УХВАЛА
19 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/2344/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Мамалуй О.О., Чумак Ю.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Цвілюка Б.В.,
представників учасників справи:
Акціонерного товариства "Укргазвидобування" - Пікульська К.В.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" - Гільбурд Р.Ю., Колесова О.Е.
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2025
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026
у справі за позовом Акціонерного товариства (далі - АТ) "Укргазвидобування"
до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Інтерпайп Ніко Тьюб"
про стягнення 9 166 283,91 грн.
СУТЬ СПОРУ
1. 20.12.2021 перед повномасштабним вторгненням російської федерації АТ "Укргазвидобування" та ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" уклали договір поставки трубної продукції. Частину товару відповідач поставив із простроченням, за що позивач нарахував пеню та штраф.
2. АТ "Укргазвидобування" звернулося з відповідним позовом, проти якого відповідач заперечив, посилаючись на форс-мажорні обставини, спричинені збройною агресією російської федерації та засвідчені сертифікатом торгово-промислової палати за період з 24.02.2022 до 30.01.2023.
3. При цьому, у межах більше, ніж половини цього періоду, з 08.07.2022 до 30.01.2023, відповідач поставляв товар з простроченням.
4. Суди попередніх інстанцій, повторно розглянувши справу після її направлення Верховним Судом на новий розгляд, звільнили відповідача від відповідальності за весь період прострочення, поклавши в основу висновків, поряд з іншими доказами, висновок експертів, створений і поданий уже під час нового розгляду.
5. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:
- чи є наявним форс-мажор, якщо боржник у відповідний період частково виконував зобов`язання; чи звільняє форс-мажор від відповідальності за весь період прострочення, чи лише за ті періоди, протягом яких належне виконання було об`єктивно неможливим;
- чи допускається під час нового розгляду справи після скасування судових рішень судом касаційної інстанції прийняття доказів, створених після ухвалення скасованого рішення, і чи надають вказівки суду касаційної інстанції дослідити певні обставини сторонам право формувати нову доказову базу без обґрунтування неможливості подання відповідних доказів при первісному розгляді.
6. Колегія суддів вирішила передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч.5 ст.302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, щодо (І) часового виміру ознак об`єктивної та абсолютної дії форс-мажорних обставин, оскільки в практиці Верховного Суду сформувалися різні підходи, у тому числі в межах однієї серії подібних справ за участю тих самих сторін; (ІІ) питання можливості прийняття нових доказів під час нового розгляду справи, яке є актуальним для судів всіх юрисдикцій.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
7. 20.12.2021 сторони уклали договір поставки трубної продукції №УБГ386/015-21 (далі - Договір). Відповідач мав поставити половину погодженого обсягу до 18.06.2022, решту - до 17.08.2022.
8. Частину товару вартістю 144 768 072,64 грн відповідач поставив із простроченням у період з 08.07.2022 до 30.01.2023. Позивач нарахував пеню (4 396 599,78 грн) та штраф (4 769 684,13 грн) на підставі п.7.9 Договору.
9. АТ "Укргазвидобування" звернулось до суду з позовом до ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" про стягнення пені та штрафу. Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на обставини непереборної сили: повне зупинення виробництва у Нікополі з 24.02.2022 до 15.04.2022, подальшу роботу з систематичними перервами внаслідок повітряних тривог та обстрілів, пошкодження виробничих об`єктів, мобілізацію працівників, порушення постачання сировини й електроенергії.
10. Форс-мажорні обставини щодо Договору засвідчені сертифікатом Дніпропетровської торгово-промислової палати (далі також - ТПП) від 03.05.2024 №1200-24-0920 за період з 24.02.2022 до 30.01.2023. Водночас відповідач протягом цього часу частково виконував зобов`язання за договором.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 24.10.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2025, у задоволенні позову відмовив.
12. Верховний Суд постановою від 29.07.2025 скасував рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2025; справу передав на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
13. За результатами нового розгляду, Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 12.11.2025, в редакції ухвали про виправлення описки від 25.11.2025, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026, у задоволенні позову відмовив.
14. Суди визнали, що протягом усього періоду з 24.02.2022 до 30.01.2023 діяли форс-мажорні обставини, які звільняють відповідача від відповідальності. В основу висновків суди поклали, поряд з іншими доказами, висновок експертів від 14.08.2025 №352/1/25, поданий відповідачем 16.09.2025 під час нового розгляду і складений на підставі документів, створених у червні - липні 2025 року щодо подій 2022 - початку 2023 року.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
15. 02.07.2026 АТ "Укргазвидобування" через систему Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
16. АТ "Укргазвидобування" зазначає, що підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2025 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 є пункти 1, 3, 4 ч.2 ст.287 ГПК.
17. Так, скаржник зауважує, що:
- суди застосували статті 614, 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 42, 44 218 Господарського кодексу України (далі - ГК), ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" (далі також - Закон про ТПП) без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16, висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.04.2019 у справі №914/906/18, від 02.07.2019 у справі №910/15484/17, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 13.02.2024 у справі №917/272/23, від 09.04.2024 у справі №905/342/23, від 25.06.2024 у справі №904/4103/23, від 30.07.2024 у справі №910/17079/23, від 20.05.2025 у справі №904/685/24, від 27.05.2025 у справі №904/1147/24, від 22.07.2025 у справі №904/2351/24, від 29.07.2025 у справі №904/2344/24, від 29.10.2025 у справі №910/13238/24, від 11.12.2025 у справі №910/507/24;
- суди застосували ч.3 ст.6, статті 203, 213, 263, 617, 637 ЦК, ст.218 ГК у своїй сукупності без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №500/5194/16 та постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц;
- суди порушили статті 77, 80, 118, ч.1 ст.119, ч.4 ст.165, ч.1 ст.178, ч.5 ст.310, ч.1 ст.316 ГПК за відсутності висновку Верховного Суду щодо прийняття нових доказів при новому розгляді справи (яких не існувало під час первісного розгляду справи на момент прийняття рішення судом першої інстанції).
18. Доводи скаржника зводяться до того, що:
- непереборна сила унеможливлює виконання зобов`язання в принципі, незалежно від вжитих заходів; здійснення відповідачем поставок у період з 08.07.2022 до 30.01.2023 свідчить про відсутність безперервної об`єктивної неможливості виконання зобов`язання і причинно-наслідкового зв`язку, тому підстав для повного звільнення від відповідальності немає;
- апеляційний суд помилково виснував, що сторони не передбачили такої ознаки обставин непереборної сили, як абсолютність, і у такий спосіб визначили форс-мажор інакше, ніж закон;
- відсутність доказів на момент ухвалення рішення суду першої інстанції при первісному розгляді виключає прийняття судом під час нового розгляду додаткових доказів незалежно від причин їх неподання, за винятком зміни предмета чи підстав позову або виконання вказівок Верховного Суду щодо необхідності проведення експертизи;
- висновок експертизи №352/1/25 поданий із пропуском строку без його поновлення, складений без зазначення, що він підготовлений для подання до суду, поза межами видів економічної експертизи, на матеріалах, яких немає у справі, та є таким, що суперечить видатковим накладним про поставку товару; суди зосередилися на виробничих процесах відповідача, тоді як предметом Договору є поставка товару, і не дослідили безпосередній вплив обстрілів на можливість виконання у розрізі кожного доказу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
19. Верховний Суд ухвалою від 22.07.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укргазвидобування" розгляд касаційної скарги призначив у відкритому судовому засіданні на 12.08.2026.
20. 08.08.2026 ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" через систему Електронний суд подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити в її задоволенні.
21. Разом з тим, Верховний Суд у судовому засіданні 12.08.2026 протокольною ухвалою залишив відзив без розгляду на підставі ст.118 ГПК, оскільки відзив подано з пропуском строку, встановленого судом для його подання (до 07.08.2026), і відповідач не навів поважних причин його пропуску.
22. У судовому засіданні 12.08.2026 Верховний Суд оголосив перерву до 19.08.2026.
ПІДСТАВИ ПЕРЕДАЧІ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Дослідивши матеріали справи та касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що ця справа належить до серії подібних справ за позовами АТ "Укргазвидобування" до ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" про стягнення штрафних санкцій за подібними договорами поставки (справи №904/685/24, №904/975/24, №904/1147/24, №904/2351/24, №904/2344/24), у яких заявлялися тотожні вимоги та заперечення і подавалися ті самі або аналогічні докази, включно з висновком експертів №352/1/25.
24. Для обґрунтування виключної правової проблеми колегія суддів у наступних підрозділах: звертає увагу на усталені висновки Верховного Суду щодо змісту поняття форс-мажорних обставин (І), демонструє розбіжність, яка виникла у застосуванні цих висновків до ситуації часткового виконання зобов`язання в межах заявленого форс-мажорного періоду, у тому числі в межах цієї серії справ (ІІ) звертається до практики касаційних судів інших юрисдикцій (ІІІ) аналізує міжнародний досвід визначення часових меж звільнення від відповідальності (IV), розкриває асиметричні наслідки розширеного тлумачення форс-мажору для сторін зобов`язання (V) наводить кількісні показники поширеності цієї категорії спорів (VІ); обґрунтовує другу складову виключної правової проблеми - щодо меж прийняття нових доказів під час нового розгляду справи після скасування судових рішень судом касаційної інстанції (VІІ).
(І) усталена практика Верховного Суду: форс-мажор як обставина, що унеможливлює виконання зобов`язання
25. Практика Верховного Суду щодо змісту поняття форс-мажорних обставин є багаторічною, кількісно значною та, на рівні визначення цього поняття, послідовною. У значній кількості постанов Верховний Суд виснував, що форс-мажорними є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору; що ознаками таких обставин є їх абсолютна дія, а також непередбачуваність; що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести; що ускладнення виконання, його економічна невигідність або збитковість не є непереборною силою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16, Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 25.06.2024 у справі №904/4103/23, від 13.02.2024 у справі №917/272/23, від 09.04.2024 у справі №905/342/23, від 16.05.2024 у справі №913/308/23, від 29.10.2025 у справі №910/13238/24, від 16.04.2019 у справі №914/906/18, від 30.07.2024 у справі №910/17079/23, від 11.12.2025 у справі №910/507/24 та інших).
26. Саме ознакою об`єктивної неможливості виконання форс-мажор відрізняється від істотної зміни обставин (ст.652 ЦК): істотна зміна обставин робить виконання ускладненим, обтяжливим, економічно невигідним, але можливим, і має наслідком не звільнення від відповідальності, а зміну або розірвання договору. Це розмежування Велика Палата Верховного Суду провела ще у постанові від 02.07.2019 у справі №910/15484/17, і воно послідовно відтворюється у судовій практиці (постанови від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 16.08.2023 у справі №910/17639/21, від 23.10.2024 у справі №922/4801/23 та інші).
27. Щодо відмінності обставин непереборної сили (ст.617 ЦК) і істотної зміни обставин (ст.652 ЦК) Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 зазначив:
"85. Як вже зазначалось, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).
89.Тобто на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов`язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.
90.Подібний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17 та у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20.
91.На відміну від форс-мажору істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов`язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин).
92.У рекомендаціях Міжнародної ТПП щодо застосування форс-мажорних застережень та застережень про істотну зміну обставин (hardship) 2020 року (ICC Force Majeure and Hardship Clauses 2020), у яких враховано специфіку відносин у період пандемії, також звертається увага на різне визначення та різні правові наслідки форс-мажору та істотної зміни обставин. Розрізняються ці поняття і у Принципах УНІДРУА та Принципах Європейського договірного права.
93.Відтак форс-мажор (ст.617 ЦК) та істотна зміна обставин (ст.652 ЦК) є різними правовими ситуаціями, ст.652 ЦК може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору, але позивач має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для внесення змін до договору за рішенням суду, чого скаржник не довів відповідно до висновків суду апеляційної інстанції".
28. Верховний Суд також послідовно виснував, що форс-мажор не звільняє сторону від виконання самого зобов`язання і не змінює строків його виконання: цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків - відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань - на період існування форс-мажору (постанова від 16.05.2024 у справі №913/308/23, від висновків якої об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відмовилася відступати постановою від 01.05.2026 у справі №905/541/16).
29. Водночас згадана вище постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 ухвалена у спорі щодо застосування ч.6 ст.762 ЦК і не містить висновку про межі звільнення від відповідальності за ст.617 ЦК у разі часткового виконання зобов`язання. Тому порушене у цій справі питання не зводиться до уточнення наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду, а фактично потребує формування окремого висновку щодо застосування ст.617 ЦК та договірного застереження про форс-мажор.
(ІІ) розбіжність, що виникла у застосуванні цих висновків: два етапи однієї серії справ
30. Застосування цих загальних висновків до типової для воєнного часу ситуації, коли в межах засвідченого сертифікатом періоду виробництво не припиняється повністю, а зупиняється і відновлюється, виявило невирішене питання: чи достатньо довести загальне зниження виробничої спроможності, чи боржник має обґрунтувати, яку саме частину та який період прострочення спричинили конкретні перешкоди.
31. На першому етапі Верховний Суд у складі різних колегій суддів послідовно скасовував судові рішення про повну відмову в позові та направляв справи на новий розгляд саме тому, що суди не дослідили фактичних обставин здійснення поставок у період дії форс-мажорних обставин і не перевірили ознаку абсолютності в аспекті об`єктивної неможливості виконання зобов`язань (постанови від 20.05.2025 у справі №904/685/24, від 27.05.2025 у справі №904/1147/24, від 09.07.2025 у справі №904/975/24, від 22.07.2025 у справі №904/2351/24, від 29.07.2025 у цій справі №904/2344/24).
32. Основним аргументом цих постанов є те, що виконання зобов`язання в період, який охоплюється сертифікатом ТПП, ставить під сумнів безперервність об`єктивної неможливості виконання і вимагає її окремої перевірки судами.
33. Отже, частковому виконанню зобов`язань було надано юридичне значення обставини, яка не дозволяє поширювати звільнення від відповідальності на весь період без додаткової перевірки інших обставин.
34. На другому етапі, за результатами нових розглядів, Верховний Суд у складі трьох різних колегій суддів залишив без змін судові рішення, якими боржника звільнено від відповідальності за весь період прострочення, попри встановлені судами факти часткового виконання зобов`язань у цей самий період (постанови від 16.06.2026 у справі №904/685/24, від 14.05.2026 у справі №904/1147/24, від 28.07.2026 у справі №904/975/24). Доводи скаржника про несумісність часткового виконання з ознакою абсолютності у цих постановах кваліфіковано як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, що, в свою чергу, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (ст.300 ГПК).
35. Аналогічний підхід застосували суди попередніх інстанцій у цій справі - загальний вплив воєнних обставин визнано достатнім для звільнення від відповідальності за весь період прострочення, хоча поставки здійснювалися частинами.
36. Таким чином, у межах одного циклу подібних справ сформувалися два протилежні підходи до одного правового питання.
37. Перший - часткове виконання зобов`язань в засвідчений період виключає висновок про безперервну абсолютну неможливість виконання, тому суд зобов`язаний встановити конкретні періоди об`єктивної неможливості і співвіднести їх з періодом нарахування санкцій.
38. Другий - за наявності сукупності доказів впливу воєнних обставин суд може звільнити боржника від відповідальності за весь період прострочення, а співвідношення періодів є питанням оцінки доказів, що не підлягає касаційному перегляду.
39. Отже, проблема полягає не в тому, що часткове виконання зобов`язань автоматично виключає форс-мажор. Воно може співіснувати з неможливістю виконати решту обсягу через зупинення окремих виробничих процесів, відсутність сировини, електроенергії або накопичувальний ефект простоїв. Однак часткове виконання спростовує можливість автоматичного висновку про звільнення за весь період. Потрібно визначити правовий стандарт, за яким боржник доводить причинний зв`язок між перешкодою та конкретною частиною або періодом невиконання, включно з тривалістю її безпосередніх і доведених накопичувальних наслідків.
40. Така розбіжність не може бути усунута колегією суддів, яка розглядає цю справу, оскільки три постанови Верховного Суду, ухвалені після нового розгляду (другого етапу) є остаточними, а ухвалення четвертої постанови з протилежним підходом лише поглибило б неоднаковість практики, що за критеріями Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) несумісне з принципом юридичної визначеності (рішення від 06.12.2007 у справі "Беян проти Румунії (№1)", заява №30658/05; рішення від 29.11.2016 у справі "Лупені греко-католицька парафія та інші проти Румунії", заява №76943/11).
(ІІІ) практика касаційних судів інших юрисдикцій
41. Окрім Великої Палати та Касаційного господарського суду щодо правової природи форс-мажорних обставин висловлювалися також Касаційний адміністративний та Касаційний цивільний суди.
42. Так, у постанові від 27.02.2025 у справі №520/2941/24 Касаційний адміністративний суд виснував, що сертифікат ТПП не має наперед установленої сили, а воєнний стан звільняє від відповідальності лише тоді, коли саме пов`язані з ним обставини спричинили неможливість виконання конкретного обов`язку. Верховний Суд окремо врахував, що в період воєнного стану особа укладала контракти та здійснювала поставки. Цей висновок підтверджує, що фактичне виконання під час заявленого форс-мажору є юридично значущим для перевірки причинного зв`язку, а не лише питанням оцінки доказів.
43. У постанові від 25.06.2025 у справі №610/941/24 Касаційний цивільний суд зазначив, що воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання; при цьому, наявність сертифікату ТПП має оцінюватися у сукупності з іншими доказами; сторона, яка посилається на обставини непереборної сили як підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Верховний Суд погодився зі звільненням орендаря від плати за період, коли земельна ділянка перебувала в окупації і не могла використовуватися, але залишив обов`язок сплатити орендну плату за решту 169 днів 2022 року та за 2023 рік. Хоча це рішення стосується ч.6 ст.762 ЦК, воно демонструє функціонально подібний підхід: правові наслідки надзвичайної обставини визначаються у межах періоду її доведеного впливу, а не поширюються автоматично на весь розрахунковий період.
(ІV) міжнародний досвід: часові межі звільнення і розмежування форс-мажору та істотної обтяжливості
44. Уніфіковані джерела договірного права одностайно закріплюють часову обмеженість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин.
45. За ч.3 ст.79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року, чинної для України, звільнення від відповідальності поширюється лише на той період, протягом якого існує перешкода.
46. За ч.2 ст.7.1.7 Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА у разі тимчасової перешкоди звільнення діє протягом строку, який є розумним з урахуванням впливу перешкоди на виконання договору.
47. Подібні правила містять ст.III.-3:104 Модельних правил європейського приватного права (DCFR) і ст.1218 Цивільного кодексу Франції, за якими тимчасова перешкода зумовлює призупинення виконання зобов`язання, і лише перешкода остаточна - припинення договору.
48. Ту саму модель застосовує міжнародна арбітражна практика у справах, породжених війнами та суспільними потрясіннями.
49. Так, Ірано-американський трибунал з розгляду взаємних претензій, вирішуючи спори з контрактів, зірваних революцією 1978-1979 років, послідовно виходив з того, що протягом форс-мажорного періоду виконання зобов`язання призупиняється і невиконання враженої сторони вибачається, однак таке призупинення не може тривати нескінченно, не впливаючи на життєздатність договору (рішення у справі Gould Marketing, Inc. v Ministry of National Defence of Iran, 1983, 3 Iran-US C.T.R. 147).
50. Тобто навіть у ситуації масштабних воєнно-політичних потрясінь трибунал оперував категорією періодів, а не тотального звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин.
51. Англійська судова практика, включно зі справами, породженими агресією проти України, застосовує високий поріг неможливості виконання зобов`язань. У справі Litasco SA v Der Mond Oil and Gas Africa SA [2023] EWHC 2866 (Comm) Високий суд відхилив посилання боржника на війну та санкційні ускладнення як на форс-мажор щодо грошового зобов`язання, зазначивши, що спад у торгівлі внаслідок війни і брак коштів не є форс-мажорною подією. Класичний прецедент Tsakiroglou & Co Ltd v Noblee Thorl GmbH [1962] AC 93 (закриття Суецького каналу) закріпив, що істотне подорожчання чи ускладнення виконання не прирівнюється до неможливості виконання зобов`язань. В арбітражній практиці Міжнародної торгової палати аналогічно: економічні труднощі самі по собі не звільняють від виконання зобов`язань, якщо договір прямо не розподілив цей ризик (рішення у справі Cessna Finance Corporation v Gulf Jet, ICC Case No. 18769).
52. У справі RTI Ltd v MUR Shipping BV [2024] UKSC 18 Верховний суд Великої Британії пояснив, що форс-мажорне застереження стосується передусім причинності: сторона звільняється тоді, коли невиконання спричинене форс-мажорною подією; якщо невиконанню можна було запобігти розумними діями, його причиною є не подія, а неналежна реакція сторони. Водночас розумні дії оцінюються у межах забезпечення саме договірного, а не будь-якого альтернативного виконання. Такий підхід підтримує необхідність досліджувати доступні засоби належного виконання у кожний релевантний період.
53. У стандартних проформах GAFTA, за якими здійснюється значна частина українського аграрного експорту, застереження prevention of shipment/prevention of delivery прямо сконструйоване як механізм призупинення: у разі настання переліченої події виконання продавця призупиняється на строк її дії за умови своєчасного повідомлення покупця, а тривала дія перешкоди дає право на розірвання відносин. В арбітражних та судових спорах щодо зриву поставок українського зерна у 2022 році досліджувалися саме межі цього механізму, включно з питанням альтернативного виконання зобов`язань - можливості відвантаження товару того самого походження з іншого порту (рішення Високого суду Англії та Уельсу у справі Holbud Ltd v Olam Global Agri Pte Ltd [2025] EWHC 3187 (Comm)).
54. Розмежування неможливості та обтяжливості виконання через суттєву зміну обставин є наскрізним для всіх розвинених правопорядків: неможливість (у тому числі тимчасова) має наслідком звільнення від відповідальності або призупинення виконання (параграф 275 Німецького цивільного уложення, ст.1218 Цивільного кодексу Франції), тоді як істотна обтяжливість (hardship, Stцrung der Geschдftsgrundlage, imprйvision) - перегляд або адаптацію договору, а не звільнення (параграф 313 Німецького цивільного уложення, ст.1195 Цивільного кодексу Франції, статті 6.2.1-6.2.3 Принципів УНІДРУА).
55. Показовим є рішення Касаційного суду Бельгії від 19.06.2009 у справі Scafom International BV v Lorraine Tubes S.A.S.: навіть визнавши непередбачуване зростання ціни сталі на 70 відсотків перешкодою у розумінні ст.79 Конвенції, суд надав постраждалій стороні право на перегляд ціни за Принципами УНІДРУА, а не звільнення від відповідальності.
56. Іншими словами, у жодному з досліджених правопорядків надзвичайна обтяжливість виконання (істотна зміна обставин) не конвертується у повне звільнення від відповідальності.
57. Водночас колегія суддів констатує, що навіть цей міжнародний досвід не дає прямої відповіді на питання, поставлене повномасштабною війною. Досліджені справи стосувалися або короткочасних криз, або повного і безперервного блокування виконання зобов`язань.
58. Триваюча війна створює якісно інший тип впливу: багатомісячне співіснування часткової можливості виконання із систематичними, але перемежованими перешкодами (повітряні тривоги, обстріли, знеструмлення), за якого виробництво то зупиняється, то відновлюється.
59. Така "хвильова" неможливість не вкладається у бінарну модель "можливо - неможливо", на якій побудовані і національна дефініція форс-мажору, і міжнародні аналоги.
60. Саме тому концепція форс-мажору потребує переосмислення у її часовому вимірі, і здійснити його на рівні, обов`язковому для всіх судів, може лише Велика Палата Верховного Суду.
(V) асиметричні наслідки розширеного тлумачення форс-мажору
61. Наведена вище практика не підтримує ані автоматичного повного звільнення за весь період, ані протилежного правила, за яким будь-яке часткове виконання зобов`язання виключає форс-мажор. Спільним є індивідуалізований аналіз причинного впливу перешкоди, її тривалості та можливих розумних засобів продовження або відновлення договірного виконання.
62. Такий підхід забезпечує баланс інтересів сторін. Боржник не відповідає за ту частину та той період невиконання зобов`язань, які були об`єктивно спричинені непереборною силою. Водночас кредитор не несе наслідків прострочення поза межами доведеного причинного впливу перешкоди. Це особливо важливо для пені, яка нараховується за кожен день прострочення і за своєю природою вимагає визначення часових меж звільнення.
63. Підхід, за якого встановлений сукупністю доказів загальний вплив воєнних обставин на діяльність боржника звільняє його від відповідальності за весь період прострочення, виглядає справедливим щодо боржника, який сумлінно працював у надзвичайних умовах.
64. Однак така справедливість є односторонньою. Кредитор, який не отримав належного виконання, зазнає наслідків того самого воєнного часу: у цій справі позивач - суб`єкт критичної інфраструктури, який потребував трубної продукції для забезпечення видобутку газу.
65. Обидві сторони договору діяли в одних і тих самих надзвичайних умовах; повне звільнення боржника від відповідальності перекладає весь тягар війни на одну зі сторін зобов`язання - ту, яка виконання не отримала.
66. Інститут форс-мажору за своїм призначенням розподіляє ризик надзвичайних обставин у часі та обсязі, а не анулює його для однієї сторони: він не припиняє зобов`язання, не звільняє від його виконання і лише тимчасово, на період існування перешкод, знімає відповідальність за його порушення (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.05.2026 у справі №905/541/16; постанова Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №913/308/23).
67. Розширене тлумачення, яке надає звільненню від відповідальності дію поза межами періодів об`єктивної неможливості виконання зобов`язання, фактично знецінює договірні забезпечувальні механізми на невизначений строк і створює для учасників обороту стимул обмежуватися отриманням сертифіката ТПП замість доведення реального впливу обставин на конкретне зобов`язання у конкретні періоди.
68. При цьому правомірний інтерес сумлінного боржника, який зазнав істотних, але не абсолютних перешкод, захищається не розширенням поняття непереборної сили, а пропорційними інструментами, які враховують інтереси обох сторін: зміною або розірванням договору у зв`язку з істотною зміною обставин (ст.652 ЦК) та зменшенням розміру штрафних санкцій (ч.3 ст.551 ЦК, ст.233 ГК (який діяв на момент існування спірних відносин)), які здійснюються з урахуванням ступеня виконання зобов`язання, майнового стану сторін та інших інтересів, що заслуговують на увагу, і є проявом принципів справедливості та пропорційності юридичної відповідальності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
(VІ) кількісний критерій
69. З відкритих джерел, зокрема, з Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що з початку окупації російською федерацією Кримського півострова, а також частин Донецької та Луганської областей, кількість рішень та постанов, у яких згадуються поняття "форс-мажор" чи "неможливість виконання зобов`язань", невпинно зростала, а після повномасштабного вторгнення сягнула своєї максимальної кількості: 2013 рік - 496 результатів; 2014 рік - 565; 2015 рік - 1429; 2016 рік - 1765; 2017 рік - 1648; 2018 рік - 2608; 2019 рік - 2815; 2020 рік - 2867; 2021 рік - 3086; 2022 рік - 2741; 2023 рік - 8080; 2024 рік - 7378; 2025 рік - 7116; перше півріччя 2026 року - 3540.
70. І хоча точної статистики щодо кількості саме судових справ щодо форс-мажорів з цих джерел отримати неможливо, однак наведені показники згадок відповідних термінів в судових актах очевидно свідчать про їх суттєве збільшення.
(VІІ) щодо прийняття нових доказів під час нового розгляду справи
71. Процесуальний закон не містить окремих правил доказування для нового розгляду справи після скасування судових рішень. Водночас новий розгляд відбувається за загальними правилами суду відповідної інстанції, включно з вимогами про своєчасне подання доказів, добросовісне здійснення процесуальних прав, змагальність та рівність сторін.
72. ГПК не використовує поняття "нові докази" щодо розгляду справи судом першої інстанції. Для вирішення порушеного питання доцільно розмежовувати: 1) докази, які існували, але не були подані під час первісного розгляду; 2) докази, створені після ухвалення скасованого рішення на підставі відомостей, які існували раніше; 3) докази обставин, які виникли або змінилися після первісного розгляду; 4) докази, одержані внаслідок процесуальних дій, проведених під час нового розгляду.
73. За загальним правилом докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Позивач повинен подати докази разом із позовною заявою, а відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - разом із відзивом або письмовими поясненнями (частини 1-3 ст.80 ГПК).
74. Якщо доказ не може бути подано у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен письмово повідомити суд, зазначити доказ, причини його неподання та надати докази вчинення всіх залежних від нього дій, спрямованих на отримання такого доказу. Суд може встановити додатковий строк, якщо визнає причини неподання поважними. Докази, не подані у встановлений строк, не приймаються, крім випадку, коли учасник обґрунтував неможливість їх подання з причин, що не залежали від нього (частини 4, 5, 8 ст.80 ГПК).
75. Закінчення процесуального строку припиняє право на вчинення відповідної процесуальної дії, а документи, подані після закінчення строку, залишаються без розгляду, крім випадків його поновлення або продовження у встановленому законом порядку (статті 118, 119 ГПК). Тому встановлення судом під час нового розгляду нового строку для подання заяв, клопотань чи документів саме по собі не усуває наслідків недотримання строку подання доказів під час первісного розгляду.
76. ГПК не передбачає, що скасування судового рішення анулює всі раніше вчинені процесуальні дії або автоматично поновлює строки подання доказів. Водночас окремі підстави скасування судового рішення об`єктивно зумовлюють необхідність прийняття доказів, яких раніше не було в матеріалах справи.
77. Так, якщо справу розглянуто за відсутності учасника, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання (п.5 ч.1 ст.310 ГПК), під час нового розгляду такому учаснику має бути надана реальна можливість подати докази, яких він був позбавлений можливості подати внаслідок неналежного повідомлення. Обсяг цієї можливості залежить від характеру допущеного порушення: якщо учасник взагалі не знав про розгляд справи, він може подати всі докази, які мав право подати з першою заявою по суті справи; якщо ж він не був повідомлений лише про окреме судове засідання, прийняттю підлягають докази, пов`язані з процесуальними можливостями, яких він був позбавлений саме в цьому засіданні.
78. Якщо суд ухвалив рішення про права, інтереси чи обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі (п.8 ч.1 ст.310 ГПК), після її залучення під час нового розгляду така особа має право вперше сформулювати процесуальну позицію і подати всі докази на її підтвердження. Відповідно, іншим учасникам має бути забезпечено право подати докази на спростування нових тверджень і доказів цієї особи.
79. Наведене не поширюється на процесуального правонаступника. Усі дії, вчинені у судовому процесі до вступу правонаступника у справу, є обов`язковими для нього так само, як вони були обов`язковими для особи, яку він замінив (ч.2 ст.52 ГПК). Отже, процесуальне правонаступництво саме по собі не поновлює строків подання доказів.
80. Розгляд за правилами спрощеного позовного провадження справи, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (п.7 ч.1 ст.310 ГПК), також не створює безумовного права заново подати всі докази. Прийнятими можуть бути докази та доказові клопотання, щодо яких учасник доведе, що неправильне визначення форми провадження реально позбавило його можливості своєчасно подати або одержати відповідний доказ.
81. Інші безумовні підстави скасування, передбачені пунктами 1-4, 6 ч.1 ст.310 ГПК, - неповноважний склад суду, участь судді, відвід якому був обґрунтованим, непідписання рішення або підписання його неналежними суддями, ухвалення рішення суддями, які не розглядали справу, порушення правил інстанційної чи територіальної юрисдикції - стосуються належної організації судового розгляду. Самі по собі вони не свідчать про неможливість сторін своєчасно сформувати доказову базу і не створюють підстав для прийняття нових доказів.
82. Частина 3 ст.310 ГПК передбачає три порушення, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи. Кожне з них має різні наслідки для доказування під час нового розгляду.
83. Якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (п.1 ч.3 ст.310 ГПК), завданням нового розгляду є дослідження й оцінка вже зібраних доказів. Така підстава скасування сама по собі не зумовлює необхідності подання інших доказів.
84. Якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів чи інше клопотання учасника щодо встановлення істотних обставин (п.2 ч.3 ст.310 ГПК), під час нового розгляду має бути забезпечено реалізацію саме того своєчасно заявленого клопотання, необґрунтоване відхилення якого стало підставою скасування. У такому випадку до матеріалів справи може бути прийнято витребуваний документ, висновок призначеної судом експертизи, показання свідка, результати огляду чи інший доказ, одержаний унаслідок відповідної процесуальної дії. Іншим учасникам має бути надана можливість подати докази на його спростування.
85. Якщо суд установив істотні обставини на підставі недопустимих доказів (п.3 ч.3 ст.310 ГПК), під час нового розгляду такий доказ не може бути покладений в основу рішення. Однак ця підстава скасування не надає стороні автоматичного права замінити недопустимий доказ іншим. Новий допустимий доказ може бути прийнятий лише за наявності окремої підстави, передбаченої ст.80 ГПК, або якщо необхідність його подання безпосередньо випливає з обов`язкових висновків і вказівок суду касаційної інстанції.
86. Окремий випадок прямо передбачений ч.4 ст.46 ГПК. Під час нового розгляду допускається зміна предмета або підстав позову, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку зі зміною фактичних обставин справи після закінчення підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - після початку першого судового засідання при первісному розгляді. Реалізація цього права зумовлює право позивача подати докази змінених фактичних обставин, а відповідача - подати докази на заперечення проти зміненого позову.
87. Під час нового розгляду можуть бути подані й докази обставин, які виникли після первісного розгляду та мають значення для вирішення незміненого предмета спору, зокрема докази виконання зобов`язання, припинення договору, відчуження або знищення майна, проведення державної реєстрації чи відсутності предмета спору. Неможливість подання таких доказів раніше є об`єктивною, оскільки відповідні обставини на той час не існували. Водночас суд повинен перевірити, чи стосуються вони спірних правовідносин і заявленого способу захисту, чи свідчать про виникнення інших правовідносин, які можуть бути предметом окремого позову.
88. Висновки і вказівки суду касаційної інстанції є обов`язковими під час нового розгляду (ч.5 ст.310, ст.316 ГПК). Якщо касаційний суд застосував інший правовий критерій і внаслідок цього юридичного значення набули обставини, які раніше не входили до предмета доказування, може виникнути необхідність подання доказів щодо таких обставин. Це стосується, зокрема, випадків, коли виконання вказівок потребує спеціальних знань, призначення експертизи, огляду доказу або витребування відомостей, яких немає у матеріалах справи.
89. Водночас вказівки суду касаційної інстанції не можуть зводитися до обов`язку суду першої інстанції самостійно сформувати доказову базу. Суд касаційної інстанції не має права давати вказівки щодо достовірності чи недостовірності доказів, переваги одних доказів над іншими або щодо рішення, яке має бути ухвалене за результатами нового розгляду (ч.2 ст.316 ГПК). Тягар доказування істотних обставин залишається на сторонах.
90. Загальне правило, за яким суд не збирає докази з власної ініціативи, має встановлені ГПК винятки. Суд може зобов`язати іншого учасника надати докази вчинення певної дії або настання події, якщо інший учасник посилається на їх невчинення або відсутність; витребувати докази, якщо має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками процесуальних прав чи виконанні доказових обов`язків; витребувати оригінал письмового або електронного доказу; призначити експертизу та витребувати необхідні експертові матеріали; провести огляд доказу за його місцезнаходженням або забезпечити доказ (статті 74, 81, 82, 91, 96, 99, 102, 110-112 ГПК).
91. Застосування цих повноважень під час нового розгляду може привести до появи в матеріалах справи доказу, якого не було під час первісного розгляду. Однак такі повноваження не покладають на суд обов`язку повідомляти стороні, яких доказів їй бракує, шукати докази на підтвердження її вимог чи заперечень або виправляти неналежне виконання нею доказового обов`язку.
92. Витребування оригіналу документа або електронного доказу, копія якого була своєчасно подана, не є формуванням нової доказової бази. У цьому випадку йдеться про перевірку вже поданого доказу та дотримання вимог до форми його подання.
93. Спеціальна ситуація виникає, якщо Верховний Суд скасовує судові рішення і передає справу на новий розгляд за результатами перегляду за нововиявленими або виключними обставинами відповідно до ч.3 ст.325 ГПК. Під час такого нового розгляду можуть бути прийняті докази обставини, яка стала підставою перегляду, докази на її спростування, а також докази, необхідні для усунення встановленого порушення. Інші докази підпорядковуються загальним правилам ст.80 ГПК. Сам по собі новий доказ щодо обставини, яка вже була встановлена судом, не є нововиявленою обставиною (ч.4 ст.320 ГПК).
94. Якщо справа передана лише в певній частині позовних вимог, нові докази можуть стосуватися виключно цієї частини та пов`язаних із нею обставин. Подання доказів щодо частини спору, судові рішення в якій не були скасовані, суперечило б межам нового розгляду та обов`язковості судового рішення в нескасованій частині.
95. Якщо справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, застосовується спеціальне правило ч.3 ст.269 ГПК: докази, не подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках за умови доведення неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від учасника. Новий апеляційний розгляд не поновлює строків формування доказової бази суду першої інстанції.
96. Отже, системний аналіз ГПК дозволяє виокремити такі випадки потенційного прийняття доказу, якого не було у матеріалах справи при первісному розгляді: 1) надання першої реальної можливості подати докази учаснику, якого не було належно повідомлено, або особі, яка не була залучена до справи; 2) реалізація своєчасного доказового клопотання, необґрунтоване відхилення якого стало підставою скасування рішення; 3) подання доказів у зв`язку з допустимою зміною предмета або підстав позову чи зміною фактичних обставин; 4) виконання обов`язкових вказівок суду касаційної інстанції, якщо їх неможливо виконати на підставі вже зібраних доказів; 5) доведена неможливість подати доказ під час первісного розгляду з причин, що об`єктивно не залежали від учасника; 6) одержання доказу внаслідок передбаченої ГПК процесуальної дії, необхідність якої виникла під час нового розгляду.
97. Натомість жодна норма ГПК прямо не відносить до таких випадків створення стороною після скасування судового рішення нового доказу на підставі відомостей, які існували і могли бути зібрані під час первісного розгляду. Відсутність у ГПК спеціальної заборони на подання доказів при новому розгляді не означає незастосування загальних обмежень, установлених статтями 80, 118, 119 та 207 ГПК. Саме щодо цієї категорії доказів у судовій практиці виникла правова невизначеність.
98. Частина 4 ст.46 ГПК обмежує при новому розгляді лише позивача (заборона зміни предмета, підстав позову); щодо доказів прямі приписи відсутні. Аналогічні норми містять ст.49 Цивільного процесуального кодексу України та ч.2 ст.47 Кодексу адміністративного судочинства України, тому порушене питання є спільним для всіх юрисдикцій, а висновок щодо нього має формуватися на рівні, обов`язковому для всіх касаційних судів.
99. У судовій практиці співіснують щонайменше три різних підходи.
100. Перший виходить з того, що новий розгляд здійснюється за загальними правилами без обмежень щодо подання доказів: в оскаржуваній постанові від 02.06.2026 апеляційний суд прямо зазначив про відсутність у ГПК обмежень чи заборони на подання доказів (зокрема висновків експертів) при новому розгляді; цей підхід підтримано постановами Верховного Суду від 16.06.2026 у справі №904/685/24, від 28.07.2026 у справі №904/975/24 та від 14.05.2026 у справі №904/1147/24, якими схвалено прийняття нового доказу, а саме висновку експертів №352/1/25 під час нового розгляду відповідних справ.
101. Другий підхід сформульовано у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18: прийняття доказів, поданих під час нового розгляду, визнано правомірним за сукупності умов - докази подано на виконання вказівок суду касаційної інстанції, у строк, встановлений судом, на спростування заперечень іншої сторони, із забезпеченням обом сторонам рівних можливостей подати свої докази (з посиланням на гарантії змагальності за практикою ЄСПЛ у справах "Руіз-Матеос проти Іспанії", "Вержбицький проти Польщі", "Домбо Бехер проти Нідерландів"); неподання доказу разом із заявою по суті при первісному розгляді за таких умов не є підставою для його відхилення відповідно до ч.8 ст.80 ГПК. У постанові від 03.02.2026 у справі №910/21951/21 цей висновок відтворено у розширеному формулюванні - докази, подані на виконання вказівок Верховного Суду, є обов`язковими для господарських судів попередніх інстанцій під час нового розгляду справи - і застосовано до ситуації, коли докази подано з клопотанням про продовження процесуальних строків; суд сам запропонував учасникам надати докази з урахуванням постанови суду касаційної інстанції, а сторони не заперечували проти закриття підготовчого провадження.
102. Третій підхід ґрунтується на принципі фіксації доказової бази станом на первісний розгляд і відображений у практиці щодо апеляційного провадження: докази, яких об`єктивно не існувало на час ухвалення рішення суду першої інстанції, не приймаються незалежно від причин їх неподання (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.08.2023 у справі №552/7368/21, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2025 у справі №906/127/24, від 10.02.2026 у справі №921/143/24). Хоча ці висновки сформульовані щодо ч.3 ст.269 ГПК, покладений у їх основу принцип - неприпустимість використання наступних стадій процесу для формування доказової бази, яка мала бути сформована на стадії розгляду справи по суті, - безпосередньо стосується і нового розгляду справи.
103. Порівняння цих підходів показує, що невирішеними залишаються самі межі допуску: чи вимагається від сторони обґрунтування неможливості подання доказу при первісному розгляді з причин, що не залежали від неї (частини 4, 8 ст.80 ГПК); чи поширюється допуск на докази, створені стороною після скасування судових рішень спеціально для нового розгляду, коли покладені в їх основу відомості існували і могли бути зібрані раніше; чи достатньою умовою допуску є сам факт надання судом строку для подання документів з урахуванням постанови суду касаційної інстанції; як вирішувати ці питання, коли інша сторона, на відміну від обставин справ №904/3242/18 і №910/21951/21, послідовно заперечує проти прийняття доказів.
104. Це питання є засадничим для правової природи нового розгляду. ЄСПЛ наголошує, що повноваження щодо перегляду судових рішень мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду (рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", заява №3236/03, §40).
105. З одного боку, якщо визнано, що касаційний перегляд не повинен бути по суті новим розглядом, то він не повинен бути таким як сам, так і не повинен з легкістю відкривати можливості для такого перегляду de novo. Натомість, перегляд має бути обмежений саме виправленням помилок. З іншого боку, очевидно, що деякі помилки настільки істотні, що їх виправлення з необхідністю тягне за собою скасування остаточного рішення і потребу у розгляді справи наново.
106. Якщо новий розгляд відкриває сторонам необмежену можливість подавати докази, які вони могли, але не подали при первісному розгляді справи, сторона, яка не довела своєї позиції, внаслідок скасування судових рішень отримує процесуальну перевагу - право сформувати нову доказову базу, що не узгоджується із засадами змагальності, рівності учасників процесу та юридичної визначеності.
107. Необмежена можливість подавати нові докази при новому розгляді справи уможливить ситуацію за якої попереднє коло перегляду справи буде знівельоване, оскільки нові докази фактично формуватимуть нову справу з новими обставинами, у силу чого висновки, зроблені при направленні справи на новий розгляд, стануть для неї нерелевантними.
108. Така ситуація може призвести до фактично необмеженого кола переглядів однієї справи, яка при кожному новому розгляді набуває нових ознак.
109. Відповідно, окреслену проблему також необхідно розглядати в контекстах як надмірної завантаженості судової системи, так і розумності строків розгляду справи.
110. Натомість якщо будь-які нові докази виключаються, виконання вказівок суду касаційної інстанції щодо встановлення обставин, тягар доведення яких несуть сторони, може виявитися об`єктивно неможливим.
111. Від відповіді на це питання залежать і межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень, ухвалених за результатами нового розгляду: якщо ключовий доказ прийнято з порушенням процесуального закону, суд касаційної інстанції не може самостійно переоцінити решту доказів у їх сукупності (ч.2 ст.300 ГПК).
Висновки
112. Відповідно до ч.5 ст.302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
113. Враховуючи викладене вище, колегія суддів пропонує за результатами розгляду справи сформувати такі висновки:
(І) щодо застосування ст.617 ЦК в контексті часового виміру ознак об`єктивної та абсолютної дії форс-мажорних обставин: форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов`язання лише в межах періоду, протягом якого існувала спричинена ними об`єктивна неможливість належного виконання, та лише в тій частині зобов`язання, виконання якої було об`єктивно неможливим. Часові межі звільнення визначаються не тривалістю надзвичайної події як такої (збройної агресії, воєнного стану), а тривалістю спричиненої цією подією перешкоди - проміжком часу, протягом якого боржник, діючи добросовісно та вживаючи всіх залежних від нього розумних заходів, був позбавлений об`єктивної можливості виконати зобов`язання. Неможливість виконання зобов`язання припиняється з моменту, коли відпала перешкода або коли боржник, вживши розумних заходів, об`єктивно міг відновити належне виконання, незалежно від того, чи триває сама надзвичайна подія. Якщо перешкода мала тимчасовий або повторюваний (переривчастий) характер, звільнення поширюється на кожний окремий період її дії, а також на розумний строк, об`єктивно необхідний для відновлення виконання після припинення перешкоди, з урахуванням її доведених безпосередніх і накопичувальних наслідків (пошкодження виробничих потужностей, втрата персоналу, розрив постачання сировини чи енергопостачання тощо). Тягар доведення існування, тривалості та наслідків перешкоди, включно з накопичувальними, несе боржник. Часткове виконання зобов`язання в період, щодо якого боржник посилається на дію форс-мажорних обставин, саме по собі не виключає форс-мажору щодо невиконаної частини зобов`язання, однак спростовує безперервність об`єктивної неможливості виконання і виключає автоматичне звільнення від відповідальності за весь період прострочення. У такому разі боржник має довести причинний зв`язок між конкретною перешкодою та конкретною частиною або конкретним періодом невиконання, а суд - встановити періоди об`єктивної неможливості виконання, співвіднести їх з періодом нарахування штрафних санкцій та звільнити боржника від відповідальності (зокрема від пені, яка нараховується за кожен день прострочення) лише за час, що припадає на такі періоди. Ускладнення виконання, його економічна невигідність, зниження виробничої спроможності або загальний негативний вплив воєнних обставин на діяльність боржника, які не досягають рівня об`єктивної неможливості виконання, не звільняють від відповідальності за ст.617 ЦК; правомірний інтерес добросовісного боржника в такому разі захищається зміною або розірванням договору у зв`язку з істотною зміною обставин (ст.652 ЦК) та зменшенням розміру штрафних санкцій (ч.3 ст.551 ЦК).
(ІІ) щодо застосування статей 80, 118, 119, ч.4 ст.165, ч.1 ст.178, ч.5 ст.310, ст.316 ГПК (та відповідних норм інших процесуальних кодексів) у їх сукупності: направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції не відкриває нового кола доказування. Під час нового розгляду суд розглядає справу в межах заяв сторін по суті справи, зроблених під час первісного розгляду, та зібраних у справі доказів, з урахуванням висновків і вказівок суду касаційної інстанції. Подання нових доказів, у тому числі створених після ухвалення скасованого рішення, допускається лише як виняток, якщо: (1) у передбаченому ч.4 ст.46 ГПК випадку змінено предмет або підстави позову і докази стосуються таких змін (це право кореспондує праву відповідача подати докази на заперечення проти зміненого позову); (2) подання доказів необхідне для виконання обов`язкових вказівок суду касаційної інстанції, які об`єктивно не можуть бути виконані на підставі зібраних у справі доказів, зокрема якщо суд касаційної інстанції вказав на необхідність з`ясування обставин, встановлення яких потребує спеціальних знань (призначення експертизи); (3) докази стосуються обставин, які змінилися або виникли після первісного розгляду справи і мають значення для її вирішення; (4) сторона в порядку ч.4 ст.80 ГПК доведе, що не могла подати відповідний доказ під час первісного розгляду з причин, що об`єктивно не залежали від неї. Сам лише факт скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд не є такою причиною. У кожному з цих випадків докази подаються у строк, встановлений судом для нового розгляду, із забезпеченням іншій стороні можливості ознайомитися з ними та подати заперечення.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Справу №904/2344/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді О. Мамалуй
Ю. Чумак