Постанова № 141389075 у справі № 904/3535/24 від 10.11.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2026 року м.Дніпро Справа № 904/3535/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач у справі)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вернінг"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2026, суддя суду першої інстанції Татарчук В.О., м. Дніпро, повний текст рішення складено 24.08.2026

у справі № 904/3535/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича (с-ще Казанка Баштанського району Миколаївської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вернінг" (с. Петропавлівська Борщагівка Бучанського району Київської області)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Еко Культура" (м. Новомосковськ Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

У серпні 2024 року Фізична особа-підприємець Корякін Дмитро Вадимович (далі - ФОП Корякін Д.В., позивач, новий кредитор) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Будинок "Еко Культура", найменування якого згодом змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вернінг" (далі - ТОВ "Вернінг", відповідач, покупець, скаржник), про стягнення 1 210 011,02 грн заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач як переможець аукціону з продажу майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Еко Культура" (далі - ТОВ "НВП "Еко Культура", третя особа, постачальник, первісний кредитор) у справі про банкрутство № 904/4695/22 на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги від 04.07.2024 набув право вимоги до відповідача за договором поставки № 10-Т/Б від 21.12.2017 щодо оплати товару, поставленого за видатковими накладними № 135 від 21.07.2023 та № 162 від 04.12.2023, яке відповідачем не виконано.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2026 у справі № 904/3535/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Вернінг" на користь ФОП Корякіна Д.В. 1 210 011,02 грн основного боргу, 14 250,14 грн витрат зі сплати судового збору, 1 211,20 грн витрат зі сплати судового збору за заяву про забезпечення доказів та 11 874,24 грн витрат за проведення судової технічної експертизи документів.

Суд першої інстанції виходив з того, що факт поставки товару та розмір заборгованості підтверджуються матеріалами справи і відповідачем не спростовані, доказів оплати не надано, а право вимоги перейшло до позивача на підставі договору відступлення, який недійсним не визнано. Заперечення відповідача щодо ненастання строку оплати з посиланням на додаткову угоду від 11.01.2019 суд визнав необґрунтованими, оскільки ні відповідач, ні третя особа не вказували на наявність такої угоди під час розгляду справи про банкрутство, у межах якої позивач набув право вимоги. Крім того, суд кваліфікував ненадання відповідачем дозволу на вирізання штрихів рукописних записів і підписів у додатковій угоді як ухилення від участі в експертизі в розумінні частини четвертої статті 102 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на постанову Верховного Суду від 27.01.2026 у справі № 910/4862/21.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням, ТОВ "Вернінг" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки доказам та неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють порядок визначення строку виконання грошового зобов`язання та обсяг прав нового кредитора.

За твердженням апелянта, додатковою угодою від 11.01.2019 сторони договору поставки змінили пункт 5.1 договору, визначивши, що зобов`язання покупця з оплати товару настає з 31 грудня наступного календарного року, що слідує за роком поставки, на підставі підписаного сторонами акта звіряння взаємних розрахунків. Додаткова угода користується презумпцією правомірності (стаття 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), недійсною не визнана, а її сторони не заперечують факту її укладення. Отже, строк оплати товару, поставленого у 2023 році, не міг настати раніше 31.12.2024 та без підписання акта звіряння, тоді як наявний у матеріалах справи акт звірки підписаний лише постачальником. Тому позов, поданий 08.08.2024, на думку скаржника, є передчасним.

Скаржник стверджує, що він не ухилявся від проведення експертизи, оскільки надав оригінал додаткової угоди та порівняльні зразки, а відмова у наданні дозволу на застосування руйнівного методу дослідження є його правом, що випливає з частин другої та четвертої статті 103 ГПК України, а також з пунктів 2.2, 4.11 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, і не може тлумачитися проти нього. Висновком експертів не встановлено ознак підроблення чи штучного старіння документа, а суд першої інстанції не зазначив, яку саме обставину він визнав встановленою на підставі частини четвертої статті 102 ГПК України.

Апелянт також зазначає, що він не є боржником у справі про банкрутство та не мав обов`язку подавати до неї документи щодо договірних відносин з боржником, а відсутність додаткової угоди серед документів, переданих ліквідатору, зумовлена неповнотою передачі документації самим боржником. Придбавши право вимоги на торгах, позивач діяв на власний ризик і відповідно до статей 514, 518 ЦК України набув його в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора, включно з умовами додаткової угоди.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

05.10.2026 позивач подав сформований у системі "Електронний суд" відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач зазначає, що твердження апелянта про те, що обидві сторони додаткової угоди від 11.01.2019 не заперечують факту її укладення, не відповідають дійсності: ліквідатор ТОВ "НВП "Еко Культура" арбітражний керуючий Толстих А.В. у клопотанні від 26.08.2024 повідомив, що будь-які додаткові угоди до договору поставки йому не передавалися, ним не складалися і не підписувалися, а відомості про їх оформлення йому невідомі. Додаткову угоду не було передано позивачу і за актом приймання-передачі документів від 05.07.2024; про її існування позивач уперше дізнався з відзиву ТОВ "ТБ "Еко Культура" № 07/08/2024 від 07.08.2024 у справі про банкрутство № 904/3322/24. Посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, позивач вважає, що факт укладення правочину може бути спростований під час вирішення спору про захист порушеного права, без пред`явлення окремого позову про визнання правочину недійсним.

Щодо строку оплати позивач зазначає, що відповідач не може на власний розсуд не підписувати акт звірки взаємних розрахунків, підписаний ліквідатором постачальника, без жодних наслідків для себе. Поставки за видатковими накладними № 135 та № 162 здійснено після введення ухвалою від 04.07.2023 у справі № 904/4695/22 процедури санації постачальника, тоді як ні план санації, ні законодавство (стаття 63 Кодексу України з процедур банкрутства) не передбачали відстрочення платежів за реалізоване майно боржника. На виконання ухвали суду першої інстанції від 19.08.2024 про витребування доказів ні відповідач, ні третя особа не надали жодного підписаного сторонами акта звіряння взаємних розрахунків за 2019- 2022 роки, хоча відповідач у цей період здійснював оплати за договором. Крім того, у відзиві від 07.08.2024 у справі № 904/3322/24 відповідач сам пояснював непідписання акта звірки розбіжностями в сумах, а не умовами додаткової угоди.

Щодо експертизи позивач зазначає, що у відповідача наявні щонайменше два примірники додаткової угоди, які візуально відрізняються місцем проставлення підписів і печаток (доданий до клопотання від 26.08.2024 та поданий 10.02.2025), а тому відмова надати дозвіл на вирізання штрихів з посиланням на неможливість відновлення оригіналу є необґрунтованою. Додаткову угоду від імені покупця підписала Антоненкова А.Г., яка щонайменше з 07.12.2022 не виконувала обов`язків директора у зв`язку з призначенням Плужнікової О.В., а від імені постачальника - Антоненков С.О., повноваження якого як генерального директора припинилися з 04.07.2023 у зв`язку з введенням процедури санації; на думку позивача, встановлення часу виконання підписів мало ключове значення для справи. Позивач посилається на статтю 13 ГПК України щодо ризику настання наслідків невчинення процесуальних дій та на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06.05.2026 у справі № 301/1136/23.

Позивач також вказує, що ТОВ "ТБ "Еко Культура" було ініціюючим кредитором і головою комітету кредиторів у справі № 904/4695/22, запропонувало кандидатуру арбітражного керуючого, 26.04.2024 проголосувало за продаж власної дебіторської заборгованості на суму 1 210 011,02 грн і не оскаржувало дій ліквідатора, а тому його посилання на неповноту передачі документації боржника суперечить принципу добросовісності та доктрині venire contra factum proprium (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц). Як переможець аукціону, позивач вважає, що має легітимне очікування на отримання активу в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

09.09.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Вернінг", сформована в системі "Електронний суд".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Висоцького А.М. (доповідач), суддів Віннікова С.В., Левшиної Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.09.2026 апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику запропоновано надати докази сплати судового збору в сумі 21 780,20 грн.

17.09.2026 скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги разом з доказами сплати судового збору у визначеному розмірі.

18.09.2026 від позивача надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження, мотивовані відсутністю в адвоката Ліфлянчика С.І. повноважень на представництво інтересів ТОВ "Вернінг", а також клопотання про витребування інформації щодо перетинання державного кордону України директором відповідача.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Вернінг"; відмовлено в задоволенні заяви позивача про неприйняття до розгляду апеляційної скарги та витребування доказів; встановлено, що строк на апеляційне оскарження скаржником не пропущено; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано матеріали справи у Господарського суду Дніпропетровської області; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 10.11.2026 о 11 год. 00 хв., явку учасників справи визнано необов`язковою.

05.10.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/3535/24.

У зв`язку із перебуванням члена колегії - судді Левшиної Г.В. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду призначена автоматична заміна складу колегії суддів. Визначена колегія суддів: головуючий суддя - Висоцький А.М. (доповідач), судді - Андрейчук Л.В., Вінніков С.В.

09.11.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вернінг" адвоката Ліфлянчика С.І. надійшла заява про вступ у справу як представника.

09.11.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вернінг" адвоката Ліфлянчика С.І. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю ним у іншому судовому засіданні, призначеному на аналогічний час, та яке розглядається "по суті".

Розглянувши клопотання про відкладення, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення. Ухвалою від 22.09.2026 явку учасників справи обов`язковою не визнано. Правова позиція відповідача детально викладена в апеляційній скарзі, а матеріалів справи достатньо, щоб розглянути її по суті.

Зайнятість представника в іншій справі не є поважною причиною неявки. Вона не позбавляє учасника справи права взяти участь у засіданні через іншого представника, у порядку самопредставництва або в режимі відеоконференції (стаття 197 ГПК України). Відповідно до частини дванадцятої статті 270 ГПК України неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів також враховує строк розгляду апеляційної скарги, встановлений статтею 273 ГПК України, та необхідність розглянути справу в розумний строк (стаття 2 ГПК України). Тому в задоволенні клопотання відмовлено, а справу розглянуто за наявними матеріалами.

Від позивача ФОП Корякіна Д.В. 09.11.2026 на адресу апеляційного суд надійшла заява про проведення засідання за його відсутності.

Для участі у судове засідання призначене на 10.11.2026 учасники не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до частин другої-третьої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є необов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 10.11.2026, не визнавалася апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні в матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вернінг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2026 у справі № 904/3535/24, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вернінг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2026 у справі № 904/3535/24, незважаючи на відсутність представників учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинна заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом

21.12.2017 між ТОВ "НВП "Еко Культура" (постачальник) та ТОВ "Торгівельний Будинок "Еко Культура" (покупець; нині - ТОВ "Вернінг") укладено договір поставки № 10-Т/Б (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник передає у власність покупця агентів біологічного захисту рослин (ентомофагів), а покупець приймає товар та оплачує його вартість.

Відповідно до пункту 5.1 договору в первісній редакції ціна товару розраховується на кожну погоджену партію і фіксується в рахунках-фактурах та видаткових накладних; поставлений, але не оплачений товар покупець зобов`язаний оплатити протягом строку, вказаного в рахунку-фактурі. Згідно з пунктом 5.2 договору оплата здійснюється покупцем на підставі договору та рахунку-фактури. Договір діє протягом 12 місяців з автоматичною пролонгацією на кожен наступний календарний рік (пункт 9.1).

За видатковими накладними № 135 від 21.07.2023 та № 162 від 04.12.2023 постачальник поставив, а покупець прийняв товар на суму 1 242 180,00 грн та 132 509,88 грн відповідно. Товар оплачено частково, неоплаченою залишилася вартість товару в сумі 1 210 011,02 грн. Заперечень щодо обсягу, вартості та якості товару і факту його прийняття відповідач не заявляв. У запереченнях від 09.10.2024 відповідач посилався на недоведеність позивачем наявності, складу та розміру заборгованості, проте доказів оплати товару або наявності заборгованості в іншому розмірі не надав.

26.04.2024 у справі про банкрутство ТОВ "НВП "Еко Культура" № 904/4695/22, провадження в якій відкрито за заявою ТОВ "ТБ "Еко Культура" як ініціюючого кредитора, відбулося засідання комітету кредиторів боржника, на якому були присутні 100 % його членів, у тому числі голова комітету кредиторів - ТОВ "ТБ "Еко Культура" в особі повноважного представника. Комітет кредиторів одноголосно погодив продаж майна боржника, зокрема лота у складі дебіторської заборгованості ТОВ "ТБ "Еко Культура" на суму 1 210 011,02 грн. Ці обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2024 у справі № 904/4695/22 (904/3729/24) та підтверджуються витягом з протоколу № 8 засідання комітету кредиторів.

Згідно з протоколом про проведення аукціону № BRD001-UA-20240611-15565 від 24.06.2024 позивача визначено переможцем другого повторного аукціону з продажу зазначеного лота; ціну продажу лота в сумі 171 115,46 грн позивачем сплачено повністю.

04.07.2024 між ТОВ "НВП "Еко Культура" та ФОП Корякіним Д.В. укладено договір купівлі-продажу (відступлення) права вимоги, за яким до позивача перейшло право вимоги до ТОВ "ТБ "Еко Культура" за договором поставки № 10-Т/Б від 21.12.2017 у розмірі 1 210 011,02 грн в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав (пункти 1.1, 1.2). За актом приймання-передачі документів від 05.07.2024 позивачу передано, зокрема, договір поставки, видаткові накладні № 135 та № 162, рахунок на оплату № 140 від 21.07.2023 та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 по 15.03.2024, підписаний лише ліквідатором постачальника. Додаткова угода від 11.01.2019 серед переданих документів не значиться.

06.07.2024 позивач направив відповідачу повідомлення про заміну кредитора з вимогою сплатити заборгованість, яке отримано відповідачем 08.07.2024. Заборгованість не сплачена.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2024 у справі № 904/4695/22 (904/3729/24) відмовлено в задоволенні позову ТОВ "ТБ "Еко Культура" про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги, укладеного за результатами аукціону.

Уперше на додаткову угоду від 11.01.2019 до договору відповідач послався у відзиві № 07/08/2024 від 07.08.2024 у справі про банкрутство № 904/3322/24, до якого додав її копію, засвідчену його представником 07.08.2024. У цій справі копію додаткової угоди відповідач подав разом із відзивом на позовну заяву, що надійшов до суду 13.09.2024. Додаткову угоду від імені покупця підписано директором Антоненковою А.Г., від імені постачальника - генеральним директором Антоненковим С.О. Цією угодою пункт 5.1 договору викладено в такій редакції: "5.1. Ціна Товару розраховується на кожну партію погодженого товару і фіксується у національній валюті - гривні в рахунках-фактурах та видаткових накладних. Сторони домовились, що зобов`язання покупця з оплати поставленого товару наступає з 31 грудня наступного календарного року, що слідує за роком, в якому було здійснено поставку, на підставі проведеної сторонами звірки щодо поставленого та оплаченого у минулому календарному році товару згідно підписаного сторонами акту про звіряння взаємних розрахунків". Крім того, додатковою угодою змінено пункти 7.2 та 10.6 договору і виключено пункт 7.3.

Ліквідатор ТОВ "НВП "Еко Культура" у клопотанні від 26.08.2024 повідомив, що будь-які додатки, додаткові угоди чи рахунки-фактури до договору поставки № 10-Т/Б від 21.12.2017 йому не передавалися, він таких документів не складав і не підписував, а відомості про їх оформлення від імені товариства до 04.07.2023 йому невідомі.

Відповідно до наданих відповідачем наказу № 07/12 від 07.12.2022 та рішення одноосібного учасника № 19/08 від 19.08.2024 обов`язки директора ТОВ "ТБ "Еко Культура" з 07.12.2022 по 19.08.2024 виконувала Плужнікова О.В. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2023 у справі № 904/4695/22 введено процедуру санації ТОВ "НВП "Еко Культура" та призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Толстих А.В., а постановою від 12.12.2023 боржника визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою суду першої інстанції від 03.02.2025 за заявою позивача про забезпечення доказів призначено судову технічну експертизу документів, на вирішення якої поставлено питання про відповідність часу виконання друкованого тексту та підписів у додатковій угоді від 11.01.2019 зазначеній у ній даті, а в разі невідповідності - про період їх виконання; у відповідача витребувано оригінал додаткової угоди, який надійшов до суду 10.02.2025. Проведення експертизи спочатку доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, який 08.04.2025 повідомив про залишення експертного провадження без виконання. Ухвалою від 01.05.2025 проведення експертизи доручено Національному науковому центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса".

За клопотанням експерта від 16.06.2025 ухвалою від 17.06.2025 суд першої інстанції зобов`язав відповідача надати порівняльні зразки та письмовий дозвіл на вирізання штрихів рукописних записів і підписів у досліджуваному документі та порівняльних зразках. 23.06.2025 позивач надав порівняльні зразки і не заперечив щодо вирізання штрихів у них; відповідач того ж дня надав порівняльні зразки, однак повідомив, що дозволу на вирізання штрихів не надає, пославшись на неможливість відновлення оригінальних примірників документів з огляду на їх давність, зміну підписантів та ліквідацію контрагента. Ухвалою від 26.06.2025 суд першої інстанції відмовив експерту в наданні дозволу на використання руйнуючих методів дослідження.

Згідно з висновком експертів № 7602/8181 від 23.06.2026 встановити період часу виконання друкованого тексту додаткової угоди не виявилося можливим; морфологічних ознак штучного старіння документа та впливу неналежних умов його зберігання не виявлено; питання щодо часу виконання підписів не вирішувалося у зв`язку з ненаданням дозволу на вирізання штрихів підписів у досліджуваному документі та порівняльних зразках.

Підписаного обома сторонами договору акта звіряння взаємних розрахунків щодо поставок 2023 року матеріали справи не містять.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору (стаття 526 ЦК України); одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (стаття 525 ЦК України).

Факт поставки товару за видатковими накладними № 135 від 21.07.2023 та № 162 від 04.12.2023, його прийняття відповідачем і розмір неоплаченої вартості (1 210 011,02 грн) в апеляційній скарзі не оспорюються. Посилання відповідача в суді першої інстанції на недоведеність складу та розміру заборгованості не підкріплені жодними доказами оплати або іншого розміру боргу, тоді як поставка товару та його вартість підтверджуються видатковими накладними. Доводи апеляційної скарги стосуються виключно настання строку оплати та зводяться до необхідності застосування пункту 5.1 договору в редакції додаткової угоди від 11.01.2019.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що заміна кредитора не змінює змісту зобов`язання, і якщо станом на 08.07.2024 у відносинах постачальника і покупця діяла умова про відстрочення оплати, відповідач вправі був протиставити її позивачу. Водночас обов`язок доведення існування такої умови як обставини, на яку відповідач посилається як на підставу своїх заперечень, відповідно до частини першої статті 74 ГПК України покладається саме на відповідача.

Посилання апелянта на презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) колегія суддів відхиляє. Ця презумпція стосується відповідності вчиненого правочину вимогам закону та означає, що вчинений правочин не може вважатися недійсним інакше, ніж у випадках і в порядку, встановлених законом. Натомість питання про те, чи був правочин вчинений у дату, зазначену в документі, і чи існувала відповідна домовленість сторін станом на момент відступлення права вимоги, є питанням факту, яке суд вирішує шляхом оцінки доказів за правилами статей 76- 79, 86 ГПК України. Для такої оцінки не вимагається пред`явлення окремого позову, оскільки суд не визнає правочин недійсним, а оцінює достовірність і вірогідність поданого стороною доказу. Тому відсутність судового рішення про визнання додаткової угоди недійсною не звільняє суд від обов`язку оцінити її як доказ у сукупності з іншими доказами у справі.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність відповідачем того, що умова про відстрочення оплати, викладена в додатковій угоді від 11.01.2019, існувала у відносинах сторін на момент поставок 2023 року та відступлення права вимоги, з огляду на таке.

По-перше, відповідач, будучи ініціюючим кредитором у справі № 904/4695/22 та головою комітету кредиторів ТОВ "НВП "Еко Культура", 26.04.2024 разом з іншими кредиторами одноголосно погодив продаж на аукціоні дебіторської заборгованості самого відповідача на суму 1 210 011,02 грн без будь-яких застережень щодо її розміру чи ненастання строку її погашення. Про існування додаткової угоди, яка, за його твердженням, на той час відстрочувала оплату, відповідач не повідомив ні комітет кредиторів, ні арбітражного керуючого, ні потенційних учасників торгів. Уперше відповідач послався на цю угоду лише 07.08.2024 у справі № 904/3322/24, а в цій справі - у відзиві на позовну заяву, що надійшов 13.09.2024, тобто вже після погодження продажу, проведення аукціону, укладення договору відступлення та отримання 08.07.2024 повідомлення про заміну кредитора.

Наведене спростовує доводи апелянта про те, що справа про банкрутство є для нього сторонньою і він не мав відношення до формування відомостей про спірну дебіторську заборгованість. Колегія суддів погоджується, що на контрагента боржника законом не покладено обов`язку забезпечувати передачу документації боржника арбітражному керуючому. Однак висновок суду першої інстанції не означає покладення на відповідача такого обов`язку: поведінка відповідача у справі про банкрутство має значення як обставина, що впливає на вірогідність поданого ним доказу, і саме так її оцінює колегія суддів. Поведінка учасника цивільного обороту, який, погоджуючи продаж власного боргу як наявного, не згадує про відстрочення його оплати, а після продажу посилається на документ, що виключає можливість стягнення, суперечить принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та доктрині заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), на яку неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (зокрема, постанова від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц).

По-друге, додаткова угода від 11.01.2019 не перебувала серед документації боржника, переданої ліквідатору, а ліквідатор, який здійснював повноваження органів управління постачальника, факту її укладення не підтвердив і повідомив, що відомості про її оформлення йому невідомі. Оригінал документа перебував виключно у відповідача. Тому доводи апелянта про те, що обидві сторони додаткової угоди не заперечують її укладення, не відповідають матеріалам справи. Визнання відповідачем вигідної для нього обставини не є визнанням обставини в розумінні статті 75 ГПК України, яке звільняє від її доказування.

Крім того, як визнає сам апелянт, матеріали справи не містять підписаного сторонами акта звіряння взаємних розрахунків за жоден із періодів поставки, хоча, за поданими самим відповідачем платіжними дорученнями, у 2019- 2022 роках він здійснював оплати за договором. Отже, механізм розрахунків, передбачений додатковою угодою, у відносинах сторін жодного разу не застосовувався. У відзиві від 07.08.2024 у справі № 904/3322/24 непідписання акта звірки відповідач пояснював розбіжностями в сумах, а не умовами додаткової угоди. Колегія суддів враховує також, що на час поставок 2023 року і відступлення права вимоги особи, які підписали додаткову угоду, вже не очолювали відповідні товариства: обов`язки директора ТОВ "ТБ "Еко Культура" з 07.12.2022 виконувала Плужнікова О.В., а повноваження органів управління ТОВ "НВП "Еко Культура" з 04.07.2023 перейшли до керуючого санацією. За таких обставин перевірка часу виконання підписів у додатковій угоді мала визначальне значення для оцінки її достовірності.

По-третє, обставину часу виконання підписів у додатковій угоді не вдалося встановити внаслідок процесуальної поведінки самого відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що за загальним правилом об`єкт експертизи підлягає збереженню (частина друга статті 103 ГПК України), надання згоди на застосування руйнуючих методів дослідження є правом, а не обов`язком учасника справи, який подав оригінал документа, а відповідно до частини четвертої статті 103 ГПК України дозвіл на таке дослідження призначеному судом експерту надається ухвалою суду. Водночас реалізація учасником справи свого процесуального права не звільняє його від процесуальних наслідків, які закон пов`язує з такою поведінкою (стаття 13 ГПК України). Частина четверта статті 102 ГПК України охоплює не лише ненадання документів і матеріалів, а й ухилення "від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню".

Як вбачається з матеріалів справи, експертиза призначалася для з`ясування часу виконання друкованого тексту та підписів у додатковій угоді; ухвалою від 17.06.2025 суд прямо зобов`язав відповідача надати дозвіл на вирізання штрихів, тож відповідач був обізнаний про те, що встановлення часу виконання підписів без відбору штрихів неможливе; позивач свою згоду щодо наданих ним зразків надав; суд першої інстанції відмовив експерту в дозволі саме з огляду на заперечення відповідача як особи, яка подала оригінал документа і в інтересах якої цей документ використовувався. Отже, внаслідок позиції відповідача експертиза не була проведена в частині часу виконання підписів, яка з огляду на неможливість встановити давність друкованого тексту стала визначальною. Наведені відповідачем мотиви відмови (давність документа, зміна підписантів, ліквідація контрагента) колегія суддів не вважає поважними: відбір окремих штрихів не позбавляє документ доказового значення, а відповідач, посилаючись на додаткову угоду як на єдину підставу своїх заперечень, сам був зацікавлений у підтвердженні її достовірності. Відмова відповідача була свідомою і спрямованою на унеможливлення дослідження саме того питання, від якого залежала оцінка поданого ним доказу. Таку поведінку суд першої інстанції обґрунтовано кваліфікував як ухилення від участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.01.2026 у справі № 910/4862/21.

Доводи апелянта про те, що експертиза фактично проведена і висновок складено, цього висновку не спростовують, оскільки експертам не вдалося встановити ні давність друкованого тексту, ні час виконання підписів, тобто висновок не містить відповідей на поставлені питання по суті. Відсутність морфологічних ознак штучного старіння документа не свідчить про виготовлення документа в дату, яка в ньому зазначена, а лише про те, що відповідних ознак не виявлено.

Колегія суддів зазначає, що незазначення судом першої інстанції конкретної обставини, яка була встановлена внаслідок ухилення відповідача від участі в експертизі на підставі частини четвертої статті 102 ГПК України не має для цією справи вирішального правового значення. З огляду на те, що від експертизи ухилився саме відповідач, який посилається на додаткову угоду як на підставу своїх заперечень, та на вирішальне значення цієї експертизи для оцінки зазначеного доказу, колегія суддів визнає встановленою обставину, для з`ясування якої за заявою позивача призначалася експертиза, - невідповідність часу виконання підписів у додатковій угоді зазначеній у ній даті - 11.01.2019. Цей висновок узгоджується з іншими наведеними вище обставинами справи.

За таких обставин додаткова угода від 11.01.2019 не є достовірним доказом існування у відносинах сторін станом на 2023- 2024 роки умови про відстрочення оплати поставленого товару, а заперечення відповідача, що ґрунтуються на ній, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.

Оскільки існування умови про відстрочення оплати не доведено, строк оплати товару визначається умовами договору в первісній редакції та частиною першою статті 692 ЦК України. Доказів встановлення в рахунках на оплату строку, який не сплив на момент звернення позивача до суду, відповідач не надав і на наявність такого строку не посилався. Крім того, позивач пред`явив відповідачу вимогу про сплату заборгованості, отриману ним 08.07.2024, а тому навіть за відсутності визначеного строку обов`язок з оплати відповідно до частини другої статті 530 ЦК України підлягав виконанню у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, який сплив до звернення позивача до суду. Отже, висновок суду першої інстанції про настання строку оплати є правильним, а доводи апелянта про передчасність позову - безпідставними.

Колегія суддів додатково зазначає, що й у разі врахування додаткової угоди від 11.01.2019 висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог залишився б правильним.

Календарний термін, визначений у додатковій угоді для поставок 2023 року, - 31.12.2024 - настав більш ніж за півтора року до ухвалення оскаржуваного рішення, проте відповідач і після цієї дати заборгованість не сплатив, факту порушення права позивача не усунув, а розмір боргу не оспорював. Відмова в позові з мотивів його передчасності за таких обставин не відповідала б завданню господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених прав (частина перша статті 2 ГПК України), оскільки не вирішила б спору між сторонами по суті.

Умова про підписання сторонами акта звіряння взаємних розрахунків не є вказівкою на подію, яка неминуче має настати, у розумінні частини першої статті 530 та частини другої статті 252 ЦК України, оскільки її настання залежить від волі самого боржника. Акт звіряння взаємних розрахунків не є первинним документом, сам по собі не породжує і не припиняє грошового зобов`язання, яке виникає з факту поставки та прийняття товару. Акт звірки за період з 01.01.2023 по 15.03.2024 з боку постачальника підписано ліквідатором і передано позивачу, тоді як відповідач його не підписав. Посилання відповідача на розбіжності в сумах не підтверджені жодними доказами - ні власним варіантом акта, ні доказами оплати чи зарахування зустрічних вимог, - а факту поставки та прийняття товару за спірними накладними відповідач не заперечує. За таких обставин непідписання акта є перешкоджанням настанню обставини з боку сторони, якій це невигідно. Відповідно до частини третьої статті 212 ЦК України, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Інше тлумачення означало б, що настання строку виконання грошового зобов`язання повністю залежить від розсуду самого боржника, що суперечить статті 525 ЦК України.

Доводи апелянта про те, що позивач, набуваючи право вимоги на торгах, діяв на власний ризик і отримав його в обсязі прав первісного кредитора, є правильними як загальне положення, однак не впливають на результат розгляду справи. Позивач набув право вимоги в тому обсязі, в якому воно було виставлене на продаж ліквідатором за погодженням комітету кредиторів, головою якого був сам відповідач, і в якому воно підтверджувалося переданими позивачу первинними документами; існування на момент відступлення умови про відстрочення оплати відповідач не довів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Висновки апеляційного господарського суду

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять неправильності чи незаконності ухваленого ним рішення. Будь-яких підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2026 у справі № 904/3535/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення із віднесенням витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на апелянта відповідно до статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вернінг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2026 у справі № 904/3535/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2026 у справі № 904/3535/24 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.11.2026.

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Судді Андрейчук Л.В.

Вінніков С.В.