Постанова № 141422980 у справі № 908/3996/25 від 11.11.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2026 м. Дніпро Справа № 908/3996/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Чус О.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

прокурор: Біленко О.А.;

від позивача: Михайловський А.С.;

від відповідача (апелянта): Бєліков О.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Молодіжний житловий комплекс "ВОЗНЕСЕНКА"" на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.06.2026 (суддя Педорич С.І.)

у справі № 908/3996/25

за позовом Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, м. Запоріжжя

до Акціонерного товариства "Молодіжний житловий комплекс "ВОЗНЕСЕНКА"", м. Запоріжжя

про стягнення 2 771 721,18 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства «Молодіжний житловий комплекс «ВОЗНЕСЕНКА». Прокурор просив стягнути з відповідача на користь Запорізької міської ради 2 771 721,18 грн, з яких 2 152 847,93 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя, 486 340,39 грн інфляційних втрат і 132 532,86 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є замовником нового будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на вулиці Перемоги/бульвар Центральний у місті Запоріжжі. Дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ012201006154 видано 06.10.2020. Об`єкт прийнято в експлуатацію на підставі сертифіката від 12.10.2023 № ІУ122230929711.

Прокурор зазначав, що відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» відповідач був зобов`язаний протягом десяти робочих днів після початку будівництва, тобто до 19.10.2020, звернутися до Запорізької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі. Сплатити пайову участь він мав до прийняття об`єкта в експлуатацію. Відповідач із такою заявою не звертався, договору про пайову участь не укладав і коштів до місцевого бюджету до 12.10.2023 не сплатив. Від сплати пайової участі його не звільняли. Тим самим він без достатньої правової підстави зберіг кошти, які мав сплатити, і на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України зобов`язаний повернути їх позивачу.

Розмір пайової участі прокурор визначив за підпунктом 1 абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX у розмірі 2 % вартості будівництва житлового будинку. За його розрахунком сума становить 2 152 847,93 грн. Цю суму отримано з загальної площі квартир 8 576,4 кв. м і показника опосередкованої вартості спорудження житла в Запорізькій області 12 551 грн за 1 кв. м, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 № 151. За доводами прокурора, цей показник був чинним на момент виникнення у відповідача обов`язку зі сплати пайової участі.

Інфляційні втрати та 3 % річних прокурор нарахував на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України на суму 2 152 847,93 грн за період з 13.10.2023, тобто з наступного дня після прийняття об`єкта в експлуатацію, по 31.10.2025.

Підставою для представництва інтересів держави прокурор визначив невжиття Запорізькою міською радою заходів до стягнення з відповідача коштів пайової участі, хоча про порушення їй було відомо з листа прокуратури від 17.07.2025. Про звернення до суду прокурор повідомив Запорізьку міську раду відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.06.2026 у справі № 908/3996/25 позов задоволено повністю. З Акціонерного товариства «Молодіжний житловий комплекс «ВОЗНЕСЕНКА» на користь Запорізької міської ради стягнуто 2 771 721,18 грн, з яких 2 152 847,93 грн безпідставно збережених коштів пайової участі, 486 340,39 грн інфляційних втрат і 132 532,86 грн 3 % річних. З відповідача на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя стягнуто 33 260,65 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 1 211,20 грн витрат зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Суд першої інстанції визнав доведеними підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Запорізької міської ради. Суд виходив з того, що рада знала про несплату відповідачем коштів пайової участі, але заходів до їх стягнення не вживала. Про це свідчать її листи від 03.09.2025 № 19439/03.3-20/03 та від 26.11.2025 № 04.01-08/5033. Прокурор попередньо повідомив раду про звернення до суду.

Рішення мотивоване тим, що будівництво об`єкта розпочато 06.10.2020. Тому відповідач відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX був зобов`язаний до 19.10.2020 звернутися до Запорізької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі, а до 12.10.2023 сплатити її. Цей обов`язок не залежав від укладення договору. Посилання відповідача на звільнення від сплати пайової участі на підставі пункту 13 розділу I Закону № 132-IX суд відхилив. Відповідач пайової участі не сплатив. Відтак суд дійшов висновку, що відповідач без достатньої правової підстави зберіг кошти за рахунок територіальної громади і зобов`язаний повернути їх на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Визначаючи розмір пайової участі, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Запорізької міської ради від 19.12.2018 № 58 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя» до спірних правовідносин не застосовується. Суд послався на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 07.05.2026 у справі № 916/1281/25 та від 21.05.2026 у справі № 916/67/25. Виходячи з цих висновків, розмір пайової участі має розраховуватися на підставі нормативно-правових актів, чинних на час введення об`єкта в експлуатацію. Рішення № 58 діяло з 27.12.2018 по 23.12.2021, тобто на 12.10.2023 втратило чинність. Тому суд застосував ставку 2 %, встановлену Законом № 132-IX, і відхилив контррозрахунок відповідача, здійснений за ставкою 1 %.

Перевіривши розрахунок прокурора, суд зазначив, що він не повною мірою відповідає наведеним висновкам Верховного Суду. Прокурор застосував показник опосередкованої вартості спорудження житла, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 № 151, який на час введення об`єкта в експлуатацію втратив чинність. За показником, затвердженим наказом цього міністерства від 27.07.2023 № 647, розмір пайової участі становив би 3 519 926,09 грн. Ця сума перевищує заявлену. Тому з огляду на частину першу статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд задовольнив вимогу в заявленому прокурором розмірі 2 152 847,93 грн.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних суд визнав обґрунтованими на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Прострочення, на думку суду, почалося з 13.10.2023, тобто з наступного дня після прийняття об`єкта в експлуатацію. Здійснивши перерахунок за період з 13.10.2023 по 31.10.2025, суд визнав розрахунок прокурора арифметично правильним.

Судові витрати суд поклав на відповідача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Це стосується і судового збору, сплаченого прокурором за подання заяви про забезпечення позову, яку задоволено ухвалою від 05.01.2026.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.06.2026 у справі № 908/3996/25, Акціонерне товариство «Молодіжний житловий комплекс «ВОЗНЕСЕНКА» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Скаржник просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Апелянт просить стягнути з нього на користь Запорізької міської ради 1 385 949,05 грн, з яких 1 076 423,96 грн безпідставно збережених коштів, 243 170,19 грн інфляційних втрат і 66 354,90 грн 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог скаржник просить відмовити.

Також скаржник просить змінити розподіл судових витрат, понесених Запорізькою обласною прокуратурою в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції. Крім того, він просить стягнути з Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя на свою користь 24 943,90 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції в частині стягнення 1 385 772,13 грн, що становить різницю між присудженою сумою 2 771 721,18 грн і сумою 1 385 949,05 грн, яку скаржник визнає.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим. На думку скаржника, суд неправильно застосував норми матеріального права, не врахував практики Верховного Суду та не дослідив обставин, що мають значення для справи.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07.05.2026 у справі № 916/1281/25 та від 21.05.2026 у справі № 916/67/25, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносин. У цих справах ключовим було питання, які показники опосередкованої вартості спорудження житла застосовувати при розрахунку пайової участі: чинні на момент початку будівництва чи на момент введення об`єкта в експлуатацію. У цій справі таке питання не виникало. Сам суд першої інстанції визначив ключовим питання про те, чи підлягає застосуванню рішення Запорізької міської ради від 19.12.2018 № 58 і чи є встановлений ним розмір пайової участі меншим за розмір, визначений Законом № 132-IX. Скаржник також звертає увагу, що прокурор у своєму розрахунку застосував показник 12 551 грн за 1 кв. м, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 № 151.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції проігнорував практику Верховного Суду щодо застосування рішень органів місцевого самоврядування, якими встановлено менший розмір пайової участі, ніж передбачено підпунктом 1 абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX. Відповідач посилався на цю практику в суді першої інстанції. Скаржник наводить постанову Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 911/65/24. За його доводами, у ній зазначено, що ця норма надає однакові можливості щодо сплати пайової участі замовникам, які розпочали будівництво до 01.01.2020 та уклали договір, і замовникам, які договорів не уклали або розпочали будівництво у 2020 році. Однаковість полягає в тому, що для всіх них застосовується розмір, встановлений рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX. Також за доводами скаржника, у цій справі Верховний Суд визнав правомірним застосування рішення Білоцерківської міської ради, яке встановлювало менший розмір пайової участі і було чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX. Скаржник наголошує, що такий підхід, за висновком Верховного Суду, відповідає загальним принципам рівності та справедливості. Він спрямований на те, щоб замовник, який сумлінно виконав обов`язок щодо пайової участі, перебував в однакових ринкових умовах із замовниками, які такого обов`язку до 01.01.2020 не виконали або розпочали будівництво у 2020 році.

Скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 17.09.2025 у справі № 918/1207/24 та від 18.11.2025 у справі № 918/1211/24. За його доводами, у них Верховний Суд погодився із застосуванням рішення Рівненської міської ради від 27.12.2012 № 2703 «Про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Рівного». Це рішення встановлювало для житла ставку 1,5 % і для комерційних об`єктів 3 % загальної кошторисної вартості будівництва. Воно було чинним станом на 17.10.2019 і на 01.01.2020, хоча згодом, 11.06.2020, його скасовано. На цій підставі скаржник доходить висновку, що, вирішуючи питання про застосування рішення міської ради, суд має встановити, чи було воно чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX, тобто станом на 17.10.2019, а не на день введення об`єкта в експлуатацію. Тому висновок суду першої інстанції про те, що рішення № 58 не підлягає застосуванню через втрату ним чинності на день введення об`єкта в експлуатацію, скаржник вважає неправильним.

На думку скаржника, при розрахунку пайової участі слід застосовувати рішення № 58, яким встановлено менший розмір пайової участі. Він зазначає, що пунктом 1 цього рішення затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя. Відповідно до пункту 3 рішення Порядок набирає чинності з моменту оприлюднення рішення, крім пункту 3.4, який набирає чинності з 01.01.2021. Пунктом 4 рішення до 31.12.2020 встановлено ставку пайової участі у розмірі 1 % загальної кошторисної вартості будівництва як для нежитлових будівель і споруд, так і для житлових будинків. Рішення набирає чинності з моменту офіційного оприлюднення, яке відбулося на сайті Запорізької міської ради 27.12.2018.

Скаржник посилається на пункт 3.3 Порядку. За ним, якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона за рішенням погоджувальної комісії визначається на основі встановлених нормативів для одиниці створеної потужності (додаток 1 до Порядку), а розрахунок розміру пайової участі виконується згідно з додатком 3 до Порядку. За додатком 3 розмір пайової участі розраховується за формулою ПУ = (П * Осп) * Ст, де ПУ - пайова участь; П - розрахунковий показник створеної потужності об`єкта будівництва (площа об`єкта будівництва у метрах квадратних); Осп - норматив для одиниці створеної потужності, встановлений рішенням Запорізької міської ради, що діє на дату укладання договору про пайову участь; Ст - відсоток від загальної вартості будівництва, визначений згідно з Порядком. Додатком 1 для багатоквартирних будинків встановлено норматив у вигляді абсолютних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України.

Скаржник наводить встановлені судом першої інстанції обставини: будівництво розпочато 06.10.2020, завершено 26.07.2023, об`єкт введено в експлуатацію 12.10.2023, загальна площа квартир становить 8 576,4 кв. м. Він визнає, що мав звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі до 19.10.2020 і сплатити пайову участь до 12.10.2023. Оскільки в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомості про кошторисну вартість будівництва щодо сертифіката від 12.10.2023 № ІУ122230929711 відсутні, розрахунок, на думку скаржника, слід здійснювати за формулою додатка 3 до Порядку. Із застосуванням показника 12 551 грн за 1 кв. м, затвердженого наказом від 26.06.2020 № 151, розмір пайової участі становить 1 076 423,96 грн (8 576,4 кв. м * 12 551 грн * 1 %). Відповідно, інфляційні втрати та 3 % річних за період з 13.10.2023 по 31.10.2025 слід нараховувати на цю суму. За розрахунком скаржника, вони становлять 243 170,19 грн і 66 354,90 грн, а загальна сума 1 385 949,05 грн.

Скаржник також зазначає, що рішення № 58 скасовано рішенням Запорізької міської ради від 22.12.2021 № 73, оприлюдненим на її сайті 23.12.2021. Отже, Порядок діяв з 27.12.2018 по 23.12.2021, у тому числі на день набрання чинності Законом № 132-IX (17.10.2019). Тому його застосування до спірних правовідносин скаржник вважає законним і обґрунтованим.

Посилаючись на статті 236, 275 та 277 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вважає, що є підстави для скасування рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову. Вказуючи на частину першу статті 282 та частину чотирнадцяту статті 129 цього Кодексу, він просить відповідно змінити розподіл судових витрат.

У клопотанні від 16.10.2026 про поновлення апеляційного провадження скаржник додатково просить врахувати висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.10.2026 у справі № 922/2047/25. Скаржник посилається на висновок об`єднаної палати про те, що з виключенням статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» процедура визначення розміру пайової участі загалом не змінилася і так само покладає на замовника будівництва обов`язок її ініціювати. Об`єднана палата також розмежувала момент виникнення обов`язку перерахувати пайову участь і момент, з якого цей обов`язок вважається порушеним, а в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати сплати коштів як безпідставно збережених. За доводами скаржника, у цій постанові визначено таке. Обов`язок замовника будівництва, розпочатого у 2020 році, перерахувати пайову участь виникає після спливу двадцяти п`яти робочих днів після початку будівництва і зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію. З моменту прийняття об`єкта в експлуатацію вважається, що замовник порушив зобов`язання. Розмір пайової участі для об`єктів, будівництво яких розпочато у 2020 році, визначається станом на момент початку будівництва. Скаржник також посилається на висновок об`єднаної палати про те, що обсяг безпідставно збереженого дорівнює сумі, яку замовник сплатив би, якби виконав свій обов`язок. За цим висновком, визначення розміру за показниками, чинними на момент прийняття об`єкта в експлуатацію, перекладало б на базову суму функцію компенсації знецінення коштів, яку виконують інфляційні втрати та 3 % річних, що нараховуються з дня, наступного за днем прийняття об`єкта в експлуатацію. Окремо скаржник зазначає, що застосування до обов`язку зі сплати пайової участі показників, затверджених у наступні роки, не має підстави в Законі № 132-IX, дія якого в цій частині обмежена 2020 роком. Об`єднана палата відступила від висновків про розрахунок пайової участі на момент введення об`єкта в експлуатацію, викладених, зокрема, у постановах від 07.05.2026 у справі № 916/1281/25 та від 21.05.2026 у справі № 916/67/25, на які послався суд першої інстанції.

На цій підставі скаржник вважає, що його обов`язок перерахувати пайову участь виник 09.11.2020, тобто після спливу двадцяти п`яти робочих днів після початку будівництва. Розмір пайової участі слід визначати станом на 06.10.2020 із застосуванням показника 12 551 грн за 1 кв. м, затвердженого наказом від 26.06.2020 № 151. Інші розрахунки, наведені в клопотанні (основна сума, інфляційні втрати, 3 % річних і загальна сума), збігаються з розрахунками в апеляційній скарзі. Прохання клопотання щодо результату перегляду рішення та розподілу судових витрат також збігаються з вимогами апеляційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу від 14.07.2026. У ньому він заперечує проти доводів скаржника і просить врахувати їх як підставу для відмови в задоволенні апеляційної скарги.

Прокурор зазначає, що скаржник не оспорює факту невиконання обов`язку зі сплати коштів пайової участі та не погоджується лише з розміром стягнутих сум. За його доводами, скаржник безпідставно наполягає на застосуванні нормативно-правових актів, чинних на час початку будівництва, і на розрахунку пайової участі за пунктом 4 рішення Запорізької міської ради від 19.12.2018 № 58.

Постанови Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 911/65/24, від 17.09.2025 у справі № 918/1207/24 та від 18.11.2025 у справі № 918/1211/24, на які посилається скаржник, прокурор вважає нерелевантними. У всіх цих справах спір вирішувався щодо об`єктів, кошторисна вартість будівництва яких була визначена. Крім того, у справах № 911/65/24 та № 918/1211/24 йшлося про нежитлові об`єкти.

Натомість прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 20.05.2026 у справі № 922/2053/25. За його доводами, у ній зазначено, що Закон № 132-IX не містить умов щодо іншого обрахунку розміру пайової участі для житлових будинків. У цій постанові Верховний Суд також навів висновок з постанови від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23. За цим висновком, застосування при розрахунку пайової участі нормативів, які не діяли на момент виникнення у відповідача обов`язку на її сплату, суперечить статті 5 Цивільного кодексу України. Там же зазначено, що якщо забудовник добровільно не звернувся до органу місцевого самоврядування для визначення розміру пайової участі, орган місцевого самоврядування (прокурор) мав право розраховувати розмір безпідставно збережених коштів на підставі нормативно-правових актів, чинних на час введення об`єкта в експлуатацію. Аналогічні висновки прокурор наводить з постанов Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 916/1281/25 та від 21.05.2026 у справі № 916/67/25. За його доводами, у цих постановах визнано неправильним застосування апеляційним судом нормативно-правових актів, чинних на час початку будівництва.

Прокурор зазначає, що об`єкт введено в експлуатацію на підставі сертифіката від 12.10.2023 № ІУ122230929711. На цей момент рішення № 58 та затверджений ним Порядок втратили чинність, і скаржник цього не заперечує. Тому, на думку прокурора, розмір безпідставно збережених коштів має визначатися за ставкою 2 %, встановленою підпунктом 1 абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.

Прокурор вважає, що застосування ставки 2 % узгоджується і з самим рішенням № 58. Розділом 7 Порядку передбачено особливості для недобросовісних забудовників. Зокрема, пункт 7.1 Порядку передбачає застосування до забудовників, які ввели об`єкт в експлуатацію без укладення договору про пайову участь, умов, що склалися на момент введення об`єкта в експлуатацію. За доводами прокурора, це узгоджується з пунктом 4.8 Порядку, який передбачає уточнення розміру пайової участі з урахуванням фактичної загальної кошторисної вартості будівництва шляхом укладення додаткової угоди. Оскільки скаржник у встановлені Законом № 132-IX строки не звернувся за розрахунком і до введення об`єкта в експлуатацію пайової участі не сплатив, до нього, на думку прокурора, мають застосовуватися передбачені цими положеннями негативні наслідки, тобто дані на момент введення об`єкта в експлуатацію. Водночас на цю дату рішення № 58 втратило чинність. Тому, за доводами прокурора, застосовуються положення Закону № 132-IX і ставка 2 %.

Прокурор також вважає, що скаржник безпідставно обмежився для розрахунку лише площею квартир. Застосовуючи формулу додатка 3 до Порядку, скаржник, за доводами прокурора, всупереч її змісту надає власне тлумачення розрахунковому показнику створеної потужності об`єкта будівництва. Поняття об`єкта будівництва і норматив для розрахунку пайової участі чітко визначені Порядком і не допускають двозначного тлумачення: в обох випадках одиницею виміру є загальна площа об`єкта. Запорізька міська рада використовувала показники опосередкованої вартості спорудження житла, які публікує Мінрегіон, лише як норматив. Одиницею виміру у формулі додатка 3 безальтернативно є загальна площа об`єкта будівництва. Скаржник же, на думку прокурора, безпідставно застосовує за аналогією безпосередньо наказ міністерства.

Прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 916/848/25. За його доводами, у ній зазначено, що положення наказу про показники опосередкованої вартості спорудження житла не можуть суперечити Закону № 132-IX як акту вищої юридичної сили. Закон розмежовує розмір пайової участі за належністю об`єкта до нежитлових будівель і споруд або до житлових будинків. Розмір визначається у відсотках від вартості будівництва саме об`єкта, а не лише площі квартир у ньому. Тому слід враховувати цільове призначення об`єкта та його загальну площу.

З огляду на це прокурор вважає контррозрахунок скаржника необґрунтованим. Суд першої інстанції, на думку прокурора, повно і всебічно оцінив спірні правовідносини на підставі нормативно-правових актів, чинних на час введення об`єкта в експлуатацію, з урахуванням висновків Верховного Суду у справах № 916/1281/25, № 922/2053/25 та № 916/67/25.

Після поновлення апеляційного провадження заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав пояснення від 02.11.2026 щодо клопотання скаржника від 16.10.2026 та постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2026 у справі № 922/2047/25.

У поясненнях прокурор зазначає таке. Об`єднана палата сформулювала висновок, за яким розмір пайової участі для об`єктів, будівництво яких розпочато у 2020 році, визначається станом на момент початку будівництва. Тим самим вона відступила від протилежного підходу, викладеного, зокрема, у постановах від 07.05.2026 у справі № 916/1281/25, від 20.05.2026 у справі № 922/2053/25 та від 21.05.2026 у справі № 916/67/25. Прокурор наголошує, що в цій справі він визначив розмір пайової участі саме станом на момент початку будівництва, і це повністю узгоджується з висновками об`єднаної палати.

Водночас, за доводами прокурора, висновок об`єднаної палати не підтверджує правильності ставки 1 % і не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи поширювалися відповідні положення рішення № 58 на спірний об`єкт і чи відповідає закону обраний скаржником спосіб розрахунку. Визначення моменту, станом на який фіксується розмір пайової участі, не тотожне автоматичному застосуванню будь-якої ставки, передбаченої місцевим нормативним актом, без урахування умов її застосування та інших положень цього акта.

Прокурор вважає, що підстави для застосування ставки 1 % не доведено. Пункт 4 рішення № 58 встановлював цю ставку від загальної кошторисної вартості будівництва, тобто її застосування передбачало наявність такої вартості. Матеріали справи не містять відомостей про загальну кошторисну вартість спірного об`єкта. У відомостях Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо сертифіката від 12.10.2023 № ІУ122230929711 вона не зазначена. Доказів її розміру скаржник не навів.

Прокурор зазначає, що Порядок передбачав окреме регулювання для випадків, коли загальна кошторисна вартість не визначена. Відповідно до пунктів 3.3 і 3.4 Порядку розмір пайової участі в таких випадках визначався за нормативами для одиниці створеної потужності та формулою додатка 3 із застосуванням передбачених Порядком ставок. Для відповідної категорії об`єктів Порядком встановлено ставку 4 %, яка не є меншою за 2 %, визначені Законом № 132-IX. Тому скаржник, на думку прокурора, не може вибірково посилатися лише на пункт 4 рішення № 58, ігноруючи механізм розрахунку, передбачений тим самим актом. Інше тлумачення призводило б до застосування ставки без необхідної розрахункової бази.

Прокурор також зазначає, що на момент початку будівництва діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 № 151 (12 551 грн за 1 кв. м для Запорізької області). Однак застосування цього показника саме по собі не вирішує питання ставки. Суд має окремо встановити, чи доведено умови для застосування меншої ставки за місцевим нормативним актом, а за їх відсутності застосувати законодавчий механізм.

Щодо бази розрахунку прокурор повторно наголошує, що скаржник безпідставно обмежився площею квартир 8 576,4 кв. м. Спірний об`єкт є багатоквартирним житловим будинком із вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення. Ці приміщення не становлять окремого об`єкта будівництва, а є складовою частиною єдиного об`єкта, загальна площа якого становить 13 183,7 кв. м. Прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 916/848/25. За його доводами, у ній зазначено, що вбудовані нежитлові приміщення, які не становлять окремого об`єкта будівництва, розглядаються у взаємозв`язку з житловим будинком як єдиним об`єктом. За твердженням прокурора, такий підхід послідовно застосовано і в постанові Верховного Суду від 16.04.2026 у справі № 916/2056/25. Скаржник, на думку прокурора, обґрунтовуючи контррозрахунок рішенням № 58 і формулою додатка 3, мав би застосовувати цей Порядок повністю, а не вибірково використовувати елементи, які зменшують суму внеску. Прокурор також зазначає, що й у разі визначення внеску за Законом № 132-IX слід враховувати правову природу об`єкта та зміст нормативного показника, а не ототожнювати базу розрахунку з окремою складовою будівлі. Використання лише площі квартир без обґрунтування того, чому вбудовано-прибудовані приміщення не враховано, на думку прокурора, нівелює контррозрахунок скаржника. За доводами прокурора, конкретну площу, яку слід покласти в основу розрахунку, належить визначити на підставі документів щодо характеристик закінченого будівництвом об`єкта, його технічної документації та застосовної норми права. Відомості про загальну площу об`єкта слід зіставити з технічними та дозвільними документами, що містяться в матеріалах справи.

Прокурор зазначає, що, визначаючи розмір належної до стягнення суми, суд має дослідити подані докази, оцінити їх у сукупності, а в разі незгоди з розрахунком навести власний. Він посилається на постанови Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 903/468/24, від 03.02.2026 у справі № 914/830/25 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

На думку прокурора, для вирішення питання про зміну рішення суду першої інстанції слід встановити не лише момент визначення розміру пайової участі, а й застосовну ставку, нормативний показник, належну базу розрахунку та правильність нарахування інфляційних втрат і 3 % річних. Прокурор вважає, що доводи скаржника не підтверджують правильності запропонованого ним розрахунку і не є достатньою підставою для зменшення присудженої суми до 1 385 949,05 грн.

Запорізька міська рада правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2026 про відкриття апеляційного провадження учасникам справи, крім скаржника, було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу десять днів з дня вручення вказаної ухвали. Відзиву позивача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Письмових пояснень щодо доводів апеляційної скарги, у тому числі після поновлення апеляційного провадження, позивач не подавав. До суду апеляційної інстанції надійшла лише заява представника Запорізької міської ради від 27.10.2026 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «МЖК «ВОЗНЕСЕНКА». Цією ж ухвалою витребувано матеріали справи з Господарського суду Запорізької області, учасникам справи встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а розгляд справи призначено в судовому засіданні на 05.08.2026.

14.07.2026 до суду надійшов відзив заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на апеляційну скаргу.

20.07.2026 на виконання ухвали від 06.07.2026 з Господарського суду Запорізької області надійшли матеріали справи № 908/3996/25.

31.07.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника АТ «МЖК «ВОЗНЕСЕНКА» адвоката Кучерук О.В. про участь у судовому засіданні 05.08.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судовому засіданні 05.08.2026 взяли участь прокурор і представник відповідача (апелянта). Представник позивача в судове засідання не з`явився.

Під час підготовки справи до апеляційного розгляду колегія суддів встановила, що на розгляді об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває справа № 922/2047/25. Ухвалою Верховного Суду від 10.06.2026 її передано на розгляд об`єднаної палати, а ухвалою об`єднаної палати від 17.07.2026 прийнято до розгляду. У цій справі вирішувалося питання про момент, станом на який фіксується розмір пайової участі замовника будівництва, не сплаченої до введення об`єкта в експлуатацію.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.08.2026 апеляційне провадження у справі № 908/3996/25 з власної ініціативи суду зупинено на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою справи № 922/2047/25. Колегія суддів виходила з подібності правовідносин у цих справах і з того, що майбутній правовий висновок об`єднаної палати матиме безпосереднє значення для вирішення питання про застосування у цій справі ставки пайової участі 1 % або 2 %. Учасників справи зобов`язано повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження.

02.10.2026 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалив постанову у справі № 922/2047/25.

16.10.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника АТ «МЖК «ВОЗНЕСЕНКА» адвоката Кучерук О.В. надійшло клопотання про поновлення апеляційного провадження. Скаржник повідомив про ухвалення постанови об`єднаної палати від 02.10.2026 у справі № 922/2047/25 і просив врахувати викладені в ній висновки. Доводи клопотання викладено вище в розділі «Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу».

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2026 апеляційне провадження у справі № 908/3996/25 поновлено, а розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 11.11.2026.

27.10.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника Запорізької міської ради Михайловського А.С. про участь у судовому засіданні 11.11.2026 в режимі відеоконференції.

02.11.2026 до суду надійшли пояснення заступника керівника Запорізької обласної прокуратури щодо клопотання скаржника від 16.10.2026 та висновків об`єднаної палати у справі № 922/2047/25.

06.11.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника АТ «МЖК «ВОЗНЕСЕНКА» адвоката Бєлікова О.С. про участь у судовому засіданні 11.11.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 11.11.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

06.10.2020 Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ012201006154. Дозвіл виданий на об`єкт «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на вулиці Перемоги/бульвар Центральний у місті Запоріжжі». Замовником будівництва в дозволі визначено Акціонерне товариство «Молодіжний житловий комплекс «ВОЗНЕСЕНКА». Вид будівництва - нове будівництво, клас наслідків - СС2. Будівництво здійснювалося на підставі містобудівних умов та обмежень від 16.12.2019 № 5730, виданих департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради, на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:05:006:0023 площею 1,3703 га. Цільове призначення ділянки - 02.03, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

За відомостями Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо цього дозволу об`єкт будівництва - житловий будинок, код за Державним класифікатором будівель та споруд 1122.1 «Будинки багатоквартирні масової забудови». Проєктну документацію розробило МПП «А.Д.К.». За дозвільним документом загальна площа будівлі становила 10 007,15 кв. м, загальна площа квартир - 8 408,11 кв. м, площа вбудованих нежитлових приміщень - 1 599,28 кв. м, загальна кількість квартир - 132. Відомостей про кошторисну вартість будівництва дозвільний документ не містить.

За відомостями Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 21.07.2023 та 27.09.2023 до дозвільного документа на підставі листів про зміну даних внесено зміни у зв`язку з коригуванням проєктної документації. Проєктна документація (код PD01:5290-9369-9312-1450, дата розпорядчого документа 19.09.2023) отримала позитивний експертний звіт ТОВ «Вінбуд Експерт» від 26.09.2023. Відомостей про затвердження проєктної документації замовником система не містить.

Відповідно до відомостей Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо сертифіката про прийняття в експлуатацію дата початку будівництва 06.10.2020, дата завершення будівництва 26.07.2023.

Наказом департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 16.08.2023 № 68р(а) новозбудованому багатоквартирному житловому будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення присвоєно адресу: м. Запоріжжя, бульвар Центральний, будинок 28.

12.10.2023 Державна інспекція архітектури та містобудування України видала сертифікат № ІУ122230929711. Ним засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проєктній документації і підтверджено його готовність до експлуатації. Сертифікат виданий на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 29.09.2023. Замовником об`єкта в сертифікаті зазначено АТ «МЖК «ВОЗНЕСЕНКА».

Згідно з сертифікатом основні показники житлового будинку такі: загальна площа будівлі - 13 183,7 кв. м, площа житлового будинку - 10 245,1 кв. м, загальна площа квартир у будинку - 8 576,4 кв. м, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 1 668,7 кв. м, площа місць загального користування - 2 938,6 кв. м, загальна кількість квартир - 132, кількість поверхів - 10.

У розділі «Кошторисна вартість будівництва» відомостей Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо сертифіката зазначено «Інформацію не зазначено». У розділі «Пайова участь» як підставу для звільнення від її сплати зазначено пункт 13 розділу I Закону України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».

Відомостей про загальну кошторисну вартість будівництва об`єкта матеріали справи не містять. Зведеного кошторисного розрахунку чи іншої кошторисної документації відповідач до суду не подавав.

Листом від 17.07.2025 № 52-2455-24 Вознесенівська окружна прокуратура міста Запоріжжя Запорізької області повідомила Запорізьку міську раду про невиконання відповідачем обов`язку зі сплати коштів пайової участі. Цим же листом прокуратура витребувала від ради інформацію про звільнення відповідача від сплати пайової участі, його звернення та сплату коштів, а також про вжиті радою заходи.

Листом від 03.09.2025 № 19439/03.3-20/03 виконавчий комітет Запорізької міської ради повідомив таке. Від сплати пайової участі за цим об`єктом відповідач не звільнявся. Звернень відповідача про визначення розміру пайової участі в системі автоматизованого документообігу не значиться; вхідну та вихідну кореспонденцію до 2019 року включно знищено. З 06.10.2020 по 12.08.2025 кошти пайової участі від відповідача до бюджету Запорізької міської територіальної громади не надходили. Департамент правового забезпечення ради станом на 13.08.2025 заходів до їх стягнення не вживав.

Листом від 14.11.2025 № 52-103-9025вих-25 окружна прокуратура повторно звернулася до ради щодо вжиття заходів до стягнення коштів пайової участі. У відповідь департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради листом від 26.11.2025 № 04.01-08/5033 повідомив, що станом на 24.11.2025 заходи претензійно-судового характеру щодо стягнення з відповідача коштів пайової участі не вживалися. Повідомленням від 04.12.2025 № 52-103-9570вих-25 окружна прокуратура повідомила Запорізьку міську раду про звернення до суду з позовом в її інтересах.

Договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Запоріжжя щодо цього об`єкта сторони не укладали. Коштів пайової участі відповідач до місцевого бюджету не сплачував. Ці обставини відповідач не заперечує.

Рішенням Запорізької міської ради від 19.12.2018 № 58 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя» (далі - рішення № 58) затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя (далі - Порядок) і форму договору про пайову участь. Пунктом 3 рішення № 58 визначено, що Порядок набирає чинності з моменту оприлюднення цього рішення, крім пункту 3.4 Порядку, який набирає чинності з 01.01.2021. Пунктом 4 рішення № 58 до 31.12.2020 встановлено ставку пайової участі для нежитлових будівель та споруд і для житлових будинків у розмірі 1 % загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта. Рішення № 58 набирає чинності з моменту його офіційного оприлюднення. Воно оприлюднене на сайті Запорізької міської ради 27.12.2018 та в газеті «Запорозька Січ» від 02.02.2019 № 019 (6716).

Рішенням Запорізької міської ради від 22.12.2021 № 73 рішення № 58 скасовано. Рішення № 73 набирає чинності з моменту його оприлюднення на офіційному сайті Запорізької міської ради, яке відбулося 23.12.2021. За листом департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 06.02.2026 № 04.01-05/0416 рішення № 73 набрало чинності 27.12.2021.

Тим самим листом від 06.02.2026 департамент повідомив про роботу погоджувальної комісії з питань пайової участі у розвитку інфраструктури м. Запоріжжя. Протягом 2013- 2021 років комісія діяла відповідно до рішень Запорізької міської ради, які регулювали пайову участь, з 2018 по 2021 рік відповідно до рішення № 58. Первинний склад комісії затверджено розпорядженням міського голови від 24.01.2013 № 16р. Останнє засідання комісії відбулося 30.11.2021. Розпоряджень про припинення роботи комісії не приймалося, однак з 27.12.2021 втратили чинність акти органу місцевого самоврядування, які регламентували її роботу.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 № 151 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» затверджено показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, розраховані станом на 01.04.2020. Для Запорізької області вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку з урахуванням податку на додану вартість становила 12 551 грн. Цей наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 № 311.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Скаржник не оспорює того, що він як замовник будівництва був зобов`язаний сплатити до місцевого бюджету кошти пайової участі у зв`язку з будівництвом багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на вулиці Перемоги/бульвар Центральний у місті Запоріжжі. Не оспорює він і того, що цього обов`язку не виконав. Скаржник також не заперечує висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, щодо кваліфікації несплачених коштів як безпідставно збережених за статтею 1212 Цивільного кодексу України, щодо незастосовності пункту 13 розділу I Закону № 132-IX як підстави для звільнення від пайової участі, а також щодо періоду нарахування інфляційних втрат і 3 % річних та застосованих індексів інфляції. Доводи апеляційної скарги спрямовані виключно на розмір стягнутих коштів. Тому в іншій частині рішення суду першої інстанції колегія суддів не переглядає.

Нових доказів до апеляційної скарги скаржник не додав. Справа переглядається за наявними в ній доказами.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічне положення міститься в частині шостій статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Доводи апеляційної скарги та клопотання скаржника від 16.10.2026, а також заперечення прокурора, викладені у відзиві від 14.07.2026 і поясненнях від 02.11.2026, стосуються одних і тих самих питань. Тому колегія суддів оцінює їх у сукупності за предметом і не повторює відповідей на тотожні доводи. Предметом оцінки є такі питання: момент, станом на який визначається розмір пайової участі; можливість застосування рішення Запорізької міської ради від 19.12.2018 № 58; ставка пайової участі за цим рішенням за відсутності визначеної кошторисної вартості будівництва; база розрахунку та розмір безпідставно збережених коштів; розмір інфляційних втрат і 3 % річних.

Щодо моменту, станом на який визначається розмір пайової участі, та нормативного регулювання, яке підлягає застосуванню

Законом України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» з 01.01.2020 виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка регулювала пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Абзацом першим пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Абзацом другим цього пункту встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у визначеному цим абзацом розмірі та порядку. Відповідно до підпункту 1 абзацу другого пункту 2 розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Згідно з підпунктом 3 абзацу другого пункту 2 замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Відповідно до підпункту 4 пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Будівництво спірного об`єкта розпочато 06.10.2020, тобто в період дії наведеного порядку. Тому відповідач протягом десяти робочих днів після початку будівництва мав звернутися до Запорізької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі і до прийняття об`єкта в експлуатацію сплатити її. Цього обов`язку відповідач не виконав. Об`єкт прийнято в експлуатацію 12.10.2023 без сплати пайової участі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 виснувала, що в разі несплати замовником будівництва коштів пайової участі до прийняття об`єкта в експлуатацію орган місцевого самоврядування має право вимагати їх стягнення як безпідставно збережених на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Саме такий спосіб захисту є ефективним. Відповідно до частини першої цієї статті особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Отже, ключовим для вирішення спору є питання, станом на який момент визначається розмір таких безпідставно збережених коштів і яке нормативне регулювання при цьому застосовується.

Суд першої інстанції виходив з того, що розмір пайової участі визначається на підставі нормативно-правових актів, чинних на час введення об`єкта в експлуатацію. Суд послався на постанови Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 916/1281/25 і від 21.05.2026 у справі № 916/67/25. На цій підставі він дійшов висновку, що рішення № 58, яке на 12.10.2023 втратило чинність, до спірних правовідносин не застосовується. Тому суд першої інстанції визначив розмір пайової участі за ставкою 2 %, встановленою Законом № 132-IX, а за показником опосередкованої вартості спорудження житла, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 27.07.2023 № 647, обчислив розмір пайової участі в сумі 3 519 926,09 грн. Аналогічної позиції дотримувався прокурор у відзиві на апеляційну скаргу від 14.07.2026, посилаючись, крім зазначених постанов, на постанову Верховного Суду від 20.05.2026 у справі № 922/2053/25.

Водночас після ухвалення оскаржуваного рішення Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 02.10.2026 у справі № 922/2047/25 сформулював висновок щодо цього питання.

Об`єднана палата зазначила таке. Обов`язок замовника будівництва звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, виникає протягом десяти робочих днів після початку такого будівництва. Зі спливом визначених законом строків, загалом двадцяти п`яти робочих днів, розмір пайової участі вважається таким, що мав бути визначений, а обов`язок замовника сплатити пайову участь - таким, що виник. Цей строк спливає незалежно від того, чи звертався замовник до органу місцевого самоврядування (пункт 8.12). Обов`язок перерахувати пайову участь зберігається як зобов`язання замовника до введення об`єкта в експлуатацію (пункт 8.15). Прийняття ж об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що замовник порушує це зобов`язання, а в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати сплати пайової участі як безпідставно збережених коштів (пункт 8.16).

Об`єднана палата дійшла висновку, що розмір платежів пайової участі, які підлягають сплаті за правилами розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, але не сплачені замовником до введення об`єкта в експлуатацію і стягуються як безпідставно збережені кошти, для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, визначається станом на момент початку будівництва (пункт 8.17). Цей висновок ґрунтується на тому, що Закон № 132-IX пов`язує процедуру визначення розміру пайової участі саме з початком будівництва об`єкта, а не з його введенням в експлуатацію (пункт 8.18).

Об`єднана палата також зазначила, що такий підхід відповідає правовій природі кондикційного зобов`язання. Стаття 1212 Цивільного кодексу України не виконує штрафної функції і не є засобом компенсації за прострочення. Обсяг безпідставно збереженого майна дорівнює обсягу того, що особа зобов`язана була передати, але не передала. Замовник, який виконав свій обов`язок, сплатив би пайову участь у розмірі, розрахованому за показниками, чинними на момент початку процедури визначення її розміру, і саме цю суму зберігає замовник, який обов`язку не виконав. Визначення розміру за показниками, чинними на момент прийняття об`єкта в експлуатацію, призводило б до того, що базова сума залежала б від тривалості будівництва і зміни цінових показників, тобто виконувала б функцію компенсації знецінення коштів. Цю функцію закон покладає на інший правовий інструмент, а саме на статтю 625 Цивільного кодексу України (пункти 8.19, 8.20). Крім того, абзац другий пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX встановив порядок сплати пайової участі «протягом 2020 року». Тому застосування до цього обов`язку показників, затверджених у наступні роки, не має підстави в Законі № 132-IX (пункт 8.21).

Дійшовши цих висновків, об`єднана палата відступила від висновків щодо здійснення розрахунку пайової участі на момент введення об`єкта будівництва в експлуатацію, викладених, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.05.2026 у справі № 922/2053/25, від 07.05.2026 у справі № 916/1281/25 та від 21.05.2026 у справі № 916/67/25 (пункт 8.22).

Відповідно до усталеної практики Велика Палата Верховного Суду (постанова від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17), у разі існування різних правових позицій Верховного Суду суд при застосуванні норми права враховує останню правову позицію. Відтак висновки, сформульовані об`єднаною палатою у справі № 922/2047/25, підлягають врахуванню при вирішенні цього спору.

З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір безпідставно збережених коштів пайової участі визначається на підставі нормативно-правових актів, чинних на час введення об`єкта в експлуатацію. Правовий підхід, викладений у постановах Верховного Суду у справах № 916/1281/25 і № 916/67/25, на які послався суд першої інстанції, а також у постанові у справі № 922/2053/25, на яку посилався прокурор, об`єднана палата не підтримала. Тому доводи прокурора, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та засновані на цих постановах, колегія суддів відхиляє.

Не підтверджує позиції суду першої інстанції і посилання на постанову Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23. За висновком, наведеним у самому оскаржуваному рішенні, у цій постанові Верховний Суд зазначив, що пайовий внесок має розраховуватися на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов`язку щодо його сплати, а не на момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату. Цей висновок не свідчить про необхідність застосовувати акти, чинні на час введення об`єкта в експлуатацію.

Оскільки висновок суду першої інстанції про незастосовність рішення № 58 ґрунтувався саме на втраті ним чинності на день введення об`єкта в експлуатацію, цей висновок є помилковим. З тієї самої причини неправильним є і здійснений судом першої інстанції розрахунок пайової участі за показником 20 521 грн, затвердженим наказом від 27.07.2023 № 647. Хоча цей розрахунок не вплинув на присуджену суму, яку суд обмежив заявленими вимогами, він ґрунтується на нормативному акті, який до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду щодо моменту визначення розміру пайової участі знайшли своє підтвердження. Колегія суддів погоджується зі скаржником і в тому, що з урахуванням висновків об`єднаної палати розмір пайової участі у цій справі має визначатися станом на момент початку будівництва, тобто на 06.10.2020.

Прокурор у поясненнях від 02.11.2026 висновків об`єднаної палати не заперечує. Він зазначає, що заявлений ним розмір пайової участі визначено саме станом на момент початку будівництва. Учасники справи не спорять і щодо показника опосередкованої вартості спорудження житла, який підлягає застосуванню на цей момент. Це показник 12 551 грн за 1 кв. м загальної площі квартир будинку для Запорізької області, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 № 151, що діяв з 26.06.2020 до 16.12.2020. Цей показник використано як у розрахунку прокурора, так і в контррозрахунку скаржника.

Станом на 06.10.2020 у спірних правовідносинах діяли: абзац другий пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX; наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 № 151; рішення № 58 разом із затвердженим ним Порядком. Рішення № 58 набрало чинності з дня оприлюднення 27.12.2018 і діяло до його скасування рішенням Запорізької міської ради від 22.12.2021 № 73. Діяв і пункт 4 рішення № 58, яким до 31.12.2020 встановлено ставку пайової участі 1 %. Натомість пункт 3.4 Порядку, який встановлює для житлових будинків ставку 4 %, відповідно до пункту 3 рішення № 58 набирав чинності лише з 01.01.2021, тобто після моменту, станом на який визначається розмір пайової участі.

1. Щодо застосування рішення Запорізької міської ради № 58 як рішення органу місцевого самоврядування, чинного на день набрання чинності Законом № 132-IX

Підпункт 1 абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначає розмір пайової участі (для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта) із застереженням: «якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом».

Отже, законодавець не скасував встановлених органами місцевого самоврядування розмірів пайової участі, якщо вони менші за визначені законом. Для застосування такого рішення закон вимагає двох умов: рішення має бути чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX і має встановлювати менший розмір пайової участі. Скасування такого рішення в подальшому законодавець як обставину, що виключає його застосування, не передбачив.

Закон № 132-IX опублікований 16.10.2019 і набрав чинності 17.10.2019. Пункти 10- 13 його розділу I, якими виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», набрали чинності з 01.01.2020.

Верховний Суд у постанові від 17.04.2025 у справі № 911/65/24 зазначив, що абзац другий пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначає розмір пайової участі, яку замовники перераховують до місцевого бюджету, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом. За висновком Верховного Суду, ця норма надає однакові можливості щодо сплати пайової участі всім замовникам: тим, хто розпочав будівництво до 01.01.2020 та уклав договір про пайову участь, і тим, хто розпочав будівництво до цієї дати без договору або розпочав його у 2020 році. Однаковість полягає в тому, що для всіх застосовується розмір, встановлений рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX. Встановивши, що рішення Білоцерківської міської ради, яким визначено менший розмір пайової участі, було чинним на 01.01.2020, Верховний Суд визнав правомірним його застосування судом апеляційної інстанції. Верховний Суд також наголосив, що такий підхід відповідає загальним принципам рівності та справедливості: він ставить замовника, який виконав обов`язок щодо пайової участі, в однакові умови із замовниками, які до 01.01.2020 цього обов`язку не виконали або розпочали будівництво у 2020 році.

Скаржник посилається також на постанови Верховного Суду від 17.09.2025 у справі № 918/1207/24 та від 18.11.2025 у справі № 918/1211/24. За змістом, наведеним скаржником, у цих справах Верховний Суд погодився із застосуванням рішення Рівненської міської ради від 27.12.2012 № 2703, яке встановлювало, зокрема, для будівництва житла ставку 1,5 % загальної кошторисної вартості. Це рішення було чинним станом на 17.10.2019 і на 01.01.2020, хоча 11.06.2020 його скасовано.

Як встановлено колегією суддів, рішення № 58 оприлюднене 27.12.2018 і з цього дня набрало чинності. Воно скасоване рішенням Запорізької міської ради від 22.12.2021 № 73, яке набрало чинності не раніше 23.12.2021. Отже, рішення № 58 було чинним як станом на 17.10.2019, так і станом на 01.01.2020. Діяло воно й на 06.10.2020, тобто на момент початку будівництва, станом на який з огляду на висновки об`єднаної палати визначається розмір пайової участі. Тому немає потреби вирішувати, яку саме з цих дат слід вважати днем набрання чинності Законом № 132-IX для цілей зазначеного застереження.

Втрата рішенням № 58 чинності у грудні 2021 року не впливає на розмір пайової участі, який визначається станом на 06.10.2020. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України та частини першої статті 5 Цивільного кодексу України акти законодавства не мають зворотної дії в часі і регулюють відносини, що виникли з дня набрання ними чинності. Рішення № 73 не містить положень про поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 1.2 Порядку він регулює відносини, пов`язані із залученням, розрахунком розміру і використанням коштів пайової участі замовників при здійсненні нового будівництва на території м. Запоріжжя, незалежно від форми власності замовника, розташування та функціонального призначення об`єкта. Спірний об`єкт є новим будівництвом. Від сплати пайової участі відповідача не звільняли, і до випадків, передбачених розділом 6 Порядку, цей об`єкт не належить. Отже, дія рішення № 58 і Порядку на спірний об`єкт поширювалася.

Прокурор вважає наведену скаржником практику Верховного Суду нерелевантною, оскільки в цих справах кошторисну вартість будівництва було визначено, а у справах № 911/65/24 і № 918/1211/24 йшлося про нежитлові об`єкти. Колегія суддів ці доводи відхиляє. Висновок про застосування рішення органу місцевого самоврядування, чинного на день набрання чинності Законом № 132-IX, ґрунтується на змісті самої норми і не залежить від призначення об`єкта чи наявності кошторису. Застереження про менший розмір стосується однаково і нежитлових будівель, і житлових будинків. Наявність або відсутність визначеної кошторисної вартості має значення не для того, чи застосовується рішення органу місцевого самоврядування, а для того, яким способом за цим рішенням визначається розмір пайової участі. Це питання колегія суддів оцінює нижче.

Прокурор також стверджує, що застосування ставки 2 % узгоджується з самим рішенням № 58. На його думку, розділ 7 і пункт 4.8 Порядку передбачають застосування до забудовника, який не уклав договору, умов, що склалися на момент введення об`єкта в експлуатацію, а на цей момент рішення № 58 втратило чинність. Колегія суддів ці доводи не приймає з таких підстав.

Пункт 7.1 Порядку передбачає, що замовники, які ввели об`єкти будівництва в експлуатацію без укладення договору про пайову участь, зобов`язані сплатити кошти у розмірі, затвердженому погоджувальною комісією на підставі загальної кошторисної вартості будівництва, зазначеної в декларації про готовність об`єкта до експлуатації, в акті готовності об`єкта до експлуатації або в довідці до заяви про укладення договору. Розрахунок здійснюється за додатком 2 до Порядку. Отже, цей пункт визначає джерело відомостей про кошторисну вартість для розрахунку. Правила про застосування до такого замовника показників чи ставок, чинних на момент введення об`єкта в експлуатацію, він не встановлює. Пункт 4.8 Порядку передбачає можливість уточнити розмір пайової участі з урахуванням фактичної загальної кошторисної вартості будівництва шляхом укладення додаткової угоди, тобто стосується виконання вже укладеного договору про пайову участь.

У цій справі договору про пайову участь сторони не укладали. Відомостей про кошторисну вартість будівництва ні в акті готовності, на підставі якого видано сертифікат, ні в інших матеріалах справи немає. Тому ці положення до спірних правовідносин не застосовуються за їх власним змістом. До того ж, як визнає сам прокурор, на день введення об`єкта в експлуатацію (12.10.2023) рішення № 58 вже втратило чинність, а отже його розділ 7 на цей момент діяти не міг. Застосування розділу 7 і пункту 4.8 Порядку для обґрунтування того, що розмір пайової участі слід визначати на момент введення об`єкта в експлуатацію, суперечить і висновкам об`єднаної палати, наведеним вище. Крім того, позиція прокурора внутрішньо суперечлива: він одночасно стверджує, що рішення № 58 до спірних правовідносин не застосовується, і посилається на його положення як на підставу застосування ставки, встановленої Законом № 132-IX.

Прокурор у поясненнях від 02.11.2026 слушно зазначає, що визначення моменту, станом на який фіксується розмір пайової участі, саме по собі не означає автоматичного застосування ставки, передбаченої місцевим нормативним актом, без урахування умов її застосування та інших положень цього акта. Колегія суддів погоджується з тим, що умови застосування ставки підлягають перевірці. Водночас, як встановлено вище, рішення № 58 відповідає вимогам підпункту 1 абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX щодо його чинності і поширювалося на спірний об`єкт.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що рішення № 58 є рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX, і підлягає врахуванню при визначенні розміру пайової участі. Висновок суду першої інстанції про протилежне є помилковим. Яку ставку встановлено цим рішенням для спірного об`єкта за відсутності визначеної кошторисної вартості будівництва і чи є визначений за ним розмір пайової участі меншим за розмір, встановлений Законом № 132-IX, колегія суддів оцінює далі.

2. Щодо ставки пайової участі за рішенням № 58 у разі відсутності визначеної кошторисної вартості будівництва

Пунктом 4 рішення № 58 встановлено, що до 31.12.2020 ставка пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя становить для нежитлових будівель та споруд 1 % загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, для житлових будинків 1 % загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта. Пунктом 3 рішення № 58 визначено, що Порядок набирає чинності з моменту оприлюднення рішення, крім пункту 3.4 Порядку, який набирає чинності з 01.01.2021.

Згідно з пунктом 3.4 Порядку ставка пайової участі з урахуванням інших передбачених цим Порядком відрахувань становить для нежитлових будівель та споруд 10 %, для житлових будинків 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Порядок визначає ставку пайової участі як відсоток від загальної кошторисної вартості об`єкта будівництва (пункт 2.19), а розмір пайової участі як суму грошових коштів, що підлягають сплаті замовником у кожному окремому випадку (пункт 2.20). Загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта це повна кошторисна вартість об`єкта будівництва або його черги, визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (пункт 2.11).

Відповідно до абзацу першого пункту 3.3 Порядку розмір пайової участі визначається у договорі про пайову участь відповідно до встановленої Порядком ставки пайової участі з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. У такому разі розрахунок виконується згідно з додатком 2 до Порядку. Абзацом третім пункту 3.3 Порядку передбачено: «У разі, якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона за рішенням погоджувальної комісії визначається на основі встановлених нормативів для одиниці створеної потужності (додаток 1 до Порядку). В такому разі розрахунок розміру пайової участі виконується згідно додатку 3 до Порядку».

Відповідно до пункту 3 додатка 3 до Порядку розрахунок розміру пайової участі здійснюється за формулою ПУ = (П * Осп) * Ст. У цій формулі П - розрахунковий показник створеної потужності об`єкта будівництва (площа об`єкта будівництва у метрах квадратних); Осп - норматив для одиниці створеної потужності, що діє на дату укладення договору про пайову участь; Ст - відсоток від загальної вартості будівництва, визначений згідно з Порядком. Додатком 1 до Порядку для багатоквартирних житлових будинків таким нормативом визначено абсолютні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які публікує центральний орган виконавчої влади у сфері будівництва. Аналогічне правило закріплено в пункті 2.3 затвердженої рішенням № 58 форми договору про пайову участь: у разі відсутності кошторисної документації пайова участь визначається на основі нормативів для одиниці створеної потужності.

Системний аналіз наведених положень свідчить, що Порядок передбачає два способи визначення бази, від якої обчислюється пайова участь. Якщо загальну кошторисну вартість будівництва визначено згідно з будівельними нормами, береться вона, і розрахунок здійснюється за додатком 2. Якщо її не визначено, вартість будівництва визначається на основі нормативів для одиниці створеної потужності, і розрахунок здійснюється за додатком 3. В обох випадках застосовується одна і та сама ставка, встановлена Порядком: у формулі додатка 3 це прямо зазначено як «відсоток від загальної вартості будівництва, визначений згідно з Порядком». За змістом абзацу третього пункту 3.3 Порядку визначена за нормативами вартість замінює собою загальну кошторисну вартість для цілей розрахунку. Окремої ставки для об`єктів, щодо яких кошторисну вартість не визначено, Порядок не встановлює.

На момент початку будівництва спірного об`єкта (06.10.2020) пункт 3.4 Порядку ще не набрав чинності. Ставка пайової участі для житлових будинків була визначена лише пунктом 4 рішення № 58 у розмірі 1 %. Саме ця ставка застосовувалася в період до 31.12.2020 і на підставі абзацу третього пункту 3.3 Порядку, якщо кошторисну вартість не визначено.

З огляду на це колегія суддів відхиляє доводи прокурора про те, що ставка 1 % за пунктом 4 рішення № 58 може застосовуватися лише за наявності визначеної загальної кошторисної вартості будівництва. Відсутність кошторисної вартості, за змістом самого Порядку, зумовлює не відмову від застосування встановленої ставки, а визначення бази розрахунку на основі нормативів.

З тих самих підстав колегія суддів відхиляє доводи прокурора про те, що за відсутності кошторисної вартості застосовується ставка 4 %, встановлена пунктом 3.4 Порядку. Ця ставка не є спеціальною ставкою для об`єктів без кошторису. Вона є загальною ставкою пайової участі, яка відповідно до пункту 3 рішення № 58 набирала чинності лише з 01.01.2021 і замінювала собою ставку, встановлену до 31.12.2020 пунктом 4 рішення № 58. Пункт 3.4 Порядку, як і пункт 4 рішення, визначає ставку у відсотках від загальної кошторисної вартості будівництва. Тому сам по собі він не може застосовуватися до об`єктів без визначеної кошторисної вартості з тієї причини, з якої прокурор заперечує застосування пункту 4. Оскільки розмір пайової участі у цій справі визначається станом на 06.10.2020, пункт 3.4 Порядку до спірних правовідносин не застосовується. Висновок прокурора про те, що за рішенням № 58 менший розмір пайової участі не встановлено, з посиланням на ставку 4 % є безпідставним.

Не можна погодитися і з доводами прокурора про те, що скаржник вибірково посилається на пункт 4 рішення № 58 та ігнорує механізм розрахунку, передбачений Порядком для випадків відсутності кошторисної вартості. Скаржник ґрунтує свій контррозрахунок саме на абзаці третьому пункту 3.3 Порядку та формулі додатка 3 до нього, тобто на тому механізмі, на необхідності застосування якого наполягає прокурор. Питання про те, чи правильно скаржник визначив показник площі у цій формулі, колегія суддів оцінює нижче.

Колегія суддів враховує, що відповідно до підпункту 3 абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX саме замовник будівництва мав подати до органу місцевого самоврядування документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Скаржник кошторисної документації до суду не подав, і загальну кошторисну вартість будівництва спірного об`єкта не встановлено. Однак правовим наслідком цього є не незастосовність рішення № 58, а визначення розміру пайової участі в порядку, передбаченому самим цим рішенням для таких випадків, тобто на основі нормативів для одиниці створеної потужності.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.04.2025 у справі № 911/65/24. Як зазначає скаржник, у цій справі Верховний Суд не погодився із застосуванням апеляційним судом нормативного способу розрахунку, передбаченого місцевим порядком, оскільки апеляційний суд не обґрунтував такого застосування з урахуванням того, що акт готовності об`єкта до експлуатації містив кошторисну вартість будівництва за затвердженою проєктною документацією. Отже, нормативний спосіб розрахунку, встановлений рішенням органу місцевого самоврядування, підлягає застосуванню саме тоді, коли кошторисну вартість будівництва не визначено. Саме така ситуація має місце в цій справі.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до абзацу третього пункту 3.3 Порядку вартість будівництва на основі нормативів визначалася рішенням погоджувальної комісії, а за листом департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 06.02.2026 № 04.01-05/0416 останнє засідання цієї комісії відбулося 30.11.2021. Однак відсутність рішення погоджувальної комісії не перешкоджає суду визначити розмір безпідставно збережених коштів. По-перше, такого рішення немає саме тому, що відповідач не звернувся до органу місцевого самоврядування у строк, встановлений Законом № 132-IX. По-друге, предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Розмір таких коштів суд визначає самостійно на підставі встановлених обставин і застосовних норм права. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зазначила, що, визначаючи розмір належної до стягнення суми, суд зобов`язаний перевірити наданий розрахунок, а в разі незгоди з ним навести власний. По-третє, як зазначила об`єднана палата у справі № 922/2047/25, обсяг безпідставно збереженого дорівнює сумі, яку замовник сплатив би, якби виконав свій обов`язок. Якби відповідач звернувся до Запорізької міської ради протягом десяти робочих днів після початку будівництва, розмір пайової участі визначався б за правилами рішення № 58 і Порядку, чинними на той час. Відповідно до пункту 4.7 Порядку договір про пайову участь укладався не пізніше ніж через п`ятнадцять робочих днів з дня реєстрації звернення замовника. Отже, у такому разі вартість будівництва визначалася б за нормативами (абзац третій пункту 3.3 Порядку) із застосуванням ставки 1 % (пункт 4 рішення № 58) та нормативу, чинного на дату укладення договору, тобто показника 12 551 грн за 1 кв. м, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 № 151, який діяв до 16.12.2020.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що за відсутності визначеної кошторисної вартості розмір пайової участі за рішенням № 58 визначається за формулою додатка 3 до Порядку із застосуванням ставки 1 %, встановленої пунктом 4 рішення № 58, і нормативу 12 551 грн за 1 кв. м. Яку площу слід брати у цій формулі, яким є розмір пайової участі за рішенням № 58 і чи є він меншим за розмір, визначений Законом № 132-IX, колегія суддів оцінює далі.

3. Щодо бази розрахунку та розміру безпідставно збережених коштів пайової участі

Сторони по-різному визначають показник П («площа об`єкта будівництва») у формулі додатка 3 до Порядку. Скаржник у контррозрахунку використовує лише загальну площу квартир, 8 576,4 кв. м. Прокурор вважає, що у формулі слід застосовувати загальну площу об`єкта будівництва, тобто 13 183,7 кв. м, а обмеження розрахунку площею квартир є вибірковим застосуванням Порядку.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора в цій частині з таких підстав.

Додаток 3 до Порядку визначає показник П як розрахунковий показник створеної потужності об`єкта будівництва, тобто площу об`єкта будівництва у метрах квадратних. Відповідно до пункту 2.3 Порядку об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та/або частини. Додатком 1 до Порядку для багатоквартирних будинків одиницею виміру потужності визначено загальну площу в квадратних метрах. Пункт 3.5 Порядку і форма довідки до заяви про укладення договору про пайову участь (додаток 4 до Порядку) так само передбачають, що для розрахунку пайової участі замовник подає техніко-економічні показники об`єкта будівництва, а саме загальну площу об`єкта будівництва в квадратних метрах. Отже, Порядок однозначно визначає показником, що множиться на норматив, загальну площу об`єкта будівництва, а не площу окремих приміщень у ньому.

Об`єктом будівництва у цій справі є багатоквартирний житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення. Це єдиний об`єкт, на будівництво якого видано один дозвіл і щодо якого видано один сертифікат. Вбудовано-прибудовані приміщення та місця загального користування окремих об`єктів будівництва не утворюють і є складовими частинами будинку. Згідно з сертифікатом від 12.10.2023 № ІУ122230929711 загальна площа будівлі становить 13 183,7 кв. м. Ця площа складається із загальної площі квартир (8 576,4 кв. м), площі вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень (1 668,7 кв. м) і площі місць загального користування (2 938,6 кв. м). Саме загальна площа будівлі відповідає поняттю загальної площі об`єкта будівництва, вжитому в Порядку.

Колегія суддів враховує, що в дозвільному документі на виконання будівельних робіт загальна площа будівлі зазначена в розмірі 10 007,15 кв. м. Однак у 2023 році до цього документа вносилися зміни у зв`язку з коригуванням проєктної документації. Додаток 3 до Порядку оперує показником створеної потужності об`єкта, а фактично створену площу закінченого будівництвом об`єкта засвідчує сертифікат про прийняття його в експлуатацію. Відомостями сертифіката щодо площ об`єкта користуються обидві сторони: і прокурор у позові, і скаржник у контррозрахунку. Тому колегія суддів визначає площу об`єкта будівництва за сертифікатом.

Доводи скаржника про те, що показники опосередкованої вартості спорудження житла, затверджені наказом від 26.06.2020 № 151, визначені у вартості 1 кв. м загальної площі квартир, а тому і площа для розрахунку має обмежуватися площею квартир, колегія суддів відхиляє. Розмір пайової участі у цій справі визначається не за підпунктом 1 абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, а за рішенням № 58 і затвердженим ним Порядком. У Порядку показник опосередкованої вартості спорудження житла використовується лише як норматив ціни для одиниці створеної потужності (Осп), тоді як показник площі (П) Порядок визначає самостійно як площу об`єкта будівництва. Застосовуючи до спірних правовідносин ставку, встановлену рішенням органу місцевого самоврядування, та формулу, передбачену цим рішенням, скаржник не може визначати один із показників цієї формули за іншими правилами, не передбаченими Порядком. Колегія суддів також звертає увагу, що в апеляційній скарзі скаржник сам наводить визначення показника П як площі об`єкта будівництва, проте в розрахунку застосовує іншу величину.

Прокурор, посилаючись на постанови Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 916/848/25 та від 16.04.2026 у справі № 916/2056/25, наполягає і на тому, що при визначенні розміру пайової участі за Законом № 132-IX слід враховувати загальну площу об`єкта, а не лише площу квартир. Колегія суддів не вбачає потреби надавати оцінку цим доводам, оскільки вони не впливають на результат вирішення спору. Розмір пайової участі у цій справі визначається за рішенням № 58. Розмір пайової участі за Законом № 132-IX має значення лише для порівняння з розміром, встановленим рішенням органу місцевого самоврядування, а розмір за рішенням № 58 є меншим за будь-якого способу визначення бази за Законом, як зазначено нижче. Крім того, позовну вимогу прокурор розрахував за Законом № 132-IX саме з площі квартир і вимог у більшому розмірі не заявляв. Відповідно до частини першої статті 14 та частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і не може вийти за межі позовних вимог.

Отже, розмір пайової участі за рішенням № 58 становить 1 654 686,19 грн: 13 183,7 кв. м * 12 551 грн * 1 %.

Розмір пайової участі, визначений за підпунктом 1 абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, у будь-якому разі є більшим. Із загальної площі квартир, як розрахував прокурор, він становить 2 152 847,93 грн (8 576,4 кв. м * 12 551 грн * 2 %). Із загальної площі об`єкта, на якій наполягає прокурор, 3 309 372,37 грн (13 183,7 кв. м * 12 551 грн * 2 %).

Таким чином, рішенням № 58, чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX, встановлено менший розмір пайової участі, ніж визначений підпунктом 1 абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Саме цей розмір відповідно до застереження, передбаченого зазначеною нормою, підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Аналогічний розмір пайової участі за рішенням № 58 обчислила і Запорізька міська рада в додаткових поясненнях від 17.03.2026, поданих до суду першої інстанції.

Отже, відповідач без достатньої правової підстави зберіг за рахунок територіальної громади міста Запоріжжя кошти пайової участі в сумі 1 654 686,19 грн. Ця сума на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню на користь Запорізької міської ради. Підстав для стягнення решти заявленої суми безпідставно збережених коштів, тобто 498 161,74 грн, немає. Висновок суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині є помилковим.

Водночас доводи скаржника про те, що розмір безпідставно збережених коштів становить 1 076 423,96 грн, не знайшли свого підтвердження, оскільки ґрунтуються на неправильному визначенні площі об`єкта будівництва. Тому апеляційна скарга в частині вимог про зменшення стягнутої суми безпідставно збережених коштів до 1 076 423,96 грн задоволенню не підлягає.

4. Щодо інфляційних втрат та 3 % річних

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 дійшла висновку, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, у тому числі на зобов`язання з повернення безпідставно набутих чи збережених грошових коштів. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 02.10.2026 у справі № 922/2047/25 зазначила, що наслідки несплати пайової участі до прийняття об`єкта в експлуатацію визначаються статтею 625 Цивільного кодексу України. Інфляційні втрати та три проценти річних нараховуються з дня, наступного за днем прийняття об`єкта в експлуатацію, з якого замовник будівництва вважається таким, що порушив зобов`язання. Тим самим базова сума безпідставно збережених коштів, яка фіксується на момент початку процедури визначення розміру пайової участі, відмежовується від компенсації знецінення цих коштів за період прострочення (пункт 8.20).

Об`єкт прийнято в експлуатацію 12.10.2023. Тому прокурор правильно визначив початок періоду нарахування інфляційних втрат і 3 % річних з 13.10.2023. Період нарахування з 13.10.2023 по 31.10.2025 та застосовані прокурором індекси інфляції за жовтень 2023 року жовтень 2025 року учасники справи не оспорюють. Ці самі індекси використав і скаржник у контррозрахунку. Сукупний індекс інфляції за цей період становить 1,22590559.

Оскільки розмір безпідставно збережених коштів, на який нараховуються інфляційні втрати та 3 % річних, становить 1 654 686,19 грн, а не 2 152 847,93 грн, похідні нарахування підлягають перерахунку. Перевірити правильність цих нарахувань просить і прокурор у поясненнях від 02.11.2026.

За розрахунком колегії суддів інфляційні втрати на суму 1 654 686,19 грн за період з 13.10.2023 по 31.10.2025 становлять 373 802,86 грн (1 654 686,19 грн * 1,22590559 у розмірі 1 654 686,19 грн).

3 % річних на ту саму суму за той самий період становлять 101 865,21 грн. Ця сума складається з таких частин: за період з 13.10.2023 по 31.12.2023 (80 днів) у розмірі 10 880,13 грн; за 2024 рік (366 днів) у розмірі 49 640,59 грн; за період з 01.01.2025 по 31.10.2025 (304 дні) у розмірі 41 344,49 грн.

Отже, з відповідача на користь Запорізької міської ради підлягають стягненню 373 802,86 грн інфляційних втрат і 101 865,21 грн 3 % річних. У стягненні 112 537,53 грн інфляційних втрат і 30 667,65 грн 3 % річних належить відмовити.

Доводи скаржника про те, що інфляційні втрати та 3 % річних мають становити відповідно 243 170,19 грн і 66 354,90 грн, не знайшли свого підтвердження. Їх нараховано на суму 1 076 423,96 грн, яку колегія суддів визнала неправильною. Крім того, 3 % річних скаржник обчислив за весь період як 750 днів з розрахунку 365 днів у році, не врахувавши, що 2024 рік був високосним.

5. Щодо інших доводів апеляційної скарги та неточностей оскаржуваного рішення

Скаржник також стверджує, що суд першої інстанції не дослідив обставин, які мають значення для справи. Колегія суддів цих доводів не приймає. Обставини, від яких залежить вирішення спору, суд першої інстанції встановив, і вони підтверджуються матеріалами справи. Йдеться про дату початку будівництва та дату прийняття об`єкта в експлуатацію, площі об`єкта за сертифікатом, відсутність відомостей про кошторисну вартість будівництва, неукладення договору про пайову участь і несплату її коштів, а також про чинність рішення № 58 у період з 27.12.2018 до грудня 2021 року. Конкретних обставин, які суд першої інстанції залишив би нез`ясованими, скаржник не зазначив. Помилка суду першої інстанції полягає не у встановленні обставин справи, а в тому, як він до цих обставин застосував норми матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 277 Господарського процесуального кодексу України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Як установлено вище, суд першої інстанції не застосував пункт 4 рішення № 58, який підлягав застосуванню з огляду на застереження, передбачене підпунктом 1 абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX. Натомість суд визначив розмір пайової участі за ставкою, встановленою цим Законом, і для цього використав наказ від 27.07.2023 № 647, який до спірних правовідносин не застосовується. Доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду колегія суддів оцінила вище і повторно їх не розглядає.

Колегія суддів також звертає увагу на неточності в оскаржуваному рішенні. У резолютивній частині рішення загальну суму стягнення зазначено цифрами як 2 771 721,18 грн, а словами «два мільйони сімсот сімдесят одна тисяча сімсот двадцять одна гривеня 21 коп.». Крім того, у мотивувальній частині рішення лист Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області від 17.07.2025 описано як такий, що стосувався порушень законодавства у сфері публічних закупівель. Насправді цим листом прокуратура повідомила Запорізьку міську раду про несплату відповідачем коштів пайової участі. Ці неточності не вплинули на вирішення спору. Розбіжність у сумі усувається зміною рішення та викладенням його резолютивної частини в новій редакції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини четвертої цієї статті зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Переглянувши справу в межах, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність у відповідача обов`язку повернути Запорізькій міській раді безпідставно збережені кошти пайової участі на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, а також обов`язку сплатити інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Водночас, визначаючи розмір цих коштів, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Будівництво спірного об`єкта розпочато 06.10.2020. Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2026 у справі № 922/2047/25, розмір пайової участі визначається станом на момент початку будівництва. Тоді діяло рішення Запорізької міської ради від 19.12.2018 № 58. Воно було чинним і на день набрання чинності Законом № 132-IX і встановлювало до 31.12.2020 ставку пайової участі для житлових будинків у розмірі 1 %. За відсутності визначеної кошторисної вартості будівництва розмір пайової участі за цим рішенням визначається за формулою додатка 3 до Порядку, виходячи із загальної площі об`єкта будівництва 13 183,7 кв. м і нормативу 12 551 грн за 1 кв. м, і становить 1 654 686,19 грн. Цей розмір є меншим за розмір, визначений підпунктом 1 абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX. Тому відповідно до застереження цієї норми підлягає застосуванню саме він. Висновок суду першої інстанції про незастосовність рішення № 58 через втрату ним чинності на день введення об`єкта в експлуатацію є помилковим.

Відтак з відповідача на користь Запорізької міської ради підлягають стягненню 1 654 686,19 грн безпідставно збережених коштів пайової участі, 373 802,86 грн інфляційних втрат і 101 865,21 грн 3 % річних, а всього 2 130 354,26 грн. У задоволенні позову в частині стягнення 498 161,74 грн безпідставно збережених коштів, 112 537,53 грн інфляційних втрат і 30 667,65 грн 3 % річних, а всього 641 366,92 грн, слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду. Підтвердилися доводи про неправильне застосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду щодо моменту визначення розміру пайової участі, про необхідність застосування рішення № 58 і ставки 1 %, а також про визначення розміру пайової участі за формулою додатка 3 до Порядку. Водночас доводи скаржника про обчислення пайової участі лише з площі квартир і про зменшення стягнутої суми до 1 385 949,05 грн є необґрунтованими.

За таких обставин апеляційна скарга Акціонерного товариства «Молодіжний житловий комплекс «ВОЗНЕСЕНКА» підлягає частковому задоволенню. Рішення Господарського суду Запорізької області від 09.06.2026 у справі № 908/3996/25 підлягає зміні з викладенням його резолютивної частини в новій редакції. Мотивувальна частина рішення змінюється в частині, що стосується визначення розміру безпідставно збережених коштів пайової участі, інфляційних втрат і 3 % річних, з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові.

Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини чотирнадцятої цієї статті, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви прокурор сплатив 33 260,65 грн судового збору, а за подання заяви про забезпечення позову 1 211,20 грн. Заява про забезпечення позову задоволена ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.01.2026. Суд першої інстанції поклав обидві суми на відповідача повністю.

Оскільки оскаржуване рішення змінено, а позов задоволено частково, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, підлягають перерозподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Заявлено вимоги на суму 2 771 721,18 грн, задоволено на суму 2 130 354,26 грн. Відтак з відповідача на користь Запорізької обласної прокуратури підлягають стягненню 25 564,25 грн судового збору за подання позовної заяви та 930,93 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову. Решта судового збору покладається на прокурора.

За подання апеляційної скарги АТ «МЖК «ВОЗНЕСЕНКА» сплатило 24 943,90 грн судового збору, тобто від оскаржуваної суми 1 385 772,13 грн. Апеляційну скаргу задоволено частково: рішення змінено в частині стягнення 641 366,92 грн. Тому з Запорізької обласної прокуратури на користь скаржника підлягають стягненню 11 544,61 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги. Решта цих витрат покладається на скаржника.

Про понесення інших судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, учасники справи не заявляли, і доказів таких витрат не надали. Тому питання про їх розподіл колегія суддів не вирішує.

Керуючись статтями 123, 129, 269, 270, 275, 277, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Молодіжний житловий комплекс «ВОЗНЕСЕНКА» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.06.2026 у справі № 908/3996/25 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 09.06.2026 у справі № 908/3996/25 змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Молодіжний житловий комплекс «ВОЗНЕСЕНКА» (бул. Центральний, 26, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код юридичної особи 13617802) на користь Запорізької міської ради (проспект Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915) 2 130 354,26, з яких 1 654 686,19 грн безпідставно збережених коштів пайової участі, 373 802,86 грн інфляційних втрат і 101 865,21 грн 3 % річних.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Молодіжний житловий комплекс «ВОЗНЕСЕНКА» (бул. Центральний, 26, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код юридичної особи 13617802) на користь Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973; розрахунковий рахунок [рахунок приховано] в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172; код класифікації видатків бюджету - 2800) 25 564,25 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 930,93 грн витрат зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.»

Стягнути з Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973) на користь Акціонерного товариства «Молодіжний житловий комплекс «ВОЗНЕСЕНКА» (бул. Центральний, 26, м. Запоріжжя, 69005, ідентифікаційний код юридичної особи 13617802) 11 544,61 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів, з урахуванням відповідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 12.11.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя С.В. Вінніков

Суддя О.В. Чус