УХВАЛА
07 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 761/20064/16-ц
провадження № 61-10627ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Пархоменка П. І. розглянув касаційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, інтереси якого представляє Рабоволюк Василь Вікторович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 липня 2026 року
у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 , про визнання неправомірними дій, скасування постанов,
постановив ухвалу про таке:
1. 10 серпня 2026 року державний виконавець Шевченківського ВДВС Рабоволюк В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 липня 2026 року у справі № 761/20064/16-ц.
2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
3. У відповідності до частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
4. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК, як на підставу касаційного оскарження, особі, яка подає касаційну скаргу, необхідно зазначити: 1) норму матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання відповідача є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку відповідача відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини другої статті
389 ЦПК необхідно вказати, які саме норми процесуального права порушені судами з посиланням на частину першу або третю статті 411 ЦПК.
5. За змістом наведених приписів, особа, яка подає касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після його перегляду апеляційним судом та/або на постанову апеляційного суду, має у касаційній скарзі достатньо чітко вказати одну чи більше підстав касаційного оскарження (із зазначених вище чотирьох), а також обґрунтувати таку підставу (такі підстави).
6. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
7. Державний виконавець Шевченківського ВДВС Рабоволюк В. В. в касаційній скарзі цитує ухвалу апеляційного суду, вказує що законодавство України не передбачає можливості чи дозволу виконувати службові обов`язки під час перебування на лікарняному. При цьому посилань на недотримання апеляційним судом норм процесуального права при постановлені оскаржуваної ухвали немає.
8. Аналіз цієї касаційної скарги свідчить, що в ній не викладені передбачені частиною другою статті 389 ЦПК підстави касаційного оскарження судових рішень. Тому касаційна скарга підлягає поверненню.
9. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, інтереси якого представляє Рабоволюк Василь Вікторович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 липня 2026 року у справі № 761/20064/16-ц повернути особі, яка її подала.
2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду з касаційною скаргою, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
3. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя П. І. Пархоменко