Ухвала
Іменем України
08 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 587/1090/26
провадження № 61-11653ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року в складі судді Степаненка О. А., та постанову Сумського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року (повний текст постанови складений 12 серпня 2026 року) в складі колегії суддів: Щербаченко М. В., Собини О. І., Сидоренко А. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби про стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сумської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Позовна заява мотивована тим, що позивачка з 1993 року працює на посаді судді, 8 жовтня 2002 року була обрана суддею Охтирського районного суду Сумської області безстроково, а на підставі Указу Президента України від 11 січня 2012 року переведена на посаду судді Ковпаківського районного суду м. Суми.
З 13 березня 2015 року по 21 лютого 2025 року, тобто 119 місяців та 8 днів, позивачка ОСОБА_1 безпідставно притягалась до кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 371 КК України (незаконний домашній арешт, вчинений в інших особистих інтересах) та частиною другою статті 375 КК України (постановлення завідомо неправосудних ухвал, вчинених в інших особистих інтересах).
Вироком Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень і виправдано у зв`язку з недоведеністю вини та відсутністю в діях складу кримінальних правопорушень.
Полтавський апеляційний суд після розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення ухвалою колегії суддів від 6 лютого 2023 року вирок районного суду залишив без змін.
Постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року скаргу прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року задоволено частково, скасовано ухвалу Полтавського апеляційного суду, а справу направлено на повторний розгляд до Полтавського апеляційного суду.
Після нового апеляційного розгляду кримінального провадження ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року апеляційну скаргу прокурора Сумської обласної прокуратури Риженка С. Є. залишено без задоволення, а вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2025 року ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Під час досудового розслідування засоби масової інформації та прессекретарі прокуратури висвітлювали факт притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як уже установлений факт з розкриттям персональних даних. Такі дії руйнували репутацію і підривали довіру пересічних громадян до позивачки та судової гілки влади в цілому. Водночас після виправдання позивачки органи прокуратури не повідомили про це громадськість.
ОСОБА_1 зазначала, що під час незаконного кримінального переслідування упродовж понад 10 років зазнала моральної шкоди, оскільки перебувала у стані постійної напруги, страху, стресу і невпевненості у її подальшій роботі, була змушена багато вільного від роботи часу витрачати на доведення своєї невинуватості та спростування безпідставних звинувачень.
З урахуванням періоду перебування позивачки під слідством та судом розмір моральної шкоди, який має бути їй відшкодований, не може бути меншим ніж 1 031 873 грн. ОСОБА_1 вважала, що розмір моральної шкоди з урахуванням обставин цієї справи повинен бути збільшений, зважаючи на те, що строк досудового розслідування було продовжено до п`яти місяців, вона була відсторонена від здійснення правосуддя на два місяці, було розголошено у ЗМІ інформацію про повідомлення їй про підозру, вона вимушена була тривалий час їздити у судові засідання до Богодухівського районного суду Харківської області, у зв`язку з чим витрачала свій час, оформлюючи відпустку чи день відпочинку за чергування у вихідні дні. Маючи 20-річний стаж роботи та право брати участь у різних конкурсах для переведення в інші суди, через незаконне кримінальне переслідування не могла скористатись цим правом. Також, маючи відповідний стаж на посаді судді, який дає право на відставку, не могла реалізувати це право на початку введення воєнного стану, щоб допомогти власній доньці, яка народила дитину, та не могла разом з нею виїхати з прикордонної зони. Викладені обставини свідчать не про намір збагачення, а про справедливе відновлення втрачених ОСОБА_1 років спілкування з рідними та втрачених професійних можливостей.
Вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні позивачка мотивувала тим, що у зв`язку з повторним розглядом кримінального провадження Полтавським апеляційним судом вона 16 січня 2024 року уклала договір про надання правової допомоги у кримінальному провадженні з адвокатом Шестовим А. В. Розмір гонорару був визначений у додатковій угоді від 21 лютого 2025 року у розмірі 3 500 грн за кожне засідання, що відбулося, та 500 грн за засідання, яке не відбулося не через неявку або клопотання адвоката. Відповідно до акта наданих послуг від 21 лютого 2025 року вартість послуг адвоката становить 54 000 грн, які були оплачені позивачкою 22 лютого 2025 року відповідно до квитанції про отримання гонорару.
ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду:
понесені витрати на правову допомогу у кримінальному провадженні в розмірі 54 000 грн;
5 000 000 грн моральної шкоди;
27 000 грн витрат на професійну правову допомогу, понесених у цивільній справі.
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року:
позов ОСОБА_1 задоволено частково;
стягнуто з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду, на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 000 000 грн та 54 000 грн в рахунок витрат на правову допомогу, понесених у кримінальному провадженні;
стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
в іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
суд вважав встановленим, що позивачці, яка є спеціальним суб`єктом, була пред`явлена необґрунтована підозра та обвинувачення, безпідставно покладено на неї виконання процесуальних обов`язків та обмежень, що порушило її конституційні права;
посилання представника відповідача на те, що позивачкою не доведено факт завдання їй моральної шкоди, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки факт необґрунтованого кримінального переслідування, яке тривало більше 10 років, сам по собі свідчить про те, що позивачка зазнала моральної шкоди, яка полягає у порушенні психологічного комфорту та перебуванні у стані постійної напруги, страху та стресу, невпевненості у подальшій роботі, інших негативних явищ морального характеру, що негативно вплинуло на її відносини з оточуючими, завдало непоправної шкоди її діловій репутації;
суд погодився з позицією сторони позивачки про наявність підстав для стягнення моральної шкоди в більшому ніж мінімальний розмір, оскільки законом передбачене безумовне право громадянина на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому законодавством, у випадку постановлення виправдувального вироку. При цьому суд врахував позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 червня 2022 року в справі № 607/11828/17 (провадження № 61-17142св19), де зазначено, що «Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування». З урахуванням засад розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України № 266/94-ВР не передбачено, законом встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний;
незаконне кримінальне переслідування позивачки тривало понад 10 років, незважаючи на вочевидь безпідставне обвинувачення, позивач вперто намагався притягти позивачку до кримінальної відповідальності, внаслідок чого позивачка, працюючи суддею, зазнала додаткових моральних страждань і, відповідно, моральної шкоди, яка за своїм розміром є значно більшою, ніж мінімально встановлений законодавством розмір для визначення моральної шкоди. З досліджених копій роздруківок, наявних в матеріалах справи, вбачається, що під час досудового слідства засоби масової інформації (газети «Сумщина», «Закон і Бізнес», «Судово-юридична газета» та інші) та прессекретарі прокуратури висвітлювали факт притягнення позивачки до кримінальної відповідальності з розкриттям персональних даних і з обвинувальною трактовкою фактичних обставин (а. с. 80 - 85). З огляду на зазначене суд зробив висновок, що ОСОБА_1 , яка обвинувачувалася у вчиненні злочинів, один з яких був тяжким, і яка в судовому порядку була визнана невинуватою та перебувала під слідством та судом більше 10 років, завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню;
при визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (частина третя статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Разом з цим, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
оскільки період перебування позивачки під слідством становить 119 місяців та 8 днів (з 13 березня 2015 року по 21 лютого 2025 року), розмір моральної шкоди не може бути меншим за 1 031 873 грн (8 647 грн мінімального розміру заробітної плати х 119 місяців = 1 028 993 грн) + 2 880 грн (8 647 грн : 24 робочих дні х 8 днів). Разом з тим, враховуючи тривалість моральних страждань, завданих позивачці з вини відповідача, а також глибину та характер моральних страждань, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації позивачкою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, суд оцінив розмір завданої позивачці моральної шкоди в розмірі 2 000 000 грн;
пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Стягуючи понесені позивачкою витрати на правову допомогу у розмірі 54 000 грн, суд виходить з того, що розмір понесених витрат на професійну правову допомогу, враховуючи значну тривалість кримінального провадження, беручи до уваги значення справи для позивачки та результат розгляду кримінального провадження, а саме постановлення виправдувального вироку, є співмірним та обґрунтованим, а тому витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню в повному обсязі, що узгоджується зі статтею 1176 ЦК України та приписами Закону України № 266/94-ВР;
крім того, між позивачкою та адвокатом Шестовим А. В. був укладений договір про надання правової допомоги від 30 січня 2026 року, згідно з яким адвокат взяв на себе зобов`язання надати необхідну правничу допомогу позивачці, а саме представляти права і законні інтереси позивачки, зокрема, в судах України загальної юрисдикції та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені КПК України, ЦПК України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення. Адвокат зобов`язується надавати правничу допомогу у підготовці та позовному провадженні щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої позивачці незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури (підпункти 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 договору). Відповідно до укладеного договору позивачка зобов`язалася виплатити адвокату гонорар за надання юридичних послуг в розмірі та строки, погоджені між сторонами (пункт 2.3.1 договору, ар. с. 133). Факт надання адвокатом послуг за договором та оплати позивачкою наданих послуг підтверджується, крім акта приймання-передачі послуг від 21 травня 2026 року, квитанцією про отримання гонорару в розмірі 27 000 грн (ар. с. 135). Разом з тим, суд не вбачав підстав для стягнення витрат на професійну правову допомогу в розмірі, зазначеному в позовній заяві. У постановах Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 8 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. З огляду на принцип співмірності та розумності розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, беручи до уваги, що справа розглянута в одному судовому засіданні, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.
Постановою Сумського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Шестовим А. В., залишено без задоволення;
апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури задоволено частково;
рішення Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року в частині розподілу судових витрат змінено, викладено третій абзац резолютивної частини рішення суду в такій редакції:
стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
в іншій частині рішення Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
у цій справі суд першої інстанції правильно виходив з того, що на підставі Закону України № 266/94-ВР ОСОБА_1 у зв`язку з ухваленням виправдувального вироку має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення їй про підозру, тобто з 13 березня 2015 року. Строк перебування під слідством і судом обмежується датою набрання законної сили рішенням суду, яким завершується кримінальне провадження з реабілітуючих підстав. Місцевий суд дійшов висновку, що період незаконного перебування позивачки під слідством і судом починається з 13 березня 2015 року і завершується 21 лютого 2025 року та становить 119 місяців 8 днів. Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції.
колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги Сумської обласної прокуратури про необхідність виключення з періоду перебування ОСОБА_1 під слідством та судом часу з 6 лютого 2023 року по 10 жовтня 2023 року , оскільки з матеріалів справи установлено, що виправдувальний вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року був оскаржений прокурором в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду. 6 лютого 2023 року Полтавський апеляційний суд постановив ухвалу, якою вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року залишив без змін. Водночас постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року касаційну скаргу прокурора задоволено частково, скасовано ухвалу Полтавського апеляційного суду від 6 лютого 2023 року щодо позивачки, призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. За результатами нового розгляду ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_1 - без змін. У подальшому постановою Верховного Суду від 25 листопада 2025 року ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року залишено без змін;
місцевий суд правильно не виключив із строку перебування позивачки під слідством і судом період між датою постановлення першої ухвали Полтавського апеляційного суду від 6 лютого 2023 року, якою залишено виправдувальний вирок щодо позивачки без змін, і до її скасування 10 жовтня 2023 року постановою Верховного Суду, якою призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Строк перебування під слідством і судом обмежується датою набрання законної сили остаточним рішенням суду, яким завершується кримінальне провадження з реабілітуючих підстав;
у цій справі ухвала Полтавського апеляційного суду від 6 лютого 2023 року, якою виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін, не набула ознак остаточного судового рішення, оскільки була скасована постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року, а кримінальне провадження направлено на новий апеляційний розгляд. Отже, з моменту скасування зазначеної ухвали правовий стан позивачки як особи, кримінальне переслідування якої завершене виправданням, не був остаточно визначений. Отже, період з 6 лютого 2023 року по 10 жовтня 2023 року є складовою загального строку перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, який за обставин цієї справи тривав безперервно з 13 березня 2015 року по 21 лютого 2025 року. Установлення періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення розміру моральної шкоди відповідно до статті 13 Закону України № 266/94-ВР;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц викладений правовий висновок про те, що «законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Отже, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості»;
у справі, що переглядається, місцевий суд правильно визначив мінімальний розмір моральної шкоди, який гарантований позивачці відповідно до Закону України № 266/94-ВР з розміру мінімальної заробітної плати, який установлений частиною першою статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік». Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду, однак розмір грошового відшкодування визначається судом не лише від обсягу страждань, а й залежить від характеру порушення, глибини страждань, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин. Апеляційний суд погодився з визначеним місцевим судом розміром моральної шкоди в сумі 2 000 000 грн, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 . Доводи апеляційних скарг позивачки про необхідність стягнення на її користь 5 000 000 грн моральної шкоди та доводи Сумської обласної прокуратури про необхідність зменшення визначеного місцевим судом розміру морального відшкодування апеляційний суд відхилив, оскільки кримінальне переслідування ОСОБА_1 тривало 9 років 11 місяців, тобто майже десять років. Така тривалість сама по собі є істотною обставиною при визначенні обсягу завданої моральної шкоди, оскільки негативні переживання, пов`язані з кримінальним переслідуванням, не мали короткочасного чи епізодичного характеру, а тривали протягом значної частини життя позивачки та супроводжували її упродовж тривалого періоду. Наслідки кримінального переслідування для ОСОБА_1 не обмежувалися самим фактом необхідності брати участь у слідчих, процесуальних діях на стадії досудового розслідування та у судових засіданнях на стадії судового розгляду. У зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 була відсторонена від посади судді, що безпосередньо втрутилося у її професійне життя, обмежило можливість здійснювати професійну діяльність та реалізовувати пов`язані з нею права і повноваження. Таким чином, про істотний характер немайнових втрат ОСОБА_1 свідчить сукупність установлених у справі обставин: тривалість кримінального переслідування майже десять років, відсторонення від посади судді, публічний розголос відповідних обставин у медіа, що безумовно підривало довіру до неї як до судді, зважаючи на характер пред`явленого обвинувачення. Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає характеру та тривалості моральних страждань позивачки, масштабу втручання у її особисте і професійне життя, тяжкості наслідків кримінального переслідування та його впливу на її честь, гідність і професійну репутацію. Такий розмір є співмірним із установленими у справі наслідками та забезпечує належну компенсацію завданої моральної шкоди, відповідає принципам розумності, справедливості і співмірності;
водночас апеляційні скарги не містять належного обґрунтування того, що суд першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди не врахував будь-яку з істотних обставин справи або застосував критерії, які не відповідають вимогам закону. Наведені апелянтами посилання в частині незгоди з визначеним місцевим судом розміром відшкодування фактично зводяться до іншої оцінки тих самих обставин, які були досліджені та враховані судом першої інстанції. З огляду на викладене апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для зміни визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди.
вирішуючи питання обґрунтованості вимог позивачки про відшкодування їй витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, суд першої інстанції дослідив надані позивачкою докази та, надавши їм належну оцінку щодо допустимості та достатності, дійшов правильного висновку про доведеність вимоги позивачки про відшкодування понесених нею витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 54 000 грн. Доводи апеляційної скарги Сумської обласної прокуратури про те, що позивачкою не надано всіх документів, які, на думку апелянта, підтверджують отримання адвокатом Шестовим А. В. коштів, зокрема книги доходів та витрат адвоката, податкових декларацій тощо, апеляційний суд відхиляє;
Закон України № 266/94-ВР не ставить право громадянина на відшкодування фактично сплачених ним сум за юридичну допомогу в залежність від надання суду документів, що підтверджують виконання адвокатом його податкових обов`язків або відображення отриманого гонорару у податковому та бухгалтерському обліку адвоката. Предметом доказування у цій справі є факт понесення позивачкою відповідних витрат у зв`язку з наданням їй юридичної допомоги у кримінальному провадженні, а не порядок податкового обліку отриманих адвокатом коштів.
ураховуючи, що позов ОСОБА_1 задоволено частково (на 40 %), позивачці слід компенсувати пропорційно до задоволених вимог 6 000 грн (15 000 грн х 40 %) витрат на професійну правничу допомогу. Стосовно доводів апеляційної скарги Сумської обласної прокуратури про необхідність стягнення судових витрат з державного бюджету апеляційний суд зазначив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте місцевий суд на це уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу з Сумської обласної прокуратури. Такий підхід не відповідає положенням статей 1176, 170 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до яких обов`язок з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, покладається саме на державу Україна. Орган прокуратури у таких правовідносинах не є самостійним боржником, а бере участь у справі як орган, через діяльність якого держава реалізовувала свої владні повноваження. Відтак відсутні правові підстави для покладення судових витрат на Сумську обласну прокуратуру.
04 вересня 2026 року Сумська обласна прокуратура через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу на рішення Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року та постанову Сумського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року (повний текст постанови складений 12 серпня 2026 року), у якій просить змінити рішення Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року та постанову Сумського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року у справі № 587/1090/26 в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення 2 000 000 грн з Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди шляхом прийняття рішення про зменшення розміру стягнутої моральної шкоди до 961 546,40 грн.
Підставою касаційного оскарження судових рішень зазначається неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16-ц, від 9 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16-ц, від 2 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18, від 13 липня 2022 року у справі № 757/24363/20, від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 та від 8 лютого 2023 року у справі № 757/19852/20.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію (справедливу сатисфакцію). Наявність моральної шкоди є умовою виникнення обов`язку щодо її відшкодування, тому цей факт має бути встановлений і доведений стороною, яка вимагає відшкодування, у встановленому законом порядку;
суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що діє на час розгляду справи;
чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а також встановлений розмір відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок її незаконного засудження. Суди, визначаючи розмір відшкодування спричиненої позивачці моральної шкоди в сумі 2 000 000 грн, помилково оцінили її у понад 18 000 грн за один місяць (2 000 000 грн : 111 міс. 6 днів), що більш ніж у 2 рази перевищує встановлений законодавцем розмір та є необґрунтовано завищеним. Водночас наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж визначено положеннями статті 13 Закону, ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено, а судами не обґрунтовано;
у своєму позові ОСОБА_1 негативними наслідками протиправних діянь та наявністю підстав для відшкодування моральної шкоди визначає перебування у стані постійної напруги, страху, стресу, невпевненості у перебуванні на посаді судді, яку вона цінувала і цінує до теперішнього часу, та інші негативні явища. При цьому вказані доводи не доведені нею належними та допустимими доказами, тобто позивачкою не підтверджено заподіяння шкоди у визначеному розмірі. До того ж під час кримінального переслідування позивачка не була позбавлена можливості спілкуватися з оточуючими, сім`єю, працювала на посаді судді та отримувала відповідну суддівську винагороду, тим самим могла утримувати свою сім`ю. Окремі негативні наслідки, яких, на думку позивачки, вона зазнала внаслідок дій органів досудового розслідування, не підтверджено конкретними доказами, тому не можна погодитися з визначеним судом розміром моральної шкоди;
вирішення спору у справі № 587/1090/26 касаційним судом сприятиме однаковому тлумаченню закону. Указане питання права має значення для широкого загалу. Зрозумілий і прозорий підхід міг би значно покращити судову практику і сформував би також правову визначеність для учасників судового процесу. За інших обставин це неодмінно негативно впливатиме на авторитет Верховного Суду серед судів нижчих ланок та не зможе забезпечити єдність у питанні правозастосування в Україні. Звертаючись до суду касаційної інстанції, прокуратура просить прийняти касаційну скаргу до провадження, оскільки в силу підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України дана справа не є малозначною та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки судами різних інстанцій щорічно розглядаються десятки позовних заяв з аналогічних підстав до тих самих осіб. Правильне вирішення питання застосування норм матеріального права з огляду на висновки Верховного Суду дасть можливість їх застосування в інших справах. Також ця справа має виняткове значення для держави в особі Державної казначейської служби України. Предметом спору у цій справі є стягнення на користь конкретної фізичної особи коштів з Державного бюджету України, який складає матеріальну основу реалізації державою своїх гуманітарних, економічних та політичних функцій, спрямованих на забезпечення кожній людині належних умов життя. Використання бюджетних коштів повинно бути ефективним, обґрунтованим, справедливим і неупередженим, що становить значний суспільний інтерес як для Держави України, так і для кожного її громадянина. Неприпустимим є безпідставне стягнення коштів з Державного бюджету України, і у даному випадку не має значення сума стягнення, оскільки неможливо допустити стягнення з Державного бюджету України навіть однієї гривні на підставах, які не відповідають вимогам закону;
у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконними, винними діями органів, що здійснюють досудове розслідування, чи прокуратури завдано моральної шкоди громадянинові. Тобто до спірних правовідносин не застосовується презумпція моральної шкоди;
судами при винесенні оскаржуваних рішень у цій справі проігноровано вищевикладені висновки суду касаційної інстанції, а також не взято до уваги той факт, що дії слідчого та суду під час проведення досудового розслідування неправомірними не визнавались, процесуальні документи не скасовувалися, на момент їх винесення вони були необхідними та достатніми для належного розслідування кримінального провадження, спрямованими виключно на з`ясування істини, встановлення дійсних обставин кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Стягнута судами першої та апеляційної інстанцій моральна шкода в сумі 2 000 000 грн є необґрунтовано завищеною та не відповідає засадам розумності, виваженості й справедливості. Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визначення розміру моральної шкоди слід змінити, зменшивши розмір відшкодування такої шкоди.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 11 січня 2012 року № 7/2012 переведена з посади судді Охтирського районного суду Сумської області на посаду судді Ковпаківського районного суду м. Суми (а. с. 48, 49).
13 березня 2015 року позивачці було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 371 КК України (завідомо незаконний домашній арешт, вчинений в інших особистих інтересах), та частиною другою статті 375 КК України (постановлення завідомо неправосудних ухвал, вчинених в інших особистих інтересах) (а. с. 57-63).
19 травня 2015 року рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 31/вп-15 задоволено клопотання Генерального прокурора України та відсторонено ОСОБА_1 від посади судді Ковпаківського районного суду м. Суми на строк два місяці, яке за позовом ОСОБА_1 постановою Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2015 року визнано незаконним та скасовано (а. с. 19-21, 34-36).
17 липня 2015 року був затверджений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 4201520[телефон приховано] від 15 квітня 2015 року, який був направлений до Богодухівського районного суду Харківської області (а. с. 37-42).
19 жовтня 2021 року ухвалено вирок Богодухівського районного суду Харківської області, яким ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 371, частиною другою статті 375 КК України, та виправдано на підставі пункту третього частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вини та відсутністю в діях позивачки складу кримінальних правопорушень (а. с. 9-18).
6 лютого 2023 року Полтавський апеляційний суд вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року залишив без змін (а. с. 49-51).
10 жовтня 2023 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 6 лютого 2023 року щодо позивачки ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано ухвалу Полтавського апеляційного суду, призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції (а. с. 71-73).
21 лютого 2025 року ухвалою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_1 - без змін (а. с. 73-79).
25 листопада 2025 року постановою Верховного Суду ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення (а. с. 69-71).
Період незаконного перебування ОСОБА_1 під слідством і судом з 13 березня 2015 року (дата повідомлення про підозру) по 21 лютого 2025 року (день набрання виправдувальним вироком суду законної сили) становить 9 років 11 місяців і 9 днів або 119 повних місяців і 9 днів.
Для здійснення захисту у кримінальному провадженні на стадії судового розгляду 16 січня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Шестовим А. В. був укладений договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат взяв на себе зобов`язання надати необхідну правову допомогу позивачці як підзахисній у кримінальному провадженні, а позивачка зобов`язалася виплатити адвокату гонорар за надання юридичних послуг захисника (пункт 2.3.1 договору).
Відповідно до додаткової угоди від 21 лютого 2025 року на виконання основного договору вартість послуг адвоката становить 3 500 грн за кожне судове засідання, що відбулося, та 500 грн за засідання, що не відбулося, за умови, що зазначене судове засідання відкладено не через неявку або клопотання/заяву адвоката та останній прибув для участі у цьому засіданні (ар. с. 87-88, 89).
Згідно з актом здачі-прийняття виконаних робіт адвокатом від 21 лютого 2025 року адвокат надав, а клієнт прийняв правові послуги (професійну правничу допомогу), що визначені статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у кримінальному провадженні № 4201520[телефон приховано] від 15 квітня 2015 року у Полтавському апеляційному суді та у Верховному Суді, а саме: надання усних консультацій, участь у судових засіданнях. Вартість послуг адвоката за цим актом становить 54 000 грн (ар. с. 86).
22 лютого 2025 року позивачка оплатила зазначену вартість послуг адвоката Шестова А. В., що підтверджується квитанцією про отримання гонорару (ар. с. 88).
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду слід застосовувати частину шосту статті 1176 ЦК України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України) (див. висновки Верховного Суду України, викладений у постановах від 22 червня 2017 року в справі № 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16; пункт 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17)».
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що:
«у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Судами встановлено, що позивач перебував під слідством з 27 червня 2013 року і до 30 грудня 2016 року, тобто - 42 місяці та 3 дні.
Враховуючи те, що кожне з кримінальних проваджень відносно позивача закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Справа розглянута судом першої інстанції у 2020 році. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4 723,00 грн. У справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, мінімально визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та підставно визначив його у розмірі 198 366,00 грн із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством (4 723,00 грн х 42 місяці).
Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.
Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що:
«положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) зазначено, що:
«відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
У зв`язку з наведеним аналізом норм матеріального права, а також враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), Верховний Суд вказує на те, що стягнення коштів проводиться не з Державного бюджету України, а з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України».
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що: з досліджених копій роздруківок, наявних в матеріалах справи, вбачається, що під час досудового слідства засоби масової інформації (газети «Сумщина», «Закон і Бізнес», «Судово-юридична газета» та інші) та прессекретарі прокуратури висвітлювали факт притягнення позивачки до кримінальної відповідальності з розкриттям персональних даних і з обвинувальною трактовкою фактичних обставин; ОСОБА_1 , яка обвинувачувалася у вчиненні злочинів, один з яких був тяжким, і яка в судовому порядку була визнана невинуватою та перебувала під слідством та судом більше 10 років, завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню; кримінальне переслідування ОСОБА_1 тривало 9 років 11 місяців, тобто майже десять років. Така тривалість сама по собі є істотною обставиною при визначенні обсягу завданої моральної шкоди, оскільки негативні переживання, пов`язані з кримінальним переслідуванням, не мали короткочасного чи епізодичного характеру, а тривали протягом значної частини життя позивачки та супроводжували її упродовж тривалого періоду. Наслідки кримінального переслідування для ОСОБА_1 не обмежувалися самим фактом необхідності брати участь у слідчих, процесуальних діях на стадії досудового розслідування та у судових засіданнях на стадії судового розгляду. У зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 була відсторонена від посади судді, що безпосередньо втрутилося у її професійне життя, обмежило можливість здійснювати професійну діяльність та реалізовувати пов`язані з нею права і повноваження. Таким чином, про істотний характер немайнових втрат ОСОБА_1 свідчить сукупність установлених у справі обставин: тривалість кримінального переслідування майже десять років, відсторонення від посади судді, публічний розголос відповідних обставин у медіа, що безумовно підривало довіру до неї як до судді, зважаючи на характер пред`явленого обвинувачення;
розмір моральної шкоди в 2 000 000 грн відповідає характеру та тривалості моральних страждань позивачки, масштабу втручання у її особисте і професійне життя, тяжкості наслідків кримінального переслідування та його впливу на її честь, гідність і професійну репутацію. Такий розмір є співмірним із установленими у справі наслідками та забезпечує належну компенсацію завданої моральної шкоди, відповідає принципам розумності і справедливості;
За таких обставин, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань,суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову про відшкодування моральної шкоди.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16-ц, від 2 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18, від 13 липня 2022 року у справі № 757/24363/20, від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21, від 8 лютого 2023 року у справі № 757/19852/20, необґрунтовані, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин. Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 9 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16-ц, необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року та постанову Сумського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року (повний текст постанови складений 12 серпня 2026 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби про стягнення моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков