ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" липня 2026 р. Справа№ 910/16578/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сковородіної О.М.
суддів: Колесника Р.М.
Горбасенка П.В.
секретар судового засідання Фурсов Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос"
на рішення Господарського суду Київської області від 09.04.2026 у справі №910/16578/25 (суддя О.О. Рябцева)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стор Фуд Дистриб`юшн"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос"
про стягнення 761 662,59 грн
за участю представників:
від позивача: Бровко К.А. (в режимі відеоконференції),
від відповідача: Вихрицький Р.П. (в режимі відеоконференції)
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Київської області за підсудністю з Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб`юшн» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група Білібєрбос» про стягнення 761662,59 грн., з яких 656566,40 грн. боргу, 3248,23 грн. 3 % річних, 2626,26 грн інфляційних збитків, 33565,06 грн. пені та 65656,64 грн. 10 % штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов`язання з оплати вартості поставленого позивачем товару у строк, встановлений п. 4.3 укладеного між сторонами Договору поставки № 0603/24 від 06.03.2024 р., у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 656566,40 грн. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 3248,23 грн. 3 % річних, 2626,26 грн інфляційних збитків та на підставі п. 5.1. договору нараховано 33565,06 грн. пені та 65656,64 грн. 10 % штрафу.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Рішенням Господарського суду Київської області від 09.04.2026 у справі № 910/16578/25 позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група Білібєрбос» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор Фуд Дистриб`юшн» 656566,40 грн (шістсот п`ятдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят шість грн 40 коп) боргу, 3141,60 грн (три тисячі сто сорок одна грн 60 коп) 3 % річних, 2626,26 грн (дві тисячі шістсот двадцять шість грн 26 коп) інфляційних втрат, 32463,19 грн (тридцять дві тисячі чотириста шістдесят три грн 19 коп) пені, 65656,64 грн (шістдесят п`ять тисяч шістсот п`ятдесят шість грн 64 коп) штрафу.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна група Білібєрбос» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
У поданій апеляційній скарзі скаржник просить рішення Господарського суду Київської області від 09.04.2026 у справі № 910/16578/25: скасувати в частині стягнення 656 566,40 грн. і ухвалити в цій частині нове, яким стягнути 600 566,40 грн.; скасувати рішення в частині стягненні пені, 3% річних, інфляційних нарахувань; скасувати рішення в частині відмови у розстроченні виконання рішення та прийняте нове рішення, яким клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення - задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково надав оцінку запереченням відповідача в частині часткової оплати апелянтом основної заборгованості на суму 56 000,00 грн. Також, вказує, що розмір пені та штрафу мають бути зменшені у зв`язку з виникнення обставин, які не залежали від відповідача, а виконання рішення має бути розстрочено строком на 12 місяців.
23.06.2026 через систему «Електронний суд» позивачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судове засідання 22.07.2026 з`явився представник позивача (в режимі відеоконференції), просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник відповідача (в режимі відеоконференції) просив суд задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів викладених в апеляційній скарзі.
У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Дослідивши та оцінивши в сукупності матеріали справи №910/16578/25, предмет та підстави поданого позову, проаналізувавши вимоги законодавства, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, зазначаючи при цьому наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та досліджено судом апеляційної інстанції.
06.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю Стор Фуд Дистриб`юшн (далі за текстом - постачальник або позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна група Білібєрбос (далі за текстом - покупець або відповідач) було укладено договір поставки № 0603/24 (далі за текстом - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язаний передати у власність покупця продукти харчування, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений товар у строки, порядку і на умовах визначених цим договором.
Товар поставляється в асортименті за цінами визначеними сторонами в специфікації (додаток № 1 до цього договору), яка після підписання уповноваженими представниками сторін є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 1.3. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця і поставка вважається завершеною при підписанні уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.
Найменування та кількість товару зазначаються в товарно-супровідних документах на кожну окрему партію товару, ціна на товар зазначається з урахуванням погодженої сторонами специфікації (п. 2.1. договору).
Згідно з п. 3.1. договору поставка товару здійснюється постачальником на умовах DDP (офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2020) - розподільчий склад та/або торгівельний об`єкт покупця, на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що поставка товару здійснюється за рахунок постачальника, з урахуванням умов цього договору, якщо інше не буде узгоджено сторонами.
Відповідно до п. 3.3. договору замовлення покупця оформлюється на підставі даних специфікації та повинне містити усі нижче передбачені дані: дату подачі замовлення; дату та час поставки; найменування та адресу пунктів поставки торгової мережі покупця або інший пункт поставки товару; найменування, асортимент і кількість товару; іншу необхідну інформацію для належного виконання замовлення. Мінімальна вартість одного замовлення складає 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок. В разі коли вартість одного замовлення менше вказаної суми постачальник звільняється від обов`язку доставляти такий товар, при цьому покупець має право забрати товар самостійно зі складу постачальника.
Відповідно до п. 4.1. договору ціни на товар вказані у видаткових накладних або в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.
Пунктом 4.3. договору передбачено, що покупець зобов`язаний здійснити розрахунок за товар у національній валюті України у безготівковій формі на поточний рахунок постачальника в термін 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту поставки товару.
Відповідно до п. 6.1. договору сторони погодилися, що у разі виникнення форс-мажорних обставин (дії нездоланної сили, які не залежали від волі сторін: військові дії, блокади, пожежі, повені, інші стихійні лиха та інше) строк виконання зобов`язань переноситься на період, протягом якого будуть діяти такі обставини. Достатнім доказом дії форс мажорних обставин є документ, виданий ТПП України.
Відповідно до п. 7.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2024.
Якщо жодна із сторін за 10 (десять) календарних днів до дати закінчення дії даного договору не повідомила про розірвання цього договору, договір вважається пролонгований строком на кожен наступний календарний рік. При відсутності заперечень сторін договір продовжує свою дію щорічно на один рік (п.п. 7.5. та 7.6. договору).
15.08.2025 між ТОВ Стор Фуд Дистриб`юшн та ТОВ Торгівельна група Білібєрбос укладено додаткову угоду № 3 до договору поставки № 0603/24 від 06.03.2024 р., якою сторони домовились викласти п. 4.3. договору в наступній редакції:
« 4.3. Покупець зобов`язаний здійснити розрахунок за товар у національній валюті України у безготівковій формі на поточний рахунок постачальника в наступні терміни: кава - TM Dallmayr - 14 (чотирнадцять) календарних днів; бакалія - TM Borges, TM Charky, TM Develey, TM Encona, TM Grace, TM ITLV, TM Monini, TM Roleski, TM Rafael, TM Salgado, TM Sante, TM Spilva, TM YAW!, TM Хлібці new - 30 (тридцять) календарних днів, з моменту поставки товару».
Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч.1 ст.639 Цивільною кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ч.1 ст.669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Згідно з ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, приписи ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.
Суд першої інстанції, прийшов до висновку про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за поставлений товар та стягнув 656566,40 грн боргу, 3141,60 грн 3 % річних, 2626,26 грн інфляційних втрат, 32463,19 грн пені, 65656,64 грн штрафу.
Щодо не подання відповіді на відзив позивачем через Електронний суд в суді першої інстанції.
Чинне законодавство не забороняє при наявності електронного кабінету у юридичної особи, подавати документи іншими способами (через канцелярію суду, засобами поштового зв`язку).
Дослідивши матеріали справи, вбачається, що позивачем було нарочно подано 17.03.2026 відповідь на відзив разом з клопотанням про відкладенням справи.
В ухвалі Господарського суду Київської області від 17.03.2026 судом було вказано, що позивачем було надано відповідь на відзив.
Тобто, відповідачу було одразу відомо про наявність відповіді на відзив з ухвали суду першої інстанції від 17.03.2026, яка була отримана в Електронному кабінеті представником відповідача 18.03.2026 о 20:01 год, а відповідачем 18.03.2026 о 20:04 год.
Тому, апеляційний суд не приймає вказаний аргумент.
Також, відповідач просить суд в скарзі прийняти додаткові докази: видаткову накладну №6231 від 15.08.2025, платіжну інструкцію №1126 від 29.09.2025 на суму 158 000,00 грн.
За приписами ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Підставою для долучення вказаних доказів зазначає необізнаність про наявність відповіді на відзив.
Апеляційним судом вже було надано оцінку позиції апелянта щодо відповіді на відзив, яку позивач подав через канцелярію суду першої інстанції та встановлено, що відповідач був належним чином обізнаний про її наявність, тому, апеляційний суд не приймає вказані додаткові докази.
Щодо позиції апелянта, що розмір основної заборгованості менше на 56 000,00 грн на підставі оплати, яку здійснив відповідач 23.01.2026 платіжною інструкцією № 145 на суму 56000,00 грн з призначенням платежу "оплата за товар згідно видаткової накладної № 6231 від 15.08.2025".
Позивачем на виконання договору поставки № 0603/24 від 06.03.2024 було поставлено, а відповідачем прийнято товар (кава ТМ Dallmayr) на суму 336168,72 грн, що підтверджується видатковими накладними № 7728 від 09.10.2025 на суму 123293,76 грн; № 7729 від 09.10.2025 на суму 88553,04 грн; № 7731 від 09.10.2025 на суму 124321,92 грн.
Відповідно до п. 4.3. договору у відповідача виникло зобов`язання з оплати позивачу 336168,72 грн за отриманий на підставі вказаних видаткових накладних товар (каву) до 23.10.2025.
Також, позивачем на виконання договору поставки № 0603/24 від 06.03.2024 було поставлено, а відповідачем прийнято товар (бакалію) на суму 320397,96 грн, що підтверджується видатковими накладними № 7727 від 09.10.2025 на суму 101257,32 грн; № 7730 від 09.10.2025 на суму 134878,68 грн; № 7732 від 09.10.2025 на суму 84261,96 грн.
Таким чином, відповідно до п. 4.3. договору у відповідача виникло зобов`язання з оплати позивачу 320397,96 грн за отриманий на підставі вказаних видаткових накладних товар (бакалію) до 10.11.2025.
У зв`язку з відсутністю у матеріалах справи доказів сплати відповідачем позивачу 656566,40 грн, суд першої інстанції задовольнив вимогу про стягнення основної заборгованості у повному обсязі.
Так, відповідач вказує, що у платіжній інструкції № 145 на суму 56000,00 грн помилково вказано призначенням платежу "оплата за товар згідно видаткової накладної № 6231 від 15.08.2025", а сума 56 000,00 грн була направлена на погашення основної заборгованості, яка заявлена в межах даної справи.
Апеляційним судом досліджено матеріали відзиву на позовну заяву, апеляційну скаргу та встановлено, що відповідачем не надано жодних пояснень або документів, які підтверджують належне призначення платежу за платіжною інструкцією № 145 на суму 56000,00 грн, або лист на адресу позивача про помилковість платежу та належне його призначення.
Крім того, відповідач не вчиняв дій з зарахування зустрічних однорідних вимог, не звертався з вимогою про повернення помилково перерахованих 56 000,00 грн, шляхом їх зарахування, як погашення спірного боргу.
Наявність основної заборгованості в даній справі обгрунтована видатковими накладними: № 7728 від 09.10.2025 на суму 123293,76 грн; № 7729 від 09.10.2025 на суму 88553,04 грн; № 7731 від 09.10.2025 на суму 124321,92 грн., № 7727 від 09.10.2025 на суму 101257,32 грн; № 7730 від 09.10.2025 на суму 134878,68 грн; № 7732 від 09.10.2025 на суму 84261,96 грн.
Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність основної заборгованості саме в сумі 656 566,40 грн.
Щодо стягнення пені та штрафу.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.
За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Пунктом 5.1. договору поставки № 0603/24 від 06.03.2024 передбачено, що у разі несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від вартості неоплаченого товару, за кожен день прострочення, в разі коли затримка розрахунків більше ніж 10 календарних днів, покупець сплачує додатковий штраф у розмірі 10 % від суми прострочення.
Зі змісту вказаного пункту договору вбачається, що сторони у добровільному порядку уклали правочин, встановивши в ньому певну відповідальність за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань.
Матеріали справи не містять доказів, що сторонами були внесені зміни до пункту 5.1 договору, або що цей пункт договору визнано недійсним в судовому порядку.
Тому, застосування до відповідача такої міри відповідальності, як нарахування пені та штрафу у розмірі 10% є законним та обгрунтованим, оскільки, відповідач сам на неї погодився, уклавши договір у добровільному порядку.
Щодо обставин непереборної сили, які дають підстави для відмови у стягненні 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі №904/6463/14 (3-216гс15)).
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
В обгрунтування наявності обставин непереборної відповідач посилається на перебої з електроенергією та інтернетом через атаки на енергетичну інфраструктуру, зниженням обсягів реалізації на ринку «Столичний», та високим рівнем витрат.
Колегія суддів зауважує, що факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 внаслідок повномасштабного вторгнення країни агресора (рф) є загальновідомим фактом та саме з цієї дати боржники можуть бути звільнені від відповідальності за порушення зобов`язань, у випадку неможливості виконання зобов`язання саме внаслідок дії обставин форс-мажору.
Так, сторони у пункті п. 6.1. договору погодилися, що у разі виникнення форс-мажорних обставин (дії нездоланної сили, які не залежали від волі сторін: військові дії, блокади, пожежі, повені, інші стихійні лиха та інше) строк виконання зобов`язань переноситься на період, протягом якого будуть діяти такі обставини. Достатнім доказом дії форс мажорних обставин є документ, виданий ТПП України.
З матеріалів справи не вбачається, що на виконання умов договору, відповідачем було дотримано вимогу про отримання висновку Торгово-промислової палати України щодо наявності обставин непереборної сили під час виконання договору поставки № 0603/24 від 06.03.2024.
Господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) є діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Воєнний стан в Україні, у зв`язку з триваючою військовою агресією рф неодноразово продовжувався та наразі триває, що є загальновідомим фактом, який в будь-якому разі так чи інакше впливає на провадження господарської діяльності суб`єктів господарювання, як позивача, так і відповідача.
Крім того, договір поставки № 0603/24 був укладений між сторонами 06.03.2024, тобто, в час, коли воєнний стан в Україні діяв вже більше двох років.
Щодо розстрочення виконання рішення на 12 місяців.
Згідно з ч. ч. 1, 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання судового рішення чи ускладнюють його виконання.
Слід оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, на яких ґрунтується заява.
Тобто, можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочення виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.
Обставини, на які посилається заявник у своїй заяві про розстрочення виконання рішення не є об`єктивними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Складне фінансове становище апелянта, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, не може бути безумовною підставою для надання розстрочення виконання судового рішення; при цьому, розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника (постанова Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №910/8153/17).
Апеляційним судом вже була надана оцінка твердженням апелянта про існування обставин непереборної сили, які не знайшли свого підтвердження.
А єдиним документом, яким відповідач в суді першої інстанції обгрунтовував наявність підстав для розстрочення виконання рішення є внутрішній документ про витрати товариства (а.с. 85).
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідач не заперечує наявність заборгованості перед позивачем в розмірі 600 566,35 грн, але жодних дій направлених на погашення заборгованості впродовж розгляду справи (більше 7 місяців) не здійснив, тому, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення.
Зобов`язання з оплати товару виникло 23.10.2025 та 10.11.2025, з урахуванням цих дат, відповідач вже фактично отримав відстрочку з виконня грошового зобов`язання більше 9 (дев`яти) місяців.
Наведені доводи апеляційної скарги є неспроможними, а судом першої інстанції у повному обсязі досліджені та оцінені з правового боку, як доводи та аргументи позивача, так і відповідача.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" на рішення Господарського суду Київської області від 09.04.2026 у справі №910/16578/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна група Білібєрбос" на рішення Господарського суду Київської області від 09.04.2026 у справі №910/16578/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.04.2026 у справі №910/16578/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
4. Матеріали справи №910/16578/25 повернути до місцевого господарського суду.
5. Повний текст постанови складено та підписано 05.08.2026.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст. 287 ГПК України, та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.
Головуючий суддя О.М. Сковородіна
Судді Р.М. Колесник
П.В. Горбасенко