Постанова № 141391889 у справі № 910/8354/25 від 09.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 910/8354/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 (головуючий суддя Майданевич А. Г., судді Владимиренко С. В., Сулім В. В.)

за заявою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації

про забезпечення позову

у справі № 910/8354/25

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анева Індастрі»

про стягнення коштів,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

1. Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анева Індастрі» (далі - відповідач, ТОВ «Анева Індастрі») про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розмірі 36 138 070,96 грн, з яких: 29257619,60 грн - пайовий внесок; 5 434 095,41 грн - інфляційні втрати; 1446355,95 грн - 3 % річних; на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету.

2. В обґрунтування позову зазначено, що ТОВ «Анева Індастрі» не сплатило та безпідставно зберегло пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Анева Індастрі» на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розмірі 29 257 619,60 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 434 095,41 грн, 3 % річних у розмірі 1 446 355,95 грн. Стягнуто з ТОВ «Анева Індастрі» на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) судовий збір у розмірі 433 656,85 грн.

4. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Анева Індастрі» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

5. Північним апеляційним господарським судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Анева Індастрі».

6. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 задоволено клопотання ТОВ «Анева Індастрі» про призначення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи. Призначено у справі № 910/8354/25 комплексну судову будівельно-технічну та економічну експертизу, на вирішення якої поставлено ряд питань. Провадження у справі № 910/8354/25 зупинено на час проведення експертизи.

7. Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав до апеляційного господарського суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Анева Індастрі» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщенні на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ «Анева Індастрі» в межах суми позовних вимог у розмірі 36 138 070,96 грн.

8. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відмовлено у задоволенні заяви Департамента про забезпечення позову.

9. За висновками суду апеляційної інстанції позивачем не надано належних та допустимих доказів вчинення відповідачем дій, що у подальшому могли б призвести до зменшення обсягів наявних грошових активів, що могло б призвести до ускладнення виконання судового рішення, а ігнорування відповідачем вимог щодо виконання грошових зобов`язань не є беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що виконання рішення у справі буде ускладнено, або унеможливлено.

10. Апеляційний господарський суд зауважив, що відсутні підстави достеменно стверджувати, що проведення судової експертизи призведе до зменшення майна (у тому числі грошових сум) або ліквідації юридичної особи, що вплине на здатність задовольнити вимоги позивача.

Касаційна скарга

11. Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Департамент звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Департаменту про забезпечення позову та вжити заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти ТОВ «Анева Індастрі» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ «Анева Індастрі» в межах суми позовних вимог на загальну суму 36138070,96 грн.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

12. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

13. Обґрунтовуючи подану касаційну скаргу, відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а саме: статті 136, 137, 236 ГПК України та не враховано постанову Верховного Суду від 10.06.2026 у справі № 910/806/26 в подібних правовідносинах.

14. Зі змісту касаційної скарги відповідача вбачається, що процитовані ним висновки із вказаної постанови Верховного Суду стосуються доводів щодо того, що застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на кошти не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у відповідача, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

15. Посилаючись на такі висновки суду касаційної інстанції, скаржник стверджує, що Департамент просив накласти арешт на грошові кошти в межах суми позовних вимог, а не на всі грошові кошти, що належать та будуть належати відповідачу. Таким чином, грошові кошти у розмірі 36 138 070,96 грн залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час. Вказане, на думку скаржника, свідчить про те, що накладання арешту на грошові кошти в межах суми позовних вимог не є наслідком повного припинення господарської діяльності відповідача, а спрямоване на недопущення виведення грошових коштів у межах суми позовних вимог з рахунків та уникнення відповідачем виконання судового рішення у майбутньому.

16. Департамент зазначає, що відповідач веде активну діяльність з продажу власного майна, з моменту подачі позовної заяви відповідач продав 25 об`єктів нерухомості, що, на думку скаржника, підтверджує наявність ризиків невиконання рішення суду в майбутньому. Крім того, починаючи з 04.08.2023 та 19.04.2024 відповідно відповідачем не перераховано обов`язковий платіж до місцевого бюджету грошових коштів за пайову участь (кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту).

17. Скаржник зауважує, що системне та свідоме ігнорування відповідачем вимог щодо виконання грошових зобов`язань свідчить про наявність об`єктивних підстав вважати, що відповідач може ухилитися від їх виконання і на далі, у тому числі - від виконання можливого судового рішення, що істотно ускладнить або унеможливить реальне поновлення порушених інтересів держави.

18. Крім того, скаржник зазначає, що проведення судової експертизи з невизначеним строком має наслідком збільшення строку розгляду справи, тобто можливий вихід за межі розумного строку розгляду справи. Ухилення відповідача від погашення простроченої заборгованості та зволікання з виконанням обов`язку зі сплати коштів до бюджету створює ризик утворення безнадійної заборгованості, що з урахуванням публічного характеру спірних коштів, є неприпустимим з огляду на принципи бюджетної дисципліни та справедливості.

19. Скаржник зазначає, що виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення грошових коштів пайової участі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму таких коштів, тому ужиття заявлених Департаментом заходів забезпечення позову в цій справі відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірного утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Позиція інших учасників справи

20. У межах встановленого Верховним Судом строку відповідач - ТОВ «Анева Індастрі», подав відзив на касаційну скаргу Департамента, у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду без змін.

21. В обґрунтування своєї позиції відповідач у відзиві зазначив, що позивач жодними належними та допустимими доказами не обґрунтував та не надав доказів, які б свідчили про необхідність забезпечення позову.

22. Відповідач вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позовних вимог, ухиляння відповідача від виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а доводи позивача зводяться виключно до припущень про таку можливість, які ґрунтуються на тому, що відповідач продав 25 об`єктів нерухомості, що саме по собі не може свідчити про ухилення відповідача від сплати коштів у випадку задоволення позову.

23. ТОВ «Анева Індастрі» є стабільним, діючим підприємством, яке не перебуває у процесі ліквідації чи банкрутства. Основним видом господарської діяльності ТОВ «Анева Індастрі» є будівництво та подальша реалізація (продаж) об`єктів нерухомого майна. Звичайний продаж збудованої нерухомості здійснювався товариством як до, так і після подання позову, і є стандартним операційним процесом, а не спробою приховати майно.

24. Також під час касаційного провадження до Верховного Суду надійшли заява ТОВ «Анева Індастрі», яка по суті є доповненням до відзиву на касаційну скаргу, заперечення Департаменту на заяву ТОВ «Анева Індастрі» та додаткові пояснення ТОВ «Анева Індастрі».

25. Щодо зазначених заяви, заперечень та додаткових пояснень Верховний Суд вбачає за необхідне зауважити, що відповідно до частини першої статті 161 ГПК України під час розгляду справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору винятково у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною п`ятою цієї статті суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло під час розгляду справи, якщо визнає це необхідним. У даному випадку Верховний Суд не визнавав необхідним одержати від учасників справи додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань. Вони мали можливість подати свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії касаційного оскарження. Тож відповідно до частини другої статті 118 ГПК України Верховний Суд залишає без розгляду подані сторонами заяву, додаткові пояснення та заперечення, як заяви по суті справи, що подані поза межами встановлених строків (аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2025 у справі № 916/992/25).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів скаржника і висновків суду апеляційної інстанції

26. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

27. Дослідивши наведені у касаційній скарзі Департаменту доводи та перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Департамента не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

28. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

29. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

30. Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1), забороною відповідачу вчиняти певні дії (пункт 2), забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (пункт 4).

31. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22, на які звертає увагу скаржник, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23.

32. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 917/805/23.

33. Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

34. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

35. Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

36. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

37. У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

38. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

39. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 у справі № 916/1845/19).

40. У постанові від 19.12.2024 у справі № 910/6192/24 Верховний Суд дійшов висновку про те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

41. У справі, що переглядається (910/8354/25) предметом позовних є майнова вимога про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі.

42. З метою гарантування реального й ефективного виконання рішення суду в разі задоволення позову позивач подав відповідну заяву про вжиття заходів забезпечення позову до апеляційного господарського суду, у задоволені якої судом було відмовлено.

43. Апеляційний суд виснував, що зі змісту заяви позивача реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову не вбачається, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів вчинення відповідачем дій, що у подальшому могли б призвести до зменшення обсягів наявних грошових активів, що могло б призвести до ускладнення виконання судового рішення.

44. Крім того, за висновком апеляційного господарського суду, ігнорування відповідачем вимог щодо виконання грошових зобов`язань не є беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що виконання рішення у справі буде ускладнено, або унеможливлено. Щодо посилання позивача, що відповідач з моменту подання позовної заяви продав 25 об`єктів нерухомості, та має можливість у будь-який момент відчужити власні кошти та/або майно, апеляційний господарський суд зазначив, що видами діяльності відповідача, зокрема є будівництво житлових і нежитлових будівель, купівля та продаж власного нерухомого майна, а тому купівля продаж об`єктів нерухомості також не несе реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Доказів в підтвердження заявленого заявником не подано.

45. Таким чином, за мотивованим висновком апеляційного господарського суду, підстави для застосування заходів забезпечення позову - відсутні.

46. Колегія суддів Верховного Суду констатує, що у поданій касаційній скарзі, Департамент означених висновків суду апеляційної інстанції жодним чином не спростовує, а лише висловлює свою незгоду з ними.

47. Посилання ж скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 136, 137, 236 ГПК України без врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.06.2026 у справі № 910/806/26 не свідчить про порушення чи неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, застосованих з урахуванням дослідження та оцінки судом, належних і допустимих доказів у даній справі.

48. У контексті спірних правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, від 13.05.2026 у справі № 456/252/22 відповідно до яких правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і надавати оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

49. Верховний Суд зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

50. З огляду на викладене в пункті 48 цієї постанови, Верховний Суд не вбачає неузгодженості застосування норм процесуального права судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні із їх застосуванням Верховним Судом у зазначеній скаржником постанові від 10.06.2026 у справі №910/806/26.

51. З аналогічних підстав, зазначених в пункті 50 цієї постанови, не заслуговують на увагу і посилання скаржника на висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22, від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22, від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23, від 28.07.2023 у справі № 903/965/22, від 26.06.2024 у справі № 916/938/24, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 у справі № 916/1845/19, від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), від 30.09.2025 у справі № 916/2175/25, від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

52. Крім того, із оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції слідує, що ним оцінювався баланс інтересів сторін справи у контексті застосування відповідних заходів забезпечення позову та надавалась оцінка з огляду на доводи заявника щодо необхідності їх вжиття.

53. Натомість аргументи позивача щодо протилежного фактично зводяться до спонукання здійснення переоцінки цих обставин і зроблених апеляційним господарським судом висновків, а тому в силу вимог статті 300 ГПК України та при здійснення касаційного перегляду ухвали суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у застосуванні заходів забезпечення позову, відповідні аргументи не можуть бути перевірені Верховним Судом.

54. Інші аргументи, твердження та заперечення, наведені у касаційній скарзі позивача, полягають у висловлені незгоди із оскаржуваним судовим рішенням та трактуванні фактичних обставин, що склалися, на власну користь, а отже не є належним обґрунтуванням передбаченої у цьому випадку процесуальним законодавством підстави касаційного оскарження і тому так само не досліджуються Верховним Судом.

55. При цьому Верховний Суд звертається до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформульованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01), «Проніна проти України» (заява № 63566/00) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) та згідно з якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A. 303-A).

56. З урахуванням наведеного, Верховний суд не вважає за необхідне надавати детальну відповідь на кожен аргумент касаційної скарги позивача та доходить висновку, що при апеляційному перегляді судом апеляційної інстанції проаналізовано всі суттєві аргументи сторін, що у даному випадку мали значення при вирішенні питання щодо застосування відповідних заходів забезпечення позову.

57. Таким чином, передбачена процесуальним законодавством підстава касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції у даному випадку не знайшла свого підтвердження.

58. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги Департаменту колегією суддів визнаються не обґрунтованими.

59. Доводи поданого ТОВ «Анева Індастрі» відзиву на касаційну скаргу Департамента ураховуються Верховним Судом у тій мірі, що відповідає викладеному у цій постанові.

60. Верховний Суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

62. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

63. Таким чином, за результатами касаційного перегляду, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Департамента не підлягає задоволенню, а ухвалену у цій справі, оскаржувану ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

64. Оскільки Верховний Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судове рішення, що оскаржувалось, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 у справі № 910/8354/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил