КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
апеляційне провадження №22-ц/824/12353/2026
справа №940/448/23
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.,
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Володарського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Макаренко Л.А., повна ухвала складена 11 травня 2026 року,
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_1, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів поданої скарги.
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця.
Вимоги скарги мотивує тим, що на виконанні у Дарницькому відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі- Відділ) перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Володарського районного суду Київської області № 940/448/23 від 18 березня 2024 року щодо зобов`язання батька ОСОБА_2 забезпечити надання дитину ОСОБА_3 для зустрічей дитини з матір`ю ОСОБА_1 у встановлений судом графік побачень.
Вказує, що 02 березня 2026 року державний виконавець під час здійснення перевірки виконання боржником рішення суду склала Акт державного виконавця, в якому зазначила, що виконавчі дії розпочато о 10:14; боржник з дитиною прибули до місця проживання стягувача, остання намагалася переконати дитину зайти до квартири, однак дитина кричала, проявляла емоційне збудження та відмовлялася від спілкування з матір`ю. Державний виконавець посилалась на необхідність залучення психолога. О 10:27 виконавчі дії були завершені. Виконавчі дії проводились із залученням понятого і представника органу опіки та піклування.
Зазначає, що із змісту зазначеного акту державного виконавця від 02 березня 2026 року убачається, що рішення суду фактично не було виконано, оскільки дитина не була передана матері для здійснення побачення відповідно до встановленого судом графіку, а тому побачення, передбачене судовим рішенням, не відбулося.
Заявниця вказує, що зазначеними діями та бездіяльністю державного виконавця порушено її права як стягувача, що є підставою для звернення до суду, оскільки державний виконавець під час проведення виконавчих дій 02 березня 2026 року фактично обмежилася фіксацією небажання дитини спілкуватися з нею, не встановивши, чи вчиняв боржник дії, спрямовані на фактичну передачу дитини матері, сприяння встановленню контакту між дитиною та стягувачем, а також чи існували об`єктивні перешкоди для виконання судового рішення.
За таких обставин державний виконавець не надала належної правової оцінки діям боржника та не здійснила контролю за активним виконанням судового рішення, не встановила наявності будь-яких об`єктивних обставин, які б унеможливлювали проведення побачення, не винесла постанову про відкладення проведення виконавчих дій та не застосувала передбачених законом заходів примусового виконання.
При цьому будь-яких відомостей про те, що присутній представник органу опіки та піклування здійснював дії, спрямовані на з`ясування причин відмови дитини контактувати зі стягувачем, у змісті Акта державного виконавця не наведено, так само як і відсутні пояснення цієї посадової особи щодо обставин проведення виконавчих дій та можливості виконання судового рішення. Відсутність вмотивованого висновку представника органу опіки та піклування про виявлення та підтвердження відмови дитини свідчить про те, що причини такої відмови державним виконавцем належним чином не були з`ясовані та підтверджені у встановленому порядку.
Вказує, що право матері на спілкування з дитиною має особистий немайновий характер, є невідчужуваним та не може ставитися у залежність від волевиявлення інших осіб.
Зазначає, що небажання малолітньої дитини спілкуватися з одним із батьків саме по собі не може уважатися підставою для невиконання судового рішення чи звільнення боржника від обов`язку забезпечити його виконання. З урахуванням віку дитини її висловлювання не можуть розглядатися як самостійне волевиявлення, що визначає можливість виконання рішення суду. Формування ставлення дитини до кожного з батьків є складовою виховання та обов`язком батьків, які повинні сприяти збереженню зв`язку дитини з обома батьками.
Ефективна реалізація права матері на участь у вихованні дитини безпосередньо залежить від належного виконання судового рішення та ефективності механізму його примусового виконання. Невжиття державним виконавцем передбачених законом заходів фактично позбавляє стягувача можливості реалізувати гарантоване законом право на спілкування з дитиною.
Звертає увагу, що матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_2 свідчать, що за весь час його здійснення дитина жодного разу фактично не була передана матері для побачення у порядку, визначеному судовим рішенням.
Незважаючи на це, державний виконавець фактично обмежився окремими формальними виконавчими діями, не розробив комплексної стратегії виконання рішення, не забезпечив належної взаємодії з органом опіки та піклування, не застосував передбачених законом заходів примусу, зокрема не виніс постанову про накладення штрафу на боржника, не здійснив попередження про кримінальну відповідальність, не встановив наявність чи відсутність поважних причин невиконання рішення та не забезпечив належної фіксації обставин виконавчих дій.
Вказує, що така бездіяльність призводить до фактичної втрати ефективності судового захисту, оскільки з плином часу право матері на спілкування з дитиною втрачає свій практичний зміст, а судове рішення, що набрало законної сили, залишається декларативним.
Мотивуючи наведеним, просить:
1) визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Дарницький відділ ДВС) Ковтун В.-М.С. у ВП № НОМЕР_2, яка полягає у невжитті передбачених законом заходів примусового виконання рішення суду після встановлення факту його невиконання;
2) зобов`язати згаданого державного виконавця застосувати передбачені законом заходи примусового виконання рішення суду, зокрема винести постанову про накладення штрафу на боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» та здійснити попередження боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення;
3) постановити окрему ухвалу суду, яку направити до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для вирішення питання щодо дисциплінарної відповідальності державного виконавця;
4) стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені скаржником у зв`язку з підготовкою та поданням цієї скарги.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року у задоволенні скарги відмовлено.
Відмовивши у задоволенні скарги, суд першої інстанції вказав, що під час проведення виконавчих дій 02 березня 2026 боржник забезпечив явку малолітньої дитини для зустрічі з матір`ю, однак дитина самостійно відмовилася від спілкування та не захотіла заходити до квартири. При цьому належних доказів умисного перешкоджання боржником виконанню рішення суду або не вжиття державним виконавцем передбачених законом заходів, заявницею не надано.
Суд зазначив, що Закон України "Про виконавче провадження" не покладає на державного виконавця обов`язку усувати психологічні причини відмови дитини від спілкування з одним із батьків чи забезпечувати примусове налагодження такого контакту. Суд вказав, що відсутність контакту між дитиною та матір`ю може бути усунута лише шляхом проведення психологічної роботи із дитиною та батьками, а не шляхом вчинення додаткових виконавчих дій.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що мотивувальна частина оскаржуваної ухвали фактично зводиться до висновків про те, що дитина не бажала спілкуватися з матір`ю, письмові докази є неналежними, оскільки можуть досліджуватися в інших справах, а також до посилання на постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року. Проте суд не встановив обставин, які мають значення для вирішення скарги на дії та бездіяльність державного виконавця.
Звертає увагу, що предметом розгляду було не з`ясування самого факту небажання дитини спілкуватися з матір`ю, а перевірка законності, повноти та ефективності дій державного виконавця, а також того, чи забезпечив боржник виконання судового рішення і реальну можливість побачення матері з дитиною.
Вказує, що відповідно до статті 18 та статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати всіх передбачених законом заходів для виконання рішення. Пунктом 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, що у разі відмови дитини контактувати зі стягувачем державний виконавець залучає орган опіки та піклування, психолога чи іншого спеціаліста для встановлення причин такої відмови. Отже, сама по собі відмова дитини не звільняє державного виконавця від подальших виконавчих дій і потребує перевірки причин такої поведінки.
Однак суд не встановив, які саме виконавчі дії були здійснені 02 березня 2026 року, чи забезпечив боржник виконання рішення, чи створив умови для спілкування матері з дитиною, чи з`ясовував державний виконавець причини відмови дитини, чи отримував пояснення боржника, чи залучалися орган опіки та піклування, психолог або інші спеціалісти, чи встановлювалися поважні причини невиконання рішення та чи вирішувалося питання про застосування заходів, передбачених частиною 3 статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження".
Вказує на помилковість посилань суду на частину 1 статті 82 ЦПК України. Дійсно, сторони не заперечували лише факт небажання дитини контактувати з матір`ю, однак причини такої поведінки, наявність або відсутність впливу боржника, правомірність дій державного виконавця та достатність вжитих ним заходів судом першої інстанції не з`ясовувались.
Вказує на необґрунтованість висновку суду про неналежність письмових доказів. Наявність між сторонами інших спорів не виключає належності доказів, якщо вони підтверджують обставини, що мають значення для перевірки законності дій державного виконавця.
Вказує на необґрунтованість посилань суду першої інстанції на постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у справі № 940/448/23, оскільки вона стосувалася іншого періоду виконання судового рішення, інших виконавчих дій та інших фактичних обставин. Крім того, відповідно до частини 7 статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом в іншій справі, не є обов`язковою. Суд першої інстанції був зобов`язаний самостійно дослідити саме обставини виконавчих дій від 02 березня 2026 року та надати оцінку всім доказам і доводам скаржника.
Вказує, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 20 000,00 гривень.
Мотивуючи наведеним, просить ухвалу Володарського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким:
скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність та дії головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ковтун Владислави-Марії Сергіївни у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 - задовольнити;
визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ковтун Владислави-Марії Сергіївни у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, яка полягає у невжитті передбачених законом заходів після фактичного невиконання судового рішення 02 березня 2026 року;
зобов`язати головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ковтун Владиславу-Марію Сергіївну усунути порушення прав стягувача шляхом вчинення передбачених законом дій, спрямованих на реальне виконання судового рішення, зокрема з`ясувати причини невиконання рішення 02.03.2026, отримати пояснення боржника, забезпечити належну участь органу опіки та піклування, а за потреби - експерта або спеціаліста- психолога, встановити наявність або відсутність поважних причин невиконання рішення та вирішити питання про застосування заходів, передбачених частиною третьою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»;
зобов`язати головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ковтун Владиславу-Марію Сергіївну під час подальшого виконання судового рішення забезпечити належну перевірку виконання боржником обов`язку щодо забезпечення побачення дитини з матір`ю, із з`ясуванням причин можливого невиконання рішення, отриманням пояснень боржника, належною участю органу опіки та піклування, а за потреби - із залученням психолога або іншого спеціаліста;
стягнути з Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, докази розміру яких будуть подані у строки, визначені ЦПК України.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
11 червня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив Дарницького відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на апеляційну скаргу.
В обґрунтування відзиву посилається на необґрунтованість та безпідставність поданої апеляційної скарги.
Вказує, що відповідно до статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" виконання рішення полягає у забезпеченні боржником побачень з дитиною, державний виконавець перевіряє виконання рішення у визначений час і місці, а штрафні санкції застосовуються лише у разі невиконання рішення боржником без поважних причин. У випадку, коли дитина відмовляється від спілкування, Інструкція з організації примусового виконання рішень передбачає залучення органів опіки, експерта або психолога для встановлення причин такої відмови.
Зазначає, що Дарницький районний центр соціальних служб повідомив про відсутність у штаті психологів та повноважень брати участь у виконавчих діях, зазначивши, що відповідну роботу здійснюють незалежні психологи. Попри це державним виконавцем вживалися всі передбачені законом заходи для належного виконання рішення.
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі вказав на відсутність доказів перешкоджання боржником спілкуванню матері з дитиною, а неможливість виконання рішення 02 березня 2026 року зумовлена небажанням самої дитини спілкуватися з матір`ю, що може бути усунуто шляхом роботи психолога.
Звертає увагу, що під час виконавчих дій 02 березня 2026 року встановлено, що боржник забезпечив прибуття дитини до місця зустрічі, однак дитина категорично відмовилася заходити до квартири, спілкуватися з матір`ю, нервувала та плакала. У зв`язку з цим державним виконавцем зроблено висновок про необхідність залучення психолога за згодою сторін. Відділ наголошує, що твердження стягувачки про бездіяльність державного виконавця є безпідставними, оскільки всі виконавчі дії здійснювалися відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", а матеріали виконавчого провадження підтверджують вжиття всіх необхідних заходів.
Для забезпечення виконання рішення державний виконавець неодноразово звертався до центрів соціальних служб, служби у справах дітей, Національної психологічної асоціації щодо залучення психологів та експертів. Після отримання згоди судового експерта-психолога Гончар Б.А. її було призначено експертом у виконавчому провадженні, вона брала участь у виконавчих діях 05 січня 2026 року та 19 січня 2026 року, під час яких підтверджено, що дитина самостійно відмовлялася від спілкування з матір`ю, демонструвала страх, емоційне напруження та негативно реагувала на примусові контакти.
Звертає увагу, що висновком експерта № 1/26 від 04 березня 2026 року встановлено, що відмова дитини від спілкування з матір`ю є її власним волевиявленням і захисною психологічною реакцією на попередній травматичний досвід, а участь у примусових виконавчих діях спричиняє психотравмувальний вплив та хронічне емоційне напруження. Подальше примусове спілкування не відповідає психологічним потребам дитини і може поглибити її травматичний досвід.
Зазначає, що державний виконавець діяв у межах повноважень, визначених статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження", Інструкцією з організації примусового виконання рішень та посадовою інструкцією, здійснюючи всі необхідні виконавчі дії, а від стягувача до державного виконавця не надходило заяв чи скарг у межах виконавчого провадження.
Мотивуючи наведеним, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржувану ухвалу залишити без змін.
12 червня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Сербінової А.А., який діє в інтересах ОСОБА_2 , на апеляційну скаргу.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу посилається на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги.
Вказує, що за змістом статей 447-1, 451 ЦПК України обов`язковою умовою для задоволення скарги на дії державного виконавця є встановлення факту порушення прав заявника державним виконавцем.
Разом з цим, з акту державного виконавця від 02 березня 2026 року, складеного за результатами їх проведення, встановлено, що дитина відмовилась спілкуватись з матір`ю, заходити до квартири, виражала небажання перебувати на виконавчих діях, на вмовляння матері відмовлялась, кричала, нервувала.
Вказує, що скаржниця намагається підмінити встановлені законом критерії оцінки правомірності дій державного виконавця власними припущеннями та очікуваннями щодо того, яким саме чином, на її думку, повинно було здійснюватися виконання судового рішення. При цьому жодного належного доказу на підтвердження тверджень про невчинення державним виконавцем необхідних виконавчих дій, самоусунення від виконання службових обов`язків чи неналежне виконання вимог Закону України "Про виконавче провадження" заявницею не надано.
Уважає, що подана апеляційна скарга містить лише припущення, оціночні судження та незгоду ОСОБА_1 з обґрунтованим супротивом дитини від примусового спілкування з нею. Апеляційна скарга не містить жодного належного обґрунтування наявності бездіяльності державного виконавця або порушення ним вимог законодавства.
Звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 20 травня 2026 року у справі №639/3386/24 роз`яснив, що під час вирішення спорів щодо встановлення порядку спілкування того з батьків, з ким дитина не проживає, необхідно враховувати думку малолітньої дитини та межі допустимого втручання суду у сімейні відносини.
Отже, дії скаржниці не ґрунтуються на повазі до прав та гідності дитини, а реалізація нею батьківських прав здійснюється всупереч найкращим інтересам малолітньої ОСОБА_3 .
Вказує, що правову оцінку поведінці стягувачки, у тому числі під час здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_2, надано органом опіки та піклування при розгляді питання про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.
Вказує, що 13 травня 2026 року Комісія з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації розглянула зазначене питання, а листом Служби у справах дітей та сім`ї від 02 червня 2026 року № 103/41-2165 надано витяг із протоколу Комісії № 13 від 13 травня 2026 року та висновок органу опіки та піклування від 29 травня 2026 року № 103-5292.
У висновку встановлено, що з квітня 2023 року дитина постійно проживає разом із батьком, який забезпечує її виховання та утримання. Водночас орган опіки констатував, що з 2023 року мати дитини, попри численні висновки спеціалістів щодо шкідливості застосовуваної нею моделі материнської опіки, своєї поведінки не змінила, ігнорує негативний вплив примусово нав`язуваного спілкування, нехтує потребами дитини та діє всупереч її інтересам. Разом із тим, орган опіки дійшов висновку про наявність лише часткових підстав для позбавлення батьківських прав, однак визнав застосування такого заходу на даний час недоцільним як крайнього заходу впливу.
Органом опіки також установлено, що у виконавчому провадженні щодо забезпечення зустрічей дитини з матір`ю батько щоразу доставляє дитину на виконавчі дії, однак малолітня категорично відмовляється спілкуватися з матір`ю. До проведення виконавчих дій залучалися психологи. У висновках психологів зазначено, що виконавчі дії спричиняють дитині психологічну травматизацію. Психолог Центру соціальних служб Лавринюк Я.В. зафіксувала у дитини виражені ознаки емоційного напруження та дистресу, зокрема плач, тремтіння, порушення мовлення, негативні висловлювання щодо матері, високий рівень тривожності та психологічного дискомфорту.
Таким чином, матеріали органу опіки підтверджують, що відсутність спілкування дитини з матір`ю обумовлена не діями боржника, а небажанням самої дитини, яке підтверджується висновками психологів та органу опіки.
Згідно зі статтями 13, 14 та 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює виконавчі дії в межах наданих законом повноважень, має право залучати психологів, представників органів опіки, поліцію та інших осіб, а сторони виконавчого провадження зобов`язані сумлінно користуватися своїми правами та не перешкоджати виконанню рішення.
За таких обставин державний виконавець діяв виключно в межах своїх повноважень, забезпечив проведення виконавчих дій та залучення необхідних спеціалістів, однак не мав законних підстав застосовувати до дитини примус чи вчиняти дії всупереч її волі, оскільки це суперечило б як вимогам законодавства, так і міжнародному принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
Вказує, що ОСОБА_1 систематично зловживає процесуальними правами, подаючи численні скарги, які дублюють одна одну, не містять нових доказів та фактично спрямовані на оскарження будь-яких дій державного виконавця, що не відповідають її суб`єктивним очікуванням. При цьому правомірність дій державного виконавця та безпідставність аналогічних доводів стягувачки вже неодноразово підтверджувалися судами.
Так, постановою Київського апеляційного суду від 28 травня 2026 року у справі №940/448/23 (апеляційне провадження № 22-ц/824/10018/2026) залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні аналогічної скарги. Апеляційний суд установив, що державний виконавець вжив усіх можливих заходів для виконання рішення, у тому числі ініціював залучення психологів, а неможливість проведення зустрічей була обумовлена виключно небажанням дитини спілкуватися з матір`ю, а не перешкоджанням з боку боржника. Також суд дійшов висновку, що державний виконавець діяв у межах повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження".
Аналогічні висновки викладені у постанові Київського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року (апеляційне провадження № 22-ц/824/4870/2026), в якій зазначено, що законодавством не передбачено механізму примусового подолання небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, а державний виконавець не вправі виходити за межі своїх законних повноважень.
Звертає увагу, що не вчиняє жодних дій, спрямованих на перешкоджання спілкуванню ОСОБА_1 з донькою, та щоразу забезпечує прибуття дитини відповідно до встановленого судом графіка. Водночас небажання дитини спілкуватися з матір`ю є наслідком її власного психоемоційного стану, який підтверджується матеріалами справи, висновками психологів та органу опіки.
Головний державний виконавець Ковтун В.-М.С. здійснює всі необхідні дії для виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року.
Зазначає, що висновком судового експерта Козлової А.Г. № 36/10/25 від 26.11.2025, яка має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 14.1 «Психологічні дослідження», встановлено, що дитина має високий рівень емоційно-інтелектуального розвитку, достатньо сформовану емоційно-вольову сферу та демонструє стале бажання проживати разом із батьком.
Експертизою також встановлено: наявність у дитини ознак психотравмування, пов`язаних із діями матері, що містять ознаки домашнього насильства; після повернення до України стан здоров`я дитини (анемія, розлади травлення, інфекції, порушення сну, виснаження) стабілізувався завдяки проживанню з батьком та організованому ним лікуванню; формування у дитини безпечної прив`язаності до батька та порушеної прив`язаності до матері внаслідок попереднього негативного досвіду взаємодії; негативний вплив виконавчих дій на психоемоційний стан дитини.
За результатами інтерв`ювання дитини експертом не виявлено ознак впливу батька чи інших осіб на формування її думки щодо місця проживання або негативного ставлення до матері. Водночас дитина позитивно характеризує батька, відзначає його активну участь у своєму житті, натомість висловлює страх перед матір`ю, повідомляє про фізичну агресію з її боку, категорично відмовляється проживати з нею або бачитися, мотивуючи це страхом повторного насильства. Експертом також встановлено повторне психотравмування дитини під час виконавчих дій, які викликають у неї виражений психологічний дискомфорт.
Таким чином, судовим експертом Козловою А.Г. встановлено наявність у діях ОСОБА_1 щодо малолітньої ОСОБА_3 ознак домашнього насильства.
Зазначає, що у цій справі ОСОБА_1 не довела, які саме її права були порушені, не навела належних і допустимих доказів бездіяльності державного виконавця, тоді як матеріали справи свідчать, що державний виконавець діяв виключно в межах повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження, та вжив усіх необхідних заходів для виконання судового рішення.
У даній справі державний виконавець виконав покладені на нього законом обов`язки та не вправі змінювати спосіб виконання судового рішення або застосовувати до дитини примус. Для мінімізації психологічної травматизації ним неодноразово вживалися заходи щодо залучення психологів відповідно до пункту 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, однак компетентні установи повідомляли про неможливість забезпечення участі відповідних спеціалістів.
За таких обставин доводи стягувачки про бездіяльність державного виконавця є безпідставними, а фактична неможливість реалізації зустрічей зумовлена виключно небажанням самої дитини, що підтверджується матеріалами справи, висновками психологів та іншими доказами.
Мотивуючи наведеним, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Приєднати до матеріалів справи копію висновку органу опіки та піклування від 29 травня 2026 року №103-5292 та копію витягу з протоколу комісії №9 від 13 травня 2026 року.
5. Позиція учасників справи.
В судовому засіданні ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні.
ОСОБА_1 та представник Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки не повідомляли.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
До відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 долучено копію висновку органу опіки та піклування від 29 травня 2026 року №103-5292 та копію витягу з протоколу комісії №9 від 13 травня 2026 року, які останній просить приєднати до матеріалів справи.
Вирішуючи питання за клопотання ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи копії висновку та копію витягу із протоколу комісії №9 колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до положень статей 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, якщо визнає їх такими, що мають значення для правильного вирішення спору.
Предметом розгляду у цій справі є перевірка законності дій та бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення щодо забезпечення побачень матері з малолітньою дитиною.
З огляду на характер спірних правовідносин, предмет спору та склад його учасників, колегія суддів виходить із того, що під час розгляду справи суд повинен забезпечити всебічне та повне з`ясування всіх обставин, які можуть мати значення для оцінки правомірності дій державного виконавця.
За таких обставин колегія суддів уважала за доцільне задовольнити клопотання ОСОБА_2 та прийняття копію висновку органу опіки та піклування від 29 травня 2026 року № 103-5292 і копію витягу з протоколу комісії № 9 від 13 травня 2026 року.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
З матеріалів справи убачається, що на виконанні у Дарницькому районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавчий лист №940/448/23, виданий Володарським районним судом Київської області. Відповідно до виконавчого листа тимчасово до набрання рішення суду про визначення місця проживання дитини законної сили забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб, з 10-00 години кожного першого понеділка місяця по 10-00 годину кожного другого понеділка місяця та з 10-00 години кожного третього понеділка місяця по 10-00 кожного четвертого понеділка місяця безперервно за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
05 січня 2026 року старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владиславою-Марією Сергіївною при примусовому виконанні виконавчого листа №940/448/23 складено акт, із даних якого убачається, що виходом за адресою ( АДРЕСА_1 ) з метою перевірки виконання судового рішення боржник (батько дитини) надав дитину до квартири, проте дитина відмовилась спілкуватися із матір`ю навіть попри її вмовляння, дитина казала: "припиніть це, я хочу додому". Під час проведення виконавчих дій експерт Гончар Б.А. запропонувала зробити паузу для стабілізації стану дитини. Після цього дитина відмовилась спілкуватись, казала: "Припиніть це, папа, я хочу додому, ти мене била, тягала за волосся" (а.с. 98).
02 березня 2026 року старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владиславою-Марією Сергіївною при примусовому виконанні виконавчого листа №940/448/23 складено акт, із даних якого убачається, що з виходом за адресою АДРЕСА_1 з метою перевірки виконання рішення суду установлено, що боржник забезпечив надання дитини для зустрічей з матір`ю на місці виконання, дитина відмовилась спілкуватись із матір`ю, заходити до квартири, виражала небажання перебувати на виконавчий діях, на вмовляння матері відмовлялась, кричала, нервувала. У акті зазначено, що у зв`язку із небажанням дитини спілкуватися із матір`ю та перебувати на виконавчих діях (а.с. 103).
Вказаний акт складено у присутності головного спеціаліста органу опіки та піклування, боржника та його представника, стягувача, експерта (а.с. 98).
Матеріали справи містять акти державного виконавця від 19 січня 2026 року (том 1 а.с.99), від 16 лютого 2026 року (том 1 а.с. 100), із даних яких убачається, що такі складено у присутності понятих та головного спеціаліста органу опіки та піклування, боржник забезпечив надання дитини до місця зустрічі, проте дитина відмовилась від спілкування.
З даних акту державного виконавця від 06 квітня 2026 року убачається, що у виконавчих діях прийняв участь психолог Дніпровського районного центру соціальних служб. За результатом проведеного спілкування із дитиною психолог вказала, що подальші проведення виконавчих дій у такому форматі шкодять дитині.
З даних витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 13 травня 2026 року №9 від 13 травня 2026 року убачається, що на засіданні вирішено підготувати проект висновку до суду про недоцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_1 відносно малолітньої ОСОБА_6 , 2018 року народження.
У витязі із протоколу зазначено, що мати дитини ОСОБА_1 була присутня на засіданні комісії та категорично заперечувала щодо позбавлення її батьківських прав. Вказала, що завжди виконувала свої батьківські обов`язки належним чином, та була повноцінною матір`ю своєї доньки до примусового відокремлення батьком їх дитини. Мати бажає постійно спілкуватися із дитиною, брати участь у її вихованні та утриманні.
Крім цього у витязі міститься інформацію про те, що в період з 16 березня 2026 року по 25 березня 2026 року психологами Центру проведено дві консультації з дитиною з метою визначення психоемоційного стану дитини та особливостей її емоційного ставлення до членів родини. Під час індивідуальної бесіди дитина описувала взаємодію з біологічною матір`ю, зокрема у контексті так званих "виконавчих дій". Дитиною дослівно зазначено: " ОСОБА_7 - це мама виконавчих дій. Я почуваю себе погано на цих виконавчих діях". Загалом у змісті відповідей дитини був представлений образ біологічної матері ОСОБА_8 , що свідчить про її наявність у підсвідомості дитини.
Відповідно до даних листа Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України У5890/4.2-25/вх.Щ-519-25 від 26 листопада 2025 року, адресованого ОСОБА_2 та Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України убачається, що начальником Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, повідомлено про необхідність залучення у ВП НОМЕР_1 залучення психолога та організації його участі у виконанні рішення.
З метою залучення до участі у виконавчому провадженні психолога, додатково 18 липня 2025 року, 06 серпня 2025 року та 14 серпня 2025 року направлялись відповідні запити до Дарницького районного в місті Києві центру соціальних служб, до Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради та Київського міського центру соціальних служб, 17 жовтня 2025 року направлено запити до Центру сім`ї Дарницького району м. Києва, Дніпровського центру соціальних служб у м. Києві та ГС "Національна психологічна асоціація", на що отримано відповіді про відсутність у штаті психологів, медіаторів та інших спеціалістів, тощо.
Також зазначено, що саме дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовляється спілкуватись із матір`ю (стягувачкою), яка, в свою чергу, згоду на роботу з психологом не надає, при цьому згоду на роботу з психологом ОСОБА_2 надано.
Із даних вказаного листа убачається, що 22 жовтня 2025 року надійшла відповідь Дніпровського центру соціальних служб у місті Києві, із змісту якої убачається, що для участі у виконавчому провадженні може бути залучений психолог Центру у режимі робочого часу, згідно колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Дніпровського центру соціальних служб у місті Києві: пн.-чт. з 09.00 до 18.00 год; пт. з 09.00 до 16.45 год; обідня перерва з 13.00 до 13.45 год. Психологічна робота з дітьми проводиться виключно за згодою обох батьків.
Відділом повідомлено, що для подальшого виконання рішення суду необхідне проведення психологічної роботи з дитиною, для чого державним виконавцем проведені всі можливі дії, а саме знайдено психолога, який готовий провести дану роботу, проте відсутня згода матері (стягувача) (том 1 а.с. 133-135).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Відповідно до статті 1291 Конституції України cуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно з частиною 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно статті 4471 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до статті 641 Закону України "Про виконавче провадження":
1. Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
2. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
3. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
4. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
5. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
6. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
7. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
Відповідно до окремих положень розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.
Так, згідно пункту 7 за наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32Закону.
У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.
У разі якщо рішення неможливо виконати у зв`язку з виїздом за межі України боржника та/або дитини, стягувача, державний виконавець письмово роз`яснює сторонам право звернутися до суду із заявою про відстрочку виконання рішення, про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Згідно пункту 8 державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
Згідно пункту 9 у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною 3 статті 64-1 Закону.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною 4 статті 64-1 Закону.
При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною 4 статті 64-1 Закону.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Як убачається з матеріалів справи, предметом оскарження у цьому провадженні є бездіяльність державного виконавця, яка, на думку скаржниці, полягала у невжитті заходів примусового виконання рішення суду після проведення виконавчих дій 02 березня 2026 року.
Водночас із змісту та аналізу статті 641 Закону України "Про виконавче провадження" убачається, що застосування державним виконавцем заходів примусового виконання, зокрема накладення штрафу на боржника та попередження про кримінальну відповідальність, пов`язується саме з установленням факту невиконання боржником рішення суду без поважних причин.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для застосування заходів, передбачених частиною 3 статті 641 Закону України "Про виконавче провадження", підлягає встановленню не лише факт відсутності безпосереднього спілкування дитини зі стягувачем, а насамперед факт невиконання боржником покладеного на нього обов`язку щодо забезпечення такого побачення чи встановлення факту його перешкоджання виконанню судового рішення.
Із досліджених судом доказів убачається, що під час виконавчих дій 02 березня 2026 року боржник прибув разом із дитиною до місця проведення побачення, визначеного судовим рішенням, забезпечив її присутність та можливість контакту зі стягувачем.
При цьому актом державного виконавця від 02 березня 2026 року зафіксовано, що дитина відмовлялася заходити до квартири, відмовлялася спілкуватися з матір`ю, проявляла емоційне збудження, кричала та нервувала, а виконавчі дії проводилися у присутності представника органу опіки та піклування, понятих та інших учасників виконавчого провадження.
Крім того, аналогічні обставини зафіксовані державним виконавцем під час проведення виконавчих дій 05 січня 2026 року, 19 січня 2026 року та 16 лютого 2026 року.
Із наявних у справі матеріалів можна зробити висновок, що державним виконавцем протягом тривалого часу вживалися заходи для залучення до виконавчих дій психологів та інших спеціалістів. З цією метою державним виконавцем направлялися відповідні запити до центрів соціальних служб, служби у справах дітей, громадських та професійних організацій психологів, а також виконувалися вказівки керівних органів системи державної виконавчої служби щодо необхідності залучення психолога.
За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що державний виконавець обмежився лише формальною фіксацією поведінки дитини та не вжив заходів для з`ясування причин її відмови від спілкування з матір`ю.
Матеріали справи свідчать про те, що державний виконавець послідовно вчиняв дії, передбачені пунктом 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, а саме залучав представників органів опіки та піклування, вживав заходів щодо залучення психологів та інших спеціалістів для встановлення причин відмови дитини контактувати зі стягувачем.
Посилання скаржниці на те, що державний виконавець був зобов`язаний винести постанову про накладення штрафу на боржника, є безпідставними, оскільки жодних дій, які б перешкоджали виконанню судового рішення боржником не було вчинено, що підтверджується актами державного виконавця, складеними у присутності понятих, та про такі дії заявницею не зазначено.
Отже, у справі, що переглядається колегією суддів, державним виконавцем у встановленому законом порядку зафіксовано, що боржник забезпечив прибуття дитини до місця побачення, а неможливість подальшого контакту була обумовлена поведінкою дитини.
Жодних належних та допустимих доказів того, що боржник схиляв дитину до відмови від спілкування, здійснював психологічний вплив на неї або іншим чином перешкоджав виконанню рішення суду, матеріали справи не містять.
За таких обставин, посилання скаржниці на невиконання державним виконавцем частини 3 статті 641 Закону України "Про виконавче провадження" є безпідставними.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржниці про неналежну участь органу опіки та піклування у виконавчому провадженні, оскільки із змісту акту державного виконавця від 02 березня 2026 року убачається, що молодший спеціаліст органу опіки та піклування був присутній при вчиненні виконавчих дій.
Судове рішення є обов`язковим до виконання та підлягає реальному виконанню, проте таке виконання не може здійснюватись шляхом фізичного чи психологічного примусу дитини до спілкування всупереч її емоційному стану.
Функції державного виконавця полягають у перевірці виконання рішення боржником та застосуванні передбачених законом заходів до боржника у разі встановлення його протиправної поведінки, але не у здійсненні психологічної корекції поведінки дитини чи примусовому формуванні між нею та одним із батьків позитивного емоційного контакту.
Колегією суддів ураховано, що наявні у справі докази, висновки спеціалістів та матеріали органу опіки та піклування свідчать про тривалий характер відмови дитини від спілкування із матір`ю (стягувачкою) та про негативний вплив примусових виконавчих дій на її психоемоційний стан.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність доказів протиправної бездіяльності державного виконавця є правильним та відповідає установленим обставинам справи.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку поданим сторонами доказам та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Ураховуючи те, що судом не установлено підстав для визнання бездіяльності державного виконавця протиправною, відсутні підстави для постановлення окремої ухвали та її направлення до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для вирішення питання щодо дисциплінарної відповідальності державного виконавця.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Володарського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 11 серпня 2026 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова