Справа № 569/14035/14-ц
ДОДАТКОВА УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2026 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області у складі:
головуючого судді Кучиної Н.Г.,
секретар судового засідання Корпесьо В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву скаржника ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни, -
В С Т А Н О В И В:
У провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебувала цивільна справа за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни.
30 червня 2026 року ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни задоволено частково.
Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни щодо відкриття виконавчого провадження № 77240071.
Скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни про відкриття виконавчого провадження від 18 лютого 2025 року, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 77240071.
Скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни про арешт коштів боржника від 18.02.2025, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 77240071.
В задоволенні решти вимог скарги - відмовлено.
30 червня 2026 року скаржник ОСОБА_1 подала заяву про намір подати докази понесених судових витрат відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Просить вирішити питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення у справі на підставі розрахунку та доказів, які будуть подані нею протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.
01 липня 2026 року скаржник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про стягнення судових витрат. Просить стягнути з приватного виконавця Капустіної Дарії Анатоліївни на її користь документально підтверджені судові витрати в загальному розмірі 57 581,20 грн.
08 липня 2026 року ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області клопотання скаржника ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни повернуто скаржнику без розгляду. Роз`яснено скаржнику, що повернення клопотання не перешкоджає повторному зверненню із таким клопотанням до суду після усунення обставин, які стали підставою для повернення клопотання.
10 липня 2026 року скаржник ОСОБА_1 повторно звернулася до суду із заявою про стягнення судових витрат. Просить стягнути з приватного виконавця Капустіної Дарії Анатоліївни на її користь документально підтверджені судові витрати у справі № 569/14035/14-ц (провадження № 4-с/569/22/26) в загальному розмірі 57 581,20 грн. Вказує, що загальний розмір понесених судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, становить 57 581 грн 20 коп., згідно з поданим нею розрахунком.
Вказує, що до складу понесених витрат входять такі витрати, зокрема: витрати на тимчасове проживання у м. Рівне під час прибуття для участі у судових засіданнях та здійснення процесуальних дій; витрати на проїзд та придбання пального для прибуття до суду; поштові витрати на направлення процесуальних документів суду, приватному виконавцю, стягувачу, їх представникам та органам державної влади рекомендованими і цінними листами з описом вкладення та SMS-повідомленням про вручення, а також витрати на придбання поштових марок і конвертів; інші документально підтверджені витрати, безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи.
13 липня 2026 року від представника приватного виконавця Капустіної Дарії Анатоліївни, адвоката Ковальова В.М. надійшли попередні заперечення на заяву про стягнення судових витрат, в яких вказує, що скаржниця просить відшкодувати їй поштові витрати на направлення своїх процесуальних документів, однак дані витрати не є обов`язковими. В межах розгляду скарги на дії приватного виконавця Заєнцкої Ю.Т. подано, окрім двох скарг, також 10 клопотань про долучення доказів, які і так знаходились в матеріалах виконавчого провадження. При цьому їх подача - це право, а не обов`язок заявника, тому ці витрати не носять обов`язкового характеру, а понесені за власної волі ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_1 має електронний кабінет в ЄСІТС, а відтак має можливість безкоштовно направляти копії заяв всім сторонам. До того ж, якщо направляти документи в паперовому вигляді - закон не вимагає обов`язково оформлювати повідомлення про вручення або смс про доставку поштового відправлення і ці витрати не носять обов`язкового характеру.
15 липня 2026 року від представника приватного виконавця Капустіної Дарії Анатоліївни, адвоката Ковальова В.М. надійшли заперечення на заяву про стягнення судових витрат, в яких зазначає, що попередні заперечення не втратили актуальності та приватний виконавець заперечує всі вимоги боржника.
На обґрунтування вимог ОСОБА_1 щодо стягнення витрат на проживання у розмірі 44 200 грн вказує, що боржниця зазначила, що через судове провадження вимушена була наймати житло в АДРЕСА_1 . Однак, дане твердження суперечить місцю її офіційної реєстрації місця проживання - АДРЕСА_2 , де вона в силу вимог закону проживає «безкоштовно». Будь-яких доказів того, що вона за цією адресою знята з реєстрації або зареєстрована за іншим домоволодінням заявниця не надала. Таким чином, особа, яка безкоштовно проживає в м. Рівне з метою участі в судовому засіданні в м. Рівне орендує на платній основі інший будинок в цьому ж місті.
Вказує, що в квитанціях на придбання пального ціна зазначена не у гривні, а в «польських злотах», що не передбачено процесуальним законом. До того ж, згідно з наданою боржницею довідкою Державної прикордонної служби, вбачається, що вона постійно перетинала кордон та проживала в Польщі, то яким чином приватний виконавець повинен відшкодовувати їй вартість пального для перебуванні у Польщі, а також сплачувати «надумані» витрати на найм будинку в м. Рівному, якщо вона перебувала в Польщі (окрім п`яти днів, коли відбувались судові засідання за її участі). Зазначає про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції вже зазначалось в попередніх запереченнях.
Вказує щодо укладених Договорів про надання житлового приміщення для тимчасового проживання від 23.04.2026, від 11.06.2026 та від 28.06.2026, що ці договори укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на період значно більший ніж відбувались судові засідання. Останній договір найму навіть укладено з 28.06.2026 по 02.07.2026, однак судове засідання не тривало п`ять днів і завершилось 30.06.2026, а не 02.07.2026.
Крім того, згідно інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , телефон НОМЕР_2 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець з видами діяльності: 86.21 Загальна медична практика (основний), 86.22 Спеціалізована медична практика, 86.90 Інша діяльність у сфері охорони здоров`я, 73.11 Рекламні агентства, 63.99 Надання інших інформаційних послуг. Тобто такого виду діяльності як «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (КВЕД 68.20) вона не декларувала і відповідно вона не може займатись даним видом діяльності на постійній основі як підприємець. Всі інші заперечення щодо стягнення судових витрат наведені в попередньому запереченні від 13.07.2026, яке підтримують у повному обсязі.
Також вказує на пропуск строків звернення до суду з повторною заявою від 10 липня 2026 року про стягнення судових витрат і про відсутність заявленого попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, а також про пропуск строку подання доказів понесення судових витрат, які існували у ОСОБА_3 ще до дебатів/до проголошення ухвали від 30.06.2026 про результат розгляду її скарги.
Зазначає, що заявлені до стягнення судові витрати не передбачені, як такі ч. 3 ст. 133 ЦПК України. Це не витрати на правничу допомогу, ці витрати не пов`язані з залученням свідків, перекладачів, з витребуванням доказів, і з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Отже, в суду відсутні правові підстави для задоволення даного клопотання.
16 липня 2026 року від скаржника ОСОБА_1 надійшли заперечення щодо доводів представника приватного виконавця та проти клопотань про витребування доказів. Зазначає, що заявлені витрати прямо передбачені процесуальним законом. Стаття 138 ЦПК України «Витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду» прямо називає витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та найманням житла, і міститься у § 2 «Витрати, пов`язані з розглядом справи» глави 8 розділу I ЦПК України (пункт 4 частини третьої статті 133 ЦПК України). Частина третя статті 138 ЦПК України прямо передбачає компенсацію таких витрат за судовим рішенням.
Фактично вона постійно проживає на території Республіки Польща, що підтверджується довідкою Державної прикордонної служби України, поданою до матеріалів справи самим приватним виконавцем. Саме тому для особистої участі у судових засіданнях вона була вимушена тимчасово наймати житло у місті Рівному.
Договори найму укладені між двома фізичними особами відповідно до вимог цивільного законодавства. Оскільки вона постійно проживає на території Республіки Польща, що визнає і сторона приватного виконавця, переїзд для участі у судових засіданнях об`єктивно розпочинався з місця її фактичного проживання. Стаття 138 ЦПК України не містить обмежень щодо місця чи валюти, у яких витрати на переїзд фактично понесені. При цьому в Додатку № 1 «Розрахунок судових витрат» усі суми заявлено виключно у гривні; квитанції лише підтверджують факт понесення витрат.
Особиста участь у судовому засіданні є її процесуальним правом (стаття 43 ЦПК України), і його реалізація не може бути підставою для відмови у відшкодуванні витрат, пов`язаних з явкою до суду.
Вказує, що до закінчення судового розгляду справи нею подано заяву про намір подати докази понесених судових витрат після ухвалення рішення суду (частина восьма статті 141 ЦПК України). Докази подано у порядку та строки, встановлені процесуальним законом; повторне подання клопотання на виконання ухвали суду не змінює факту своєчасного первісного звернення.
17 липня 2026 року від представника приватного виконавця Капустіної Дарії Анатоліївни, адвоката Ковальова В.М. надійшла заява, в якій вказує, що в даному випадку боржник ОСОБА_1 не направила всім учасникам справи, зокрема позивачу АТ «Приватбанк» копії своїх заперечень від 16.07.2026. До документу не прикладено ні квитанцію про направлення через електронний кабінет, ні копії поштової квитанції та опису вкладення.
Імперативна норма ч. 4 ст. 183 ЦПК суд передбачає лише повернення такої заяви без розгляду, тому просить прийняти наведене до відома та вжити заходів з метою дотримання боржником норм процесуального права.
Вважає, що боржниця плутає повернення її заяви без розгляду (що і було зроблено ухвалою від 08.07.2026) та залишення заяви без руху та надання строку для усунення недоліків. В першому випадку додаткового строку не надається. А тому, подання повторної заяви від 10.07.2026 - це не є виправленням помилки «на виконання ухвали суду від 08.07.2026», як зазначає боржник. Суд не встановлював додаткового строку, щоб боржник усунув недоліки та подав заяву належним чином. У ст. 126 ЦПК України зазначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.
21 липня 2026 року від скаржника ОСОБА_1 надійшли пояснення щодо заяви представника іншої особи від 17.07.2026, в яких зазначає, що заперечення від 16.07.2026 подано до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС. Згідно з реєстраційною карткою вхідного документа (карткою руху документа), сформованою в системі «Електронний суд», 17.07.2026 повідомлення про зазначений документ доставлено до електронних кабінетів усіх учасників справи, у тому числі АТ КБ «ПриватБанк» (доставка до електронного кабінету - 17.07.2026 о 05:58, відправка повідомлення на електронну пошту - о 06:00, створення повідомлення в корпАПІ - о 06:02), Бабич Т.О., приватного виконавця Капустіної Д.А. та адвоката Ковальова В.М. Крім того, до заперечень додано квитанції про надсилання, сформовані системою, щодо адвоката Ковальова В.М. та приватного виконавця Капустіної Д.А.
Вказує, що ухвалою від 08.07.2026 первісне клопотання повернуто без розгляду з єдиної підстави - недодання доказів його надіслання іншим учасникам справи (абзац другий частини другої статті 183, частина сьома статті 43 ЦПК України). Пропуску процесуального строку суд не встановлював і на статтю 126 ЦПК України не посилався. При цьому в резолютивній частині ухвали від 08.07.2026 суд прямо роз`яснив скаржнику, що повернення клопотання не перешкоджає повторному зверненню із таким клопотанням до суду після усунення обставин, які стали підставою для повернення. Саме це і було зроблено: клопотання від 10.07.2026 є тотожним первісному за змістом та подане з усуненням зазначеного судом недоліку.
Тлумачення, запропоноване представником іншої особи про те, що повторне звернення після повернення клопотання є неможливим через сплив строку, позбавляло б роз`яснення, викладеного в резолютивній частині ухвали від 08.07.2026, будь-якого правового змісту. Повернення заяви без розгляду не є відмовою в її задоволенні та не анулює факту своєчасної реалізації права на звернення, який встановлено самим судом.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до таких висновків.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За положеннями ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
За положеннями ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
На підтвердження понесених витрат скаржником ОСОБА_1 подано докази, а саме: тимчасове проживання у м. Рівне за період 23.04.2026 - 17.05.2026, Договір та розписка на суму 32 500,00 грн; тимчасове проживання у м. Рівне за період 11.06.2026 - 14.06.2026, Договір та розписка на суму 5 200,00 грн; тимчасове проживання у м. Рівне за період 28.06.2026 - 02.07.2026, Договір та розписка на суму 6 500,00 грн; поштові витрати (квітень - червень 2026), накладні та фіскальні чеки АТ «Укрпошта» на суму 3 080,00 грн; витрати на проїзд (пальне), квітень - червень 2026, фіскальні чеки АЗС та банківські документи на суму 10 301,20 грн.
Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/129 наведено правовий висновок про те, що «однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат».
Статтею 1 Закону України «Про поштовий зв`язок» встановлено, що послуги поштового зв`язку - продукт діяльності оператора поштового зв`язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів.
Згідно ст. 13 Закону України «Про поштовий зв`язок», зокрема, оператори надають користувачам послуги поштового зв`язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості. У договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається в усній формі, у квитанції, касовому чеку тощо обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.
У відповідності до Правил надання поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року, належними доказами надіслання копії заяви учасникам справи є опис вкладення відправленої поштової кореспонденції, засвідчений підписом працівника відділення поштового зв`язку та відбитком календарного штемпеля цього відділення, а також розрахунковий документ поштової установи.
Відповідно до визначення, яке міститься у п. 2 вказаних Правил, документом, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку є розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Отже, належними доказами здійснення поштових відправлень є опис вкладень в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Витрати, пов`язані з направленням поштової кореспонденції іншій стороні у справі, не віднесені до пунктів 1-3 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, разом з тим, аналізуючи їх на предмет відповідності витратам, вказаним у пунктів 4 такої частини, суд дійшов висновку, що диспозиція такого пункту пов`язує віднесення витрат учасника судового процесу до категорії "витрат, пов`язаних з розглядом справи", а відтак і до категорії "судових витрат" - їх пов`язаність з вчиненням інших "процесуальних дій".
Відтак, суд дійшов висновку, що витрати на відправку кореспонденції є такими, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, та правомірно заявлені позивачем на підставі п. 4 ч. 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України.
Висновки щодо необхідності розподілу судових витрат, понесених у зв`язку оплатою поштових відправлень, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в додатковій постанові від 20.09.2022 у справі № 756/11978/16-ц.
З досліджених в судовому засіданні квитанцій вбачається, що скаржником ОСОБА_1 було направлено 13.05.2026 дві поштові квитанції на адресу Міністерства юстиції України, Львівського МРУ Мін`юсту по 96 грн вартості кожна на суму 192 грн; 15.05.2026 на адресу ОСОБА_4 , ПриватБанку, ОСОБА_5 , прокуратури Рівненської обл., НАЗК п`ять поштових квитанцій по 96 грн вартості кожна, на адресу Мін`юсту, Львівського MPУ Мін`юсту дві поштові квитанції по 144 грн вартості кожна на загальну суму 768 грн; 13.06.2026 на адресу Національного агентства з питань запобігання корупції одну поштову квитанцію 96 грн вартості, що разом становить суму за пересилання цінних листів 2 016 грн.
Крім того, скаржником ОСОБА_1 надано розрахунок за поштові марки та конверти, придбані окремо за фіскальними чеками:
1) 06.05.2026 - поштові марки (фіскальний чек, 4 х 24,00 грн) 96,00 грн,
2) 10.05.2026 - поштові марки, аркуш марковий (фіскальний чек, 4 ? 144,00 грн) 576,00 грн,
3) 13.05.2026 - поштові марки (фіскальний чек, 14 х 24,00 грн) 336,00 грн,
4) 10.05.2026 - конверти C4 (4 х4,00) та C5 (6 ? 2,50 грн) 31,00 грн,
5) 13.05.2026 - конверти С5 (10 х 2,50) 25,00 грн, що разом становить суму за марки та конверти 1 064,00 грн.
Таким чином, скаржником ОСОБА_1 доведено суму понесених витрат за пересилання цінних листів (за накладними) в розмірі 2 016 грн, поштові марки (рекомендоване пересилання, опис вкладення, SMS повідомлення про вручення) в розмірі 1 008 грн, конверти С4, С5 в розмірі 56 грн, а тому разом поштові витрати становлять суму 3 080 грн.
За таких підстав, суд вважає доведеним і необхідним стягнути судові витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, а саме: поштові витрати (квітень - червень 2026), що підтверджені долученними до заяви накладними та фіскальними чеками АТ «Укрпошта» на суму 3 080,00 грн., що складається з таких складових: пересилання цінних листів - тариф АТ «Укрпошта» в розмірі 2 016,00 грн, поштові марки та конверти в розмірі 1 064,00 грн.
Щодо витрат сторін, що пов`язані з явкою до суду, то суд приходить до таких висновків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
Судом встановлено, що згідно з матеріалами справи скаржник ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_3 .
Заявниця після проголошення ухвали від 30.06.2026 по суті спору вже зазначає, що проживала в АДРЕСА_1 . Однак, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 у всіх своїх процесуальних документах (скаргах, клопотаннях, заяві про зупинення виконавчих дій тощо) зазначає адресу АДРЕСА_4 . Навіть в даному клопотанні про стягнення судових витрат також вказана дана адреса.
З довідки № 77240071/3 від 05.06.2026 слідує, що скаржник ОСОБА_1 перетинала кордон неодноразово (16 разів) в місці пропуску Угринів з 02.03.2025 по 17.05.2026. Проте, дана довідка не підтверджує факт постійного проживання у Польщі. Доказів про наявність місця проживання у Польщі заявником не подано.
Заявником належними та допустимими доказами документально не доведено, що вона дійсно проживає постійно за кордоном (наприклад, довідкою про тимчасовий захист/дозвіл на проживання, посвідка на проживання), довідка про неодноразовий перетин кордону не є таким доказом.
Згідно з ч. 3 ст. 138 ЦПК України граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. Учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Згідно з п. 45 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі по тексту - Положення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 (зі змінами), підсистема відеоконференцзв`язку забезпечує учасникам справи можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою свого Електронного кабінету та власних технічних засобів; у приміщенні іншого суду - за допомогою технічних засобів суду; в установі попереднього ув`язнення, установі виконання покарань або медичному закладі - за допомогою технічних засобів, наявних у відповідній установі.
Для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції учасник справи повинен попередньо зареєструватися в Електронному кабінеті. Учасник справи також повинен перевірити наявні у нього власні технічні засоби на відповідність технічним вимогам, визначеним Інструкцією користувача підсистеми відеоконференцзв`язку, для роботи із системою відеоконференцзв`язку (пункт 49 Положення).
Всі учасники даної справи є зареєстровані в системі "Електронний суд".
Скаржник ОСОБА_1 не обмежена була у праві участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, її явка в судове засідання не визнавалася обов`язковою.
Згідно з ч. 1 ст. 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Отже, скаржником ОСОБА_1 не доведено належними та допустимим доказами витрати, що пов`язані з переїздом до м. Рівне з Республіки Польща, а саме факт її постійного проживання в Республіці Польща, а також необхідність у зв`язку з цим найманням житла у м. Рівне, а відтак витрати пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту, а також наймання житла несе скаржник.
Щодо доводів представника приватного виконавця Капустіної Дарії Анатоліївни, адвоката Ковальова В.М. про пропущення строку на подання заяви про відшкодування судових витрат, суд зазначає таке.
30 червня 2026 року прийнято ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області в даній справі, згідно якої скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни задоволено частково.
30 червня 2026 року скаржник ОСОБА_1 подала заяву про намір подати докази, понесених судових витрат, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.( том 1 а.с. 249-250)
01 липня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із клопотанням про стягнення судових витрат.
08 липня 2026 року ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області клопотання скаржника ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни повернуто скаржнику без розгляду. Роз`яснено скаржнику, що повернення клопотання не перешкоджає повторному зверненню із таким клопотанням до суду після усунення обставин, які стали підставою для повернення клопотання.
10 липня 2026 року скаржник ОСОБА_1 повторно звернулася до суду із заявою про стягнення судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право особи бути почутою, гарантоване статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачає не лише формальну можливість подання доводів і доказів, а й обов`язок суду надати їм належну правову оцінку.
Верховний Суд неодноразового зазначав, що рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення в справі Bellet v. France від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Також ЄСПЛ зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
ЄСПЛ провів розмежування між формалізмом та надмірним формалізмом. Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 грудня 2018 року в справі № П/9901/736/18 також звернула увагу на необхідність уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
За таких підстав, враховуючи короткий строк між винесенням ухвали про повернення заяви без розгляду та повторним поданням такої заяви про розподіл судових витрат до суду після усунення обставин, які стали підставою для повернення клопотання, суд розцінює доводи представника приватного виконавця Капустіної Д.А. щодо пропуску строку звернення з вказаною заявою та у зв`язку з цим необхідністю відмовити у розгляді зазначеної заяви надмірним формалізмом.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Суд наголошує, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (правові висновки викладені в пункті 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що скаржник ОСОБА_1 понесла витрати, пов`язані з розглядом справи в частині направлення поштової корепонденції іншим учасникам справи, що було фактичним та неминучим. В задоволенні інших вимог ОСОБА_1 , а саме, щодо витрат пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту та наймання житла іншій необхідно відмовити, у зв`язку з їх необгрунтованістю.
Керуючись ст. ст. 133, 138, 141, 246, 258 - 261, 263 - 265, 270, 273, 354, 452 Цивільного процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Заяву скаржника ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни задоволити частково.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни на користь скаржника ОСОБА_1 витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду в розмірі 3 080 гривень 00 копійок.
В задоволенні решти вимог заяви - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Рівненського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Скаржник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 24.11.2021 органом, що видав 5610.
Приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області - Капустіна Дарія Анатоліївна, місцезнаходження: вул. Соборна, 370-В, м. Рівне, 33020.
Стягувач - АТ КБ "Приватбанк", місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.
Повне судове рішення складено 21.07.2026.
Суддя Н. Г. Кучина