ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА
15 червня 2026 р. Справа №160/16228/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучугурна Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сидоренко Станіслав Ігорович, про забезпечення позову,
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сидоренко Станіслав Ігорович, в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 03.02.2026 за №431 «Про результати проведення службового розслідування відносно ОСОБА_1 ».
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/16228/26 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Разом із позовною заявою представником позивача подана заява про забезпечення позову, в якій представник позивача просить суд вжити заходи забезпечення позову:
зупинити дію наказу командира Військової частини НОМЕР_1 винесеного 03.02.2026 №431 «Про результати службового розслідування стосовно ОСОБА_1 » до завершення справи за позовом ОСОБА_1 судом та набрання рішенням суду законної сили.
Заява про забезпечення позову обґрунтована такими обставинами.
Вищевказаним оскаржуваним наказом від 03.02.2026 №431 встановлено: 1. Службове розслідування вважати завершеним. 2. За вчинення дій, які призвели до незаконного отримання державних коштів у вигляді додаткової грошової допомоги та нанесення державі матеріальної шкоди (з врахуванням податків) у розмірі 1 152 569,89 гривень (один мільйон сто п`ятдесят дві тисячі п`ятсот шістдесят дев`ять гривень 89 копійок), в умовах воєнного стану, умисне порушення вимог, передбачених абзацами 2,4 статті 11, статті 12, статті 14, статті 16, абзацом 1 статті 49, статті 127, статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 2 статті 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, притягти старшого солдата ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності. 3. Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 : 3.1. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», стягнути з старшого солдата ОСОБА_1 суму переплати з урахуванням податків в розмірі 1 152 569,89 гривень (один мільйон сто п`ятдесят дві тисячі п`ятсот шістдесят дев`ять гривень 89 копійок). 3.2. Суму у розмірі 1 152 569,89 гривень (один мільйон сто п`ятдесят дві тисячі п`ятсот шістдесят дев`ять гривень 89 копійок), занести до Книги обліку грошових стягнень і нарахувань та облікувати за старшим солдатом ОСОБА_1 . 3.3. Вивести з окремого депонованого рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України грошові кошти розмірі 84 536,21 гривень (вісімдесят чотири тисячі п`ятсот тридцять шість гривень 21 копійка ) нараховані як додаткова винагорода, та перерахувати в дохід держави, так як це є поверненням помилково зарахованого грошового забезпечення у 2024 - 2025 роках. 3.4. Відповідно до пункту 2 статті 11 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», матеріали службового розслідування надіслати за новим місцем служби старшого солдата ОСОБА_1 - до Військової частини НОМЕР_2 . 4. Заступнику командира батальйону безпілотних систем з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 : 4.1. Матеріали службового розслідування направити до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві. 4.2. Матеріали службового розслідування направити до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Донецькій області з метою долучення до матеріалів кримінального провадження №42025052210001594. 5. Контроль за виконанням наказу покласти на начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 . 6. Начальнику адміністративної групи штабу військової частини НОМЕР_1 : 6.1. Довести наказ до особового складу в частині, що його стосується. 6.2. Довести наказ до командування військової частини НОМЕР_2 . На підставі вищевказаного наказу, з грошового забезпечення Позивача командування військової частини НОМЕР_3 розпочала здійснювати відповідні відрахування в рахунок погашення (повернення) помилково зарахованого забезпечення у розмірах та за період, визначених у наказі. Представник позивача вказує, що однією з причин, в зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути істотне ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Якщо позовні вимоги заявника за його позовом будуть задоволені, а частина грошового забезпечення позивача буде стягнута військовою частиною в дохід держави на підставі оскаржуваного наказу, то для повернення позивачем стягнутих коштів необхідно буде звертатися до суду.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, заяву про забезпечення позову передано судді Кучугурній Н.В.
Розглянувши заяву, суд зазначає про таке.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано, зокрема, статтями 150, 151, 154 КАС України, які визначають підстави для вжиття заходів забезпечення позовної заяви, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Так, за правилами частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Приписами частини другої статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, тобто механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Проте, конструкція частини першої статті 150 КАС України свідчить про те, що підстави забезпечення позову, визначені частиною другою цієї норми КАС України, є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову усупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
За правилами частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
Приписами частин четвертої - шостої статті 154 КАС України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Аналізуючи приписи статей 150, 151, 154 КАС України, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Водночас суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки це порушує принцип преюдиційності та фактично вирішує спір по суті до завершення розгляду справи.
Поглиблюючи правові позиції стосовно механізмів застосування указаних норм, Верховний Суд також визначив ключові вектори розвитку практики з питання застосування заходів забезпечення позову, а саме:
- обов`язковість доведення «очевидної небезпеки», що полягає в тому, що позивач має довести, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним і лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову;
- таке рішення має відповідати принципу пропорційності, оскільки захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами. Отже, при вирішенні заяви про забезпечення позову, суд повинен виходити з балансу інтересів як учасників справи так і суспільного;
- забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень допускається лише у разі, якщо таке рішення має ознаки очевидної протиправності, які можна виявити без глибокого аналізу доказів;
- суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, які належать до виключної компетенції такого органу (якщо це не передбачено законом як спосіб захисту), отже існує заборона втручання в дискреційні повноваження.
Такі критерії мають на меті дотримання судом балансу між інтересами позивача щодо ефективного захисту його порушених прав та інтересами відповідача (і третіх осіб), задля уникнення втручання в їхню діяльність до ухвалення остаточного рішення у справі, адже необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу (чи інших осіб, що не є учасниками провадження); правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Це означає, що при вирішенні питання забезпечення позову, суд у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, зобов`язаний установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним до позовних вимог, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.
Саме співмірність передбачає дотримання балансу між негативними наслідками вжиття заходів забезпечення позову та тими негативними наслідками, що можуть настати за умови невжиття таких заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд також повинен оцінити адекватність заявленого позивачем заходу забезпечення позову, шляхом перевірки його відповідності вимогам, на забезпечення яких він уживається, тобто суд ураховує співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними майбутніми наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо).
Розглядаючи справу № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого указала, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову (в свою чергу) - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, підсумовуючи викладене, суд зазначає, що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд у кожній справі має здійснити індивідуальну оцінку обґрунтованості доводів заявника на предмет необхідності вжиття відповідних заходів, із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; урахувати баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; урахувати ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігти порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Суд підкреслює, що окрім наведеного, суд має ураховувати і специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір та, відповідно, проаналізувати їхнє законодавче врегулювання, так як суд зобов`язаний оцінити законодавче підґрунтя спору і аргументувати, яким чином обраний заявником захід забезпечення відповідає характеру правовідносин і чи дозволить він запобігти заподіянню шкоди, яку в майбутньому неможливо буде виправити, з огляду на приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Поряд з цим, в силу приписів статті 154 КАС України ухвала про забезпечення позову повинна бути судом умотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
Наведене свідчить, що підстави для застосування заходів забезпечення позову не є безумовними, вони оцінюються судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у кожному конкретному спорі (справі) та викладених заявником аргументів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 травня 2026 року у справі №520/25813/25.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зазначає про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 150 КАС України через недоведення позивачем існування реальної загрози невиконання або істотного ускладнення виконання майбутнього судового рішення.
Так, обгрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представник позивача зазначає, що на підставі оскаржуваного наказу, з грошового забезпечення Позивача командування військової частини НОМЕР_3 розпочала здійснювати відповідні відрахування в рахунок погашення (повернення) помилково зарахованого забезпечення у розмірах та за період, визначених у наказі. Однією з причин, в зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути істотне ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Якщо позовні вимоги заявника за його позовом будуть задоволені, а частина грошового забезпечення позивача буде стягнута військовою частиною в дохід держави на підставі оскаржуваного наказу, то для повернення позивачем стягнутих коштів необхідно буде звертатися до суду.
Суд зазначає, що тимчасові фінансові втрати, які можуть бути компенсовані, не можуть бути підставами для застосування забезпечення позову, оскільки у разі визнання судом наказу протиправним (та його скасування), утримані суми будуть повернуті позивачу відповідно до процедури, визначеної частиною третьою статті 14 Закону № 160-IX, що виключає незворотність наслідків у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. Отже, майнові втрати, які потенційно можуть бути відшкодовані, не формують тієї шкоди, яка відповідно до частини другої статті 150 КАС України є такою, що унеможливлює чи істотно ускладнює захист прав.
Ураховуючи те, що з наданих позивачем документів не вбачається підстав, за яких суд може відповідно до частини другої статті 150 КАС України вжити заходів забезпечення позову, суд указує, що позивачем не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки його тимчасові майнові втрати, в силу закону будуть повністю компенсовані у разі задоволення позову, а надані стороною позивача докази не підтверджують ризик незворотної шкоди.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, та відмову у задоволення відповідної заяви.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сидоренко Станіслав Ігорович, про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили 15.06.2026.
Ухвала може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Кучугурна