Рішення № 141390964 у справі № 911/1736/26 від 24.09.2026

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. [телефон приховано], е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1736/26

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал»

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

про стягнення 317 008 184, 56 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: Левченко А.О.;

від відповідача: Ключинський К.Л.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення 317 008 184, 56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 та постановою Верховного Суду від 07.07.2022, позов задоволено повністю, стягнуто з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «Шахтарськтранс» 297 507 063, 43 грн вартості поставленого вугілля, 32 373 438, 12 грн вартості доставки вугілля, 20 313 782, 26 грн пені, 12 008 561, 42 грн 3 % річних та 6 677 746, 47 грн інфляційних втрат за період прострочення з 01.07.2019 по 26.10.2020 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) та 672 350, 00 грн судового збору. У подальшому ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/10458/19 замінено стягувача - ТОВ «Шахтарськтранс», на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» у зв`язку з укладенням договору надання послуг з факторингу № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024. За твердженнями позивача, станом на дату подання цього позову відповідач має перед позивачем невиконане грошове зобов`язання, підтверджене (визначене) рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, у зв`язку із чим позивач нарахував на заборгованість інфляційні втрати та 3 % річних за період подальшого прострочення виконання грошового зобов`язання, що не був охоплений рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19. Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду із даним позовом до відповідача про стягнення 12 385 964, 59 грн 3 % річних та 45 887 610, 68 грн інфляційних втрат за період прострочення з 27.10.2020 по 26.01.2022, а також 42 572 313, 18 грн 3 % річних та 216 162 296, 11 грн інфляційних втрат за період з 27.01.2022 по 15.04.2026.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.06.2026 у справі № 911/1736/26 позовну заяву ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» залишено без руху.

29.06.2026 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків, разом із якою позивачем подано клопотання про відстрочення сплати судового збору.

29.06.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.07.2026 клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» про відстрочення сплати судового збору задоволено та відстрочено позивачу сплату судового збору в сумі 931 840, 00 грн за подання позовної заяви до винесення судом першої інстанції рішення по даній справі. Відкрито провадження у справі № 911/1736/26 та призначено підготовче засідання на 03.09.2026.

29.07.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач з позовними вимогами не погодився. Узагальнені доводи відповідача зводяться до наступного:

- умовами договору факторингу не передбачено відступлення права грошової вимоги ТОВ «Шахтарськтранс» до ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» щодо 3 % річних та інфляційних втрат за наступний період, а саме за період з 27.10.2020 до 15.04.2026. З огляду на вказане, відповідач заперечив щодо нарахувань інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України як за період з 27.10.2020 по 26.01.2022, так і за період з 27.01.2022 по 15.04.2026;

- при розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат за період з 27.01.2022 по 15.04.2026 позивачем неправильно взято за основу суму, на яку здійснено нарахування. Відповідач вважає, що правильними б було нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за вказаний період на суму 329 880 501, 55 грн, до якої входить 32 373 438, 12 грн боргу за поставлене вугілля та вартості доставки вугілля у розмірі 32 373 438, 12 грн згідно з рішенням від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19. Натомість, позивачем до розрахунку взята сума 336 558 248, 02 грн, що включає не тільки борг за поставлене вугілля та вартості доставки вугілля, а й інфляційні нарахування в сумі 6 677 746, 47 грн, нараховані за період з 01.07.2019 по 26.10.2020 та стягнуті рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, що, на думку відповідача, свідчить про намагання позивача здійснити подвійне стягнення та суперечить ст. 61 Конституції України. Відповідно до контррозрахунку відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за період з 27.01.2022 по 15.04.2026, здійсненого на суму заборгованості у розмірі 329 880 501,55 грн, інфляційні витрати за вказаний період складають 106 631 407, 24 грн, а 3 % річних - 33 485 130, 36 грн;

- в договорах поставки вугілля № 111/17 від 09.04.2019, № 111/19 від 17.04.2019, № 111/22 від 22.05.2019, укладених між відповідачем та ТОВ «Шахтарськтранс», була умова, що перешкоджала відступленню права вимоги без згоди ПАТ «Центренерго» (наявність попередньої згоди іншої сторони та рішення Наглядової ради відповідно до Статуту ПАТ «Центренерго»). Однак, за ствердженням відповідача, наглядова рада ПАТ «Центренерго» згоди на відступлення прав вимоги за вказаними договорами не надавала, загальні збори акціонерів ПАТ «Центренерго» рішень щодо цього не приймали, а тому ТОВ «Шахтарськтранс», всупереч та в порушення вимог Статуту ПАТ «Центренерго», уклав з позивачем договір надання послуг з факторингу № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024, який суперечить п. 9.7 договорів поставки, підп. 28 п. 17.3, підп. 20.1.1 п. 20.1 Статуту ПАТ «Центренерго», а отже наявні підстави для визнання такого договору факторингу недійсним в судовому порядку;

- ТОВ «ФК «Фінуніверсал» не надано доказів щодо того, що ними проведений повний розрахунок з ТОВ «Шахтарськтранс» за отримане право вимоги за договорами поставки вугілля з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва та наказу у справі № 910/10458/19, шляхом перерахування коштів ТОВ «Шахтарськтранс» або проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Отже, на думку відповідача, договір факторингу є невиконаним, що унеможливлює набуття позивачем статусу кредитора у зобов`язаннях за договорами поставки вугілля та, відповідно, позбавляє позивача права на нарахування відповідачу 3 % річних та інфляційних втрат за період з 27.10.2020 по 15.04.2026;

- ТОВ «Шахтарськтранс» перебувало у процедурі банкрутства на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 28.01.2024 у справі № 908/100/25, а тому грошові кошти в сумі 169 000 000, 00 грн, які мало отримати ТОВ «Шахтарськтранс» на підставі договору факторингу, повинні були включатись до ліквідаційної маси кредиторів ТОВ «Шахтарськтранс», проте останнє не отримало вказані кошти, такі докази відсутні, як і відсутні докази тощо, що в процедурі банкрутства ТОВ «Шахтарськтранс» проведено зарахування зустрічних однорідних вимог за договором факторингу;

- станом на дату укладення договору факторингу діяло два обтяження щодо рухомого майна ТОВ «Шахтарськтранс» на підставі запису № 28703097 від 29.03.2021 та запису № 31315430 від 05.03.2024, які перешкоджали укладенню будь-яких договорів та їх виконанню (внесенню коштів, проведенню зарахування тощо), що, на думку відповідача, додатково свідчить про нездійснення оплати за отримане право вимоги за договорами поставки вугілля на підставі договору факторингу;

- станом на дату укладення договору факторингу було накладено арешти на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» відповідно до ухвал Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2024 у справі № 757/22672/24-К та від 07.06.2024 у справі № 757/25108/24-К, що виключало можливість проведення розрахунків за договором факторингу та, на переконання відповідача, також є додатковим доказом того, що розрахунки за договором факторингу здійснено не було;

- можливість зменшення судом нарахувань інфляційних втрат та відсотків річних відповідно до положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України з огляду на практику Верхового Суду та обставину того, що відповідач є підприємством критичної інфраструктури, зазнає збитків і перебуває в стані приватизації;

- позивачем пропущено загальний строк позовної давності при зверненні до суду із даним позовом, оскільки інфляційні втрати та 3 % річних нараховані за період більше 3 років, що суперечить висновкам, викладеним у постановах Верхового Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі №642/493/17, від 22.10.2020 у справі № 904/4105/18 відповідно до яких строк нарахування інфляційних втрат та 3 % річних обмежуються 3 роками, що передували зверненню до суду.

Також відповідачем у відзиві на позовну заяву в порядку ст. 90 ГПК України поставлено перед позивачем три запитання про обставини, що, на його думку, мають значення для справи.

30.07.2026 до суду через систему «Електронний суд» від ПАТ «Центренерго» надійшла зустрічна позовна заява до ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» про визнання недійсним договору надання послуг з факторингу № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» та ТОВ «Шахтарськтранс».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.07.2026 у справі № 911/1736/26 зустрічну позовну заяву ПАТ «Центренерго» до ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» про визнання недійсним договору разом із доданими до неї документами повернуто заявнику без розгляду. Вказана ухвала суду від 31.07.2026 залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2026.

04.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив доводи, пояснення та аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. Узагальнені доводи позивача зводяться до наступного:

- відповідач не заперечує існування основного грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, яке набрало законної сили, та не спростовує факт тривалого невиконання рішення суду. Натомість, усі заперечення відповідача зводяться виключно до спроб поставити під сумнів правомірність переходу права вимоги до позивача та уникнути відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України;

- щодо доводів відповідача про те, що договором надання послуг з факторингу № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024 не передбачено перехід до позивача права вимоги на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за наступний період з 27.10.2020 до 15.04.2026, позивач вказав, що право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, передбачених ст. 625 ЦК України, виникає не з договору факторингу, а безпосередньо із закону як наслідок триваючого прострочення виконання грошового зобов`язання боржником. Отже, вказана заміна кредитора жодним чином не вплинула на зміст, обсяг та характер грошового зобов`язання відповідача, а також не припинила його обов`язку щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних, передбачених ст. 625 ЦК України за весь період подальшого прострочення виконання грошового зобов`язання;

- договором факторингу не встановлено будь-яких обмежень щодо обсягу прав, які переходять до нового кредитора, не встановлено жодного виключення чи обмеження права нового кредитора на застосування передбачених законом наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання;

- позивач правомірно заявив вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 27.10.2020 по 15.04.2026, оскільки такий період повністю охоплюється межами позовної давності, визначеними цивільним законодавством з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 та постанові від 16.04.2026 у справі № 751/4086/24;

- стосовно доводів відповідача про невиконання сторонами умов договору факторингу в частині здійснення розрахунків вказав, що зазначені обставини не входять до предмета доказування у даній справі, оскільки не мають правового значення для вирішення спору про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Відтак, доводи відповідача щодо необхідності дослідження виконання сторонами договору факторингу та витребування документів про здійснення між ними розрахунків є необґрунтованими, а відповідні документи не є належними доказами у розумінні ст. 76 ГПК України, оскільки не підтверджують обставин, які входять до предмета доказування у даній справі;

- твердження відповідача про відсутність його згоди на відступлення права вимоги та порушення п. 9.7 договорів поставки не мають правового значення для вирішення спору про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, не входять до предмета доказування у даній справі та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову;

- доводи відповідача щодо необхідності повторного дослідження первинних документів фактично спрямовані на переоцінку доказів, повторне оспорювання обставин, встановлених судовим рішенням, що набрали законної сили, а також на перегляд визначеного судом розміру заборгованості поза межами передбачених законом процедур судового контролю, що суперечить принципу правової визначеності та принципу res judicata;

- щодо посилань відповідача на неправильність розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних за другий період (з 27.01.2022 по 15.04.2026) позивач вказав, що оскільки рішення від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 не було виконано відповідачем, а визначене ним грошове зобов`язання залишалося непогашеним, позивач, виходячи з висновків Верхового Суду, викладених у постановах від 15.11.2023 у справі № 921/489/22, від 03.12.2024 № 910/21682/15 (910/14859/23), від 13.12.2023 у справі № 921/475/22, від 15.11.2023 у справі № 921/489/22 та від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 20.11.2025 № 922/4734/24, правомірно здійснив нарахування інфляційних втрат за другий період виходячи із суми заборгованості, встановленої зазначеним рішенням суду, у тому числі з урахуванням інфляційних втрат, присуджених за попередній період прострочення;

- відсутні правові підстави для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки предметом цього позову є не стягнення неустойки, а стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, які за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання компенсаційного, а не штрафного характеру, та входять до складу самого грошового зобов`язання, а відтак не підлягають зменшенню, що узгоджується з позицією Верхового Суду, викладеною у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24;

- доводи відповідача щодо перебування ТОВ «Шахтарськтранс» у процедурі банкрутства та необхідності включення права вимоги до ліквідаційної маси є безпідставними, не стосуються предмета доказування у даній справі, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм Кодексу України з процедур банкрутства та не підтверджені належними і допустимими доказами;

Крім того, позивач у відповіді на відзив стосовно поставлених перед ним запитань зазначив, що вважає поставлені відповідачем запитання такими, що не стосуються обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи, а тому в порядку ч. 5 ст. 90 ГПК України відмовився від надання відповідей на них.

03.09.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду підготовчого засідання у справі № 911/1736/26 для прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови за результатом розгляду апеляційної скарги ПАТ «Центренерго» на ухвалу Господарського суду Київської області від 13.07.2026 у справі № 911/1736/26 про повернення зустрічного позову ПАТ «Центренерго» до ТОВ «Фінуніверсал» про визнання недійсним договору факторингу № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024, на іншу дату.

Підготовче судове засідання, призначене на 03.09.2026 по справі № 911/1736/26, не відбулось, у зв`язку із оголошенням у місті Києві повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.09.2026 призначено підготовче засідання у справі № 911/1736/26 на 09.09.2026.

09.09.2026 у підготовче засідання з`явились представники сторін.

Суд протокольно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду з підстав його необґрунтованості, оскільки оскарження в апеляційному порядку ухвали суду про повернення зустрічного позову не перешкоджає розгляду первісного позову. Крім того, суд протокольно прийняв заяви сторін по суті спору разом з додатками до розгляду та долучив їх до матеріалів справи. Також суд оглянув оригінали доказів, долучених до позовної заяви у копіях.

Щодо поставлених відповідачем у відзиві на позовну заяву запитань в порядку ст. 90 ГПК України суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 90 ГПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.

Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням.

Так відповідачем в порядку ст. 90 ГПК України поставлено перед позивачем три запитання про обставини, що, на його думку, мають значення для даної справи, а саме:

1. Підтвердити чи спростувати щодо того чи здійснений розрахунок ТОВ «ФК «Фінуніверсал» (повний чи частковий) за договором надання послуг з факторингу № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024 (без регресу, викуп з дисконтом), з врахуванням всіх додаткових угод, змін та доповнень, укладеним між ТОВ «ФК «Фінуніверсал» та ТОВ «Шахтарськтранс».

2. Повідомити спосіб розрахунку за договором надання послуг з факторингу №30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024 (без регресу, викуп з дисконтом), з врахуванням всіх додаткових угод, змін та доповнень, укладеним між ТОВ «ФК «Фінуніверсал» та ТОВ «Шахтарськтранс».

3. Надати докази здійсненого розрахунку за договором надання послуг з факторингу №30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024 (без регресу, викуп з дисконтом) - виписки з банківського рахунку, платіжні інструкції про сплату коштів; акти, листи щодо проведення зарахування зустрічних однорідних вимог тощо.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 90 ГПК України відповіді на запитання подаються до суду учасником справи фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п`ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, за п`ять днів до першого судового засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання. Якщо поставлене запитання пов`язане з наданням доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом із заявою свідка надає такі докази.

Разом з цим, п. 2 ч. 5 ст. 90 ГПК України передбачено право учасника справи відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 90 ГПК України за наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов`язати учасника справи надати відповідь.

Так, позивач у відповіді на відзив стосовно поставлених перед ним запитань зазначив, що вважає поставлені відповідачем запитання такими, що не стосуються обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи, а тому в порядку ч. 5 ст. 90 ГПК України відмовився від надання відповідей на них.

Суд враховує, що письмова відмова від відповіді на поставлені відповідачем питання була подана позивачем у строк, встановлений ч. 3 ст. 90 ГПК, оскільки подана до суду 04.08.2026, а підготовче засідання у справі було призначене на 03.09.2026.

У підготовчому засіданні 09.09.2026 суд, з огляду на наявні в матеріалах справи докази та врахувавши обставини справи, що мають значення для справи № 911/1736/26, дійшов висновку, що відповіді на поставлені відповідачем у відзиві на позовну заяву в порядку ст. 90 ГПК України запитання не спростують та не зможуть підтвердити обставини, що мають значення для даної справи, тому письмова відмова позивача від надання відповіді є обґрунтованою, у зв`язку із чим суд прийняв таку відмову позивача та протокольно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зобов`язання позивача надати відповіді на питання відповідно до ст. 90 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.09.2026 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/1736/26 до судового розгляду по суті на 24.09.2026, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

24.09.2026 в судове засідання з`явились представники сторін.

Представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі, стверджував про те, що станом на дату розгляду даної справи відповідач має перед позивачем невиконане грошове зобов`язання, підтверджене (визначене) рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, у зв`язку із чим просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних за період подальшого прострочення виконання грошового зобов`язання, що не був охоплений рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/10458/19.

У свою чергу відповідач проти позовних вимог заперечував, вважав позовні вимоги необґрунтованими та не доведеними належними та допустими доказами, у зв`язку із чим просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Разом з цим також заявлено про застосування строку позовної давності.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 24.09.2026 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

У зв`язку з перебуванням судді Сокуренко Л.В. в період з 17.10.2026 до 23.10.2026 включно у відрядженні, повне судове рішення складено та підписано після виходу судді на роботу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шахтарськтранс» (постачальник) укладено договори поставки вугілля № 111/17 від 09.04.2019, № 111/19 від 17.04.2019, № 111/22 від 22.05.2019, за умовами яких постачальник поставляє (передає) у власність покупця, а покупець приймає і оплачує вугільну продукцію на зазначених у договорах умовах (копії вказаних договорів поставки наявні в матеріалах справи).

Право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акта приймання-передачі вугілля за умовами договору (п. 2.6 договору № 111/17 та п. 2.5 договорів № 111/19, № 111/22).

Постачальник зобов`язався поставити (передати) покупцеві на умовах договору вугілля в строк (термін), обсягах, асортименті та за реквізитами, вказаними у специфікаціях (п. 3.1 договору № 111/17 та п. 7.1 договорів № 111/19, № 111/22), а покупець - своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату вугілля на умовах договору та прийняти вугілля, поставлене на умовах договору, згідно з актом приймання-передачі вугілля (п.3.3 договору № 111/17 та п. 7.3 договорів № 111/19, № 111/22).

Відповідно до п. 4.6 договору № 111/17 та п. 3.6 договорів № 111/19, № 111/22 результати приймання вугілля в місці надходження використовуються для виконання умов договору, відображаються в актах звіряння кількості і якості та актах приймання-передачі вугілля.

Акт звіряння кількості та якості отриманого по договору вугілля повинен містити (в тому числі, але не виключно) назви виробника та вантажовідправника, період відвантаження та надходження, марку вугілля, номери посвідчень якості, визначені відповідно до умов Договору кількісні і якісні показники, прізвища, ініціали та підписи уповноважених представників постачальника та вантажоотримувача.

Акт приймання-передачі вугілля повинен містити (в тому числі, але не виключно) основні дані, вказані в акті звіряння кількості та якості, розрахунок ціни з врахуванням знижок/надбавок та фактичної вартості поставленого вугілля, ПДВ у разі його нарахування, код товару згідно з УКТ ЗЕД (не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду), прізвища, ініціали і підписи уповноважених представників та печатки вантажоотримувача, покупця та постачальника (за умови, що відповідні особи здійснюються діяльність з використанням печатки).

Згідно вимог п. 6.6 договорів № 111/19, № 111/22 та п. 7.6 договору № 111/17 вартість доставки вугілля до залізничної станції призначення вважається транспортно-заготівельними витратами покупця. Вартість доставки перевізнику оплачує постачальник або третя особа за дорученням постачальника. Покупець відшкодовує постачальнику вказану в залізничних накладних вартість доставки виключно по території України."

Оплата вартості вугілля та відшкодування плати за його перевезення здійснюється покупцем на підставах підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування плати за перевезення в національній валюті шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 40 календарних днів з моменту підписання відповідних актів (п. 7.7 договору № 111/17 та п. 6.7 договорів № 111/19, № 111/22).

За порушення виконання грошового зобов`язання за договором постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми, з якої допущено прострочення за кожен день, крім випадків передбачених умовами договору (пп. 8.1, 8.14 договорів № 111/17, № 111/19, № 111/22).

Відповідно до п. 10.1 договорів № 111/17, № 111/19 договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.05.2019, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

За змістом п. 10.1 договору № 111/22 він набирає чинності з дати його підписання сторонами та отримання сторонами всіх погоджень/затверджень відповідно до вимог чинного законодавства та внутрішніх документів сторін, необхідних для укладення цього договору, та діє до 31.07.2019, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

На виконання умов договорів постачальником у строк (термін), обсягах, асортименті та за реквізитами, погодженими сторонами, покупцю була поставлена (відвантажена) вугільна продукція, що підтверджується:

1) за договором № 111/17: - акт № 21-ШТ/17 від 22.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 2 296,342 т вугілля, загальною вартістю 6 154 775, 40 грн; - акт № 20-ШТ/17 від 22.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 629,950 т вугілля, загальною вартістю 1 712 322, 22 грн; - акт № 19-ШТ/17 від 22.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 2 090,016 т вугілля, загальною вартістю 5 485 945, 03 грн; - акт № 22-ШТ/17 від 23.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 902,968 т вугілля, загальною вартістю 2 423 678, 98 грн; - акт № 23-ШТ/17 від 23.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 210,000 т вугілля, загальною вартістю 572 250 грн;

2) за договором № 111/19: - акт № 252-ШТ від 22.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 467,322 т вугілля, загальною вартістю 1 222 514, 35 грн; - акт № 17-ШТ/І9 від 23.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 3 433,350 т вугілля, загальною вартістю 9 247 466, 89 грн; - акт № 18-ШТ/19 від 23.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 563,850 т вугілля, загальною вартістю 1 500 537, 35 грн; - акт № 19-ШТ/19 від 23.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 2 571,674 т вугілля, загальною вартістю 6 960 576, 01 грн.

3) за договором № 111/22: - акт № 1-ШТ/22 від 23.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 1 250,646 т вугілля, загальною вартістю 3 084 948, 62 грн; - акт № 2-ШТ722 від 23.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 280,150 т вугілля, загальною вартістю 711 709, 86 грн; - акт № 3-ШТ/22 від 23.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 13 237,004 т вугілля, загальною вартістю 32 982 259, 25 грн; - акт № 253-ШТ від 27.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 198,700 т вугілля, загальною вартістю 492 080, 55 грн.; - акт № 254-ШТ від 27.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 1 939,010 т вугілля, загальною вартістю 4778 138, 42 грн; - акт № 255-ШТ від 27.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 955,150 т вугілля, загальною вартістю 2 400 485, 75 грн; - акт № 256-ШТ від 27.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 970,100 т вугілля, загальною вартістю 2 410 461, 29 грн; - акт № 257-ШТ від 27.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 340,100 т вугілля, загальною вартістю 855 302, 50 грн; - акт № 258-ШТ від 27.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 409,078 т вугілля, загальною вартістю 1 055 625, 78 грн; - акт № 259-ІІІТ від 27.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 627,970 т вугілля, загальною вартістю 1 612 312, 97 грн; - акт № 260-ШТ від 27.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 620,356 т вугілля, загальною вартістю 1 508 085, 44 грн; - акт № 261-ШТ від 27.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 346,184 т вугілля, загальною вартістю 827 892, 11 грн; - акт № 262-ШТ від 27.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 547,098 т вугілля, загальною вартістю 1 319 326, 83 грн; - акт № 263-ШТ від 29.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 273,132 т вугілля, загальною вартістю 704 604, 08 грн; - акт № 264-ШТ від 29.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 343,038 т вугілля, загальною вартістю 891 898, 80 грн; - акт № 265-ШТ від 29.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 624,450 т вугілля, загальною вартістю 1 623 570 грн; - акт № 266-ШТ від 29.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 487,430 т вугілля, загальною вартістю 1 215 121, 07 грн; - акт № 267-ШТ від 30.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 613,450 т вугілля, загальною вартістю 1 535 158, 62 грн; - акт № 268-ШТ від 30.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 550,096 т вугілля, загальною вартістю 1 337283, 38 грн; - акт № 4-ШТ/22 від 30.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 8 213,802 т вугілля, загальною вартістю 20 602 329, 67 грн; - акт № 269-Ш`Г від 31.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 1 453,186 т вугілля, загальною вартістю 3 648 574, 40 грн; - акт № 270-ШТ від 31.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 2 208,068 т вугілля, загальною вартістю 5 483 091, 37 грн; - акт № 271-ШТ від 31.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 3 569,346 т вугілля, загальною вартістю 9 093 306, 93 грн; - акт № 272-ШТ від 31.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 5 162,136 т вугілля, загальною вартістю 12 756 333, 03 грн; - акт № 273-ШТ від 31.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 2 369,680 т вугілля, загальною вартістю 6 034 991, 95 грн; - акт № 274-ШТ від 31.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 2 298,197 т вугілля, загальною вартістю 5 891 174, 57 грн; - акт № 275-ШТ від 31.05.2019, відповідно до якого було відвантажено 757,698 т вугілля, загальною вартістю 1 884 087, 14 грн; - акт № 5-ШТ/22 від 12.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 11 533,798 т вугілля, загальною вартістю 28 585 437, 70 грн; - акт № 276-ШТ/22 від 12.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 3 482, 448 т вугілля, загальною вартістю 8 864 554, 44 грн; - акт № 277-ШТ/22 від 12.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 1666,857 т вугілля, загальною вартістю 4 122 132,77 грн; - акт № 278-ШТ/22 від 12.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 4 475,992 т вугілля, загальною вартістю 11 377 874, 15 грн; - акт № 279-ШТ/22 від 12.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 7722,800 т вугілля, загальною вартістю 19 625 992, 60 грн; - акт № 6-ШТ/22 від 13.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 10 101,646 т вугілля, загальною вартістю 25 275 964, 68 грн; - акт № 7-ШТ/22 від 13.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 620,476 т вугілля, загальною вартістю 1 572 906,66 грн; - акт № 280-ШТ від 13.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 417,704 т вугілля, загальною вартістю 1 059 422, 66 грн; - акт № 281-ШТ від 13.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 412,040 т вугілля, загальною вартістю 1 027 594, 80 гри; - акт № 282-ШТ від 13.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 749,614 т вугілля, загальною вартістю 1 946 732, 81 грн; - акт № 283-ШТ від 13.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 1 109,410 т вугілля, загальною вартістю 2 806 943, 06 грн; - акт № 284-ШТ від 13.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 3 422,870 т вугілля, загальною вартістю 8 614 297, 32 грн; - акт № 285-ШТ від 13.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 1 950,920 т вугілля, загальною вартістю 4 866 852,90 грн; - акт № 286-ШТ від 13.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 1 114,157 т вугілля, загальною вартістю 2 795 419, 91 грн; - акт № 287-ШТ від 13.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 1 323,085 т вугілля, загальною вартістю 3 339 586, 05 грн; - акт № 288-ШТ від 13.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 3 062,718 т вугілля, загальною вартістю 7 690 067, 65 грн; - акт № 289-ШТ від 13.06.2019, відповідно до якого було відвантажено 762,346 т вугілля, загальною вартістю 1 915 062, 66 грн.

Вказані вище обставини встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 за позовом ТОВ «Шахтарськтранс» до ПАТ «Центеренерго» про стягнення 362 751 359, 54 грн.

Так суд встановив, що на розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/10458/19 за позовом ТОВ «Шахтарськтранс» до ПАТ «Центеренерго» про стягнення вартості фактично поставленого вугілля в сумі 297 507 063, 43 грн, вартості доставки вугілля в сумі 32 373 438, 12 грн, пені в сумі 20 313 782, 26 грн, 3 % річних в сумі 12 008 561, 42 грн та інфляційних втрат в розмірі 6 677 746, 47 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 01.07.2019 по 26.10.2020 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «Шахтарськтранс» 297 507 063, 43 грн вартості поставленого вугілля, 32 373 438, 12 грн вартості доставки вугілля, 20 313 782, 26 грн пені, 12 008 561, 42 грн 3 % річних та 6 677 746, 47 грн інфляційних втрат та 672 350, 00 грн судового збору.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 встановив наступне: «З урахуванням положень статті 530 ЦК України та пп. 6.7 та 7.7 договорів, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав. Як вбачається з матеріалів справи, свого обов`язку щодо оплати поставленого товару відповідачем не виконано, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 297 507 063, 43 грн. Окрім того, за твердженням позивача, яке підтверджується наявними матеріалами справи, понесені позивачем витрати з доставки вугілля до залізничної станції призначення, підтверджуються у розмірі 32 373 438, 12 грн актами відшкодування вартості доставки до кожного акта приймання-передачі вугілля, та підлягають відшкодуванню відповідачем згідно вимог п. 6.6 договорів № 111/19, № 111/22 та п. 7.6 договору № 111/17, Таким чином, судом встановлено, що згідно актів відшкодування вартості доставки вартість доставки до пункту відвантаження вугільної продукції за вищезазначеними актами склала - 32 373 438, 12 грн, що також не компенсована відповідачем.».

При цьому, Господарський суд міста Києва у рішенні від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 відхилив заперечення відповідача щодо невідповідності якості прийнятого без заперечень та зауважень вугілля, оскільки відповідачем прийнято згідно актів приймання-передачі вугільної продукції поставлене вугілля на суму 297 507 063, 43 грн без заперечень та зауважень щодо якості, та відображено у таких актах відповідність вугілля умовам договорів.

Крім того, Господарський суд міста Києва у рішенні від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 20 313 782, 26 грн, 3 % річних в розмірі 12 008 561, 42 грн та інфляційних втрат в розмірі 6 677 746, 47 грн. При цьому, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не доведено наявності виключних обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення розміру пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 залишено без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 241 ГПК України, у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 набрало законної сили 26.01.2022 відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Крім того, постановою Верхового Суду від 07.07.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 у справі № 910/10458/19 залишено без змін.

Статтею 75 ГПК України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 по справі № 5020-660/2012 та від 06.03.2014 по справі № 910/11595/13.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 міститься висновок, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Враховуючи наведене, встановлені рішенням суду по справі № 910/10458/19 обставини неналежного виконання ПАТ «Центренерго» грошового зобов`язання за договорами поставки вугілля № 111/17, № 111/19, № 111/22 щодо оплати поставленого вугілля у розмірі 297 507 063, 43 грн та відшкодування вартості його доставки до пункту відвантаження вугільної продукції у розмірі 32 373 438, 12 грн повторного доведення не потребують.

29.07.2022 Господарський суд міста Києва видав наказ про примусове виконання рішення Господарський суд міста Києва від 11.10.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022.

03.03.2023 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 71178170 з примусового виконання наказу № 910/10458/19 від 29.07.2022.

Крім того, 03.03.2023 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 71178170 відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» (копії наказу та постанов наявні в матеріалах справи).

30.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» (далі - позивач, фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шахтарськтранс» (клієнт) укладено договір надання послуг з факторингу (без регресу, викуп з дисконтом) № 30/10/2024-1-Ф (далі - договір факторингу) за умовами якого, з урахування додаткової угоди № 1 від 20.11.2024, фактор зобов`язується передати грошові кошти в сумі 169 000 000, 00 грн без ПДВ в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги за договірними зобов`язаннями: договір поставки вугілля № 111/17 від 09.04.2019, договір поставки вугілля № 111/19 від 17.04.2019, договір поставки вугілля № 111/22 від 22.05.2019, по яким рішення Господарського суду міста Києва набрало законної сили і виданий наказ про примусове виконання рішення № 910/10458/19 від 29.07.2022 до ПАТ «Центренерго» на загальну суму 369 552 941, 70 грн, з яких: - 297 507 063, 43 грн - вартість вугілля; - 32 373 438, 12 грн - вартість доставки вугілля; - 20 313 782, 26 грн - пеня; - 12 008 561, 42 грн - 3 % річних; - 6 677 746, 47 грн - інфляційні втрати; - 672 350, 00 грн - судовий збір.

Сума винагороди фактора за відступлення права грошової вимоги, визначеної в п. 1.1 цього договору складає суму 200 552 941, 70 грн без ПДВ.

Винагорода фактора буде визнаватися фактором в тому звітному періоді, коли буде здійснено надходження коштів грошового зобов`язання в повному об`ємі від боржника, зазначеного в п. 1.1 договору (п. 1.1.4 та п. 1.1.5 договору факторингу).

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 договору факторингу детальна інформація про вимогу, строк та порядок відступлення вимоги, строки та умови проведення відповідних розрахунків між клієнтом і фактором визначені в додатку № 1 до цього договору.

Оплата за цим договором здійснюється фактором до 29.10.2025 шляхом безготівкового розрахунку або зарахування зустрічних однорідних вимог, які сторони можуть здійснити у випадку настання строку виконання по однорідним договірним зобов`язанням.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Строк дії договору розпочинається в момент, визначений у п. 7.1 цього договору, та закінчується 29.10.2025 (п. 7.1 та п. 7.2 договору факторингу).

Додатком № 1 до договору факторингу сторонами визначено перелік вимог, а додатком № 2 до договору факторингу сторони узгодили умови відступлення вимог: графік передання вимог - одночасно з підписання цього договору; склад документації - первинна документація на суму відступлення вимог; термін сплати фактором коштів за передану вимогу - до 29.10.2025.

Договір факторингу та додатки до нього підписані уповноваженими представниками фактора та клієнта, скріплені їх відтисками печаток (копії наявні в матеріалах справи).

Станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст. 76, 77 ГПК України докази визнання недійсним договору надання послуг з факторингу (без регресу, викуп з дисконтом) № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024.

Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Статтею 511 ЦК України встановлено, що зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Підставами для заміни кредитора у зобов`язанні, відповідно до ч. 1-2 ст. 512 ЦК України, є: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 513, ч. 1 ст. 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за своєю правовою суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним. Змістом договору передбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов`язання зі збереженням решти елементів зобов`язальних правовідносин за плату, і не передбачається надання послуг із фінансування під відступлення права грошової вимоги. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України (тут і надалі у редакції, чинній на дату укладення договору факторингу) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Статтею 1080 ЦК України передбачено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ч. 1 ст. 1084 ЦК України).

З огляду на наведені приписи законодавства, ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» на підставі договору надання послуг з факторингу (без регресу, викуп з дисконтом) № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024 набуло від ТОВ «Шахтарськтранс» права вимоги щодо ПАТ «Центренерго» за договірними зобов`язаннями: договір поставки вугілля № 111/17 від 09.04.2019, договір поставки вугілля № 111/19 від 17.04.2019, договір поставки вугілля № 111/22 від 22.05.2019, по яким рішення Господарського суду міста Києва набрало законної сили і виданий наказ про примусове виконання рішення № 910/10458/19 від 29.07.2022 до ПАТ «Центренерго» на загальну суму 369 552 941, 70 грн, з яких: - 297 507 063, 43 грн - вартість вугілля; - 32 373 438, 12 грн - вартість доставки вугілля; - 20 313 782, 26 грн - пеня; - 12 008 561, 42 грн - 3 % річних; - 6 677 746, 47 грн - інфляційні втрати; - 672 350, 00 грн - судовий збір.

У подальшому, 18.11.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» звернулось до ПАТ «Центренерго» із повідомленням вих. № 07/11/2024 від 07.11.2024 про набуття позивачем на підставі договору № 30/10/2024-1-Ф прав грошової вимоги за договорами № 111/17, № 111/19, № 111/22, укладеними між ТОВ «Шахтарськтранс» та ПАТ «Центренерго». Позивач повідомив відповідача про те, що з 30.10.2024 грошові зобов`язання за вказаними договорами підлягають виконанню новому кредитору, у зв`язку із чим запропонував відповідачу в добровільному порядку виконати виплату грошового зобов`язання у строк до 01.10.2025. Направлення вказаного повідомлення відповідачу підтверджується описом вкладення у цінний лист № 0105400145195, поштовою накладною та фіскальним чеком до вказаного поштового відправлення.

Крім того суд встановив, що за наслідками укладення з ТОВ «Шахтарськтранс» договору № 30/10/2024-1-Ф ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» було подано до Господарського суду міста Києва заяву про заміну сторони її правонаступником.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 замінено стягувача за виконавчим документом № 910/10458/19 від 29.07.2022 з ТОВ «Шахтарськтранс» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал».

Вказана ухвала суду від 09.12.2024 про заміну сторони її правонаступником в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили з моменту її оголошення (09.12.2024) відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України.

Отже, ухвала Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 про заміну стягувача за виконавчим документом № 910/10458/19 від 29.07.2022 в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України має преюдиціальне значення для розгляду даної справи, а встановлені нею факти повторного доведення не потребують.

Надалі, 20.01.2026 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. в межах виконавчого провадження № 71178170 винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 910/10458/19 від 29.07.2022. Вказаною постановою замінено стягувача за виконавчим документом № 910/10458/19 від 29.07.2022 з ТОВ «Шахтарськтранс» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал».

Станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази перерахування відповідачем позивачу в добровільному порядку 297 507 063, 43 грн вартості поставленого товару та 32 373 438, 12 грн вартості доставки товару до пункту відвантаження вугільної продукції за договорами поставки вугілля № 111/17, № 111/19, № 111/22. Протилежного суду не доведено.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень щодо виконавчого провадження № 70126176, наказ Господарського суду міста Києва № 910/10458/19 від 29.07.2022 не виконаний, виконавче провадження № 70126176 зупинене.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що оскільки станом на дату звернення до суду із даним позовом відповідач має грошове зобов`язання, підтверджене (визначене) рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 тому, враховуючи укладений договір надання послуг з факторингу (без регресу, викуп з дисконтом) № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024, на підставі якого ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 та постановою про заміну сторони виконавчого провадження № 71178170 від 20.01.2026 замінено стягувача за виконавчим документом № 910/10458/19 від 29.07.2022 з ТОВ «Шахтарськтранс» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал», позивач має право нарахувати інфляційні втрати та 3 % річних за період подальшого прострочення виконання грошового зобов`язання, що не був охоплений рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, тобто з 27.10.2020 по 15.04.2026.

При цьому позивач наголосив на тому, що зазначена вище заміна кредитора не впливає на обсяг та характер грошового зобов`язання відповідача, а також не припиняє його обов`язку щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за весь період подальшого прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат позивач, враховуючи вимоги ст. 3, 509, 625 ЦК України та сформовану практику Верхового Суду, зокрема у постановах від 15.11.2023 у справі № 921/489/22 від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 03.12.2024 № 910/21682/15 (910/14859/23)), від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, зазначив, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснено за наступні періоди: з 27.10.2020 по 26.01.2022 включно нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснюється на загальну суму заборгованості у розмірі 329 880 501, 55 грн, що складається з основної заборгованості у розмірі вартості поставленого вугілля 297 507 063, 43 грн та вартості доставки вугілля у розмірі 32 373 438, 12 грн, з наступним обґрунтуванням.

Як зазначив позивач, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 стягнуто з відповідача, зокрема, 3 % річних та інфляційні втрати за період з 01.07.2019 по 26.10.2020 включно, у зв`язку з чим нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за наступний період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання розпочинається з 27.10.2020, тобто з наступного дня після закінчення попереднього періоду, що відповідає положенням ст. 253 ЦК України, та закінчується датою набрання рішенням суду першої інстанції законної сили - 26.01.2022. При цьому позивач вказав, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період з 27.10.2020 по 26.01.2022 включно здійснено виключно на суму основного боргу з вартістю доставки вугілля, оскільки цей період охоплює прострочення виконання договірного зобов`язання до моменту набрання рішенням суду першої інстанції законної сили. Таким чином, оскільки період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, заявлений ТОВ «Шахтарськтранс» у справі № 910/10458/19 та стягнутий рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021, закінчився 26.10.2020, то з урахуванням положень ст. 253 ЦК України, нарахування відповідних сум за наступним періодом прострочення виконання грошового зобов`язання розпочато позивачем саме з 27.10.2020.

Отже, відповідно до розрахунку позивача, розмір інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 329 880 501, 55 грн за період з 27.10.2020 по 26.01.2022, складає 45 887 610, 68 грн, а розмір 3 % річних складає 12 385 964, 59 грн.

Щодо періоду нарахування з 27.01.2022 по 15.04.2026 нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснюється на загальну суму заборгованості у розмірі 336 558 248, 02 грн, що складається з основної заборгованості у розмірі вартості поставленого вугілля 297 507 063, 43 грн, вартості доставки вугілля у розмірі 32 373 438, 12 грн та інфляційних втрат у розмірі 6 677 746, 47 грн, стягнутих рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, з огляду на наступне.

Як зазначив позивач, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 набрало законної сили 26.01.2022 відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду, то розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за період після набрання рішенням суду першої інстанції законної сили здійснено позивачем саме з 27.01.2022, оскільки саме з дати набрання рішенням суду законної сили виникає нове самостійне грошове зобов`язання боржника виконати судове рішення в повному обсязі перед кредитором, а відповідач стає достеменно обізнаним про точний розмір, склад та підстави свого зобов`язання щодо сплати сум, стягнутих за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Отже, відповідно до розрахунку позивача, розмір інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 336 558 248, 02 грн за період з 27.01.2022 по 15.04.2026, складає 216 162 296, 11 грн, а розмір 3 % річних складає 42 572 313, 18 грн.

При цьому, стосовно строку позовної даності щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат позивач зазначив, що такий строк обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову, а стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання. У той же час позивач посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 та постанову Верховного Суду від 16.04.2026 у справі № 751/4086/24, в яких, серед іншого, зазначено, що якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжений (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився на строк дії воєнного стану. Звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували поданню позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02.042020. Позивач стверджує про те, що період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, з огляду на дію спеціальних норм про продовження та зупинення перебігу позовної давності на час карантину (з 02.04.2020 по 30.06.2023) і воєнного стану (з 17.03.2022 по 03.09.2025 включно), охоплюється трирічним строком позовної давності за ст. 257 ЦК України, який припадає на період з 27.10.2020 по 15.04.2026, у зв`язку із чим, на думку позивача, ним не пропущено строк позовної давності при звернені до суду із даним позовом.

З урахуванням зазначеного вище, у зв`язку невиконанням боржником грошового зобов`язання, присудженого до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 12 385 964, 59 грн 3 % річних та 45 887 610, 68 грн інфляційних втрат за період прострочення з 27.10.2020 по 26.01.2022, а також 42 572 313, 18 грн 3 % річних та 216 162 296, 11 грн інфляційних втрат за період 27.01.2022 по 15.04.2026.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до приписів статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 та ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом.

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, договори поставки вугілля № 111/17 від 09.04.2019, № 111/19 від 17.04.2019, № 111/22 від 22.05.2019 є належними підставами, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у їх сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань з оплати поставленого вугілля та вартості його доставки.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України, який був чинний на дату укладення спірних договорів (далі - ГК України), визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, яке набрало законної сили, встановлено, що обов`язку щодо оплати поставленого товару відповідачем (ПАТ «Центренерго») не виконано, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 297 507 063, 43 грн. Крім того встановлено, що понесені позивачем витрати з доставки вугілля до залізничної станції призначення, підтверджуються у розмірі 32 373 438, 12 грн актами відшкодування вартості доставки до кожного акта приймання-передачі вугілля та підлягають відшкодуванню відповідачем згідно вимог п. 6.6 договорів № 111/19, № 111/22 та п. 7.6 договору № 111/17. Таким чином судом встановлено, що згідно актів відшкодування вартості доставки вартість доставки до пункту відвантаження вугільної продукції за вищезазначеними актами склала - 32 373 438, 12 грн, що також не компенсована відповідачем.

Вказані обставини, в силу положень ст. 75 ГПК України, не підлягають повторному доказуванню.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Оплата вартості вугілля та відшкодування плати за його перевезення здійснюється покупцем на підставах підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування плати за перевезення в національній валюті шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 40 календарних днів з моменту підписання відповідних актів (п. 7.7 договору № 111/17 та п. 6.7 договорів № 111/19, № 111/22).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу приписів ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд встановив вище, що станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази перерахування відповідачем позивачу в добровільному порядку 297 507 063, 43 грн вартості поставленого товару та 32 373 438, 12 грн вартості доставки товару до пункту відвантаження вугільної продукції за договорами поставки вугілля № 111/17, № 111/19, № 111/22. Протилежного суду не доведено.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень щодо виконавчого провадження № 70126176, наказ Господарського суду міста Києва № 910/10458/19 від 29.07.2022 не виконаний, виконавче провадження № 70126176 зупинене.

При цьому суд встановив вище, що ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» на підставі договору надання послуг з факторингу (без регресу, викуп з дисконтом) № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024 набуло від ТОВ «Шахтарськтранс» права вимоги щодо ПАТ «Центренерго» за договірними зобов`язаннями: договорами поставки вугілля № 111/17, № 111/19, № 111/22, по яким рішення Господарського суду міста Києва набрало законної сили і виданий наказ про примусове виконання рішення № 910/10458/19 від 29.07.2022 до ПАТ «Центренерго» на загальну суму 369 552 941, 70 грн, з яких: - 297 507 063, 43 грн - вартість вугілля; - 32 373 438, 12 грн - вартість доставки вугілля; - 20 313 782, 26 грн - пеня; - 12 008 561, 42 грн - 3 % річних; - 6 677 746, 47 грн - інфляційні втрати; - 672 350, 00 грн - судовий збір.

Крім того суд встановив, що позивачем за наслідками укладення з ТОВ «Шахтарськтранс» договору факторингу № 30/10/2024-1-Ф було подано до Господарського суду міста Києва заяву про заміну сторони її правонаступником, за наслідками розгляду якої ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 замінено стягувача за виконавчим документом № 910/10458/19 від 29.07.2022 з ТОВ «Шахтарськтранс» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал».

Вказана ухвала суду від 09.12.2024 про заміну сторони її правонаступником в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили з моменту її оголошення (09.12.2024) відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України.

Також встановив, що постановою № 71178170 від 20.01.2026 про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 910/10458/19 від 29.07.2022 замінено стягувача за виконавчим документом № 910/10458/19 від 29.07.2022 з ТОВ «Шахтарськтранс» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал».

При цьому суд відхиляє посилання відповідача на обставину того, що в договорах поставки вугілля була умова, що перешкоджала відступленню права вимоги без згоди ПАТ «Центренерго», а позивачем не надано доказів того, що за договором надання послуг з факторингу (без регресу, викуп з дисконтом) № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024 був проведений повний розрахунок з ТОВ «Шатрарськтранс» за отримане право вимоги за договорами поставки вугілля, оскільки зазначені обставини не входять до предмета доказування у даній справі про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Посилання відповідача на обставину перебування ТОВ «Шахтарськтранс» у процедурі банкрутства та відсутність доказів того, що грошові кошти за договором факторингу № 30/10/2024-1-Ф були включені до ліквідаційної маси кредиторів ТОВ «Шахтарськтранс», та посилання на обставини дії станом на дату укладення договору факторингу записів про обтяження рухомого майна ТОВ «Шахтарськтранс» та арештів, накладених на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» ухвалами суду, як на докази того, що оплата за договором факторингу здійснена не була, а отже договір факторингу є невиконаним, що унеможливлює, на його думку, набуття позивачем статусу кредитора у зобов`язанні за договорами поставки вугілля, суд до уваги не приймає, оскільки станом на дату розгляду даної справи договір надання послуг з факторингу (без регресу, викуп з дисконтом) № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024 є чинний та в судовому порядку недійсним не визнавався. Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/10458/19, яка набрала законної сили та у встановленому законом порядку не скасована, замінено стягувача за виконавчим документом № 910/10458/19 від 29.07.2022 з ТОВ «Шахтарськтранс» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» у зв`язку з укладенням договору № 30/10/2024-1-Ф.

Суд зазначає, що предметом розгляду даної справи не є визнання недійсним договору надання послуг з факторингу (без регресу, викуп з дисконтом) № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024, натомість предметом розгляду даної справи є стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України у зв`язку з невиконанням рішення суду від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, а відтак наведені вище обставини не входять до предмета доказування у даній справі.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 ні в примусовому, ні в добровільному порядку.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного суду від 11.03.2020 у справі № 910/5587/19).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю, у зв`язку із чим судом відхиляються доводи відповідача про те, що відповідач не порушив права позивача, оскільки позивач не надсилав відповідної вимоги.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

З системного аналізу положень ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України слідує, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої ст. 625 ЦК Україні (вказана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 12.04.2017 у справі № 913/869/14, від 26.04.2017 у справі № 918/329/16).

Таким чином, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

З огляду на наведене вище, з ухваленням рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 та укладенням договору надання послуг з факторингу (без регресу, викуп з дисконтом) № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024, на підставі якого ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» набуло від ТОВ «Шахтарськтранс» права вимоги щодо ПАТ «Центренерго» за договорами поставки вугілля № 111/17, № 111/19, № 111/22, по яким рішення Господарського суду міста Києва набрало законної сили і виданий наказ про примусове виконання рішення № 910/10458/19 від 29.07.2022 до ПАТ «Центренерго» на загальну суму 369 552 941, 70 грн, зобов`язання боржника зі сплати позивачу вартості поставленого вугілля та вартості його доставки за вказаними договорами не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідачем факт наявності простроченої заборгованості по суті не заперечується та не спростовується. Доказів сплати заборгованості, що присуджена до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 відповідач до суду не надав.

З урахуванням наведених вище приписів законодавства та позицій Верховного Суду, суд вважає за необхідне зауважити на тому, що відкриття та зупинення виконавчого провадження № 71178170 з примусового виконання наказу № 910/10458/19 від 29.07.2022 не припиняє грошового зобов`язання зі сплати позивачу вартості поставленого вугілля та вартості його доставки за вказаними договорами № 111/17, № 111/19, № 111/22 та не звільняє відповідача від обов`язку сплатити суму заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних за весь період прострочення.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання зі сплати вартості поставленого вугілля та вартості його доставки за вказаними договорами поставки № 111/17, № 111/19, № 111/22, вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Позивач стверджує, що оскільки станом на дату звернення до суду із даним позовом відповідач має грошове зобов`язання, підтверджене (визначене) рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, тому, враховуючи укладений договір надання послуг з факторингу (без регресу, викуп з дисконтом) № 30/10/2024-1-Ф від 30.10.2024, на підставі якого ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 та постановою про заміну сторони виконавчого провадження № 71178170 від 20.01.2026 замінено стягувача за виконавчим документом № 910/10458/19 від 29.07.2022 з ТОВ «Шахтарськтранс» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал», позивач має право нарахувати інфляційні втрати та 3 % річних за період подальшого прострочення виконання грошового зобов`язання з 27.10.2020 по 15.04.2026.

Враховуючи невиконання відповідачем грошового зобов`язання зі сплати заборгованості, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних за два періоди прострочення, а саме:

1) 12 385 964, 59 грн 3 % річних та 45 887 610, 68 грн інфляційних втрат за період з 27.10.2020 по 26.01.2022, нараховані на загальну суму заборгованості у розмірі 329 880 501, 55 грн, що складається з основної заборгованості у розмірі вартості поставленого вугілля 297 507 063, 43 грн та вартості доставки вугілля у розмірі 32 373 438, 12 грн;

2) 42 572 313, 18 грн 3 % річних та 216 162 296, 11 грн інфляційних втрат за період з 27.01.2022 по 15.04.2026, нараховані на загальну суму заборгованості у розмірі 336 558 248, 02 грн, що складається з основної заборгованості у розмірі вартості поставленого вугілля 297 507 063, 43 грн, вартості доставки вугілля у розмірі 32 373 438, 12 грн та інфляційних втрат у розмірі 6 677 746, 47 грн, стягнутих рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 27.10.2020 по 26.01.2022, нараховані на загальну суму заборгованості у розмірі 329 880 501, 55 грн, суд встановив та зазначає наступне.

Як зазначив позивач, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 стягнуто з відповідача, зокрема, 3 % річних та інфляційні втрати за період з 01.07.2019 по 26.10.2020 включно, у зв`язку з чим нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за наступний період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання розпочинається з 27.10.2020, тобто з наступного дня після закінчення попереднього періоду, що відповідає положенням ст. 253 ЦК України, та закінчується датою набрання рішенням суду першої інстанції законної сили - 26.01.2022. При цьому позивач вказав, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період з 27.10.2020 по 26.01.2022 здійснено виключно на суму основного боргу з вартістю доставки вугілля, оскільки цей період охоплює прострочення виконання договірного зобов`язання до моменту набрання рішенням суду першої інстанції законної сили. Таким чином, оскільки період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, заявлений ТОВ «Шахтарськтранс» у справі № 910/10458/19 та стягнутий рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021, закінчився 26.10.2020, то з урахуванням положень ст. 253 ЦК України, нарахування відповідних сум за наступним періодом прострочення виконання грошового зобов`язання розпочато позивачем саме з 27.10.2020.

Суд встановив вище, що на розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/10458/19 за позовом ТОВ «Шахтарськтранс» до ПАТ «Центеренерго» про стягнення вартості фактично поставленого вугілля в сумі 297 507 063, 43 грн, вартості доставки вугілля в сумі 32 373 438, 12 грн, пені в сумі 20 313 782, 26 грн, 3 % річних в сумі 12 008 561, 42 грн та інфляційних втрат в розмірі 6 677 746, 47 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 та постановою Верхового Суду від 07.07.2022, позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «Шахтарськтранс» 297 507 063, 43 грн вартості поставленого вугілля, 32 373 438, 12 грн вартості доставки вугілля, 20 313 782, 26 грн пені, 12 008 561, 42 грн 3 % річних та 6 677 746, 47 грн інфляційних втрат та 672 350, 00 грн судового збору.

Зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 вбачається, що внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання за договорами поставки позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 12 008 561, 42 грн 3 % річних та 6 677 746, 47 грн інфляційних втрат за період з 01.07.2019 по 26.10.2020 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

З огляду на наведене, суд вважає, що позивачем обґрунтовано та правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за період прострочення з 27.10.2020 до 26.01.2022, що не охоплений рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за період прострочення з 27.10.2020 до 26.01.2022, з урахуванням вартості поставленого вугілля та вартості його доставки, що присуджені до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача в цій частині є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв`язку із чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за період прострочення з 27.10.2020 до 26.01.2022 підлягають задоволенню повністю у заявлених позивачем сумах, а саме 12 008 561, 42 грн 3 % річних та 6 677 746, 47 грн інфляційних втрат.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 27.01.2022 по 15.04.2026, нараховані на загальну суму заборгованості у розмірі 336 558 248, 02 грн, суд встановив та зазначає наступне.

Як зазначив позивач, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 набрало законної сили 26.01.2022 відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду, то розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за період після набрання рішенням суду першої інстанції законної сили здійснено позивачем саме з 27.01.2022, оскільки саме з дати набрання рішенням суду законної сили виникає нове самостійне грошове зобов`язання боржника виконати судове рішення в повному обсязі перед кредитором, а відповідач стає достеменно обізнаним про точний розмір, склад та підстави свого зобов`язання щодо сплати сум, стягнутих за неналежне виконання договірних зобов`язань. Отже, відповідно до розрахунку позивача, розмір інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 336 558 248, 02 грн, що складається з основної заборгованості у розмірі вартості поставленого вугілля, вартості доставки та інфляційних втрат у розмірі 6 677 746, 47 грн за період з 27.01.2022 по 15.04.2026, складає 216 162 296, 11 грн, а розмір 3 % річних складає 42 572 313, 18 грн.

У свою чергу відповідач проти розрахунку позивача 3 % річних та інфляційних втрат заперечив, посилаючись на те, що при розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат за період з 27.01.2022 по 15.04.2026 позивачем не правильно взято суму, на яку здійснено нарахування. Відповідач вважає, що правильними б було нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за вказаний період на суму 329 880 501, 55 грн, до якої входить 32 373 438, 12 грн боргу за поставлене вугілля та вартості доставки вугілля у розмірі 32 373 438, 12 грн згідно з рішенням у справі № 910/10458/19. Натомість, позивачем до розрахунку взята сума 336 558 248, 02 грн, що включає не тільки борг за поставлене вугілля та вартості доставки вугілля, а й інфляційні нарахування в сумі 6 677 746, 47 грн, нараховані за період з 01.07.2019 по 26.10.2020 та стягнуті рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, що, на думку відповідача, свідчить про намагання позивача здійснити подвійне стягнення з відповідача, що прямо суперечить ст. 61 Конституції України. Відповідно до контррозрахунку відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 27.01.2022 по 15.04.2026, здійсненого на суму заборгованості у розмірі 329 880 501,55 грн, інфляційні витрати за вказаний період складають 106 631 407, 24 грн, а 3 % річних - 33 485 130, 36 грн.

В питанні нарахування інфляційних втрат на загальну суму заборгованості, що складається з основної заборгованості у розмірі вартості поставленого вугілля, вартості його доставки та інфляційних втрат, що присуджені до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, суд зазначає таке.

За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму «інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з ч. 2 с. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування «інфляційних втрат» за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку «інфляційних втрат» у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.

Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, а також відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості на виконання рішення суду 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, суд вважає обґрунтованим нарахування позивачем інфляційних втрат за заявлений період з 27.01.2022 по 15.04.2026 з урахуванням суми основного боргу (вартості товару та його доставки) та інфляційної складової, стягнутої у межах справи № 910/10458/19, оскільки такий порядок розрахунку є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду (до подібного висновку також дійшов Верховний Суд у постановах від 27.01.2026 у справі № 922/4734/24 (пп. 8.33, 8.34), від 11.11.2025 у справі № 922/4758/24 (пп. 35, 36)).

Наведеним спростовуються твердження відповідача про неправильність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму заборгованості з урахуванням присуджених до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 витрат від інфляції.

Таким чином, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, здійснивши перевірку та перерахунок заявленої до стягнення у цій справі суми інфляційних втрат за період з 27.01.2022 по 15.04.2026, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 336 558 248, 02 грн, що складається з основної заборгованості у розмірі вартості поставленого вугілля, вартості його доставки та інфляційних втрат, що присуджені до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, а також враховуючи правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, суд дійшов до висновку, що розрахунок позивача в цій частині є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв`язку із чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 216 162 296, 11 грн інфляційних втрат за період з 27.01.2022 по 15.04.2026 підлягають задоволенню повністю.

Разом з цим суд зазначає про відсутність підстав для нарахування 3 % річних за період з 27.01.2022 по 15.04.2026 на суму заборгованості у розмірі 336 558 248, 02 грн, що складається як з суми основного боргу (вартості товару та його доставки), так і з інфляційних втрат, що присуджені до стягнення рішенням суду від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, з огляду на наступне.

Передумовою для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд послідовно наголошував на тому, що за змістом наведеної норми Закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Отже, у розумінні наведених приписів, позивач як кредитор вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 366/203/21, від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 та від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Велика Палата Верховного Суду у п. 64 постанови від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (на яку також посилається позивач) зробила висновок про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Схожий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у пп. 98, 99 постанови від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20, в якій зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження».

Наведеним вище спростовуються твердження позивача про те, що з дати набрання рішенням суду від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19 законної сили виникає нове самостійне грошове зобов`язання боржника виконати судове рішення в повному обсязі перед кредитором, оскільки вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу, а ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду.

Суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18 викладений правовий висновок відповідно до якого, враховуючи, що грошове зобов`язання відповідача виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі № 905/1524/15 та не припинилося в наслідок набрання ним законної сили, нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пеню згідно з ст. 625 ЦК України необхідно здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум % річних, інфляційних втрат.

З урахуванням наведеного, суд відхиляє як необґрунтовані доводи позивача щодо наявності підстав для нарахування 3 % річних за період з 27.01.2022 по 15.04.2026 на суму заборгованості у розмірі 336 558 248, 02 грн, до якої також включені інфляційні втрати, присуджені до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, оскільки правова природа обов`язку сплатити відповідачем вказані суми інфляційних втрат у вигляді відповідальності за порушення ним строків грошового зобов`язання із прийняттям рішення суду у справі № 910/10458/19 не змінилася.

Отже, правомірним є нарахування 3 % річних за період з 27.01.2022 по 15.04.2026 на суму заборгованості у розмірі 329 880 501, 55 грн, що складається виключно з основної заборгованості у розмірі вартості поставленого вугілля 297 507 063, 43 грн та вартості доставки вугілля у розмірі 32 373 438, 12 грн.

Таким чином, здійснивши власний перерахунок 3 % річних за період з 27.01.2022 по 15.04.2026 на суму заборгованості у розмірі 329 880 501, 55 грн, що складається з основної заборгованості у розмірі вартості поставленого вугілля та вартості його доставки, а також враховуючи правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних за період з 27.01.2022 по 15.04.2026 підлягають задоволенню частково в сумі 41 727 623, 99 грн.

Стосовно посилань відповідача на можливість зменшення судом нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Суд звертає увагу відповідача на те, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу, тому, на відміну від відсотків річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат (висновки викладено в постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23, від 05.11.2024 у справі № 902/43/24, а також підтримано Великою Палатою Верховного Суду в постанові 02.07.2025 у справі № 903/602/24).

Отже, законом не передбачено права суду на зменшення інфляційних втрат, у зв`язку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача у заявленому розмірі.

Стосовно зменшення 3 % річних суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у п. 135 постанови від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначивши, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

З матеріалів даної справи вбачається, що при зверненні до суду із даним позовом позивач нарахував проценти річних у розмірі, який є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних - 3 %, у зв`язку із чим зменшенню не підлягають.

З урахуванням наведеного вище, підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відсутні.

Посилання відповідача на складний фінансовий стан товариства, понесені ним збитки внаслідок російських обстрілів, перебування в процесі приватизації тощо не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання або для зменшення розміру відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України.

Стосовно клопотання відповідача про застосування строків позовної давності суд встановив та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, чим спростовуються посилання відповідача на п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, яким встановлена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 зробила висновок, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

У постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на наведені вище правові висновки, з ухваленням рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10458/19, яке набрало законної сили 26.01.2022, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Разом з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 викладені наступні висновки щодо питання перебігу позовної давності.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст. 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

У подальшому, Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Закон № 4434-IX набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився до 04.09.2025.

Підсумовуючи, у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився до 04.09.2025.

З матеріалів даної справи вбачається, що позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за загальний період з 27.10.2020 по 15.04.2026 через систему «Електронний суд» - 09.06.2026.

Враховуючи наведене, позовна давність за вимогами про стягнення інфляційний втрат та 3 % річних за невиконане зобов`язання відповідача станом на час звернення позивачем до суду із позовом не спливла, так як перебіг цього строку до 04.09.2025 фактично не розпочався, оскільки був зупиненим внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану, а після поновлення строку (04.09.2025) до моменту звернення позивачем із позовом (09.06.2026) пройшло менше одного року.

За таких обставин звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період з 27.10.2020 по 15.04.2026, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованими, а доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що позивачем заявлено вимоги в межах строків позовної давності, у зв`язку з чим заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують наведених вище висновків суду.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Щодо розподілу судового збору за наслідками розгляду даної справи суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підп. 1 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01.01.2026 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 328, 00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З огляду на викладене, за подання даної позовної заяви позивач мав сплатити у Державний бюджет України 931 840, 00 грн судового збору, тобто не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з урахуванням застосованого коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду позовної заяви в електронній формі.

Разом з цим, ухвалою Господарського суду Київської області від 13.07.2026 у справі № 911/1736/26 було задоволено клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Фінуніверсал» про відстрочення сплати судового збору та відстрочено останньому сплату судового збору у сумі 931 840, 00 грн за подання позовної заяви по справі № 911/1736/26 до винесення судом першої інстанції рішення по даній справі.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.

За наслідками розгляду даної справи суд дійшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем матеріально-правових вимог на загальну суму 316 163 495, 37 грн.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи, оскільки ухвалою Господарського суду Київської області від 13.07.2026 у справі № 911/1736/26 було відстрочено позивачу сплату судового збору у сумі 931 840, 00 грн за подання позовної заяви до винесення судом першої інстанції рішення по даній справі, з урахуванням висновків суду задоволення позовних вимог на загальну суму 316 163 495, 37 грн та приймаючи до уваги, що розмір ставки судового збору встановлюється не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 931 840, 00 грн у дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (місцезнаходження: вул. Рудиківська, буд. 49, смт Козин, Обухівський р-н, Київська обл., 08711; код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» (місцезнаходження: вул. Хмельницького Богдана (Шевченківський р-н), буд. 64, офіс 101, м. Київ, 01054; код ЄДРПОУ 40909251) 12 385 964, 59 грн 3 % річних та 45 887 610, 68 грн інфляційних втрат за період 27.10.2020 по 26.01.2022, 41 727 623, 99 грн 3 % річних та 216 162 296, 11 грн інфляційних втрат за період 27.01.2022 по 15.04.2026.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (місцезнаходження: вул. Рудиківська, буд. 49, смт Козин, Обухівський р-н, Київська обл., 08711; код ЄДРПОУ 22927045) у дохід Державного бюджету України 931 840, 00 грн судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 11.11.2026.

Суддя Л.В. Сокуренко