Постанова № 138869043 у справі № 361/6226/17 від 04.08.2026

справа № 361/6226/17 головуючий у суді І інстанції Савчак С. П.

провадження № 22-ц/824/9752/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поданою представником Мурашко Ольгою Володимирівною на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії/бездіяльність старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавочої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністертва юстиції України у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 у встановлений судом графік побачень.

Скаргу обґрунтовано тим, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2019 у cправі № 361/6226/17 ухвалено: «Із урахуванням інтересів малолітніх дітей, забезпечення їх спілкування між собою, а також забезпечення участі кожного із батьків у їхньому вихованні, відповідно до положень частини другої статті 159 СК України, суд вважає за необхідне визначити наступний графік побачень: - перший, третій тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають із матір`ю ОСОБА_1 за адресою проживання матері.».

На виконання зазначеного рішення 19 лютого 2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області було видано виконавчий лист № 361/6226/17. У провадженні Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Броварське ВДВС) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаного виконавчого документа. Боржником у даному виконавчому провадженні є батько дітей - ОСОБА_2 .

13.01.2026 ОСОБА_5 винесла постанову про призначення виконавчих дій на 17.01.2026 о 10:00 годині за адресою проживання боржника, зазначеною у виконавчому документі: АДРЕСА_1 .

Під час вчинення 17.01.2026 року виконавчих дій старшим державним виконавцем складено акт. Акт старшого державного виконавця Мурашко О.В. від 17.01.2026 року та вчинені нею дії під час проведення виконавчих дій свідчать про відсутність будь якого реального виконання судового рішення.

За актом старшого державного виконавця Мурашко О.В. складеного 17.01.2026 «Примусові виконавчі дії розпочато о 10.05 у присутності сторін виконавчого провадження: боржника, стягувача та неповнолітніх дітей.

Постановою державного виконавця від 13.01.2026 залучені до проведення виконавчих дій 17.01.2026 представник служби у справах дітей БМР БРКО не з`явились. Представник Броварського РУП не з`явився.

Примусові виконавчі дії проводилися на підставі виконавчого листа № 361/6226/17 від 19.02.2021 виданого Броварським міськрайонним судом. Із урахуванням малолітніх дітей, забезпечення їх спілкування між собою також забезпечення участі кожного з батьків у їхньому вихованні відповідно до ст. 159 СК України.

Боржник (батько дітей), з урахуванням інтересів дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , забезпечив їх спілкування з матір`ю дітей із стягувачкою, а також забезпечив участь стягувачки у вихованні дітей шляхом їхнього спілкування, відповідно до статті 159 СК України, у визначений графіком відповідно до рішення суду.

Боржник виконав рішення суду шляхом забезпечення участі стягувачки у вихованні дітей шляхом їхнього спілкування між собою. Стягувач не вчинила дієвих заходів, спрямованих на належне виконання рішення суду та реалізації свого права шляхом їхнього спілкування між собою, з метою прийняття участі у вихованні дітей.

Під час проведення виконавчих дій стягувач стояла осторонь, не виявила (проявила) ініціативи до налагодження контакту з дітьми, і не приймала участі у вихованні дітей шляхом їхнього спілкування між ними.

Діти кожен окремо категорично відмовились від спілкування із стягувачем, категорично відмовились, щоб їхня матір приймала участь у їхньому вихованні, категорично відмовились іти до стягувачки проживати у визначені дні рішенням суду, за адресою стягувача АДРЕСА_2 .

При проведенні виконавчих дій не виявлено агресивної та негативної поведінки між сторонами виконавчого провадження, а саме між боржником та стягувачкою. 17.01.2026 о 10 год. 22 хв. виконавчі дії завершено.».

З акту виконавчих дій від 17.01.2026 року вбачається, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2019 року у справі № 361/6226/17 боржником ОСОБА_2 фактично не виконано, оскільки діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не були передані матері для проживання у період, прямо визначений судовим рішенням - перший та третій тиждень кожного місяця з 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2019 у cправі № 361/6226/17 є чітким, однозначним та таким, що не допускає альтернативного тлумачення, оскільки прямо передбачає проживання дітей із матір`ю за місцем її проживання, а не формальне та короткочасне «спілкування матері з дітьми біля паркану боржника».

Незважаючи на відсутність фактичного виконання рішення суду, старший державний виконавець Мурашко О.В. протиправно винесла висновок про нібито виконання, обґрунтовуючи це твердженням про те, що боржник нібито «забезпечив участь стягувачки у вихованні дітей шляхом їхнього спілкування». Таким чином, державний виконавець самовільно змінила спосіб виконання судового рішення, звівши його до оціночної категорії «спілкування», яка не передбачена виконавчим документом.

Старший державний виконавець Мурашко О.В., діючи поза межами наданих їй законом повноважень, самовільно та протиправно змінила спосіб і предмет виконання судового рішення, протиправно визнала судове рішення виконаним, чим порушила право стягувача на його реальне виконання, та створила для боржника ОСОБА_2 сприятливі умови для фактичного звільнення від відповідальності за невиконання рішення суду.

Державний виконавець під час виконання судового рішення зобов`язаний діяти об`єктивно, неупереджено, своєчасно та ефективно, вчиняти всі необхідні дії у межах наданих законом повноважень та належним чином їх документувати з метою забезпечення повного і реального виконання рішення суду.

Водночас зі змісту Акта старшого державного виконавця Мурашко О.В. від 17.01.2026 року вбачається протилежне: акт містить суб`єктивні оціночні судження та твердження, які фактично спрямовані на захист інтересів боржника ОСОБА_2 та призвели до порушення прав стягувача ОСОБА_1 . Так, в Акті зазначено: «Стягувач не вчинила дієвих заходів, спрямованих на належне виконання рішення суду та реалізації свого права шляхом їхнього спілкування між собою, з метою прийняття участі у вихованні дітей…»

Відтак, зазначене формулювання є грубим порушенням Закону України «Про виконавче провадження», оскільки свідчить про неправомірне перекладення обов`язку виконання судового рішення з боржника на стягувача. Стягувач не є суб`єктом виконання судового рішення. Жодна норма Закону України «Про виконавче провадження» не покладає на стягувача обов`язку «виконувати» рішення суду або вживати заходів для забезпечення його виконання.

Таким чином, викладені в Акті висновки: не ґрунтуються на вимогах закону; виходять за межі повноважень державного виконавця; мають характер оціночних та упереджених суджень; спрямовані на штучне виправдання невиконання судового рішення боржником ОСОБА_2 .

Крім того, старший державний виконавець Мурашко О.В. свідомо та з грубою недбалістю спотворила факти, не зафіксувавши в акті систематичне втручання боржника ОСОБА_2 у виконавчі дії, його перебивання стягувача під час спілкування з дітьми та надання вказівок. Натомість в акті без жодних підстав зазначено: «При проведенні виконавчих дій не виявлено агресивної та негативної поведінки між сторонами виконавчого провадження, а саме між боржником та стягувачкою», що не відповідає фактичному перебігу подій і є недостовірним відображенням дій боржника.

Поведінку самої ОСОБА_5 під час проведення виконавчих дій 17.01.2026 року, яка грубо порушує вимоги та принципи, визначені Законом України «Про виконавче провадження», зокрема принципи законності, неупередженості, об`єктивності та недопущення втручання у сферу, що не належить до повноважень державного виконавця.

Під час безпосереднього спілкування з дітьми ОСОБА_5 самовільно висловлювала оціночні судження та припущення щодо нібито вчинення стягувачем насильства, зокрема шляхом формулювань «це було колись», «можливо, мама змінила свою поведінку». Зазначені висловлювання не ґрунтуються на жодних встановлених фактах та виходять за межі функцій державного виконавця.

Жоден компетентний орган не встановлював фактів насильства з боку стягувача; відповідні обставини не підтверджені рішеннями суду, висновками органів досудового розслідування, органів опіки та піклування або будь-якими іншими процесуальними документами. У матеріалах виконавчого провадження такі відомості також відсутні.

Натомість у справі наявні докази, які свідчать про системне нав`язування дітям відповідних тверджень з боку боржника ОСОБА_2 та його матері - баби дітей, про що державний виконавець Мурашко О.В. була належним чином обізнана. Попри це, вона не лише не припинила такі дії, а й фактично легітимізувала їх, повторюючи та транслюючи дітям недоведені твердження.

Такі дії ОСОБА_5 мають ознаки упередженого ставлення до стягувача, свідчать про перевищення службових повноважень та створюють реальний ризик завдання шкоди психічному стану дітей, а також спотворення результатів виконання судового рішення.

В акті державного виконавця за результатами виконавчих дій від 17.01.2026 зазначено, що «Діти кожен окремо категорично відмовились від спілкування із стягувачем, категорично відмовились, щоб їхня матір приймала участь у їхньому вихованні, категорично відмовились іти до стягувачки проживати у визначені дні рішенням суду, за адресою стягувача АДРЕСА_2 .».

Враховуючи обставин цієї справи така «відмова» дітей не може розглядатися ізольовано від умов, у яких вона сформувалася. Діти постійно проживають разом із боржником, перебувають під його безперервним впливом та контролем, тоді як контакт з матір`ю протягом тривалого часу був істотно обмежений батьком.

За таких умов систематична відмова дітей від проживання з матір`ю у визначений судом період, їх слова та поведінка під час виконавчих мають очевидні ознаки відчуження дітей від матері (parental alienation), відповідно формальна фіксація «категоричної відмови» дітей від спілкування або проживання з матір`ю не може вважатися поважно причиною для висновку про виконання судового рішення або для незастосування заходів примусового виконання.

Таким чином, відмова дітей від проживання з матір`ю у визначений судом період, за умов їх постійного проживання з боржником, особливо за наявності ознак відчуження, не є поважною причиною невиконання судового рішення, а навпаки - покладає на державного виконавця обов`язок застосувати передбачені законом заходи примусового виконання, зокрема передбачені статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Фіксація такої «відмови» без застосування заходів впливу до боржника фактично легітимізує наслідки маніпулятивної поведінки боржника, заохочує подальше невиконання судового рішення та сприяє поглибленню відчуження дітей від матері.

Під час виконавчих дій 17 січня 2026 року рішення суду боржником виконано не було. Жодних поважних причин для невиконання судового рішення боржником надано не було. Формальне виведення дітей боржником за межі свого домоволодіння не може розцінюватися як належне виконання судового рішення.

За таких обставин у державного виконавця виник прямий і безумовний обов`язок винести постанову про накладення штрафу на боржника як первинний захід примусового виконання.

Всупереч імперативним вимогам закону, старший державний виконавець Мурашко О.В.. не винесла постанову про накладення штрафу на боржника ОСОБА_2 , обмежившись складанням необ`єктивного, неповного та викривленого акту, який фактично легітимізував невиконання судового рішення.

Незастосування штрафу у цій ситуації є не формальним недоліком, а нівелюванням самого механізму примусового виконання судових рішень. Штраф є першим, обов`язковим і ключовим інструментом впливу на боржника, і його ігнорування призводить до перетворення судового рішення на декларативне та недієве.

Така бездіяльність державного виконавця свідчить про свідоме ухилення від виконання покладених законом обов`язків та фактичне сприяння боржнику у подальшому невиконанні судового рішення, що є несумісним із принципами законності, неупередженості та ефективності виконавчого провадження.

Таким чином, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 у встановлений судом графік побачень;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 17.01.2026 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, які полягали в упередженому ставленні до стягувача та у порушенні принципів справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 17.01.2026 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, які полягали у необ`єктивному, неповному та викривленому складанні акту за результатами проведення вказаних виконавчих дій;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 17.01.2026 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, які полягали у незаконному встановленні факту виконання рішення суду у спосіб, що не відповідає змісту виконавчого документа, що фактично призвело до звільнення боржника ОСОБА_2 від відповідальності за невиконання рішення суду;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 17.01.2026 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, які полягали у самовільній зміні способу і порядку виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2019 у cправі № 361/6226/17;

- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка полягає у невжитті заходів примусового виконання, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у ненакладенні штрафу на боржника ОСОБА_2 (надалі за текстом - Боржник або ОСОБА_2 ) за невиконання 17.01.2026 року рішення суду без поважних причин;

- зобов`язати старшого державного виконавця Мурашко Ольгу Володимирівну (надалі за текстом - Державний виконавець або старший державний виконавець Мурашко О.В.) або іншу уповноважену посадову особу Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України усунути допущене порушення під час виконавчих дій 17.01.2026 - вирішити питання щодо винесення постанови про накладення на боржника ОСОБА_2 штрафу, відповідно до вимог статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», за невиконання 17.01.2026 року рішення суду без поважних причин;

- встановити судовий контроль за виконанням ухвали суду, постановленої за результатами розгляду скарги, зобов`язавши Броварський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомити суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання про виконання ухвали суду.

В рамках розгляду скарги старший державний виконавець Мурашко О.В. подала відзив, у якому просила відмовити у задоволенні скарги.

Представник боржника ОСОБА_6 у відзиві просила скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення оскільки скарга є надмірно надуманою, не обґрунтованою, не містить належних та допустимих доказів, не містить обраного способу захисту, а вимоги є не зрозумілими.

ОСОБА_1 подала відповідь на відзив у якій просилавідхилити відзив представника боржника Пшеничної Л.І. як такий, що не спростовує доводів скарги. Задовольнити скаргу ОСОБА_1 у повному обсязі.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2026 року скаргу було задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавочої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністертва юстиції України у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 у встановлений судом графік побачень.

Зобов`яано старшого державного виконавця Мурашко Ольгу Володимирівну Броварського відділу державної виконавочої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністертва юстиції України у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 залучити експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від спілкування/проживання з матір`ю ОСОБА_1 у встановлений судом графік побачень, яка відбулася 17 січня 2026 року.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 25 березня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій остання просить ухвалу скасувати в частині задоволення скарги ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким скаргу ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність та дії державного виконавця залишити без задоволення.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що ухвала підлягає скасуванню, оскільки вона ухвалена з порушенням норм процесуального права, передбачених ЦПК України, зокрема суд першої інстанції не з`ясував у повному обсязі обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, а наданим доказам не була надана належна оцінка, внаслідок чого висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та порушують принципи об`єктивності, всебічності та неупередженості судового розгляду.

Зокрема, апелянт посилається на те, що задоволені судом вимоги в редакції оскаржуваної ухвали жодним чином не співпадають з заявленими вимогами в редакції скарги на дії державного виконавця, що свідчить про вихід за межі розгляду скарги під час її розгляду судом в супереч вимогам прямої заборони закону, а саме ч. 2 ст. 264 ЦПК України.

Також резолютивна частина рішення суду, яка зазначена у виданому виконавчому листі Броварського міськрайонного суду Київської області № 361/6226/17 від 19 лютого 2021 року на підставі якого проводяться примусові виконавчі дії, не передбачає заходів примусового виконання рішення (майнового чи немайнового характеру) (не містить зобов`язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення), визначених Законом, що в свою чергу, свідчить про невідповідність вимогам п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

З вище викладеного вбачається, що скаржниця у скарзі виклала свої вимоги на свій розсуд без обраного способу захисту, не вказавши яке її право було порушене при проведенні примусових виконавчих дій 17.01.2026, а суд першої інстанції задовольняючи частково скаргу скаржниці вийшов за межі заявлених вимог самої скарги та рішення суду яке виконується в межах виконавчого провадження із визначенням конкретних вимог, які у цій справі судом не вирішувались (ч. 2 ст. 264 ЦПК України п. 5 ч.1 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Також, апелянт вказує, що із матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем вчиняються всі необхідні дії для реалізації права матері на спілкування з дітьми, однак мати дітей взагалі нічого не зробила 17.01.2026 при проведенні примусових виконавчих діях, щоб якимсь чином налагодити контакт з дітьми, що вбачається із відеозапису який долучений державним виконавцем до матеріалів справи.

Окрім цього, апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав оцінки тому, що з дітьми вже неодноразово протягом 8-ми років працювали психологи, щодо з`ясування причин чому діти не хочуть бачиться із матір`ю, дані докази містяться у матеріалах справи, зокрема і проводилась в межах розгляду цієї справи комісійна судова психологічна експертиза КНДІСЕ, внаслідок чого дійшов до помилкового висновку про зобов`язання залучити державним виконавцем спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей від спілкування/проживання з матір`ю у встановлений судом графік побачень, яке відбулось 17.01.2026 тобто на дату проведення виконавчих дій, яка вже минула, а вступна та резолютивна частини були проголошені 06.03.2026.

Такожсудом першої інстанції взагалі не враховані та не прийняті рішення судів якими встановлена чітка виражена думка дітей по відношенню до своєї матері, також у даних рішеннях судів встановлена причина категоричної відмови дітей від спілкування із своєю матір`ю, що призвело до помилкових зроблених судом висновків які в повній мірі не відповідають фактичним обставинам справи, також судом першої інстанції не прийняті до уваги висновки безпосередньо дитячих психологів про, що зазначено в ухвалі суду на ст. 22-23, однак з даних доказів не взятих до уваги судом вбачається з`ясована думка неповнолітніх дітей та причина відмови від спілкування із матір`ю, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині не врахування вказаних висновків фахівців як підставу для встановлення дійсного волевиявлення дітей.

Відтак, апелянт вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги особисту думку неповнолітніх дітей, особливо дівчинки яка власноручно виклала свою думку та прохання у акті державного виконавця від 17.01.2026 (додаток 3), що явно вказує на те, що діти не хочуть спілкування із матір`ю називавши причини, однак суд першої інстанції дійшов хибного висновку не врахувавши, що дитина вже вказала причини відмови дітей від спілкування/проживання з матір`ю у встановлений судом графік побачень саме 17.01.2026.

Також не погодившись із вказаним судовим рішенням, 27 березня 2026 року через систему «Електронний суд» представником Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Мурашко О.В. подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій остання просить ухвалу скасувати в частині задоволення скарги ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким скаргу ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність та дії державного виконавця залишити без задоволення.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції вважає, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльність щодо примусового виконання рішення суду, оскільки не здійснив відкладення проведення виконавчих дій для залучення експерта, спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей від спілкування/проживання з матір`ю 17.01.2026 при проведенні примусових виконавчих дій.

Однак, даний висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки передбачає обставини якими передбачені відкладення виконавчих дій: за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів.

У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування , експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Суд першої інстанції не надав оцінки постанові державного виконавця від 13.01.2026 № ВП № НОМЕР_1, якою було залучено представників органу опіки та піклування на проведення примусових виконавчих дій 17.01.2026. Залучення експерта чи психолога є дискреційним правом державного виконавця, яке реалізується залежно від конкретних обставин справи, коли правових знань працівників органу опіки недостатньо для встановлення справжніх причин емоційного супротиву дитини.

Також, представник апелянта вважає, що судом першої інстанції взагалі не врахована резолютивна частина рішення суду на підставі якого складено виконавчий лист в якому передбачено проведення примусових виконавчі дій із урахуванням інтересів малолітніх дітей відповідно до положень ч.2 ст. 159 СК України (п. 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження»).

17.01.2026 неповнолітні діти кожен окремо категорично відмовилися від спілкування та проживання із стягувачем, неповнолітня дитина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 у Додатку 3 до Акту державного виконавця від 17.01.2026 власноруч виклала свою думку відносно проведення виконавчих дій, даному факту суд першої інстанції не надав оцінки, що призвело до висновку який не відповідає дійсним обставинам справи.

З вище викладеного вбачається, що відмова дітей від спілкування з матір`ю не є підставою для відкладення проведення виконавчих дій та вважати, що рішення суду не виконано через відмову дітей, оскільки відповідно до ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець не має права застосовувати фізичний примус до дитини для виконання рішення суду, зокрема щодо спілкування чи передання.

Крім того, суд не надав оцінки встановленому під час проведення примусових виконавчих дій факту, що стягувач стояла осторонь, не виявляла ініціативи до налагодження контакту з неповнолітніми дітьми, підтвердженням чого є відеозапис за 17.01.2026, який державним виконавцем був долучений до матеріалів справи.

Також, представник вважає, що суд першої інстанції зобов`язавши державного виконавця залучити експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від спілкування/проживання з матір`ю ОСОБА_1 у встановлений судом графік побачень, яка відбулася 17 січня 2026 року, вийшов за межі самої скарги не зазначив за яким механізмом залучити фахівця на вже проведені виконавчі дії 17.01.2026. Крім того, залучення експерта або спеціаліста (психолога) для проведення виконавчих дій здійснюється за заявами сторін виконавчого провадження.

Крім того. не погодившись із вказаним судовим рішенням, 29 березня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 було подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій остання просить ухвалу скасувати в частині відмови у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення, яким:

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 17.01.2026 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, які полягали в упередженому ставленні до стягувача та у порушенні принципів справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 17.01.2026 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, які полягали у необ`єктивному, неповному та викривленому складанні акту за результатами проведення вказаних виконавчих дій;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 17.01.2026 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, які полягали у незаконному встановленні факту виконання рішення суду у спосіб, що не відповідає змісту виконавчого документа, що фактично призвело до звільнення боржника ОСОБА_2 від відповідальності за невиконання рішення суду;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 17.01.2026 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, які полягали у самовільній зміні способу і порядку виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2019 у справі № 361/6226/17;

- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Мурашко Ольги Володимирівни Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка полягає у невжитті заходів примусового виконання, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у ненакладенні штрафу на боржника ОСОБА_2 за невиконання 17.01.2026 року рішення суду без поважних причин;

- зобов`язати старшого державного виконавця Мурашко Ольгу Володимирівну або іншу уповноважену посадову особу Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України усунути допущене порушення під час виконавчих дій 17.01.2026 - вирішити питання щодо винесення постанови про накладення на боржника ОСОБА_2 штрафу, відповідно до вимог статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», за невиконання 17.01.2026 року рішення суду без поважних причин;

- встановити судовий контроль за виконанням ухвали суду, постановленої за результатами розгляду скарги, зобов`язавши Броварський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомити суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання про виконання ухвали суду;

- стягнути судові витрати з Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Так, апелянт не погоджуючись з судовим рішенням вказує, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків, а саме:

- суд першої інстанції безпідставно замінив imperativa «виносить постанову про штраф» на диспозитивне «може не виносити», якщо державний виконавець суб`єктивно вирішить, що підстав немає. Це є неправильним застосуванням норми матеріального права;

- суд першої інстанції у своїй ухвалі підтримав саме ту пасивну позицію Броварського ВДВС (складання акту без застосування заходів), яку ЄСПЛ кваліфікував як порушення ст. 8 Конвенції. Це є пряме порушення ст. 17 вказаного Закону та ст. 8 Конвенції;

- суд першої інстанції фактично надав відмові дітей статус абсолютного вето на виконання судового рішення, що прямо суперечить наведеній позиції Верховного Суду;

- суд першої інстанції у своїй ухвалі жодним чином не оцінив наведені докази батьківського відчуження. Суд обмежився констатацією «відмови дітей», не досліджуючи причин такої відмови, тоді як саме це є ключовим предметом доказування у даній категорії справ;

- ухвала, в якій суд у мотивувальній частині встановлює незаконність певної дії, а в резолютивній відмовляє у визнанні цієї ж дії протиправною, не є ні законною, ні обґрунтованою, оскільки містить взаємовиключні висновки;

- суд першої інстанції фактично підтримав позицію боржника та старшого державного виконавця Броварського ВДВС Мурашко О.В., які тлумачать рішення суду як зобов`язання лише «забезпечити спілкування» - виведення дітей за межі домоволодіння тривалістю 17 хвилин. Таке тлумачення: суперечить буквальному змісту судового рішення; перетворює рішення суду на суто декларативне та позбавлене правового змісту; порушує принцип обов`язковості судових рішень, закріплений у ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України; фактично дозволяє боржнику самостійно перетлумачувати зміст судового рішення, що є неприпустимим;

- суд першої інстанції незаконно встановив факт «виконання» рішення;

- суд першої інстанції неправильно надав оцінку упередженості державного виконавця;

- суд першої інстанції у мотивувальній частині ухвали визнав: виконавець «всупереч вимогам законодавства констатувала виконання» рішення. Проте у резолютивній частині відмовив у задоволенні вимоги про визнання протиправними дій щодо самовільної зміни способу виконання. Така позиція суперечить ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» та підтверджує внутрішню суперечність ухвали, зазначену у підставі 3 цієї апеляційної скарги;

- суд першої інстанції відмовив у встановленні судового контролю за виконанням ухвали, посилаючись на ч. 1 ст. 453 ЦПК. Цей висновок ґрунтується на хибному тлумаченні закону;

- суд першої інстанції порушив Конвенціїю про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поданою представником Мурашко Ольгою Володимирівною на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання.

08 травня 2026 року через сиситему «Електронний суд» від ОСОБА_2 - надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Так, представник у відзиві зазначила, апеляційна скарга скаржниці не містить обґрунтування в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції чи невірне встановлення обставин справи судом першої інстанції які призвели до зроблених судом висновків які не відповідають фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга базується виключно лише на незгоді апелянта з ухвалою суду та на недостовірних твердженнях без наведення доказів.

Апелянт надмірно, уявно без будь-яких доказів до скарги у суді першої інстанції та в апеляційній скарзі вказує про батьківське відчуження та ізоляцію неповнолітніх дітей боржником з метою встановлення судом нового факту для подальшого створення предмету спору, оскільки скаржниця систематично звертається до суду зі скаргою на кожні проведені примусові виконавчі дії державних виконавців двічі на місяць починаючи із 20.07.2025 і по теперішній час.

Також апелянт вказує, що саме боржник (батько) формує ставлення дітей до матері яким перешкоджає їй спілкуватися з дітьми, однак дане твердження є виключно припущенням апелянта, яке взагалі не підтверджене належними та допустимими доказами та не відповідає фактичним обставинам справи.

Окрім цього, представник зазначила, що приватний висновок експерта психолога Волочая С.П. № 04.07.25-ШОБ від 04.07.2025 є упередженим, необґрунтованим, не містить предмету доказування, оскільки предметом спору є скарга на дії державного виконавця, а не надмірно уявні особисті емоційні конфліктні сімейні ситуації скаржниці до боржника яких також не існує, оскільки сторони розлучені 24.10.2017 року та із цього періоду особисто не спілкуються, окрім життєдіяльності дітей.

Також експерт склав висновок виключно зі слів апелянта, оскільки він з боржником у виконавчому провадженні та з дітьми особисто не спілкувався, внаслідок чого висновок є упередженим, необґрунтованим та не може бути належним та допустимим доказом.

27 липня 2026 року через систему «Електронний суд» державний виконавець Мурашко О.В, подала додаткові пояснення по справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_2 - адвокат Пшенична Л.І. підтримала апеляційну скаргу. Апеляційну скаргу Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підтримала. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнала, просила відмовити у її задоволенні.

Державний виконавець Мурашко О.В. у судовому засіданні подану апеляційну скаргу Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підтримала. Також підтримала апеляціну скаргу ОСОБА_2 . Апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнала.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі або відкладення розгляду справи не надходило, одже їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо поновлення строків на подачу відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.

08 травня 2026 року через сиситему «Електронний суд» від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому останній просив поновити строк на його подання.

В обгрунтування поновлення строків ОСОБА_2 вказує, що з ухвали Київського апеляційного суду від 27.04.2026 року (яка отримана 29.04.2026) вбачається, що за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2026 року було відкрито апеляційне провадження та надано строк на подання відзиву на апеляційну скаргу не пізніше п`яти днів з дня отримання даної ухвали.

29 квітня 2026 року до Київського апеляційного суду ОСОБА_2 була подана заява про ознайомлення з матеріалами справи, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2026 року не відображається в особистому кабінеті в підсистемі «Електронний суд», з підсистеми «Електронний суд» лише вбачається, що 29.03.2026 подана апеляційна скарга ОСОБА_1 , однак при відкритті даної скарги зазначено, що «Файли-додатки не прикріплені», отже, останній не мав змоги ознайомитись зі змістом апеляційної скарги ОСОБА_1 та додатками до неї.

04 травня 2026 року ОСОБА_2 ознайомився з матеріалами справи у Київському апеляційному суді, підтвердження чого є відмітка на заяві про ознайомлення з матеріалами справи, яка міститься у матеріалах справи та 08 травня 2026 останній подав відзив на апеляціну скаргу ОСОБА_1 .

Статтею 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Так, поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Питання про поважність причин пропуску такого строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, апеляційним судом встановлено, що ухвалаою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання.

Ухвалу про відкриття апеляційного провадження ОСОБА_2 отримав 01 травня 2026 року, що підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду та з матеріалами справи ознайомився 04 травня 2026 року. Відзив подано 08 травня 2026 року, що вказує на розумність строків для його подачі.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_2 щодо поновлення строку є обгрунтованими, а тому строк на подачу відзиву підлягає поновленню, а відзив прийняттю до розгляду.

Щодо суті оскаржуваного рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2019 у cправі № 361/6226/17 ухвалено: «Із урахуванням інтересів малолітніх дітей, забезпечення їх спілкування між собою, а також забезпечення участі кожного із батьків у їхньому вихованні, відповідно до положень частини другої статті 159 СК України визначено наступний графік побачень:

- перший, третій тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;

- другий, четвертий тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .»

На виконання зазначеного рішення щодо участі батьків у вихованні дітей 19 лютого 2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області було видано виконавчий лист та у Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Броварське ВДВС) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового його виконання. Боржником у даному виконавчому провадженні є батько дітей - ОСОБА_2 , а стягувачем є матір дітей - ОСОБА_1 .

За листом виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області від 21.01.2026 року № 9.02-03/01/955 з посиланням на попередню участь 20.12.2025 року представника служби у справах дітей у виконавчих діях та вихідний день відповідно до розпорядку робочого дня не можна уповноважити посадових осіб брати участь у виконавчих діях.

За актом державного виконавця від 17.01.2026 року залучені постановою державного виконавця від 13.01.2026 року представники служби у справах дітей БМР БРКО та Броварського РУП не з`явилися.

Боржник забезпечив спілкування дітей із матір`ю у час визначений графіком відповідно до рішення суду. Боржник виконав рішення суду шляхом забезпечення участі стягувачки у виховані дітей шляхом їхнього спілкування між собою.

Стягувач не вчинила дієвих заходів спрямованих на належне виконання рішення суду та реалізації свого права шляхом їхнього спілкування між собою з метою прийняття участі у виховані дітей.

Під час проведення виконавчих дій стягувачка стояла осторонь, не виявила (проявила) ініціативу до налагодження контакту з дітьми і не приймала участі у їхньому спілкування між собою.

Діти кожен окремо категорично відмовились від спілкування із стягувачем, категорично відмовились щоб їхня матір приймала участь у їхньому вихованні, категорично відмовилися йти до стягувачки проживати у визначені дні рішенням суду.

При проведені виконавчих дій, не виявлено агресивної та негативної поведінки між сторонами виконавчого провадження, а саме між боржником та стягувачкою. О 10 год. 22 хв. виконавчі дії завершено.

Факт проведення виконавчих дій 17.01.2026 року, участі в них дітей та сторін додатково підтверджено також і відеозаписом доданим державним виконавцем. Крім того, вказаним відеозаписом додатково підтверджено і факт відмови дітей від поїздки до матері на проживання у встановлений судом графік.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльність щодо примусового виконання рішення суду, оскільки не здійснив відкладення проведення виконавчих дій для залучення експерта, спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей від спілкування/проживання з матір`ю у встановлений судом графік побачень.

Так, дійсно саме відмова дітей від спілкування з матір`ю стала перешкодою для виконання рішення суду. Стаття 18 ЗУ «Про виконавче провадження» не надає прав державному виконавцю застосовувати фізичну силу до дітей для забезпечення їх участі у спілкуванні/проживанні з певним із батьків. Також, таких прав жодним фізичним особам не надають, а ні норми Сімейного кодексу України, а ні норми ЗУ «Про охорону дитинства».

Суд вважав, що враховуючи, що діти постійно проживають з боржником та відмовляються від спілкування/проживання з матір`ю, державному виконавцю слід було встановити чи це дійсна воля самих дітей і чи не здійснює вплив на дітей батько з метою перешкодити виконанню рішення суду. Для цього державний виконавець мав залучити певних осіб з психологічною освітою та відкласти проведення виконавчих дій при тому, що залучення спеціалісти служби у справах дітей не з`явилися для участі у проведенні виконавчих дій у вихідний день 17.01.2026 року.

В той - же час державний виконавець не змінювала спосіб і порядок виконання рішення суду від 17.12.2019 року, але всупереч вимогам законодавства констатувала його виконання.

Дослідженими судом доказами не доводиться факт перешкод божника у виконанні рішення суду, в той же час рішення суду виконане не було. Станом на 17.01.2026 року у державного виконавця були відсутні підстави для повідомлення правоохоронних органів про вчинення боржником кримінального правопорушення та накладення на нього штрафу.

Спонукання боржника до пришвидшення проведення виконавчих дій та початку спілкування стягувача з дітьми з метою налагодження контакту в умовах зими (мінусових температур на вулиці де відбувалося проведення виконавчих дій) не може вважатися перешкоджанням у виконанні рішення суду.

Отже, відсутні підстави для задоволення вимог скарги щодо притягнення боржника до відповідальності за невиконання рішення суду, не накладення на нього штрафу з винесенням відповідної постанови.

Одночасно, суд першої інстанції не взяв до уваги посилання державного виконавця, представника боржника на те, що стягувач не вживала певних дієвих заходів направлених на виконання рішення суду, встановлення контакту/спілкування з дітьми, оскільки законодавство не передбачає такого її обов`язку. Така поведінка стягувача не може бути підставою для невжиття державним виконавцем заходів для виконання рішення суду та виявлення/встановлення причин відмови дітей від участі в спілкуванні з матір`ю.

Суд вважав, що дослідженими доказами не доводяться обставини упередженого ставлення державного виконавця до стягувача та порушення принципів справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження. Висловлювання слів, фраз державним виконавцем до дітей, як контраргументів на їх твердження щодо можливої протиправної попередньої поведінки стягувача не можна розцінювати, як упереджене ставлення державного виконавця до неї. В даному випадку цими висловлюваннями державний виконавець намагалася спробувати переконати дітей поспілкуватися з матір`ю, поїхати жити до неї на певний час. Крім того, не дотримання державним виконавцем вимог законодавства при проведені 17.01.2026 року виконавчих дій не свідчить, що це ним вчинено внаслідок упередженого ставлення до стягувача.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що скарга в цій частині вимог не підлягає до задоволення.

Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги докази надані представником боржника, як на підставу для встановлення дійсного волевиявлення дітей, а саме: - попередні акти державного виконавця щодо виконання цього рішення суду; - встановленні факти рішеннями судів в інших справах, в тому числі в постанові Київського апеляційного суду від 21.11.2023 року; - актів проведення оцінки безпеки дитини; - висновків Центру соціальних служб щодо проведення індивідуальної роботи; - протоколів участі психолога у виконавчому провадженні тощо, оскільки цими доказами може доводитися лише дійсне волевиявлення дітей на дату їх складання, тобто до 17.01.2026 року. Також, суд першої інстанції не взяв до уваги посилання представника боржника на вчинення стягувачем домашнього насильства щодо дочки ОСОБА_3 , оскільки на час розгляду скарги відсутнє відповідне рішення суду, яке набрало законної сили щодо притягнення стягувача до адміністративної відповідальності.

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що державним виконавцем було допущено протиправну бездіяльність щодо виконання виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 у встановлений судом графік побачень та зобов`язав старшого державного виконавця Мурашко Ольгу Володимирівну Броварського відділу державної виконавочої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністертва юстиції України у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 залучити експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від спілкування/проживання з матір`ю ОСОБА_1 у встановлений судом графік побачень, яка відбулася 17 січня 2026 року.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване судове рішення, у межах доводів апеляційних скарг не може повною мірою погодитися з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 447 ЦПК України зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно до статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням (див., постанови Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 753/11909/21 від 05 квітня 2023 року у справі № 210/529/19).

Відповідно до частини першої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правабатьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, серед іншого, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено жодного механізму, порядку, методики чи комплексної стратегічної моделі виконання рішень, що були покладені на державного виконавця всупереч установленим межам повноважень, функціональному призначенню та чітко визначеним законом обов`язкам.

Разом з тим, державним виконавцем здійснюється перевірка виконання рішення суду на підставі Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Так, згідно Наказу Міністерства юстиції України про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 № 512/5, у разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/ або підтвердження причин такої відмови.

Так, колегія суддів аналізуючи обставини справи вважає, що в рамках виконання рішення суду при проведенні примусових виконавчих дій 17 січня 2026 року відсутні обставини вважати, що рішення боржником не виконувалось та дії державного виконавця були протиправними.

Зокрема, з матеріалів справи та долученого відеозапису встановлено, що державний виконавець прибула на вчинення виконавчих дій, забезпечила зустріч батьків та дітей, приступила до вчинення дій з метою передачі дітей матері на виконання рішення суду.

Батько (боржник) забезпечив максимальне виконання рішення суду, не заперечував щодо зустрічі матері та намагався уникнути конфліктної ситуації.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що вказане рішення не вдалось реалізувати, оскільки діти відмовились йти з матірю та не бажали з нею проводити час.

Враховуючи матеріали справи, вбачається, що дана поведінка дітей в певній мірі є систематичною.

Колегія суддів, вбачає, що державний виконавець в силу своїх повноважень вчиняла дії з метою встановлення підстав відмови дітей спілкуватись з матірю та намагалась в межах своїх повноважень встановити контакт між дітьми та матір`ю.

Також, беручи до уваги систематичну відмову дітей від зустрічі з матір`ю постановою державного виконавця від 13.01.2026 № ВП № НОМЕР_1, було залучено представників органу опіки та піклування на проведення примусових виконавчих дій 17.01.2026, які не прибули на виконавчі дії, оскільки останні проводилися у вихідний день.

Дана обставина підтверджується листом Броварської міської ради Броварського району Київської області від 21 січня 2026 року (том 2, а.с. 154-156).

Окрім цього, з даного листа вбачається, що «на думку спеціаліста доцільно звернути увагу на необхідінсть емоційної підтримки дітей та готовність до співпраці з фахівцями для поступового і безпечного контакту дітей з матір`ю».

Також даним листом було надано рекомендації щодо можливих подальших дій, а саме звернення до центру соціальних служб Броварської міської ради Броварського району Київської області для отримання соціальної послуги представництва (медіації) з метою налогодження комунакації та поступового відновлення довірливих відносин між матір`ю та дітьми.

Таким чином, колегія суддів проаналізувавши доводи апелянта ОСОБА_1 вважає, що акт державного виконавця від 17 січня 2026 року повністю відповідає подіям, які зафіксовані на відеозаписі та не вказує на те, що державним виконавцем не було вчиненно всіх дій з метою виконання рішення суду в межах своїх повноважень.

Відтак, доцільним було завершення виконавчих дій станом на 17 січня 2026 року, оскільки діти не йшли на контакт, а державний виконавець не має права примусово фізично вчиняти будь які дії з передачі дітей матері.

Підстав вважати, що батько (боржник) не забезпечив зі своєї сторони виконання рішення у суду немає, оскільки неможливість виконання судового рішення щодо спілкування дитини з матір`ю, обумовлена небажанням дітей з нею спілкуватися, що може бути усунуто шляхом проведення соціальної та психологічної роботи з дітьми та батьками.

Отже, доводи скарги на дії боржника (батька) та державного виконавця є безпідставними.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є необгрунтованими, так як не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Загалом доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права та обставин вчинення виконавчих дій на розсуд апелянта.

Разом з цим, колегія суддів не може повною мірою погодитися з висновками суду щодо того, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльність щодо примусового виконання рішення суду, оскільки не здійснив відкладення проведення виконавчих дій для залучення експерта, спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей від спілкування/проживання з матір`ю у встановлений судом графік побачень.

Так, вбачається, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2019 у cправі № 361/6226/17 ухвалено: «Із урахуванням інтересів малолітніх дітей, забезпечення їх спілкування між собою, а також забезпечення участі кожного із батьків у їхньому вихованні, відповідно до положень частини другої статті 159 СК України визначено наступний графік побачень:

- перший, третій тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;

- другий, четвертий тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .»

Враховуючи визначений порядок виконання рішення, колегія суддів вважає, що деражавний виконавцець діяла правомірно, оскільки виконувала визначений порядок побачень. Неприбуття залученої служби на виконавчі дії не могло бути підставою для відкладення виконавчої дії, оскільки не здійснювало перешкод у виконанні рішення суду, а тому дані обставини не можуть бути підставою для визнання протиправною бездіяльність державного виконавця.

Судом не встановлено, що державний виконавець діялане у спосіб та не в межах повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», а відтак суд першої інстанції не мав правових підстав для часткового задоволення скарги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції є помилковими, з підстав зазначених вище.

Також, колегія суддів важає, що зобов`язання старшого державного виконавця Мурашко Ольгу Володимирівну Броварського відділу державної виконавочої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністертва юстиції України у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 залучити експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від спілкування/проживання з матір`ю ОСОБА_1 у встановлений судом графік побачень, яка відбулася 17 січня 2026 року, є не доцільними, оскільки дані виконавчі дії були завершені та дане питання не було предметом розгляду та заявленою до розгляду вимогою скарги.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції визнаючи протиправність дій державного виконавця та зобов`язуючи вчинити вище зазначені дії вийшов за межі вимог скарги.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 , та державного виконавця Мурашко О.В. знайшли своє підтвердження, а тому підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що в ході перегляду справи встановлені апеляційним судом обставини вказують на необхідність у скасуванні ухвали суду першої інстанції, з підстав зазначених вище.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що для подальшого проведення виконавчих дій, з метою встановлення можливості спілкування дітей з матір`ю, вбачається за необхідне сторонам виконавчого провадження скористатись рекомендаціями органу опіки та звернутись до центру соціальних служб Броварської міської ради Броварського району Київської області.

Також важливим є факт того, що станом на день вчинення виконавчих дій, що є предметом розгляду скарги ОСОБА_3 - донька сторін мала вік 14 років, а син сторін ОСОБА_4 вік 10 повних років.

Згідно ч. 2, 3 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Ч.1 та ч. 2 статті 171 СК України передбачають, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

20 листопада 1989 року Організацією Об`єднаних Націй була прийнята Конвенція про права дитини, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року.

Згідно зі ст.3 цієї Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 9 цієї Конвенції передбачено, що Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Розкриваючи зміст принципу найкращих інтересів дитини і підходи по його реалізації Комітет ООН з прав дитини в своїх Зауваженнях загального порядку №14 (2013) про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3) сформулював такі підходи:

«Найкраще забезпечення інтересів дитини» - це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, в конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку:

по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них в співвідношенні з іншими;

по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечує юридичні гарантії та належну реалізацію цього права (пункт 46).

Комітет вважає за доцільне скласти невичерпний, не субпідпорядкований перелік елементів, які могли б розглядатися при проведенні оцінки найкращих інтересів будь-якою особою, відповідальною за прийняття рішень, якій належить визначати найкращі інтереси дитини. Невичерпний характер переліку елементів означає, що можна вийти за його рамки і розглянути інші фактори, що мають відношення до конкретних обставин, в яких знаходиться та чи інша дитина або група дітей. Всі елементи, що фігурують у переліку, повинні бути прийняті до уваги і зважені з урахуванням обставин кожного випадку. Перелік повинен служити конкретним керівництвом, забезпечуючи при цьому гнучкість (пункт 50).

У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини є такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе положення; право дитини на здоров`я; право дитини на освіту.

Слід підкреслити, що базова оцінка найкращих інтересів - це загальна оцінка всіх відповідних елементів, що визначають найкращі інтереси дитини, зі зваженою оцінкою значимості кожного з них в порівнянні з іншими. Не всі елементи актуальні в кожному випадку, і в різних випадках різні елементи можуть використовуватися по-різному. Зміст кожного елемента неминуче буде неоднаковим залежно від конкретної дитини і конкретного випадку, в залежності від виду рішення і конкретних обставин; те саме стосується і значущості кожного елемента в контексті загальної оцінки (пункт 80).

Апеляційний суд звертає увагу, що у даних спорах саме діти є слабкою ланкою у відносинах між батьками, зростання дітей у конфліктних ситуаціях та постійному стресі щодо необхідності провести виконавчі дії сприяють негативному впливу на психологічний стан останніх.

Європейський суд з прав людини, вказує, що національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine(заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).

У рішенні від 04 вересня 2018 року у справі Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14 ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, з встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом трьох років і п`яти місяців, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного iсiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті (§33-34).

У § 127 рішення ЄСПЛ Eberhard and M. v. Slovenia від 01 грудня 2009 року, заяви № 8673/05, 9733/05, наголошено що стаття 8 Конвенції передбачає право батьків на вжиття заходів для возз`єднання їх зі своїми дітьми та зобов`язання національних органів влади сприяти такому возз`єднанню. Суд вважав, що неефективне та запізніле здійснення провадження щодо дитячої опіки може призвести до порушення статті 8 Конвенції.

В даній справі, колегія суддів проаналізувавши загалом всі встановлені обставини та відеозапис проведення виконавчої дії, вважає, що навіть у стороннього спостерігача виникнуть сумніви щодо здорового емоційного стану дітей, а тому важливим є стратегічно продуманий ефективний спосіб налагодження контакту дітей з матір`ю за їх бажанням, при залученні відповідно спеціаліста, який надасть оцінку обставинам, врахує думку дітей та можливо урегулює спілкування їх з матір`ю, а тому батькам та державному виконавцю потрібно врахувати, що з дня постановлення рішення суду пройшов значний проміжок часу, що вказує на те, що зі спливом часу є необхідність актуалізації механізму встановлення спілкування дітей з матір`ю, зміни способу та порядку виконання рішення суду, з урахуванням думки дітей, за участю державних органів з метою недопущення стороннього негативного та протиправного впливу на дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції в оскаржувані частині не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення скарги, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Мурашко Ольги Володимирівни у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Апеляційну скаргу Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України України - подану ОСОБА_5 - задовольнити.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Мурашко Ольги Володимирівни - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова