УХВАЛА
03 вересня 2026 року
м. Київ
cправа №911/3400/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендагроінвест» (далі - ТОВ «Лендагроінвест», позивач) - Шевченко Д.В. (адвокат)
відповідача - Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк», відповідач) - Голікова О.В. (самопредставництво)
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Прокопенко Лесі Володимирівни (далі - Приватний нотаріус Прокопенко Л.В.) - не з`явився
у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк»
на рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025 (головуючий - суддя Смірнов О.Г.),
додаткове рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2025 (головуючий - суддя Смірнов О.Г.),
постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 (головуюча - суддя Тарасенко К.В., судді: Сибіга О.М., Коробенко Г.П.)
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 (головуюча - суддя Тарасенко К.В., судді: Сибіга О.М., Коробенко Г.П.)
у справі за позовом ТОВ «Лендагроінвест»
до ПАТ АБ «Укргазбанк»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Прокопенко Л.В.,
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ «Лендагроінвест» звернулося до суду з позовом до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
1.2. Позов мотивовано з посиланням на порушення Приватним нотаріусом Прокопенко Л.В. процедури вчинення виконавчого напису, а саме, вчинення виконавчого напису усупереч існуючій забороні вчинення виконавчих написів на кредитних договорах, які не є нотаріально посвідченими, а також з посиланням на безпідставне нарахування ПАТ АБ «Укргазбанк» суми заборгованості у загальному розмірі 637 688,38 грн, яка зазначена у виконавчому написі, оскільки у частині нарахування процентів у розмірі 31 595,21 грн, за доводами позивача, незрозумілою є підстава їх нарахування та розрахунок, а, отже, заборгованість у загальному розмірі 637 688,38 грн, яка зазначена у виконавчому написі, не існувала станом на момент вчинення виконавчого напису.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Київської області рішенням від 31.07.2025 у справі № 911/3400/24 позов задовольнив, з посиланням на його обґрунтованість.
2.2. Господарський суд Київської області додатковим рішенням від 28.08.2025 у справі №911/3400/24 клопотання ТОВ «Лендагроінвест» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково: стягнув з відповідача на користь позивача 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У іншій частині в задоволенні клопотання позивача суд відмовив.
2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 03.06.2026 зі справи № 911/3400/24 рішення суду першої інстанції від 31.07.2025 та додаткове рішення від 28.08.2025 залишив без змін.
2.4. Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 14.07.2026 зі справи №911/3400/24 клопотання ТОВ «Лендагроінвест» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив: стягнув з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі (з доповненням до неї, яке прийнято до розгляду згідно з ухвалою Суду від 13.08.2026) ПАТ АБ «Укргазбанк», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Суд: скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026, ухвалити нове рішення по суті спору про відмову в задоволенні позовних вимог та нове рішення про відмову в задоволенні клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача.
4. Узагальнені доводи касаційної скарги
4.1. АБ «Укргазбанк» у касаційній скарзі визначає підстави касаційного оскарження судових рішень, які передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.1.1. За доводами скаржника, суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях не застосував висновки, викладені:
- у пункті 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) про те, що вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше; мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником;
- у пунктах 82, 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц, в яких Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
4.1.2. Судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги та не надано правової оцінки тому, що «позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості» [пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №916/3006/17 (провадження №12-278 гс18)], а також судами не було встановлено обставин щодо наявності / відсутності невирішених по суті спорів стосовно заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
4.1.3. Крім того, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, за доводами скаржника, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо необхідності надання кредитного договору (як нотаріально посвідченого, так і вчиненого у письмовій формі без нотаріального посвідчення), у випадку вчинення виконавчого напису на нотаріально посвідченому договорі, що передбачає право звернення стягнення на заставлене майно (зокрема, нотаріально посвідченому договорі застави).
4.1.4. Щодо підстави оскарження додаткового рішення місцевого господарського суду від 28.08.2025, то скаржник, із посиланням на приписи статей 126, 129 ГПК України, з огляду на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду та рішеннях Європейського Суду з прав людини зазначає, що у цьому випадку до заяви позивача не були додані документи на підтвердження оплати гонорару адвоката, що унеможливлює відшкодування витрат на правничу допомогу; суд першої інстанції не встановив обставин понесення позивачем витрат на правничу допомогу та передчасно ухвалив додаткове рішення про відшкодування цих витрат на правничу допомогу, що є недопустимим; зважаючи, зокрема, на обсяг і складність процесуальних документів та справи в цілому, відсутність доказів фактичної оплати ТОВ «Лендагроінвест» указаних витрат на правничу допомогу / гонорару адвоката (не були фактично понесені), скаржник вважає, що відсутні правові підстави для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 911/3400/24 щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
4.1.5. Щодо підстави оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції від 14.07.2026 зі справи, то скаржник, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, рішеннях Європейського Суду з прав людини, приписи статей 126, 129 ГПК України, зазначає, що висновки в оскаржуваній додатковій постанові про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції не відповідають нормам матеріального права; відповідач звертає увагу на те, що обставини справи не потребують вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, а тому заявлені вимоги в розмірі 10 000,00 грн витрат на правову допомогу не є обґрунтованими і пропорційними до ціни позову; у цьому випадку, до клопотання чи до інших заяв позивача не були додані документи на підтвердження оплати гонорару представнику позивача; в матеріалах справи відсутні будь-які фінансові документи, які підтверджують фактично понесені витрати на правничу допомогу.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Лендагроінвест» просить Суд касаційне провадження в частині касаційного оскарження рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025, додаткового рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2025, постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України або залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
5.1.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Лендагроінвест» також зазначило про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді касаційній інстанції, складає 15 000,00 грн. Докази на підтвердження понесених витрат будуть надані разом з клопотанням про розподіл судових витрат, які будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.
5.2. Третя особа не скористалася своїм правом, передбаченим статтею 295 ГПК України, на подання відзиву на касаційну скаргу.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Верховний Суд ухвалою від 16.07.2026 відкрив касаційне провадження у справі № 911/3400/24 за касаційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк» на судові рішення попередніх інстанцій на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
6.2. Верховний Суд ухвалою від 13.08.2026 прийняв до розгляду доповнення до касаційної скарги ПАТ АБ «Укргазбанк» у справі №911/3400/24, ухвалив розглядати доповнення до касаційної скарги спільно з касаційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк».
6.3. Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2026.
7. Підстави передачі справи до Великої Палати Верховного Суду
7.1. Проаналізувавши та дослідивши доводи касаційної скарги з доповненням до неї у сукупності з відзивом, поясненнями учасників спору, що озвучені у судовому засіданні, перевіривши застосування судами норм права на підставі матеріалів справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі вказаної справи з касаційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк» та доповненням до неї на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України у зв`язку з необхідністю:
- відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28.06.2023 зі справи №758/3725/21, за змістом якого для звернення стягнення на заставне майно боржника нотаріус вчиняє виконавчий напис саме на документі, що встановлює заборгованість останнього, а не на правочині про забезпечення виконання зобов`язань, зокрема, договорі застави рухомого майна. Установивши, що укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу під час вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
7.2. У справі №911/3400/24, як і в справі №758/3725/21, питання про відступ від висновку Верховного Суду в якій ставиться вище, суди попередніх інстанцій, зокрема, установили, що банк звернувся до приватного нотаріуса з приводу вчинення виконавчого напису, а саме, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором просив звернути стягнення на заставлене за договором застави майно. При цьому договір застави був нотаріально посвідчений, у той час як укладений між банком та позичальником кредитний договір був укладений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення. Приватний виконавець вчинив виконавчий напис на нотаріально посвідченому договорі застави. Суди з вказівкою, що оскільки порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною та достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, як в одній, так і в іншій справі, задовольняючи позов, з посиланням, зокрема, на приписи статті 87 Закону України «Про нотаріат» та Главу 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій) виходили з того, що договір застави не виступає самостійним договором, а укладений на виконання основного зобов`язання, передбаченого кредитним договором, проте кредитний договір нотаріально не посвідчений. Нотаріус вчиняє виконавчий напис саме на документі, що встановлює заборгованість останнього, а не на правочині про забезпечення виконання зобов`язання. Отже, не дотримано умови вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірності заборгованості боржника (нотаріально посвідчений кредитний договір), що є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
7.3. Одним із істотних питань у справі №911/3400/24 є те, чи зобов`язаний стягувач, звертаючись до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, що передбачає звернення стягнення на заставлене майно, надати нотаріусу, у тому числі, нотаріально посвідчений кредитний договір, та чи відсутність саме нотаріально посвідченого кредитного договору є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії - виконавчого напису, що передбачає звернення стягнення на заставлене майно, а у випадку її вчинення, - для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (у зв`язку з порушенням нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису). Фактично це питання пов`язане з наступним питанням: чи взагалі можна застосовувати такий інструмент, як виконавчий напис, який чіткий і передбачений Законом України «Про нотаріат», Цивільним кодексом України, за договорами, що забезпечують належне виконання [і є нотаріально посвідченими (наприклад, застава, іпотека)] за кредитними договорами, які, у свою чергу, мають просту письмову форму без нотаріального посвідчення. При цьому, якщо виконавчий напис передбачає звернення стягнення на заставлене майно, а не на заборгованість (гроші) за основним договором.
7.4. Колегія суддів зазначає, що будь-яке правозастосування є неможливим без тлумачення законодавства, бо тлумаченням законодавства є з`ясування його змісту.
7.5. Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
7.6. За змістом статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
7.7. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України (стаття 39 названого Закону).
7.8. Згідно з підпунктами 1.1. та 1.2. пункту 1 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій (у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
7.9. Відповідно до підпунктів 5.1. та 5.2. пункту 5 Глави 16 розділу ІІ названого Порядку (у цій же редакції) виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.
7.10. Згідно з підпунктами 3.1., 3.2. та 3.5. пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій (у наведеній вище редакції) нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172; при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172.
7.11. У пункті 1 «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису), наведений перелік нотаріально посвідчених договорів, що передбачають: (1) сплату грошових сум, (2) передачу або повернення майна, а також (3) право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку).
7.11.1. Згідно з вказаним переліком для одержання виконавчого напису подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів);
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
7.12. Граматичний виклад норми у конструкції пункту 1 «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» названого Переліку дає можливість висновувати, що вона передбачає нотаріальне посвідчення договорів, які передбачають:
(1) сплату грошових сум;
(2) передачу або повернення майна:
(3) право звернення стягнення на заставлене майно.
7.13. Отже, йдеться фактично про наявність нотаріально посвідчених договорів, якими чітко передбачено: (1) сплату грошових сум, (2) передачу або повернення майна, а також (3) право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку). На думку колегії суддів, саме у нотаріально посвідченому договорі має бути умова про можливість звернення стягнення на заставлене майно.
7.14. Як вважає колегія суддів у цій справі, застосування наведених вище норм права шляхом їх телеологічного (цільового), мовного та логічного тлумачення дає підстави висновувати, що для вчинення виконавчого напису, що передбачає звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу необхідно надати оригінал нотаріально посвідченого договору застави, на якому і вчиняється виконавчий напис, а також документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Водночас законодавчі норми не містять вимоги про надання документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання в оригіналі та, що ці документи мають бути нотаріально посвідчені (у тому числі, документ, що встановлює основне зобов`язання).
7.15. Такий висновок узгоджується із сформованою нотаріальною практикою, так у справі №916/3006/17 (провадження №12-42звг25) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за обставинами убачається, що кредитний договір не був нотаріально посвідчений, а виконавчий напис здійснено на договорі іпотеки.
7.16. Указаний висновок ураховує як саму суть виконавчого напису, як інструменту, так і вимоги Цивільного кодексу України щодо форми правочинів, зокрема, кредитного договору, договорів застави, іпотеки тощо.
7.17. В аспекті подібності правовідносин, з огляду на критерії подібності, які викладені у пунктах 25, 26, 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Суд зазначає про подібність справ №911/3400/24 та №758/3725/21, ураховуючи зміст спірних правовідносин (наявність, окрім договору, що встановлює основне зобов`язання, договору застави та вчинення виконавчого напису, що передбачає звернення стягнення на заставлене майно на підставі договору застави, а не виконавчого напису про стягнення заборгованості за основним договором, зокрема, кредитним договором), специфіку нормативно-правового регулювання спірних правовідносин (Закон України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій, Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів), тобто за змістовим критерієм, а також висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду (який за своїм викладенням має характер універсального) про те, що для звернення стягнення на заставне майно боржника нотаріус вчиняє виконавчий напис саме на документі, що встановлює заборгованість останнього, а не на правочині про забезпечення виконання зобов`язань, зокрема, договорі застави рухомого майна; відсутність нотаріально посвідченого кредитного договору є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
7.17.1. Водночас безпосередньо суб`єктний склад у кожній зі справ (фізична чи юридична особа на боці боржника) не мають правового значення для вирішення питання про подібність правовідносин у цих справ, з огляду на вище викладені критерії.
7.18. Колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
7.19. Отже, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28.06.2023 зі справи №758/3725/21 викладений правовий висновок щодо застосування норм права (Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів). Фактично вказаний правовий висновок застосований Касаційним цивільним судом й у справах №213/1948/24 (постанова від 08.12.2025) та №207/6065/23 (постанова від 25.03.2026), що очевидно доводить те, що йдеться саме про правовий висновок, а не про правову оцінку наданим доказам та/або аргументам учасників справи.
7.20. За сталим правовим підходом стосовно відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах слід навести аргументи щодо зміни у законодавчому, суспільному аспекті тощо.
7.21. Усвідомлюючи важливість єдності практики, беручи до уваги принцип верховенства права, статтю 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів зазначає, що порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною та достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а, отже, установлення такого порушення має чітко узгоджуватися із законодавчими приписами; формування сталої і послівної судової практики з цього питання впливає на значну кількість осіб, інтересів яких стосується або може стосуватися вирішення цього питання. За наведених аргументів, зазначене свідчить про наявність певної неузгодженості, незбалансованості та є причиною для відступу (у тому числі шляхом конкретизації), що узгоджується з пунктом 70 рішення Європейського суду з прав людини «Чепмен проти Сполученого Королівства».
7.22. Верховний Суд вказує, що згідно з правовими позиціями Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава має позитивний обов`язок, як-то створити ефективну нормативно-правову та судову базу, яка дозволяє юридичним особам і громадянам захищати своє майно. Це означає, що держава має забезпечити наявність доступних і чітких процедур для вирішення майнових спорів; обов`язок судів та інших органів діяти з достатньою оперативністю, послідовністю та ретельністю.
7.23. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права, у тому числі відповідно до європейських стандартів, та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 названого Закону).
7.24. Водночас за змістом частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
7.25. Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду яка, у визначених законом випадках, здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (стаття 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
7.26. Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
7.27. Ураховуючи наведені вище міркування, з огляду на суспільний аспект: дієвість та ефективність інституту виконавчого напису у кредитних правовідносинах, які забезпечені заставою, іпотекою, колегія суддів вважає, що існують підстави для відступу (у тому числі шляхом конкретизації) від висновку (див. пункт 7.1. цієї ухвали) Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28.06.2023 у справі №758/3725/21.
7.28. Зважаючи на наявну необхідність відступлення від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28.06.2023 у справі №758/3725/21, справа №911/3400/24 разом із касаційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк» та доповненням до неї на рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 233 - 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду
ПОСТАНОВИВ:
Справу №911/3400/24 разом із касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» та доповненням до неї на рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов