СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року м. Харків Справа №922/3484/25 (922/2238/26)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Склярук О.І., суддя Шутенко І.А.
секретар судового засідання Гаркуша О.Л.
за участю представників:
позивача, арбітражного керуючого - Саутенко Сергій Олегович (в залі суду) - свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №216 від 20.02.2013
1-го відповідача - не з`явився
2-го відповідача - не з`явився
3-го відповідача - ОСОБА_1 (в залі суду) - (Лапа В.В.) - ордер серія АХ №1362654 від 03.07.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ХВ №000306 №2015 від 14.09.2016
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 (вх.№1446Х) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 про забезпечення позову
у справі №922/3484/25 (922/2238/26) (суддя Прохоров С.А., ухвала підписана 25.06.2026)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Агробуд Україна", м.Дергачі Харківської області
до відповідачів:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Діметрел", м.Харків
2. ОСОБА_3 , м.Харків
3. ОСОБА_2 , с.Бабаї Харківської області
про визнання правочинів недійсними та витребування майна
в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю " Будівельна компанія "Агробуд Україна"
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Агробуд Україна" вх.№15381 від 24.06.2026 про забезпечення позову у справі №922/3484/25 (922/2238/26) задоволено. З метою забезпечення позову у справі №922/3484/25 (922/2238/26) за позовом ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" до ТОВ "Діметрел", ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними та витребування майна, вжито заходи забезпечення позову до розгляду і винесення остаточного рішення у цій справі, а саме: накладено арешт на транспортний засіб MAN 23.414, 1999 року випуску, № шасі НОМЕР_1 . Заборонено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , та будь-яким іншим особам відчужувати, перереєстровувати, передавати у заставу, користування чи володіння, розукомплектовувати або вчиняти будь-які інші дії щодо транспортного засобу MAN 23.414, 1999 року випуску, № шасі НОМЕР_1 . Передано транспортний засіб MAN 23.414, 1999 року випуску, № шасі НОМЕР_1 , на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого, виконуючого обов`язки керівника Саутенка Сергія Олеговича (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
ОСОБА_2 , не погодився з зазначеною ухвалою, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі №922/3484/25 (922/2238/26), якою задоволено заяву ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" про забезпечення позову, та постановити нове судове рішення, яким відмовити ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі. Судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, просить покласти на ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна".
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не доведено наявності конкретних фактичних обставин, які б свідчили про реальну загрозу відчуження, перереєстрації, приховування, розукомплектування чи іншої зміни стану спірного транспортного засобу, а висновки місцевого господарського суду щодо можливого ускладнення або унеможливлення виконання майбутнього рішення ґрунтуються переважно на припущенні про потенційну можливість власника розпорядитися належним йому майном. Апелянт також зазначає, що застосовані заходи забезпечення позову є надмірними та неспівмірними, оскільки поряд з арештом суд заборонив відчужувати, перереєстровувати, передавати спірний транспортний засіб у заставу, користування чи володіння, розукомплектовувати його та вчиняти щодо нього інші дії, чим фактично обмежив не лише право розпорядження, а й право володіння та користування майном. Окремо апелянт заперечує правомірність передачі спірного транспортного засобу на відповідальне зберігання позивачу, посилаючись на те, що такий захід не передбачений частиною 1 статті 137 ГПК України та за своїми правовими наслідками є тотожним частковому задоволенню заявлених позовних вимог про визнання права власності та витребування майна, що на його думку, суперечить частині 11 статті 137 ГПК України та правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 08.11.2021 у справі №911/1141/21 та від 24.01.2023 у справі №916/2363/22.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Склярук О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 витребувано матеріали справи №922/3484/25 (922/2238/26) з Господарського суду Харківської області та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги ОСОБА_2 до надходження матеріалів справи.
13.07.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду на вимогу ухвали надійшли матеріали справи №922/3484/25 (922/2238/26).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 у справі №922/3484/25 (922/2238/26) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ; встановлено строк до 03.08.2026 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи до 03.08.2026 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України; призначено справу до розгляду на 25.08.2026. Явку сторін визнано не обов`язковою.
04.08.2026 в межах визначеного судом строку через підсистему "Електронний суд" від позивача ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого Саутенка С.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8574), в якому позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі 922/3484/25 (922/2238/26), а оскаржуване судове рішення - без змін.
Аргументуючи свою позицію у справі, позивач зазначає, що спірне майно вибуло з володіння боржника незадовго до відкриття провадження у справі про банкрутство та в подальшому було повторно відчужене третій особі, а тому з огляду на рухомий характер транспортного засобу та можливість його подальшого відчуження, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення та зумовити необхідність нового звернення до суду. Позивач наголошує на тимчасовому характері застосованих заходів, їх безпосередньому зв`язку з предметом позову та співмірності заявленим вимогам, посилаючись, зокрема, на правові висновки Верховного Суду у справах №917/805/23, №904/2357/20 та №910/15043/21 (910/10070/22). Щодо передачі транспортного засобу на відповідальне зберігання ТОВ "БК "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого Саутенка С.О. позивач зазначає, що такий захід спрямований на забезпечення фактичного збереження цілісності та комплектності спірного майна, оскільки сам по собі арешт не виключає можливості його пошкодження, розукомплектування чи втрати, при цьому витрати, пов`язані зі зберіганням майна на час розгляду справи, покладаються на позивача.
Відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Склярук О.І., Шутенко І.А., в зв`язку з відпусткою судді Васильєва Є.О.
Перший та другий відповідачі не скористалися наданим ст.263 ГПК України процесуальним правом, відзивів на апеляційну скаргу не надали. Також зазначені особи по справі не направили своїх представників в судове засідання, про причини неявки суд не повідомили, попри вжиті судом заходи з повідомлення сторін про день та час розгляду справи.
В судове засідання 25.08.2026 з`явився представник апелянта ОСОБА_2 - Андрійко О.В., яка просила скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову на підставі доводів, наведених в апеляційній скарзі; та представник позивача, арбітражний керуючий - Саутенко С.О., який просив оскаржувану ухвалу залишити без змін, як законну та обгрунтовану, а апеляційну скаргу- без задоволення.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
20.10.2025 ухвалою суду відкрито провадження у справі про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Агробуд Україна", код ЄДРПОУ 41969222 за заявою ТОВ "СОВТА К".
21.10.2025 здійснено офіційне оприлюднення на офіційному веб-сайті Судової влади України (Вищого господарського суду України) про відкриття справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Агробуд Україна".
18.03.2026 ухвалою суду завершено попереднє судове засідання у справі №922/3484/25 про банкрутство ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна". Цього ж дня ухвалою припинено повноваження керівника боржника - ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" Арнаута Сергія Анатолійовича (РНОКПП НОМЕР_4 ). Покладено виконання обов`язків керівника боржника на розпорядника майна - арбітражного керуючого Саутенка Сергія Олеговича (РНОКПП НОМЕР_3 , свідоцтво №216 від 20.02.2013, адреса: 61166, м.Харків, вул.Кримська, буд. 6).
22.06.2026 ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовної заявою в якій просить суд:
- визнати недійсним договір комісії №6896/25/000702 від 05.08.2025, укладений між ТОВ "Діметрел" (ідентифікаційний код юридичної особи 35071515) та ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" (ідентифікаційний код юридичної особи 41969222);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №6896/25/000675 від 06.08.2025, який укладений між ТОВ "Діметрел" (ідентифікаційний код юридичної особи 35071515) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 );
- визнати за ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" (ідентифікаційний код юридичної особи 41969222) право власності на транспортний засіб MAN 23.414, 1999 року випуску, № шасі НОМЕР_1 , колір білий.
- витребувати у ОСОБА_2 транспортний засіб MAN 23.414, 1999 року випуску, № шасі НОМЕР_1 , колір білий.
25.06.2026 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3484/25 (922/2238/26) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення за наявними у справі матеріалами наданими сторонами.
24.06.2026 позивач звернувся до суду з заявою (вх.№15381) в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову по справі №922/3484/25 (922/2238/26) шляхом накладення арешту на транспортний засіб MAN 23.414, 1999 року випуску, № шасі НОМЕР_1 ; заборонити ОСОБА_2 й будь-яким іншим особам відчужувати, перереєстровувати, передавати у заставу, користування чи володіння, розукомплектовувати або вчиняти будь-які інші дії щодо зазначеного транспортного засобу; передати зазначений транспортний засіб на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого, виконуючого обов`язки керівника Саутенка Сергія Олеговича.
В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що відповідно до листів ГСЦ МВС №31/1026АЗ66232026 від 25.03.2026 та №31/1092АЗ70112026 від 30.03.2026 транспортний засіб MAN 23.414, 1999 року випуску, № шасі НОМЕР_1 , був відчужений від ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" на користь відповідача-2 ОСОБА_3 у серпні 2025 року, а в подальшому право власності на нього перейшло до відповідача-3 ОСОБА_2 , який є його актуальним власником.
Позивач зазначає, що наразі спірний транспортний засіб перебуває у власності іншої особи, ніж та, на користь якої Боржником було відчужено майно, що ускладнює повернення транспортного засобу у володіння Боржника та включення до ліквідаційної маси. Необхідність накладення арешту позивач обґрунтовує тим, що в процесі розгляду справи відповідач-3, який наразі володіє транспортним засобом, може відчужити його третій особі, що призведе до додаткового надмірного тягаря для позивача щодо необхідності повторно звертатися з окремим позовом до іншої особи про витребування майна, а також до затягування процедури банкрутства і порушення прав та інтересів кредиторів у справі.
Крім того, позивач зазначає, що сам по собі арешт транспортного засобу обмежує можливість його відчуження, однак не забезпечує фактичного збереження цього майна, оскільки транспортний засіб є рухомим майном та може бути переміщений, прихований, переданий у фактичне користування іншим особам, розукомплектований, пошкоджений або втрачений. У зв`язку з цим позивач просить поєднати накладення арешту із передачею транспортного засобу на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого Саутенка С.О.
Господарський суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, мотивував своє рішення тим, що предметом спору є вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких з володіння позивача вибув спірний транспортний засіб, а також про визнання права власності та витребування цього майна з чужого незаконного володіння; спірний транспортний засіб є індивідуально визначеним рухомим майном, яке після його відчуження позивачем упродовж нетривалого часу було перереєстровано з первісного набувача на іншу особу, що свідчить про можливість подальшої зміни його власника та ризик ускладнення або унеможливлення виконання рішення у разі задоволення позову. Суд також виходив із того, що з огляду на рухомий характер майна існує ризик його переміщення, приховування, передачі у користування третім особам, пошкодження, розукомплектування або погіршення технічного стану, у зв`язку з чим накладення арешту саме по собі може не забезпечити його фактичної збереженості. З огляду на наведене суд дійшов висновку, що накладення арешту на спірний транспортний засіб, встановлення заборони на вчинення щодо нього визначених дій та передача його на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого є пов`язаними з предметом спору, співмірними із заявленими позовними вимогами та спрямованими на забезпечення можливості виконання судового рішення і збереження спірного майна до вирішення спору по суті.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову з огляду на таке.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Порядок вжиття судом заходів забезпечення позову врегульований статтями 136, 137, 140, 144 Господарського процесуального кодексу України.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (статті 136 Господарського процесуального кодексу України).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулася з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
Згідно приписів пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов`язання.
Колегія суддів наголошує на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Таким чином, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 13.12.2023 у справі №921/290/23, від 31.05.2023 у справі №906/1223/22, від 21.12.2022 у справі №911/121/22.
Судова колегія зазначає, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі №904/4710/21.
Як було зазначено вище, предметом позову у даній справі є вимоги ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" про визнання недійсними правочинів, визнання за позивачем права власності на транспортний засіб - MAN 23.414, 1999 року випуску, № шасі НОМЕР_1 та витребування зазначеного майна з володіння ОСОБА_2 .
Отже, спір у цій справі безпосередньо стосується права на конкретне індивідуально визначене рухоме майно, а у разі задоволення позову виконання судового рішення передбачатиме повернення саме цього транспортного засобу позивачу.
За таких обставин при вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення позову оцінці підлягає не лише можливість подальшого відчуження спірного майна, а й те, чи може зміна його власника, місця знаходження або фактичного стану під час розгляду справи істотно ускладнити чи унеможливити ефективне поновлення прав позивача та виконання судового рішення у разі задоволення заявлених вимог.
Щодо накладення арешту на спірний транспортний засіб колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб - MAN 23.414, 1999 року випуску, № шасі НОМЕР_1 є індивідуально визначеним майном, безпосередньо щодо якого позивачем заявлено вимоги про визнання права власності та витребування з володіння ОСОБА_2 . Отже, накладений судом арешт стосується не будь-якого майна відповідача, а саме майна, яке є предметом спору та має бути повернуто позивачу у разі задоволення позовних вимог.
Наведена послідовність переходу права власності на транспортний засіб MAN 23.414 свідчить про те, що після його первісного відчуження майно в подальшому вже змінило власника. Враховуючи зазначену обставину та рухомий характер цього майна, висновок місцевого господарського суду про наявність ризику його подальшого відчуження та, як наслідок, ускладнення ефективного поновлення прав позивача у межах цього судового провадження є обґрунтованим.
Подібний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 07.04.2023 у справі №910/15043/21 (910/10070/22), в якій зазначено, що накладення арешту на майно, яке є предметом спору, має безпосередній зв`язок із заявленими позовними вимогами та є адекватним і співмірним заходом забезпечення, якщо подальше відчуження такого майна може призвести до неможливості захисту прав позивача в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що ризик подальшого відчуження транспортного засобу має виключно характер припущення з огляду на відсутність доказів розміщення оголошень про його продаж, укладення договорів або попередніх домовленостей щодо відчуження, звернення за його перереєстрацією чи видачі відповідних довіреностей. Висновок про наявність підстав для забезпечення позову у даному випадку ґрунтується не лише на потенційній можливості власника розпорядитися майном, а й на встановленому факті повторного відчуження спірного транспортного засобу протягом нетривалого проміжку часу. Вимога ж про надання доказів уже розпочатої підготовки до наступного відчуження фактично означала б необхідність очікувати реалізації того ризику, запобіганню якому і слугує інститут забезпечення позову.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що накладення арешту на спірний транспортний засіб має безпосередній зв`язок із предметом позову, є співмірним заявленим вимогам та спрямоване на збереження існуючого правового стану майна і забезпечення можливості ефективного захисту прав позивача у разі задоволення позову.
Щодо застосованого судом заходу забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_2 та іншим особам вчиняти певні дії відносно спірного транспортного засобу колегія суддів виходить з такого.
Як вже зазначалося, приписами статті 137 ГПК України передбачено можливість встановлення заборони відповідачу та іншим особам вчиняти певні дії щодо предмета спору. Застосування такого заходу поряд з арештом майна не свідчить про їх безпідставне дублювання, оскільки відповідні заборони мають самостійну превентивну спрямованість та покликані запобігти конкретним діям, здатним змінити правовий або фактичний стан предмета спору.
У даному випадку таким предметом є той самий транспортний засіб - MAN 23.414 історія переходу права власності на який протягом нетривалого часу вже встановлена вище. З огляду на рухомий та самохідний характер цього майна ризик зміни його фактичного стану не обмежується можливістю подальшого відчуження або перереєстрації: транспортний засіб може бути переміщений, переданий у володіння чи користування іншій особі, розукомплектований або зазнати змін технічного стану. Водночас заявлена позивачем вимога про витребування передбачає у разі її задоволення повернення саме цього індивідуально визначеного майна у натурі.
Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.05.2026 у справі №910/14770/25, у якій у спорі про витребування рухомого майна Касаційний господарський суд визнав адекватними та співмірними поряд з арештом заходи у вигляді заборони відповідачу та уповноваженим ним особам використовувати, демонтувати та змінювати спірне рухоме майно, врахувавши необхідність збереження його наявності та стану до вирішення спору по суті. Верховний Суд виходив із того, що такі обмеження безпосередньо пов`язані з предметом віндикаційного позову та здатні забезпечити ефективний захист і поновлення прав позивача у разі задоволення позову. Подібно, у постанові від 08.11.2021 у справі №911/1141/21 Верховний Суд погодився з одночасним застосуванням арешту рухомого майна та заборони відповідачам вчиняти дії, спрямовані на його відчуження, визнавши такі заходи пов`язаними з предметом спору, співмірними та спрямованими на збереження існуючого становища до вирішення справи по суті.
З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що встановлені судом заборони є надмірними через обмеження можливості володіння та користування транспортним засобом. Необхідність відповідних обмежень у даному випадку обумовлена не лише потребою унеможливити чергову зміну власника крана, а й необхідністю збереження місця його перебування, фактичного стану та комплектності протягом розгляду справи. При цьому передбачену оскаржуваною ухвалою заборону вчиняти інші дії щодо транспортного засобу слід оцінювати у взаємозв`язку з конкретно визначеними судом обмеженнями щодо його відчуження, перереєстрації, передачі у заставу, користування чи володіння та розукомплектування, тобто як спрямовану на недопущення дій, здатних змінити правовий або фактичний стан саме предмета спору.
Отже, встановлені судом заборони мають безпосередній зв`язок із предметом заявлених вимог, виконують самостійну превентивну функцію поряд із накладеним арештом та є спрямованими на збереження спірного транспортного засобу як індивідуально визначеної речі у стані, що забезпечить можливість ефективного поновлення прав позивача у разі задоволення позову.
Щодо передачі спірного транспортного засобу на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого Саутенка С.О. колегія суддів зазначає таке.
Надаючи оцінку необхідності забезпечення фактичної схоронності транспортного засобу - MAN 23.414, колегія суддів враховує особливості самого предмета спору. На відміну від нерухомого майна, збереження якого значною мірою забезпечується незмінністю його реєстраційного статусу, спірний кран є рухомим та самохідним майном, яке може бути фізично переміщене, передане іншій особі, розукомплектоване, пошкоджене або зазнати інших змін технічного стану незалежно від збереження накладеного арешту та реєстраційних заборон. Водночас предметом позову є вимога про витребування саме цього індивідуально визначеного майна у натурі, а тому для забезпечення можливості ефективного поновлення заявленого позивачем права істотне значення має не лише збереження існуючого реєстраційного статусу транспортного засобу, а й забезпечення його фактичної наявності, цілісності та комплектності до вирішення спору по суті. Отже, накладення арешту та встановлення заборон щодо відчуження і перереєстрації самі по собі не усувають ризиків, пов`язаних із фізичним переміщенням майна або зміною його фактичного стану, а тому посилання апелянта на те, що передача транспортного засобу на зберігання обмежує його фактичне володіння та користування, не спростовує необхідності забезпечення фізичної схоронності речі.
Разом з тим передача арештованого транспортного засобу на відповідальне зберігання підлягає оцінці не відокремлено від застосованого судом арешту, а у взаємозв`язку з порядком фактичного виконання ухвали про забезпечення позову.
Так, частиною 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду визначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Отже, процесуальний закон допускає визначення судом не лише виду застосованого забезпечення, а й способу його практичної реалізації, необхідного для досягнення мети відповідного заходу.
Такий підхід узгоджується й з положеннями Закону України "Про виконавче провадження", які передбачають, що при накладенні арешту на рухоме майно виконавець за потреби може обмежити право користування ним, здійснити його вилучення та передати на зберігання іншій особі. При цьому стаття 58 цього Закону, врегульовуючи порядок зберігання арештованого майна саме у разі виконання рішення про забезпечення позову, встановлює загальне правило про передачу такого майна боржнику або його представнику, якщо інше не зазначено у судовому рішенні. Таким чином, законодавство, що регулює примусове виконання ухвали про забезпечення позову, прямо допускає визначення судом іншого порядку зберігання арештованого рухомого майна.
З огляду на наведене, у конкретних обставинах цієї справи визначення особи, відповідальної за зберігання транспортного засобу MAN 23.414, має оцінюватися у взаємозв`язку із застосованим щодо цього майна арештом та необхідністю забезпечення його фактичної цілісності на час розгляду спору, а не виключно ізольовано від порядку виконання ухвали про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо особи, відповідальної за зберігання арештованого транспортного засобу, місцевий господарський суд врахував також особливий процесуальний статус ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна". Так, провадження у справі про банкрутство товариства відкрито 20.10.2025, а ухвалою від 18.03.2026 припинено повноваження керівника боржника та покладено виконання його обов`язків на розпорядника майна - арбітражного керуючого Саутенка С.О. Отже, транспортний засіб передано на відповідальне зберігання позивачу не в особі його попереднього керівника чи іншого органу управління, а в особі арбітражного керуючого, повноваження якого здійснюються в межах процедури банкрутства та під контролем господарського суду.
При цьому оскаржуваною ухвалою не надано ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" повноважень щодо розпорядження транспортним засобом або визначення його подальшої юридичної долі. Навпаки, щодо транспортного засобу MAN 23.414 одночасно застосовано арешт та заборони на його відчуження, перереєстрацію, передачу у заставу, користування чи володіння, розукомплектування та вчинення інших дій щодо нього. Передача майна ОСОБА_4 обумовлена визначеною судом функцією відповідального зберігання, тобто необхідністю забезпечити контроль за місцем перебування, цілісністю та фактичним станом речі до остаточного вирішення спору, а не наданням позивачу можливості використовувати її як власний актив. Саме такими обставинами місцевий господарський суд обґрунтував визначення відповідного зберігача.
Колегія суддів враховує й те, що цей спір розглядається не ізольовано, а в межах справи про банкрутство ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" та стосується повернення до майнової сфери боржника активу, право на який оспорюється. Стаття 40 Кодексу України з процедур банкрутства визначає збереження майна боржника однією з цілей застосування забезпечувальних заходів у процедурі банкрутства. При цьому Верховний Суд у постанові від 12.04.2024 у справі №916/4659/23 наголосив, що з метою захисту прав та інтересів кредиторів і збереження майнових активів боржника суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, застосовує загальні забезпечувальні механізми ГПК України з урахуванням спеціальної мети та особливостей процедури банкрутства.
Наведене не означає вирішення на стадії забезпечення позову питання про належність крана до майна боржника, що є предметом розгляду спору по суті. Процедура банкрутства у даному випадку враховується колегією суддів саме при оцінці необхідності забезпечення фізичної схоронності потенційного активу та співвідношення інтересів сторін із сукупним інтересом кредиторів, права яких можуть залежати від можливості фактичного повернення відповідного майна у разі задоволення позову.
При оцінці співмірності відповідного заходу колегія суддів також враховує, що позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив про покладення на себе витрат, пов`язаних із відповідальним зберіганням транспортного засобу. Отже, застосування такого порядку зберігання не покладає на відповідача додаткового фінансового тягаря, пов`язаного із забезпеченням схоронності предмета спору на час розгляду справи. Зазначена обставина додатково свідчить про дотримання балансу інтересів сторін при застосуванні відповідного забезпечення.
Щодо посилання апелянта на ч.11 ст.137 ГПК України колегія суддів зазначає, що тотожність заходу забезпечення позову заявленій позовній вимозі має визначатися з урахуванням правових наслідків, які настають внаслідок застосування відповідного заходу. У цій справі предметом позову є, зокрема, визнання за ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" права власності на транспортний засіб та його витребування з володіння ОСОБА_2 . Натомість оскаржуваною ухвалою право власності за позивачем не визнано, зареєстрований за ОСОБА_2 титул не припинено, правомірність набуття та володіння транспортним засобом не оцінено, а позивача не наділено правом розпоряджатися майном. Передача речі має тимчасовий характер та визначає режим її зберігання до вирішення спору по суті.
Отже, правовий результат, на досягнення якого спрямовані заявлені позовні вимоги, полягає в остаточному вирішенні спору щодо права на транспортний засіб та, у разі задоволення позову, його витребуванні на користь позивача як особи, право якої буде встановлено судовим рішенням. Натомість наслідком оскаржуваного забезпечення є тимчасове визначення порядку фізичної схоронності арештованої індивідуально визначеної речі без вирішення питання про право власності на неї.
Колегія суддів враховує наведені апелянтом висновки Верховного Суду у постановах від 08.11.2021 у справі №911/1141/21 та від 24.01.2023 у справі №916/2363/22 щодо неприпустимості передачі спірного майна на відповідальне зберігання позивачу у випадках, коли такий захід за своїми правовими наслідками фактично забезпечує позивачу результат заявленої матеріально-правової вимоги. Водночас наведені висновки підлягають врахуванню у взаємозв`язку з фактичними та процесуальними обставинами конкретної справи.
Так, у цій справі місцевий господарський суд виходив не лише з факту передачі предмета спору стороні, яка заявляє вимогу про його витребування, а із сукупності обставин: рухомого та самохідного характеру крана; необхідності збереження його місцезнаходження, комплектності та технічного стану; застосованого щодо нього арешту та системи заборон; перебування позивача у процедурі банкрутства; припинення повноважень його попереднього керівника; здійснення функцій керівника арбітражним керуючим під судовим контролем; а також виключно тимчасової мети передачі майна на відповідальне зберігання.
За таких обставин наведені апелянтом правові висновки самі по собі не свідчать про тотожність правових наслідків застосованого у цій справі забезпечення наслідкам задоволення заявлених позовних вимог. Передача транспортного засобу MAN 23.414 на відповідальне зберігання у сукупності з його арештом та встановленими заборонами спрямована на забезпечення фактичного збереження індивідуально визначеного предмета спору до його вирішення по суті, а не на дострокове встановлення права власності позивача чи остаточне задоволення вимоги про витребування майна.
За змістом п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Приписами статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права, належним чином оцінив підстави для забезпечення позову та дотримався принципів співмірності й пов`язаності заходу із предметом спору, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали не встановлено.
З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі №922/3484/25 (922/2238/26) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена 31.08.2026.
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя О.І. Склярук
Суддя І.А. Шутенко