КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 361/6226/17
номер провадження 22-ц/824/11567/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,
суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: державний виконавець Мурашко О.В.,
представник заінтересованої особи Пшенична Л.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , представника Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Мурашко Ольги Володимирівни
на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року /суддя Савчак С.П./
у справі за скаргою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Броварський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на дії чи бездіяльність органу примусового виконання, -
В С Т А Н О В И В:
У провадженні Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - ВДВС) перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа у справі №361/6226/17, виданого 19 лютого 2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2019 року у справі № 361/6226/17, яке залишене без змін постановами Київського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року та Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, встановлено графік спілкування обох дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із урахуванням інтересів малолітніх дітей, забезпечення їх спілкування між собою, а також забезпечення участі кожного із батьків у їхньому вихованні, відповідно до положень ч. 2 ст. 159 СК України, визначено наступний графік побачень: перший, третій тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають із матір`ю ОСОБА_2 ; другий, четвертий тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі малолітні діти проживають з батьком ОСОБА_1
31 березня 2026 року до Броварського міськрайонного суду Київської області від ОСОБА_2 надійшла скарга на неправомірну бездіяльність та дії державного виконавця під час проведення примусових виконавчих дій 21 березня 2026 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року скаргу ОСОБА_2 задоволено частково:
Визнано протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Мурашко О.В. Броварського ВДВС у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 у встановлений судом графік побачень.
Зобов`язано старшого державного виконавця Мурашко О.В. Броварського ВДВС у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 залучити експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 від спілкування/проживання з матір`ю ОСОБА_2 у встановлений судом графік побачень, яка відбулася 21 березня 2026 року.
Визнано протиправними дії старшого державного виконавця Мурашко О.В. Броварського ВДВС у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 21 березня 2026 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, які полягали у незаконному встановленні факту виконання рішення суду у спосіб, що не відповідає змісту виконавчого документа. У задоволенні іншої частини скарги відмовлено. /т. 3 а.с. 185-202/
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, 06 травня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду першої інстанції скасувати в частині задоволення скарги ОСОБА_2 та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема ч. 1 ст. 13, ч. 2 ст. 264 ЦПК України, оскільки суд вийшов за межі заявлених вимог скарги, а також не враховано п. 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки суд вийшов за межі рішення суду, на підставі якого виданий виконавчий лист. Апелянт зазначав, що скаржниця у скарзі виклала свої вимоги без обраного способу захисту, не вказавши, яке її право було порушене при проведенні примусових виконавчих дій 21.03.2026. Суд першої інстанції, задовольняючи частково скаргу, вийшов за межі заявлених вимог самої скарги та рішення суду, яке виконується в межах виконавчого провадження, із визначенням конкретних вимог, які у цій справі судом не вирішувались. Також апелянт вказував, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема висновкам дитячих психологів, з яких вбачається чітка виражена думка дітей щодо відсутності довіри та прив`язаності до матері, а також акту державного виконавця від 21.03.2026, в якому неповнолітня донька власноручно виклала причини відмови від спілкування з матір`ю. Апелянт звертав увагу на те, що примушування дітей до спілкування суперечить їхнім найкращим інтересам, закріпленим у ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини» та практиці Європейського суду з прав людини.
Старший державний виконавець Мурашко О.В. також подала апеляційну скаргу на вказану ухвалу, в якій просила ухвалу суду першої інстанції скасувати в частині задоволення скарги ОСОБА_2 та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ст. 13, 265 ЦПК України, оскільки суд вийшов за межі предмета розгляду скарги, надавши оцінку діяльності виконавця поза межами заявлених вимог конкретного дня проведення примусових виконавчих дій (21.03.2026). Також вказала на те, що суд не врахував, що державний виконавець є процесуально незалежною особою, яка самостійно обирає заходи, необхідні для виконання рішення, у межах закону, а суд не має права втручатися в дискреційні повноваження виконавця. Крім того, зазначила, що зобов`язання залучити психолога є невиконуваним, оскільки виконавчі дії вже відбулися 21.03.2026, а скаржниця не зверталась до виконавця із заявою про залучення психолога. Державний виконавець вважала, що дії 21.03.2026 були правомірними, оскільки вона лише зафіксувала виконання боржником рішення суду в частині забезпечення доступу до дітей, а відмова дітей від спілкування є обставиною, яка не залежить від волі боржника чи виконавця.
ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час та дату судового розгляду повідомлена належним чином, через електронний кабінет, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за її відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а судове рішення скасуванню з відмовою у вимогах скарги, на підставі наступного.
Судом встановлено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2019 року у справі № 361/6226/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року та постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, встановлено графік спілкування малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьками. Визначено наступний графік побачень: перший, третій тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі діти проживають із матір`ю ОСОБА_2 ; другий, четвертий тиждень кожного місяця із 10 год. 00 хв. суботи до 18 год. 00 хв. неділі діти проживають з батьком ОСОБА_1 .
На виконання вказаного рішення 19 лютого 2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2. Боржником у виконавчому провадженні є ОСОБА_1 , стягувачем - ОСОБА_2
21 березня 2026 року старшим державним виконавцем Броварського ВДВС у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Мурашко О.В. проведено виконавчі дії з примусового виконання рішення суду щодо забезпечення спілкування стягувачки ОСОБА_2 з дітьми у визначений графік. За результатами проведених виконавчих дій складено акт державного виконавця від 21 березня 2026 року.
Відповідно до акту державного виконавця, боржник ОСОБА_1 забезпечив доступ стягувачки до місця зустрічі з дітьми, однак діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 категорично відмовились від спілкування та проживання з матір`ю. В акті зафіксовано, зокрема, власноручні пояснення неповнолітньої ОСОБА_3 , яка зазначила про причини своєї відмови від спілкування з матір`ю та просила виконавчу службу не проводити виконавчі дії.
З матеріалів справи вбачається, що в провадженні судів різних інстанцій вже встановлювались причини небажання дітей спілкуватися з матір`ю. Висновком комісійної судової психологічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 20 червня 2019 року № 29760/29761/29762/18-61, який був предметом дослідження суду при ухваленні рішення від 17 грудня 2019 року, встановлено наявність порушень дитячо-батьківських взаємин між ОСОБА_2 та донькою, схильність матері до встановлення значної психологічної дистанції, негативний вплив умов виховання матері на емоційний та психологічний стан дитини.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у справі № 361/1872/21, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04 липня 2024 року, встановлено думку малолітнього ОСОБА_4 , який бажає проживати з батьком та сестрою, не бажає проживати з матір`ю.
Висновками Центру соціальних служб Броварської міської ради Броварського району Київської області від 25 липня 2025 року № 8 та № 9 та протоколами дитячого психолога № 23 від 05 липня 2025 року, № 29 від 19 липня 2025 року підтверджується чітка виражена думка дітей щодо відсутності довіри та прив`язаності до матері, а також те, що контакт між дітьми та матір`ю відбувається без урахування прав, волі й безпеки дитини.
Також встановлено, що під час виконавчих дій 04 жовтня 2025 року неповнолітня ОСОБА_3 самостійно звернулась до поліції з повідомленням про психологічний тиск з боку матері з метою примусового спілкування, за результатами чого на ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
31 березня 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою, в якій оскаржувала бездіяльність та дії старшого державного виконавця Мурашко О.В. під час проведення виконавчих дій 21 березня 2026 року, просила визнати протиправною бездіяльність, визнати протиправними дії виконавця, зобов`язати усунути порушення шляхом накладення штрафу на боржника.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався ст. 447, 451 ЦПК України про те, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця порушено їхні права, а за результатами розгляду скарги у разі встановлення її обґрунтованості суд скасовує оскаржувані рішення, визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця усунути порушення.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльність у виконавчому провадженні щодо примусового виконання рішення суду у встановлений судом графік побачень, а також вчинив протиправні дії під час виконавчих дій 21 березня 2026 року, які полягали у незаконному встановленні факту виконання рішення суду у спосіб, що не відповідає змісту виконавчого документа. Суд виходив з того, що державний виконавець не забезпечив належного виконання рішення суду, а склавши акт про виконання рішення, фактично звільнив боржника від відповідальності за невиконання рішення суду, не встановивши причин відмови дітей від спілкування з матір`ю. Суд також дійшов висновку про необхідність зобов`язання державного виконавця залучити експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей від спілкування з матір`ю.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Доводи апеляційних скарг заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали.
Щодо доводів апеляційних скарг про вихід суду першої інстанції за межі заявлених вимог скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом ч. 2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Хоча вказана норма безпосередньо регулює порядок ухвалення рішень у позовному провадженні, загальні засади цивільного судочинства, зокрема принцип диспозитивності, який полягає у тому, що суд розглядає справу в межах заявлених вимог, підлягають застосуванню і при розгляді скарг на дії чи бездіяльність державного виконавця, оскільки інше не встановлено розділом VII ЦПК України.
Як вбачається зі змісту скарги ОСОБА_2 , предметом її оскарження були конкретні дії та бездіяльність старшого державного виконавця Мурашко О.В. під час проведення примусових виконавчих дій 21 березня 2026 року. Скаржниця просила визнати протиправною бездіяльність виконавця, яка полягала у ненакладенні штрафу на боржника за невиконання рішення суду саме 21 березня 2026 року, та визнати протиправними дії виконавця, які полягали в упередженому ставленні, необ`єктивному складанні акту, незаконному встановленні факту виконання рішення, самовільній зміні способу виконання, залученні дитини до процесуальних дій.
Однак, задовольняючи скаргу частково, суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 щодо примусового виконання рішення суду у встановлений судом графік побачень, тобто без прив`язки до конкретної дати проведення виконавчих дій, чим фактично надав оцінку діяльності виконавця за весь період перебування виконавчого провадження на виконанні, що не охоплювалося предметом скарги.
У пункті 2 резолютивної частини зобов`язав державного виконавця залучити експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та підтвердження причин відмови дітей від спілкування з матір`ю, яка відбулася 21 березня 2026 року, тобто після того, як виконавчі дії вже відбулися, при цьому такої вимоги скаржниця взагалі не заявляла.
Таким чином, суд першої інстанції в порушення принципу диспозитивності, вийшов за межі заявлених вимог скарги, самостійно розширивши предмет розгляду та визначивши спосіб захисту, який не обирався скаржницею, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 13, ч. 2 ст. 264 ЦПК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в порушення вимог ст. 263, 265 ЦПК України, мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваної ухвали суду першої інстанції не відповідають одна одній. Мотивувальна частина ухвали містить висновки суду виключно щодо подій, які відбулися 21 березня 2026 року, тоді як резолютивна частина містить висновок про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця за весь період перебування виконавчого провадження на виконанні. Така невідповідність є неприпустимою з огляду на вимоги ст. 263 та ст. 265 ЦПК України, згідно з якими резолютивна частина рішення має логічно випливати з обставин, встановлених у мотивувальній частині.
Щодо доводів апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дослідив докази, наявні в матеріалах справи, однак не надав їм належної правової оцінки. Зокрема, судом не враховано, що висновком комісійної судової психологічної експертизи КНДІСЕ від 20 червня 2019 року встановлено порушення дитячо-батьківських взаємин між ОСОБА_2 та донькою, схильність матері до встановлення значної психологічної дистанції, негативний вплив умов виховання матері на емоційний та психологічний стан дитини. Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у справі № 361/1872/21 встановлено думку малолітнього ОСОБА_4 , який бажає проживати з батьком та сестрою, не бажає проживати з матір`ю; висновками Центру соціальних служб Броварської міської ради та протоколами дитячого психолога підтверджується чітка виражена думка дітей щодо відсутності довіри та прив`язаності до матері; актом державного виконавця від 21 березня 2026 року зафіксовано, що діти категорично відмовились від спілкування з матір`ю.
Суд першої інстанції, зобов`язуючи державного виконавця залучити психолога для виявлення причин відмови дітей від спілкування, проігнорував ці докази, вийшовши за межі вимог скарги.
Відповідно до ст. 1, 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, а державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п. 8 розділу І Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, акт - це документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Державний виконавець, складаючи акт від 21 березня 2026 року, зафіксував об`єктивні обставини проведення виконавчих дій: він прибув на місце у визначений час, боржник забезпечив доступ до дітей, діти відмовились від спілкування з матір`ю. Встановлення факту виконання боржником рішення суду в частині забезпечення умов для побачення є належним способом фіксації виконавчих дій. Відмова дітей від спілкування є обставиною, яка не залежить від волі боржника чи державного виконавця, і не може бути підставою для визнання дій виконавця протиправними або для накладення на боржника штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , представника Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Мурашко Ольги Володимирівни на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року - задовольнити.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року - скасувати, відмовивши у вимогах скарги.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено 16.09.2026 р.
Головуючий: Судді: