УХВАЛА
05 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 915/1439/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
Приватного виробничо-комерційного підприємства "Гранд Бека" - Надіч Н. Д.,
фізичної особи - підприємця Самедової Наілі Ісбендияр кизи - Костенюк М. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства "Гранд-Бека" - особи, яка не брала участі у справі,
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025
(судді Богацька Н. С., Савицький Я. Ф., Діброва Г. І.)
у справі за позовом Миколаївської міської ради
до фізичної особи - підприємця Самедової Наілі Ісбендияр кизи
про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення громадського будинку (магазину), скасування державної реєстрації та припинення права власності на громадський будинок (магазин).
ВСТАНОВИВ:
1. Історія справи
1.1. У вересні 2023 року Миколаївська міська рада (далі - Рада, позивач) звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовом до фізичної особи - підприємця Самедової Наілі Ісбендияр кизи (далі - ФОП Самедова Н. І., відповідачка), в якому просила зобов?язати відповідачку усунути перешкоди в користуванні Радою земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:02:002:0062 шляхом знесення громадського будинку (магазину) на просп. Миру, 2-Б/10 у м. Миколаєві, а також скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за відповідачкою право власності на цей об?єкт (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1229179048101, державна реєстрація 20.04.2017, запис за № 20056483).
1.2. Позивач звернувся на захист прав територіальної громади на земельну ділянку, як її власника, посилаючись на приписи статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1.3. В обґрунтування позову Рада зазначала, що відповідачка отримала в оренду земельну ділянку виключно для розміщення й обслуговування тимчасової споруди - торговельного павільйону - та без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Строк дії останнього договору оренди сплив 08.12.2017; надалі Рада не приймала рішень про надання відповідачці права користування цією земельною ділянкою та права на її забудову. Тобто відповідачка здійснила самочинне будівництво об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці комунальної власності, яка ніколи не відводилася для цієї мети, чим порушила права територіальної громади міста Миколаєва як власника на володіння, користування та розпорядження землею комунальної власності.
1.4. Заперечуючи проти позову, відповідачка наполягала, що земельна ділянка виділялася та передавалася їй саме для розміщення (будівництва) будівлі, а будівництво відбувалося на підставі відповідних дозвільних документів.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Миколаївської області рішенням від 13.06.2025 у задоволенні позову відмовив, вжиті заходи забезпечення позову скасував.
2.2. Виходив із того, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 26.04.2023 у справі № 2-3067/11 та від 23.07.2024 у справі № 359/1365/22, сама лише кваліфікація нерухомого майна як об`єкта самочинного будівництва не призводить до виникнення абсолютного наслідку у вигляді безумовного знесення такого об`єкта. Знесення самочинно збудованого об`єкта є крайнім заходом впливу на забудовника, застосування якого можливе після вичерпання інших передбачених законодавством заходів реагування, а неможливість перебудови об`єкта позивачем не доведена. Суд також зазначив, що рішенням від 27.03.2025 № 42/47 Рада продовжила відповідачці строк оренди спірної земельної ділянки на п`ять років, тобто розпорядилася нею в законний спосіб, а тривале продовження орендних відносин після реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації свідчить про суперечливу поведінку органу місцевого самоврядування (venire contra factum proprium). Із посиланням на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд визнав, що відповідачка мала правомірні очікування щодо подальшого користування земельною ділянкою, а знесення об`єкта порушило б справедливу рівновагу між інтересами суспільства та інтересами особи.
2.3. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 09.12.2025 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково: зобов`язав ФОП Самедову Н. І. усунути перешкоди в користуванні Радою земельною ділянкою шляхом знесення громадського будинку (магазину) на просп. Миру, 2-Б/10 у м. Миколаєві. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
2.4. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів передання спірної земельної ділянки для капітального будівництва: всі укладені сторонами договори оренди передбачали розміщення тимчасової споруди та містили чіткі застереження щодо використання земельної ділянки без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Такі застереження діяли як станом на момент реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт і декларації про готовність об`єкта до експлуатації, так і станом на момент реєстрації за відповідачкою права власності на спірний об`єкт.
2.5. Суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема, що у період із 2003 року по 2008 рік відповідачка вчиняла дії щодо погодження та розміщення (будівництва) торговельного павільйону на проспекті Миру поблизу ринку "Колос" у місті Миколаєві; розміщення павільйону було погоджено Приватним виробничо-комерційним підприємством "Гранд-Бека" (далі - ПВКП "Гранд-Бека", скаржник), Державною автомобільною інспекцією міста Миколаєва, а також висновком державного пожежного нагляду від 25.02.2003 № 24/736.
2.6. За висновком суду апеляційної інстанції спірний об`єкт є самочинним будівництвом у розумінні частини першої статті 376 ЦК України, а знесення такого об`єкта на вимогу власника земельної ділянки є належним та ефективним способом захисту порушеного права. Оскільки право власності на самочинно збудований об`єкт не набувається, суд апеляційної інстанції не встановив втручання у мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Вимогу про скасування державної реєстрації та припинення права власності суд визнав неналежним способом захисту.
2.7. Суд апеляційної інстанції не погодився із застосуванням судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду, висловлених щодо застосування частини сьомої статті 376 ЦК України, вказавши, що у цій справі за наведених позивачем підстав позову самочинне будівництво не може бути приведено до легітимного стану шляхом перебудови, а правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
3.1. ПВКП "Гранд-Бека" - особа, яка не брала участі у розгляді справи, - подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025, у якій просить, зокрема, поновити строк на касаційне оскарження, зупинити виконання оскаржуваної постанови до закінчення її перегляду в касаційному порядку, скасувати оскаржувану постанову, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3.2. Обґрунтовуючи право на касаційне оскарження, скаржник послався на пункт 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначивши, що суд апеляційної інстанції вирішив питання про його права та інтереси, не залучивши до участі у справі.
3.3. Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункти 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, вказавши на наявність безумовної підстави для скасування судового рішення, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України.
3.4. На обґрунтування підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 376 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також статей 50, 53, 74, 86, 236, 287, 310 ГПК України у правовідносинах, коли суд апеляційної інстанції ухвалює рішення про знесення одного об`єкта нерухомості, який є конструктивно пов`язаним із майном іншої особи, не залученої до участі у справі.
3.5. Скаржник наголосив, що суть касаційного перегляду у цій справі полягає не у переоцінці доказів і не у встановленні нових фактичних обставин, а у перевірці правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема щодо допустимості ухвалення рішення про знесення об`єкта нерухомості без залучення власника суміжної конструктивно пов`язаної будівлі, якщо виконання такого рішення створює реальний ризик втручання у право власності цієї особи.
3.6. Обґрунтовуючи зазначені доводи, скаржник послався на те, що будівля магазину ФОП Самедової Н. І. за адресою: просп. Миру, буд. 2-Б/10, м. Миколаїв, не є технічно ізольованим об`єктом, а перебуває в одному суміжному будівельному комплексі з будівлею ПВКП "Гранд-Бека" за адресою: просп. Миру, буд. 2-І/1, м. Миколаїв; ці об`єкти мають спільний дах, суміжні конструктивні, інженерні та комунікаційні елементи, у зв`язку з чим демонтаж без спеціального технічного висновку, без проєкту організації демонтажних робіт та без участі власника суміжного майна створює реальну загрозу пошкодження майна скаржника. Тому скаржник є особою, щодо прав та інтересів якої суд апеляційної інстанції у цій справі фактично вирішив питання без залучення до участі у справі. Це порушило право скаржника бути почутим, зокрема, надати заперечення щодо способу захисту та ризиків щодо належного йому майна.
3.7. Ухвалою від 22.06.2026 Верховний Суд поновив ПВКП "Гранд-Бека" строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України, зупинив виконання оскаржуваної постанови до закінчення її перегляду в касаційному порядку, встановив строк для подання відзиву учасниками справи до 13.07.2026.
4. Позиції інших учасників справи
4.1. У відзиві на касаційну скаргу Рада просить касаційне провадження закрити, а в разі розгляду скарги по суті - залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
4.2. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.
4.3. 05.08.2026 (тобто, у день розгляду справи) до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення скаржника та відповідачки. Враховуючи процесуальні строки, встановлені частиною першою статті 295 та частиною першою статті 298 ГПК України, відсутність доводів щодо поважності причин їх пропуску, а також наслідки порушення процесуальних строків, передбачені статтею 118 ГПК України, колегія суддів залишає додаткові пояснення без розгляду.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та у відзиві на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає таке.
5.2. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
5.3. За змістом пункту 4 частини другої статті 287, пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України прийняття судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є самостійним випадком касаційного оскарження та підставою для обов`язкового скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
5.4. При цьому згідно з пунктом 3 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
5.5. Зазначена норма процесуального права спрямована на розмежування кола осіб, які мають право ініціювати касаційний перегляд, від осіб, інтерес яких у результаті вирішення спору є опосередкованим, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності та непорушності судових рішень, що набрали законної сили.
5.6. Судове рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині такого рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або якщо в резолютивній частині суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Такі правові висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 914/2444/23, від 12.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 27.02.2019 у справі № 910/21894/16, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17.
5.7. Особа, яка не брала участі у справі, повинна довести наявність правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок. При цьому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним (постанова Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17).
5.8. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору, окрім безпосереднього вирішення судом питання про його права, інтереси та (або) обов`язки, до уваги не береться. Не є підставою для касаційного оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, і потенційний (ймовірний) вплив такого рішення на її права.
5.9. Незалучення до участі у справі особи, на права або обов`язки якої, за її твердженням, може вплинути ухвалене судове рішення, спричиняє наслідки, передбачені частиною другою статті 51 ГПК України, а не наслідки, передбачені пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України. Судове рішення у приватноправовому спорі діє inter partes - із правовим ефектом виключно для сторін у справі - і за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у справі.
5.10. Правові висновки стосовно того, яке рішення суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи, не залученої до участі у справі, а також щодо повноважень касаційного суду скасовувати таке рішення, сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21.
Так, стосовно поняття «рішення суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи» зазначено у пунктах 10.1- 10.41 згаданої постанови.
Вказано, зокрема, що:
"10.3. Процесуальний закон розмежовує випадки, коли «рішення суду може вплинути на права та обов`язки» особи (коли в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно цієї особи або ця особа може пред`явити вимоги до сторони) (частина друга статті 50, пункт 1 частини першої статті 267 ГПК України) і коли має місце «рішення суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи» (пункт 4 частини третьої статті 277, частина четверта статті 287, пункт 3 частини першої статті 296, пункт 8 частини 1 статті 310 ГПК України).
10.4. Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).
Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у підпункті 9.18 постанови від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22."
Також вказала, що:
"10.18. Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 ГПК України не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.
10.19. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили.
Висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи у резолютивній частині рішення
10.20. Відповідно до частини п`ятої статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат.
10.21. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача) (див. зокрема постанову КЦС ВС від 04.12.2023 у справі № 707/157/22).
10.22. Тобто резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, стаття 129-1 Конституції України) є обов`язковим до виконання.
10.23. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина друга статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
10.24. Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо).
Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки (частина перша статті 17 ГПК України).
10.25. При цьому подання апеляційної скарги особою, не залученою до участі в справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки становить виняток із правила, за яким незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення (пункт 1 частини другої статті 261 ГПК України). Такий же підхід застосовано і для касаційного оскарження (пункт 1 частини четвертої статті 293 ГПК України).
10.26. Тобто законодавець визнав очевидно виправданим втручання в остаточне рішення суду для його перегляду з метою не допустити спрямування обов`язкової сили рішення суду на особу, яка не була залучена до участі у справі."
5.11. Визначаючи коло осіб, які входять до складу реальних учасників спору, що розглядається, судова колегія врахувала, що у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 Велика Палата Верховного Суду визначила, хто є належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва, вказавши, що таким є останній набувач цього об`єкта.
5.12. Перевіряючи доводи скаржника про наявність безумовної підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України, колегія суддів виходить із такого:
- відповідачкою у справі, що розглядається, є ФОП Самедова Н. І. як особа, яка вчиняла дії, кваліфіковані судом апеляційної інстанції як самочинне будівництво, та за якою зареєстровано спірний об`єкт;
- Південно-західний апеляційний господарський суд резолютивною частиною постанови від 09.12.2025 відповідачку - ФОП Самедову Н. І. - зобов`язав усунути перешкоди в користуванні Радою земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:02:002:0062 шляхом знесення громадського будинку (магазину) на просп. Миру, 2-Б/10 у м. Миколаєві, тобто об`єкта нерухомого майна, який належить на праві власності відповідачці у справі;
- касаційна скарга та матеріали справи не містять доводів і доказів щодо того, що майно, належне до знесення, зареєстровано не як самостійний об`єкт, а як складова частина іншого єдиного об`єкта нерухомості;
- жодних приписів щодо прав, інтересів чи обов`язків ПВКП "Гранд-Бека" резолютивна частина оскаржуваної постанови не містить; будь-яких обов`язків на скаржника не покладено і жодне належне йому право резолютивною частиною постанови не припинено;
- у касаційній скарзі також не йдеться про те, що ПВКП "Гранд-Бека" є учасником правовідносин із самочинного будівництва та мало брати участь у цій справі як належний відповідач;
- ніхто з учасників справи не посилався на наявність конструктивного, інженерного чи іншого технічного зв`язку між належною ПВКП "Гранд-Бека" будівлею та спірним об`єктом як на істотну для розгляду цієї справи обставину, так само не було і заяв чи клопотань про залучення ПВКП "Гранд-Бека" до участі у справі в порядку статті 50 ГПК України.
5.13. Мотивувальна частина оскаржуваної постанови містить єдину згадку про скаржника - у складі встановлених судом обставин щодо погодження у 2003 році розміщення торговельного павільйону, поряд із погодженням Державної автомобільної інспекції міста Миколаєва та висновком державного пожежного нагляду від 25.02.2003 № 24/736. Наведена обставина стосується етапу відведення земельної ділянки під тимчасову споруду і жодним чином не пов`язана із правом власності скаржника на будь-яке нерухоме майно.
5.14. Доводи касаційної скарги про наявність у скаржника та відповідачки спільного даху, суміжних конструктивних, інженерних і комунікаційних елементів зводяться до тверджень про ризик пошкодження майна скаржника під час виконання оскаржуваної постанови. Такі доводи стосуються способу та порядку виконання судового рішення, а не змісту судового рішення як акта, яким вирішено спір по суті, та участі скаржника у правовідносинах щодо самочинного будівництва.
5.15. Питання про встановлення порядку і способу виконання судового рішення вирішується у порядку, передбаченому статтею 331 ГПК України. Захист прав та інтересів осіб, які не є сторонами виконавчого провадження, під час вчинення виконавчих дій забезпечується засобами, встановленими Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", а відшкодування завданої майнової шкоди - у порядку, визначеному главою 82 ЦК України. Наявність зазначених засобів захисту не залежить від участі особи у справі, в якій ухвалено судове рішення, що виконується.
5.16. За таких обставин заявлений скаржником зв`язок з оскаржуваним судовим рішенням не є достатнім для висновку про те, що судом апеляційної інстанції вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки ПВКП "Гранд-Бека" у розумінні пункту 1 частини першої статті 287 та пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.
5.17. Таким чином, ПВКП "Гранд-Бека" не є суб`єктом права касаційного оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025, а отже, і суб`єктом, за зверненням якого Верховний Суд може формулювати висновок щодо застосування норми права у розумінні пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України. За таких умов заявлена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, самостійного значення не має і окремій перевірці не підлягає.
5.18. Верховний Суд також бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід?ємною, органічною складовою якого є принцип правової визначеності.
5.19. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
5.20. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
5.21. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики.
5.22. Закриття касаційного провадження за наведених обставин не позбавляє ПВКП "Гранд-Бека" права на судовий захист належного йому майна, яке може бути реалізоване у передбачений законом спосіб, зокрема під час виконавчого провадження у разі спрямування судового рішення у цій справі на належне скаржнику майно, а також шляхом звернення з відповідним позовом у разі заподіяння майнової шкоди.
5.23. Зважаючи на те, що після відкриття касаційного провадження встановлено, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки ПВКП "Гранд-Бека" не вирішувалося, касаційне провадження за касаційною скаргою цієї особи підлягає закриттю відповідно до пункту 3 частини першої статті 296 ГПК України.
5.24. Згідно з частиною третьою статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції за наслідками перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). З огляду на закриття касаційного провадження виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025, зупинене ухвалою Верховного Суду від 22.06.2026, підлягає поновленню.
5.25. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного виробничо-комерційного підприємства "Гранд-Бека" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі № 915/1439/23 закрити.
2. Поновити виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі № 915/1439/23, зупинене ухвалою Верховного Суду від 22.06.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський