1068, 1069, 1070, 1265, 1681 - як такі, що не могли бути подані до суду першої інстанції з об`єктивних причин. Скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2026 у справі №914/3914/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення 792 830,11 грн. відмовити в повному обсязі;

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене без з`ясування обставин та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт покликається на такі доводи:

- скаржник заперечує «помилковий» характер платежів, оскільки між сторонами фактично склалися відносини з постачання будівельних матеріалів;

-між сторонами укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб шляхом поставки позивачем відповідачу товару на підставі видаткових накладних №1064 від 03.06.2025;№1066 від 03.06.2025; №1068 від 03.06.2025; №1069 від 03.06.2025; №1070 від 03.06.2025; №1265 від 01.07.2025; №1681 від 28.08.2025, які містять найменування товару, його ціну, реквізити сторін, а також підписи і печатки сторін;

- платіжні інструкції, які долучено позивачем до матеріалів справи у полі «Призначення платежу» містять посилання на конкретні рахунки, які було виставлено відповідачем із зазначенням відповідних сум та ПДВ; наявність у призначенні платежу посилання на конкретний рахунок-оферту беззаперечно свідчить про цілеспрямований, а не помилковий характер оплати.

Протягом строку, встановленого у ч. 1 ст.263 ГПК України позивач правом на подання відзиву не скористався.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 сформовано колегію суддів у складі: Іванчук С.В. (суддя-доповідач), суддів Степанюк Н.Л., Міліціанов Р.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Собото».

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026, після усунення недоліків скаржником, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Собото» на рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2026 у справі №914/3914/25.

14.07.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду від Господарського суду Львівської області надійшли матеріали справи №914/3914/25.

У зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Міліціанова Р.В. та Степанюк Н.Л., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 апеляційну скаргу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Іванчук С.В., члени колегії судді Шаповал Д.В., Бонк Т.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 розгляд справи призначено на 15.09.2026.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 розгляд справи відкладено на 05.10.2026, з підстав визначених у ній.

02.10.2026 позивач подав заперечення (вх.№01-04/8360/26) на клопотання скаржника про долучення нових доказів, в яких просить відмовити ТзОВ «Собото» у задоволенні клопотання про прийняття нових доказів, долучених до апеляційної скарги, зокрема рахунків на оплату №1198, №1199, №1202, №1203, №1204, №1241, №1251 та видаткових накладних №1064, №1066, №1068, №1069, №1070, №1265, у зв`язку з недоведеністю передбачених ч.3 ст.269 ГПК України виняткових обставин та причин, які об`єктивно не залежали від скаржника.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 розгляд справи відкладено на 09.11.2026.

Ухвали суду доставлено учасникам справи, що підтверджується довідками про доставку електронних листів до електронних кабінетів.

У судовому засіданні 09.11.2026 колегія суддів розглянула клопотання скаржника про прийняття нових доказів, а саме: рахунків на оплату №1198, 1199, 1202, 1203, 1204, 1241, 1251 та видаткових накладних №1064, 1066, 1068, 1069, 1070, 1265, 1681, як таких, що не могли бути подані до суду першої інстанції з об`єктивних причин.

Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Єдиною передбаченою процесуальним законом підставою для прийняття судом апеляційної інстанції доказів, не поданих до суду першої інстанції, є наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне вчинення відповідної процесуальної дії, при цьому обов`язок доведення таких обставин покладається на учасника справи, який подає новий доказ.

Суд звертає увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів. По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними: 1. докази існували на час розгляду справи у суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; 2. докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду; 3. суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; 4. суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу у дослідженні доказів, що могли мати значення для справи; 5. наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Наведене вище підтверджується сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 03.09.2024 у справі № 903/753/22.

Подаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, учасник справи повинен обґрунтувати, у чому полягає винятковість обставин щодо неподання таких доказів у встановлений строк, а також зазначити та підтвердити доказами причини, які об`єктивно перешкоджали їх поданню до суду першої інстанції. (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19 та від 03.09.2024 у справі №903/753/22)

Клопотання обґрунтоване тим, що бухгалтерське обслуговування скаржника здійснювалося на підставі договору про надання бухгалтерських послуг №01/25 від 02.01.2025. Зазначений договір було припинено 31.12.2025 у зв`язку із закінченням строку його дії. Після припинення договору бухгалтер передав частину первинної документації, однак видаткові накладні №1064 від 03.06.2025, №1066 від 03.06.2025, №1068 від 03.06.2025, №1069 від 03.06.2025, №1070 від 03.06.2025, №1265 від 01.07.2025, №1681 від 28.08.2025, а також рахунки на оплату №1198, 1199, 1202,1203, 1204, 1241, 1251 залишилися у бухгалтера і не були передані керівництву ТзОВ «Собото».

У зв`язку з цим керівництво скаржника на момент розгляду справи в суді першої інстанції не мало відомостей ані про наявність підписаних видаткових накладних, ані про існування відповідних рахунків на оплату.

Зазначені документи, як зазначає скаржник, були виявлені та отримані від колишнього бухгалтера лише після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі - у зв`язку з чим їх подання до суду під час розгляду справи було об`єктивно неможливим. Таким чином, ненадання зазначених доказів у суді першої інстанції зумовлено виключно обставинами, що об`єктивно не залежали від ТзОВ «Собото», а відтак є підстави для прийняття цих доказів судом апеляційної інстанції в порядку ч. 3 ст. 269 ГПК України. Водночас, скаржник зазначає, що відмова у прийнятті зазначених доказів потягне за собою суттєві негативні наслідки для скаржника, оскільки стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 792 830,11 грн. за обставин, коли ці кошти є оплатою за реально поставлений товар, фактично означатиме, що відповідач буде позбавлений як отриманих коштів, так і переданого позивачу товару.

Як визначено в ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на те, що первинна бухгалтерська документація після припинення договору про надання бухгалтерських послуг залишилася у колишнього бухгалтера, не свідчить про наявність виняткового випадку та об`єктивної неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції у розумінні частини третьої статті 269 ГПК України.

Як зазначає сам скаржник, договір про надання бухгалтерських послуг №01/25 від 02.01.2025 припинив свою дію 31.12.2025, тоді як оскаржуване рішення у справі ухвалено 25.05.2026. Отже, після припинення відповідних договірних відносин та до ухвалення судом першої інстанції рішення відповідач мав достатній проміжок часу для перевірки переданої йому первинної документації, встановлення відсутності окремих документів та вжиття заходів для їх отримання.

При цьому скаржником не надано доказів, які б підтверджували обсяг документації, переданої колишнім бухгалтером після припинення договору, факт відсутності серед неї спірних рахунків та видаткових накладних, звернення ТзОВ «Собото» до колишнього бухгалтера з вимогами про передачу таких документів, неможливість їх отримання до ухвалення рішення судом першої інстанції, а також конкретну дату та обставини їх фактичного виявлення після ухвалення оскаржуваного рішення.

Колегія суддів також враховує, що під час розгляду справи судом першої інстанції ТзОВ «Собото» не скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, не подало будь-яких доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин та не повідомляло суд про неможливість подання відповідних доказів або про вжиття заходів щодо їх отримання.

Враховуючи наведене і те, що апелянт не довів винятковості обставин не подання доказів до суду першої інстанції, та те що ці обставини об`єктивно не залежали від ТзОВ «Собото», відтак відсутні правові підстави для задоволення такого клопотання.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги. Представник позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 09.11.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див.рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Сапфір Інвест» з розрахункового рахунку № НОМЕР_1 в AT КБ «Приватбанк» та розрахункового рахунку № НОМЕР_2 в AT «Кредобанк» на підставі платіжних інструкцій №1025 від 03.06.2025 на суму 23139,22 грн, №1431 від 03.06.2025 на суму 57800,00 грн, №1432 від 03.06.2025 на суму 108196,70 грн, №1028 від 06.06.2025 на суму 110723,98 грн, №1029 від 06.06.2025 на суму 133019,86 грн, №1030 від 06.06.2025 на суму 132695,21 грн, №1031 від 06.06.2025 на суму 125195,14 грн та №1033 від 06.06.2025 на суму 102060,00 грн перераховано на розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 в AT «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СОБОТО», грошові кошти у загальному розмірі 792830,11 грн. Позивач зазначає, що кошти у загальному розмірі 792830,11 грн. було помилково перераховано на розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 в AT «Райффайзен Банк», який належить ТзОВ «Собото».(Том 1, а.с. 9-16)

Позивач стверджує, що між сторонами договір, на підставі якого він здійснив перерахування вказаної суми коштів, не укладався, у зв`язку з чим безпідставно одержані кошти підлягають поверненню.

04.12.2025 позивач звернуся до відповідача з вимогою № 23 про повернення безпідставно набутих коштів, яка відповідачем не отримана та повернулася відправнику. (Том 1, а.с. 17)

Направлення на адресу ТзОВ «Собото» зазначеної вимоги підтверджується долученими до позовної заяви; описом вкладення у цінний лист на адресу ТзОВ «Собото», де прямо зазначено «Лист №23 від 04.12.2025 (про повернення помилково сплачених коштів)»; поштовою накладною/квитанцією АТ «Укрпошта» за відправленням №7902600391339; інформацією трекінгу цього відправлення. (Том 1, а.с. 18-20)

Оскільки відповідач не повернув позивачу грошові кошти у сумі 792 830,11 грн, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача кошти у розмірі 792 830,11 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Предметом спору у цій справі є вимога про стягнення з ТзОВ «Собото» на користь ТзОВ «Сапфір Інвест» 792 830,11 грн як безпідставно набутих коштів, перерахованих позивачем 03.06.2025 та 06.06.2025 за відсутності, за твердженням позивача, укладеного між сторонами договору.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Аналіз ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за наявності таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набуто, згодом відпала.

За змістом положень глави 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов`язань, характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 922/1830/20, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

В матеріалах справи відсутні докази існування між ТзОВ «Сапфір Інвест» та ТзОВ «Собото» будь-яких договірних чи інших господарських правовідносин, на підставі яких у позивача існував обов`язок з перерахування відповідачу грошових коштів у загальному розмірі 792 830,11 грн.

При цьому наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями підтверджується, що ТзОВ «Сапфір Інвест» у період з 03.06.2025 по 06.06.2025 перерахувало на банківський рахунок ТзОВ «Собото» грошові кошти у загальному розмірі 792 830,11 грн, а саме: за платіжною інструкцією №1025 від 03.06.2025 на суму 23 139,22 грн, №1431 від 03.06.2025 на суму 57 800,00 грн, №1432 від 03.06.2025 на суму 108 196,70 грн, №1028 від 06.06.2025 на суму110 723,98 грн, №1029 від 06.06.2025 на суму 133 019,86 грн, №1030 від 06.06.2025 на суму 132 695,21 грн, №1031 від 06.06.2025 на суму 125 195,14 грн та №1033 від 06.06.2025 на суму 102 060,00 грн.

У призначенні зазначених платежів позивачем вказано оплата за будівельні матеріали згідно рахунку, водночас матеріали справи, які були предметом дослідження суду першої інстанції, не містять договору поставки, рахунків на оплату, видаткових накладних чи інших первинних документів, які б підтверджували підстави оплати та/чи поставку ТзОВ «Собото» на користь ТзОВ «Сапфір Інвест» будівельних матеріалів на відповідну суму та, відповідно, існування правової підстави для отримання відповідачем перерахованих коштів.

При цьому ТзОВ «Собото» під час розгляду справи судом першої інстанції не скористалося правом на подання відзиву, не заперечило доводи позивача щодо помилкового характеру перерахування коштів та не надало жодних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних чи інших господарських правовідносин, у межах яких у ТзОВ «Сапфір Інвест» виник би обов`язок зі сплати відповідачу 792 830,11 грн.

Відповідач був належно повідомлений про хід справи №914/3914/25, що підтверджується довідками місцевого господарського суду про доставку електронних листів до електронного кабінету ТзОВ «Собото».

ТзОВ «Сапфір Інвест» надіслано ТзОВ «Собото». вимогу від 04.12.2025 №23 про повернення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 792 830,11 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви; описом вкладення у цінний лист на адресу ТзОВ «Собото», де прямо зазначено «Лист №23 від 04.12.2025 (про повернення помилково сплачених коштів)»; поштовою накладною/квитанцією АТ «Укрпошта» за відправленням №7902600391339; інформацією трекінгу цього відправлення.

З відомостей поштового оператора вбачається, що зазначене відправлення прибуло до відділення за місцезнаходженням відповідача, однак не було ним отримане та 19.12.2025 повернуте відправнику у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Доказів повернення ТзОВ «Сапфір Інвест» безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 792 830,11 грн, у тому числі після направлення позивачем вимоги від 04.12.2025 №23 та звернення до суду з даним позовом, відповідачем суду не надано.

Щодо доводів скаржника про фактичне виникнення між сторонами правовідносин з поставки будівельних матеріалів та укладення договору поставки у спрощений спосіб на підставі рахунків на оплату і видаткових накладних, колегія суддів зазначає, що такі доводи ґрунтуються на документах, які не подавалися відповідачем до суду першої інстанції . Тому наведені скаржником доводи про поставку товару та виникнення у позивача обов`язку з його оплати належними доказами, які можуть бути предметом оцінки в межах цього апеляційного перегляду, не підтверджені.

Щодо твердження апелянта про те, що наявність у призначенні платежу посилання на конкретний рахунок беззаперечно свідчить про цілеспрямований, а не помилковий характер оплати, колегія суддів зазначає, що зазначення платником у платіжній інструкції номера рахунку та призначення платежу оплата за будівельні матеріали підтверджує зміст платіжного розпорядження, однак не є самостійним доказом існування правової підстави для набуття відповідачем відповідних коштів.

За відсутності у матеріалах справи належних доказів таке зазначення у платіжному документі не доводить існування між сторонами договірного зобов`язання та не спростовує висновку місцевого господарського суду про відсутність належної правової підстави для отримання ТзОВ «Собото» спірних коштів.

З огляду на вказане, в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно набуті кошти, в зв`язку з чим, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача безпідставно перерахованих коштів, які відповідач набув за рахунок позивача без достатньої правової підстави в сумі 792 830,11 грн обґрунтованою, доведеною, відповідачем не спростовану та такою, що підлягає задоволенню.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи не підтверджено існування між сторонами договірних чи інших господарських правовідносин, які б становили належну правову підставу для перерахування ТзОВ «Сапфір Інвест» на користь ТзОВ «Собото» грошових коштів у загальному розмірі 792 830,11 грн, а тому зазначені кошти набуті відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачу.

Висновки апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

В порядку положень ч. 1 ст. 276 ГПК України Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення слід залишити без змін.

Судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про покладення сплати судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, на скаржника.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Собото» б/н від 22.06.2026 (вх.№01-05/2025/26 від 23.06.2026) - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 25.05.2026 у справі №914/3914/25 - залишити без змін.

Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 10.11.26р

Головуючий суддя Іванчук С.В.

суддя Шаповал Д.В.

суддя Бонк Т.Б.