Постанова № 139204973 у справі № 914/2848/25 від 20.08.2026

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Львів Справа № 914/2848/25

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Ржепецький В. О. (суддя-доповідач), Степанюк Н. Л., Міліціанов Р. В.

за участю секретаря судового засідання - Псярук О.В.

представники сторін:

від позивача: Старенький О.С.

від відповідача: Турчиняк Я. І., Дубіцький В. П.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (вх. ЗАГС №01-05/1722/26 від 29.05.2026)

2. Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (вх. ЗАГС №01-05/1754/26 від 02.06.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області (суддя Король М. Р.) від 30.04.2026

у справі № 914/2848/25

за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», м. Львів

про визнання недійсним рішення та скасування здійсненого донарахування необлікованого споживання природного газу

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Львівської області звернулося Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» з позовом до Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про визнання недійсним рішення та скасування здійсненого донарахування необлікованого споживання природного газу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не вчиняв порушень умов договору розподілу природного газу, не пошкодив лічильник та не допустив пропуску його повірки. Водночас відповідач не зафіксував належним чином ознак позаштатної роботи вузла обліку, а акт про порушення не містить визначених Кодексом ГРС відомостей про вид, обставини та суть порушення. Позивач також зазначає, що позачергова повірка не встановила пошкодження засобу вимірювальної техніки, а сама його непридатність не є підставою для донарахування обсягів природного газу. Крім того, донарахування у розмірі 530% від фактичного споживання є непропорційним і суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, у зв`язку з чим рішення комісії та здійснене донарахування підлягають скасуванню.

Господарський суд Львівської області рішенням від 30.04.2026 у справі №914/2848/25 позов задовольнив. Визнав недійсним рішення комісії з розгляду актів про порушення від 02.06.2025 про задоволення акта про порушення №ЛФ/100-1365-25 від 28.04.2025 та скасував здійснене відповідачем донарахування необлікованого об`єму природного газу за період із 07 год 00 хв 01.04.2025 по 12 год 00 хв 15.04.2025 в обсязі 199 494, 94 м. куб на суму 3 957 610, 80 грн. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 2 422,40 грн - судового збору та 50 000, 00 грн - витрат на професійну правову допомогу, пов`язану із представництвом інтересів позивача в суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновок комісії оператора ГРМ про донарахування вартості природного газу прийняте з порушенням вимог Кодексу газорозподільних систем. Суд встановив, що акт про порушення був складений із порушенням встановленої форми та процедури, не містив належної фіксації ознак позаштатного режиму роботи вузла обліку газу, не підтверджував факту необлікованого чи частково необлікованого споживання газу, а також не містив відомостей про вжиття заходів щодо усунення порушення. Водночас, відповідач не довів наявності підстав для донарахування, оскільки не надав доказів позаштатної роботи лічильника чи коректора, пропуску строку повірки або некоректного обліку газу. Сам факт непридатності лічильника за результатами позачергової повірки за відсутності пошкодження, несанкціонованого втручання чи підтверджених даних про некоректний облік не є підставою для перерахунку обсягів спожитого газу.

Щодо судових витрат, суд поклав на відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн, застосувавши понижувальний коефіцієнт 0,8 у зв`язку з поданням позову в електронній формі, а також стягнув 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, визнавши заявлену до відшкодування суму 140 000 грн неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатських послуг.

29.05.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/2848/25 про визнання недійсним рішення та скасування здійсненого донарахування необлікованого споживання природного газу.

02.06.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/2848/25.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/2848/25; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/2848/25; постановив розглядати апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» та Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/2848/25 в одному апеляційному провадженні; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.

Ухвалою суду від 17.06.2026 призначено розгляд справи на 09.07.2026.

09.07.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 20.08.2026.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 по справі №914/2848/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» відмовити повністю.

Покликається на такі обставини: суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та помилково встановив обставини справи; суд безпідставно ототожнив позачергову та чергову повірку лічильника, застосував норми, які не регулюють спірні правовідносини, а також вийшов за межі предмета позову; оператор ГРМ законно провів позачергову повірку та оформив акт про порушення; направлення лічильника на позачергову повірку і складання акта про порушення повністю відповідали вимогам Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та Кодексу газорозподільних систем; результати позачергової повірки підтвердили непридатність лічильника та викривлення обліку газу; лічильник був визнаний непридатним через перевищення допустимої похибки, що, на думку скаржника, виключає можливість використання його показників для комерційного обліку та є підставою для складання акта про порушення і перерахунку обсягів газу; місцевий господарський суд не врахував суперечливу поведінку ЛМКП «Львівтеплоенерго», яке спочатку визнавало результати позачергової повірки, не оскаржувало їх, відремонтувало лічильник після повірки, а згодом почало заперечувати її законність; суд першої інстанції послався на постанови Верховного Суду, ухвалені за інших фактичних обставин, і проігнорував нові та релевантні правові висновки Верховного Суду щодо наслідків позачергової повірки та непридатності лічильників газу.

В апеляційній скарзі Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» просить рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/2848/25 скасувати частково та ухвалити нове судове рішення в частині, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 140 000, 00 грн витрат на професійну правову допомогу, пов`язану із представництвом інтересів позивача в суді першої інстанції, стягнути 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції без належного правового та фактичного обґрунтування зменшив суму витрат на професійну правничу допомогу з 140 000 грн до 50 000 грн, чим порушив вимоги статей 86, 126, 129 та 236 ГПК України. Скаржник зазначає, що заявлений гонорар є фіксованим, документально підтвердженим, відповідає умовам договору, складності справи, обсягу наданих адвокатами послуг, значенню спору та ціні позову. При цьому суд не навів мотивів, які саме витрати є надмірними або неспівмірними, не дав оцінки переліку виконаних адвокатами робіт, а також фактично погодився із загальними запереченнями відповідача, який не довів неспівмірності витрат належними доказами. На думку скаржника, суд безпідставно втрутився у погоджений сторонами розмір адвокатського гонорару всупереч усталеній практиці Верховного Суду щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

12.06.2026 через підсистему «Електронний суд» представник позивача Посікіра Р.Р подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну ТОВ «Газорозподільні мережі України» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 №914/2848/25 - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, який обґрунтовано встановив невідповідність акта про порушення вимогам пункту 1 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС, оскільки він не містить детального зазначення виду, обставин та суті порушення. Крім того, відповідач не довів наявності ознак роботи комерційного вузла обліку газу в позаштатному режимі, факту необлікованого чи частково необлікованого обсягу природного газу, а також причинного зв`язку між встановленою за результатами позачергової повірки метрологічною похибкою лічильника та здійсненим донарахуванням. Суд першої інстанції правильно застосував положення Кодексу ГРС та врахував правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, згідно з якими сама по собі непридатність лічильника через невідповідність метрологічним характеристикам, за відсутності пошкодження лічильника, ознак його позаштатної роботи, пропуску строку періодичної повірки та підтвердженого факту необліку газу, не є підставою для донарахування. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до довільного тлумачення норм Кодексу ГРС, переоцінки досліджених судом доказів та неправильного застосування окремих правових позицій Верховного Суду, у зв`язку з чим не дають підстав для скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

17.06.2026 через підсистему «Електронний суд» представник відповідача Турчиняк Я.І. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача та залишити рішення Господарського суду Львівської області без змін в оскарженій частині.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що між сторонами існує низка аналогічних спорів, у яких сформовано однакову правову позицію, а поведінка позивача є непослідовною, оскільки в аналогічній справі №914/2849/25 він не оскаржив рішення суду щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу. Відповідач також зазначає, що частина заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не підлягає компенсації, оскільки стосується усунення недоліків позовної заяви, подання доказів, які мали бути надані разом із позовом, та інших процесуальних дій, необхідність яких виникла з вини самого позивача. Крім того, відповідач вважає недоведеними повноваження одного з адвокатів позивача на представництво інтересів у справі, що, на його думку, виключає можливість компенсації витрат на його правничу допомогу.

07.07.2026 через підсистему «Електронний суд» представник відповідача - Турчиняк Я. І. сформував заяву з процесуального питання щодо забезпечення однакової судової практики під час розгляду справи. Заявник посилається на постанову Верховного Суду від 09.06.2026 у справі №903/810/25, обставини якої та правова позиція сторони є, на його думку, тотожними обставинам цієї справи. Верховний Суд у зазначеній постанові підтвердив право Оператора ГРМ скласти акт про порушення за результатами позачергової повірки та зазначив, що належно оформлена довідка про непридатність засобу вимірювальної техніки підтверджує його непридатність до застосування і неможливість подальшої експлуатації. Оскільки зазначена постанова була ухвалена та оприлюднена вже після подання апеляційної скарги, заявник не мав можливості послатися на неї раніше, у зв`язку з чим просить суд врахувати висновки Верховного Суду та забезпечити однакове застосування норм права в аналогічних правовідносинах.

08.07.2026 через підсистему «Електронний суд» представник позивача - Посікіра Р.Р. подав додаткові пояснення по справі, у яких зазначає, що постанова Верховного Суду від 09.06.2026 у справі №903/810/25 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки обставини, предмет спору та позиції сторін у цій справі є відмінними. Також представник позивача наголошує, що зазначеною постановою не сформовано висновків щодо застосування відповідних положень Кодексу ГРС, які є предметом спору, та вона не спростовує усталених правових позицій Верховного Суду, сформованих у постановах від 02.12.2020 у справах №906/962/18 та №906/993/21.

Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.

20.08.2026 в судовому засіданні взяли участь представники позивача та відповідача, які підтримали позиції, висловлені у процесуальних заявах по суті розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.

Поняття «розумного строку» не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України №4469/07 від 02.05.2013, Папазова та інших проти України №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.09.2023 між ТОВ «Газорозподільні мережі України» та ЛМКП «Львівтеплоенерго» укладено Типовий публічний договір приєднання розподілу природного газу №42АТ0105Е2CS-23.

Відповідно до п.п.1.1.,2.1, 2.3. цей договір регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта споживача та переміщення природного газу з метою його фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

За цим договором оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

При вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газорозподільних систем.

Відповідно до п.5.1., 5.2. договору облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається оператором ГРМ та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

Визначення об`єму розподiлу та споживання природного газу по споживачу здiйснюється на межi балансової належностi мiж оператором ГРМ та споживачем, на пiдставi даних комерцiйного вузла облiку (лiчильника газу), визначеного в заявi - приєднаннi, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподiльних систем та цим договором.

Якщо комерцiйний вузол облiку встановлений не на межi балансової належностi cтоpiн (точка вимiрювання не збiгається з точкою комерцiйного облiку), фактичний об`єм природного газу визначається з урахуванням втрат та витрат природного газу мiж точкою вимiрювання i межею балансовоi належностi стоpiн шляхом їх додавання/вiднiмання до/вiд об`єму природного газу, визначеного комерцiйним вузлом облiку в точцi вимiрювання, вiдповiдно до вимог Кодексу газорозподiльних систем. Для визначення об`єму розподiлу та споживання природного газу беруться данi комерцiйного вузла облiку оператора ГРМ. У разi вiдсутностi комерцiйноiо-вузла обліку в оператора ГРМ беруться дані комерцiйного вузла облiку споживача.

Пунктом 5.3. договору визначено, що при здійсненні обліку спожитого природного газу споживачем, що не є побутовим, за розрахункову одиницю розподiленого та спожитого природного газу береться один кубiчний метр (м куб.) природного газу, приведений до стандартних умов згiдно з вимогами, визначеними в Кодексi газорозподільних систем.

У разi виявлення порушень вимог Кодексу газорозподiльних систем при облiку спожитого природного газу побутовим споживачем та споживачем, що не є побутовим, за розрахункову одиницю розподiленого та спожитого природного газу беруться об`єми природного газу, які нараховуються згідно з вимогами Кодексу газорозподільних систем.

Одним із об`єктів споживача на який здійснюється розподіл газу є котельня по вул. Братів Дужих, 22а у м.Львові. Зазначений об`єкт споживача обладнаний лічильником ЛКГ-150 G-400, №4551, 1998 року випуску, облік споживання газу на максимальній витраті Qmax - 650,00 м.куб./год, на мінімальній витраті Qmin - 32,5 м.куб/год., коректором ОЕ-VPT.

Повірка лічильника ЛГК-150, №4551 здійснена 08.08.2023, про що підприємству видано свідоцтво.

На виконання розпорядження Львівського міського голови №146 від 11.04.2024р. директором ЛМКП «Львівтеплоенерго» видано наказ №Н-235-04/25 від 14.04.2025 про завершення опалювального сезону 2024-2025 рр., яким з 14.04.2025 усім начальникам РТМ наказано зупинити роботу сезонних котелень.

14.04.2025 листом №21-4105-04/25 ЛМКП «Львівтеплоенерго» повідомило ЛФ ТОВ «ГРМУ» про закінчення опалювального сезону, припинення подачі газу на котли центрального опалення котелень за списком, про намір встановити заглушки на газових вводах та із проханням направити представників оператора для опломбування запірних пристроїв та заглушок на газових вводах перед ГРП (ШРП, ГРУ).

15.04.2025 на об`єкт споживача - котельню по вул. Братів Дужих, 22а, прибули працівники відповідача та, за твердженням позивача, без проведення огляду вузла обліку газу, без складення акта обстеження/огляду та без належної фіксації підстав, прийняли рішення про зняття лічильника газу ЛКГ-150 G-400, №4551, 1998 року випуску на позачергову повірку, про що було складено акт зняття лічильника на позачергову повірку та протокол про направлення ЗВТ на позачергову повірку.

У акті зняття лічильника на позачергову повірку працівники відповідача зазначили, що причиною вказаного рішення є різниця показів між лічильником та коректором в обсязі 0,1 м.куб.

Позивач вказав на те, що не погоджуючись із складеним актом, працівник ЛМКП «Львівтеплоенерго» висловив вимогу про надання письмового обґрунтування причин позачергової повірки ЛГ-К-150.

28.04.2025 ДП «Львівстандартметрологія» у лабораторії ЛФ ТОВ «ГРМУ» проведено повірку лічильника газу ЛГ-К-150, №4551, за результатами якої згідно протоколу повірки встановлено, що похибка вимірювання лічильника на мінімальній витраті (Qmin - 32,5 куб.м./год) перевищує допустиме значення: - 2,84%, середньозважена похибка складає -0,14%. На підставі вказаного протоколу видано довідку №35/03639 про непридатність ЗВТ, підставою чого вказано, що похибка перевищує допустиме значення.

Того ж дня, в лабораторії ЛФ ТОВ «ГРМУ» складено акт про порушення ЛФ/100-1365-25, у п.2 якого вказано про встановлення порушення Кодексу газорозподільних систем: Розділ ХІ Глава 2 п.3. п.п.1 пошкодження ЗВТ (лічильника газу) або робота комерційного ВОГ чи його складових в позаштатному режимі, внаслідок чого витрата (споживання) природного газу комерційним ВОГ не обліковується або обліковується некоректно.

У п.7 акту зазначено, що до нього додано довідку про непридатність ЗВТ №35/03639 від 28.05.2025, а у п.8 - що комісія оператора ГРМ з розгляду цього акту буде проводити засідання 02.06.2025 о 10 год 00 хв.

02.06.2025 комісією відповідача з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу ГРС, проведення нарахування обсягів спожитого газу та перерахунків споживачам природного газу в складі: голови Дацюк П.М., секретаря Ковтика М.Я. та членів комісії Басик А.М., Черніков Ю.С., Дуць О.П., Дацик О.І. прийнято рішення задоволити акт про порушення №ЛФ/100-1365-25 від 28.04.2025 відповідно до п.11 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС.

Комісією відповідача в складі Дацюк П.М., Дуць О.П., Черніков Ю.С. складено акт-розрахунок необлікованого (донарахованого) об`єму та обсягу природного газу і його вартості в обсязі 199 494, 94 м.куб. на суму 3 957 610, 80 грн за номінальними витратами природнього газу усім газоспоживаючим обладнанням за період із 07 год 00 хв 01.04.2025 по 12 год 00 хв 15.04.2025, підставою здійснення якого вказана довідка про непридатність ЗВТ, а методикою розрахунку вказано п.1.1. п.3. гл.2 Розділу ХІ.

04.08.2025 на адресу ЛМКП «Львівтеплоенерго» надійшло повідомлення ЛФ ТОВ «ГРМУ» №ЛФ/100/Вих-14174/104/3-25 від 29.07.2025 про прийняте рішення з рахунком на оплату №82104 від 17.07.2025 на суму 3 957 610, 8 грн та актом - розрахунком.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем (надалі-Кодекс ГРС), затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494, кодекс визначає взаємовідносини оператора газорозподільної системи із суб`єктами ринку природного газу та встановлює правові, технічні, організаційні й економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема щодо забезпечення надійної та безпечної експлуатації газорозподільних мереж, комерційного обліку природного газу, визначення обсягів його розподілу, доступу замовників до газорозподільної системи для приєднання об`єктів, доступу суб`єктів ринку до системи для розподілу та споживання природного газу, а також взаємодії оператора газорозподільної системи з іншими суб`єктами ринку природного газу.

Згідно з пунктом 3 глави 1 розділу І зазначеного Кодексу його дія поширюється на операторів газорозподільних систем, споживачів, постачальників природного газу, замовників приєднання та доступу до газорозподільної системи, газодобувні підприємства, виробників біометану та інших газів з альтернативних джерел, а також регулює відносини з несанкціонованими споживачами у випадках самовільного підключення або втручання в роботу газорозподільної системи.

Згідно пункту 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС, договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Відповідно до п.п.1.1.,2.1, 2.3. договір, укладений між сторонами спору регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта споживача та переміщення природного газу з метою його фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 глави 1 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладених споживачем та оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього кодексу. Порядок укладання договору розподілу природного газу визначений розділом VІ цього кодексу.

Згідно з абзацом першим пункту 2 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРС фактичний об`єм надходження природного газу до/з ГРМ (у тому числі по об`єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, встановлених в точках вимірювання, та інших регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, визначення об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту споживача, що не є побутовим, здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і споживачем на підставі даних комерційних ВОГ, визначених договором розподілу природного газу між Оператором ГРМ і споживачем, та з урахуванням вимог цього Кодексу та договору, що передбачено абзацом 1 пункту 1 глави 3 розділу ІХ Кодексу ГРС.

Пунктом 1 глави 6 розділу Х Кодексу газорозподільних систем на власника комерційного ВОГ або суб`єкта господарювання, що здійснює його експлуатацію на підставі відповідного договору з власником, покладено обов`язок забезпечення належного технічного стану комерційного ВОГ та його складових (зокрема ЗВТ), а також проведення періодичної повірки ЗВТ (крім населення) в порядку, визначеному главою 7 цього розділу, та відповідальність за дотримання правил експлуатації комерційного вузла обліку та його складових (ЗВТ).

Вузол обліку природного газу/вузол обліку/ВОГ, за положеннями пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРС, визначається як сукупність засобів вимірювальної техніки, зокрема лічильник газу або звужуючий пристрій, та допоміжних засобів, призначених для вимірювання, реєстрації результатів вимірювання та розрахунків об`єму природного газу, зведених до стандартних умов, визначених законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»:

1) ВОГ - сукупність засобів вимірювальної техніки та допоміжних засобів, призначених для вимірювання, реєстрації результатів вимірювання та розрахунків об`єму природного газу, зведеного до стандартних умов, що складається з одного або кількох вимірювальних комплексів та/або: лічильника газу в комплекті з реєструвальними приладами температури і тиску газу; лічильника газу в комплекті з показувальними приладами температури і тиску газу; лічильника газу, вимоги до якого встановлюються нормативно-правовими і нормативно-технічними документами;

2) комерційний (приладовий) облік природного газу - визначення за допомогою ВОГ обсягу споживання та / або реалізації природного газу, на підставі якого проводяться взаєморозрахунки між споживачами природного газу та суб`єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу.

У абзаці 1 пункту 6 глави 6 розділу Х Кодексу ГРМ визначено, що у разі виявлення позаштатного режиму роботи комерційного ВОГ чи його складових, пошкодження ЗВТ або пошкодження пломб чи захисних елементів власник (користувач), на території або у приміщенні якого встановлений комерційний ВОГ чи його складові, має терміново поінформувати про це оператора ГРМ та за потреби вжити заходів для недопущення аварійної ситуації з урахуванням техніки безпеки.

Абзацом 2 пункту 6 глави 6 розділу Х Кодексу ГРМ встановлено, що позаштатний режим роботи комерційного ВОГ, зокрема, включає:

1) витоки газу з елементів та конструкції комерційного ВОГ, у тому числі імпульсних ліній манометрів, датчиків тиску і температури тощо;

2) відсутність зміни показань лічильника газу (обчислювача або коректора об`єму газу), загальмованість або рух з ривками зчитувального механізму при фактичній витраті (споживанні) природного газу;

3) наявність сторонніх шумів та нехарактерних звуків при роботі лічильника газу чи іншого ЗВТ;

4) індикація або наявність повідомлень про порушення в роботі ЗВТ, в тому числі про необхідність зміни елементів живлення;

5) забруднення або відкладання осадів, потрапляння сторонніх предметів до внутрішньої порожнини вимірювального трубопроводу або лічильника газу чи на робочі поверхні первинних перетворювачів;

6) інші ознаки порушень вимог щодо експлуатації ЗВТ, які можуть вплинути на результати вимірювання.

Згідно пункту 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», періодична повірка засобів вимірювальної техніки - повірка, що проводиться протягом періоду експлуатації засобів вимірювальної техніки через встановлений проміжок часу (міжповірочний інтервал).

Згідно пункту 21 частини 1 статті 1 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», позачергова повірка засобів вимірювальної техніки - повірка засобів вимірювальної техніки, що проводиться у таких випадках: за потреби заявника пересвідчитися у придатності засобів вимірювальної техніки до застосування; у разі пошкодження відбитка повірочного тавра, а якщо таке тавро не передбачено - у разі втрати свідоцтва про повірку.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» колегія суддів виходить з такого.

Для цілей визначення необлікованих об`ємів природного газу та зміни їх режиму нарахування споживачу (несанкціонованому споживачу), що не є побутовим, Кодекс ГРС розмежовує несправність лічильника, що сталася внаслідок його пошкодження, та несправність лічильника, що сталася внаслідок позаштатного режиму роботи.

Так, вказаним положенням підпункту 2 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГРС визначено, що у разі виявлення Оператором ГРМ пропущення строку періодичної повірки лічильника газу або звужуючого пристрою з вини споживача, несправності лічильника газу або звужуючого пристрою (перетворювача різниці тиску), що сталася внаслідок його пошкодження або позаштатного режиму роботи, за умови відсутності несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ перерахунок об`єму розподіленого (спожитого) природного газу проводиться з урахуванням того, що у разі якщо при вимірюванні лічильником газу або звужуючим пристроєм та/або датчиком різниці тиску перевищується діапазон вимірювання або вони працюють в позаштатному режимі, про що є зареєстровані та зафіксовані у звітах обчислювача чи коректора об`єму газу повідомлення про наявні аварійні/діагностичні ситуації (несправність), об`єм розподіленого (спожитого) природного газу розраховується за номінальною потужністю неопломбованого газоспоживаючого обладнання - перерахунки проводяться за фактичний час тривалості аварійної/позаштатної ситуації.

Таких підхід дозволяє кваліфікувати пошкодження ЗВТ (лічильника газу) або роботу комерційного ВОГ чи його складових в позаштатному режимі, внаслідок чого витрата (споживання) природного газу комерційним ВОГ не обліковується або обліковується некоректно, як порушення "не з вини споживача", оскільки хоча споживач у цих випадках не здійснював несанкціонованого втручання, водночас міг виявити пошкодження ЗВТ/лічильника газу (механічне пошкодження цілісності конструкції комерційного ВОГ та/або його складових, зокрема корпусу, скла, кріплення, захисних елементів, ліній з`єднання) або позаштатний режим роботи, що за пунктом 6 глави 6 розділу Х Кодексу ГРС охоплює ситуації, які споживач може виявити.

При цьому, як видно зі змісту пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГРС, він не описує виявлення непридатності до застосування внаслідок невідповідності його метрологічних характеристик, тобто дефект лічильника, який міг з часом проявитись і який не пов`язаний з його пошкодженням або позаштатним режимом роботи. Такі дефекти споживач за звичайних умов не може виявити. Для їх запобігання лічильники газу підлягають зокрема, періодичній повірці.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу XI Кодексу ГРМ у разі виявлення оператором ГРМ, зокрема, несправності лічильника газу або звужуючого пристрою (перетворювача різниці тиску), що сталася внаслідок його пошкодження або позаштатного режиму роботи, за умови відсутності несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ перерахунок об`єму розподіленого (спожитого) природного газу проводиться з урахуванням того, що при визначенні лічильника газу або звужуючого пристрою (перетворювача різниці тиску) непридатними до застосування за результатами позачергової або експертної повірки, об`єм переданого (прийнятого) газу розраховується за номінальною потужністю неопломбованого газоспоживаючого обладнання перерахунок проводиться за період з дати виходу з ладу ЗВТ (з дати початку прострочення періодичної повірки) до моменту встановлення та опломбування справного та повіреного ЗВТ. У разі якщо дату виходу з ладу ЗВТ неможливо достовірно визначити, перерахунок проводять з початку розрахункового періоду до дати встановлення та опломбування справного та повіреного ЗВТ.

Вказана норма передбачає здійснення відповідного перерахунку оператором ГРМ у випадку визнання лічильника непридатним за результатами позачергової або експертної повірки.

Абзацами 1, 3 пункту 2 глави 6 розділу Х Кодексу ГРС передбачено, що протягом експлуатації комерційного ВОГ та його складових Оператор ГРМ та споживач (суміжний суб`єкт ринку природного газу) проводять, зокрема, перевірку комерційного ВОГ та його складових відповідно до вимог цього Кодексу, а також контрольний огляд вузла обліку. Контрольний огляд вузла обліку здійснюється Оператором ГРМ за необхідності, але не рідше ніж один раз на шість місяців.

Як свідчать встановлені судом першої інстанції обставини, за наслідками обстеження ВОГ на об`єкті позивача, ЗВТ направлено на позачергову повірку, за результатами якої лічильник визнано непридатним.

При цьому матеріалами справи підтверджено та не спростовується сторонами, що складення Акту від 15.04.2025 про зняття складових комерційного ВОГ здійснено в межах строків чергової повірки відповідного лічильника.

За визначенням, поданим у пункті 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРС, повірка лічильника газу - встановлення придатності до застосування лічильника газу на підставі результатів контролю його метрологічних характеристик, що здійснюється в установленому законодавством порядку.

Водночас, в процесі періодичної повірки відповідно до глави 7 розділу Х Кодексу ГРС за відсутності дублюючого ЗВТ та невстановлення Оператором ГРМ на місце демонтованого ЗВТ аналогічного ЗВТ (погодженого зі споживачем для комерційних розрахунків) обсяг спожитого природного газу через комерційний ВОГ, елементом якого є демонтований ЗВТ, розраховується за середньодобовим обсягом споживання за попередні три аналогічних періоди. При цьому Оператору ГРМ забороняється без погодження споживача здійснювати заходи з припинення газопостачання на комерційний ВОГ, до складу якого входив демонтований ЗВТ.

При цьому, пунктом 8 вказаної глави передбачено, що у разі пропущення терміну періодичної повірки ЗВТ з вини споживача (незабезпечення належної організації повірки власних ЗВТ або недопуск до ЗВТ представників Оператора ГРМ) обсяг спожитого природного газу через комерційний ВОГ, елементом якого є ЗВТ з пропущеним терміном повірки, розраховується відповідно до вимог розділу XI цього Кодексу.

У разі пропущення терміну періодичної повірки ЗВТ з вини Оператора ГРМ (незабезпечення належної організації повірки власних ЗВТ або недопуск до ЗВТ представників споживача) обсяг спожитого природного газу через комерційний ВОГ, елементом якого є ЗВТ з пропущеним терміном повірки, розраховується з урахуванням фактичних даних ЗВТ, по якому пропущений термін повірки

Аналіз наведених положень Кодексу дає підстави для висновку про те, що якщо за результатами вчасної періодичної повірки встановлено непридатність лічильника до застосування лише внаслідок його невідповідності нормативним документам у сфері метрології, наслідки, передбачені підпунктом 1 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГРС, а саме визначення обсягу переданого (прийнятого) газу за номінальною потужністю неопломбованого газоспоживаючого обладнання, не настають.

Суд враховує положення абзацу 6 пункту 6 глави 9 розділу Х Кодексу ГРС, відповідно до якого, зокрема якщо за результатами позачергової чи експертної повірки комерційного ВОГ (ЗВТ) буде підтверджена його невідповідність нормативним документам у сфері метрології та/або факт несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ, у всіх випадках за відсутності дублюючого чи підмінного ВОГ (ЗВТ) або припинення газопостачання об`єм розподіленого в точці вимірювання природного газу за період порушення та відсутності комерційного ВОГ (ЗВТ) розраховується у порядку, визначеному розділом XI цього Кодексу, зі складанням акта про порушення.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 глави 2 розділу ХІ Кодексу ГРС до порушень (за умови відсутності несанкціонованого втручання в ГРМ або роботу ЗВТ), що сталися внаслідок пошкодження чи позаштатного режиму роботи комерційного ВОГ або його складових (які кваліфікуються як «не з вини споживача»), але внаслідок яких споживачу здійснюється перерахунок розподіленого (спожитого) об`єму природного газу, належить, зокрема, пошкодження ЗВТ (лічильника газу) або робота комерційного ВОГ чи його складових в позаштатному режимі, внаслідок чого витрата (споживання) природного газу комерційним ВОГ не обліковується або обліковується некоректно.

Отже, сама по собі наявність непридатності лічильника не є юридичним фактом, з яким Кодекс ГРС пов`язує виникнення права оператора ГРМ на донарахування. Законодавець прямо визначив необхідність встановлення не лише несправності чи непридатності засобу вимірювальної техніки, а й того, що така несправність є наслідком його пошкодження або позаштатного режиму роботи та призвела до необліку чи некоректного обліку природного газу.

Такий правовий висновок викладений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.11.2022 у справі №914/993/21, якою уточнено висновки, сформульовані у постанові Об`єднаної палати від 02.12.2020 у справі №906/962/18.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що за відсутності пошкодження лічильника, пропуску строку періодичної повірки з вини споживача, несанкціонованого втручання у роботу засобу вимірювальної техніки та за наявності справного коректора об`єму газу, який не містить зареєстрованих повідомлень про роботу лічильника у позаштатному режимі, сама лише невідповідність лічильника метрологічним характеристикам, встановлена за результатами позачергової повірки, не є підставою для здійснення перерахунку обсягів природного газу відповідно до пункту 4 глави 4 розділу XI Кодексу ГРС.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до абз.2 п.6 гл.6 розд.Х Кодексу ГРМ встановлено ознаки позаштатного режиму роботи комерційного ВОГ, які зокрема, включають:

1) витоки газу з елементів та конструкції комерційного ВОГ, у тому числі імпульсних ліній манометрів, датчиків тиску і температури тощо;

2) відсутність зміни показань лічильника газу (обчислювача або коректора об`єму газу), загальмованість або рух з ривками зчитувального механізму при фактичній витраті (споживанні) природного газу;

3) наявність сторонніх шумів та нехарактерних звуків при роботі лічильника газу чи іншого ЗВТ;

4) індикація або наявність повідомлень про порушення в роботі ЗВТ, в тому числі про необхідність зміни елементів живлення;

5) забруднення або відкладання осадів, потрапляння сторонніх предметів до внутрішньої порожнини вимірювального трубопроводу або лічильника газу чи на робочі поверхні первинних перетворювачів;

6) інші ознаки порушень вимог щодо експлуатації ЗВТ, які можуть вплинути на результати вимірювання.

Враховуючи положення цієї норми у сукупності із наведеним вище принципом кваліфікації порушень, що сталися внаслідок пошкодження чи позаштатного режиму роботи комерційного ВОГ або його складових, які кваліфікуються як «не з вини споживача», колегія суддів на підставі дослідження відомостей, засвідчених в Акті від 15.04.2025 про зняття складових комерційного ВОГ констатує відсутність наведених вище ознак позаштатного режиму роботи комерційного ВОГ.

При цьому, наявність засвідченої Актом різниці між показниками лічильника газу та коректора об`єму газу, про наявність наведених обставин не свідчать, оскільки враховуючи неспростовуваний сторонами факт завершення опалювального сезону та засвідчений цим же Актом факт закриття газу та опломбування (а.с. 43, т. 1), а також демонтаж лічильника, відсутній підтверджений матеріалами справи факт витрати (споживання) природного газу одночасно із встановленням засвідченої в Акті різниці.

Законодавець пов`язує наявність позаштатного режиму роботи із встановленням конкретних технічних ознак несправності комерційного вузла обліку, які повинні бути належним чином зафіксовані оператором ГРМ та підтверджені відповідними доказами.

Саме такий підхід застосовано Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.11.2022 у справі №914/993/21.

У зазначеній справі судами було встановлено, що під час перевірки оператор ГРМ виявив витоки газу на манометрі до лічильника та на фланцевому з`єднанні засувки, які були безпосередньо відображені в акті перевірки, не заперечувалися споживачем та відповідали ознакам позаштатного режиму роботи, визначеним пунктом 6 глави 6 розділу X Кодексу ГРС. Саме ці встановлені та підтверджені обставини, а не лише факт подальшого визнання лічильника непридатним, стали підставою для висновку Верховного Суду про правомірність здійсненого донарахування.

Водночас фактичні обставини цієї справи є істотно іншими.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, під час демонтажу лічильника 15.04.2025 працівниками відповідача не було складено акта обстеження або контрольного огляду комерційного вузла обліку, в якому були б зафіксовані будь-які ознаки позаштатного режиму роботи.

Єдиною причиною направлення лічильника на позачергову повірку, зазначеною в акті його демонтажу, визначено різницю показів між лічильником та коректором у розмірі 0,1 куб. м.

У пункті 6 глави 6 розділу Х Кодексу ГРС (абзаци 1-3) визначено обов`язки власника (користувача) комерційного ВОГ у випадку виявлення позаштатного режиму роботи комерційного ВОГ чи його складових, до яких належить також лічильник, та перелік ситуацій, які кваліфікуються як позаштатний режим роботи.

Так, у разі виявлення позаштатного режиму роботи комерційного ВОГ чи його складових, пошкодження ЗВТ або пошкодження пломб чи захисних елементів власник (користувач), на території або у приміщенні якого встановлений комерційний ВОГ чи його складові, має терміново поінформувати про це Оператора ГРМ та за потреби вжити заходів для недопущення аварійної ситуації з урахуванням техніки безпеки.

На думку колегії суддів, розмір встановленої Актом розбіжності, який становить 0,1 м куб, в сукупності з тим фактом, що відповідні показники перебувають на межі переходу показників від значення: 933790,9, та до наступного значення: 933761,0, на підставі аналізу наведених вище положень Кодексу свідчить про те, що зафіксовані під час демонтажу лічильника відмінності у показниках не можуть свідчити про те, що позивач мав можливість на їх підставі достовірно визначити ознаки позаштатного режиму роботи лічильника, а відтак і нести відповідальність за порушення відповідного обов`язку.

Дійшовши наведених висновків, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що нормами Кодексу ГРС передбачено донарахування за саму лише непридатність приладу обліку і воно не ставиться у залежність від наявності або відсутності вини споживача.

Матеріалами справи підтверджується, що за результатами позачергової повірки ДП «Львівстандартметрологія» встановлено лише перевищення допустимої похибки вимірювання лічильника на мінімальній витраті та видано довідку про його непридатність. Разом із тим ані протокол повірки, ані довідка про непридатність не містять висновків про пошкодження конструкції лічильника, механічні дефекти, стороннє втручання або інші ознаки позаштатного режиму його роботи.

Як вбачається зі змісту протоколу повірки та довідки про непридатність, підставою для визнання лічильника непридатним стало виключно перевищення допустимої метрологічної похибки на мінімальній витраті газу.

Водночас зазначені документи не містять будь-яких висновків про позаштатний режим роботи вузла обліку, причини виникнення такої похибки або про те, що внаслідок виявленої метрологічної невідповідності фактичний обсяг природного газу не обліковувався чи обліковувався частково.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач фактично ототожнив поняття «непридатність лічильника» та «позаштатний режим роботи комерційного вузла обліку», хоча Кодекс газорозподільних систем розмежовує зазначені правові категорії та встановлює різні умови їх застосування.

Відсутність належних доказів позаштатного режиму роботи комерційного вузла обліку виключає можливість застосування до спірних правовідносин підпункту 1 пункту 4 глави 4 розділу XI Кодексу ГРС та, відповідно, здійснення донарахування необлікованого обсягу природного газу.

У абз.9 п.6 гл.6 розд. Х Кодексу ГРМ встановлено, що якщо внаслідок позаштатного режиму роботи комерційного ВОГ чи його складових буде підтверджено факт необлікованого чи облікованого частково об`єму розподіленого (спожитого, переданого) природного газу, розрахунок необлікованих (облікованих частково) об`ємів природного газу за період несправності комерційного ВОГ чи його складових здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу.

Враховуючи приписи наведеної норми для застосування механізму донарахування оператор ГРМ має довести сукупність обставин: наявність порушення, яке полягає у пошкодженні або позаштатному режимі роботи комерційного вузла обліку чи його складових; причинний зв`язок між таким порушенням та некоректним обліком природного газу; факт необлікованого або частково необлікованого споживання газу; період, протягом якого такий облік здійснювався неналежним чином.

У цій справі відповідачем не доведено жодної з наведених обставин, зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що лічильник газу ЛКГ-150 G-400 №4551 фактично не обліковував або обліковував лише частину спожитого природного газу у період, за який проведено донарахування.

Надані відповідачем документи підтверджують лише факт проведення позачергової повірки та встановлення непридатності засобу вимірювальної техніки через перевищення допустимої похибки.

Разом з тим, перевищення метрологічної похибки саме по собі не дає можливості встановити: який саме обсяг газу не був облікований; у який конкретний період мав місце некоректний облік; наскільки показники лічильника відрізнялися від фактичного обсягу споживання; чи вплинула встановлена похибка на результати комерційного обліку з урахуванням роботи коректора об`єму газу.

Суд враховує положення абзацу 6 пункту 6 глави 9 розділу Х Кодексу ГРС, відповідно до якого, зокрема якщо за результатами позачергової чи експертної повірки комерційного ВОГ (ЗВТ) буде підтверджена його невідповідність нормативним документам у сфері метрології та/або факт несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ, у всіх випадках за відсутності дублюючого чи підмінного ВОГ (ЗВТ) або припинення газопостачання об`єм розподіленого в точці вимірювання природного газу за період порушення та відсутності комерційного ВОГ (ЗВТ) розраховується у порядку, визначеному розділом XI цього Кодексу, зі складанням акта про порушення.

Водночас Суд звертає увагу на те, що у цій нормі йдеться загалом про комерційний ВОГ (ЗВТ), а не окремі його складові.

Натомість у главі 4 розділу ХІ Кодексу ГРС, до якого відсилає ця норма, пункт 4 стосується лічильника газу або звужуючого пристрою, а пункт 5 - датчика тиску, та/або датчика температури, та/або обчислювача (коректора) об`єму газу.

При цьому, за змістом підпункту 2 пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГРС про виникнення позаштатного режиму роботи лічильника свідчать зафіксовані та зареєстровані у звітах справного обчислювача (коректора) об`єму газу повідомлення про наявні аварійні/діагностична ситуації.

Як витікає з матеріалів справи, наявність у звітах коректора позивача відповідних повідомлень, пов`язаних з роботою лічильника у позаштатному режимі, не встановлено та про їх наявність сторони у справі не стверджують.

Враховуючи наведене, оскільки сторони у цій справі не стверджують про несправність коректора, і, відповідно, належними доказами не встановлено його несправності, а також не встановлено на підставі визначених процесуальним законом засобів доказування, що мали місце зареєстровані та зафіксовані у звітах коректора об`єму газу повідомлення про наявні аварійні/діагностичні ситуації (несправність), які б свідчили про позаштатний режим роботи лічильника, підстави для застосування пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГРС відсутні.

Відповідачем також не надано доказів того, що коректор об`єму газу ОЕ-VPT, який входить до складу комерційного вузла обліку, працював некоректно або містив зареєстровані повідомлення про аварійні чи діагностичні ситуації.

Навпаки, матеріали справи не містять жодних зауважень щодо роботи коректора, а також будь-яких звітів чи інших документів, які б підтверджували фіксацію ним позаштатної роботи лічильника або викривлення результатів вимірювання.

Саме на це звернув увагу Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.12.2020 у справі №906/962/18, зазначивши, що про виникнення позаштатного режиму роботи лічильника можуть свідчити, зокрема, зареєстровані та зафіксовані у звітах справного коректора об`єму газу повідомлення про аварійні чи діагностичні ситуації.

Водночас відповідачем таких доказів не подано.

Посилання відповідача на те, що сам факт перевищення допустимої похибки лічильника виключає можливість використання його показників для комерційного обліку, не спростовує зазначених висновків.

Отже за умови відсутності пошкодження лічильника, пропущення строку періодичної повірки лічильника газу з вини споживача або несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ та за наявності справного обчислювача (коректора) об`єму газу, який не містить зареєстрованих та зафіксованих у звітах повідомлень про роботу лічильника газу в позаштатному режимі, несправність лічильника внаслідок його невідповідності нормативним документам у сфері метрології, встановлена за результатами позачергової або експертної повірки, не є підставою для здійснення перерахунку споживачу об`єму розподіленого (спожитого) природного газу відповідно до пункту 4 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГРС. (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.12.2020 у справі №906/962/18).

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги ТОВ «Газорозподільні мережі України» про те, що акт про порушення №ЛФ/100-1365-25 від 28.04.2025 був складений відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем, а тому рішення комісії оператора ГРМ про його задоволення та здійснення донарахування є правомірними.

Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу XI Кодексу ГРС у разі виявлення у споживача або несанкціонованого споживача порушень, визначених у главі 2 цього розділу, на місці їх виявлення представником Оператора ГРМ складається акт про порушення за формою, наведеною в додатку 21 до цього Кодексу.

Такий акт є первинним документом, який фіксує не лише сам факт виявлення певної невідповідності, а й має містити конкретний опис порушення, його вид, обставини виявлення, місце, час та інші відомості, необхідні для встановлення підстав застосування передбачених Кодексом ГРС наслідків.

Отже, складення акта про порушення не є формальною процедурною дією, а є способом документального підтвердження саме того порушення, з яким Кодекс ГРС пов`язує можливість здійснення донарахування.

Як встановлено місцевим господарським судом в акті про порушення №ЛФ/100-1365-25 від 28.04.2025 оператор ГРМ зазначив як підставу порушення положення підпункту 1 пункту 3 глави 2 розділу XI Кодексу ГРС, а саме: «пошкодження ЗВТ (лічильника газу) або робота комерційного ВОГ чи його складових в позаштатному режимі, внаслідок чого витрата (споживання) природного газу комерційним ВОГ не обліковується або обліковується некоректно».

Разом із тим наведене формулювання фактично відтворює зміст норми Кодексу ГРС, але не містить конкретного опису фактичних обставин, які б свідчили про наявність такого порушення, навпаки, акт в цій частині містить кондикційне твердження, при цьому, без зазначення умови для того, яке саме зі стверджуваних порушень має місце.

Крім того, єдиною фактичною підставою для складання Акта про порушення була довідка про непридатність засобу вимірювальної техніки №35/03639 від 28.04.2025, складена за результатами позачергової повірки.

Однак, як зазначалося вище, така довідка підтверджує лише невідповідність лічильника метрологічним характеристикам та не встановлює факт його пошкодження, позаштатного режиму роботи чи необлікованого споживання природного газу.

Відтак відповідач фактично поклав в основу Акта про порушення обставину, яка сама по собі не є достатньою для кваліфікації дій як порушення, передбаченого підпунктом 1 пункту 3 глави 2 розділу XI Кодексу ГРС.

Фактично розрахунок відповідача у сумі 3 957 610,80 грн здійснений не виходячи із фактично встановленого обсягу необлікованого газу, а шляхом застосування номінальної потужності газоспоживаючого обладнання відповідно до пункту 1 глави 4 розділу XI Кодексу ГРС.

Однак застосування такого способу розрахунку можливе лише за умови доведення наявності передбачених Кодексом ГРС підстав, зокрема несправності лічильника, яка настала внаслідок його пошкодження або позаштатного режиму роботи, а також встановлення факту необліку або часткового обліку природного газу.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що дії позивача, зокрема його участь у проведенні позачергової повірки, підписання відповідних документів або відсутність заперечень щодо окремих процедурних дій оператора газорозподільної системи, свідчать про визнання ним факту порушення правил обліку природного газу та погодження із правомірністю здійсненого донарахування.

Такі доводи апелянта ґрунтуються на помилковому ототожненні процесуальної поведінки споживача під час проведення оператором ГРМ передбачених Кодексом газорозподільних систем заходів із визнанням фактичних обставин, які підлягають доказуванню у цій справі.

Колегія суддів зазначає, що участь споживача у проведенні технічних заходів щодо перевірки, демонтажу, транспортування чи дослідження засобу вимірювальної техніки не означає автоматичного визнання ним факту порушення, наявності позаштатного режиму роботи вузла обліку газу або факту необлікованого споживання природного газу.

Сам факт погодження споживача на проведення повірки або його присутність під час таких дій не може замінити обов`язку оператора газорозподільної системи довести наявність передбачених Кодексом ГРС умов для застосування положень глави 4 розділу XI цього Кодексу.

Відповідно до принципу добросовісності учасники цивільних та господарських правовідносин повинні діяти послідовно та не зловживати своїми правами. Водночас реалізація особою права на оскарження рішення іншої сторони не може розцінюватися як недобросовісна поведінка лише через те, що така особа раніше брала участь у певних технічних процедурах або не заперечувала проти їх проведення.

У цій справі позивач не заперечував факт проведення позачергової повірки як такої. Предметом спору є саме правомірність висновку оператора ГРМ про наявність підстав для донарахування, оскільки встановлення непридатності лічильника не є тотожним встановленню факту позаштатної роботи ВОГ та необлікованого споживання газу.

Отже, поведінка позивача не може розглядатися як доказ визнання порушення, оскільки питання наявності або відсутності підстав для застосування положень Кодексу ГРС має вирішуватися виключно на підставі належних доказів, що підтверджують передбачені законом обставини.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Оцінюючи подані сторонами докази відповідно до статей 79 та 86 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що докази позивача є більш вірогідними, ніж докази відповідача. Так, матеріали справи підтверджують лише факт визнання лічильника непридатним за результатами позачергової повірки.

Водночас відповідачем не надано належних доказів пошкодження лічильника, наявності ознак позаштатного режиму роботи комерційного вузла обліку, некоректної роботи коректора об`єму газу, необлікованого чи частково необлікованого обсягу природного газу, а також причинного зв`язку між встановленою метрологічною похибкою та здійсненим донарахуванням.

Натомість матеріали справи свідчать, що під час демонтажу лічильника не було зафіксовано жодної із передбачених Кодексом ГРС ознак позаштатного режиму роботи, а протокол повірки та довідка про непридатність містять лише висновок про перевищення допустимої похибки вимірювання.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідач не довів наявності передбачених Кодексом газорозподільних систем умов для здійснення донарахування необлікованого обсягу природного газу, оскільки матеріали справи підтверджують лише факт непридатності лічильника за результатами позачергової повірки, але не містять належних доказів його пошкодження, позаштатного режиму роботи, факту необліку чи некоректного обліку природного газу та причинного зв`язку між встановленою метрологічною похибкою і необлікованим споживанням газу.

За таких обставин складений акт про порушення та прийняте на його підставі рішення про донарахування не відповідають вимогам Кодексу ГРС, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги позивача щодо витрат на професійну правову допомогу, пов`язану із представництвом інтересів позивача в суді першої інстанції колегія суддів виходить з такого.

Пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначає однією з основних засад (принципів) господарського судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 909/452/19, 02.11.2020 у справі № 922/3548/19 та 18.11.2020 у справі № 923/1121/17.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи подано договір про надання професійної правничої допомоги №8/22-5 від 22.08.2025, укладений між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та Адвокатським бюро «Романа Посікіри», Акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 19.03.2026, платіжні інструкції від 29.08.2025, 02.10.2025 та 10.10.2025, ордер адвоката Посікіри Р.Р. серії ВС №1399076 від 11.09.2025, ордер адвоката Старенького О.С. серії ВС №1416496 від 17.11.2025, а також інші документи, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги у даній справі.

Із змісту Акта №1 приймання-передачі наданих послуг вбачається, що адвокатами здійснювалось, зокрема, консультування клієнта, аналіз документів, підготовка та подання позовної заяви, заяви про уточнення найменування позивача, клопотання про витребування доказів, заяви про зміну предмета позову, додаткових пояснень, заяв про долучення доказів, участь у судових засіданнях та інші процесуальні дії.

Разом із тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, сам факт надання відповідних послуг та їх оплати не є безумовною підставою для компенсації іншою стороною усієї заявленої суми витрат.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем ще під час розгляду справи судом першої інстанції було подано клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у якому наведено доводи щодо неспівмірності заявленої до стягнення суми 140 000 грн.

Так, відповідач обґрунтовано звертав увагу місцевого господарського суду, що окремі процесуальні документи, зазначені в акті приймання-передачі послуг, були спрямовані на усунення недоліків первісної позовної заяви, зокрема заява про уточнення найменування позивача та заява про зміну предмета позову, необхідність подання яких виникла внаслідок обраного самим позивачем способу звернення до суду.

Крім того, клопотання про витребування доказів ухвалою суду першої інстанції задоволено не було, а відтак понесені на його підготовку витрати самі по собі не свідчать про необхідність їх компенсації за рахунок іншої сторони.

Суд також обґрунтовано врахував, що відповідно до частини другої статті 164 Господарського процесуального кодексу України саме позивач зобов`язаний подати разом із позовною заявою всі наявні у нього докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Отже, подальше подання значної кількості заяв про долучення доказів, додаткових пояснень та інших процесуальних документів саме по собі не може автоматично покладатися на відповідача як необхідні витрати на правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками процесу, між цими ж сторонами у Господарському суді Львівської області перебувала значна кількість аналогічних справ № 914/2844/25, №914/2846/25, №914/2847/25, №914/2849/25, №914/3021/25 та інших, предметом яких було оскарження рішень комісії оператора газорозподільної системи про задоволення актів про порушення та скасування здійснених донарахувань необлікованих обсягів природного газу.

У зазначених справах сторони використовували тотожні правові аргументи, посилалися на однакові положення Кодексу газорозподільних систем, а процесуальні документи за своїм змістом були значною мірою аналогічними.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен (Постанова Верховного Суду у справі № 640/18402/19 від 28.12.2020).

Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Надаючи оцінку дотриманню заявником наведених вище принципів, колегія суддів зазначає, що за таких обставин місцевий господарський суд обґрунтовано врахував, що підготовка процесуальних документів у цій справі не потребувала розроблення нової правової позиції, проведення складного аналізу судової практики чи законодавства або виконання значного додаткового обсягу правової роботи.

Крім цього, під час розгляду справи судом першої інстанції не призначалися судові експертизи, не здійснювався допит свідків, не досліджувались складні спеціальні питання, не вирішувалися питання забезпечення позову чи забезпечення доказів, що також свідчить про відсутність підстав для компенсації витрат у заявленому максимальному розмірі.

Оцінюючи критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції врахував характер виконаних адвокатами робіт, кількість судових засідань, обсяг підготовлених процесуальних документів, складність спору та значення справи для сторін, після чого дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума 140 000 грн є завищеною та не відповідає критерію співмірності.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди із здійсненою судом оцінкою розумності витрат та не спростовують наведених у рішенні місцевого господарського суду мотивів.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України саме за наявності клопотання іншої сторони та встановлення неспівмірності заявлених витрат суд наділений повноваженнями визначити їх розмір, який підлягає компенсації.

У даній справі відповідач подав відповідне клопотання із належним обґрунтуванням, а суд першої інстанції навів мотиви, з яких дійшов висновку про співмірність саме 50 000 грн, а не заявлених 140 000 грн.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив усі надані сторонами докази, належним чином застосував критерії реальності, необхідності та розумності судових витрат, а тому підстав для зміни чи скасування рішення в оскарженій частині не вбачається.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційних скарг не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків місцевого господарського суду, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із залишенням апеляційних скарг без задоволення, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» та Львівського міського комунального підприємства витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на відповідних скаржників.

Також позивач просить стягнути з відповідача 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

20.08.2026 у судовому засіданні представник позивача зазначив, що докази на підтвердження розміру понесених витрат будуть подані додатково.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи наведене, процесуальних підстав для здійснення розподілу судових витрат у частині витрат позивача на правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції немає, а відтак розподіл судових витрат в цій частині станом на момент ухвалення постанови не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» та Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі №914/2848/25 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» та Львівського міського комунального підприємства покласти на відповідних скаржників.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено і підписано 25.08.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді Р.В. Міліціанов

Н.Л. Степанюк