Справа № 420/15502/26
УХВАЛА
14 лютого 2006 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 про роз`яснення ухвали суду від 09.07.2026 в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Роздільнянського районного суду Одеської області, Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Одеського обласного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Роздільнянського районного суду Одеської області, Головного державного виконавця Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Одеського обласного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Грищенко Оксани Іванівни, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Роздільнянського районного суду Одеської області щодо не надсилання та не вручення ОСОБА_1 копії постанови Роздільнянського районного суду Одеської області у справі про адміністративне правопорушення №511/955/25, якою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу;
- визнати протиправними дії Роздільнянського районного суду Одеської області щодо пред`явлення поза межами строків встановлених законом до примусового виконання постанови Роздільнянського районного суду Одеської області у справі про адміністративне правопорушення №511/955/25 в частині стягнення штрафу з ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Роздільнянський районний суд Одеської області надіслати ОСОБА_1 постанову у справі про адміністративне правопорушення №511/955/25, якою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу;
- визнати протиправними дії Головного державного виконавця Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Одеського обласного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Грищенко Оксани Іванівни, що полягають у прийнятті до виконання постанови Роздільнянського районного суду Одеської області від 04.04.2025 у справі про адміністративне правопорушення №511/955/25 в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу;
- визнати протиправною постанову Головного державного виконавця Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Одеського обласного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Грищенко Оксани Іванівни про відкриття виконавчого провадження ВП №81038527 від 18.05.2026 та скасувати її.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 позовну заяву залишено без руху із наданням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду уточненої позовної заяви з приведенням суб`єктного складу у відповідність до вимог КАС України; доказів надіслання позовної з додатками для відповідачів; квитанції про сплату судового збору або документи, що підтверджують звільнення від такої сплати.
29.06.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, у якій з посиланням на постанову Верховного Суду від 25.02.2025 по справі №440/8929/24, зазначено, що позивач як учасник виконавчого провадження з виконання судового рішення звільнений від сплати судового збору за подання адміністративного позову, апеляційної скарги, адже предметом справи №420/15502/26 є рішення та дії органу державної виконавчої служби і держава зобов`язана забезпечити судовий контроль за виконанням судового рішення. Крім того, позивачем подано до суду нову редакцію позовної заяви із визначенням належного відповідача - Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Одеського обласного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Ухвалою суду від 09.07.2026 продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви у справі за адміністративним позовом до Роздільнянського районного суду Одеської області, Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Одеського обласного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. У вказаній ухвалі зазначено, що враховуючи невиконання позивачем вимог ухвали суду від 29.05.2026 у повному обсязі, що перешкоджає вирішенню питання щодо відкриття провадження по справі, суд вважає за необхідне продовжити ОСОБА_1 строк на усунення недоліків позовної заяви, встановивши позивачу 5-денний строк на усунення недоліків з дня отримання копії ухвали шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3993,60 грн або ж надати суду інші документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Так, судом було встановлено, що рішенням Конституційного Суду України було визнано такими, що не такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину другу статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Конституційний Суд України дійшов висновку, що мало місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить про те, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2025 у справі №440/8929/24 зазначив, що провадження, передбачене статтею 287 КАС України, є однією з форм судового контролю за виконанням судових рішень, яка здійснюється за позовом, зокрема, стягувача у виконавчому провадженні, в порядку окремого позовного провадження за правилами КАС України, предметом якого є рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
У названій постанові Верховний Суд звернув увагу, що можливість звернення позивача-стягувача з позовом у порядку статті 287 КАС України та надалі з апеляційною/касаційною скаргою на судове рішення, прийняте за наслідками розгляду такого позову, як і у згаданому вище рішенні Конституційного Суду України, поставлена в залежність від сплати судового збору, що створює необґрунтоване втручання в право позивача-стягувача на доступ до суду і порушує його право на виконання судового рішення, що є невід`ємною складовою конституційного права на судовий захист.
Проте, суд звернув увагу, що за змістом спірних правовідносин позивач у виконавчому провадженні, в межах якого була прийнята спірна постанова, має статус не стягувача, а боржника. Таким чином, вищезазначені правові висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач не звернувся до суду із заявою про застосування судового контролю за виконанням рішення, прийнятого на його користь, а як боржник у виконавчому провадженні про стягнення з нього штрафу.
03.08.2026 від ОСОБА_1 надійшла заява про роз`яснення ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 в частині правових підстав вимоги суду про сплату судового збору за подання позовної заяви на дії та рішення державного виконавця і прямої дискримінації позивача за ознакою статуса учасника виконавчого провадження.
Позивач зазначає, що непослідовні дії суду щодо визначення суб`єкта та об`єкта сплати судового збору під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення за позовом боржника призвели до правової невизначеності. Так, звертаючись до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору, позивач розраховував на те, що він, як учасник виконавчого провадження, буде звільнений від його сплати за подання позову на дії та рішення державного виконавця. Натомість, суд поставив його у нерівне становище зі стягувачем, який, за висновком суду, має право бути звільненим від сплати судового збору у даній категорії справ, змусивши позивача таким чином заплатити судовий збір, який законом не передбачений, порушивши тим рівність його прав та дискримінувавши його за ознакою статуса учасника виконавчого провадження. Разом з тим, згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до частини 1, 2 статті 254 КАС України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
Згідно частини 3 статті 254 КАС України суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження.
Заяву розглянуто з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.
Дослідивши матеріали справи в частині, що стосується вирішення питання про роз`яснення судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про роз`яснення рішення, виходячи з наступного.
Системне тлумачення положень статті 254 КАС України дозволяє дійти висновку, що судове рішення може бути роз`яснено у разі, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.
Роз`яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання. Тобто, це стосується випадків, коли судом недотримані вимоги ясності, визначеності рішення. Невизначеність судового рішення означає, що таке рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання.
При цьому, зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення. Чіткість викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко співвідповідають з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразування і при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту.
Тобто, роз`яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового акту, який полягає в усуненні неясності судового акту і викладенні рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі.
Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 360/1860/20.
Фактично роз`ясненням судового рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акту, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше.
При цьому суд, роз`яснюючи судове рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто процесуальна процедура роз`яснення судового акту виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення.
Суд зазначає, що ухвалою суду від 09.07.2026 по справі №420/15502/26 було продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви враховуючи невиконання позивачем вимог ухвали суду від 29.05.2026 у повному обсязі, що перешкоджає вирішенню питання щодо відкриття провадження по справі, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3993,60 грн або ж надати суду інші документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У вищевказаній ухвалі суду зазначено, що позивачем заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру та одну позовну вимогу майнового характеру.
Таким чином, за подання позовної заяви судовий збір складає 3993,60 гривень (з розрахунку: 1331,20 + 1331,20 + (1020,00 * 1%, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Відтак, позивачеві слід сплатити судовий збір у розмірі 3993,60 грн та надати до суду докази його сплати або надати суду докази наявності у позивача інших пільг щодо сплати судового збору.
При цьому, судом було розглянуто клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору та зазначено, що за змістом спірних правовідносин позивач у виконавчому провадженні, в межах якого була прийнята спірна постанова, має статус не стягувача, а боржника. Таким чином, правові висновки Верховного суду від 20.02.2025 у справі №440/8929/24 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач не звернувся до суду із заявою про застосування судового контролю за виконанням рішення, прийнятого на його користь, а як боржник у виконавчому провадженні про стягнення з нього штрафу.
Відтак, мотивувальна частина ухвали суду від 09.07.2026 у даній справі є зрозумілою та чіткою за змістом, не передбачає інших варіантів її тлумачення, а тому суд не вбачає підстав для її роз`яснення.
Посилання позивача на те, що покладення на нього обов`язку зі сплати судового збору порушує принцип рівності та має дискримінаційний характер, саме по собі не свідчить про наявність дискримінації. Принцип рівності перед законом не виключає можливості диференційованого правового регулювання, якщо така диференціація має об`єктивне та розумне обґрунтування і переслідує легітимну мету. Водночас сам факт покладення на особу фінансового обов`язку або несприятливого процесуального наслідку не є достатнім для висновку про її дискримінацію.
Таким чином, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні заяви про роз`яснення ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 по справі №420/15502/26, оскільки судове рішення є чітким, зрозумілим та належним чином вмотивованим.
Стосовно клопотання позивача від 03.08.2026 щодо звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності зазначених норм, суд зазначає наступне.
За приписами пункту 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Отже, КАС України передбачає можливість суду звернутись до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, однак таке право суду може бути реалізоване після винесення рішення у справі і не потребує окремого клопотання учасників справи. При цьому, передумовою такого звернення є те, що під час судового розгляду справи та прийняття рішення суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Тобто таке звернення суду є можливим лише після прийняття судом рішення по справі та за наявності для цього підстав, а не за наслідками розгляду клопотання позивача, яке можливе лише до розгляду справи судом по суті.
Керуючись статтями 243, 248, 254 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення ухвали суду від 09.07.2026 в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Роздільнянського районного суду Одеської області, Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Одеського обласного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності наведених ним норм - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.